| dbo:abstract
|
- البدل الصوتي أو ألوفون (بالإنجليزية: Allophone) في علم الأصوات هو واحد من مجموعة متعددة من الأصوات التي يمكن أن ينطق بها فونيم وحيد. بالرغم من أن ألوفونات الفونيم هي كلها بدائل لفظية للفونيم، الألوفون المحدد المختار في وضعية معينة غالبا ما يكون متوقعا. تغيير أحد الألوفونات في فونيم معين في سياق معين لن يغير معنى الكلمة لكن قد يعطي انطباعا أنه غير أصلي أو غير مفهوم. (ar)
- Alofon ve fonetice a fonologii označuje jeden z možných zvuků, tedy způsobů artikulace určitého fonému. Alofon na rozdíl od fonému nebývá v písmu odlišován odpovídajícím grafémem. (cs)
- Un al·lòfon és un so de la parla que actua com a variant d'un fonema en un context determinat, és a dir, un mateix fonema (abstracció ideal del so) pot materialitzar-se en diferents al·lòfons segons els sons que hi estiguin propers i que el puguin influir en els paràmetres articulatoris. Per exemple, el fonema [n] en català pot variar el seu punt d'articulació per assimilació segons el so que tingui al darrere, transformant-se en l'al·lòfon labiodental, velar...Els fonemes /b/, /d/, i /g/ que es realitzen com a oclusius ([b], [d], [g]) en posició inicial absoluta o després de pausa, després d'un so oclusiu o nasal, en posició implosiva, després de /f/ en el cas del fonema /b/, després de lateral en el cas del fonema /d/; en els altres contexts (especialment entre vocals, entre vocal i /r/ o entre /r/ i vocal) es realitzen com a aproximants o espirants ([β], [δ], [Ɣ]). (ca)
- Στη φωνητική αλλόφωνο είναι ένας συγκεκριμένος ήχος από πεπερασμένο πλήθος παρόμοιων ήχων ομιλίας (φώνων) που ανήκουν στο ίδιο φώνημα. Το φώνημα είναι μία αφηρημένη ηχητική μονάδα ομιλίας που είναι ικανή να διακρίνει λέξεις. Με άλλα λόγια αλλαγή ενός φωνήματος σε μια λέξη είναι ικανή να παραγάγει καινούργια λέξη. Οι ομιλητές μιας συγκεκριμένης γλώσσας αντιλαμβάνονται ένα φώνημα ως ένα διακριτό ήχο σε αυτήν τη γλώσσα. Το αλλόφωνο δεν είναι διακριτό, αλλά μάλλον παραλλαγή ενός φωνήματος. Αλλαγή του αλλοφώνου δε θα επιφέρει αλλαγή της σημασίας μιας λέξης, αλλά το αποτέλεσμα ίσως ακουστεί μη φυσικό ή είναι ακατανόητο. Υπάρχει τέλος διχογνωμία σχετικά με το πόσο πραγματικά και πόσο καθολικά είναι τα φωνήματα. Κάθε φορά που παράγεται ήχος ομιλίας, θα είναι λίγο διαφορετικός από άλλη περίπτωση. Μόνο μέρος της απόκλισης είναι σημαντικό (ανιχνεύσιμο ή αντιληπτό δηλαδή) για τους ομιλητές. Μπορεί να υπάρχουν συμπληρωματικά αλλόφωνα, τα οποία είναι τακτικά κατανεμημένα μέσα στην ομιλία, ανάλογα με το φωνητικό περιβάλλον, όπως επίσης και αξιοσημείωτες περιπτώσεις ελεύθερης ποικιλίας, όπου η επιλογή καθορίζεται από την προσωπική επιλογή και συνήθεια. Δεν έχουν όλα τα φωνήματα διαφορετικά αλλόφωνα. Στην περίπτωση των συμπληρωματικών αλλοφώνων κάθε αλλόφωνο χρησιμοποιείται μέσα σε συγκεκριμένο φωνητικό συγκείμενο και μπορεί να συμμετέχει σε μία φωνολογική διαδικασία. Ένα τονικό αλλόφωνο καλείται ορισμένες φορές αλλότονο, όπως για παράδειγμα ο ουδέτερος τόνος των Μανδαρινικών. (el)
- In phonology, an allophone (/ˈæləfoʊn/; from the Greek ἄλλος, állos, 'other' and φωνή, phōnē, 'voice, sound') is a set of multiple possible spoken sounds – or phones – or signs used to pronounce a single phoneme in a particular language. For example, in English, [t] (as in stop [stɒp]) and the aspirated form [tʰ] (as in top [ˈtʰɒp]) are allophones for the phoneme /t/, while these two are considered to be different phonemes in some languages such as Thai. On the other hand, in Spanish, [d] (as in dolor [doˈloɾ]) and [ð] (as in nada [ˈnaða]) are allophones for the phoneme /d/, while these two are considered to be different phonemes in English. The specific allophone selected in a given situation is often predictable from the phonetic context, with such allophones being called positional variants, but some allophones occur in free variation. Replacing a sound by another allophone of the same phoneme usually does not change the meaning of a word, but the result may sound non-native or even unintelligible. Native speakers of a given language perceive one phoneme in the language as a single distinctive sound and are "both unaware of and even shocked by" the allophone variations that are used to pronounce single phonemes. (en)
- Alofono (laŭetime "alisono") estas realigo de fonemo per parolsono, kiu ne estas la tipa realigo de tiu fonemo. Alofonoj plej ofte estas kondiĉitaj de la fonetika kunteksto aŭ de dialekta, sociolekta, aŭ alilingva influo. Foje oni nomas "alofono" ĉiujn malsamajn realigojn de fonemo, inkluzive de la tipa realigo. Ekzemplaj alofonoj en Esperanto:
* Velara [ŋ] estas alofono de la fonemo /n/ en "dankon!" [daŋkon]
* Uvulara [ʀ] estas alofono de la likvida fonemo /r/ en la parolo de kelkaj esperantistoj germanaj, francaj k.a. : "Li certe pravas!" [li tseʀte pʀavas]. (eo)
- Als Allophon (aus altgriechisch ἄλλος állos, deutsch ‚anders‘ and φωνή phōnḗ, deutsch ‚Stimme‘, also ‚anderer Klang‘) bezeichnet man in der Linguistik eine lautliche Variante eines Phonems. Allophone werden auch als Phonemvarianten oder subphoneme Varianten bezeichnet. (de)
- Alofonoa hiztun arruntak hautematen ez duen hots aldaera da, berak zein bestek ahoskatua. Esaterako, euskaraz ez dira berdin ahoskatzen beheranzko diptongo bateko bokal hertsia eta bokal hertsi silabagile antzeko bat, baina hiztun arruntak ez dira horretaz konturatzen. Transkripzio estua egitean, ordea, adituek diptongoko bokal hertsi hori erdibokal bezala /j/ edo /w/ idatziko dute eta ez /i/ edo /u/. Beste adibide bat: herskari/hurbilkari ahostunak. Edozein hiztunek ez ditu bereiziko hitz hasieran edo hitzaren erdian, bokalen artean gauzatzen diren < b >, < d >, < g > soinu horiek, baina adituek badakite hitz hasieran benetan hersketa edo leherketa suertatzen dela normalean eta hitzen baitan, ordea, eta bokalen artean, normalean, hersketa baino hurbilketa gauzatzen da. estu batean, hitz hasieran leherkari eta bokalen artean, hurbilkari gauzatzen dela idatzi behar da, ez leherkari. Benetan gauzatzen diren giza ahotsaren soinuak zenbaezinak dira baina giza garunak soinu horiek guztiak multzo mugatu bateko etiketekin sailkatzen ditu giza-soinu guztiak. Benetan ekoitzitako soinu horiei guztiei alofono deritze, eta gizakiok ongi bereizten ditugun multzo mugatu horretan fonemak kokatuko genituzke. Dena den, sailkatuta eta deskribatuta dauden aldaera nagusiak hartzen dira, oro har, alofonotzat, eta alofonoen multzoa ere mugatu behar da; fonema bakoitzeko alofono nabarmenenak besterik ezin da deskribatu fonetikan eta fonologian. (eu)
- En fonología, se llama alófono (del griego ἄλλος, allos-, otro, y φωνή, -foné, sonido, voz) a cada uno de los fonos o sonidos que en un idioma dado se reconoce como un determinado fonema, sin que las variaciones entre ellos tengan valor diferenciativo; cada alófono corresponde a una determinada forma acústica, pero en las reglas de una lengua concreta son tratados como un mismo valor, es decir, un mismo fonema. (es)
- Alofon adalah varian pelafalan fonem berdasarkan posisi dalam kata. Misalkan fonem /b/ dalam bahasa Indonesia dilafalkan pada posisi awal ("besar") dan tengah ("kabel") berbeda dengan fonem ini pada posisi akhir ("jawab"). (in)
- En linguistique, un allophone est l'une des réalisations sonores possibles d'un phonème. Contrairement à deux phonèmes entre eux, deux allophones d'un même phonème ne peuvent s'opposer en distinguant des unités de sens distincts dans une langue : les locuteurs leur attribuent le même rôle fonctionnel en phonologie, même quand ils perçoivent la différence phonétique entre les deux. Dans le texte qui suit, une forme entre crochets indique une transcription phonétique, tandis qu'une entre barres obliques indique une transcription phonologique. (fr)
- 異音（いおん、英: allophone）とは、音韻論で、ある音素がいくつかの異なる音声として現れるときに、その個々の互いに異なる音声を指す。音韻環境によって相補分布を示すものを条件異音（conditional allophone）、それ以外のものを自由異音（free allophone）という。 異音は音素として区別されないため、発音の別は母語話者には無意識に行われており、音声学的注意を払って認識しようとしない限り、母語話者はそれを聞き分けることができないことが多い。 なお、同一言語の方言間等で、話者は同一音と意識しているが正確には異音として現れている場合、その観念上の同一音のことを類音（英: diaphone, Diaphoneme）と言う。 (ja)
- 이음(異音, allophone) 또는 변이음(變異音)은 어떤 말소리가 여러 조건에서 다른 발음이 될 경우 언어 화자의 머릿속에는 같은 말소리로 인식되는 소리를 말한다. 즉 같은 음소로 인식되는 소리인 것이다. 예를 들면 한국어의 음소 /s/ (/ㅅ/)는 뒤에 /i, j/가 있을 때는 무성 치경구개 마찰음 [ɕ], 있지 않을 때는 무성 치경 마찰음 [s]으로 나지만 한국인은 같은 소리로 인식한다. 이러한 경우 [ɕ], [s]는 /s/의 이음이라고 할 수 있다. 이음은 상보적 분포를 하는 조건 이음과 그렇지 않은 자유 이음이 있다. (ko)
- In fonologia, un allofono di un fonema è una realizzazione fonetica (o fono) che in una determinata lingua non ha carattere distintivo, ma si trova a essere in distribuzione complementare con gli altri allofoni dello stesso fonema. Sinonimo di "allofono" sono "variante combinatoria" e "variante di posizione". In italiano un esempio lampante è rappresentato dal fonema /n/, che possiede ben quattro allofoni. Se si considerano, per esempio, le parole naso, conca e anfibio, in ognuna di esse il fonema /n/ è realizzato in realtà utilizzando foni diversi. Il primo è effettivamente [n] (nasale alveolare), mentre gli altri sono realizzati rispettivamente , [ŋ] (nasale velare), [ɱ] (nasale labiodentale). Di questi foni, solo uno, [m] ,è anche, in altri contesti, fonema: gli altri risultano esclusivamente dal cambiamento del punto di articolazione del fonema, influenzato dai fonemi adiacenti. Inoltre si ha la pronuncia [m] (nasale bilabiale, esistente anche come fonema e scritto "m") se alcuni nomi di persona sono scritti in modo scorretto come 'Gianpaolo' e 'Gianpietro', invece che nella forma grammaticalmente corretta 'Giampaolo' o 'Giampietro', in cui la scrittura è stata adeguata col fonema /m/. Per continuare con gli esempi, in panca e valanga il fono nasale velare [ŋ] è foneticamente differente dalla /n/ di pane ([n], alveolare: /ˈpane/ [ˈpaːne]) e, anche se si pronunciasse [ˈpãɑ̃ŋɘ], non distinguerebbe una nuova parola per i parlanti italiani. In /ˈpanka/ [ˈpaŋka] e /vaˈlanga/ [valaŋga] il carattere velare di /n/ è determinato dalla consonante velare che segue ([k] o [ɡ]); si parla dunque di "allofono contestuale" (o di "tassofono") del fonema /n/. Non tutti gli allofoni sono determinati dal contesto linguistico in cui si vengono a trovare, ma da altri tipi di contesti. La [ŋ] velare di [ˈpãɑ̃ŋɘ] è un tipico tratto regionale settentrionale; la «r moscia» (/r/ uvulare [ʀ, ʁ]) è dovuta a difetti di pronuncia, a particolari abitudini dei singoli parlanti o alla loro provenienza regionale (in Italia è frequente in Valle d'Aosta, in Alto Adige, nel Parmense, nel Piacentino e nel piccolo comune di Paularo in Carnia); la cosiddetta «lisca» è un difetto di pronuncia che fa realizzare la consonante costrittiva alveolare solcata non-sonora /s/ come [ɬ] (fono costrittivo laterale alveolare non-sonoro) e la costrittiva alveolare solcata sonora /z/ come [ɮ] (fono costrittivo laterale alveolare sonoro); è curioso notare come /ɬ/ sia invece un fonema in gallese (grafia ll, come nel cognome Lloyd). In tutti questi casi non si è in presenza di allofoni contestuali in senso linguistico, ma di "variofoni" che possono essere dovuti a "difetti" di pronunzia, o a un idioletto, ovvero a una particolare produzione linguistica individuale, a caratteristiche fonostilistiche reputate prestigiose (i "sociofoni"), o a una forte (i "geofoni"). (it)
- Een allofoon is in de spraak een uitspraakvariant van één bepaalde, minimale (distinctieve) klank, die niet tot betekenisverandering leidt. Klankvarianten worden alleen elkaars “allofonen” genoemd:
* als zij deel uitmaken van hetzelfde foneem én
* als zij elkaar afwisselen op grond van hun plaats in bepaalde fonologische contexten. (nl)
- Alofon (allofon, z gr. ἄλλος állos „inny” i φωνή phōnē „dźwięk”) – realizacja fonemu zawierająca oprócz cech fonologicznie relewantnych również szereg cech nierelewantnych w zależności od pozycji głoski (w stosunku do innych) i mówiącego. Przykładowo w języku polskim [ɲ̟] i [j̃] są alofonami fonemu /ɲ/. Dźwięk [j̃] pojawia się na przykład w wyrazie państwo ([ˈpäj̃s̪t̪fɔ]), gdyż fonem /ɲ/ przed spółgłoskami szczelinowymi realizowany jest jako [j̃] (tzw. rozsunięcie artykulacyjne). W innych kontekstach fonetycznych, na przykład w wyrazie sanie ([ˈs̪äɲ̟ɛ]) będzie on realizowany jako [ɲ̟].. Alofony zapisywane są w transkrypcji fonetycznej, nie są zapisywane w transkrypcji fonologicznej. Termin „alofon” (ang. allophone) został po raz pierwszy użyty w latach 40. XX wieku przez amerykańskiego językoznawcę Benjamina Lee Whorfa. Wyróżnia się alofony:
* kombinatoryczne – głoski, których wystąpienie zdeterminowane jest przez kontekst fonologiczny; wybór danego wariantu zależy od sąsiedztwa dźwiękowego głoski;
* fakultatywne – głoski, w przypadku których możliwa jest wzajemna substytucja. (pl)
- Аллофо́н (греч. άλλος другой и φωνή звук) — реализация фонемы, её вариант, обусловленный конкретным фонетическим окружением. Совокупность всех возможных позиций, в которых встречаются аллофоны одной фонемы, называется дистрибуцией фонемы. Носители языка хорошо распознают фонемы, то есть смыслоразличительные единицы языка, и не всегда в состоянии распознать отдельные аллофоны одной фонемы. Фонемы в сознании говорящих обычно представлены основными аллофонами. Основно́й аллофо́н — такой аллофон, свойства которого минимально зависят от позиции и фонетического окружения.Основными аллофонами в русском языке считаются:
* гласные в изолированном произнесении;
* твёрдые согласные перед ударным [а];
* мягкие согласные перед ударным [и]. Основные аллофоны обычно реализуются в сильной позиции звука. Сильная позиция — это позиция, в которой возможно максимальное количество фонем данного типа. В русском языке для гласных сильной позицией является положение под ударением, для согласных — перед гласным непереднего ряда. (ru)
- En allofon är ett språkljud: en variant av ett fonem i en viss språklig varietet som trots skiljande uttal inte kan ändra betydelsen av ett ord. Ett exempel är standardsvenskans olika r‑ljud: Svensktalande kan använda tungrots-r eller tungspets-r eller båda, men det finns inget minimalt ordpar, inget par av ord som skiljer sig åt enbart genom att det ena har tungrots‑r och det andra tungspets‑r. (sv)
- A alofonia constitui a relação de semelhança entre as variantes de um fonema. Cada fonema pode ser realizado pelo falante de forma diferente, resultando em fones diferentes. Os alófonos são fones cujo feixe de traços comum os permite associar a um fonema. A variação na realização pode ser livre ou resultar de distribuição complementar. Dito de outro modo, há alofones que são foneticamente distintivos e há alofones que não são foneticamente distintivos. As diferentes realizações da , nas variedades do português europeu, são um exemplo de alofonia em distribuição livre. Isto significa que a realização do fonema /ʀ/ não é fonologicamente motivada. Por outro lado, há alofones que são contextualmente motivados, encontrando-se em distribuição complementar, isto é, num mesmo segmento só se encontra um dos alofones dos vários possíveis. Concretizando com exemplos, na palavra "carro", o fonema /ʀ/ (terceiro segmento) pode ser realizado livremente de formas diferentes (distribuição livre). O fonema /ʀ/ pode ser [r], [ʁ] ou uvular [ʀ]. Outro exemplo, no português brasileiro, nas palavras "mel" e "lua" os alofones do fonema [l] são contextualmente determinados. O fonema /l/ em fim de sílaba ou de palavra tem uma realização diferente da dos casos em que o fonema se apresenta em início de palavra ou de sílaba. O fonema /l/ pode corresponder aos fones [l] ("lua" ['luɐ]) ou corresponder ao som [w] ("mel" [mɛw]). Outro exemplo de alofones em distribuição complementar vem também do português brasileiro. Nos dialetos mineiro e carioca, por exemplo, o fonema /t/ realiza-se foneticamente como [t] ou [tʃ], a depender da posição em que ocorre na palavra. [tʃ] ocorre diante da vogal [i] ("tia" ['tʃiɐ] ou "latim" [la'tʃĩ]) e [t] diante das demais vogais ("tua" ['tuɐ], "tombo" ['tõbʊ]). Nesse caso, tanto [t] quanto [tʃ] são alofones ou variantes previsíveis (pelo contexto em que ocorrem) de um mesmo segmento abstrato, o fonema (/t/). A alofonia pode resultar em novas oposições fonológicas, reorganizando o sistema fonológico de uma língua. Trata-se de um fenómeno fonético comum nas línguas naturais. (pt)
- Алофо́н (від грец. άλλος — «інший» + φωνή — «звук») — реалізація фонеми, її , зумовлений конкретним фонетичним оточенням. Варіанти фонеми відрізняються один від одного фонетичною ознакою, а не функцією. На відміну від фонеми це не абстрактні поняття, а конкретний мовний звук. Не зважаючи на широкий діапазон алофонів однієї фонеми, носій мови завжди спроможний їх розпізнати. Основний алофон — такий алофон, властивості якого мінімально залежать від позиції і фонетичного оточення. Основні алофони:
* для голосних — ізольоване вимовлення;
* для твердих приголосних — перед наголошеним «а»;
* для м'яких приголосних — перед наголошеним «і». Поряд з основним алофоном існує сильна позиція звука. Сильна позиція — це позиція, в якій можлива максимальна кількість фонем даного типу. Для голосних сильною позицією є положення під наголосом, для приголосних — перед голосним непереднього ряду, а в деяких мовах на окремі сонорні може падати наголос. Розрізняються комбінаторні і позиційні алофони. Комбінаторні алофони — реалізації фонем, пов'язані з певним фонетичним оточенням звуків. Прикладами можуть служити:
* назалізація (носова вимова);
* лабіалізація (огубленість або неогубленість). Комбінаторні ознаки можуть поширюватися на декілька складів. Позиційні алофони — реалізації фонем, пов'язані з їх фонетичною позицією. Під фонетичною позицією прийнято розуміти:
* чи знаходиться звук на абсолютному початку слова (після паузи);
* чи знаходиться звук в абсолютному кінці слова (перед паузою);
* положення звука по відношенню до наголосу. Є і інше розділення алофонів:1. Обов'язкові (реалізуються відповідно до норм мови).2. Факультативні варіанти (наприклад, щілинний /ґ/).3. Індивідуальні алофони (наприклад, помилки у вимові). Дистрибуція фонеми — це сукупність всіх можливих алофонів даної фонеми. Алофони однієї фонеми знаходяться в стосунках додаткової дистрибуції. Два різних алофони однієї фонеми не можуть існувати в одній позиції. (uk)
- 同位異音（allophone）是語言學術語，指的是一個音位可以表示多於一個音。又稱為同位音、音位變體。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- البدل الصوتي أو ألوفون (بالإنجليزية: Allophone) في علم الأصوات هو واحد من مجموعة متعددة من الأصوات التي يمكن أن ينطق بها فونيم وحيد. بالرغم من أن ألوفونات الفونيم هي كلها بدائل لفظية للفونيم، الألوفون المحدد المختار في وضعية معينة غالبا ما يكون متوقعا. تغيير أحد الألوفونات في فونيم معين في سياق معين لن يغير معنى الكلمة لكن قد يعطي انطباعا أنه غير أصلي أو غير مفهوم. (ar)
- Alofon ve fonetice a fonologii označuje jeden z možných zvuků, tedy způsobů artikulace určitého fonému. Alofon na rozdíl od fonému nebývá v písmu odlišován odpovídajícím grafémem. (cs)
- Alofono (laŭetime "alisono") estas realigo de fonemo per parolsono, kiu ne estas la tipa realigo de tiu fonemo. Alofonoj plej ofte estas kondiĉitaj de la fonetika kunteksto aŭ de dialekta, sociolekta, aŭ alilingva influo. Foje oni nomas "alofono" ĉiujn malsamajn realigojn de fonemo, inkluzive de la tipa realigo. Ekzemplaj alofonoj en Esperanto:
* Velara [ŋ] estas alofono de la fonemo /n/ en "dankon!" [daŋkon]
* Uvulara [ʀ] estas alofono de la likvida fonemo /r/ en la parolo de kelkaj esperantistoj germanaj, francaj k.a. : "Li certe pravas!" [li tseʀte pʀavas]. (eo)
- Als Allophon (aus altgriechisch ἄλλος állos, deutsch ‚anders‘ and φωνή phōnḗ, deutsch ‚Stimme‘, also ‚anderer Klang‘) bezeichnet man in der Linguistik eine lautliche Variante eines Phonems. Allophone werden auch als Phonemvarianten oder subphoneme Varianten bezeichnet. (de)
- En fonología, se llama alófono (del griego ἄλλος, allos-, otro, y φωνή, -foné, sonido, voz) a cada uno de los fonos o sonidos que en un idioma dado se reconoce como un determinado fonema, sin que las variaciones entre ellos tengan valor diferenciativo; cada alófono corresponde a una determinada forma acústica, pero en las reglas de una lengua concreta son tratados como un mismo valor, es decir, un mismo fonema. (es)
- Alofon adalah varian pelafalan fonem berdasarkan posisi dalam kata. Misalkan fonem /b/ dalam bahasa Indonesia dilafalkan pada posisi awal ("besar") dan tengah ("kabel") berbeda dengan fonem ini pada posisi akhir ("jawab"). (in)
- En linguistique, un allophone est l'une des réalisations sonores possibles d'un phonème. Contrairement à deux phonèmes entre eux, deux allophones d'un même phonème ne peuvent s'opposer en distinguant des unités de sens distincts dans une langue : les locuteurs leur attribuent le même rôle fonctionnel en phonologie, même quand ils perçoivent la différence phonétique entre les deux. Dans le texte qui suit, une forme entre crochets indique une transcription phonétique, tandis qu'une entre barres obliques indique une transcription phonologique. (fr)
- 異音（いおん、英: allophone）とは、音韻論で、ある音素がいくつかの異なる音声として現れるときに、その個々の互いに異なる音声を指す。音韻環境によって相補分布を示すものを条件異音（conditional allophone）、それ以外のものを自由異音（free allophone）という。 異音は音素として区別されないため、発音の別は母語話者には無意識に行われており、音声学的注意を払って認識しようとしない限り、母語話者はそれを聞き分けることができないことが多い。 なお、同一言語の方言間等で、話者は同一音と意識しているが正確には異音として現れている場合、その観念上の同一音のことを類音（英: diaphone, Diaphoneme）と言う。 (ja)
- 이음(異音, allophone) 또는 변이음(變異音)은 어떤 말소리가 여러 조건에서 다른 발음이 될 경우 언어 화자의 머릿속에는 같은 말소리로 인식되는 소리를 말한다. 즉 같은 음소로 인식되는 소리인 것이다. 예를 들면 한국어의 음소 /s/ (/ㅅ/)는 뒤에 /i, j/가 있을 때는 무성 치경구개 마찰음 [ɕ], 있지 않을 때는 무성 치경 마찰음 [s]으로 나지만 한국인은 같은 소리로 인식한다. 이러한 경우 [ɕ], [s]는 /s/의 이음이라고 할 수 있다. 이음은 상보적 분포를 하는 조건 이음과 그렇지 않은 자유 이음이 있다. (ko)
- Een allofoon is in de spraak een uitspraakvariant van één bepaalde, minimale (distinctieve) klank, die niet tot betekenisverandering leidt. Klankvarianten worden alleen elkaars “allofonen” genoemd:
* als zij deel uitmaken van hetzelfde foneem én
* als zij elkaar afwisselen op grond van hun plaats in bepaalde fonologische contexten. (nl)
- En allofon är ett språkljud: en variant av ett fonem i en viss språklig varietet som trots skiljande uttal inte kan ändra betydelsen av ett ord. Ett exempel är standardsvenskans olika r‑ljud: Svensktalande kan använda tungrots-r eller tungspets-r eller båda, men det finns inget minimalt ordpar, inget par av ord som skiljer sig åt enbart genom att det ena har tungrots‑r och det andra tungspets‑r. (sv)
- 同位異音（allophone）是語言學術語，指的是一個音位可以表示多於一個音。又稱為同位音、音位變體。 (zh)
- Un al·lòfon és un so de la parla que actua com a variant d'un fonema en un context determinat, és a dir, un mateix fonema (abstracció ideal del so) pot materialitzar-se en diferents al·lòfons segons els sons que hi estiguin propers i que el puguin influir en els paràmetres articulatoris. (ca)
- Στη φωνητική αλλόφωνο είναι ένας συγκεκριμένος ήχος από πεπερασμένο πλήθος παρόμοιων ήχων ομιλίας (φώνων) που ανήκουν στο ίδιο φώνημα. Το φώνημα είναι μία αφηρημένη ηχητική μονάδα ομιλίας που είναι ικανή να διακρίνει λέξεις. Με άλλα λόγια αλλαγή ενός φωνήματος σε μια λέξη είναι ικανή να παραγάγει καινούργια λέξη. Οι ομιλητές μιας συγκεκριμένης γλώσσας αντιλαμβάνονται ένα φώνημα ως ένα διακριτό ήχο σε αυτήν τη γλώσσα. Το αλλόφωνο δεν είναι διακριτό, αλλά μάλλον παραλλαγή ενός φωνήματος. Αλλαγή του αλλοφώνου δε θα επιφέρει αλλαγή της σημασίας μιας λέξης, αλλά το αποτέλεσμα ίσως ακουστεί μη φυσικό ή είναι ακατανόητο. Υπάρχει τέλος διχογνωμία σχετικά με το πόσο πραγματικά και πόσο καθολικά είναι τα φωνήματα. (el)
- In phonology, an allophone (/ˈæləfoʊn/; from the Greek ἄλλος, állos, 'other' and φωνή, phōnē, 'voice, sound') is a set of multiple possible spoken sounds – or phones – or signs used to pronounce a single phoneme in a particular language. For example, in English, [t] (as in stop [stɒp]) and the aspirated form [tʰ] (as in top [ˈtʰɒp]) are allophones for the phoneme /t/, while these two are considered to be different phonemes in some languages such as Thai. On the other hand, in Spanish, [d] (as in dolor [doˈloɾ]) and [ð] (as in nada [ˈnaða]) are allophones for the phoneme /d/, while these two are considered to be different phonemes in English. (en)
- Alofonoa hiztun arruntak hautematen ez duen hots aldaera da, berak zein bestek ahoskatua. Esaterako, euskaraz ez dira berdin ahoskatzen beheranzko diptongo bateko bokal hertsia eta bokal hertsi silabagile antzeko bat, baina hiztun arruntak ez dira horretaz konturatzen. Transkripzio estua egitean, ordea, adituek diptongoko bokal hertsi hori erdibokal bezala /j/ edo /w/ idatziko dute eta ez /i/ edo /u/. (eu)
- In fonologia, un allofono di un fonema è una realizzazione fonetica (o fono) che in una determinata lingua non ha carattere distintivo, ma si trova a essere in distribuzione complementare con gli altri allofoni dello stesso fonema. Sinonimo di "allofono" sono "variante combinatoria" e "variante di posizione". (it)
- Alofon (allofon, z gr. ἄλλος állos „inny” i φωνή phōnē „dźwięk”) – realizacja fonemu zawierająca oprócz cech fonologicznie relewantnych również szereg cech nierelewantnych w zależności od pozycji głoski (w stosunku do innych) i mówiącego. Przykładowo w języku polskim [ɲ̟] i [j̃] są alofonami fonemu /ɲ/. Dźwięk [j̃] pojawia się na przykład w wyrazie państwo ([ˈpäj̃s̪t̪fɔ]), gdyż fonem /ɲ/ przed spółgłoskami szczelinowymi realizowany jest jako [j̃] (tzw. rozsunięcie artykulacyjne). W innych kontekstach fonetycznych, na przykład w wyrazie sanie ([ˈs̪äɲ̟ɛ]) będzie on realizowany jako [ɲ̟].. Alofony zapisywane są w transkrypcji fonetycznej, nie są zapisywane w transkrypcji fonologicznej. (pl)
- A alofonia constitui a relação de semelhança entre as variantes de um fonema. Cada fonema pode ser realizado pelo falante de forma diferente, resultando em fones diferentes. Os alófonos são fones cujo feixe de traços comum os permite associar a um fonema. A variação na realização pode ser livre ou resultar de distribuição complementar. Dito de outro modo, há alofones que são foneticamente distintivos e há alofones que não são foneticamente distintivos. As diferentes realizações da , nas variedades do português europeu, são um exemplo de alofonia em distribuição livre. (pt)
- Аллофо́н (греч. άλλος другой и φωνή звук) — реализация фонемы, её вариант, обусловленный конкретным фонетическим окружением. Совокупность всех возможных позиций, в которых встречаются аллофоны одной фонемы, называется дистрибуцией фонемы. Носители языка хорошо распознают фонемы, то есть смыслоразличительные единицы языка, и не всегда в состоянии распознать отдельные аллофоны одной фонемы. Фонемы в сознании говорящих обычно представлены основными аллофонами.
* гласные в изолированном произнесении;
* твёрдые согласные перед ударным [а];
* мягкие согласные перед ударным [и]. (ru)
- Алофо́н (від грец. άλλος — «інший» + φωνή — «звук») — реалізація фонеми, її , зумовлений конкретним фонетичним оточенням. Варіанти фонеми відрізняються один від одного фонетичною ознакою, а не функцією. На відміну від фонеми це не абстрактні поняття, а конкретний мовний звук. Не зважаючи на широкий діапазон алофонів однієї фонеми, носій мови завжди спроможний їх розпізнати. Основний алофон — такий алофон, властивості якого мінімально залежать від позиції і фонетичного оточення. Основні алофони: Розрізняються комбінаторні і позиційні алофони. Прикладами можуть служити: (uk)
|
