Manichæism (;in New Persian آیین مانی Ãyīnⁱ Mānī; Chinese: 摩尼教; pinyin: Móní Jiào) was a major religion founded in the 3rd century AD by the Persian prophet Mani (c. 216–274 AD) in the Sasanian Empire. An adherent of Manichaeism was called a Manichaean or Manichean, or Manichee, especially in older sources.

Property Value
dbo:abstract
  • المانوية -أو المنانية كما ذكر ابن النديم في الفهرست - ديانة تنسب إلى ماني المولود في عام 216 م في بابل، والذي ظهر في زمان شابور بن أردشير وقتله بهرام بن هرمز بن شابور. وزعم أن الوحي أتاه وهو في الثانية عشر من عمره وكان في الأصل مجوسياً عارفاً بمذاهب القوم وكان يقول بنبوة المسيح ولا يقول بنبوة موسى فنحى منحىً بين المجوسية والمسيحية. حاول ماني إقامة صلة بين ديانته والديانة المسيحية وكذلك البوذية والزرادشتية، ولذلك فهو يعتبر كلاً من بوذا وزرادشت ويسوع أسلافاً له، وقد كتب ماني عدة كتب من بينها إنجيله الذي أراده أن يكون نظيراً لإنجيل عيسى. أتباع المانوية هم من تعارف عليهم أولا بإطلاق لقب الزنادقة. (ar)
  • El maniqueisme és un corrent religiós segons el qual hi ha dos principis fonamentals, el bé i el mal, de la mateixa categoria i entitat. Els maniqueus creuen que una cosa depèn de l'altra i per això van ser rebutjats com a heretges pels cristians ortodoxos, ja que postulaven l'existència d'un Déu maligne al mateix nivell que el Déu Pare dels cristians. (ca)
  • Manicheismus je již dnes vymizelé náboženské učení (jeho nejpozdější a nejzachovalejší formy s největším počtem památek byly nalezeny v Číně), které bylo založeno v Sasánovské říši babylonským prorokem Máním (přibližně roky 216–276) ve 3. století. Bylo ovlivněno gnosticismem a spojovalo v sobě staroperské náboženské představy zoroastrismu s křesťanstvím, apokalyptickým judaismem a buddhismem, přičemž se považovalo za vyvrcholení všech těchto náboženství a sám Mání se pokládal za „Pečeť proroků“ (tj. Krista, Buddhy, Zarathuštry, a dalších). Podle tohoto učení existují dva etické principy, které jsou současně vlastními principy struktury života: dobro (světlo) a zlo (tma). Ty spolu bojují a jejich smísením vznikl svět. Manicheismus učí, že Ježíš Kristus přišel osvobodit části světla ze zajetí tmy a těla (tedy ta, která disponují přimíšenými prvky zla) od jejich hmotné závislosti jen zdánlivě. Oba morální protipóly a jejich konfrontace existují trvale, jsou věčné, kosmické. Tím se odlišuje od většinové křesťanské nauky, protože i ve chvíli, kdy je podle ní boj mezi protipóly dobra a zla pro jednotlivce dokonán smrtí a pro duši začíná dimenzionálně jiný, kvalitativně nový, život – pouze dobro (nebe) či pouze zlo (peklo), funguje v tomto učení princip nadále. Princip dualismu dobra a zla a jejich prolnutí ve světě je ovšem živý trvale. (cs)
  • Ο μανιχαϊσμός ήταν γνωστικό θρήσκευμα του μεσανατολικού χώρου, που εμφανίστηκε τον 3ο αιώνα μ.Χ., με ηγήτορα τον Πέρση ευγενή και θρησκευτικό μεταρρυθμιστή Μάνη, ή Μανιχαίο (216-277), ο οποίος ανέμειξε στη χριστιανική διδασκαλία στοιχεία του Παρσισμού και Βουδισμού. Το θρησκευτικό σύστημα που προώθησε ο Μάνης έχει περιγραφεί ως μια «εναλλακτική χριστιανική εκκλησία, η οποία υπήρξε για περισσότερα από χίλια χρόνια με οπαδούς σε χώρες που εκτείνονται από τον Ατλαντικό ως τον Ειρηνικό Ωκεανό». (el)
  • Maniĥeismo aŭ Manikeismo estis unu el la plej gravaj antikvaj religioj (aŭ herezoj, laŭ ĝiaj kontraŭuloj). La grandparto de la verkoj de la fonda profeto Maniĥeo estas perdita, sed nun estas provo revivigi la religion sub la nomo "Nov-Maniĥeismo." La religio enhavas influojn de Kristanismo, Budhismo, kaj Zoroastrismo. Kelkaj pensistoj argumentas, ke nuntempa Okcidenta Kristana penso estas subtile influita de Maniĥeismo, tra la verko de Sankta Aŭgusteno, kiu konvertiĝis al Kristanismo el Maniĥeismo, kaj kies verkoj estas tre influaj por Katolikaj kaj por ortodoksaj Protestantaj teologoj. La religion fondis la Babilonano Maniĥeo (aŭ Mani) dum la tria jarcento. Mani naskiĝis en okcidenta Persio kaj vivis ĉirkaŭ 210-276 p.K.. La nomo "Mani" estas titolo anstataŭ persona nomo, sed ĝi estis tiel ofte uzata ke oni nuntempe ne scias lian personan nomon. La vorto Maniĥeo, per kiu oni ankaŭ foje indikas lin (Mani ĥaj) efektive - post lia mortigo - estas ia kredkonfeso de lia movado, ĉar ĝi signifas "Mani vivas". Maniĥeo verŝajne influiĝis de Mandeoj kaj komencis prediki ĉe juna aĝo. Oni diras, ke li ricevis revelacion kiel junulo, de spirito kiun li poste nomis sia "ĝemelo." Ĉi tiu spirito instruis al li la diajn verojn, kiuj iĝis Maniĥeismo. Maniĥeo nomis sin la "Parakleto de la Vero" kiu promesiĝas en la Nova Testamento. Li ankaŭ uzis por si la titolon apostolo de Jesuo Kristo. Li konsideris sin la fina profeto, la fino de serio de homoj gvidantaj de Dio, kiel Zoroastro, Hermeso, Platono, Budho, kaj Jesuo. Tria- kaj kvara-jarcentaj Kristanoj kiel Hipolito kaj Epifanio de Salamis skribis ankaŭ, ke Terebintuso, studento de iu Skitianuso kiu lernis la "doktrinon de du principoj" en Hindujo, instruis Maniĥeon kaj tiel kreis la fondajn kredojn de la religio. Dum Maniĥeismo kreskis, pli grandaj grupoj kiel Kristanismo kaj Zoroastrismo ankaŭ serĉis pli grandan politikan kaj socian povon, do la Maniĥeistoj allogis malaprobon. Oni kredas, ke Maniĥeo mortis en prizono dum li atendis ekzekutadon de la Persia imperiestro. La plej grava principo de Maniĥeismo estas ĝia dualismo, kiun principon ĝi kunhavas kun la Persia religio Zoroastrismo. Maniĥeo diris, ke du naturoj ekzistas de la komenco: lumo kaj mallumo. La regno de lumo estas paca, kaj la regno de mallumo estas malpaca. La universo estas rezulto de atako de la regno de mallumo al la regno de lumo. La Vivanta Spirito, kiu venas de la luma regno, kreis la universon per miksado de lumo kaj mallumo. Maniĥeistoj kredas, ke ne estas ĉiopova bona Dio aŭ potenco, sed nur du egalaj potencoj de bono kaj malbono. Homoj simile enhavas du potencojn. La bona parto, farita de lumo, estas la animo, kaj la malbona parto, farita de malluma tero, estas la korpo. Oni savas sin de la malbono per scii ĉi tiujn faktojn kaj per identiĝi kun la luma animo. La Maniĥeistoj provis inkluzivi ĉiujn religiajn tradiciojn en sian kredadon. Rezulte, ili konservis multajn apokrifajn Kristanajn verkojn, kiel la Agoj de Tomaso, kiuj alie perdiĝus. * * (eo)
  • Manichæism (;in New Persian آیین مانی Ãyīnⁱ Mānī; Chinese: 摩尼教; pinyin: Móní Jiào) was a major religion founded in the 3rd century AD by the Persian prophet Mani (c. 216–274 AD) in the Sasanian Empire. Manichaeism taught an elaborate dualistic cosmology describing the struggle between a good, spiritual world of light, and an evil, material world of darkness. Through an ongoing process that takes place in human history, light is gradually removed from the world of matter and returned to the world of light, whence it came. Its beliefs were based on local Mesopotamian religious movements and Gnosticism. It revered Mani as the final prophet after Zoroaster, Gautama Buddha, and Jesus. Manichaeism was quickly successful and spread far through the Aramaic-speaking regions. It thrived between the third and seventh centuries, and at its height was one of the most widespread religions in the world. Manichaean churches and scriptures existed as far east as China and as far west as the Roman Empire. It was briefly the main rival to Christianity before the spread of Islam in the competition to replace classical paganism. Manichaeism survived longer in the east than in the west, and it appears to have finally faded away after the 14th century in south China, contemporary to the decline of the Church of the East in Ming China. While most of Manichaeism's original writings have been lost, numerous translations and fragmentary texts have survived. An adherent of Manichaeism was called a Manichaean or Manichean, or Manichee, especially in older sources. (en)
  • Der Manichäismus war eine stark von der Gnosis beeinflusste Offenbarungsreligion der Spätantike und des frühen Mittelalters. Seine organisierte Anhängerschaft war unterteilt in die Elite der „Auserwählten“ (lateinisch electi), aus der sich die Amtsträger rekrutierten, und die einfachen Gemeindemitglieder, die „Hörer“ (auditores). Insbesondere von den electi verlangte er Askese und ein Bemühen um die Reinheit, die als Voraussetzung für die angestrebte Erlösung galt. Der Manichäismus ist nach seinem Gründer, dem Perser Mani (lateinisch Manes oder Manichaeus, 216–276/277), benannt. Er wird zu den synkretistischen Lehren gezählt, da Mani ältere Religionen als authentisch anerkannte und einzelne ihrer Ideen in seine Religion aufnahm. Der Manichäismus wird wegen seiner Ausbreitung bis in den Westen des Römischen Reichs und bis ins Kaiserreich China mitunter als Weltreligion bezeichnet; die Berechtigung einer solchen Bezeichnung hängt von der Definition des unscharfen Begriffs Weltreligion ab. Mit der Genehmigung des Sassanidenkönigs Schapur I., der von 240/42 bis 270 regierte, konnte Mani seine Lehre im Perserreich verbreiten, zunächst in Babylonien und im Südwesten des Iran. Der Sassanidenkönig Bahram I., der von 273 bis 276/77 herrschte, ließ ihn jedoch auf Betreiben des zoroastrischen Oberpriesters Kartir verhaften. Mani starb in der Gefangenschaft an den dort erlittenen Entbehrungen; es handelte sich aber nicht um eine Hinrichtung. In manichäischen Quellen wird sein Tod dennoch in bewusster Analogie zum Tod Christi als Kreuzigung bezeichnet, was aber nur metaphorisch gemeint ist. Manis Lehre ist durch die Unterscheidung von zwei Naturen oder Prinzipien und drei Epochen der Heilsgeschichte gekennzeichnet. Die zwei Naturen sind die des Lichts und die der Finsternis. Die drei Epochen sind die vergangene Zeit, in der die beiden Naturen vollständig getrennt waren, dann die (noch andauernde) Zeit, in welcher der Bereich der Finsternis mit Lichtelementen vermischt ist, und schließlich eine künftige Zeit, in der sie wieder (endgültig) getrennt sein werden. Wegen der Unterscheidung zweier absolut verschiedener und gegensätzlicher Naturen und der ihnen zugeordneten Reiche wird der Manichäismus zu den dualistischen Modellen gezählt. (de)
  • Manikeismoa arima jainkoarena eta gorputza deabruarena dela aldarrikatzen zuen erlijio dualista izan zen. Mani edo Manes izeneko jakitun persiarrak sortu zuen 215-275. urteen bitartean. eta Gaizkiaren arteko betiereko borrokan sinisten zuten manikeoek. Ongia eta gaizkia hastapen oinarrizko, berdin eta elkarren kontrakotzat onartzen ditu manikeismoak. Manikeismoa Manes printzeak sortu zuen, Persian, III. mendean, eta ekialdera zabaldu zen; VII. menderaino izan zuen batez ere eragina. Kristautasunaren eta Zoroastroren erlijioaren ezaugarriak bateratu zituen. Manikeismoaren arabera, mundua bi printzipio betiereko eta kontrajarrik gidatzen dute, ongiaren printzipioak eta gaizkiaren printzipioak. Ongiaren printzipioa argitsua da; eta gaizkiarena, berriz, iluna. Gizakiak bere baitako alderdi argitsua (ongia) ondo ezagutu behar du, eta ongiarekin bizi behar du, hil ondoreneko salbazioa atzeman nahi badu. Eliza kristauak heresiatzat jo eta debekatu zuen, baina manikeoek kristauen esetsaldiak saihestu eta denbora askoan eutsi zioten beren erlijioari. (eu)
  • Maniqueísmo es el nombre que recibe la religión universalista fundada por el sabio persa Mani (o Manes) (c. 215-276), quien decía ser el último de los profetas enviados por Dios a la humanidad. El maniqueísmo se concibe desde sus orígenes como la fe definitiva, por cuanto pretende completar e invalidar a todas las demás. Al rivalizar en este sentido con otras religiones, como el zoroastrismo, el budismo, el cristianismo y el islam, de sus contactos con ellas se derivaron numerosos fenómenos de fusión doctrinal. La definición teológica del maniqueísmo ha dividido a la crítica. Mientras que, para algunos eruditos, el fenómeno maniqueo no es reductible a una concepción dualista de la divinidad y el cosmos, ni es definible como gnosticismo,​ para otros muchos estudiosos es esencialmente gnóstico y dualista.​ Se divulgó desde la Antigüedad tardía por el Imperio romano e Imperio sasánida, y en la Edad Media, por el mundo islámico, Asia Central y China, donde perduraría, al menos, hasta el siglo XVII. Por ello, sus escritos litúrgicos sagrados y fuentes propias se encuentran registrados en múltiples lenguas, entre ellas, latín, griego, copto, persa medio, chino, parto, sogdiano, etcétera. Por lo demás, existen fuentes no maniqueas que informan sobre las creencias y costumbres de esta religión desde San Agustín con su obra "Contra los herejes", a al-Biruni. En la Edad Media, catarismo y bogomilismo fueron consideradas herejías de raigambre maniquea, y en la actualidad algunas sectas y nuevas religiones se declaran maniqueas o neomaniqueas, aunque sin relación directa o histórica con el maniqueísmo. (es)
  • Ceann de na seanreiligiúin Iaránacha is ea an Mhainicéasaíocht. Tá sí imithe anois, agus an chuid is mó de scríbhinní a fáidhe, Mani, ar iarraidh freisin, ach tá aithne éigin ar an gcreideamh ó fhoinsí dara láimhe, go háirithe ó scríbhinní Naomh Aibhistín, a d'iompaigh ón Mainicéasaíocht chun na Críostaíochta. (ga)
  • Maniisme adalah salah satu aliran keagamaan yang bercirikan Gnostik. Maniisme dikenal juga dengan sebutan Manikheisme. Pendiri dari aliran ini adalah Mani. (in)
  • Le manichéisme est une religion fondée par le perse Mani au IIIe siècle. C'est un syncrétisme du zoroastrisme, du bouddhisme et du christianisme. Par dérivation et simplification du terme, on qualifie aujourd'hui de manichéenne une pensée ou une action sans nuances, voire simpliste, où le Bien et le Mal sont clairement définis et séparés. (fr)
  • Il manicheismo fu una religione fondata dal profeta iraniano Mani all'interno dell'Impero sasanide. Predicava un'elaborata cosmologia dualistica che descriveva la lotta tra il bene e il male, rappresentati il primo dalla luce e dal mondo spirituale e, il secondo, dalle tenebre e dal mondo materiale; attraverso un continuo processo all'interno della storia umana, la luce viene gradualmente rimossa dal mondo materiale e restituita al mondo spirituale da cui proviene e influiscono in ogni aspetto dell'esistenza e della condotta umana. Si diffuse rapidamente nelle regioni di lingua aramaica e fra il terzo e il settimo secolo fu una delle religioni più diffuse al mondo e arrivando fino all'estremo oriente della Cina e nella parte occidentale dell'Impero Romano. Essa si diffuse molto rapidamente nell'Impero sasanide e, grazie allo spirito missionario dei suoi seguaci, si diffuse sia a Occidente nell'Impero Romano, a cominciare dalla Siria e l'Egitto per diffondersi a Roma, nel Nord Africa e poi in tutto l'Impero, sia a Oriente nelle regioni dell'Asia centrale, popolate da tribù turche, fino all'India, alla Cina e alla Siberia. Divenne quindi il principale antagonista del cristianesimo prima della diffusione dell'Islam nella competizione per sostituirsi al paganesimo. Sopravvisse più a lungo in oriente e probabilmente scomparve dopo il XIV secolo nel sud della Cina. La maggior parte degli scritti originali del Manichaeismo sono andati perduti ma sono sopravvissute numerose traduzioni e alcuni testi frammentari. Trovò raramente supporto e tolleranza dai governi e fu frequentemente e duramente perseguitato in ogni dove dai governi e dalle altre religioni.In Occidente scomparve verso il V secolo, nel Medio oriente verso il X secolo, mentre sopravvisse più a lungo in Estremo Oriente (XIV secolo) anche per la capacità di adattarsi e di mascherarsi con le credenze locali. Diversi piccoli gruppi continuano oggigiorno a praticare il Manicheismo. In Occidente le leggi contro i manichei furono utilizzate per secoli per combattere eresie cristiane basate su un dualismo di origine gnostica (si veda Manichei medievali). Altre caratteristiche rilevanti sono: * originale e coerente universalismo * pacifismo e vita povera e missionaria dei suoi adepti * scrittura e arte del libro fondamentali per il patrimonio delle Sacre Scritture redatte da Mani stesso * Sigillo dei Profeti: la rivelazione di Mani vista come conclusione delle profezie redentrici (non legislative come Mosè) da Adamo a Noè e soprattutto Zoroastro, Buddha e Gesù * doppia morale: rigida e inflessibile quella dei religiosi, più tollerante quella dei laici Il manicheismo fonde in modo originale elementi cristiani di derivazione giudaico-cristiana (Elcasaiti) e gnostica, in particolare di Bardesane e di Marcione, assieme a una riformulazione del dualismo zoroastriano e di elementi della morale e dell'organizzazione simile a quella dei buddisti. (it)
  • マニ教(マニきょう、摩尼教、英: Manichaeism)は、サーサーン朝ペルシャのマニ(216年 - 276年または277年)を開祖とする、二元論的な宗教。 ユダヤ教・ゾロアスター教・キリスト教・グノーシス主義などの流れを汲み、経典宗教の特徴をもつ。かつては北アフリカ・イベリア半島から中国にかけてユーラシア大陸で広く信仰された世界宗教であった。マニ教は、過去に興隆したものの現在ではほとんど信者のいない、消滅したとされてきたが、今日でも中華人民共和国の福建省泉州市においてマニ教寺院が現存。 (ja)
  • 마니교(페르시아어: آیین مانی Āyin e Māni 아인 에 마니, 영어: Manichaeism 매니키이즘[*])는 사산 왕조(226~651) 시대 성립한 주요 페르시아 영지주의 종교 가운데 하나이며, 현존하지 않는 고대 및 중세 종교다. 마니교의 창시자인 예언자 마니(페르시아어: مانی, 시리아어: ܡܐܢܝ, 라틴어: Manichaeus 마니카이우스[*] 또는 Manes 마네스[*]: c. 216~276)가 저술한 본디 저작은 대부분 상실되었지만, 다수 번역서와 단편이 지금까지 전해지고 있다. 마니교에서는 선하고 영적인 빛의 세계와 악하고 물질적인 어둠의 세계 사이 투쟁에 관해 설명하는 정교한 우주론을 가르쳤다. 이 우주론에 의하면, 인간의 역사에서는 선과 악 또는 영성과 의 투쟁이 계속하여 발생하는데, 이 과정을 통해 선 또는 영성이 그 대립물인 악 또는 을 극복하게 되며, 이에 따라 빛(영 또는 영혼의 에센스)이 물질 세계에서 점차 철수하게 되고, 마침내 그 자신이 발출되어 나왔던 본디 원천인 빛의 세계(world of light)로 되돌아가게 된다. 메소포타미아의 영지주의에서 영향을 받은 것으로 알려진다. 마니교는 기원후 3세기에서 7세기 동안 융성하는데, 그 절정기에는 가장 널리 퍼진 세계 종교들 중의 하나였다. 마니교는 동쪽으로는 중국까지, 서쪽으로는 로마 제국까지 전파되어 이들 지역에 마니교 교회와 경전이 있었다. 서양에서는 마니교가 비교적 빨리 사라졌지만 동양의 경우 중국 남부에서는 14세기 이후에야 최종적으로 사라졌다. 이는 네스토리우스교(경교[景敎], 동방의 교회Church of the East)가 중국에서 쇠퇴하여 사라진 것과 동시대의 일이다. 히포의 어거스틴도 그의 고백록에 자신이 9년 정도 몸 담았다고 말한다. 본래 마니에 의해 시리아 아람어로 저술된 여섯 권의 마니교 경전은 마니교의 전파를 용이하기 하기 위해 곧 여러 다른 언어로 번역되었다. 마니교가 동쪽으로 전파되면서 마니교의 경전들은 중세 페르시아어 · · 소그드어 · 토하라어로 번역되었으며, 최종적으로 위구르어와 중국어(한문)로 번역되었다. 서쪽으로 전파되면서는 그리스어 · 콥트어 · 라틴어로 번역되었다. 마니교의 전파와 흥기는 다른 종교들에게는 위협으로 여겨졌는데 그 결과 마니교는 기독교 · 조로아스터교 · 이슬람교 · 불교 문화권에서 박해를 받았다. (ko)
  • Het manicheïsme was een gnostische religie en een stroming binnen het Christendom, waarin de verwerving van gnosis het kernthema was. De grondlegger was Mani (216-276). Het ontstond korte tijd na andere religieuze bewegingen waarin gnosis ook het kernthema was, zoals de gnostiek, hermetisme en min of meer gelijktijdig met het mandeïsme. Gnosis (γνῶσις) is het Griekse woord voor kennis. In de context van dit artikel is de essentie daarvan het verwerven van het inzicht in de oorsprong, huidige situatie en de bestemming van de mens. Het centrale thema is dat de mens afkomstig is uit een goddelijke wereld en in zijn aardse situatie een goddelijke kern in zich heeft die afkomstig is uit die wereld. Die kern is verstrikt geraakt in de materie of in het kwaad in de stoffelijke wereld. Demonische krachten, soms ook geïnterpreteerd als hartstochten of het noodlot, trachten die kern gevangen te houden in zijn lichamelijk omhulsel. Wie de werkelijke situatie kent en dus ook weet heeft van zijn goddelijke kern en van de mogelijkheid tot terugkeer naar de goddelijke wereld heeft gnosis. Mani heeft meerdere invloeden in zijn leer verwerkt, maar in de eenentwintigste eeuw is er consensus op het vakgebied dat de belangrijkste wortels van het manicheïsme in een gnostisch type christendom en de christelijke gnosis liggen. In het manicheïsme wordt uitgegaan van twee reeds voor de schepping van de kosmos aanwezige van elkaar onafhankelijke en ongeschapen principes; het goede en het kwade. In de manichese mythe worden die principes verbeeld als een rijk van het Licht en het Goede waar God de Vader heerst en een rijk van de Duisternis. Beide rijken voerden al in een oertijd, voor het bestaan van de kosmos, een strijd. In een tweede periode werd de kosmos gecreëerd uit zowel licht als duisternis. Ook de materiële wereld met zijn planten, dieren en mensen is uit deze delen samengesteld. In de op deze wereld voortgezette strijd is het de opgave van manicheeërs zoveel mogelijk van het licht (het goede) te bevrijden uit de duisternis (het kwade). Het manicheïsme was een sterk op missie gerichte religie. Reeds tijdens het leven van Mani werden vanuit Perzië missiereizen ondernomen. In de vierde eeuw waren in vrijwel alle gebieden rond de Middellandse Zee, alsmede in enkele delen van Centraal-Azië manichese gemeenschappen aanwezig. De eerste aanwezigheid van manicheïsme in China dateert van eind zevende eeuw. Als gevolg van de effecten van vervolgingen in het Romeinse rijk was het manicheïsme in het westen begin zevende eeuw verdwenen. In China wist het zich tot begin zeventiende eeuw te handhaven. (nl)
  • Manicheizm – system religijny stworzony w III wieku przez Babilończyka Maniego (Manesa). Był syntezą wielu religii: staroirańskiego zoroastryzmu, buddyzmu i chrześcijaństwa. Dwa podstawowe elementy systemu filozoficzno-religijnego manicheizmu to dualizm i podkreślanie poznania w procesie wyzwalania się spod wpływu zła. Początkującym adeptem (373-382), a po przejściu na chrześcijaństwo zdecydowanym oponentem manicheizmu był Augustyn z Hippony. Manicheizm objął swoim zasięgiem znaczne obszary Azji, północnej Afryki i Europy. (pl)
  • O maniqueísmo é uma filosofia religiosa sincrética e dualística fundada e propagada por Manes ou Maniqueu, filósofo cristão do século III, que divide o mundo simplesmente entre Bom, ou Deus, e Mau, ou o Diabo. A matéria é intrinsecamente má, e o espírito, intrinsecamente bom. Com a popularização do termo, maniqueísta passou a ser um adjetivo para toda doutrina fundada nos dois princípios opostos do Bem e do Mal. (pt)
  • Manikeismen är en religion med gnostiska och starka dualistiska drag, grundad av Mani (cirka 216–276). Läran var under en tid en världsreligion med utbredning från Kina till Nordafrika/Spanien och som hotade att konkurrera ut kristendomen. Den uppträdde i olika länder insprängd i såväl kristendom som zoroastrism och buddhism. Enligt manikeismen är människans själ en andlig gnista fången i kroppen, men denna kan befrias och avskiljas från den materiella kroppen genom kunskap, gnosis. Manikeismen gjorde anspråk på att samtidigt fullända buddhismen, zoroastrismen och kristendomen samt delar av den mosaiska tron genom en egen skriftreligion om sju böcker med olika titlar. Enligt Geo Widengren är manikeismens lärosystem i grunden iranskt med stark påverkan från zoroastrismen men formulerat enligt mesopotamisk tradition vilket bidrog till att Manis läror attraherade anhängare både i det sasanidiska Iran och i Mesopotamiens mångkulturella och gnostiska miljö. (sv)
  • Манихе́йство или манихеи́зм (греч. Μανιχαϊσμός, кит. трад. 摩尼教, пиньинь: móníjiào) — синкретическое религиозное учение, возникшее в III веке в государстве Сасанидов (на территории современного Ирака). Названо по имени своего основателя — Мани с добавлением эпитета «живой» (сир. ܡܐܢܝ ܚܝܐ, Mānī ḥayyā’). Учение Мани было составлено в основном из христианско-гностических представлений, опиравшихся на специфическое понимание Библии, однако со временем впитало большое число заимствований из других религий — зороастризма и буддизма — по мере проповеди в странах их распространения. Также манихейство не было напрямую связано с западными и восточными учениями, которым была свойственна дуалистическая доктрина (катаризм, павликианство, зиндики), а определение «манихейский» использовалось христианским и мусульманским духовенством как инвектива. Для собственно манихейского учения было характерно представление о вселенском характере истинной религии, которое проходит через скрытую и явленную стадии. Именно это позволило манихейству встраиваться в самые разные культурные контексты — от античного до китайского. Однако, по определению Е. Б. Смагиной, манихейство стало не мировой религией, а «мировой ересью». К IV веку манихейские общины существовали почти на всей территории Римской и Сасанидской империй и в окрестных странах. Римские власти с манихейством боролись: первый антиманихейский указ издал Диоклетиан в 297 году, в дальнейшем такие указы издавали христианские императоры в 326, 372 и 381—383 годах. К VI веку манихейство на Западе пришло в упадок. В этот же период в государстве Сасанидов началась борьба со всеми незороастрийскими религиозными организациями, из-за чего большинство манихеев осели в Центральной Азии, центр религиозной организации был перенесён в Самарканд. В VII—VIII веках манихейство проникает в Китай. В 762 году в манихейство обратился Бегю-каган — глава уйгурского государства; официальной религией оно было до разгрома каганата в 840 году, но впоследствии сохранилось в уйгурском Гаочанском государстве, а также проникло в Южную Сибирь, где просуществовало до монгольских завоеваний. С IX века начинается преследование манихейства в Китае, аналогичные процессы происходили в мусульманских государствах. Тем не менее, манихейские общины зафиксированы на территории Туркестана и Китая до XIV века, как минимум один манихейский текст вошёл в даосский канон. Манихейство под видом буддийской секты сохранялось в Южном Китае до начала XVII века. Единственный манихейский храм остался в провинции Фуцзянь, но и он в настоящее время принадлежит буддийской общине. (ru)
  • 摩尼教,又稱作牟尼教、明教,為西元三世紀中葉波斯先知摩尼所創立。這是一種將瑣羅亞斯德教(祆教)與基督教、佛教混合而成的哲學體系,屬於典型的波斯體系諾斯底二元論。摩尼教吸收了琐罗亚斯德教的善恶二元论思想、基督教的耶稣崇拜、佛教的轮回观念、马吉安主义对于旧约的否定、犹太教的天使概念,以及诺斯底主义的“”思想,创造了二宗三际论体系。摩尼教徒將自己的宗教比喻為博大無垠的“世界之海”,而此前的各大宗教教派只是一條條的合流,最後它們都將匯入海中。 摩尼教認為,在太初時,存在著兩種互相對立的世界,即光明世界與黑暗世界。初際時,光明與黑暗對峙,互不侵犯。中際時,黑暗侵入光明,二者發生大戰,人類世界因此產生。後際時,恢復到初際時相互對立的狀態,但黑暗已被永遠囚禁。物質是黑暗的產物,精神則是光明的產物,因此摩尼教否定物質世界,希望利用虔诚的信仰和严格的戒律获得灵知,回归光明世界。有學者認為摩尼教是第一個現代意義上的真正宗教,更被譽為真正世界性完美宗教的唯一代表。 摩尼教在波斯本土受到琐罗亚斯德教的迫害,教主摩尼被處決,聲勢下降。其后,駐錫于巴比倫的宗教中心又受到穆斯林的強力打击,今日在波斯已经完全消失。歐洲的摩尼教因與基督教对耶稣基督的不同理解和对《旧约》的态度而被认定为异端,受到基督徒的猛攻,在10世纪后渐趋沒落。中亚地区的摩尼教势力一度较为兴盛,在唐代傳入中國,與景教、祆教並稱為“三夷教”,并藉助回鶻勢力進行傳播,後來在會昌毀佛時遭到禁斷。宋代以後,成為體系的摩尼教組織基本消失,或者混入佛教,甚至連教主摩尼的塑像都被視為釋迦牟尼佛。唯一尚存的是本土化的摩尼教“明教”。 (zh)
  • Маніхе́йство ( фарсі آیین مانی Āyin e Māni; кит. 摩尼教; піньїнь:Móní Jiào) — складене з вавилонсько-халдейських, юдейських, християнських, іранських (зороастризм) гностичних уявлень синкретичне релігійне вчення перса Мані, або Манеса. Поруч із зороастризмом і мітраїзмом маніхейство було однією з найвпливовіших іранських релігій. Шість сакральних книг маніхейства було написано сирійською арамейською мовою, але незабаром, задля поширення релігії, було перекладено іншими мовами (пехлеві, согдійською, уйгурською, китайською, латиною, грецькою, коптською). Вчення Мані — це дуалістичне вчення про боротьбу добра і зла. Беручи своє коріння із гностицизму, воно вимагало від певного кола адептів найсуворішої врівноваженості, особливо щодо харчування, статевого життя, фізичної праці. Більшість маніхейських мирян дотримувалися лише деяких із необхідних правил, що не позбавляло їх можливості спасіння. Оскільки Мані вважав себе останнім і головним із пророків Бога добра (перед ним пророками були Авраам, Мойсей, Заратуштра, Ісус, Будда), він прагнув поєднати всі основні віровчення і замінити їх, тому він зазнав переслідувань з боку представників усіх цих релігій, зокрема з боку зороастрійських священиків, від рук яких і помер. Попри це, маніхейство набуло певного впливу поза межами держави Сассанідів, а пізніше Аббасидів: на схід — до Китаю і Сибіру, на захід — до Іспанії і Галлії; Августин, який згодом різко виступав проти маніхейства, протягом 7 років був адептом цього культу. (uk)
dbo:thumbnail
dbo:wikiPageExternalLink
dbo:wikiPageID
  • 19760 (xsd:integer)
dbo:wikiPageLength
  • 107748 (xsd:integer)
dbo:wikiPageRevisionID
  • 985968807 (xsd:integer)
dbo:wikiPageWikiLink
dbp:c
  • 慕闍 (en)
  • 拂多誕 (en)
  • 摩尼教下部讚 (en)
  • 耨沙喭 (en)
  • 薩波塞 (en)
  • 閻默 (en)
  • 阿羅緩 (en)
  • 電那勿 (en)
  • 默奚悉德 (en)
dbp:caption
  • Portrait of a Persian Manichaean (en)
  • Image of a Manichaean temple with stars and seven firmaments (en)
dbp:direction
  • vertical (en)
dbp:footer
  • Line drawing copy of two frescoes from cave 38B at Bezeklik Grottoes. (en)
dbp:image
  • Image of a Manichaean Temple.jpg (en)
  • Portrait of a Manichaean.jpg (en)
dbp:p
  • Móní-jiào Xiàbù Zàn (en)
  • diànnàwù (en)
  • fúduōdàn (en)
  • mòxīxīdé (en)
  • mùdū (en)
  • nòushāyàn (en)
  • sàbōsāi (en)
  • yánmò (en)
  • āluóhuǎn (en)
dbp:width
  • 258 (xsd:integer)
dbp:wikiPageUsesTemplate
dct:subject
rdf:type
rdfs:comment
  • المانوية -أو المنانية كما ذكر ابن النديم في الفهرست - ديانة تنسب إلى ماني المولود في عام 216 م في بابل، والذي ظهر في زمان شابور بن أردشير وقتله بهرام بن هرمز بن شابور. وزعم أن الوحي أتاه وهو في الثانية عشر من عمره وكان في الأصل مجوسياً عارفاً بمذاهب القوم وكان يقول بنبوة المسيح ولا يقول بنبوة موسى فنحى منحىً بين المجوسية والمسيحية. حاول ماني إقامة صلة بين ديانته والديانة المسيحية وكذلك البوذية والزرادشتية، ولذلك فهو يعتبر كلاً من بوذا وزرادشت ويسوع أسلافاً له، وقد كتب ماني عدة كتب من بينها إنجيله الذي أراده أن يكون نظيراً لإنجيل عيسى. أتباع المانوية هم من تعارف عليهم أولا بإطلاق لقب الزنادقة. (ar)
  • El maniqueisme és un corrent religiós segons el qual hi ha dos principis fonamentals, el bé i el mal, de la mateixa categoria i entitat. Els maniqueus creuen que una cosa depèn de l'altra i per això van ser rebutjats com a heretges pels cristians ortodoxos, ja que postulaven l'existència d'un Déu maligne al mateix nivell que el Déu Pare dels cristians. (ca)
  • Ο μανιχαϊσμός ήταν γνωστικό θρήσκευμα του μεσανατολικού χώρου, που εμφανίστηκε τον 3ο αιώνα μ.Χ., με ηγήτορα τον Πέρση ευγενή και θρησκευτικό μεταρρυθμιστή Μάνη, ή Μανιχαίο (216-277), ο οποίος ανέμειξε στη χριστιανική διδασκαλία στοιχεία του Παρσισμού και Βουδισμού. Το θρησκευτικό σύστημα που προώθησε ο Μάνης έχει περιγραφεί ως μια «εναλλακτική χριστιανική εκκλησία, η οποία υπήρξε για περισσότερα από χίλια χρόνια με οπαδούς σε χώρες που εκτείνονται από τον Ατλαντικό ως τον Ειρηνικό Ωκεανό». (el)
  • Ceann de na seanreiligiúin Iaránacha is ea an Mhainicéasaíocht. Tá sí imithe anois, agus an chuid is mó de scríbhinní a fáidhe, Mani, ar iarraidh freisin, ach tá aithne éigin ar an gcreideamh ó fhoinsí dara láimhe, go háirithe ó scríbhinní Naomh Aibhistín, a d'iompaigh ón Mainicéasaíocht chun na Críostaíochta. (ga)
  • Maniisme adalah salah satu aliran keagamaan yang bercirikan Gnostik. Maniisme dikenal juga dengan sebutan Manikheisme. Pendiri dari aliran ini adalah Mani. (in)
  • Le manichéisme est une religion fondée par le perse Mani au IIIe siècle. C'est un syncrétisme du zoroastrisme, du bouddhisme et du christianisme. Par dérivation et simplification du terme, on qualifie aujourd'hui de manichéenne une pensée ou une action sans nuances, voire simpliste, où le Bien et le Mal sont clairement définis et séparés. (fr)
  • マニ教(マニきょう、摩尼教、英: Manichaeism)は、サーサーン朝ペルシャのマニ(216年 - 276年または277年)を開祖とする、二元論的な宗教。 ユダヤ教・ゾロアスター教・キリスト教・グノーシス主義などの流れを汲み、経典宗教の特徴をもつ。かつては北アフリカ・イベリア半島から中国にかけてユーラシア大陸で広く信仰された世界宗教であった。マニ教は、過去に興隆したものの現在ではほとんど信者のいない、消滅したとされてきたが、今日でも中華人民共和国の福建省泉州市においてマニ教寺院が現存。 (ja)
  • Manicheizm – system religijny stworzony w III wieku przez Babilończyka Maniego (Manesa). Był syntezą wielu religii: staroirańskiego zoroastryzmu, buddyzmu i chrześcijaństwa. Dwa podstawowe elementy systemu filozoficzno-religijnego manicheizmu to dualizm i podkreślanie poznania w procesie wyzwalania się spod wpływu zła. Początkującym adeptem (373-382), a po przejściu na chrześcijaństwo zdecydowanym oponentem manicheizmu był Augustyn z Hippony. Manicheizm objął swoim zasięgiem znaczne obszary Azji, północnej Afryki i Europy. (pl)
  • O maniqueísmo é uma filosofia religiosa sincrética e dualística fundada e propagada por Manes ou Maniqueu, filósofo cristão do século III, que divide o mundo simplesmente entre Bom, ou Deus, e Mau, ou o Diabo. A matéria é intrinsecamente má, e o espírito, intrinsecamente bom. Com a popularização do termo, maniqueísta passou a ser um adjetivo para toda doutrina fundada nos dois princípios opostos do Bem e do Mal. (pt)
  • Manicheismus je již dnes vymizelé náboženské učení (jeho nejpozdější a nejzachovalejší formy s největším počtem památek byly nalezeny v Číně), které bylo založeno v Sasánovské říši babylonským prorokem Máním (přibližně roky 216–276) ve 3. století. Bylo ovlivněno gnosticismem a spojovalo v sobě staroperské náboženské představy zoroastrismu s křesťanstvím, apokalyptickým judaismem a buddhismem, přičemž se považovalo za vyvrcholení všech těchto náboženství a sám Mání se pokládal za „Pečeť proroků“ (tj. Krista, Buddhy, Zarathuštry, a dalších). (cs)
  • Der Manichäismus war eine stark von der Gnosis beeinflusste Offenbarungsreligion der Spätantike und des frühen Mittelalters. Seine organisierte Anhängerschaft war unterteilt in die Elite der „Auserwählten“ (lateinisch electi), aus der sich die Amtsträger rekrutierten, und die einfachen Gemeindemitglieder, die „Hörer“ (auditores). Insbesondere von den electi verlangte er Askese und ein Bemühen um die Reinheit, die als Voraussetzung für die angestrebte Erlösung galt. (de)
  • Manichæism (;in New Persian آیین مانی Ãyīnⁱ Mānī; Chinese: 摩尼教; pinyin: Móní Jiào) was a major religion founded in the 3rd century AD by the Persian prophet Mani (c. 216–274 AD) in the Sasanian Empire. An adherent of Manichaeism was called a Manichaean or Manichean, or Manichee, especially in older sources. (en)
  • Maniĥeismo aŭ Manikeismo estis unu el la plej gravaj antikvaj religioj (aŭ herezoj, laŭ ĝiaj kontraŭuloj). La grandparto de la verkoj de la fonda profeto Maniĥeo estas perdita, sed nun estas provo revivigi la religion sub la nomo "Nov-Maniĥeismo." La religio enhavas influojn de Kristanismo, Budhismo, kaj Zoroastrismo. Kelkaj pensistoj argumentas, ke nuntempa Okcidenta Kristana penso estas subtile influita de Maniĥeismo, tra la verko de Sankta Aŭgusteno, kiu konvertiĝis al Kristanismo el Maniĥeismo, kaj kies verkoj estas tre influaj por Katolikaj kaj por ortodoksaj Protestantaj teologoj. (eo)
  • Manikeismoa arima jainkoarena eta gorputza deabruarena dela aldarrikatzen zuen erlijio dualista izan zen. Mani edo Manes izeneko jakitun persiarrak sortu zuen 215-275. urteen bitartean. eta Gaizkiaren arteko betiereko borrokan sinisten zuten manikeoek. Ongia eta gaizkia hastapen oinarrizko, berdin eta elkarren kontrakotzat onartzen ditu manikeismoak. (eu)
  • Maniqueísmo es el nombre que recibe la religión universalista fundada por el sabio persa Mani (o Manes) (c. 215-276), quien decía ser el último de los profetas enviados por Dios a la humanidad. El maniqueísmo se concibe desde sus orígenes como la fe definitiva, por cuanto pretende completar e invalidar a todas las demás. Al rivalizar en este sentido con otras religiones, como el zoroastrismo, el budismo, el cristianismo y el islam, de sus contactos con ellas se derivaron numerosos fenómenos de fusión doctrinal. (es)
  • Il manicheismo fu una religione fondata dal profeta iraniano Mani all'interno dell'Impero sasanide. Predicava un'elaborata cosmologia dualistica che descriveva la lotta tra il bene e il male, rappresentati il primo dalla luce e dal mondo spirituale e, il secondo, dalle tenebre e dal mondo materiale; attraverso un continuo processo all'interno della storia umana, la luce viene gradualmente rimossa dal mondo materiale e restituita al mondo spirituale da cui proviene e influiscono in ogni aspetto dell'esistenza e della condotta umana. Altre caratteristiche rilevanti sono: (it)
  • 마니교(페르시아어: آیین مانی Āyin e Māni 아인 에 마니, 영어: Manichaeism 매니키이즘[*])는 사산 왕조(226~651) 시대 성립한 주요 페르시아 영지주의 종교 가운데 하나이며, 현존하지 않는 고대 및 중세 종교다. 마니교의 창시자인 예언자 마니(페르시아어: مانی, 시리아어: ܡܐܢܝ, 라틴어: Manichaeus 마니카이우스[*] 또는 Manes 마네스[*]: c. 216~276)가 저술한 본디 저작은 대부분 상실되었지만, 다수 번역서와 단편이 지금까지 전해지고 있다. 마니교에서는 선하고 영적인 빛의 세계와 악하고 물질적인 어둠의 세계 사이 투쟁에 관해 설명하는 정교한 우주론을 가르쳤다. 이 우주론에 의하면, 인간의 역사에서는 선과 악 또는 영성과 의 투쟁이 계속하여 발생하는데, 이 과정을 통해 선 또는 영성이 그 대립물인 악 또는 을 극복하게 되며, 이에 따라 빛(영 또는 영혼의 에센스)이 물질 세계에서 점차 철수하게 되고, 마침내 그 자신이 발출되어 나왔던 본디 원천인 빛의 세계(world of light)로 되돌아가게 된다. 메소포타미아의 영지주의에서 영향을 받은 것으로 알려진다. (ko)
  • Het manicheïsme was een gnostische religie en een stroming binnen het Christendom, waarin de verwerving van gnosis het kernthema was. De grondlegger was Mani (216-276). Het ontstond korte tijd na andere religieuze bewegingen waarin gnosis ook het kernthema was, zoals de gnostiek, hermetisme en min of meer gelijktijdig met het mandeïsme. (nl)
  • Манихе́йство или манихеи́зм (греч. Μανιχαϊσμός, кит. трад. 摩尼教, пиньинь: móníjiào) — синкретическое религиозное учение, возникшее в III веке в государстве Сасанидов (на территории современного Ирака). Названо по имени своего основателя — Мани с добавлением эпитета «живой» (сир. ܡܐܢܝ ܚܝܐ, Mānī ḥayyā’). Учение Мани было составлено в основном из христианско-гностических представлений, опиравшихся на специфическое понимание Библии, однако со временем впитало большое число заимствований из других религий — зороастризма и буддизма — по мере проповеди в странах их распространения. Также манихейство не было напрямую связано с западными и восточными учениями, которым была свойственна дуалистическая доктрина (катаризм, павликианство, зиндики), а определение «манихейский» использовалось христианским (ru)
  • Manikeismen är en religion med gnostiska och starka dualistiska drag, grundad av Mani (cirka 216–276). Läran var under en tid en världsreligion med utbredning från Kina till Nordafrika/Spanien och som hotade att konkurrera ut kristendomen. Den uppträdde i olika länder insprängd i såväl kristendom som zoroastrism och buddhism. Enligt manikeismen är människans själ en andlig gnista fången i kroppen, men denna kan befrias och avskiljas från den materiella kroppen genom kunskap, gnosis. Manikeismen gjorde anspråk på att samtidigt fullända buddhismen, zoroastrismen och kristendomen samt delar av den mosaiska tron genom en egen skriftreligion om sju böcker med olika titlar. (sv)
  • Маніхе́йство ( фарсі آیین مانی Āyin e Māni; кит. 摩尼教; піньїнь:Móní Jiào) — складене з вавилонсько-халдейських, юдейських, християнських, іранських (зороастризм) гностичних уявлень синкретичне релігійне вчення перса Мані, або Манеса. Поруч із зороастризмом і мітраїзмом маніхейство було однією з найвпливовіших іранських релігій. Шість сакральних книг маніхейства було написано сирійською арамейською мовою, але незабаром, задля поширення релігії, було перекладено іншими мовами (пехлеві, согдійською, уйгурською, китайською, латиною, грецькою, коптською). (uk)
  • 摩尼教,又稱作牟尼教、明教,為西元三世紀中葉波斯先知摩尼所創立。這是一種將瑣羅亞斯德教(祆教)與基督教、佛教混合而成的哲學體系,屬於典型的波斯體系諾斯底二元論。摩尼教吸收了琐罗亚斯德教的善恶二元论思想、基督教的耶稣崇拜、佛教的轮回观念、马吉安主义对于旧约的否定、犹太教的天使概念,以及诺斯底主义的“”思想,创造了二宗三际论体系。摩尼教徒將自己的宗教比喻為博大無垠的“世界之海”,而此前的各大宗教教派只是一條條的合流,最後它們都將匯入海中。 摩尼教認為,在太初時,存在著兩種互相對立的世界,即光明世界與黑暗世界。初際時,光明與黑暗對峙,互不侵犯。中際時,黑暗侵入光明,二者發生大戰,人類世界因此產生。後際時,恢復到初際時相互對立的狀態,但黑暗已被永遠囚禁。物質是黑暗的產物,精神則是光明的產物,因此摩尼教否定物質世界,希望利用虔诚的信仰和严格的戒律获得灵知,回归光明世界。有學者認為摩尼教是第一個現代意義上的真正宗教,更被譽為真正世界性完美宗教的唯一代表。 (zh)
rdfs:label
  • Manichaeism (en)
  • مانوية (ar)
  • Maniqueisme (ca)
  • Manicheismus (cs)
  • Manichäismus (de)
  • Μανιχαϊσμός (el)
  • Maniĥeismo (eo)
  • Maniqueísmo (es)
  • Manikeismo (eu)
  • Manichéisme (religion) (fr)
  • An Mhainicéasaíocht (ga)
  • Maniisme (in)
  • Manicheismo (it)
  • マニ教 (ja)
  • 마니교 (ko)
  • Manicheizm (pl)
  • Manicheïsme (nl)
  • Maniqueísmo (pt)
  • Манихейство (ru)
  • Manikeism (sv)
  • Маніхейство (uk)
  • 摩尼教 (zh)
rdfs:seeAlso
owl:differentFrom
owl:sameAs
prov:wasDerivedFrom
foaf:depiction
foaf:isPrimaryTopicOf
is dbo:religion of
is dbo:veneratedIn of
is dbo:wikiPageRedirects of
is dbo:wikiPageWikiLink of
is dbp:branchedFrom of
is dbp:founder of
is dbp:religion of
is dbp:religions of
is dbp:religiousAffiliation of
is dbp:veneratedIn of
is foaf:primaryTopic of