An Entity of Type: place, from Named Graph: http://dbpedia.org, within Data Space: dbpedia.org

The Ottoman Empire, also known as the Turkish Empire, was an empire that controlled much of Southeast Europe, Western Asia, and Northern Africa between the 14th and early 20th centuries. It was founded at the end of the 13th century in northwestern Anatolia in the town of Söğüt (modern-day Bilecik Province) by the Turkoman tribal leader Osman I. After 1354, the Ottomans crossed into Europe and, with the conquest of the Balkans, the Ottoman beylik was transformed into a transcontinental empire. The Ottomans ended the Byzantine Empire with the conquest of Constantinople in 1453 by Mehmed the Conqueror.

Property Value
dbo:abstract
  • L'Imperi Otomà (1299-1923) va ser un estat multiètnic i multiconfessional governat per la Dinastia d'Osman, la forma catalanitzada històrica de la qual dona otomà. Era conegut com l'Imperi turc o Turquia pels seus contemporanis. Va ser succeït per la República de Turquia, que va ser oficialment proclamada el 23 d'octubre del 1923. S'autoanomenava Devlet-i Âliye (‘Estat Suprem’). Com que el seu govern rebia el nom de Bab-ı Âli, ‘la Sublim Porta’, a Occident també era conegut simplement com la Porta. Fou l'últim califat. En la seva màxima esplendor, entre els segles xvi i xvii, s'expandia per tres continents, controlant una vasta part del sud-est europeu, l'Orient Pròxim i el nord d'Àfrica, limitant a l'oest amb el Marroc, a l'est amb la mar Càspia i al sud amb Sudan, Eritrea, Somàlia i Aràbia. L'Imperi Otomà tenia 29 províncies, i Moldàvia, Transsilvània i Valàquia n'eren estats vassalls. L'imperi va ser al centre de les interaccions entre l'est i l'oest durant sis segles. Amb Constantinoble (Istanbul) com la ciutat capital i el territori que sota Solimà el Magnífic es va conquerir, corresponent aproximadament a les terres governades per Justinià el Gran 1.000 anys enrere, l'Imperi Otomà era, en molts aspectes, el successor islàmic dels antics imperis clàssics. Nombrosos trets i tradicions culturals d'aquests (en camps com l'arquitectura, la cuina, el lleure i el govern) van ser adoptats pels otomans, que els van elaborar en noves formes. Aquests trets culturals, més tard, van ser barrejats amb les característiques dels grups ètnics i religiosos que vivien dins dels territoris otomans, i crearen una nova i particular identitat cultural otomana. (ca)
  • La Sublim Porta (turc otomà: باب عالی, Bâb-ı Âli o Babıali, de l'àrab باب, bāb, 'porta' i de l'àrab عالي, ʿālī, 'alt') era el departament i residència del gran visir otomà, originalment anomenat Paixà Kapusu o Vezir Kapusu (de kapu, 'porta' en turc). Llavors el palau imperial era el Babialí. Aquest nom es va imposar en el segle xviii després de la pau de Passarowitz, i abans s'aplicava més aviat als palaus del soldà o al Diwan-i Humayun. Sovint, la cort, el palau o el govern d'un sobirà era anomenat Porta o Sol, i així es deia entre els sassànides, a l'Egipte faraònic, al regne d'Israel i al Japó. Els turcs van recollir aquest costum i van anomenar el govern mòbil del gran visir com Ali Kapu; aviat el govern va tenir caràcter estable a Istanbul (fins aleshores residia a Adrianòpolis o Edirne) i llavors es va dir «Sublim Porta» sota el gran visir Nevşehirli Damat İbrahim Paşa, el 1718. En l'Imperi Otomà, parlar de «la Porta» és equivalent a parlar del govern. La Sublim Porta incloïa, a més de les dependències del gran visir, el Ministeri de l'Interior, els despatxos del Ketkhuda Bey, el d'Afers Exteriors, els serveis del rais ul-küttab o cap de secretaris, el Consell d'Estat i un parell de comissions. L'edifici en què es desenvolupaven les funcions va servir com a seu de la delegació a Istanbul del govern provisional d'Ankara, el 1922, i després va ser la seu del govern de la wilaya d'Istanbul. (ca)
  • الباب العالي (بالعثمانية التركية: باب عالی، من العربية:الباب العالي) مقر الحكومة العثمانية أطلق عليه هذا الاسم بعد أن كان («ديوان همايون» أو الديوان الهمايوني أو الديوان السُلطاني) افتتحه محمد الفاتح بعد أن توسعت رقعة الدولة العثمانية، وكان يرأسه الصدر الأعظم. (ar)
  • الدَّوْلَةُ العُثمَانِيَّة، أو الدَّوْلَةُ العَلِيَّةُ العُثمَانِيَّة (بالتركية العثمانية: دَوْلَتِ عَلِيّهٔ عُثمَانِيّه؛ بالتركية الحديثة: Yüce Osmanlı Devleti)، أو الخِلَافَةُ العُثمَانِيَّة، هي دولة إسلامية أسسها عثمان الأول بن أرطغرل، واستمرت قائمة لأكثر من 600 سنة، وبالتحديد من 27 يوليو 1299م حتى 29 أكتوبر 1923م. نشأت الدولة العُثمانيَّة بدايةً كإمارة حُدود تُركمانيَّة تعمل في خدمة سلطنة سلاجقة الروم، وترد الغارات البيزنطيَّة عن ديار الإسلام، وبعد سُقُوط السلطنة سالفة الذِكر استقلَّت الإمارات التُركمانيَّة التابعة لها، بما فيها الإمارة العُثمانيَّة، التي قُدِّر لها أن تبتلع سائر الإمارات بِمُرور الوقت. عبر العُثمانيُّون إلى أوروبا الشرقيَّة لأوَّل مرَّة بعد سنة 1354م، وخلال السنوات اللاحقة تمكَّن العُثمانيُّون من فتح أغلب البلاد البلقانيَّة، فتحوَّلت إمارتهم الصغيرة إلى دولة كبيرة، وكانت أوَّل دولةٍ إسلاميَّة تتخذ لها موطئ قدم في البلقان، كما قُدِّر لِلعُثمانيين أن يفتتحوا القسطنطينية سنة 1453م، ويُسقطوا الإمبراطوريَّة البيزنطيَّة بعد أن عاشت أحد عشر قرنًا ونيفًا، وذلك تحت قيادة السُلطان محمد الفاتح. بلغت الدولة العثمانية ذروة مجدها وقوتها خلال القرنين السادس عشر والسابع عشر؛ فامتدت أراضيها لتشمل أنحاء واسعة من قارات العالم القديم الثلاث: أوروبا وآسيا وأفريقيا؛ حيث خضع لها كامل آسيا الصغرى، وأجزاء كبيرة من جنوب شرق أوروبا، وغربي آسيا، وشمالي أفريقيا. وصل عدد الولايات العثمانية إلى 29 ولاية، وكان للدولة سيادة اسمية على عدد من الدول والإمارات المجاورة في أوروبا، التي أضحى بعضها يُشكل جزءًا فعليًّا من الدولة مع مرور الزمن، بينما حصل بعضها الآخر على نوع من الاستقلال الذاتي. وعندما ضمَّ العُثمانيُّون الشَّام ومصر والحجاز سنة 1517م، وأسقطوا الدولة المملوكية بعد أن شاخت وتراجعت قوتها، تنازل آخر الخلفاء العباسيين المُقيم في القاهرة مُحمَّد المتوكل على الله عن الخلافة لِلسُلطان سليم الأول، ومُنذ ذلك الحين أصبح سلاطين آل عُثمان خُلفاء المُسلمين. كما كان للدولة العثمانية سيادة على بضع دول بعيدة، إما بحكم كونها دولًا إسلامية تتبع شرعًا سلطان آل عثمان كونه يحمل لقب «أمير المؤمنين» و«خليفة المسلمين»؛ كما في حالة سلطنة آتشيه السومطرية، التي أعلنت ولاءها للسلطان في سنة 1565م، أو عن طريق استحواذها عليها لفترة مؤقتة؛ كما في حالة جزيرة «أنزاروت» في المحيط الأطلسي، والتي فتحها العثمانيون سنة 1585م. أضحت الدولة العثمانية في عهد السلطان سليمان الأول «القانوني» (حكم منذ عام 1520م حتى عام 1566م)، قوّة عظمى من الناحيتين السياسية والعسكرية، وأصبحت عاصمتها القسطنطينية تلعب دور همزة الوصل بين العالمين: الأوروبي المسيحي والشرقي الإسلامي، كما كان لها سيطرة مُطلقة على البحار: المُتوسط والأحمر والأسود والعربي، بالإضافة للمحيط الهندي. كان التوجه الأكاديمي السابق ينص على أنه بعد انتهاء عهد السلطان سالف الذكر، الذي يُعد عصر الدولة العثمانية الذهبي، أصيبت الدولة بالضعف والتفسخ، وأخذت تفقد ممتلكاتها شيئًا فشيئًا، على الرغم من أنها عرفت فترات من الانتعاش والإصلاح، إلا أنها لم تكن كافية لإعادتها إلى وضعها السابق، غير أن التوجه المُعاصر يُخالف هذا الرأي؛ إذ حافظت الدولة على اقتصادها القوي والمرن، وأبقت على مُجتمعها مُتماسكًا طيلة القرن السابع عشر، وشطرًا من القرن الثامن عشر. لكن، بدايةً من سنة 1740م، أخذت الدولة العُثمانيَّة تتراجع وتتخلَّف عن ركب الحضارة، وعاشت فترةً طويلةً من الخمود والركود الثقافي والحضاري، فيما أخذ خصومها يتفوقون عليها عسكريًّا وعلميًّا، وفي مُقدمتهم مملكة هابسبورغ النمساويَّة والإمبراطورية الروسية. عانت الدولة العثمانية من خسائر عسكرية قاتلة على يد خصومها الأوروبيين والروس خلال أواخر القرن الثامن عشر وأوائل القرن التاسع عشر، وتغلغلت القوى الأوروبية في البلاد العثمانية، وتدخلت في شؤون الدولة، وفرض بعضها الحماية على الأقليات الدينية، مما أدى إلى ازدياد أوضاع الدولة سوءًا. وقد حثَّت هذه الحالة السلاطين العُثمانيين كي يتصرفوا ويُحاولوا انتشال السلطنة مما آلت إليه، فكان أن أُطلقت التنظيمات التي طالت الجيش والإدارة والتعليم وجوانب الحياة، فأُلبست الدولة حُلَّةً مُعاصرة، وتماسكت وأصبحت أكثر قُوَّةً وتنظيمًا من ذي قبل، رَغم أنَّها لم تسترجع البلاد التي خسرتها لصالح الغرب وروسيا، بل خسرت مزيدًا منها، وخصوصًا في البلقان. تحول نظام الحكم في الدولة العثمانية من الملكيّ المطلق إلى الملكي الدستوري في بدايات عهد السلطان عبد الحميد الثاني، بعد أن افتتح المجلس العمومي، وتمثلت فيه كل الولايات عن طريق نوابٍ مُنتخبين، ووضع هؤلاء دستورًا للدولة. لكن ما لبث السُّلطان أن عطل العمل بالدستور لأسبابٍ مُختلفة، فعادت البلاد إلى النظام الملكي المُطلق طيلة 33 سنة، عُرفت باسم «العهد الحميدي»، الذي تميز بكونه آخر عهد سُلطاني فعلي؛ نظرًا لأن عبد الحميد الثاني كان آخر سلطانٍ فعليٍّ للدولة، كون من تلوه كانوا مُجردين من القوة السياسية. وقد تميز العهد الحميدي بتوسع نطاق التعليم، وازدياد المؤسسات التعليمية في الدولة، وازدياد الانفتاح على الغرب، كما برزت فيه المطامع الصهيونية بأرض فلسطين، وظهرت الأزمة الأرمينية. أُعيد العمل بالدستور العُثماني سنة 1908م، وسيطر حزب الاتحاد والترقي على أغلب مقاعد البرلمان، فعادت السلطنة للنظام الملكي الدستوري، وبقيت كذلك حتى انهارت بعد عشر سنوات. شاركت الدولة العثمانية بالحرب العالمية الأولى إلى جانب الإمبراطورية الألمانية، في محاولة لكسر عزلتها السياسية المفروضة عليها من قبل الدول الأوروبية مُنذ العهد الحميدي، وعلى الرَّغم من تمكنها من الصُمُود على عدَّة جبهات عانت من الثورات الداخليَّة التي أشعلتها الحركات القوميَّة في الداخل العُثماني، ردًّا على عنصريَّة حزب الاتحاد والترقي من جهة، وبسبب التحريض الأجنبي من جهةٍ أُخرى، وفي نهاية المطاف لم تتمكن السلطنة من الصُمود بوجه القوى العظمى، فاستسلمت لِلحُلفاء سنة 1918م. انتهت الدولة العثمانية بصفتها السياسية بتاريخ 1 نوفمبر سنة 1922م، وأزيلت بوصفها دولة قائمة بحكم القانون في 24 يوليو سنة 1923م، بعد توقيعها على معاهدة لوزان، وزالت نهائيًّا في 29 أكتوبر من نفس السنة عند قيام الجمهورية التركية، التي تعتبر حاليًا الوريث الشرعي للدولة العثمانية. كما أدَّى سقوط الدولة العُثمانيَّة إلى ولادة مُعظم دُول الشرق الأوسط المُعاصرة، بعد أن اقتسمت المملكة المتحدة وفرنسا التركة العُثمانيَّة في العراق والشام، بعد أن انتزعت منها سابقًا مصر وبلاد المغرب. عُرفت الدولة العثمانية بأسماء مختلفة في اللغة العربية، لعلّ أبرزها هو «الدولة العليّة»، وهو اختصار لاسمها الرسمي «الدولة العليّة العثمانية»، كذلك كان يُطلق عليها محليًّا في العديد من الدول العربية، وخصوصًا بلاد الشام ومصر، «الدولة العثمليّة»، اشتقاقًا من كلمة عثملى - Osmanlı التركية، التي تعني «عثماني». ومن الأسماء الأخرى التي أضيفت للأسماء العربية نقلًا من تلك الأوروبية: «الإمبراطورية العثمانية» (بالتركية: Osmanlı İmparatorluğu)، كذلك يُطلق البعض عليها تسمية «السلطنة العثمانية»، و«دولة آل عثمان». تركت الدولة العثمانية إرثًا حضاريًّا غنيًّا في البلاد العربية وفي البلقان؛ إذ دخلت عدة كلمات ومصطلحات تركية إلى اللغة العربية وغيرها من اللغات التي كانت شائعة في الدولة العثمانية، وامتزجت مع المعاجم اللغوية المحلية، وأصبحت بمرور الزمن تشكل جُزءًا مهمًّا منها، ونزلت الكثير من العائلات والأُسر التُركيَّة في البلاد العربية والأوروبية الشرقية، وتمازجت مع أهلها وذابت في وسطهم بمرور الزمن، وكان انتشار الإسلام في أوروبا الشرقية إحدى النتائج الحتمية للفتوحات العثمانية في تلك البلاد. كما ترك العثمانيون عدة آثار معمارية شهيرة في المشرق العربي والبلقان، فضلا عن تركيا نفسها، كما دخلت عدَّة مأكولات ومشروبات تركية عثمانية إلى المطابخ البلقانية والعربية. بالمُقابل، تأثرت الثقافة التركية بِالثقافتين العربية والفارسية تأثراً كبيراً خلال هذه الفترة، لدرجة أن 88% من مصطلحات اللغة التركية العثمانية كانت ذات أصولٍ عربية وفارسية، وكانت هذه اللغة سالفة الذِّكر ضحية سقوط الدولة العُثمانية؛ إذ زالت تدريجيًّا بعد ذلك ما إن قامت الجمهورية التركية، بعد أن أُزيلت منها المُصطلحات الفارسية والعربية، وطُعمت بِمُصطلحات تركية خالصة، فتحولت إلى اللغة التركية المعاصرة. تركت سياسة الاتحاديين، بالإضافة إلى الاستعمار الغربي الذي تلا سُقُوط الدولة العُثمانيَّة، العلاقة العُثمانيَّة العربيَّة في حالة جدال؛ فقد زعم الغرب والعديد من المؤرخين العرب والبلقانيين الذين داروا في فلكهم، أنَّ العُثمانيين كانوا مُستعمرين للبلاد العربية والبلقانية، فيما أنكر آخرون هذا الكلام، على اعتبار أنَّ العُثمانيين يُشكلون امتدادًا لِلدول الإسلاميَّة السابقة، وأنهم ساروا على نهجهم، وأنَّ وصولهم إلى شرقي أوروبا قضى على استغلالية الملوك لشعوبهم، وأقام مقامها الحرية الفردية، وقضى على التدخل الكاثوليكي في شؤون الأرثوذكس. (ar)
  • Osmanská říše (zastarale též Otomanská říše, turecky Osmanlı İmparatorluğu nebo Osmanlı Devleti, možno psát i malé písmeno), oficiálně Vznešený osmanský stát (دولت عالیه عثمانیه, turecky Devlet-i ʿAlīye-i ʿOsmānīye), v Západní Evropě také známá jako „Turecká říše“ (nebo jednoduše Turecko) byla jedna z největších a nejmocnějších říší v prostoru při Středozemním moři. Říše existovala v letech 1299–1922 a během této doby zahrnovala oblasti Malé Asie, Balkánu, Černomoří, Blízkého a Středního východu a severní Afriky. Založena byla na konci 13. století v severozápadní Anatolii ve městě (dnešní provincie Bilecik) oghuzským kmenovým vůdcem Osmanem I. Po roce 1354 se Osmani dostali do Evropy a s dobytím Balkánu byly osmanské beyliky přeměněny na transkontinentální impérium. Osmani ukončili existenci Byzantské říše v roce 1453 pádem Konstantinopole za vlády Mehmeda Dobyvatele. Říše měla od 16. století zcela islámský charakter Božího státu, ve kterém již od počátku vládli sultáni dynastie Osmanů. Během 16. a 17. století, na vrcholu své moci pod vládou Sulejmana I., byla Osmanská říše mnohonárodnostní, mnohojazyčná říše, která ovládala většinu jihovýchodní Evropy, části střední Evropy, západní Asie, části východní Evropy a severní Afriky a také Africký roh. Na počátku 17. století se říše skládala z 32 provincií a četných vazalských států. Některé z nich byly později absorbovány do Osmanské říše, zatímco jiným se v průběhu staletí dostalo různých stupňů autonomie. Díky své poloze byla Osmanská říše spojnicí mezi evropským a asijským kontinentem. S Konstantinopolí jako hlavním městem a kontrolou zemí podél Středozemního moře byla osmanská říše po dobu šesti století v centru interakcí mezi východním a západním světem. Zatímco v říši panoval názor, že po smrti Sulejmana vstoupila do období úpadku, není tento názor většinou akademických historiků podporován. Říše si v průběhu 17. a 18. století nadále udržovala pružnou a silnou ekonomiku, společnost a armádu. Během dlouhého období míru v letech 1740 až 1768 však osmanský vojenský systém zaostával za svými evropskými soupeři – Rakouskem a Ruskem. Osmani následně koncem 18. a počátkem 19. století utrpěli těžké vojenské porážky, což je podnítilo k zahájení komplexního procesu reforem a modernizace, známých jako Tanzimat. Během devatenáctého století se osmanský stát, i přes další územní ztráty, zejména na Balkáně, kde se objevilo několik nových států, stal mnohem silnějším a organizovanějším. Osmanská říše uzavřela na počátku 20. století spojenectví s Německem, od čehož si slibovala, že unikne diplomatické izolaci, která přispěla k nedávným územním ztrátám, a tak vstoupila do první světové války na straně Ústředních mocností. Zatímco se Říše během konfliktu do značné míry držela, bojovala vnitřními nepokoji, zejména s v arabských provinciích. V tomto období také páchala brutální zvěrstva proti Arménům, Asyřanům a pontským Řekům. Porážka říše a následná okupace části jejího území spojeneckými silami po skončení první světové války vedla k jejímu rozdělení a ztrátě jejího území na Středním východě, které bylo rozděleno mezi Spojené království a Francii. Pro Turecko úspěšná válka za nezávislost proti okupačním silám vedla ke vzniku Turecké republiky v srdci malé Asie a ke zrušení osmanské monarchie. (cs)
  • Vysoká porta (někdy Vysoká Porta, osmanskoturecky باب عالی) je synekdocha pro ústřední vládu Osmanské říše. Původně šlo o označení jedné z bran paláce Topkapi v Istanbulu. Po mladoturecké revoluci v roce 1908 toto označení přešlo na osmanské ministerstvo zahraničí. Jméno má svůj původ ve starém orientálním zvyku, podle nějž vládce vyhlašoval svá rozhodnutí u brány svého paláce; takováto brána (či přeneseně vladařův palác samotný) pak byla zvána Vysoká. Zvyk byl praktikován již v Byzantské říši a od doby Orhana I. byl přejat i Osmany. Jméno nesl od první poloviny 14. století palác v Burse, po dobytí Konstantinopole v roce 1453 a přesunutí hlavního města Osmanské říše jej převzala tamější Imperiální brána (turecky Bâb-ı Hümâyûn), která vedla na vnější nádvoří paláce Topkapi. Vzhledem k tomu, že západní diplomaté byli přijímáni u této brány a francouzština byla tehdy hlavním diplomatickým jazykem, bylo francouzské označení Vysoké brány Sublime porte přejato i ostatními státy a používáno nejen pro bránu a palác, ale přeneseně i pro celou Osmanskou říši či její vládu. V roce , během nějž vnikl jeho vůdce Enver Paša se svými přívrženci skrze Vysokou portu do vládního paláce. Koalice byla svržena a zavedena byla vojenská diktatura vedená . (cs)
  • Ο όρος Υψηλή Πύλη (οθωμανικά τουρκικά: باب عالی, Μπαμπί Αλί‎) αρχικά σήμαινε την πύλη της Σουλτανικής σκηνής που ήταν η μεγαλύτερη απ΄ όλες τις άλλες. Μετά την κατάληψη της Κωνσταντινούπολης ονομάστηκε έτσι το Σουλτανικό Ανάκτορο. Αργότερα η Υψηλή Πύλη περιορίστηκε μόνο για το τμήμα εκείνο του Ανακτόρου, όπου στέγαζε το γραφείο του Μεγάλου Βεζίρη και των υπηρεσιών του, αναφερόμενο πλέον στην κυβέρνηση του Οθωμανικού κράτους. Σύμφωνα με τη συνηθισμένη πρακτική των ηγεμονιών της Μέσης Ανατολής κύρια λειτουργία του κράτους ήταν να παρέχει δικαιοσύνη στους υπηκόους του. Αυτό σήμαινε θεωρητικά ότι όλοι οι πολίτες μπορούσαν να αποταθούν στον ηγεμόνα και την κυβέρνησή του ζητώντας δικαίωση για κάποια αδικία που υπέστησαν. Η ίδια πρακτική ίσχυε και για την Οθωμανική αυτοκρατορία. Έτσι στην Πύλη η οποία χώριζε το εξωτερικό τμήμα των ανακτόρων, έδρα της γραφειοκρατικής κυβερνητικής μηχανής, από το εσωτερικό τμήμα, δηλαδή το χαρέμι και τα ιδιαίτερα διαμερίσματα του Σουλτάνου, η οποία αποκαλούνταν Πύλη της Ευδαιμονίας ή της Δικαιοσύνης, στηνόταν το αυτοκρατορικό συμβούλιο (Χουμαγιούν Ντιβάν), υπό την προεδρία του Σουλτάνου (ή υπό τον Μεγάλο Βεζίρη μετά τον Μωάμεθ Β’) και δεχόταν τα αιτήματα του λαού. Στο ίδιο αυτό σημείο ήταν που γίνονταν δεκτοί και οι πρέσβεις των ξένων κρατών που ζητούσαν να παρουσιαστούν στην Κυβέρνηση ή στον Σουλτάνο. Λόγω αυτής της πρακτικής, που στην Οθωμανική εθιμοτυπία κατελάμβανε έναν από τους σημαντικότερους ρόλους, επικράτησε η ονομασία Υψηλή Πύλη για τις οθωμανικές διπλωματικές υπηρεσίες και για τη Σουλτανική κυβέρνηση γενικότερα. Η πρακτική αυτή συνεχίστηκε και μετά την επανάσταση των Νεοτούρκων, μέχρι την κατάργηση της Βασιλείας το 1924 από τον Κεμάλ Ατατούρκ. (el)
  • „Hohe Pforte“ (ursprünglich osmanisch پاشا قاپوسى İA Paşa ḳapusı, später osmanisch باب عالی İA Bâbıâli, selten auch باب اصفی / Bāb-ı Āṣefī) war im Osmanischen Reich der Name des Tors des Topkapı Palasts in Istanbul und wurde schließlich zum Metonym für den Sitz der osmanischen Regierung und für die Regierung als solche. Die Bezeichnung rührt daher, dass an den Toren von Städten oder Herrscherpalästen nach alter orientalischer Sitte die Empfangszeremonien für ausländische Botschafter und Gesandte abgehalten wurden. Die Wache an der Hohen Pforte wurde im Osmanischen Reich durch die Kapıkulu gestellt, eine spezielle Infanterieeinheit der osmanischen Armee. Von 1718 bis 1922 wurde der Begriff zur Bezeichnung des Sitzes des osmanischen Großwesirs beziehungsweise der osmanischen Regierung (Dīwān) verwendet. Während langer Perioden des Reiches ging die eigentliche politische Macht von hier aus, und nicht vom Hof des Sultans (Yıldız Köşkü). So sagte man von ausländischen Botschaftern in Istanbul (in älteren Quellen weiterhin auch Konstantinopel), sie seien „an der Hohen Pforte“ akkreditiert. (de)
  • Η Οθωμανική Αυτοκρατορία (οθωμανικά τουρκικά: دَوْلَتِ عَلِيّهٔ عُثمَانِیّه, Ντεβλέτ-ι Αλίγε-ι Οσμάνιγε, επί λέξει Το Ανώτατο Οθωμανικό Κράτος, σύγχρονα τουρκικά: Osmanlı İmparatorluğu ή Osmanlı Devleti), περισσότερο γνωστή κατά το παρελθόν στη Δύση ως Τουρκική Αυτοκρατορία ή απλώς Τουρκία ήταν ένα κράτος που ήλεγχε μεγάλο μέρος της Νοτιοανατολικής Ευρώπης, της Δυτικής Ασίας και της Βόρειας Αφρικής μεταξύ του 14ου και των αρχών του 20ου αιώνα. Ιδρύθηκε στα τέλη του 13ου αιώνα στη βορειοδυτική Μικρά Ασία στην πόλη Σετζούτ (σύγχρονη Επαρχία Μπιλετσίκ) από τον Ογούζο Τούρκο φύλαρχο Οσμάν Α΄. Το 1354 οι Οθωμανοί πέρασαν στην Ευρώπη και με την κατάκτηση των Βαλκανίων το οθωμανικό μπεηλίκι μεταμορφώθηκε σε μια διηπειρωτική αυτοκρατορία. Οι Οθωμανοί κατέλυσαν τη Βυζαντινή Αυτοκρατορία με την άλωση της Κωνσταντινούπολης από το Μωάμεθ τον Πορθητή το 1453. Κατά τη διάρκεια του 16ου και του 17ου αιώνα, στην κορύφωση της ισχύος της, υπό τη βασιλεία του Σουλεϊμάν του Μεγαλοπρεπούς, η Οθωμανική ήταν μια πολυεθνική, πολυγλωσσική αυτοκρατορία που έλεγχε το μεγαλύτερο μέρος της Νοτιοανατολικής Ευρώπης, τμήματα της Κεντρικής Ευρώπης, της Δυτικής Ασίας, της Ανατολικής Ευρώπης και τον Καύκασο, τη Βόρεια Αφρική και το Κέρας της Αφρικής. Στις αρχές του 17ου αιώνα η αυτοκρατορία περιελάμβανε 32 επαρχίες και πολλά υποτελή κράτη. Ορισμένα από αυτά απορροφήθηκαν αργότερα από την Οθωμανική Αυτοκρατορία, ενώ σε άλλα παραχωρήθηκαν διάφοροι τύποι αυτονομίας κατά την πάροδο των αιώνων. Με την Κωνσταντινούπολη ως πρωτεύουσά της και τον έλεγχο των εδαφών γύρω από τη λεκάνη της Μεσογείου, η Οθωμανική Αυτοκρατορία βρισκόταν στο επίκεντρο των αλληλεπιδράσεων μεταξύ του Ανατολικού και του Δυτικού Κόσμου επί έξι αιώνες. Ενώ άλλοτε θεωρούνταν ότι η αυτοκρατορία εισήλθε σε περίοδο παρακμής μετά το θάνατο του Σουλεϊμάν του Μεγαλοπρεπούς, αυτή η άποψη δεν υποστηρίζεται πλέον από την πλειονότητα των ακαδημαϊκών ιστορικών. Η αυτοκρατορία εξακολούθησε να διατηρεί ευέλικτη και ισχυρή οικονομία, κοινωνία και στρατό σε όλη τη διάρκεια του 17ου και του 18ου αιώνα. Ωστόσο κατά τη διάρκεια μιας μακράς περιόδου ειρήνης από το 1740 ως το 1768, το οθωμανικό στρατιωτικό σύστημα έμεινε πίσω από εκείνο των Ευρωπαίων ανταγωνιστών της, των αυτοκρατοριών των Αψβούργων και της Ρωσίας. Έτσι οι Οθωμανοί υπέστησαν σοβαρές στρατιωτικές ήττες στα τέλη του 18ου και στις αρχές του 19ου αιώνα, γεγονός που τους ώθησε να ξεκινήσουν μια ολοκληρωμένη διαδικασία μεταρρύθμισης και εκσυγχρονισμού γνωστή ως Τανζιμάτ. Έτσι, κατά τη διάρκεια του 19ου αιώνα, το οθωμανικό κράτος έγινε πολύ πιο ισχυρό και οργανωμένο, παρά τις περαιτέρω εδαφικές απώλειες που υπέστη, ειδικά στα Βαλκάνια, όπου εμφανίστηκαν αρκετά νέα κράτη. Η αυτοκρατορία συμμάχησε με τη Γερμανία στις αρχές του 20ού αιώνα, ελπίζοντας να αποσείσει τη διπλωματική απομόνωση που είχε συμβάλει στις πρόσφατες εδαφικές της απώλειες και έτσι συμμετείχε στον Α' Παγκόσμιο Πόλεμο στο πλευρό των Κεντρικών Δυνάμεων. Ενώ η Αυτοκρατορία μπόρεσε να αντέξει κατά τη διάρκεια της σύγκρουσης, αγωνιζόταν με εσωτερικές διενέξεις, ειδικά με την Αραβική εξέγερση στα αραβικά εδάφη της. Κατά τη διάρκεια αυτής της περιόδου η οθωμανική κυβέρνηση διαπράττει μεγάλες θηριωδίες εναντίον των Αρμενίων, των Ασσυρίων και των Ελλήνων του Πόντου. Η ήττα της Αυτοκρατορίας και η κατοχή μέρους της επικράτειάς της από τις Συμμαχικές Δυνάμεις μετά τον Α΄ Παγκόσμιο Πόλεμο είχαν ως αποτέλεσμα το διαμελισμό της και την απώλεια των εδαφών της της Μέσης Ανατολής, που τα μοιράστηκαν το Ηνωμένο Βασίλειο και η Γαλλία. Ο επιτυχής Τουρκικός Πόλεμος της Ανεξαρτησίας εναντίον των κατεχόντων Συμμάχων οδήγησε στην εμφάνιση της Δημοκρατίας της Τουρκίας στην καρδιά της Μικράς Ασίας και στην κατάργηση της οθωμανικής μοναρχίας. Η σύγχρονη Τουρκία είναι μόνον ένα τμήμα της ιστορικής οθωμανικής αυτοκρατορίας παρόλο που οι όροι Τουρκία και Οθωμανική Αυτοκρατορία χρησιμοποιούνται εναλλακτικά για να χαρακτηρίσουν μία από τις μεγαλύτερες και ισχυρότερες αυτοκρατορίες της σύγχρονης ιστορίας. Από τα μέσα της δεκαετίας του 1920 έγιναν εκτεταμένες προσπάθειες να περιοριστεί η οθωμανική κουλτούρα, η οποία κρίθηκε οπισθοδρομική, ώστε η Τουρκία να μετατραπεί σε μια σύγχρονη κοσμική χώρα σύμφωνα με τα ευρωπαϊκά πρότυπα. Η μετάβαση στο κοσμικό κράτος αποδείχτηκε μια διαδικασία εξαιρετικά δύσκολη και μακροχρόνια, ενώ πολλά στοιχεία της οθωμανικής κουλτούρας είναι ακόμη ορατά στη σύγχρονη τουρκική κοινωνία. (el)
  • Das Osmanische Reich (osmanisch دولت علیه İA Devlet-i ʿAlīye, deutsch ‚der erhabene Staat‘ und ab 1876 amtlich دولت عثمانيه / Devlet-i ʿOs̲mānīye /‚der Osmanische Staat‘, türkisch Osmanlı İmparatorluğu) war das Reich der Dynastie der Osmanen von ca. 1299 bis 1922. Die im deutschsprachigen Raum veraltete, in der englisch- und französischsprachigen Literatur noch anzutreffende Bezeichnung Ottomanisches Reich leitet sich von Varianten der arabischen Namensform Uthman des Dynastiebegründers Osman I. her. Es entstand Anfang des 14. Jahrhunderts als regionaler Herrschaftsbereich (Beylik) im nordwestlichen Kleinasien im Grenzgebiet des Byzantinischen Reiches unter einem Anführer mutmaßlich nomadischer Herkunft. Dieser löste sich aus der Abhängigkeit vom Sultanat der Rum-Seldschuken, welches nach 1243 unter die Vorherrschaft des mongolischen Ilchanats geraten war und seine Macht eingebüßt hatte. Hauptstadt war ab 1326 Bursa, ab 1368 Adrianopel, schließlich seit 1453 Konstantinopel (osmanisch Kostantiniyye; seit 1876 offiziell Istanbul genannt). Zur Zeit seiner größten Ausdehnung im 17. Jahrhundert erstreckte es sich von seinen Kernlanden Kleinasien und Rumelien nordwärts bis in das Gebiet um das Schwarze und das Asowsche Meer, westwärts bis weit nach Südosteuropa hinein. Jahrhundertelang beanspruchte das Osmanische Reich politisch, militärisch und wirtschaftlich eine europäische Großmachtrolle neben dem Heiligen Römischen Reich, Frankreich und England. Im Mittelmeer kämpfte das Reich mit den italienischen Republiken Venedig und Genua, dem Kirchenstaat und dem Malteserorden um die wirtschaftliche und politische Vormachtstellung. Ab dem späten 17. bis ins späte 19. Jahrhundert hinein rang es mit dem Russischen Kaiserreich um die Herrschaft über die Schwarzmeerregion. Im Indischen Ozean forderte das Reich Portugal im Kampf um den Vorrang im Fernhandel mit Indien und Indonesien heraus. Durch die ununterbrochen intensiven politischen, wirtschaftlichen und kulturellen Beziehungen ist die Geschichte des Osmanischen Reichs mit derjenigen Westeuropas eng verbunden. In Vorderasien beherrschten die Osmanen mit Syrien, dem Gebiet des heutigen Irak und dem Hedschas (mit den heiligen Städten Mekka und Medina) die historischen Kernlande des Islam, in Nordafrika unterstand das Gebiet von Nubien über Oberägypten westwärts bis zum mittleren Atlasgebirge der osmanischen Herrschaft. In der islamischen Welt stellte das Osmanische Reich nach dem Umayyaden- und Abbasidenreich die dritte und letzte sunnitische Großmacht dar. Nachdem in Persien die Dynastie der Safawiden die Schia als Staatsreligion durchgesetzt hatte, setzten beide Reiche den alten innerislamischen Konflikt zwischen beiden islamischen Bekenntnissen in drei großen Kriegen fort. Im Laufe des 18. und vor allem im 19. und 20. Jahrhundert erlitt das Reich in Auseinandersetzungen mit den europäischen Mächten sowie durch nationale Unabhängigkeitsbestrebungen in seinen rumelischen Kernlanden erhebliche Gebietsverluste. Sein Territorium verkleinerte sich auf das europäische Thrakien sowie auf Kleinasien. Der Erste Weltkrieg führte innerhalb der wenigen Jahre von 1917 bis 1922 zum Ende der vier großen Monarchien der Hohenzollern, Habsburger, Romanows und Osmanen, die die Geschichte Europas über Jahrhunderte hinweg geprägt hatten. Im Türkischen Befreiungskrieg setzte sich eine Nationalregierung unter Mustafa Kemal Pascha durch; 1923 wurde als Nachfolgestaat die Republik Türkei gegründet. (de)
  • La Otomana Imperio aŭ Osmanida Imperio (en Otomana turka: دولت عليه عثمانيه Devlet-i ʿAlīye-i ʿOsmānīye, laŭvorte: 'La Sublima Otomana Ŝtato'; en turka: Osmanlı İmparatorluğu aŭ Osmanlı Devleti; diplomatie en franca: Empire ottoman) estis unu el la plej grandaj kaj la plej potencaj imperioj ĉe la Mediteraneo. Dumtempe ĝi estis ankaŭ ofte nomata en diplomata vortumo "La Pordo" aŭ "La Sublima Pordo". La imperio ekzistis ekde la jaro 1281 ĝis 1923 kaj dum tiu ĉi tempo ĝi ampleksis teritoriojn de Malgranda Azio, Balkanio, Nigra maro, Mezoriento kaj Nordafriko. La imperio havis ekde la 16-a jarcento tute islaman karakteron de „Dia ŝtato“, en kiu jam dekomence regis sultanoj de la dinastio de la Otomanoj. Danke al sia situo la Otomana Imperio estis kunigilo inter la eŭropa kaj la azia kontinentoj. Ĝi estis fondita fine de la 13-a jarcento en nordokcidenta Anatolio en la urbo Söğüt (en la nuntempa Provinco Bilecik fare de la turkmena tribestro Osman la 1-a. Post 1354, la Otomanoj trapasis la Bosporon al Eŭropo kaj per la konkero de Balkanio, la Otomana bejlik estis transformita en transkontinenta imperio. La Otomanoj finigis la jarmilan ekzistadon de la Bizanca Imperio per la konkero de Konstantinopolo en 1453 fare de Mehmedo la Konkeranto. Dum la regado de Sulejmano la 1-a, la Otomana Imperio markis la pinton de sia povo kaj prospero, same kiel la plej altan disvolvigon de sia registara, socia, kaj ekonomia sistemoj. Komence de la 17-a jarcento, la imperio enhavis 32 provincojn kaj nombrajn vasalajn ŝtatojn. Kelkaj el tiuj estis poste absorbitaj en la Otomana Imperio, dum aliaj ricevis variajn tipojn de aŭtonomeco laŭlonge de la jarcentoj. Kun Konstantinopolo (nuntempa Istanbulo) kiel sia ĉefurbo kaj la kontrolo de landoj ĉirkaŭ la Mediteranea Baseno, la Otomana Imperio estis centro de interagado inter Mezoriento kaj Eŭropo dum ses jarcentoj. Kvankam foje oni asertis, ke la imperio eniris en periodon de dekadenco post la morto de Sulejmano, tiu konsidero jam ne plu estas subtenita de majoritato de fakaj historiistoj. La plej ĵusa akademia konsento asertas, ke la imperio pluis ĝis reteni flekseblajn kaj fortajn ekonomion, socion kaj militistaron laŭlonge de la 17-a kaj dum multo de la 18-a jarcentoj. Tamen, dum longa periodo de paco el 1740 ĝis 1768, la Otomana militsistemo estis superita de siaj eŭropaj rivaloj, nome la Habsburga kaj Rusiaj imperioj. La Otomanoj sekve suferis fortajn militajn malvenkojn fine de la 18-a kaj komence de la 19-a jarcentoj. La sukcesa Greka milito de sendependiĝo finiĝis per dekoloniigo de Grekio post la Londona Protokolo (1830) kaj la Traktato de Konstantinopolo (1832). Tiu kaj aliaj malvenkoj pelis la Otomanan ŝtaton iniciati kompletan procezon de reformo kaj modernigo konata kiel Tanzimat. Tiel, laŭlonge de la 19-a jarcento, la Otomana ŝtato iĝis vaste pli pova kaj organizita interne, spite suferadon de pluaj teritoriaj perdoj, speciale en Balkanio, kie nombraj novaj ŝtatoj sendependiĝis for el la otomana povo. (eo)
  • Sublima Pordo (turke باب عالی = Bab-ı Ali), ankaŭ Alta Pordo, estis kromnomo de la otomana registaro. Ĝi deriviĝas de reala pordego tiunoma, kiu situas en Istanbulo proksime de la palaco Topkapi kaj de la rezidejo de la Granda Veziro (ĉefministro), kie laŭ malnova tradicio okazis bonvenigaj ceremonioj de la sultano por eksterlandaj ambasadoroj. Eble ĝi aludas ankaŭ la situon de Istanbulo inter Azio kaj Eŭropo. La pordo nun utilas kiel administrejo (urbodomo). Ĝiaj koordinatoj estas 41° 0′ 32.3″ N 28° 58′ 24.9″ O / 41.008972 °N, 28.973583 °O (mapo) . (eo)
  • Los términos Sublime Puerta (en turco, Bâb-ı âli, Babıali), Puerta Otomana y Puerta Elevada son los equivalentes, en español, para el turco otomano Bab-ı Ali, y se empleaban para referirse al gobierno del Imperio otomano, en particular en el contexto diplomático. (es)
  • Otomandar Inperioa (otomandar turkiera zaharrean: دولت عالیه عثمانیه, Devlet-i Âliye-yi Osmâniyye; azken otomandar turkieran eta egungo turkieraz: Osmanlı Devleti edo Osmanlı İmparatorluğu) 1299tik 1922 arte turkiarrak buru zituen inperioa izan zen, etnia eta erlijio anitzekoa. Boterearen erpinean (XVI. eta XVII. mendeetan), hiru kontinentetan zehar hedatzen zen: hego-ekialdeko Europan, Ekialde Hurbilean eta Iparraldeko Afrikan. Mendebaldean, egungo Marokoko mugetaraino; ekialdean, Kaspiar itsasoraino; iparraldean, egungo Austriako mugetaraino; eta hegoaldean, egungo Somaliaraino. Hogeita bederatzi probintzia —gehi bere mendeko Moldavia, Transilvania eta Valakia printzerriak— izatera iritsi zen. Otomandar Inperioari batzuetan Ate Gorena ere esaten zaio. Hala ere, deitura horrek berez Otomandar Gobernua izendatzen du, sultanaren jauregian kanpotarrentzat irekita zegoen ate bakarra baitzen. (eu)
  • Ate Gorena (otomandar turkieraz: باب عالی‎, Bāb-ı Ālī edo Babıali) Otomandar Inperioko bisir gorenaren Topkapı jauregiko geletarako sarrera zen atea da, testuinguru diplomatikoetan Otomandar Inperioko Gobernua edo Inperioa bera aipatzeko erabilia. (eu)
  • L'Empire ottoman (en turc ottoman : دولت عليه عثمانیه / devlet-i ʿaliyye-i ʿos̲mâniyye, littéralement « l'État ottoman exalté » ; en turc : Osmanlı İmparatorluğu ou Osmanlı Devleti), connu historiquement en Europe de l'Ouest comme l'Empire turc, la Turquie ottomane ou simplement la Turquie, est un empire fondé à la fin du XIIIe siècle au nord-ouest de l'Anatolie, dans la commune de Söğüt (actuelle province de Bilecik), par le chef tribal oghouze Osman Ier, fondateur de la dynastie ottomane (ottoman vient de l'arabe ʿuṯmānī عُثْمَانِي, dérivé de ʿuṯmān عُثْمَان, nom arabisé d'Osman). Après 1354, les Ottomans entrèrent en Europe, et, avec la conquête des Balkans, le Beylik ottoman se transforma en un empire transcontinental. Après l'avoir encerclé puis réduit à sa capitale et à quelques lambeaux, les Ottomans mirent fin à l'Empire byzantin en 1453 par la conquête de Constantinople sous le règne du sultan Mehmed II. Aux XVe et XVIe siècles, à son apogée, sous le règne de Soliman Ier le Magnifique, l'Empire ottoman était un empire multinational et multilingue contrôlant une grande partie de l'Europe du Sud-Est, des parties de l'Europe centrale, de l'Asie occidentale, du Caucase et de l'Afrique du Nord. Au début du XVIIe siècle, l'Empire comprenait trente-deux provinces et de nombreux États vassaux. Certains d'entre eux ont ensuite été absorbés par l'Empire ottoman, tandis que d'autres bénéficièrent de divers types d'autonomie au cours des siècles. Avec Constantinople comme capitale, et le contrôle des terres autour du bassin méditerranéen, l'Empire ottoman fut au centre des interactions entre les mondes oriental et occidental pendant six siècles. Alors que l'on croyait autrefois que l'Empire était entré dans une période de déclin à la suite de la mort de Soliman le Magnifique, cette opinion n'est plus soutenue par la majorité des historiens universitaires. L'Empire continua à maintenir une économie, une société et une armée puissantes et flexibles tout au long du XVIIe et d'une grande partie du XVIIIe siècle. Les Ottomans subirent de graves défaites militaires à la fin du XVIIIe et au début du XIXe siècle, ce qui les amena à entamer un vaste processus de réforme et de modernisation connu sous le nom de Tanzimat. Ainsi, au cours du XIXe siècle, l'État ottoman était devenu beaucoup plus puissant et organisé malgré de nouvelles pertes territoriales, en particulier dans les Balkans où de nouveaux États émergèrent. L'Empire s'allia à l'Allemagne au début du XXe siècle, espérant échapper à l'isolement diplomatique qui avait contribué à ses récentes pertes territoriales, et s'engagea ainsi dans la Première Guerre mondiale du côté des puissances centrales. Peu préparé à participer à une guerre moderne, l'empire doit également affronter d'importantes tensions internes, en particulier dans ses possessions arabes, avec la révolte arabe de 1916 – 1918. Pendant ce temps, des exactions sont commises par le gouvernement ottoman, dont certaines de nature génocidaire contre les Arméniens, les Assyriens, et les Grecs. La défaite de l'Empire et l'occupation d'une partie de son territoire par les puissances alliées au lendemain de la Première Guerre mondiale entraînèrent sa partition, et la perte de ses territoires du Moyen-Orient divisés entre le Royaume-Uni et la France. Le succès de la guerre d'indépendance turque contre les occupants alliés a conduit à l'émergence de la république de Turquie, proclamée le 29 octobre 1923 dans le cœur de l'Anatolie à Ankara, et à l'abolition de la monarchie ottomane. (fr)
  • El Imperio otomano (en turco moderno: Osmanlı İmparatorluğu o Osmanlı Devleti), oficialmente Sublime Estado Otomano (en turco otomano: دولت عالیه عثمانیه Devlet-i Aliyye-i Osmâniyye), fue un Estado multiétnico gobernado por la dinastía osmanlí. Era conocido como el Imperio turco por sus contemporáneos, aunque los gobernantes osmanlíes jamás utilizaron ese nombre para referirse a su Estado. El Imperio otomano comenzó siendo uno más de los pequeños estados turcos que surgieron en Asia Menor durante la decadencia del Imperio turco selyúcida. Los turcos otomanos fueron controlando paulatinamente a los demás estados turcos, sobrevivieron a las invasiones mongolas y bajo el reinado de Mehmed II (1451-1481) acabaron con lo que quedaba del Imperio bizantino. La primera fase de la expansión otomana tuvo lugar bajo el gobierno de Osmán I (1288-1326) y siguió en los reinados de Orkhan, Murad I y Beyazid I, a expensas de los territorios del Imperio bizantino, Bulgaria y Serbia. Bursa cayó bajo su dominio en 1326 y Adrianópolis en 1361. Las victorias otomanas en los Balcanes alertaron a Europa occidental sobre el peligro que este Imperio representaba y fueron el motivo central de la organización de la Cruzada de Segismundo de Hungría. El sitio que pusieron los otomanos a Constantinopla fue roto gracias a Tamerlán, caudillo de los mongoles, quien tomó prisionero a Beyazid en 1402, pero el control mongol sobre los otomanos duró muy poco. Finalmente, el Imperio otomano logró conquistar Constantinopla en 1453. En su máximo esplendor, entre los siglos XVI y XVII se expandía por tres continentes, ya que controlaba una vasta parte del sureste europeo, de Oriente Próximo y del norte de África: limitaba al oeste con el Sultanato de Marruecos, al este con Persia y el mar Caspio, al norte con el Zarato ruso, la Monarquía Habsburgo (Hungría y Sacro Imperio Romano Germánico) y la Mancomunidad de Polonia-Lituania, y al sur con Sudán, Eritrea, Somalia y el Emirato de Diriyah (Arabia). El Imperio otomano poseía 29 provincias, además de Moldavia, Transilvania, Valaquia y Crimea, que eran Estados vasallos. El Imperio estuvo en el centro de las interacciones entre el Este y el Oeste durante seis siglos. Con Constantinopla como capital y el territorio que se conquistó bajo Solimán el Magnífico —aproximadamente correspondiente a las tierras gobernadas por Justiniano el Grande mil años antes, salvo las de Europa occidental—, el Imperio otomano era, en muchos aspectos, el sucesor islámico de los antiguos imperios clásicos. Numerosos rasgos y tradiciones culturales de estos (en campos como la arquitectura, la cocina, el ocio y el gobierno) fueron adoptados por los otomanos, quienes los elaboraron en nuevas formas. Estos rasgos culturales más tarde se mezclaron con las características de los grupos étnicos y religiosos que vivían dentro de los territorios otomanos y crearon una nueva y particular identidad cultural otomana. Durante el siglo XIX, diversos territorios del Imperio otomano se independizaron, principalmente en Europa. Las sucesivas derrotas en guerras y el auge de los nacionalismos dentro del territorio llevaron al decaimiento del poder del imperio. Su participación en la Primera Guerra Mundial seguido con la ocupación de Constantinopla y el surgimiento de movimientos revolucionarios dentro de Turquía le dieron el golpe mortal y resultó en la partición del Imperio otomano. El Imperio bajo la dirección de un sultán fue abolido el 1 de noviembre de 1922 y un año después, el califato. Los movimientos revolucionarios que lo habían derrocado se agruparon y fundaron el 29 de octubre de 1923 la República de Turquía.​ (es)
  • Sublime Porte est le nom français de la porte d'honneur monumentale du grand vizir à Constantinople, siège du gouvernement du sultan de l'Empire ottoman. (fr)
  • Mhair an Impireacht Otamánach (Tuircis Otamánach: دَوْلَتِ عَلِيّهٔ عُثمَانِیّه Devlet-i ʿAliyye-yi ʿOsmâniyye, Tuircis an lae atá inniu ann: Osmanlı İmparatorluğu or Osmanlı Devleti) ó 1299 go 1923. (ga)
  • The Ottoman Empire, also known as the Turkish Empire, was an empire that controlled much of Southeast Europe, Western Asia, and Northern Africa between the 14th and early 20th centuries. It was founded at the end of the 13th century in northwestern Anatolia in the town of Söğüt (modern-day Bilecik Province) by the Turkoman tribal leader Osman I. After 1354, the Ottomans crossed into Europe and, with the conquest of the Balkans, the Ottoman beylik was transformed into a transcontinental empire. The Ottomans ended the Byzantine Empire with the conquest of Constantinople in 1453 by Mehmed the Conqueror. Under the reign of Suleiman the Magnificent, the Ottoman Empire marked the peak of its power and prosperity, as well as the highest development of its governmental, social, and economic systems. At the beginning of the 17th century, the empire contained 32 provinces and numerous vassal states. Some of these were later absorbed into the Ottoman Empire, while others were granted various types of autonomy over the course of centuries. With Constantinople (modern-day Istanbul) as its capital and control of lands around the Mediterranean Basin, the Ottoman Empire was at the centre of interactions between the Middle East and Europe for six centuries. While the empire was once thought to have entered a period of decline following the death of Suleiman the Magnificent, this view is no longer supported by the majority of academic historians. The newer academic consensus posits that the empire continued to maintain a flexible and strong economy, society and military throughout the 17th and for much of the 18th century. However, during a long period of peace from 1740 to 1768, the Ottoman military system fell behind that of its European rivals, the Habsburg and Russian empires. The Ottomans consequently suffered severe military defeats in the late 18th and early 19th centuries. The successful Greek War of Independence concluded with decolonization of Greece following the London Protocol (1830) and Treaty of Constantinople (1832). This and other defeats prompted the Ottoman state to initiate a comprehensive process of reform and modernization known as the Tanzimat. Thus, over the course of the 19th century, the Ottoman state became vastly more powerful and organized internally, despite suffering further territorial losses, especially in the Balkans, where a number of new states emerged. The Committee of Union and Progress (CUP) established the Second Constitutional Era in the Young Turk Revolution in 1908, turning the Empire into a constitutional monarchy, which conducted competitive multi-party elections. However, after the disastrous Balkan Wars, the now radicalized and nationalistic CUP took over the government in the 1913 coup d'état, creating a one-party regime. The CUP allied the Empire with Germany, hoping to escape from the diplomatic isolation which had contributed to its recent territorial losses, and thus joined World War I on the side of the Central Powers. While the Empire was able to largely hold its own during the conflict, it was struggling with internal dissent, especially with the Arab Revolt in its Arabian holdings. During this time, the Ottoman government engaged in genocide against the Armenians, Assyrians, and Greeks. The Empire's defeat and the occupation of part of its territory by the Allied Powers in the aftermath of World War I resulted in its partitioning and the loss of its Middle Eastern territories, which were divided between the United Kingdom and France. The successful Turkish War of Independence, led by Mustafa Kemal Atatürk against the occupying Allies, led to the emergence of the Republic of Turkey in the Anatolian heartland and the abolition of the Ottoman monarchy. (en)
  • Kesultanan Utsmaniyah, nama resmi Daulat/Negara Agung Utsmaniyah (bahasa Turki Utsmaniyah: دولت عليه عثمانیه Devlet-i ʿAliyye-yi ʿOsmâniyye) sering disebut dalam bahasa Turki modern sebagai Osmanlı İmparatorluğu (Kekaisaran Utsmaniyah) atau Osmanlı Devleti (Negara Utsmaniyah); kadang disebut Kekaisaran Ottoman, Kesultanan Ottoman, Kesultanan Turki, Kekaisaran Utsmaniyah atau Turki Utsmani adalah kekaisaran lintas benua yang didirikan oleh suku-suku Turki di bawah pimpinan Osman Bey di barat laut Anatolia pada tahun 1299. Setelah 1354, Utsmaniyah melintasi Eropa dan memulai penaklukkan Balkan, mengubah negara Utsmaniyah yang hanya berupa kadipaten kecil menjadi negara lintas benua. Utsmani mengakhiri riwayat Kekaisaran Romawi Timur seiring penaklukan Konstantinopel oleh Mehmed II tahun 1453. Sepanjang abad ke-16 dan 17, tepatnya pada puncak kekuasaannya di bawah pemerintahan Suleiman Al-Qanuni, Kesultanan Utsmaniyah adalah salah satu negara terkuat di dunia, imperium multinasional dan multibahasa yang mengendalikan sebagian besar Eropa Tenggara, Asia Barat/Kaukasus, Afrika Utara, dan Tanduk Afrika. Pada awal abad ke-17, kesultanan ini terdiri dari 32 provinsi dan sejumlah negara vasal, beberapa di antaranya dianeksasi ke dalam teritori kesultanan, sedangkan sisanya diberikan beragam tingkat otonomi dalam kurun beberapa abad. Dengan Konstantinopel sebagai ibu kotanya dan kekuasaannya atas wilayah yang luas di sekitar cekungan Mediterania, Kesultanan Utsmaniyah menjadi pusat interaksi antara dunia Timur dan Barat selama lebih dari enam abad. Kesultanan ini bubar pasca Perang Dunia I, tepatnya pada 1 November 1922. Pembubarannya berujung pada kemunculan rezim politik baru di Turki, serta pembentukan Balkan dan Timur Tengah yang baru. Setelah penaklukkan Mesir oleh Utsmaniyah pada 1517, Khalifah Al-Mutawakkil III menyerahkan kedudukan khalifah kepada Sultan Selim I. Hal ini menjadikan penguasa Utsmaniyah tidak hanya berperan sebagai sultan (kepala negara Utsmaniyah), tetapi juga sebagai pemimpin dunia Islam secara simbolis. Setelah Kesultanan Utsmaniyah dibubarkan, Wangsa Utsmaniyah sempat mempertahankan status mereka sebagai khalifah selama beberapa saat sampai kekhalifahan juga dibubarkan pada 3 Maret 1924. (in)
  • Gerbang Agung (bahasa Inggris: Sublime Porte), juga dikenal sebagai Porta Ottoman atau Porta Tinggi (bahasa Turki Utsmaniyah: باب عالی Bâb-ı Âli atau Babıali, dari bahasa Arab: باب‎, bāb "gerbang" dan bahasa Arab: عالي‎, alī "tinggi"), merupakan sebuah metonimia untuk pemerintah pusat dari Kesultanan Utsmaniyah (Kekaisaran Ottoman), dengan mengacu pada gerbang yang memberikan akses menuju kompleks bangunan yang ditempati departemen-departemen negara yang utama di Istanbul. Saat ini kompleks bangunan tersebut ditempati gubernur Provinsi Istanbul. (in)
  • オスマン帝国(オスマンていこく、オスマントルコ語: دولتِ عليۀ عثمانيه‎, ラテン文字転写: Devlet-i ʿAliyye-i ʿOs̠māniyye)は、テュルク系(後のトルコ人)のオスマン家出身の君主(皇帝)を戴く多民族帝国である。英語圏ではオットマン帝国 (Ottoman Empire) と表記される。15世紀には東ローマ帝国を滅ぼしてその首都であったコンスタンティノープル(後のイスタンブール)を征服し、この都市を自らの首都とした。17世紀の最大版図は中東からアフリカ・欧州に著しく拡大した。東西はアゼルバイジャンからモロッコに至り、南北はイエメンからウクライナ、ハンガリーに至る広大な領域に及んだ。 (ja)
  • 숭고한 오스만국(오스만 튀르크어: دَوْلَتِ عَلِیَّهِ عُثمَانِیَّه 데블레티 알리예이 오스마니예) 또는 오스만 제국(튀르키예어: Osmanlı İmparatorluğu 오스만르 임파라토르루우[*]), 튀르키예 제국, 오스만 튀르키예, 단순히 튀르키예는 14세기부터 20세기 초까지 유럽 동남부, 서아시아, 북아프리카 대부분을 통치하던 광대한 제국이다. 13세기 말 오스만 1세가 아나톨리아 북서부에서 건국했으며, 1354년에 유럽으로 건너가 발칸반도를 정복하고 세 대륙에 걸친 거대한 제국을 세웠다. 오스만 제국의 메흐메트 2세가 1453년에 콘스탄티노플을 점령하며 동로마 제국을 멸망시키는 데에 성공하며 그 이름을 널리 떨쳤다. 오스만 제국은 쉴레이만 1세의 통치기에 절정기를 맞았고, 사회적, 행정적, 경제적, 문화적으로 당대 최고의 국가로 떠올랐다. 그 강역이 가장 넓었던 17세기 초에는 32개 지방으로 구분되었고, 수없이 많은 봉신국을 거느렸다. 이후 봉신국 중 일부는 오스만 제국에 흡수되고, 일부는 자치권을 허가받아 수백 년 동안 지속되기도 했다. 현재의 이스탄불을 수도로 지중해 주변 지역 대부분을 통치했던 오스만 제국은 무려 6세기 동안 동방과 서방의 교차점으로 기능하며 화려한 문화의 꽃을 피웠다. 일부 학계에서는 쉴레이만 1세 사후, 제국이 점차 쇠퇴기에 접어들었다고 주장하지만, 학자들 대부분은 이에 동의하지 않으며, 쉴레이만 사후에도 제국은 여전히 강력한 경제력과 군사력을 유지하면서 17세기와 18세기 대부분 동안 전성기의 국력을 유지하고 있다고 본다. 다만 지나치게 오랜 평화기로 인해, 18세기 말에 이르자 오스만의 군사력은 점차 방만해졌고, 오스트리아와 러시아에 비해 크게 뒤떨어지기 시작했다. 오스만 제국은 18세기 후반과 19세기 초에 서구 열강들에게 연전연패하며 그 부실한 체력이 폭로되었고, 어쩔 수 없이 탄지마트라 불리는 개혁 정책을 통해 제국을 탈바꿈하려 노력했다. 오스만 제국은 이를 발판 삼아 19세기 내내 영토가 점차 축소되면서도, 특히 발칸 지역 등에서는 통치력을 더욱 공고히 할 수 있었다. 1908년에는 젊은 장교들을 중심으로 쿠데타가 일어나 제국의 황제에게 헌법을 인정하고 입헌군주정을 선포할 것을 강제했고, 5년 후 급진파 장교들이 주축이 된 통일진보위원회가 쿠데타를 일으켜 일당 독재 체제를 선포했다. 통일진보위원회가 결성한 통일진보당은 독일 편에 서서 제1차 세계대전에 참전했다. 이 과정에서 내부 결속을 위해 애쓰던 오스만 제국은 아랍 지역에서 일어난 반란의 싹을 잘라 버리기 위해 아르메니아인, 아시리아인, 그리스인을 상대로 대량 학살을 주도하기도 했다. 이후 1차 세계대전에서 오스만 제국과 동맹국이 패배하자, 오스만 제국은 중동의 영토 대부분을 상실했고, 이 영토는 영국과 프랑스에게 넘어갔다. 이후 현 튀르키예의 국부인 무스타파 케말이 등장해 혼란스러운 국정을 다잡고 오스만 제정을 폐지한 후 현재의 튀르키예 공화국을 건국했다. (ko)
  • Sublime porta (in turco Bab-ı Ali, in arabo: باب عالی‎), ossia "Porta Superiore o Suprema", o anche Porta ottomana, è uno degli elementi architettonici più noti del Palazzo di Topkapı di Istanbul, antica residenza del sultano ottomano. L'espressione, nel corso dei secoli, è stata usata come metonimia per indicare il governo dell'Impero ottomano. (it)
  • L'Impero ottomano od osmanico, noto anche come Impero turco (in lingua turca ottomana دَوْلَتِ عَلِيّهٔ عُثمَانِیّه, Devlet-i ʿAliyye-i ʿOsmâniyye; in turco moderno Osmanlı Devleti o Osmanlı İmparatorluğu, ufficialmente Sublime Stato ottomano), è stato un impero transcontinentale esistito per 623 anni, dal 1299 al 1922, arrivando al suo apice a controllare buona parte dell'Europa sud-orientale, dell'Asia occidentale e del Nord Africa. Fu uno degli imperi più vasti della storia e il più esteso del suo tempo nel XVII secolo. Venne fondato, in continuità con il sultanato selgiuchide di Rum, alla fine del XIII secolo nell'Anatolia nordoccidentale dal guerriero Osman I. Successivamente al 1354, i successori di Osman attraversarono l'Europa e, con la conquista dei Balcani, i beilicati turchi d'Anatolia vennero trasformati in un impero transcontinentale. Nel 1453 gli Ottomani misero fine all'Impero bizantino grazie alla conquista di Costantinopoli per opera di Maometto II il Conquistatore. Tra il XVI e il XVII secolo, sotto il regno di Solimano il Magnifico, l'impero arrivò all'apice del potere e fu un'entità politica multiculturale, multilinguistica e multietnica che controllava un vastissimo territorio, esteso dai confini meridionali del Sacro Romano Impero alle periferie di Vienna e della Polonia a nord, fino allo Yemen e all'Eritrea a sud; dall'Algeria a ovest fino all'Azerbaigian a est, controllando gran parte dei Balcani, del Vicino Oriente e del Nordafrica. Nei secoli, ben sette guerre turco-veneziane caratterizzarono i rapporti tra l'impero ottomano e la Repubblica di Venezia, partner privilegiati nei commerci ma nemici perenni per il controllo del Mediterraneo e in particolare della Grecia. Avendo Costantinopoli come capitale e un vasto controllo sulle coste del Mediterraneo, l'impero fu al centro dei rapporti tra Oriente e Occidente per circa cinque secoli. Anche dopo la morte di Solimano l'impero continuò a mantenere un'economia flessibile e forte per tutto il XVII e gran parte del XVIII secolo; tuttavia, il lungo periodo di pace che andò dal 1740 al 1768 comportò un certo rallentamento nello sviluppo del suo sistema militare che divenne col tempo più arretrato rispetto a quelli dei suoi rivali. Di conseguenza, tra la fine del XVIII e l'inizio del XIX secolo gli Ottomani subirono gravi sconfitte militari che li indussero ad avviare un processo completo di riforma e modernizzazione dello Stato, noto come Tanzimat. Ciononostante l'impero andò incontro a ulteriori perdite territoriali, specialmente nei Balcani, dove nacquero nuovi Stati indipendenti. Alleatisi con l'Impero tedesco agli inizi del XX secolo nella speranza di sfuggire all'isolamento diplomatico che aveva contribuito alle sue recenti sconfitte, gli Ottomani non riuscirono a reggere l’evolversi della geopolitica mondiale del nuovo secolo. Il primo segnale di forte cedimento del longevo impero fu dato in occasione della guerra italo-turca del 1911-12, quando il giovane Regno d'Italia sconfisse il vetusto Impero ottomano ottenendo il controllo della Tripolitania, della Cirenaica e del Dodecaneso. Fu l’inizio di una serie di eventi (guerre balcaniche) che portarono all'indebolimento e al crollo definitivo dell'impero a seguito della sconfitta nella Grande Guerra. Gli Ottomani combatterono infatti nella prima guerra mondiale dalla parte degli Imperi centrali; nonostante avessero dimostrato di poter reggere il conflitto, il dissenso interno, sfociato nella rivolta araba, compromise irrimediabilmente la situazione politica. Durante questo periodo, il governo ottomano si macchiò di un drammatico genocidio contro gli armeni, gli assiri e i greci del Ponto. La successiva sconfitta dell'impero e l'occupazione di porzioni del suo territorio da parte delle potenze alleate all'indomani della guerra provocarono la perdita dei territori mediorientali, che furono divisi tra il Regno Unito e la Francia. La riuscita guerra d'indipendenza turca contro gli alleati occupanti portò all'abolizione del sultanato ottomano e all'emergere della Repubblica di Turchia nel cuore dell'Anatolia. (it)
  • Het Ottomaanse of Osmaanse Rijk (Osmaans: دَوْلَتِ عَلِيّهٔ عُثمَانِیّه, Devlet-i 'Aliyye-i Osmaniyye, Turks: Osmanlı İmparatorluğu) was een islamitisch rijk dat bestond van 1299 tot 1922. Het was gesticht door de Oğuzturken onder Osman I, de stamvader van de Ottomaanse dynastie en naamgever van dit rijk. Het kan beschouwd worden als de opvolger van het Seltsjoekse sultanaat Rûm. Het Ottomaanse Rijk was een wereldrijk dat bij de grootste uitbreiding een enorm gebied in Noord-Afrika, Azië en Europa besloeg. (nl)
  • Wysoka Porta, Porta Ottomańska (tur. Bab-ı Ali) – historyczne określenie na dwór, rząd lub ogólniej, na państwo tureckie jako całość za panowania sułtanów, szczególnie w kontekście dyplomatycznym. Nazwa pochodzi od wielkiej bramy do dzielnicy urzędowej w Stambule, budynku, w którym mieściła się siedziba wielkiego wezyra. Od tego określenia pochodzi także nazwa elitarnej straży sułtana — Jeźdźców Wysokiej Porty. (pl)
  • Imperium Osmańskie (osm. دولت عليه عثمانيه, trans. Devlet-i ʿAlīye-i ʿOsmānīye, tur. Osmanlı İmparatorluğu lub Osmanlı Devleti), znane także jako Imperium Tureckie – państwo (imperium) rządzone przez dynastię Osmanów, istniejące od końca XIII wieku do roku 1922, od 1453 roku ze stolicą w Stambule, u szczytu potęgi w XVI–XVIII wieku obejmujące większość Bliskiego Wschodu, Afryki Północnej i południowo-wschodniej Europy. Zostało założone pod koniec XIII wieku w północno-zachodniej Anatolii w miejscowości Söğüt (dzisiejsza prowincja Bilecik) przez Osmana I. Po 1354 roku Turcy wkroczyli do Europy, a wraz z został przekształcony w imperium transkontynentalne. Osmanie zakończyli okres Cesarstwa Bizantyńskiego wraz z podbojem Konstantynopola w 1453 roku przez Mehmeda Zdobywcę. Pod panowaniem Sulejmana Wspaniałego Imperium Osmańskie osiągnęło szczyt swojej potęgi i dobrobytu, a także najwyższy stopień rozwoju struktur rządowych, społecznych i gospodarczych. Na początku XVII wieku imperium obejmowało 32 prowincje i liczne kraje wasalne. Niektóre z nich zostały później oficjalnie wchłonięte przez Imperium Osmańskie, podczas gdy innym na przestrzeni wieków przyznano różne rodzaje autonomii. Z Konstantynopolem (dzisiejszy Stambuł) jako stolicą i kontrolą ziem wokół wschodniej części basenu Morza Śródziemnego Imperium Osmańskie znajdowało się w centrum interakcji pomiędzy Bliskim Wschodem a Europą przez sześć wieków. Chociaż wcześniej uważano, że imperium weszło w okres schyłkowy po śmierci Sulejmana Wspaniałego, pogląd ten nie jest już popierany przez większość historyków. Nowszy konsensus akademicki zakłada, że imperium nadal utrzymywało elastyczną i silną gospodarkę, społeczeństwo oraz wojsko przez cały XVII i przez większą część XVIII wieku. Jednak podczas długiego okresu pokoju od 1740 do 1768 osmański system militarny pozostał w tyle za europejskimi rywalami, imperium habsburskim i rosyjskim. W konsekwencji Turcy ponieśli poważne klęski militarne pod koniec XVIII i na początku XIX wieku. Udana grecka wojna o niepodległość zakończyła się dekolonizacją Grecji po protokole londyńskim (1830) i traktacie konstantynopolitańskim (1832). Ta i inne porażki skłoniły państwo osmańskie do zainicjowania wszechstronnego procesu reform i modernizacji znanego jako Tanzimat. W ten sposób w ciągu XIX wieku państwo osmańskie stało się znacznie sprawniejsze i lepiej zorganizowane wewnętrznie, pomimo dalszych strat terytorialnych, zwłaszcza na Bałkanach, gdzie powstało wiele niepodległych państw. Komitet Jedności i Postępu ustanowił drugą erę konstytucyjną w historii Turcji podczas rewolucji młodotureckiej w 1908 roku, przekształcając imperium w monarchię konstytucyjną, która przeprowadziła wielopartyjne wybory parlamentarne. Jednak po katastrofalnych dla Turcji wojnach bałkańskich, coraz bardziej zradykalizowany i nacjonalistyczny KJP przejął władzę w wyniku zamachu stanu w 1913 roku, tworząc reżim jednopartyjny. KJP sprzymierzył Turcję z Niemcami, mając nadzieję na wyrwanie się z izolacji dyplomatycznej, która przyczyniła się do niedawnych strat terytorialnych, i tym samym przyłączył się do I wojny światowej po stronie państw centralnych. Chociaż imperium było w stanie w dużej mierze utrzymać swój stan posiadania w toku działań wojennych, to jednocześnie zmagało się z wewnętrznymi niepokojami, zwłaszcza z rewoltą Arabów w jego arabskich posiadłościach. W tym samym czasie rząd osmański zaangażował się w ludobójstwo Ormian, Asyryjczyków i Greków. Klęska imperium w Wielkiej Wojnie oraz okupacja części jego terytorium przez państwa Ententy spowodowały jego rozbiory i utratę terytoriów Bliskiego Wschodu, które zostały podzielone między Wielką Brytanię i Francję (patrz: umowa Sykes-Picot). Natomiast udana turecka , prowadzona przez Mustafę Kemala Atatürka przeciwko okupacyjnym siłom alianckim, doprowadziła do powstania Republiki Turcji we współczesnych graniach, obejmujących głównie Azję Mniejszą, i zniesienia monarchii osmańskiej w 1922 roku. (pl)
  • Sublime Porta, Porta Otomana ou simplesmente Porta, era a designação corrente dada entre 1718 e 1922 ao governo do Império Otomano. O termo é uma tradução da expressão turca Bab-ı Ali (literalmente grande portão ou portão principal) dada ao monumental portão de entrada no palácio que alojava os principais órgãos do governo imperial. (pt)
  • Verheven Porte, Hoge Porte of Sublieme Porte (Turks: bâb-i-âlî) was van 1718 tot 1922 de in Europa gebruikelijke aanduiding voor de vertegenwoordiger van het Ministerie van Buitenlandse Zaken van het Osmaanse Rijk, in tegenstelling tot het hof van de sultan. De term is ontleend aan de benaming van het in Istanboel waar vanaf 1654 de grootvizier en zijn staf resideerden. (nl)
  • O Império Otomano (em turco otomano: دَوْلَتِ عَلِيّهٔ عُثمَانِیّه; romaniz.: Devlet-i ʿAliyye-yi ʿOsmâniyye ou عثمانلى دولتى; Osmanlı Devleti; em turco moderno: Osmanlı Devleti ou Osmanlı İmparatorluğu), também conhecido como Império Turco ou Turquia Otomana, foi um império fundado no fim do século XIII no noroeste da Anatólia na vizinhança de Bilecik e de Söğüt pelo líder tribal oguz Osmã I. Depois de 1354, os otomanos cruzaram para a Europa, e com a conquista dos Bálcãs o Beilhique Otomano foi transformado em um império transcontinental. Os otomanos acabaram com o Império Bizantino com a conquista de Constantinopla em 1453 por Maomé, o Conquistador. Durante os séculos XVI e XVII, no auge de seu poder sob o reinado de Solimão, o Magnífico, o Império Otomano era um império multinacional e multilíngue que controlava grande parte do Sudeste da Europa, da Ásia Ocidental, do Cáucaso, do Norte de África e do Chifre da África. No início do século XVII, o império continha 32 províncias e numerosos estados vassalos. Alguns deles foram mais tarde absorvidos no Império Otomano, enquanto outros foram concedidos vários tipos de autonomia ao longo dos séculos. Com Constantinopla como sua capital e controle de terras ao redor da bacia do Mediterrâneo, o Império Otomano foi o centro das interações entre os mundos oriental e ocidental por seis séculos. Apesar do declínio do império ser considerado uma consequência da morte de Solimão, esta interpretação não é mais apoiada pela maioria dos historiadores acadêmicos. O império continuou a manter uma economia, sociedade e forças armadas flexíveis e fortes durante o século XVII e boa parte do XVIII. No entanto, durante um longo período de paz de 1740 a 1768, o sistema militar otomano ficou defasado em relação ao de seus rivais europeus, como os impérios Habsburgo e Russo. Consequentemente, os otomanos sofreram severas derrotas militares no final do século XVIII e início do XIX, o que os levou a iniciar um processo abrangente de reforma e modernização conhecido como Tanzimat. Assim, ao longo do século XIX, o Estado otomano tornou-se muito mais poderoso e organizado, apesar de sofrer mais perdas territoriais, especialmente nos Bálcãs, onde surgiram uma série de novos Estados. Os otomanos aliaram-se ao Império Alemão no início do século XX, com a ambição imperial de recuperar seus territórios perdidos, juntando-se à Tríplice Aliança na Primeira Guerra Mundial. O império foi capaz de se manter em grande parte do conflito global, apesar da Revolta Árabe em seus domínios. Com registros de antes da Primeira Guerra Mundial, mas com maior intensidade durante a guerra, várias atrocidades foram cometidas pelo governo otomano contra armênios, assírios e gregos pônticos. A derrota do império e a ocupação de parte de seu território pelas Potências Aliadas após a Primeira Guerra resultaram na sua divisão e na perda dos seus territórios do Oriente Médio, que foram divididos entre o Reino Unido e a França. A bem-sucedida Guerra de Independência Turca contra as potências ocupantes levou ao surgimento da República da Turquia no coração anatoliano e à abolição da monarquia e do califado otomano. (pt)
  • Osmanska riket (osmanska: دولتِ عَليه عُثمانيه, Devlet-i Aliyye-i Osmaniyye) eller Ottomanska riket, var en 600-årig islamsk stormakt som uppstod i Anatolien i slutet av 1200-talet och bestod till den 29 oktober 1923. När riket var som störst omfattade det stora delar av sydöstra Europa, Mellanöstern och arabvärlden, norra Afrika, Kaukasus och hela Mindre Asien (Anatolien). Dess flottor behärskade såväl Medelhavet som Svarta havet (som tidvis var helt omslutet av Osmanska riket) och Kaspiska havet. Rikets stormaktsstatus befästes genom dess erövring av Konstantinopel år 1453, en händelse som innebar det definitiva slutet på Bysantinska rikets tusenåriga historia. Den alternativa benämningen Ottomanska riket kommer sig av olika sätt att stava och uttala namnet på dynastigrundaren Osman I (arabiska `Othmān, `Uthmān). Förr kallades det dock oftast Turkiska riket (eller enbart Turkiet), men detta undviks numera för att inte förväxla Osmanska imperiet med dagens Turkiet samt för att markera att Osmanska riket omfattade mycket mer än dagens Turkiet. Kulturen i det osmanska riket var kosmopolitisk och starkt prägat av iransk kultur (kalligrafi, miniatyrmåleri, poesi, historieskrivning, hovceremoniel, etc.). (sv)
  • Höga porten, ibland endast Porten (på osmansk turkiska Bâb-ı Hümâyûn), kallades den tidigare port till Topkapipalatset i Istanbul som från 1654 ledde till storvesirens ämbetsbyggnader och palats. Från 1718 användes i europeiska diplomatiska kretsar benämningen Höga porten i överförd bemärkelse även som metonym på osmanska riket eller dess regering. (sv)
  • По́рта (также Оттоманская Порта, Блистательная Порта, Высокая Порта) — принятое в истории дипломатии и международных отношений наименование правительства (канцелярии великого визиря и дивана) Османской империи. Термин происходит от фр. porte, итал. porta — «дверь», «врата», что является калькой с осман. باب عالی‎ — Bâb-ı Âli — «высокие ворота». (ru)
  • Осма́нська імпе́рія (осман. دولت عالیه عثمانیه‎, тур. Devlet-i Âliyye-i Osmâniyye) — ісламська монархічна держава турецької династії Османів. Існувала у 1299–1922 роках. Заснована султаном Османом І на території півострова Мала Азія. У ранньому новому часі була наддержавою в Європі та Середземномор'ї. Знищила Візантійську імперію, захопивши її столицю Константинополь, перейменований на Стамбул (1453). У часи найбільшого розквіту в XVI — XVII століттях займала Анатолію, Близький Схід, Північну Африку, Балканський півострів і прилеглі до нього з півночі землі Європи. Мала численних васалів — Волощину, Молдову, Трансильванію, республіку Рагуза, Кримське ханство, Мекку, Імеретінське царство та інших. Очолювали її султани, що також носили титули падишаха, халіфа й імператора Риму. Керувалась централізованим урядом (порта) та багатонаціональною бюрократією на місцях. Столиця була у містах Сегют (1299—1326), Бурса (1326—1365), Едірне (1365—1453) й Стамбул (1453—1922). Панівною релігією був суннітський іслам, представників інших релігій обкладали податком. Основною мовою панівної верстви була османська турецька. Серед багатонаціонального населення найчисленнішими етносами були турки, греки, вірмени і араби. У XVI—XVII століттях мала одну з найкращих армій світу, каркас якої становили артилерія та яничарська піхота. Вела перманентні війни із Персією, Священною Римською Імперією, Угорським королівством, Венеційською республікою, Папською державою, Мальтійським орденом, Польщею та Російською імперією. На вершині своєї могутності, під час правління Сулеймана I Пишного (1520—1555), простягалась від Відня до Перської затоки, від Криму до Марокко. Вступила в епоху занепаду після поразки у Великій турецькій війні (1683—1699). Сильно ослабла внаслідок корупції чиновництва, яничарських бунтів, поразок у російсько-османських війнах XVIII — XIX століть та націоналістичної політики молодотурків. Розпалася після Першої світової війни 1914—1918 років. 1922 року було скасовано монархію, а 1924 року — халіфат. Розпад держави закріпив Лозаннський договір 1923 року, внаслідок якого постала Турецька республіка, наступниця імперії. Колишні володіння Османів стали незалежними державами або володіннями Великої Британії, Франції та Росії. (uk)
  • Блискуча Порта, тур. Babıali, (також Оттоманська Порта, Осяйна Порта, Висока Порта) (від фр. porte, італ. porta — «двері», «ворота») — прийнята в історії дипломатії та міжнародних відносин назва уряду (канцелярія великого візиря та дивана) Османської імперії, що розпалася після Першої світової війни. Іменувалась так за назвою воріт, що вели у двір великого візиря (тур. Babıali, Баб-і Алі). Назва почала використовуватись з XV століття (початку величі Османської імперії). Її походження було пов'язане з османським дипломатичним протоколом, за яким перед аудієнцією в султана, що мала радше ритуальний характер, іноземних послів приймав великий везір (див. Візир). Прийом у везіра відбувався перед парадними воротами подвір'я його канцелярії, що мали назву Баб-і Алі — «високі ворота». Оскільки початково і тривалий час постійними європейськими резидентами в Османській імперії були венеціанський байло та французький посол, то в європейську дипломатичну термінологію слово «ворота» увійшло в італійській (porta) та французькій (porte) формах. У цій же формі воно і було запозичене українською мовою. (uk)
  • Осма́нская империя (осман. دولت عالیه عثمانیه‎, тур. Devlet-i Âliyye-i Osmâniyye), также Оттома́нская империя, Оттома́нская По́рта или просто По́рта — трансконтинентальное государство, созданное в 1299 году турками-османами под предводительством удж-бея Османа Гази на северо-западе Малой Азии. После завоевания Константинополя султаном Мехмедом II Османское государство было преобразовано в империю. Падение Константинополя явилось важнейшим событием в развитии турецкой государственности, так как после 1453 года Османская империя окончательно закрепилась в Европе, что является важной характеристикой современной Турции. Правление османской династии длилось 623 года, с 27 июля 1299 года по 1 ноября 1922 года, когда монархия была упразднена после поражения Османской империи в Первой мировой войне, подписания Лозаннского мирного договора и образования Турецкой республики. В XVI—XVII веках Османская империя достигла наивысшей точки своего влияния. В этот период империя османов была одной из самых могущественных стран мира — многонациональное, многоязычное государство, простиравшееся от южных границ Священной Римской империи — окраин Вены, Королевства Венгрия и Речи Посполитой на севере, до Йемена и Эритреи на юге, от Алжира на западе, до Каспийского моря на востоке. Под её владычеством находилась бо́льшая часть Юго-Восточной Европы, Западная Азия и Северная Африка. В правление султана Селима I (1512—1520) османское государство стало халифатом. В начале XVII века империя состояла из 32 провинций и многочисленных вассальных государств, некоторые из которых были позже захвачены ею, в то время как другим была предоставлена автономия. Столицей империи был Константинополь (ныне Стамбул, Турция). Контролируя Средиземноморье, Османская империя являлась связующим звеном Европы и стран Востока на протяжении шести веков. После международного признания Великого национального собрания Турции, 29 октября 1923 года, вскоре после подписания Лозаннского мирного договора (24 июля 1923 года), было провозглашено создание Турецкой Республики, являвшейся преемницей Османской империи. 3 марта 1924 года был окончательно ликвидирован Османский халифат. Полномочия и обязанности халифата были переданы Великому национальному собранию Турции. (ru)
  • 奧斯曼樸特(鄂圖曼土耳其語:باب عالی‎ Bāb-ı Ālī),又稱莊嚴樸特、最高樸特、高門,是指奧斯曼帝國的底萬,政府政策制定的地方。 (zh)
  • 奥斯曼帝国(鄂圖曼土耳其語:دولت علیه عثمانیه‎,土耳其語:Osmanlı İmparatorluğu,港台作鄂圖曼帝國)是一个存在于1299年至1923年的帝国,国名来自创立者鄂圖曼一世,以伊斯兰教为国教。 奥斯曼土耳其人源自于西突厥乌古斯人的游牧联盟。自中亞遷至小亞細亞,日漸興盛。極盛時勢力達亞歐非三大洲,領有南歐、巴爾幹半島、西亞及北非之大部份領土,西達直布羅陀海峽,東抵裏海及波斯灣,北及今之奧地利和斯洛文尼亞,南及今之蘇丹與葉門。自消滅東羅馬帝國後,定都於君士坦丁堡。且以東羅馬帝國的繼承人自居。故鄂圖曼帝國的君主苏丹以自封的形式,視自己為天下之主,繼承了東羅馬帝國的基督教文化及伊斯蘭文化,因而東西文明在其得以統合。 鄂圖曼帝國位處東西文明交匯處,並掌握東西文明的陸上交通线達六个世紀之久,直至大英帝國在18世紀通過直布羅舵打通地中海航線為止。在其存在期间,不止一次實行伊斯蘭化与現代化改革,使得東西文明的界限日趨模糊。同時鄂圖曼帝國雖然是伊斯蘭教,但對西方文明影響舉足輕重,其建築師希南名留至今。16世紀,蘇萊曼大帝在位之時,日趨鼎盛,其領土在17世紀更達最高峰,控制今日中東歐不少國家。在巴巴羅薩的帶領下,其海軍更掌控地中海。由於鄂圖曼帝國在軍事上的成功與對歐洲人來說東方世界的異國魅力,十八世紀時在全歐洲也掀起一陣崇尚鄂圖曼文化與時尚的風潮,稱作(Turquerie)。 此時的鄂圖曼帝國是15世紀至19世紀唯一能等同崛起的歐洲基督教國家的伊斯蘭教勢力,但鄂圖曼帝國终不能抵挡近代化欧洲国家憑藉著強大工業力量的冲击,局勢於19世紀初趨於转变,开始成为英國、法國等国家的近代化进程的一环,但其卓越的戰略地理位置使英國、法國得以利用鄂圖曼帝國干擾俄羅斯帝國對外向歐洲擴張,並在克里米亞戰爭中成功將其阻止。其後第一次世界大戰敗於協約國之手,鄂圖曼帝國因而分裂。之後凱末爾領導土耳其国民运动,成功推翻苏丹的统治并放弃部分奥斯曼土耳其帝国的疆域,建立主權獨立但面积较小、僅控制色雷斯及小亞細亞的土耳其共和國,鄂圖曼帝國至此滅亡。 (zh)
dbo:anthem
dbo:capital
dbo:currency
dbo:demonym
  • Ottoman (en)
dbo:governmentType
dbo:legislature
dbo:religion
dbo:thumbnail
dbo:wikiPageExternalLink
dbo:wikiPageID
  • 22278 (xsd:integer)
dbo:wikiPageLength
  • 237805 (xsd:nonNegativeInteger)
dbo:wikiPageRevisionID
  • 1124103325 (xsd:integer)
dbo:wikiPageWikiLink
dbp:align
  • left (en)
  • right (en)
dbp:auto
  • 1 (xsd:integer)
dbp:b
  • no (en)
dbp:bot
  • medic (en)
dbp:capital
  • Bursa (en)
  • Constantinople (en)
  • İznik (en)
  • (en)
  • Adrianople (en)
  • Söğüt (en)
dbp:caption
  • Topkapı Palace and Dolmabahçe Palace were the primary residences of the Ottoman sultans in Istanbul between 1465 and 1856 and 1856 to 1922, respectively. (en)
dbp:commonLanguages
  • Arabic (en)
  • (en)
  • French (en)
  • Greek (en)
  • Persian (en)
  • Ottoman Turkish (en)
  • many others (en)
  • Chagatai (en)
dbp:commonName
  • Ottoman Empire (en)
dbp:commonscat
  • yes (en)
dbp:conventionalLongName
  • Sublime Ottoman State (en)
dbp:currency
  • Various: akçe, para, sultani, kuruş , pound (en)
dbp:d
  • Q12560 (en)
dbp:date
  • 2013-02-08 (xsd:date)
  • 2013-05-23 (xsd:date)
  • 2016-02-19 (xsd:date)
  • 2016-10-19 (xsd:date)
  • 2020-07-26 (xsd:date)
  • 2020-07-28 (xsd:date)
  • 2020-08-09 (xsd:date)
  • 2020-11-05 (xsd:date)
  • 2020-12-01 (xsd:date)
  • 2021-02-25 (xsd:date)
  • 2021-05-05 (xsd:date)
  • 2021-06-11 (xsd:date)
  • 2022-05-14 (xsd:date)
  • 2022-11-01 (xsd:date)
  • July 2022 (en)
  • September 2016 (en)
  • November 2010 (en)
dbp:dateEnd
  • 0001-10-29 (xsd:gMonthDay)
dbp:dateEvent
  • 1402 (xsd:integer)
  • 1876 (xsd:integer)
  • 1908 (xsd:integer)
  • 1453-05-29 (xsd:date)
  • 1913-01-23 (xsd:date)
  • 1922-11-01 (xsd:date)
dbp:datePost
  • 1924-03-03 (xsd:date)
dbp:demonym
dbp:deputy
dbp:direction
  • vertical (en)
dbp:event
dbp:eventEnd
  • 0001-08-10 (xsd:gMonthDay)
dbp:eventPost
dbp:eventStart
dbp:flagType
dbp:flagTypeArticle
dbp:footer
  • Suleiman the Magnificent and his wife Hürrem Sultan, two portraits by 16th century Venetian painter Titian (en)
dbp:governmentType
  • dbr:Caliphate
  • (en)
  • Absolute monarchy (en)
  • Unitary parliamentary constitutional monarchy (en)
  • Under an authoritarian one-party military dictatorship (en)
dbp:house
dbp:image
  • Dolmabahçe_Palace,_Istanbul_cropped.jpg (en)
  • EmperorSuleiman.jpg (en)
  • Tizian 123.jpg (en)
  • Topkapı - 01.jpg (en)
dbp:imageCoat
  • 70 (xsd:integer)
dbp:imageFlag
  • Flag of the Ottoman Empire .svg (en)
dbp:imageMap
  • File:OttomanEmpireMain.png (en)
dbp:imageMapCaption
  • The Ottoman Empire in 1683 (en)
dbp:leader
dbp:legislature
dbp:lifeSpan
  • 1299 (xsd:integer)
dbp:n
  • no (en)
dbp:nationalAnthem
  • various (en)
dbp:p
  • Anatolian beyliks (en)
  • Aq Qoyunlu (en)
  • Byzantine Empire (en)
  • Empire of Trebizond (en)
  • Kingdom of Bosnia (en)
  • Kingdom of Hungary (en)
  • League of Lezhë (en)
  • Principality of Theodoro (en)
  • Second Bulgarian Empire (en)
  • Serbian Despotate (en)
  • Sultanate of Rum (en)
  • Kingdom of Tlemcen (en)
  • Despotate of Lovech (en)
  • Hospitaller Tripoli (en)
  • Mamluk Sultanate Mamluk Sultanate (en)
  • Croatia in union with HungaryKingdom of Croatia (en)
  • Despotate of the MoreaDespotate of the Morea (en)
  • Hafsid dynastyHafsid Kingdom (en)
  • Samtskhe-SaatabagoPrincipality of Samtskhe (en)
  • Zeta under the CrnojevićiZeta (en)
dbp:q
  • no (en)
dbp:reason
  • this is demonstrably not true, just look at any list of sultans (en)
  • very little attention given to Islam even though it was the primary religion (en)
dbp:religion
  • Sunni Islam (en)
  • (en)
  • Creed: Maturidi (en)
  • School: Hanafi (en)
dbp:representative
dbp:s
  • British Cyprus (en)
  • French Algeria (en)
  • Italian Cyrenaica (en)
  • Kingdom of Hejaz (en)
  • Kingdom of Romania (en)
  • Mandatory Iraq (en)
  • Turkey (en)
  • no (en)
  • Principality of Bulgaria (en)
  • Sheikhdom of Kuwait (en)
  • Sultanate of Egypt (en)
  • Eastern Rumelia (en)
  • Mutawakkilite Kingdom of YemenKingdom of Yemen (en)
  • Italian Tripolitania (en)
  • Caucasus Viceroyalty Caucasus Viceroyalty (en)
  • First Hellenic RepublicHellenic Republic (en)
  • French protectorate of TunisiaFrench Tunisia (en)
  • Idrisid Emirate of AsirEmirate of Asir (en)
  • Independent AlbaniaAlbania (en)
  • Occupied Enemy Territory AdministrationOETA (en)
  • Revolutionary SerbiaRevolutionary Serbia (en)
  • Austro-Hungarian rule in Bosnia and HerzegovinaBosnia and Herzegovina (en)
dbp:statArea
  • 1220000 (xsd:integer)
  • 2550000 (xsd:integer)
  • 3400000 (xsd:integer)
  • 5200000 (xsd:integer)
dbp:statPop
  • 24000000 (xsd:integer)
dbp:statYear
  • 1481 (xsd:integer)
  • 1521 (xsd:integer)
  • 1683 (xsd:integer)
  • 1912 (xsd:integer)
  • 1913 (xsd:integer)
dbp:status
dbp:symbolType
dbp:symbolTypeArticle
dbp:titleDeputy
dbp:titleLeader
dbp:titleRepresentative
dbp:typeHouse
  • Elected lower house (en)
  • Unelected upper house (en)
dbp:url
dbp:v
  • y (en)
dbp:width
  • 165 (xsd:integer)
  • 180 (xsd:integer)
dbp:wikiPageUsesTemplate
dbp:wikt
  • y (en)
dbp:yearDeputy
  • 1320 (xsd:integer)
  • 1920 (xsd:integer)
dbp:yearEnd
  • 1923 (xsd:integer)
dbp:yearLeader
  • 1299 (xsd:integer)
  • 1918 (xsd:integer)
  • (en)
dbp:yearRepresentative
  • 1517 (xsd:integer)
  • 1922 (xsd:integer)
dcterms:subject
gold:hypernym
schema:sameAs
rdf:type
rdfs:comment
  • الباب العالي (بالعثمانية التركية: باب عالی، من العربية:الباب العالي) مقر الحكومة العثمانية أطلق عليه هذا الاسم بعد أن كان («ديوان همايون» أو الديوان الهمايوني أو الديوان السُلطاني) افتتحه محمد الفاتح بعد أن توسعت رقعة الدولة العثمانية، وكان يرأسه الصدر الأعظم. (ar)
  • Sublima Pordo (turke باب عالی = Bab-ı Ali), ankaŭ Alta Pordo, estis kromnomo de la otomana registaro. Ĝi deriviĝas de reala pordego tiunoma, kiu situas en Istanbulo proksime de la palaco Topkapi kaj de la rezidejo de la Granda Veziro (ĉefministro), kie laŭ malnova tradicio okazis bonvenigaj ceremonioj de la sultano por eksterlandaj ambasadoroj. Eble ĝi aludas ankaŭ la situon de Istanbulo inter Azio kaj Eŭropo. La pordo nun utilas kiel administrejo (urbodomo). Ĝiaj koordinatoj estas 41° 0′ 32.3″ N 28° 58′ 24.9″ O / 41.008972 °N, 28.973583 °O (mapo) . (eo)
  • Los términos Sublime Puerta (en turco, Bâb-ı âli, Babıali), Puerta Otomana y Puerta Elevada son los equivalentes, en español, para el turco otomano Bab-ı Ali, y se empleaban para referirse al gobierno del Imperio otomano, en particular en el contexto diplomático. (es)
  • Ate Gorena (otomandar turkieraz: باب عالی‎, Bāb-ı Ālī edo Babıali) Otomandar Inperioko bisir gorenaren Topkapı jauregiko geletarako sarrera zen atea da, testuinguru diplomatikoetan Otomandar Inperioko Gobernua edo Inperioa bera aipatzeko erabilia. (eu)
  • Sublime Porte est le nom français de la porte d'honneur monumentale du grand vizir à Constantinople, siège du gouvernement du sultan de l'Empire ottoman. (fr)
  • Mhair an Impireacht Otamánach (Tuircis Otamánach: دَوْلَتِ عَلِيّهٔ عُثمَانِیّه Devlet-i ʿAliyye-yi ʿOsmâniyye, Tuircis an lae atá inniu ann: Osmanlı İmparatorluğu or Osmanlı Devleti) ó 1299 go 1923. (ga)
  • Gerbang Agung (bahasa Inggris: Sublime Porte), juga dikenal sebagai Porta Ottoman atau Porta Tinggi (bahasa Turki Utsmaniyah: باب عالی Bâb-ı Âli atau Babıali, dari bahasa Arab: باب‎, bāb "gerbang" dan bahasa Arab: عالي‎, alī "tinggi"), merupakan sebuah metonimia untuk pemerintah pusat dari Kesultanan Utsmaniyah (Kekaisaran Ottoman), dengan mengacu pada gerbang yang memberikan akses menuju kompleks bangunan yang ditempati departemen-departemen negara yang utama di Istanbul. Saat ini kompleks bangunan tersebut ditempati gubernur Provinsi Istanbul. (in)
  • オスマン帝国(オスマンていこく、オスマントルコ語: دولتِ عليۀ عثمانيه‎, ラテン文字転写: Devlet-i ʿAliyye-i ʿOs̠māniyye)は、テュルク系(後のトルコ人)のオスマン家出身の君主(皇帝)を戴く多民族帝国である。英語圏ではオットマン帝国 (Ottoman Empire) と表記される。15世紀には東ローマ帝国を滅ぼしてその首都であったコンスタンティノープル(後のイスタンブール)を征服し、この都市を自らの首都とした。17世紀の最大版図は中東からアフリカ・欧州に著しく拡大した。東西はアゼルバイジャンからモロッコに至り、南北はイエメンからウクライナ、ハンガリーに至る広大な領域に及んだ。 (ja)
  • Sublime porta (in turco Bab-ı Ali, in arabo: باب عالی‎), ossia "Porta Superiore o Suprema", o anche Porta ottomana, è uno degli elementi architettonici più noti del Palazzo di Topkapı di Istanbul, antica residenza del sultano ottomano. L'espressione, nel corso dei secoli, è stata usata come metonimia per indicare il governo dell'Impero ottomano. (it)
  • Het Ottomaanse of Osmaanse Rijk (Osmaans: دَوْلَتِ عَلِيّهٔ عُثمَانِیّه, Devlet-i 'Aliyye-i Osmaniyye, Turks: Osmanlı İmparatorluğu) was een islamitisch rijk dat bestond van 1299 tot 1922. Het was gesticht door de Oğuzturken onder Osman I, de stamvader van de Ottomaanse dynastie en naamgever van dit rijk. Het kan beschouwd worden als de opvolger van het Seltsjoekse sultanaat Rûm. Het Ottomaanse Rijk was een wereldrijk dat bij de grootste uitbreiding een enorm gebied in Noord-Afrika, Azië en Europa besloeg. (nl)
  • Wysoka Porta, Porta Ottomańska (tur. Bab-ı Ali) – historyczne określenie na dwór, rząd lub ogólniej, na państwo tureckie jako całość za panowania sułtanów, szczególnie w kontekście dyplomatycznym. Nazwa pochodzi od wielkiej bramy do dzielnicy urzędowej w Stambule, budynku, w którym mieściła się siedziba wielkiego wezyra. Od tego określenia pochodzi także nazwa elitarnej straży sułtana — Jeźdźców Wysokiej Porty. (pl)
  • Sublime Porta, Porta Otomana ou simplesmente Porta, era a designação corrente dada entre 1718 e 1922 ao governo do Império Otomano. O termo é uma tradução da expressão turca Bab-ı Ali (literalmente grande portão ou portão principal) dada ao monumental portão de entrada no palácio que alojava os principais órgãos do governo imperial. (pt)
  • Verheven Porte, Hoge Porte of Sublieme Porte (Turks: bâb-i-âlî) was van 1718 tot 1922 de in Europa gebruikelijke aanduiding voor de vertegenwoordiger van het Ministerie van Buitenlandse Zaken van het Osmaanse Rijk, in tegenstelling tot het hof van de sultan. De term is ontleend aan de benaming van het in Istanboel waar vanaf 1654 de grootvizier en zijn staf resideerden. (nl)
  • Höga porten, ibland endast Porten (på osmansk turkiska Bâb-ı Hümâyûn), kallades den tidigare port till Topkapipalatset i Istanbul som från 1654 ledde till storvesirens ämbetsbyggnader och palats. Från 1718 användes i europeiska diplomatiska kretsar benämningen Höga porten i överförd bemärkelse även som metonym på osmanska riket eller dess regering. (sv)
  • По́рта (также Оттоманская Порта, Блистательная Порта, Высокая Порта) — принятое в истории дипломатии и международных отношений наименование правительства (канцелярии великого визиря и дивана) Османской империи. Термин происходит от фр. porte, итал. porta — «дверь», «врата», что является калькой с осман. باب عالی‎ — Bâb-ı Âli — «высокие ворота». (ru)
  • 奧斯曼樸特(鄂圖曼土耳其語:باب عالی‎ Bāb-ı Ālī),又稱莊嚴樸特、最高樸特、高門,是指奧斯曼帝國的底萬,政府政策制定的地方。 (zh)
  • الدَّوْلَةُ العُثمَانِيَّة، أو الدَّوْلَةُ العَلِيَّةُ العُثمَانِيَّة (بالتركية العثمانية: دَوْلَتِ عَلِيّهٔ عُثمَانِيّه؛ بالتركية الحديثة: Yüce Osmanlı Devleti)، أو الخِلَافَةُ العُثمَانِيَّة، هي دولة إسلامية أسسها عثمان الأول بن أرطغرل، واستمرت قائمة لأكثر من 600 سنة، وبالتحديد من 27 يوليو 1299م حتى 29 أكتوبر 1923م. نشأت الدولة العُثمانيَّة بدايةً كإمارة حُدود تُركمانيَّة تعمل في خدمة سلطنة سلاجقة الروم، وترد الغارات البيزنطيَّة عن ديار الإسلام، وبعد سُقُوط السلطنة سالفة الذِكر استقلَّت الإمارات التُركمانيَّة التابعة لها، بما فيها الإمارة العُثمانيَّة، التي قُدِّر لها أن تبتلع سائر الإمارات بِمُرور الوقت. عبر العُثمانيُّون إلى أوروبا الشرقيَّة لأوَّل مرَّة بعد سنة 1354م، وخلال السنوات اللاحقة تمكَّن العُثمانيُّون من فتح أغلب البلاد البلقانيَّة، فتحوَّلت إمارتهم الصغيرة إلى دولة كبيرة، وك (ar)
  • L'Imperi Otomà (1299-1923) va ser un estat multiètnic i multiconfessional governat per la Dinastia d'Osman, la forma catalanitzada històrica de la qual dona otomà. Era conegut com l'Imperi turc o Turquia pels seus contemporanis. Va ser succeït per la República de Turquia, que va ser oficialment proclamada el 23 d'octubre del 1923. S'autoanomenava Devlet-i Âliye (‘Estat Suprem’). Com que el seu govern rebia el nom de Bab-ı Âli, ‘la Sublim Porta’, a Occident també era conegut simplement com la Porta. Fou l'últim califat. (ca)
  • La Sublim Porta (turc otomà: باب عالی, Bâb-ı Âli o Babıali, de l'àrab باب, bāb, 'porta' i de l'àrab عالي, ʿālī, 'alt') era el departament i residència del gran visir otomà, originalment anomenat Paixà Kapusu o Vezir Kapusu (de kapu, 'porta' en turc). Llavors el palau imperial era el Babialí. Aquest nom es va imposar en el segle xviii després de la pau de Passarowitz, i abans s'aplicava més aviat als palaus del soldà o al Diwan-i Humayun. (ca)
  • Vysoká porta (někdy Vysoká Porta, osmanskoturecky باب عالی) je synekdocha pro ústřední vládu Osmanské říše. Původně šlo o označení jedné z bran paláce Topkapi v Istanbulu. Po mladoturecké revoluci v roce 1908 toto označení přešlo na osmanské ministerstvo zahraničí. V roce , během nějž vnikl jeho vůdce Enver Paša se svými přívrženci skrze Vysokou portu do vládního paláce. Koalice byla svržena a zavedena byla vojenská diktatura vedená . (cs)
  • Osmanská říše (zastarale též Otomanská říše, turecky Osmanlı İmparatorluğu nebo Osmanlı Devleti, možno psát i malé písmeno), oficiálně Vznešený osmanský stát (دولت عالیه عثمانیه, turecky Devlet-i ʿAlīye-i ʿOsmānīye), v Západní Evropě také známá jako „Turecká říše“ (nebo jednoduše Turecko) byla jedna z největších a nejmocnějších říší v prostoru při Středozemním moři. Říše existovala v letech 1299–1922 a během této doby zahrnovala oblasti Malé Asie, Balkánu, Černomoří, Blízkého a Středního východu a severní Afriky. Založena byla na konci 13. století v severozápadní Anatolii ve městě (dnešní provincie Bilecik) oghuzským kmenovým vůdcem Osmanem I. Po roce 1354 se Osmani dostali do Evropy a s dobytím Balkánu byly osmanské beyliky přeměněny na transkontinentální impérium. Osmani ukončili existe (cs)
  • Ο όρος Υψηλή Πύλη (οθωμανικά τουρκικά: باب عالی, Μπαμπί Αλί‎) αρχικά σήμαινε την πύλη της Σουλτανικής σκηνής που ήταν η μεγαλύτερη απ΄ όλες τις άλλες. Μετά την κατάληψη της Κωνσταντινούπολης ονομάστηκε έτσι το Σουλτανικό Ανάκτορο. Αργότερα η Υψηλή Πύλη περιορίστηκε μόνο για το τμήμα εκείνο του Ανακτόρου, όπου στέγαζε το γραφείο του Μεγάλου Βεζίρη και των υπηρεσιών του, αναφερόμενο πλέον στην κυβέρνηση του Οθωμανικού κράτους. Σύμφωνα με τη συνηθισμένη πρακτική των ηγεμονιών της Μέσης Ανατολής κύρια λειτουργία του κράτους ήταν να παρέχει δικαιοσύνη στους υπηκόους του. Αυτό σήμαινε θεωρητικά ότι όλοι οι πολίτες μπορούσαν να αποταθούν στον ηγεμόνα και την κυβέρνησή του ζητώντας δικαίωση για κάποια αδικία που υπέστησαν. (el)
  • Η Οθωμανική Αυτοκρατορία (οθωμανικά τουρκικά: دَوْلَتِ عَلِيّهٔ عُثمَانِیّه, Ντεβλέτ-ι Αλίγε-ι Οσμάνιγε, επί λέξει Το Ανώτατο Οθωμανικό Κράτος, σύγχρονα τουρκικά: Osmanlı İmparatorluğu ή Osmanlı Devleti), περισσότερο γνωστή κατά το παρελθόν στη Δύση ως Τουρκική Αυτοκρατορία ή απλώς Τουρκία ήταν ένα κράτος που ήλεγχε μεγάλο μέρος της Νοτιοανατολικής Ευρώπης, της Δυτικής Ασίας και της Βόρειας Αφρικής μεταξύ του 14ου και των αρχών του 20ου αιώνα. Ιδρύθηκε στα τέλη του 13ου αιώνα στη βορειοδυτική Μικρά Ασία στην πόλη Σετζούτ (σύγχρονη Επαρχία Μπιλετσίκ) από τον Ογούζο Τούρκο φύλαρχο Οσμάν Α΄. Το 1354 οι Οθωμανοί πέρασαν στην Ευρώπη και με την κατάκτηση των Βαλκανίων το οθωμανικό μπεηλίκι μεταμορφώθηκε σε μια διηπειρωτική αυτοκρατορία. Οι Οθωμανοί κατέλυσαν τη Βυζαντινή Αυτοκρατορία με την άλωσ (el)
  • La Otomana Imperio aŭ Osmanida Imperio (en Otomana turka: دولت عليه عثمانيه Devlet-i ʿAlīye-i ʿOsmānīye, laŭvorte: 'La Sublima Otomana Ŝtato'; en turka: Osmanlı İmparatorluğu aŭ Osmanlı Devleti; diplomatie en franca: Empire ottoman) estis unu el la plej grandaj kaj la plej potencaj imperioj ĉe la Mediteraneo. Dumtempe ĝi estis ankaŭ ofte nomata en diplomata vortumo "La Pordo" aŭ "La Sublima Pordo". (eo)
  • „Hohe Pforte“ (ursprünglich osmanisch پاشا قاپوسى İA Paşa ḳapusı, später osmanisch باب عالی İA Bâbıâli, selten auch باب اصفی / Bāb-ı Āṣefī) war im Osmanischen Reich der Name des Tors des Topkapı Palasts in Istanbul und wurde schließlich zum Metonym für den Sitz der osmanischen Regierung und für die Regierung als solche. (de)
  • El Imperio otomano (en turco moderno: Osmanlı İmparatorluğu o Osmanlı Devleti), oficialmente Sublime Estado Otomano (en turco otomano: دولت عالیه عثمانیه Devlet-i Aliyye-i Osmâniyye), fue un Estado multiétnico gobernado por la dinastía osmanlí. Era conocido como el Imperio turco por sus contemporáneos, aunque los gobernantes osmanlíes jamás utilizaron ese nombre para referirse a su Estado. (es)
  • Das Osmanische Reich (osmanisch دولت علیه İA Devlet-i ʿAlīye, deutsch ‚der erhabene Staat‘ und ab 1876 amtlich دولت عثمانيه / Devlet-i ʿOs̲mānīye /‚der Osmanische Staat‘, türkisch Osmanlı İmparatorluğu) war das Reich der Dynastie der Osmanen von ca. 1299 bis 1922. Die im deutschsprachigen Raum veraltete, in der englisch- und französischsprachigen Literatur noch anzutreffende Bezeichnung Ottomanisches Reich leitet sich von Varianten der arabischen Namensform Uthman des Dynastiebegründers Osman I. her. (de)
  • Otomandar Inperioa (otomandar turkiera zaharrean: دولت عالیه عثمانیه, Devlet-i Âliye-yi Osmâniyye; azken otomandar turkieran eta egungo turkieraz: Osmanlı Devleti edo Osmanlı İmparatorluğu) 1299tik 1922 arte turkiarrak buru zituen inperioa izan zen, etnia eta erlijio anitzekoa. Boterearen erpinean (XVI. eta XVII. mendeetan), hiru kontinentetan zehar hedatzen zen: hego-ekialdeko Europan, Ekialde Hurbilean eta Iparraldeko Afrikan. Mendebaldean, egungo Marokoko mugetaraino; ekialdean, Kaspiar itsasoraino; iparraldean, egungo Austriako mugetaraino; eta hegoaldean, egungo Somaliaraino. Hogeita bederatzi probintzia —gehi bere mendeko Moldavia, Transilvania eta Valakia printzerriak— izatera iritsi zen. Otomandar Inperioari batzuetan Ate Gorena ere esaten zaio. Hala ere, deitura horrek berez Otoma (eu)
  • L'Empire ottoman (en turc ottoman : دولت عليه عثمانیه / devlet-i ʿaliyye-i ʿos̲mâniyye, littéralement « l'État ottoman exalté » ; en turc : Osmanlı İmparatorluğu ou Osmanlı Devleti), connu historiquement en Europe de l'Ouest comme l'Empire turc, la Turquie ottomane ou simplement la Turquie, est un empire fondé à la fin du XIIIe siècle au nord-ouest de l'Anatolie, dans la commune de Söğüt (actuelle province de Bilecik), par le chef tribal oghouze Osman Ier, fondateur de la dynastie ottomane (ottoman vient de l'arabe ʿuṯmānī عُثْمَانِي, dérivé de ʿuṯmān عُثْمَان, nom arabisé d'Osman). Après 1354, les Ottomans entrèrent en Europe, et, avec la conquête des Balkans, le Beylik ottoman se transforma en un empire transcontinental. Après l'avoir encerclé puis réduit à sa capitale et à quelques lamb (fr)
  • The Ottoman Empire, also known as the Turkish Empire, was an empire that controlled much of Southeast Europe, Western Asia, and Northern Africa between the 14th and early 20th centuries. It was founded at the end of the 13th century in northwestern Anatolia in the town of Söğüt (modern-day Bilecik Province) by the Turkoman tribal leader Osman I. After 1354, the Ottomans crossed into Europe and, with the conquest of the Balkans, the Ottoman beylik was transformed into a transcontinental empire. The Ottomans ended the Byzantine Empire with the conquest of Constantinople in 1453 by Mehmed the Conqueror. (en)
  • Kesultanan Utsmaniyah, nama resmi Daulat/Negara Agung Utsmaniyah (bahasa Turki Utsmaniyah: دولت عليه عثمانیه Devlet-i ʿAliyye-yi ʿOsmâniyye) sering disebut dalam bahasa Turki modern sebagai Osmanlı İmparatorluğu (Kekaisaran Utsmaniyah) atau Osmanlı Devleti (Negara Utsmaniyah); kadang disebut Kekaisaran Ottoman, Kesultanan Ottoman, Kesultanan Turki, Kekaisaran Utsmaniyah atau Turki Utsmani adalah kekaisaran lintas benua yang didirikan oleh suku-suku Turki di bawah pimpinan Osman Bey di barat laut Anatolia pada tahun 1299. Setelah 1354, Utsmaniyah melintasi Eropa dan memulai penaklukkan Balkan, mengubah negara Utsmaniyah yang hanya berupa kadipaten kecil menjadi negara lintas benua. Utsmani mengakhiri riwayat Kekaisaran Romawi Timur seiring penaklukan Konstantinopel oleh Mehmed II tahun 1453 (in)
  • L'Impero ottomano od osmanico, noto anche come Impero turco (in lingua turca ottomana دَوْلَتِ عَلِيّهٔ عُثمَانِیّه, Devlet-i ʿAliyye-i ʿOsmâniyye; in turco moderno Osmanlı Devleti o Osmanlı İmparatorluğu, ufficialmente Sublime Stato ottomano), è stato un impero transcontinentale esistito per 623 anni, dal 1299 al 1922, arrivando al suo apice a controllare buona parte dell'Europa sud-orientale, dell'Asia occidentale e del Nord Africa. Fu uno degli imperi più vasti della storia e il più esteso del suo tempo nel XVII secolo. Venne fondato, in continuità con il sultanato selgiuchide di Rum, alla fine del XIII secolo nell'Anatolia nordoccidentale dal guerriero Osman I. Successivamente al 1354, i successori di Osman attraversarono l'Europa e, con la conquista dei Balcani, i beilicati turchi d'A (it)
  • 숭고한 오스만국(오스만 튀르크어: دَوْلَتِ عَلِیَّهِ عُثمَانِیَّه 데블레티 알리예이 오스마니예) 또는 오스만 제국(튀르키예어: Osmanlı İmparatorluğu 오스만르 임파라토르루우[*]), 튀르키예 제국, 오스만 튀르키예, 단순히 튀르키예는 14세기부터 20세기 초까지 유럽 동남부, 서아시아, 북아프리카 대부분을 통치하던 광대한 제국이다. 13세기 말 오스만 1세가 아나톨리아 북서부에서 건국했으며, 1354년에 유럽으로 건너가 발칸반도를 정복하고 세 대륙에 걸친 거대한 제국을 세웠다. 오스만 제국의 메흐메트 2세가 1453년에 콘스탄티노플을 점령하며 동로마 제국을 멸망시키는 데에 성공하며 그 이름을 널리 떨쳤다. 오스만 제국은 쉴레이만 1세의 통치기에 절정기를 맞았고, 사회적, 행정적, 경제적, 문화적으로 당대 최고의 국가로 떠올랐다. 그 강역이 가장 넓었던 17세기 초에는 32개 지방으로 구분되었고, 수없이 많은 봉신국을 거느렸다. 이후 봉신국 중 일부는 오스만 제국에 흡수되고, 일부는 자치권을 허가받아 수백 년 동안 지속되기도 했다. (ko)
  • Imperium Osmańskie (osm. دولت عليه عثمانيه, trans. Devlet-i ʿAlīye-i ʿOsmānīye, tur. Osmanlı İmparatorluğu lub Osmanlı Devleti), znane także jako Imperium Tureckie – państwo (imperium) rządzone przez dynastię Osmanów, istniejące od końca XIII wieku do roku 1922, od 1453 roku ze stolicą w Stambule, u szczytu potęgi w XVI–XVIII wieku obejmujące większość Bliskiego Wschodu, Afryki Północnej i południowo-wschodniej Europy. (pl)
  • O Império Otomano (em turco otomano: دَوْلَتِ عَلِيّهٔ عُثمَانِیّه; romaniz.: Devlet-i ʿAliyye-yi ʿOsmâniyye ou عثمانلى دولتى; Osmanlı Devleti; em turco moderno: Osmanlı Devleti ou Osmanlı İmparatorluğu), também conhecido como Império Turco ou Turquia Otomana, foi um império fundado no fim do século XIII no noroeste da Anatólia na vizinhança de Bilecik e de Söğüt pelo líder tribal oguz Osmã I. Depois de 1354, os otomanos cruzaram para a Europa, e com a conquista dos Bálcãs o Beilhique Otomano foi transformado em um império transcontinental. Os otomanos acabaram com o Império Bizantino com a conquista de Constantinopla em 1453 por Maomé, o Conquistador. (pt)
  • Осма́нская империя (осман. دولت عالیه عثمانیه‎, тур. Devlet-i Âliyye-i Osmâniyye), также Оттома́нская империя, Оттома́нская По́рта или просто По́рта — трансконтинентальное государство, созданное в 1299 году турками-османами под предводительством удж-бея Османа Гази на северо-западе Малой Азии. В начале XVII века империя состояла из 32 провинций и многочисленных вассальных государств, некоторые из которых были позже захвачены ею, в то время как другим была предоставлена автономия. (ru)
  • Osmanska riket (osmanska: دولتِ عَليه عُثمانيه, Devlet-i Aliyye-i Osmaniyye) eller Ottomanska riket, var en 600-årig islamsk stormakt som uppstod i Anatolien i slutet av 1200-talet och bestod till den 29 oktober 1923. När riket var som störst omfattade det stora delar av sydöstra Europa, Mellanöstern och arabvärlden, norra Afrika, Kaukasus och hela Mindre Asien (Anatolien). Dess flottor behärskade såväl Medelhavet som Svarta havet (som tidvis var helt omslutet av Osmanska riket) och Kaspiska havet. Rikets stormaktsstatus befästes genom dess erövring av Konstantinopel år 1453, en händelse som innebar det definitiva slutet på Bysantinska rikets tusenåriga historia. (sv)
  • Блискуча Порта, тур. Babıali, (також Оттоманська Порта, Осяйна Порта, Висока Порта) (від фр. porte, італ. porta — «двері», «ворота») — прийнята в історії дипломатії та міжнародних відносин назва уряду (канцелярія великого візиря та дивана) Османської імперії, що розпалася після Першої світової війни. Іменувалась так за назвою воріт, що вели у двір великого візиря (тур. Babıali, Баб-і Алі). Назва почала використовуватись з XV століття (початку величі Османської імперії). (uk)
  • 奥斯曼帝国(鄂圖曼土耳其語:دولت علیه عثمانیه‎,土耳其語:Osmanlı İmparatorluğu,港台作鄂圖曼帝國)是一个存在于1299年至1923年的帝国,国名来自创立者鄂圖曼一世,以伊斯兰教为国教。 奥斯曼土耳其人源自于西突厥乌古斯人的游牧联盟。自中亞遷至小亞細亞,日漸興盛。極盛時勢力達亞歐非三大洲,領有南歐、巴爾幹半島、西亞及北非之大部份領土,西達直布羅陀海峽,東抵裏海及波斯灣,北及今之奧地利和斯洛文尼亞,南及今之蘇丹與葉門。自消滅東羅馬帝國後,定都於君士坦丁堡。且以東羅馬帝國的繼承人自居。故鄂圖曼帝國的君主苏丹以自封的形式,視自己為天下之主,繼承了東羅馬帝國的基督教文化及伊斯蘭文化,因而東西文明在其得以統合。 此時的鄂圖曼帝國是15世紀至19世紀唯一能等同崛起的歐洲基督教國家的伊斯蘭教勢力,但鄂圖曼帝國终不能抵挡近代化欧洲国家憑藉著強大工業力量的冲击,局勢於19世紀初趨於转变,开始成为英國、法國等国家的近代化进程的一环,但其卓越的戰略地理位置使英國、法國得以利用鄂圖曼帝國干擾俄羅斯帝國對外向歐洲擴張,並在克里米亞戰爭中成功將其阻止。其後第一次世界大戰敗於協約國之手,鄂圖曼帝國因而分裂。之後凱末爾領導土耳其国民运动,成功推翻苏丹的统治并放弃部分奥斯曼土耳其帝国的疆域,建立主權獨立但面积较小、僅控制色雷斯及小亞細亞的土耳其共和國,鄂圖曼帝國至此滅亡。 (zh)
  • Осма́нська імпе́рія (осман. دولت عالیه عثمانیه‎, тур. Devlet-i Âliyye-i Osmâniyye) — ісламська монархічна держава турецької династії Османів. Існувала у 1299–1922 роках. Заснована султаном Османом І на території півострова Мала Азія. У ранньому новому часі була наддержавою в Європі та Середземномор'ї. Знищила Візантійську імперію, захопивши її столицю Константинополь, перейменований на Стамбул (1453). У часи найбільшого розквіту в XVI — XVII століттях займала Анатолію, Близький Схід, Північну Африку, Балканський півострів і прилеглі до нього з півночі землі Європи. Мала численних васалів — Волощину, Молдову, Трансильванію, республіку Рагуза, Кримське ханство, Мекку, Імеретінське царство та інших. Очолювали її султани, що також носили титули падишаха, халіфа й імператора Риму. Керувалась це (uk)
rdfs:label
  • Ottoman Empire (en)
  • الدولة العثمانية (ar)
  • مقر الباب العالي (ar)
  • Sublim Porta (ca)
  • Imperi Otomà (ca)
  • Vysoká porta (cs)
  • Osmanská říše (cs)
  • Osmanisches Reich (de)
  • Hohe Pforte (de)
  • Οθωμανική Αυτοκρατορία (el)
  • Υψηλή Πύλη (el)
  • Sublima Pordo (eo)
  • Otomana Imperio (eo)
  • Imperio otomano (es)
  • Sublime Puerta (es)
  • Ate Gorena (eu)
  • Otomandar Inperioa (eu)
  • Impireacht Otamánach (ga)
  • Empire ottoman (fr)
  • Gerbang Agung (in)
  • Kesultanan Utsmaniyah (in)
  • Impero ottomano (it)
  • Sublime Porte (fr)
  • Sublime porta (it)
  • オスマン帝国 (ja)
  • 오스만 제국 (ko)
  • Ottomaanse Rijk (nl)
  • Verheven Porte (nl)
  • Wysoka Porta (pl)
  • Imperium Osmańskie (pl)
  • Sublime Porta (pt)
  • Império Otomano (pt)
  • Höga porten (sv)
  • Osmanska riket (sv)
  • Порта (ru)
  • Османская империя (ru)
  • 奥斯曼帝国 (zh)
  • 高门 (奥斯曼帝国) (zh)
  • Блискуча Порта (uk)
  • Османська імперія (uk)
rdfs:seeAlso
owl:sameAs
skos:exactMatch
prov:wasDerivedFrom
foaf:depiction
foaf:isPrimaryTopicOf
foaf:name
  • Ottoman Empire (en)
  • Sublime Ottoman State (en)
is dbo:academicDiscipline of
is dbo:architecturalStyle of
is dbo:award of
is dbo:billed of
is dbo:birthPlace of
is dbo:builder of
is dbo:canonizedPlace of
is dbo:citizenship of
is dbo:commander of
is dbo:country of
is dbo:deathPlace of
is dbo:headquarter of
is dbo:hometown of
is dbo:isPartOfMilitaryConflict of
is dbo:jurisdiction of
is dbo:knownFor of
is dbo:location of
is dbo:nationality of
is dbo:nonFictionSubject of
is dbo:occupation of
is dbo:opponent of
is dbo:origin of
is dbo:place of
is dbo:predecessor of
is dbo:region of
is dbo:regionServed of
is dbo:residence of
is dbo:restingPlace of
is dbo:significantProject of
is dbo:spokenIn of
is dbo:stateOfOrigin of
is dbo:successor of
is dbo:territory of
is dbo:type of
is dbo:usingCountry of
is dbo:wikiPageDisambiguates of
is dbo:wikiPageRedirects of
is dbo:wikiPageWikiLink of
is dbp:affected of
is dbp:allegiance of
is dbp:architect of
is dbp:architecturalStyle of
is dbp:architecture of
is dbp:architectureStyle of
is dbp:birthPlace of
is dbp:builder of
is dbp:burialPlace of
is dbp:canonizedPlace of
is dbp:citizenship of
is dbp:client of
is dbp:collections of
is dbp:combatant of
is dbp:controlledby of
is dbp:countriesAffected of
is dbp:country of
is dbp:cultures of
is dbp:data of
is dbp:deathDate of
is dbp:deathPlace of
is dbp:depositor of
is dbp:disappearedPlace of
is dbp:dynasty of
is dbp:empire of
is dbp:epochs of
is dbp:era of
is dbp:established of
is dbp:establishedEvent of
is dbp:establishedTitle of
is dbp:foundingLocation of
is dbp:headquarters of
is dbp:house of
is dbp:jurisdiction of
is dbp:label of
is dbp:location of
is dbp:locationOfDocument of
is dbp:locationSigned of
is dbp:lostTo of
is dbp:nation of
is dbp:nationality of