About: Stoicism

An Entity of Type: person function, from Named Graph: http://dbpedia.org, within Data Space: dbpedia.org

Stoicism is a school of Hellenistic philosophy founded by Zeno of Citium in Athens in the early 3rd century BC. It is a philosophy of personal eudaemonic virtue ethics informed by its system of logic and its views on the natural world, asserting that the practice of virtue is both necessary and sufficient to achieve eudaimonia—flourishing by means of living an ethical life. The Stoics identified the path to eudaimonia with a life spent practicing the cardinal virtues and living in accordance with nature.

Property Value
dbo:abstract
  • الرُّواقيَّة هي مَذهَبٌ فَلسَفيٌّ أنشأه لفيلسوفُ الفينيقي المولود في قبرص زينون بن منسي. أسس مذهبه في أثينا ببدايات القرن الثالث قبل الميلاد. تندرج الرواقية تحت فلسفة الأخلاقيات الشخصية التي تُستَمَدُّ من نظامها المنطقي وتأملاتها على الطبيعة. وفقاً لتعاليمها، فإن الطريق إلى اليودايمونيا (السعادة أو الراحة الدائمة) يكون بتقبل الحاضر، وكبح النفس من الانقياد للذة أو الخوف من الألم، عبر مَشُورَةِ العقلِ لفهم العالم وفِعلِ ما تقتضيه الطبيعة. عُرِفَ الرِّواقِيُّون لتعاليمٍ مِثل «الفضيلة هي الخير الوحيد»، وأنَّ بقيةَ الأشياءِ الخارجيةِ كالصحةِ، الثراءِ، واللذةِ ليست شراً أو خيراً في حدِّ ذاتها، لكنَّها تحملُ قيمةً بصفتها "مادة يسع للفضيلة أن تستعملها". يذكر زينون السيشومي: "إن العالم كلٌّ عضويّ، تتخلله قوة الله الفاعلة، وإن رأس الحكمة معرفة هذا الكل، مع التأكيد أن الإنسان، لا يستطيع أن يلتمس هذه المعرفة، إلاّ إذا كبح جماح عواطفه، وتحرر من الانفعال". والرواقيون يدعون إلى التناغم مع الطبيعة، والصبر على المشاق، والأخذ بأهداب الفضيلة، لأن الفضيلة هي إرادة الله. بحيث تركز الفلسفة الرواقية على التناغم كإط ار لفهم طبيعة الاشياء وكأسلوب للتخلص من الكدر الذي تسببه الاحاسيس. وقد اطلق عليهم لقب الرواقيون لانهم عقدوا اجتماعاتهم في الاروقة في مدينة اثينا، حيث نشأت هذه الفلسفة هناك، حوالي عام 300 ق.م. كما أطلق عليهم اسم أصحاب المظلة، وحكماء المظال، وأصحاب الأصطوان. اعتقد الرواقيون أن المشاعر الهدامة، مثل الخوف والحسد، والحب الملتهب والجنس المتقد، هم بذاتهم، أو ما تبثق عنهم، هم أحكام خاطئة، وأن الإنسان الحكيم، أو الشخص الذي حقق كمالا اخلاقيا وفكريا، ليكون قد وصل إلى درجة لا الخضوع بها لهذه المشاعر. وبالتالي، فإن ما يدل على نفسية ودرجة ادراك الفرد هي تصرفاته واعماله وليس اقواله. ولكي يحيا المرء حياة صالحة، عليه ان يستوعب قوانين الطبيعة. ومن أشهر الرواقيين المتأخرين، في عهد الرومان، لوكيوس سنيكا و ماركوس أوريليوس. اللذان أكدا أن الفضيلة هي ضرورة للسعادة، وبالتالي، فان للمرء الحكيم مناعة ضد النحس والمحن. وقد انتشرت الرواقية لدى أتباع كثر في اليونان الرومانية وبقية انحاء الامبراطورية الرومانية واستمرت حتى اغلاق كل مدارس الفلسفة الملحدة في عام 529 الميلادية بأوامر من الإمبراطور جستينيان الأول الذي اعتبرهم مخالفون للشريعة المسيحية. وبتأثر من جوستن لبسيوس، تطورت الرواقية المحدثة بدمج الأفكار بين المسيحية والرواقية التقليدية. (ar)
  • Stoicismus je filosofický směr, založený oficiálně Zénonem z Kitia počátkem 3. st. př. n. l. Šlo o nejdůležitější a nejvlivnější směr helénistické filosofie, hlásilo se k němu velké množství vzdělaných mužů z Řecka i Říma. Období stoicismu trvalo až do roku 529 n. l., kdy císař Justinián I. nechal zavřít všechny filosofické školy. Stoicismus vznikl zvláště z kořenů učení kynického. Stoikové se zabývali aktivním vztahem mezi kosmickým determinismem a lidskou svobodou, za cestu ke svobodě považovali život v souladu s přírodou. Učení stoiků poznamenalo i pozdější filosofii, vliv stoicismu lze nalézt jak u křesťanských otců, tak i v dílech renesančních a novověkých myslitelů. (cs)
  • Als Stoa (στοά) oder stoische Philosophie wird eines der wirkungsmächtigsten philosophischen Lehrgebäude in der abendländischen Geschichte bezeichnet. Es wurde von Zenon von Kition um 300 v. Chr. begründet. Der Name (griechisch στοά ποικίλη – „bunte Vorhalle“) geht auf eine Säulenhalle (Stoa) auf der Agora, dem Marktplatz von Athen, zurück, in der Zenon von Kition seine Lehrtätigkeit aufnahm. Ein besonderes Merkmal der stoischen Philosophie ist die kosmologische, auf Ganzheitlichkeit der Welterfassung gerichtete Betrachtungsweise, aus der sich ein in allen Naturerscheinungen und natürlichen Zusammenhängen waltendes universelles Prinzip ergibt. Anhänger der Stoa werden als Stoiker bezeichnet. Für den Stoiker als Individuum gilt es, seinen Platz in dieser Ordnung zu erkennen und auszufüllen, indem er durch die Einübung emotionaler Selbstbeherrschung sein Los zu akzeptieren lernt und mit Hilfe von Gelassenheit und Seelenruhe (Ataraxie) nach Weisheit strebt. (de)
  • Stoikismo (Στοά) estas skolo de filozofio fondita (308 a.K.) en Ateno de Zenono el Kitiono (urbo en Cipro). Ĝi konsilas mem-regadon kaj taĉmenton de distrigaj emocioj, iam interpretita kiel indiferenteco al plezuro kaj doloro. Ĉi tiu taĉmento lasas la individuon pensi klare, trankvile, kaj nepartieme. Stoikistaj praktikoj intencas formi en la individuo virton, saĝecon, kaj honestecon. Studentoj instigiĝas helpi tiujn, kiuj bezonas. Stoikismo ankaŭ konsilas psikologian sendependecon de socio, kredante ke ĝi estas ofte malracia estaĵo. Per regi pasiojn kaj emociojn, oni povas superi la malpacon de la ekstera mondo kaj trovi pacon en si mem. Stoikismo instruas ke pasio distordas veron, kaj ke strebi akiri veron estas virta. Oni asociigas kun Stoikismo Grekajn filozofojn kiel Kleanto, Panaitio kaj Krizipo kaj pli malfruaj Romajn filozofojn kiel Cicerono, Seneko la pli juna, Marko Aŭrelio, Katono la pli maljuna, kaj Epikteto. Pri Cicerono, oni notu ke kvankam li tenis multajn el la moralaj doktrinoj de Stoikismoj, li ne estis Stoikisto sed eklektikisto. Oni ofte kontrastas Stoikan filozofion al Epikurismo. (eo)
  • Estoizismoa (grezierazko στωα hitzetik, "estoa") garai helenistikoan garatu ziren eskola filosofikoetako bat da, eszeptizismoarekin eta Epikurok sortutako eskolarekin batera. Estoizismoaren jarraitzaileei estoiko deritze. Etikan eragin handiko joera filosofikoa izan da. K. a. III. mendean abiatu zen Zenon Zitiokoaren eskutik eta bere eragina zabala izan zen III. mendera arte, sei mendetan zehar. Erromako inperioan garrantzi handia izan zuten Seneka eta Marko Aurelio filosofia horren jarraitzaileak izan ziren. Halaber, filosofia modernoan ere zabaldu da pentsaera estoikoa . Gizartean zorigaitza eta ezbeharrak etsipenez onartzen duen bizitza-jarrera gisa ere ulertzen da . Estoizismoaren pentsaeraren arrastoak egun gizarteak ekintzak eta gertaerak zentzutasunez eta jakinduriaz baloratzeko moduan ere hauteman daitezke. Zenon Zitiokoa (K.a. 335-264) filosofoak Atenasen sortu zuen eskola honen arabera, eta epikuroek uste ez bezala, jainkozko plan bat dago unibertsorako. Unibertsoak aurrez definituriko xede unibertsal bat duela diote, eta gizakia horren barruan sartzen dela. Xedea aldaezina eta ez-malgua da, eta pertsona bertutetsuak horretara egokitu behar du, hori baita zoriontsu izateko modu bakarra. Bestetik, estoikoak kosmopolitak dira, pertsonen arteko anaitasun unibertsala aldarrikatzen dute eta herrialdeen arteko mugak ezabatzearen alde daude. (eu)
  • El estoicismo es una escuela filosófica fundada por Zenón de Citio en Atenas a principios del siglo III a. C.​ Es una filosofía de ética personal basada en su sistema lógico y sus puntos de vista sobre el mundo natural. Los estoicos creían que todo alrededor operaba según una ley de causa y efecto, resultando en una estructura racional del universo. Pensaban que "no podemos controlar lo que pasa a nuestro alrededor, pero sí podemos controlar lo que pensamos sobre estos eventos" en vez de imaginar una sociedad ideal falsamente positiva.​ Su doctrina filosófica estaba basada en el dominio y control de los hechos, cosas y pasiones que perturban la vida, valiéndose de la valentía y la razón del carácter personal. Como seres racionales, su objetivo era alcanzar, basándose en la tolerancia y autocontrol, la eudaimonía (felicidad o bienaventuranza) y la sabiduría en aceptar el momento tal como se presenta, al no dejarse dominar por el deseo de placer o por el miedo al dolor, por usar la mente para comprender el mundo y hacer su parte en el plan de la naturaleza prescindiendo de los bienes materiales, trabajar juntos y tratar a los demás de manera justa y equitativa. Los estoicos son especialmente conocidos por enseñar que "la virtud es el único bien" para los seres humanos, y que esas cosas externas, como la salud, la riqueza y el placer, no son buenas o malas en sí mismas (adiaforía), pero tienen valor como "material para que la virtud actúe". Junto a la ética aristotélica, la tradición estoica constituye uno de los principales enfoques fundacionales de la ética de las virtudes.​ Los estoicos también sostenían que ciertas emociones destructivas eran el resultado de errores de juicio, y creían que las personas deberían apuntar a mantener una voluntad (llamada prohairesis) que esté "de acuerdo con la naturaleza". Debido a esto, los estoicos pensaron que la mejor indicación de la filosofía de un individuo no era lo que una persona decía sino cómo se comportaba una persona.​ Para vivir una buena vida, uno tenía que entender las reglas del orden natural ya que pensaban todo estaba enraizado en la naturaleza. Muchos estoicos, como Séneca y Epicteto, enfatizaron que debido a que "la virtud es suficiente para la felicidad", un sabio sería emocionalmente resistente a la desgracia. Esta creencia es similar al significado de la frase "calma estoica", aunque la frase no incluye los puntos de vista estoicos "éticos radicales" de que sólo un sabio puede ser considerado verdaderamente libre y que todas las corrupciones morales son igualmente viciosas.​ Durante el período helenístico adquirió mayor importancia y difusión, ganando gran popularidad por todo el mundo grecorromano, especialmente entre las élites romanas. Su período de preeminencia va del siglo III a. C. hasta finales del siglo II d. C., y entre sus seguidores estaba el emperador Marco Aurelio. Tras esto, dio signos de agotamiento que coincidieron con la descomposición social del alto Imperio romano y el auge del cristianismo. Desde entonces ha visto avivamientos, especialmente en el Renacimiento (neostoicismo) y en la era contemporánea (estoicismo moderno).​ (es)
  • Le stoïcisme est une école de philosophie hellénistique fondée par Zénon de Kition à la fin du IVe siècle av. J.-C. à Athènes. Le stoïcisme est une philosophie de l'éthique personnelle influencée par son système logique et ses vues sur le monde naturel. Selon ses enseignements, en tant qu'êtres sociaux, la voie de l’eudaimonia (« ἡ εὐδαιμονία », le bonheur, la prospérité) pour les êtres humains consiste à accepter le moment tel qu'il se présente, à ne pas se laisser contrôler par le désir du plaisir ni la peur de la douleur, à utiliser son esprit pour comprendre le monde et à faire sa part dans le plan de la nature, à œuvrer avec les autres et à les traiter de manière juste et équitable. Les stoïciens sont particulièrement connus pour leur enseignement moral, selon lequel « la vertu est le seul bien » pour les êtres humains et les choses extérieures telles que la santé, la richesse et le plaisir ne sont ni bonnes ni mauvaises en soi (adiaphora, « ἀδιάφορα »), n'ayant de valeur qu'en tant que « matière sur laquelle la vertu peut agir ». Avec l'éthique aristotélicienne, la tradition stoïcienne constitue l'une des principales approches fondatrices de l'éthique occidentale de la vertu. Les stoïciens considèrent également que certaines émotions destructrices résultent d'erreurs de jugement, estimant que les gens doivent viser à maintenir une certaine volonté ou intention appelée prohairesis (« προαίρησις ») qui soit « en accord avec la nature ». Ils pensent que la meilleure preuve de la qualité philosophique d'un individu est non pas ce qu'il dit, mais la manière dont il se comporte. Pour mener une vie bonne, il faut, pour les stoïciens, comprendre les règles de l'ordre naturel, car selon eux tout est enraciné dans la nature. De nombreux stoïciens romains, tels Sénèque et Épictète, soulignent le fait que « la vertu suffisant pour le bonheur », un sage devrait être émotionnellement résistant au malheur. Cette croyance est ce que l'on appelle « calme stoïcien », bien que cette expression n'inclue pas les conceptions d'« éthiques radicales », selon lesquelles seul un sage peut être considéré comme étant vraiment libre, et toutes les corruptions morales comme également vicieuses. Le stoïcisme s'épanouit dans la Grèce antique, puis la Grèce romaine et la Rome antique jusqu'au IIIe siècle apr. J.-C. Le dernier grand philosophe stoïcien de cette période est l'empereur romain Marc Aurèle. Si le stoïcisme se fait moins présent après que le christianisme fut devenu religion d'État, deux siècles plus tard, au IVe siècle, il connaît un regain d'intérêt notable à la Renaissance (néo-stoïcisme) et à l'époque contemporaine (stoïcisme moderne). (fr)
  • ストア派(ストアは、希: Στωικισμός、英: Stoicism、ストイシズム)は、ヘレニズム哲学の一学派で、紀元前3世紀初めの古代ギリシャでゼノンによって始められた。 自らに降りかかる苦難などの運命をいかに克服してゆくかを説く哲学を提唱した。例えば、知者すなわち「道徳的・知的に完全」な人は、判断の誤りから生まれる破壊的な衝動などに苛まされることはない、と説いている。 (ja)
  • Lo stoicismo è una corrente filosofica e spirituale, di impronta razionale, panteista, determinista, e dogmatica, con un forte orientamento etico e tendenzialmente ottimista, fondata intorno al 300 a.C. ad Atene da Zenone di Cizio. La morale stoica risente di quella dei cinici, mentre la fisica prende ispirazione da quella di Eraclito. Insieme all'epicureismo e allo scetticismo rappresentò una delle maggiori scuole filosofiche dell'età ellenistica. Tale filosofia prende il suo nome dalla Stoà Pecìle di Atene o «portico dipinto» (in greco στοὰ ποικίλη, Stoà poikíle) dove Zenone impartiva le sue lezioni. Gli stoici sostenevano le virtù dell'autocontrollo e del distacco dalle cose terrene, portate all'estremo nell'ideale dell'atarassia, come mezzi per raggiungere l'integrità morale e intellettuale. Nell'ideale stoico è il dominio sulle passioni o apatìa che permette allo spirito il raggiungimento della saggezza. Riuscire è un compito individuale, e scaturisce dalla capacità del saggio di disfarsi delle idee e dei condizionamenti che la società in cui vive gli ha impresso. Lo stoico tuttavia non disprezza la compagnia degli altri uomini e l'aiuto ai più bisognosi è una pratica raccomandata. Per la loro concezione fatalistica dell'universo, che prevedeva la realizzazione di un piano universale razionale perfetto, insito nell'ordine della natura, il termine "stoico" nel linguaggio popolare indica ancora oggi una persona che sopporta coraggiosamente le sofferenze e i disagi. Lo stoicismo fu abbracciato da numerosi filosofi e uomini di stato, sia greci sia romani, fondendosi presso questi ultimi con le tradizionali virtù romane di dignità e comportamento. Il disprezzo per le ricchezze e la gloria mondana la resero una filosofia adottata sia da imperatori (come Marco Aurelio, autore dei Colloqui con sé stesso) che da schiavi (come il liberto Epitteto). Cleante, Crisippo, Seneca, Catone Uticense, Marco Giunio Bruto, Anneo Cornuto, Plinio il vecchio, Quinto Giunio Rustico e Persio furono importanti personalità della scuola stoica, alla quale si ispirò anche Cicerone. (it)
  • Stoicism is a school of Hellenistic philosophy founded by Zeno of Citium in Athens in the early 3rd century BC. It is a philosophy of personal eudaemonic virtue ethics informed by its system of logic and its views on the natural world, asserting that the practice of virtue is both necessary and sufficient to achieve eudaimonia—flourishing by means of living an ethical life. The Stoics identified the path to eudaimonia with a life spent practicing the cardinal virtues and living in accordance with nature. The Stoics are especially known for teaching that "virtue is the only good" for human beings, and those external things—such as health, wealth, and pleasure—are not good nor bad in themselves (adiaphora) but have value as "material for virtue to act upon." Alongside Aristotelian ethics, the Stoic tradition forms one of the major founding approaches to virtue ethics. The Stoics also held that certain destructive emotions resulted from errors of judgment, and they believed people should aim to maintain a will (called prohairesis) that is "in accordance with nature". Because of this, the Stoics thought the best indication of an individual's philosophy was not what a person said but how a person behaved. To live a good life, one had to understand the rules of the natural order since they thought everything was rooted in nature. Many Stoics—such as Seneca and Epictetus—emphasized that because "virtue is sufficient for happiness", a sage would be emotionally resilient to misfortune. This belief is similar to the meaning of the phrase "stoic calm", though the phrase does not include the traditional Stoic view that only a sage can be considered truly free and that all moral corruptions are equally vicious. Stoicism flourished throughout the Roman and Greek world until the 3rd century AD, and among its adherents was Emperor Marcus Aurelius. It experienced a decline after Christianity became the state religion in the 4th century AD. Since then, it has seen revivals, notably in the Renaissance (Neostoicism) and in the contemporary era (modern Stoicism). (en)
  • 스토아 학파(Stoicism)는 그리스 로마 철학의 한 학파이다. 스토아(στοά)란 원래 전방을 기둥으로, 후방을 벽으로 둘러싼 고대 그리스 여러 도시에 있어서의 일종의 공공건축(公共建築)을 의미하는데 이 학파의 창시자 제논이 아테네의 한 '주랑(柱廊)'(스토아)에서 강의를 한 데서 연유하여 이 말이 학파 전체를 나타내는 명칭으로 쓰이게 되었다. (ko)
  • De Stoa of het stoïcisme is een filosofische stroming die rond 300 v.Chr. begon in Griekenland en behoort tot de hellenistische filosofieën. De Stoa heeft grote populariteit verworven, vooral binnen het Romeinse Rijk. Filosofisch gezien was de oude Stoa het meest creatief, maar de schrijvers van de jonge Stoa zijn het bekendst: Seneca, Epictetus, en Marcus Aurelius. Dit komt enerzijds doordat van hen volledige werken zijn overgeleverd, terwijl ons van de eersten slechts fragmenten resten. Anderzijds komt dit doordat in de werken van de jonge Stoa het sterkst aansprekende en bekendste deel van de stoïsche filosofie, de levensfilosofie, het meest op de voorgrond treedt. Als kerngedachte geldt binnen de Stoa de opsplitsing van alle zaken en gebeurtenissen in het leven en de wereld in een scherpe tweedeling: namelijk enerzijds het individu en zijn bijhorende emoties, gevoelens en handelingen, die hij tevens volledig onder controle heeft, en anderzijds al de rest dat buiten de wil en het kunnen van het individu valt (zoals het weer, de mening van een ander, de oneerlijkheid van het leven). Volgens de Stoa dient men zich niet negatief te laten veranderen door het tweede: men moet en zelfs mag zich niet slecht voelen over zaken die men niet direct kan veranderen, maar men dient ze te accepteren en zelfs te waarderen. De Stoa heeft vele aanhangers, waaronder filosofen als Friedrich Nietzsche, die met zijn uitspraak Amor Fati, Latijn voor Houd van het lot rechtstreeks de tweedeling van de Stoa bevestigt, alsook staatsheren als Keizer Frederik I Barbarossa, president Theodore Roosevelt, maar ook iemand als ex-topschaatser Mark Tuitert. (nl)
  • Stoicyzm – szkoła filozoficzna, która powstała jednocześnie z epikureizmem w końcu IV wieku p.n.e. i przetrwała aż do zamknięcia wszystkich szkół filozoficznych przez cesarza Justyniana w 529 roku. Szkołę tę zapoczątkował w Atenach Zenon z Kition i doprowadził do ostatecznej formy Chryzyp. Szkoła wywarła znaczny wpływ na rozwój chrześcijaństwa, w pewnym stopniu oddziaływała na myśl średniowieczną, odżyła w nowej formie w filozofii nowożytnej, np. u Justusa Lipsiusa, a współcześnie na fali odrodzenia zainteresowania etyką cnót dzięki m.in. pracy Lawrence C. Beckera. Modelem człowieka był mędrzec żyjący w zgodzie z naturą, kierujący się rozumem. Stoicyzm stworzył kompletny system filozoficzny, który w teorii bytu był monistyczny, zasadniczo materialistyczny i deterministyczny, a w teorii poznania skłaniał się ku empiryzmowi, ale najbardziej jest znany ze swojej części etycznej. Etyka stoicka, która większości ludzi kojarzy się ze słowem „stoicyzm”, opiera się na zasadzie osiągania szczęścia przez wewnętrzną dyscyplinę moralną, sumienne spełnianie tych obowiązków, które spadają na nas naturalną koleją rzeczy, oraz odcięcie swoich emocji od zdarzeń zewnętrznych, czyli utrzymywanie stanu spokojnego szczęścia niezależnie od zewnętrznych warunków. Nazwa tej szkoły pochodzi od greckiego słowa „stoa” oznaczającego zasadniczo portyk, czyli rodzaj publicznie dostępnego, krytego miejsca spacerów i spotkań. Pierwsi stoicy spotykali się i prowadzili dysputy w ateńskim budynku zwanym po grecku ἡ στοὰ ἡ ποικίλη (he stoa he poikile – „stoa kolorowa”), gdzie nauczał Zenon z Kition. Stoicyzm był szczególnie popularny i niemal utożsamiany z całą filozofią jako taką w starożytnym Rzymie. Do Rzymu stoicyzm sprowadził grecki niewolnik Epiktet. Rzymscy filozofowie stoicy nie wnieśli jednak wiele nowego do systemu uformowanego przez Chryzypa. Najbardziej znanymi stoikami rzymskimi byli Lucjusz Anneusz Seneka i cesarz Marek Aureliusz. (pl)
  • O estoicismo é uma escola de filosofia helenística fundada na Grécia, em Atenas, por Zenão de Cítio no início do século III a.C.. Os estoicos ensinaram que as emoções destrutivas resultavam de erros de julgamento, da relação ativa entre determinismo cósmico e liberdade humana e a crença de que é virtuoso manter uma vontade (chamada prohairesis) que está de acordo com a natureza. Devido a isso, os estoicos apresentaram sua filosofia como um modo de vida e pensavam que a melhor indicação da filosofia de um indivíduo não era o que uma pessoa diz, mas como essa pessoa se comporta. Para viver uma boa vida, era preciso entender as regras da ordem natural, uma vez que ensinavam que tudo estava enraizado na natureza. Mais tarde os estoicos – tais como Sêneca e Epiteto – enfatizaram que, porque "a virtude é suficiente para a felicidade", um sábio era imune ao infortúnio. Essa crença é semelhante ao significado da frase "calma estoica", embora a frase não inclua as visões dos "radicais éticos" estoicos, onde somente um sábio pode ser considerado verdadeiramente livre e que todas as corrupções morais são igualmente perversas. O estoicismo desenvolveu-se como um sistema integrado pela lógica, pela física e pela ética, articuladas por princípios comuns. Foi a ética estoica que teve maior influência no desenvolvimento da tradição filosófica e alguns pensam que chegou a influenciar os primórdios do cristianismo. Desde a sua fundação, a doutrina estoica era popular com seguidores na Grécia romana e por todo o Império Romano, incluindo o imperador romano Marco Aurélio (r. 121–180), até o fechamento de todas as escolas de filosofia pagã em 529 por ordem do imperador Justiniano (r. 527–565), que os percebeu como em desacordo com a fé cristã. O neoestoicismo foi um movimento filosófico sincrético, juntando-se o estoicismo e o cristianismo, influenciado por Justus Lipsius. (pt)
  • Стоїци́зм — вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н. е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкіле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик», «розписна стоя»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив як самостійний учитель. Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка — садова огорожа, фізика — фруктове (фруктові) дерево(а), а етика — плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками. Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи. У межах стоїцизму встановлюється розрізнення трьох основних галузей філософського знання: вчення про природу (фізика), вчення про пізнання та мислення (логіка) і вчення про належне життя (етика). Світ розглядався в стоїцизмі як організоване ціле, пройняте животворним логосом, який виступає іманентною породжуючою силою і законом, що скеровує світовий розвиток. Останній мислиться як циклічний процес із періодичними спалахами світового вогню, виявленнями творчого Бога-Логоса. Душа людини розглядалася як частина світової душі; після смерті вона відділяється від тіла і втрачає особистісні ознаки. Через прилученість усіх людей до Логоса вони є громадянами єдиної світової держави — «космополісу». Але вони мають брати участь і в громадському житті реальних держав — якщо тільки це не змушує їх до аморальних вчинків. За неможливості жити і діяти розумно і морально вважається виправданним самогубство. Головною метою людини проголошується доброчесне життя у згоді з природою, Логосом. Ідеал стоїцизму — мудрець, що досяг душевної незворушності (атараксії) і завжди діє у згоді із природним законом, відповідно до накреслень долі. Надалі поняттям «стоїцизм» стали позначати моральну позицію, котра передбачає витриманість, стійкість, суворе дотримання моральних вимог, незалежно від сподівань на винагороду (щастя), гідну поведінку за будь-яких обставин. Стоїцизм має шестивікову історію, він виник в трагічний для греків період розпаду полісу і здійснив значний вплив на формування ідеології християнства. Гімн моральному образу думок та вчинків, проголошений Стоєю, підготував основу для виникнення християнської формули, яка полягала в тому, що людина лише тоді отримає щастя, коли буде шанувати доброчесність. Завдяки християнству ідеї стоїків проникли і в філософію Нового часу. Ідеї стоїків про свободу, всезагальне благо та цінності людської особистості, звучать по-сучасному. Через слабку вивченість епохи еллінізму була поширена думка про філософію цього періоду як про занепалу та еклектичну. Новіші праці з історії епохи еллінізму привідкрили завісу і дозволили говорити про цей час, як про дуже складний, але й не менш цікавий, якому характерний багатогранний розвиток економіки та культури. (uk)
  • Stoicismen är en filosofisk riktning som grundades omkring år 300 f.Kr. i antikens Grekland av Zenon från Kition. Stoicismen var en populär filosofi under antiken. Eftersom stoikerna i det offentliga höll till i en stoa (namnet "stoicism" kommer därifrån), kunde de samla en betydligt bredare publik än vad de mer "akademiska" filosofiska riktningarna förmådde. Endast fragment finns bevarade från de tidiga stoikerna, men flera av dem omnämns i verk av bland andra Cicero och Diogenes Laertios. Bland de stoiker vars verk är mer välbevarade finns de romerska stoikerna Marcus Aurelius, Epiktetos (genom hans lärjunge Arrianos) och Seneca den yngre. Stoicismen fick senare ett starkt inflytande över bland annat kristendomens utveckling, och under modern tid har intresset för stoicismen ökat, även utanför akademierna. De antika stoikerna skrev om allt från grammatik till fysik, men de ansåg att alla filosofiska ämnesområden tjänade ett och samma syfte: att förändra människors sätt att leva. Vidare menar stoikerna att alla filosofiska ämnesområden är lika viktiga. De liknade filosofin vid ett djur, eller ett ägg, där varje liten beståndsdel är avgörande för att helheten ska hålla samman och fungera. Det högsta målet är arete, som vanligen översätts till "dygd", men också kan översättas till "excellens" eller "fulländad förnuftighet". De menar att dygd är det enda som är "gott" eller "bra", det enda som ger verklig eudaimonia (ett övergripande och bestående själsligt välmående) och det enda som utvecklar och bevarar förnuftet till fullo. Deras etik utgår från vad de ansåg vara "i enlighet med naturen". Vad gäller människor, innebär detta först och främst att bevara och främja rationaliteten. De menade att rationaliteten är av omätbart högre värde än den primitiva överlevnaden, så till den grad att de ansåg det vara bättre att dö än att gå emot sina rationella principer. Vidare menade de att det enda sättet att bevara och främja rationaliteten är att sträva efter dygd, som kan åstadkommas oberoende av livsomständigheterna. Den dygdige är lika nöjd med tillvaron oavsett om denne är en slav som torteras (dygd är det enda som ger verklig eudaimonia; dygd är oberoende av yttre omständigheter), eller en kung som lever i lyx. Trots stoikernas uppmanande till jämnmod och acceptans inför allt som sker, förespråkade de varken passivitet eller likgiltighet. De trodde starkt på att människan (av sin natur) har plikter att utföra, såsom plikter gentemot sina medmänniskor (och kosmos), sitt land, sin familj, och så vidare. Vad gäller känslor hade de en utförlig filosofi vars grund vilade på en uppdelning mellan "rationella" och "irrationella" känslor (likgiltighet skulle innebära avsaknad av alla känslor, vilket stoikerna alltså inte strävade efter). Stoikerna ansåg att kosmos är ett medvetet, runt och gudomligt djur som omges av oändligt tomrum. De menade att "Gud" finns inom allt och alla (de var således panteister), och att förnuftet är den gudomliga delen hos människan. Vidare menade de att allting som sker i universum är förutbestämt, men att människan samtidigt ändå har en fri vilja (en filosofisk uppfattning som kallas kompatibilism). De ansåg dessutom att kosmos ordning är av högre värde än den enskilda individen. Marcus Aurelius har skrivit: "gläd dig åt allt som sker, om det så tycks dig aldrig så bittert¸ ty det leder ju till målet: världens hälsa och Zeus framgång i sitt verk". Krysippos till och med önskade att bli sjuk, om han visste att det var hans öde att insjukna. (sv)
  • Стоици́зм — философская школа, возникшая в Афинах ок. 300 г. до н. э. во времена раннего эллинизма и сохранившая влияние вплоть до конца античного мира. Именование получила по названию Расписной стои, где основатель стоицизма Зенон Китийский впервые самостоятельно выступил в качестве учителя. В истории стоицизма различают три главных периода: Древняя (Старшая) Стоя (конец IV века до н. э. — середина II века до н. э.), Средняя (II—I века до н. э.), Новая (I—III века н. э.). Наиболее известны в наше время из представителей Древней Стои Зенон Китийский, Клеанф и Хрисипп, на перечне сочинений которого соответствующий фрагмент труда Диогена Лаэртского обрывается. Стоицизм процветал во всем римском и греческом мире до III века нашей эры. Видными представителями стоицизма в Древнем Риме были Луций Анней Сенека, Эпиктет и император Марк Аврелий. Стоицизм пережил упадок после того, как христианство стало государственной религией в IV веке нашей эры. С тех пор он пережил пробуждения, особенно в эпоху Возрождения (неостоицизм) и в современную эпоху (современный стоицизм). В переносном смысле стоицизм — твёрдость и мужество в жизненных испытаниях. (ru)
  • 斯多葛主義(英語:Stoicism),斯多葛又譯斯多噶或斯多亞,古希臘和羅馬帝國思想流派,哲學家芝諾於西元前3世紀早期創立,在雅典時他常在「門廊」(希臘語發音為斯多噶)講學,傳人有克雷安德與克呂西普;在羅馬帝國,代表思想家有塞內卡、愛比克泰德與馬爾庫斯·奧列里烏斯。斯多噶派學說以倫理學為重心,秉持泛神物質一元論,強調神、自然與人為一體,「神」是宇宙靈魂和智慧,其理性滲透整個宇宙。個體小「我」必須依照自然而生活,愛人如己,融合於整個大自然。斯多葛学派认为每个人与宇宙一样,只不过人是宇宙缩影。 (zh)
dbo:thumbnail
dbo:wikiPageExternalLink
dbo:wikiPageID
  • 19224834 (xsd:integer)
dbo:wikiPageLength
  • 53622 (xsd:nonNegativeInteger)
dbo:wikiPageRevisionID
  • 1073823715 (xsd:integer)
dbo:wikiPageWikiLink
dbp:about
  • yes (en)
dbp:by
  • no (en)
dbp:label
  • Stoicism (en)
dbp:onlinebooks
  • yes (en)
dbp:others
  • yes (en)
dbp:wikiPageUsesTemplate
dct:subject
gold:hypernym
rdf:type
rdfs:comment
  • ストア派(ストアは、希: Στωικισμός、英: Stoicism、ストイシズム)は、ヘレニズム哲学の一学派で、紀元前3世紀初めの古代ギリシャでゼノンによって始められた。 自らに降りかかる苦難などの運命をいかに克服してゆくかを説く哲学を提唱した。例えば、知者すなわち「道徳的・知的に完全」な人は、判断の誤りから生まれる破壊的な衝動などに苛まされることはない、と説いている。 (ja)
  • 스토아 학파(Stoicism)는 그리스 로마 철학의 한 학파이다. 스토아(στοά)란 원래 전방을 기둥으로, 후방을 벽으로 둘러싼 고대 그리스 여러 도시에 있어서의 일종의 공공건축(公共建築)을 의미하는데 이 학파의 창시자 제논이 아테네의 한 '주랑(柱廊)'(스토아)에서 강의를 한 데서 연유하여 이 말이 학파 전체를 나타내는 명칭으로 쓰이게 되었다. (ko)
  • 斯多葛主義(英語:Stoicism),斯多葛又譯斯多噶或斯多亞,古希臘和羅馬帝國思想流派,哲學家芝諾於西元前3世紀早期創立,在雅典時他常在「門廊」(希臘語發音為斯多噶)講學,傳人有克雷安德與克呂西普;在羅馬帝國,代表思想家有塞內卡、愛比克泰德與馬爾庫斯·奧列里烏斯。斯多噶派學說以倫理學為重心,秉持泛神物質一元論,強調神、自然與人為一體,「神」是宇宙靈魂和智慧,其理性滲透整個宇宙。個體小「我」必須依照自然而生活,愛人如己,融合於整個大自然。斯多葛学派认为每个人与宇宙一样,只不过人是宇宙缩影。 (zh)
  • الرُّواقيَّة هي مَذهَبٌ فَلسَفيٌّ أنشأه لفيلسوفُ الفينيقي المولود في قبرص زينون بن منسي. أسس مذهبه في أثينا ببدايات القرن الثالث قبل الميلاد. تندرج الرواقية تحت فلسفة الأخلاقيات الشخصية التي تُستَمَدُّ من نظامها المنطقي وتأملاتها على الطبيعة. وفقاً لتعاليمها، فإن الطريق إلى اليودايمونيا (السعادة أو الراحة الدائمة) يكون بتقبل الحاضر، وكبح النفس من الانقياد للذة أو الخوف من الألم، عبر مَشُورَةِ العقلِ لفهم العالم وفِعلِ ما تقتضيه الطبيعة. عُرِفَ الرِّواقِيُّون لتعاليمٍ مِثل «الفضيلة هي الخير الوحيد»، وأنَّ بقيةَ الأشياءِ الخارجيةِ كالصحةِ، الثراءِ، واللذةِ ليست شراً أو خيراً في حدِّ ذاتها، لكنَّها تحملُ قيمةً بصفتها "مادة يسع للفضيلة أن تستعملها". (ar)
  • Stoicismus je filosofický směr, založený oficiálně Zénonem z Kitia počátkem 3. st. př. n. l. Šlo o nejdůležitější a nejvlivnější směr helénistické filosofie, hlásilo se k němu velké množství vzdělaných mužů z Řecka i Říma. Období stoicismu trvalo až do roku 529 n. l., kdy císař Justinián I. nechal zavřít všechny filosofické školy. (cs)
  • Stoikismo (Στοά) estas skolo de filozofio fondita (308 a.K.) en Ateno de Zenono el Kitiono (urbo en Cipro). Ĝi konsilas mem-regadon kaj taĉmenton de distrigaj emocioj, iam interpretita kiel indiferenteco al plezuro kaj doloro. Ĉi tiu taĉmento lasas la individuon pensi klare, trankvile, kaj nepartieme. (eo)
  • Als Stoa (στοά) oder stoische Philosophie wird eines der wirkungsmächtigsten philosophischen Lehrgebäude in der abendländischen Geschichte bezeichnet. Es wurde von Zenon von Kition um 300 v. Chr. begründet. Der Name (griechisch στοά ποικίλη – „bunte Vorhalle“) geht auf eine Säulenhalle (Stoa) auf der Agora, dem Marktplatz von Athen, zurück, in der Zenon von Kition seine Lehrtätigkeit aufnahm. (de)
  • El estoicismo es una escuela filosófica fundada por Zenón de Citio en Atenas a principios del siglo III a. C.​ Es una filosofía de ética personal basada en su sistema lógico y sus puntos de vista sobre el mundo natural. Los estoicos creían que todo alrededor operaba según una ley de causa y efecto, resultando en una estructura racional del universo. Pensaban que "no podemos controlar lo que pasa a nuestro alrededor, pero sí podemos controlar lo que pensamos sobre estos eventos" en vez de imaginar una sociedad ideal falsamente positiva.​ (es)
  • Estoizismoa (grezierazko στωα hitzetik, "estoa") garai helenistikoan garatu ziren eskola filosofikoetako bat da, eszeptizismoarekin eta Epikurok sortutako eskolarekin batera. Estoizismoaren jarraitzaileei estoiko deritze. Etikan eragin handiko joera filosofikoa izan da. K. a. III. mendean abiatu zen Zenon Zitiokoaren eskutik eta bere eragina zabala izan zen III. mendera arte, sei mendetan zehar. Erromako inperioan garrantzi handia izan zuten Seneka eta Marko Aurelio filosofia horren jarraitzaileak izan ziren. Halaber, filosofia modernoan ere zabaldu da pentsaera estoikoa . Gizartean zorigaitza eta ezbeharrak etsipenez onartzen duen bizitza-jarrera gisa ere ulertzen da . Estoizismoaren pentsaeraren arrastoak egun gizarteak ekintzak eta gertaerak zentzutasunez eta jakinduriaz baloratzeko mod (eu)
  • Le stoïcisme est une école de philosophie hellénistique fondée par Zénon de Kition à la fin du IVe siècle av. J.-C. à Athènes. Le stoïcisme est une philosophie de l'éthique personnelle influencée par son système logique et ses vues sur le monde naturel. Selon ses enseignements, en tant qu'êtres sociaux, la voie de l’eudaimonia (« ἡ εὐδαιμονία », le bonheur, la prospérité) pour les êtres humains consiste à accepter le moment tel qu'il se présente, à ne pas se laisser contrôler par le désir du plaisir ni la peur de la douleur, à utiliser son esprit pour comprendre le monde et à faire sa part dans le plan de la nature, à œuvrer avec les autres et à les traiter de manière juste et équitable. (fr)
  • Lo stoicismo è una corrente filosofica e spirituale, di impronta razionale, panteista, determinista, e dogmatica, con un forte orientamento etico e tendenzialmente ottimista, fondata intorno al 300 a.C. ad Atene da Zenone di Cizio. La morale stoica risente di quella dei cinici, mentre la fisica prende ispirazione da quella di Eraclito. Insieme all'epicureismo e allo scetticismo rappresentò una delle maggiori scuole filosofiche dell'età ellenistica. (it)
  • Stoicism is a school of Hellenistic philosophy founded by Zeno of Citium in Athens in the early 3rd century BC. It is a philosophy of personal eudaemonic virtue ethics informed by its system of logic and its views on the natural world, asserting that the practice of virtue is both necessary and sufficient to achieve eudaimonia—flourishing by means of living an ethical life. The Stoics identified the path to eudaimonia with a life spent practicing the cardinal virtues and living in accordance with nature. (en)
  • De Stoa of het stoïcisme is een filosofische stroming die rond 300 v.Chr. begon in Griekenland en behoort tot de hellenistische filosofieën. De Stoa heeft grote populariteit verworven, vooral binnen het Romeinse Rijk. Filosofisch gezien was de oude Stoa het meest creatief, maar de schrijvers van de jonge Stoa zijn het bekendst: Seneca, Epictetus, en Marcus Aurelius. Dit komt enerzijds doordat van hen volledige werken zijn overgeleverd, terwijl ons van de eersten slechts fragmenten resten. Anderzijds komt dit doordat in de werken van de jonge Stoa het sterkst aansprekende en bekendste deel van de stoïsche filosofie, de levensfilosofie, het meest op de voorgrond treedt. (nl)
  • O estoicismo é uma escola de filosofia helenística fundada na Grécia, em Atenas, por Zenão de Cítio no início do século III a.C.. Os estoicos ensinaram que as emoções destrutivas resultavam de erros de julgamento, da relação ativa entre determinismo cósmico e liberdade humana e a crença de que é virtuoso manter uma vontade (chamada prohairesis) que está de acordo com a natureza. Devido a isso, os estoicos apresentaram sua filosofia como um modo de vida e pensavam que a melhor indicação da filosofia de um indivíduo não era o que uma pessoa diz, mas como essa pessoa se comporta. Para viver uma boa vida, era preciso entender as regras da ordem natural, uma vez que ensinavam que tudo estava enraizado na natureza. (pt)
  • Stoicyzm – szkoła filozoficzna, która powstała jednocześnie z epikureizmem w końcu IV wieku p.n.e. i przetrwała aż do zamknięcia wszystkich szkół filozoficznych przez cesarza Justyniana w 529 roku. Szkołę tę zapoczątkował w Atenach Zenon z Kition i doprowadził do ostatecznej formy Chryzyp. Szkoła wywarła znaczny wpływ na rozwój chrześcijaństwa, w pewnym stopniu oddziaływała na myśl średniowieczną, odżyła w nowej formie w filozofii nowożytnej, np. u Justusa Lipsiusa, a współcześnie na fali odrodzenia zainteresowania etyką cnót dzięki m.in. pracy Lawrence C. Beckera. Modelem człowieka był mędrzec żyjący w zgodzie z naturą, kierujący się rozumem. (pl)
  • Stoicismen är en filosofisk riktning som grundades omkring år 300 f.Kr. i antikens Grekland av Zenon från Kition. Stoicismen var en populär filosofi under antiken. Eftersom stoikerna i det offentliga höll till i en stoa (namnet "stoicism" kommer därifrån), kunde de samla en betydligt bredare publik än vad de mer "akademiska" filosofiska riktningarna förmådde. Endast fragment finns bevarade från de tidiga stoikerna, men flera av dem omnämns i verk av bland andra Cicero och Diogenes Laertios. Bland de stoiker vars verk är mer välbevarade finns de romerska stoikerna Marcus Aurelius, Epiktetos (genom hans lärjunge Arrianos) och Seneca den yngre. Stoicismen fick senare ett starkt inflytande över bland annat kristendomens utveckling, och under modern tid har intresset för stoicismen ökat, även u (sv)
  • Стоици́зм — философская школа, возникшая в Афинах ок. 300 г. до н. э. во времена раннего эллинизма и сохранившая влияние вплоть до конца античного мира. Именование получила по названию Расписной стои, где основатель стоицизма Зенон Китийский впервые самостоятельно выступил в качестве учителя. В переносном смысле стоицизм — твёрдость и мужество в жизненных испытаниях. (ru)
  • Стоїци́зм — вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н. е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкіле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик», «розписна стоя»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив як самостійний учитель. Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка — садова огорожа, фізика — фруктове (фруктові) дерево(а), а етика — плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками. (uk)
rdfs:label
  • Stoicism (en)
  • رواقية (ar)
  • Stoicismus (cs)
  • Estoïcisme (ca)
  • Στωικισμός (el)
  • Stoa (de)
  • Stoikismo (eo)
  • Estoicismo (es)
  • Estoizismo (eu)
  • Stoïcisme (fr)
  • Stóchas (ga)
  • Stoikisme (in)
  • Stoisisme (in)
  • Stoicismo (it)
  • ストア派 (ja)
  • 스토아 학파 (ko)
  • Stoa (nl)
  • Estoicismo (pt)
  • Stoicyzm (pl)
  • Стоїцизм (uk)
  • Стоицизм (ru)
  • Stoicism (sv)
  • 斯多葛主義 (zh)
rdfs:seeAlso
owl:sameAs
prov:wasDerivedFrom
foaf:depiction
foaf:isPrimaryTopicOf
is dbo:influenced of
is dbo:influencedBy of
is dbo:mainInterest of
is dbo:nonFictionSubject of
is dbo:notableIdea of
is dbo:occupation of
is dbo:philosophicalSchool of
is dbo:wikiPageDisambiguates of
is dbo:wikiPageRedirects of
is dbo:wikiPageWikiLink of
is dbp:influences of
is dbp:mainInterests of
is dbp:occupation of
is dbp:schoolTradition of
is dbp:subject of
is foaf:primaryTopic of
Powered by OpenLink Virtuoso    This material is Open Knowledge     W3C Semantic Web Technology     This material is Open Knowledge    Valid XHTML + RDFa
This content was extracted from Wikipedia and is licensed under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 Unported License