About: Chivalry

An Entity of Type: movie, from Named Graph: http://dbpedia.org, within Data Space: dbpedia.org

Chivalry, or the chivalric code, is an informal and varying code of conduct developed between 1170 and 1220. It was associated with the medieval Christian institution of knighthood; knights' and gentlemen's behaviours were governed by chivalrous social codes. The ideals of chivalry were popularized in medieval literature, particularly the literary cycles known as the Matter of France, relating to the legendary companions of Charlemagne and his men-at-arms, the paladins, and the Matter of Britain, informed by Geoffrey of Monmouth's Historia Regum Britanniae, written in the 1130s, which popularized the legend of King Arthur and his knights of the Round Table. All of these were taken as historically accurate until the beginnings of modern scholarship in the 19th century.

Property Value
dbo:abstract
  • Η ιπποσύνη (γαλλικά: chevalerie) ή ο ιπποτικός κώδικας είναι ένας άτυπος και ποικίλος κώδικας δεοντολογίας που αναπτύχθηκε μεταξύ του 1170 και του 1220, ο οποίος ποτέ δεν αποφασίστηκε ούτε συνοψίστηκε σε ένα ενιαίο έγγραφο, που συνδέεται με το μεσαιωνικό θεσμό του ιπποτισμού. Οι συμπεριφορές των ιπποτών και των κυριών κυβερνώνταν από ιπποτικούς κοινωνικούς κώδικες. Τα ιδεώδη της ιπποσύνης διαδόθηκαν στη μεσαιωνική λογοτεχνία, ειδικά στην ύλη της Βρετανίας και στην ύλη της Γαλλίας, η οποία βασίστηκε στο Historia Regum Britanniae του Τζέφρεϊ του Μονμάουθ, το οποίο εισήγαγε το θρύλο του βασιλιά Αρθούρου, που γράφτηκε στη δεκαετία του 1130. Ο κώδικας της ιπποσύνης που αναπτύχθηκε στη μεσαιωνική Ευρώπη, είχε τις ρίζες του σε προηγούμενους αιώνες. Εμφανίστηκε στην Αγία Ρωμαϊκή Αυτοκρατορία από την ιδεοποίηση του ιππικού με τη στρατιωτική γενναιότητα, την ατομική εκπαίδευση και την εξυπηρέτηση σε άλλους - ειδικά στη Γαλλία - μεταξύ των ιπποδρομιών στο ιππικό του Καρλομάγνου. Ο όρος "ιπποσύνη" προέρχεται από τον παλαιό γαλλικό όρο chevalerie, ο οποίος μπορεί να μεταφραστεί σε "άλογο στρατού". Με την πάροδο του χρόνου, το νόημά της στην Ευρώπη έχει βελτιωθεί ώστε να τονίσει τις κοινωνικές και ηθικές αρετές γενικότερα. Ο κώδικας της ιπποσύνης, όπως έμενε από τον ύστερο μεσαίωνα, ήταν ένα ηθικό σύστημα το οποίο συνδύαζε το ήθος του πολεμιστή, την ευσέβεια του ιππότη και τους ευγενείς τρόπους, ενώ όλα συνωμοτούσαν για να καθιερώσουν μια έννοια τιμής και ευγένειας. (el)
  • المروءة : هي خلق جليل وأدب رفيع تميز بها الإنسان عن غيره من المخلوقات. المروءة خَلَّةٌ كريمة وخَصْلَةٌ شريفة وهي أدب نفساني تحمل الإنسان على الوقوف عند محاسن الأخلاق وجميل العادات، وهي صدقٌ في اللسان، واحتمال للعثرات، وبذل للمعروف، وكف للأذى، وكمال في الرجولية، وصيانة للنفس، وطلاقة للوجه وهي أيضا من أخلاق العرب التي يقيسون بها الرجال ويزنون بها العقول. هي كلمة لها مدلولها الكبير الواسع، فهي تدخل في الأخلاق والعادات، والأحكام والعبادات. مما لا شك فيه أن الإسلام جاء بتحصيل كل فضيلة ونبذ كل رذيلة، ومن أهم ما جاء به الإسلام لتمييز شخصية المسلم عن غيره الأخلاق والآداب والعقائد والأحكام. المروءة :هي اتصاف النفس بصفات الكمال الإنساني التي فارق بها الحيوان البهيم، وهي غلبة العقل للشهوة، وحدُّ المروءة: استعمال ما يُجمل العبد ويزينه، وترك ما يدنسه ويشينه، سواءٌ تعلق ذلك به وحده، أو تعداه إلى غيره. وهي خلق جليل وأدب رفيع تميز بها الإنسان عن غيره من المخلوقات. وهي عبارة عن خَلَّة كريمة وخَصْلَة شريفة وهي أدب نفساني تحمل الإنسان على الوقوف عند محاسن الأخلاق وجميل العادات. المروءة من خصال الرجولة فمن كانت رجولته كاملة كانت مروءته حاضرة . وأهم دواعي المروءة شيئان: أحدهما: علو الهمة. والثاني: شرف النفس. في الإسلام تعتبر المروءة خلقا جليلا وأدبا رفيعا من مكارم الأخلاق التي دعى اليها. وحسب المعجم الوسيط المُرُوءَةُ هي آدابٌ نفسانيَّةٌ تحمِلُ مُراعاتُها الإنسانَ على الوقوف عند محاسِن الأخلاق وجميل العادات، أَو هي كمال الرُّجوليَّة .قال الإمام الشافعي " والله لو كان الماء البارد يُنقص من مروءتي لشربته حاراً " قال بعض السلف: خلق الله الملائكة عقولاً بلا شهوة، وخلق البهائم شهوة بلا عقول، وخلق ابن آدم وركّب فيه العقل والشهوة، فمن غلب عقله شهوته التحق بالملائكة، ومن غلبت شهوته عقله التحق بالبهائم.قال الماورديُّ: (المروءَة مراعاة الأحوال إلى أن تكون على أفضلها، حتَّى لا يظهر منها قبيحٌ عن قصد، ولا يتوجَّه إليها ذمٌّ باستحقاق).وقال ابن عرفة: (المروءَة هي المحافظَةُ على فِعْل ما تَرْكُه من مُباحٍ يُوجِبُ الذَّمَّ عُرْفًا... وعلى ترْك ما فعلُه من مُباحٍ يوجبُ ذَمَّه عُرْفًا...) ).وقال الفيومي: (المروءَة آداب نفسانيَّة، تحمل مراعاتها الإنسان على الوقوف عند محاسن الأخلاق، وجميل العادات) (ar)
  • Ĉi-artikolo temas pri la kodo de kavaliroj. Por aliaj temoj, vidu Kavalireco (apartigilo). Kavalireco, aŭ la kavalira kodo, estas kondutkodo asociita kun la mezepoka institucio de kavaliraro kiu formiĝis inter 1170 kaj 1220. La kodo de kavalireco kiu formiĝis en mezepoka Eŭropo havis siajn radikojn en pli fruaj jarcentoj. Ĝi ekestiĝis de la idealigo de la frua mezepoka sintezo de ĝermanaj kaj romiaj militemaj tradicioj - implikante armean bravecon, individuan trejnadon, kaj servon al aliaj - precipe en Franka imperio, inter ĉevalsoldatoj en la kavalerio de Karlo la Granda. La esprimo kavalireco venas de la oldfranca esprimo kevalerie, kiu povas esti tradukita al "ĉevalsoldataro". Gautier deklaras ke kavaliraro eliris el la teŭtonaj arbaroj kaj estis nutrita en civilizon kaj kavalirecon fare de la Romkatolika Eklezio. Dum tempo, ĝia signifo estis rafinita por substreki sociajn kaj moralajn virtojn pli ĝenerale. Kaj la kodo de kavalireco, ĉar ĝi subtenis la Finmezepokon, estis morala sistemo kiu kombinis militistetoson, kavalirecan piecon, kaj ĝentilan edukadon, ĉio planante establi nocion de honoro kaj nobelaro. (eo)
  • La caballería medieval fue una institución militar, política, económica y social de gran importancia. El arma de caballería se dio en todas las civilizaciones desde la Edad Antigua, en la Antigua Roma existía la clase social de los équites («caballeros»), y entre los pueblos germánicos se daban denominaciones genéricas equivalentes a las de armar caballero y velar armas para referirse a la ceremonia de investir de armas a los jóvenes guerreros. Y hasta tiempos más recientes, se conservaría en las islas japonesas entre los caballeros nobles bajo el código Samurái de Honor guerrero. Pero, al contrario esos precedentes, el concepto medieval de caballero es de creación eclesiástica, tiene como función ideológica elevar a la nobleza a la altura del ideal cristiano (miles Christi o «caballero cristiano»), y no aparece hasta el siglo XI.​ El caballero (designado en la época con la palabra francesa chevalier o la latina milites) era un guerrero a caballo de la cristiandad latina (la Europa occidental medieval, que se había definido en torno al Imperio carolingio) que servía al rey o a otro señor feudal como contrapartida por la tenencia de un dominio territorial o por dinero (como tropa mercenaria, lo que en las ciudades italianas denominaban condotiero). La participación de los caballeros en las Cruzadas originó la creación, en Tierra Santa, de las denominadas órdenes militares; y posteriormente, en Europa, de las denominadas órdenes de caballería. La trayectoria vital de un caballero era, por lo general, la de un hombre de noble cuna que, habiendo servido en su primera juventud como paje y escudero, era luego ceremonialmente ascendido por sus superiores al rango de caballero. Durante la ceremonia el aspirante solía prestar juramento de ser valiente, leal y cortés, así como proteger a los indefensos; lo que se denominaba el código de caballería. Convertido en ideal caballeresco (el del «caballero andante»), fue un importante componente de la ideología justificativa de la función de la nobleza en la sociedad estamental, y se expresó en la denominada literatura caballeresca (cantares de gesta, poesía trovadoresca, romancero, materia de Francia, materia de Bretaña, materia de Roma, libros de caballerías, novela caballeresca) y en todo tipo de obras de arte. Al principio, no había hombre por nacimiento mejor que los demás, pues todos descendían de un mismo padre y madre. Pero cuando la envidia y la codicia se apoderaron del mundo y el poder se impuso sobre el derecho, ciertos hombres fueron señalados como garantizadores y defensores de los pobres y los humildes. Lanzarote del Lago, libro del ciclo de la Vulgata. Se ha identificado la evolución de la caballería en distintas épocas: el esplendor de la «caballería heroica» (en la plena Edad Media, la de los cruzados y los -San Luis, San Fernando, San Ladislao, San Esteban), el ocaso de la «caballería galante» (en el «otoño de la Edad Media», más preocupada del amor cortés y los torneos y menos austera) (cuando, perdida la función militar en favor del de la monarquía autoritaria, la figura del caballero pasó a ser incluso ridiculizada -como en Don Quijote-). Las reconstrucciones historicistas en la Edad Contemporánea asociaron el comportamiento caballeresco al ideal romántico (Ivanhoe, de Walter Scott); mientras que se revitalizó alguno de los aspectos más truculentos asociados al «honor» (el duelo), o se aplicó a los nuevos deportes alguno de los más aspectos de su moralidad (el juego limpio). Se llegaron a redactar incluso códigos caballerescos, como el que se expresaba en «los diez mandamientos de la caballería».​ (es)
  • Chivalry, or the chivalric code, is an informal and varying code of conduct developed between 1170 and 1220. It was associated with the medieval Christian institution of knighthood; knights' and gentlemen's behaviours were governed by chivalrous social codes. The ideals of chivalry were popularized in medieval literature, particularly the literary cycles known as the Matter of France, relating to the legendary companions of Charlemagne and his men-at-arms, the paladins, and the Matter of Britain, informed by Geoffrey of Monmouth's Historia Regum Britanniae, written in the 1130s, which popularized the legend of King Arthur and his knights of the Round Table. All of these were taken as historically accurate until the beginnings of modern scholarship in the 19th century. The code of chivalry that developed in medieval Europe had its roots in earlier centuries. It arose in the Carolingian Empire from the idealisation of the cavalryman—involving military bravery, individual training, and service to others—especially in Francia, among horse soldiers in Charlemagne's cavalry. The term "chivalry" derives from the Old French term chevalerie, which can be translated as "horse soldiery". Originally, the term referred only to horse-mounted men, from the French word for horse, cheval, but later it became associated with knightly ideals. Over time, its meaning in Europe has been refined to emphasize more general social and moral virtues. The code of chivalry, as it stood by the Late Middle Ages, was a moral system which combined a warrior ethos, knightly piety, and courtly manners, all combining to establish a notion of honour and nobility. (en)
  • La Chevalerie et code chevaleresque désignent à la fois un groupe social formé de chevaliers et un ensemble de codes de conduite informels, d'origine médiévale dont les origines remontent, pour l'Occident, au XIe s. Le berceau de la chevalerie occidentale médiévale se situe dans le monde franc. Fortement marquée par la tradition chrétienne et par les prescriptions morales, religieuses et politiques de l'Eglise médiévale, la chevalerie occidentale est intimement liée à la dévotion pieuse, la pratique des armes et de la guerre, ainsi qu'une éthique de l'assistance envers son prochain et de la fidélité. Les comportements idéaux des chevaliers étaient régis par des codes chevaleresques plus ou moins institués en normes. Les idéaux de la chevalerie ont été fortement influencés par la théologie chrétienne et diffusés par la littérature médiévale, qui en forme les contours et les archétypes, en particulier dans les cycles littéraires connus sous le nom de Matière de France (ensemble d'épopées littéraires qui se rapporte aux compagnons légendaires de Charlemagne et à ses hommes d'armes, les paladins), et de Matière de Bretagne (alimentée par l'Historia Regum Britanniae de Geoffrey de Monmouth, écrite dans les années 1130), qui a popularisé la légende du roi Arthur et de ses chevaliers de la Table ronde. À l'origine, le terme de chevalier désignait uniquement les combattants à cheval, le caballus du latin tardif (emprunté au gaulois *kaballos, du protoceltique *kaballos), qui reprenait l'idéal de l'equites romain. C'est seulement par la suite qu'il se voit donné un sens moral, éthique, et social, en se voyant greffé les idéaux chevaleresques de la littérature et de la chanson de geste. Le terme sous-entend une distinction sociale et fonctionnelle entre les chevaliers, combattants professionnels aguerris au métier des armes, force d'élite montés à cheval, et l'infanterie à pied, la « piétaille » qui fournissait la masse des troupes d'infanterie recrutées de manière ponctuelle. Au fil du temps, sa signification en Europe a été progressivement affinée pour mettre l'accent sur des vertus sociales et morales plus générales. Le code de la chevalerie, tel qu'il existait à la fin du Moyen Âge, était un système moral qui combinait une éthique guerrière, la piété chevaleresque et les manières de la cour, le tout s'associant pour établir une notion d'honneur et de noblesse, de dévouement pour son suzerain auquel les chevaliers sont liés par un serment de fidélité. La chevalerie, comme force militaire et ordre social, subit de profondes évolutions à la fin du Moyen Âge. Elle se mue en cavalerie professionnalisée dans le cadre de la naissance des premières armées modernes. Les ordres chevaleresques deviennent alors des groupes sociaux chargés de symboles prestigieux, des cercles de sociabilité et de répétition des codes de la noblesse de guerre. (fr)
  • Der Ausdruck Ritterschaft (mittelhochdeutsch ritterscaft) bezeichnete im Allgemeinen den niederen Adel in Deutschland. Zur Ritterschaft im engeren Sinn wurden aber nur die Angehörigen des niederen Adels gezählt, die rittermäßige Besitzungen (Rittergüter) hatten und als Teil der Landstände die Ritterschaft auf den Landtagen bildeten. (de)
  • Kekesatriaan, atau kode kekesatriaan, adalah informal dan beragam yang berkembang antara 1170 dan 1220, yang tak pernah diputuskan atau dijelaskan dalam sebuah dokumen tunggal, yang diasosiasikan dengan institusi abad pertengahan dari sifat kesatria; perilaku kesatria dan wanita tangguh diatur oleh kode sosial kekesatriaan. Gagasan kekesatriaan dipopulerisasikan dalam , khususnya dan . Matter of Britain berdasarkan pada Historia Regum Britanniae karya Geoffrey dari Monmouth yang memperkenalkan legenda Raja Arthur, yang ditulis pada 1130an. Semua karya tersebut dianggap sebagai catatan sejarah yang akurat sampai permulaan pembelajaran modern. (in)
  • Ritterlichkeit umfasst einen Katalog von tugendhaftem Verhalten oder bestimmten Tugenden; manchmal sogar ein Ethos. Es stammt vom mittelhochdeutschen Adjektiv bzw. Adverb rîtterlich oder rîterlich; das Substantiv Ritterlichkeit ist also späteren Ursprungs. Dort bezeichnet es das einem Ritter geziemende Verhalten. (de)
  • 騎士道(きしどう、英: Chivalry)は、ヨーロッパで成立した騎士階級の行動規範。 (ja)
  • La cavalleria medievale è stata una classe nobiliare della società europea del Medioevo, che identificava i guerrieri a cavallo a cui un sovrano o un signore ne aveva riconosciuto il titolo, e il relativo ideale di vita e codice di condotta a cui questi cavalieri si ispiravano. La cavalleria seguì l'evoluzione che la società, l'economia e la tecnica bellica ebbero nel Medioevo, influenzate, fra l'altro, dall'affacciarsi sullo scenario storico europeo di nuove popolazioni con nuovi usi e nuovi modi di guerreggiare. Fu una evoluzione lenta, ma costante, qualche volta tumultuosa in concomitanza dell'arrivo di nuovi attori sui campi di battaglia, ma sempre coerente con i cambiamenti del contesto socioeconomico che ne era il supporto. Nacque nella tarda antichità: la crisi che colpì i liberi coltivatori romani inferse un duro colpo alla potenza della fanteria legionaria, ben più grave ed irrimediabile dei colpi subiti dalla stessa ad opera dei cavalieri Parti e Sarmati, e meno alla cavalleria. Quella potenza legionaria che aveva conquistato un impero iniziò a decadere con la decadenza di quell'archetipo dell'uomo romano che ne era stato la base e la forza, fino a che dall'incontro con i barbari, le loro usanze e con la loro civiltà ebbe origine il cavalierato, diffusosi estremamente con il feudalesimo. (it)
  • Rycerstwo – stan społeczny złożony z konnych wojowników istniejący w Europie w okresie pełnego średniowiecza i późnego średniowiecza. Warstwa ta wytworzyła swoisty styl życia, ceremoniał i etykę. W zamian za nadanie ziemskie przyjmowało obowiązek służby pod rozkazami seniora. W późnym średniowieczu przekształciło się w szlachtę. W większości państw europejskich tytuł rycerski stał się jednym z niższych tytułów szlacheckich, np. we Francji jako – chevalier, w Niemczech i Monarchii Austro-Węgierskiej – Ritter, w Wielkiej Brytanii – knight. W Polsce z uwagi na zasadę równości szlacheckiej rycerstwem tytułowano ogół szlachty, stosując też określenia kawaler (tytuł szlachecki) lub formę łacińską – equitus. (pl)
  • Etos rycerski – zespół wartości i zasad, wykształconych w kręgu średniowiecznej kultury rycerskiej, którymi powinien charakteryzować się idealny wojownik – w życiu i na wojnie. Pojęciu kodu lub etosu rycerskiego oraz tzw. cnót rycerskich stało się silnym składnikiem mentalności klas wyższych późnośredniowiecznych i nowożytnych społeczeństw europejskich. Podobne zjawiska możemy zaobserwować w wielu społeczeństwach z różnych kręgów kulturowych i epok, w których górną warstwę stanowili wojownicy lub grupy powołujący się na taką genealogię. Archetyp idealnego wojownika obecny jest także w wielu utworach literackich, przede wszystkim w eposach. Stąd oprócz etosu rycerzy średniowiecznych można wyróżnić m.in.: etos homerycki (odnoszący się do wojowników z kart Iliady i Odysei), etos spartański, etos samurajski (bushidō), czy współczesny etos wojskowy. (pl)
  • Cavalaria medieval é a instituição feudal dos cavaleiros nobres e aos ideais que lhe eram associados ou que lhe foram associados pela literatura, nomeadamente a coragem, a lealdade e a generosidade, bem como a noção de amor cortês. Além dos cavaleiros (miles, homens que os senhores feudais eram obrigados a apresentar (lanças, a cavalaria era constituída pelos escudeiros, cavaleiros das ordens religiosas e dos concelhos (também conhecidos por «cavaleiros-vilãos» e "cavaleiros da espora dourada" (estes eram ricos, mas sem nobreza. Cada lança constituía uma fila formada pelo seu chefe, designado por homem de armas, pelo seu escudeiro, pelo pajem, dois arqueiros a cavalo ou besteiros e por um espadachim. Cinco ou seis filas formavam uma bandeira, subordinada a um chefe. E um certo número de bandeiras constituía uma companhia de homens de armas. Os monges guerreiros das ordens militares do Templo, dos Hospitalários, de Calatrava (mais tarde Ordem de Avis e de Santiago de Espada desempenharam um papel muito importante nas lutas das Cruzadas. O grão-mestre de cada ordem exercia o comando supremo destas milícias permanentes em que serviam de oficiais, os cavaleiros professos e de soldados, os servos e os lavradores das terras destas ordens monástico-militares. Também lhes competia o tratamento de doentes e de feridos e, mesmo em tempo de paz, praticavam regularmente exercícios de adestramento militar. Competia-lhes defender as regiões fronteiriças, onde se instalavam castelos que constituíam a guarda avançada dos cristãos frente às terras dos muçulmanos. Diferente dos outros militares, os monges guerreiros não recebiam remuneração, tendo de viver dos rendimentos próprios das suas ordens. Nesta composição da cavalaria das hostes, ocupavam, no último lugar, os peões, isto é, os que possuíam propriedades de menor valia. Obrigados ao serviço militar, os cavaleiros-vilãos não recebiam remuneração por essa atividade, mas as suas terras ficavam isentas do imposto de jugada. Tais cavaleiros eram equiparados aos nobres infanções e ainda eram dispensados do pagamento de direitos de portagem. Também nas anúduvas não tinham de executar trabalhos braçais. Dirigiam, sim, o trabalho dos peões. Estes últimos pagavam a jogada. (pt)
  • Ridderlighet, ett samhällsideal som grundlades av riddarväsendet. (sv)
  • 騎士精神,是中世紀歐洲上層社会的一种精神文明,它是以个人身份的优越感为基础的道德与人格的表现,但它也积淀着西欧民族远古尚武精神的某些积极因素,繼承了古代歐洲部落文明至早期工商業文明歷史以來的尚武精神。 在中世紀,騎士們是国家的精英階級,作為騎士有保衛教會及國家的責任。在戰爭來臨時,騎士必定身先士卒保护弱小,與日本的武士道有不少相似之處。除此之外,騎士亦有對野蛮地区進行文明教化的責任。騎士精神包括了英勇無畏、勇於犧牲、崇尚榮譽、憐憫弱者、誠實守信、謙卑禮貌、擇善固執、大公無私這些美德。中世紀騎士亦有漠視騎士精神的例子,例如查理大帝的孫子們之間的衝突,日耳曼部落酋長會均分遺產給兒子,兄弟之間便為了爭奪財產引發戰爭。 時至今日,騎士精神對於歐洲民族特性有很大的影響,歐洲人許多道德修養皆源於它,構成了當中的紳士文化及歐洲文化中的貴族色彩。 (zh)
  • Рыцарство — братство, привилегированное военно-землевладельческое сословие в Западной Европе в средние века. Посвящение в рыцари расценивалось как королевская награда за государственную службу. Рыцарь — это член аристократии, имеющий в своём распоряжении земельный участок (феодал). Рыцари являются низшей ступенью феодальной лестницы. В Средние века в Европе братства рыцарей делились на религиозные и светские. К первому классу можно отнести рыцарей, принявших религиозный обет, например, членов ордена тамплиеров и рыцарей Св. Иоанна (госпитальеры), рыцарские ордена, воевавшие против сарацинов (арабов) и других нехристиан. Второй класс возник из рыцарей, бывших на королевской службе или служивших высокой знати. Рыцарство происходит из средневековой Франции и Испании, распространившись впоследствии на всю Европу, достигло наибольшего расцвета в XII-XIII веках. Усилилось во времена крестоносцев Рыцарство можно также рассматривать как кодекс поведения и чести, соблюдение которого предписывалось средневековым рыцарям. Фактически этот кодекс соблюдался редко, но, благодаря куртуазной литературе, в массовом сознании сформировался романтический образ галантного рыцаря, а само слово «рыцарь» со временем стало синонимом человека благородных нравов. (ru)
  • Шевалье́ (фр. chevalier — «едущий на коне», то есть рыцарь, кавалер) — младший дворянский титул в феодальной Франции старого порядка. В Средние века словом шевалье (chevalier) во Франции называли рыцарей, особенно странствующих. В Новое время для обозначения принадлежности к высшему сословию так именовали младших сыновей в дворянских семьях, в соответствии с правилом майората не получивших наследства, — в том случае, если эти лица не имели иного титула (баронского, графского, маркизского и так далее). В настоящее время используется как название ранга в орденах Франции. (ru)
  • Лицарство — це кодекс поведінки і честі, яких офіційно дотримувалися середньовічні лицарі. Лицарство походить із середньовічної Франції й Іспанії, поширившись пізніше на всю Європу і досягши найбільшого розквіту у XI і XIII століттях. Підсилилось в часи хрестоносців; найпершими з лицарських орденів були лицарі-госпітальєри і тамплієри, пілігрими у Святу землю. Принциповими цінностями лицарства були: побожність, честь, доблесть, шляхетність, цнотливість і вірність. Лицарство є одним зі структурних елементів феодальної системи. (uk)
dbo:thumbnail
dbo:wikiPageExternalLink
dbo:wikiPageID
  • 59639 (xsd:integer)
dbo:wikiPageLength
  • 59624 (xsd:nonNegativeInteger)
dbo:wikiPageRevisionID
  • 1040495351 (xsd:integer)
dbo:wikiPageWikiLink
dbp:wikiPageUsesTemplate
dct:subject
gold:hypernym
rdf:type
rdfs:comment
  • Der Ausdruck Ritterschaft (mittelhochdeutsch ritterscaft) bezeichnete im Allgemeinen den niederen Adel in Deutschland. Zur Ritterschaft im engeren Sinn wurden aber nur die Angehörigen des niederen Adels gezählt, die rittermäßige Besitzungen (Rittergüter) hatten und als Teil der Landstände die Ritterschaft auf den Landtagen bildeten. (de)
  • Kekesatriaan, atau kode kekesatriaan, adalah informal dan beragam yang berkembang antara 1170 dan 1220, yang tak pernah diputuskan atau dijelaskan dalam sebuah dokumen tunggal, yang diasosiasikan dengan institusi abad pertengahan dari sifat kesatria; perilaku kesatria dan wanita tangguh diatur oleh kode sosial kekesatriaan. Gagasan kekesatriaan dipopulerisasikan dalam , khususnya dan . Matter of Britain berdasarkan pada Historia Regum Britanniae karya Geoffrey dari Monmouth yang memperkenalkan legenda Raja Arthur, yang ditulis pada 1130an. Semua karya tersebut dianggap sebagai catatan sejarah yang akurat sampai permulaan pembelajaran modern. (in)
  • Ritterlichkeit umfasst einen Katalog von tugendhaftem Verhalten oder bestimmten Tugenden; manchmal sogar ein Ethos. Es stammt vom mittelhochdeutschen Adjektiv bzw. Adverb rîtterlich oder rîterlich; das Substantiv Ritterlichkeit ist also späteren Ursprungs. Dort bezeichnet es das einem Ritter geziemende Verhalten. (de)
  • 騎士道(きしどう、英: Chivalry)は、ヨーロッパで成立した騎士階級の行動規範。 (ja)
  • Ridderlighet, ett samhällsideal som grundlades av riddarväsendet. (sv)
  • 騎士精神,是中世紀歐洲上層社会的一种精神文明,它是以个人身份的优越感为基础的道德与人格的表现,但它也积淀着西欧民族远古尚武精神的某些积极因素,繼承了古代歐洲部落文明至早期工商業文明歷史以來的尚武精神。 在中世紀,騎士們是国家的精英階級,作為騎士有保衛教會及國家的責任。在戰爭來臨時,騎士必定身先士卒保护弱小,與日本的武士道有不少相似之處。除此之外,騎士亦有對野蛮地区進行文明教化的責任。騎士精神包括了英勇無畏、勇於犧牲、崇尚榮譽、憐憫弱者、誠實守信、謙卑禮貌、擇善固執、大公無私這些美德。中世紀騎士亦有漠視騎士精神的例子,例如查理大帝的孫子們之間的衝突,日耳曼部落酋長會均分遺產給兒子,兄弟之間便為了爭奪財產引發戰爭。 時至今日,騎士精神對於歐洲民族特性有很大的影響,歐洲人許多道德修養皆源於它,構成了當中的紳士文化及歐洲文化中的貴族色彩。 (zh)
  • Шевалье́ (фр. chevalier — «едущий на коне», то есть рыцарь, кавалер) — младший дворянский титул в феодальной Франции старого порядка. В Средние века словом шевалье (chevalier) во Франции называли рыцарей, особенно странствующих. В Новое время для обозначения принадлежности к высшему сословию так именовали младших сыновей в дворянских семьях, в соответствии с правилом майората не получивших наследства, — в том случае, если эти лица не имели иного титула (баронского, графского, маркизского и так далее). В настоящее время используется как название ранга в орденах Франции. (ru)
  • Лицарство — це кодекс поведінки і честі, яких офіційно дотримувалися середньовічні лицарі. Лицарство походить із середньовічної Франції й Іспанії, поширившись пізніше на всю Європу і досягши найбільшого розквіту у XI і XIII століттях. Підсилилось в часи хрестоносців; найпершими з лицарських орденів були лицарі-госпітальєри і тамплієри, пілігрими у Святу землю. Принциповими цінностями лицарства були: побожність, честь, доблесть, шляхетність, цнотливість і вірність. Лицарство є одним зі структурних елементів феодальної системи. (uk)
  • المروءة : هي خلق جليل وأدب رفيع تميز بها الإنسان عن غيره من المخلوقات. المروءة خَلَّةٌ كريمة وخَصْلَةٌ شريفة وهي أدب نفساني تحمل الإنسان على الوقوف عند محاسن الأخلاق وجميل العادات، وهي صدقٌ في اللسان، واحتمال للعثرات، وبذل للمعروف، وكف للأذى، وكمال في الرجولية، وصيانة للنفس، وطلاقة للوجه وهي أيضا من أخلاق العرب التي يقيسون بها الرجال ويزنون بها العقول. هي كلمة لها مدلولها الكبير الواسع، فهي تدخل في الأخلاق والعادات، والأحكام والعبادات. مما لا شك فيه أن الإسلام جاء بتحصيل كل فضيلة ونبذ كل رذيلة، ومن أهم ما جاء به الإسلام لتمييز شخصية المسلم عن غيره الأخلاق والآداب والعقائد والأحكام. (ar)
  • Η ιπποσύνη (γαλλικά: chevalerie) ή ο ιπποτικός κώδικας είναι ένας άτυπος και ποικίλος κώδικας δεοντολογίας που αναπτύχθηκε μεταξύ του 1170 και του 1220, ο οποίος ποτέ δεν αποφασίστηκε ούτε συνοψίστηκε σε ένα ενιαίο έγγραφο, που συνδέεται με το μεσαιωνικό θεσμό του ιπποτισμού. Οι συμπεριφορές των ιπποτών και των κυριών κυβερνώνταν από ιπποτικούς κοινωνικούς κώδικες. Τα ιδεώδη της ιπποσύνης διαδόθηκαν στη μεσαιωνική λογοτεχνία, ειδικά στην ύλη της Βρετανίας και στην ύλη της Γαλλίας, η οποία βασίστηκε στο Historia Regum Britanniae του Τζέφρεϊ του Μονμάουθ, το οποίο εισήγαγε το θρύλο του βασιλιά Αρθούρου, που γράφτηκε στη δεκαετία του 1130. (el)
  • Ĉi-artikolo temas pri la kodo de kavaliroj. Por aliaj temoj, vidu Kavalireco (apartigilo). Kavalireco, aŭ la kavalira kodo, estas kondutkodo asociita kun la mezepoka institucio de kavaliraro kiu formiĝis inter 1170 kaj 1220. Dum tempo, ĝia signifo estis rafinita por substreki sociajn kaj moralajn virtojn pli ĝenerale. Kaj la kodo de kavalireco, ĉar ĝi subtenis la Finmezepokon, estis morala sistemo kiu kombinis militistetoson, kavalirecan piecon, kaj ĝentilan edukadon, ĉio planante establi nocion de honoro kaj nobelaro. (eo)
  • Chivalry, or the chivalric code, is an informal and varying code of conduct developed between 1170 and 1220. It was associated with the medieval Christian institution of knighthood; knights' and gentlemen's behaviours were governed by chivalrous social codes. The ideals of chivalry were popularized in medieval literature, particularly the literary cycles known as the Matter of France, relating to the legendary companions of Charlemagne and his men-at-arms, the paladins, and the Matter of Britain, informed by Geoffrey of Monmouth's Historia Regum Britanniae, written in the 1130s, which popularized the legend of King Arthur and his knights of the Round Table. All of these were taken as historically accurate until the beginnings of modern scholarship in the 19th century. (en)
  • La caballería medieval fue una institución militar, política, económica y social de gran importancia. El arma de caballería se dio en todas las civilizaciones desde la Edad Antigua, en la Antigua Roma existía la clase social de los équites («caballeros»), y entre los pueblos germánicos se daban denominaciones genéricas equivalentes a las de armar caballero y velar armas para referirse a la ceremonia de investir de armas a los jóvenes guerreros. Y hasta tiempos más recientes, se conservaría en las islas japonesas entre los caballeros nobles bajo el código Samurái de Honor guerrero. Pero, al contrario esos precedentes, el concepto medieval de caballero es de creación eclesiástica, tiene como función ideológica elevar a la nobleza a la altura del ideal cristiano (miles Christi o «caballero cr (es)
  • La cavalleria medievale è stata una classe nobiliare della società europea del Medioevo, che identificava i guerrieri a cavallo a cui un sovrano o un signore ne aveva riconosciuto il titolo, e il relativo ideale di vita e codice di condotta a cui questi cavalieri si ispiravano. La cavalleria seguì l'evoluzione che la società, l'economia e la tecnica bellica ebbero nel Medioevo, influenzate, fra l'altro, dall'affacciarsi sullo scenario storico europeo di nuove popolazioni con nuovi usi e nuovi modi di guerreggiare. (it)
  • La Chevalerie et code chevaleresque désignent à la fois un groupe social formé de chevaliers et un ensemble de codes de conduite informels, d'origine médiévale dont les origines remontent, pour l'Occident, au XIe s. Le berceau de la chevalerie occidentale médiévale se situe dans le monde franc. Fortement marquée par la tradition chrétienne et par les prescriptions morales, religieuses et politiques de l'Eglise médiévale, la chevalerie occidentale est intimement liée à la dévotion pieuse, la pratique des armes et de la guerre, ainsi qu'une éthique de l'assistance envers son prochain et de la fidélité. (fr)
  • Рыцарство — братство, привилегированное военно-землевладельческое сословие в Западной Европе в средние века. Посвящение в рыцари расценивалось как королевская награда за государственную службу. Рыцарь — это член аристократии, имеющий в своём распоряжении земельный участок (феодал). Рыцари являются низшей ступенью феодальной лестницы. В Средние века в Европе братства рыцарей делились на религиозные и светские. К первому классу можно отнести рыцарей, принявших религиозный обет, например, членов ордена тамплиеров и рыцарей Св. Иоанна (госпитальеры), рыцарские ордена, воевавшие против сарацинов (арабов) и других нехристиан. Второй класс возник из рыцарей, бывших на королевской службе или служивших высокой знати. Рыцарство происходит из средневековой Франции и Испании, распространившись впослед (ru)
  • Cavalaria medieval é a instituição feudal dos cavaleiros nobres e aos ideais que lhe eram associados ou que lhe foram associados pela literatura, nomeadamente a coragem, a lealdade e a generosidade, bem como a noção de amor cortês. Além dos cavaleiros (miles, homens que os senhores feudais eram obrigados a apresentar (lanças, a cavalaria era constituída pelos escudeiros, cavaleiros das ordens religiosas e dos concelhos (também conhecidos por «cavaleiros-vilãos» e "cavaleiros da espora dourada" (estes eram ricos, mas sem nobreza. (pt)
  • Rycerstwo – stan społeczny złożony z konnych wojowników istniejący w Europie w okresie pełnego średniowiecza i późnego średniowiecza. Warstwa ta wytworzyła swoisty styl życia, ceremoniał i etykę. W zamian za nadanie ziemskie przyjmowało obowiązek służby pod rozkazami seniora. W późnym średniowieczu przekształciło się w szlachtę. (pl)
  • Etos rycerski – zespół wartości i zasad, wykształconych w kręgu średniowiecznej kultury rycerskiej, którymi powinien charakteryzować się idealny wojownik – w życiu i na wojnie. Pojęciu kodu lub etosu rycerskiego oraz tzw. cnót rycerskich stało się silnym składnikiem mentalności klas wyższych późnośredniowiecznych i nowożytnych społeczeństw europejskich. Podobne zjawiska możemy zaobserwować w wielu społeczeństwach z różnych kręgów kulturowych i epok, w których górną warstwę stanowili wojownicy lub grupy powołujący się na taką genealogię. Archetyp idealnego wojownika obecny jest także w wielu utworach literackich, przede wszystkim w eposach. Stąd oprócz etosu rycerzy średniowiecznych można wyróżnić m.in.: etos homerycki (odnoszący się do wojowników z kart Iliady i Odysei), etos spartański, e (pl)
rdfs:label
  • Chivalry (en)
  • مروءة (ar)
  • Cavalleria medieval (ca)
  • Ritterlichkeit (de)
  • Ιπποσύνη (el)
  • Ritterschaft (de)
  • Kavalireco (eo)
  • Caballería medieval (es)
  • Kekesatriaan (in)
  • Chevalerie (fr)
  • Cavalleria medievale (it)
  • 騎士道 (ja)
  • 기사도 (ko)
  • Rycerstwo (pl)
  • Etos rycerski (pl)
  • Cavalaria medieval (pt)
  • Шевалье (ru)
  • Рыцарство (ru)
  • Ridderlighet (sv)
  • Лицарство (uk)
  • 騎士精神 (zh)
owl:sameAs
prov:wasDerivedFrom
foaf:depiction
foaf:isPrimaryTopicOf
is dbo:wikiPageDisambiguates of
is dbo:wikiPageRedirects of
is dbo:wikiPageWikiLink of
is dbp:result of
is dbp:subject of
is dc:subject of
is foaf:primaryTopic of
Powered by OpenLink Virtuoso    This material is Open Knowledge     W3C Semantic Web Technology     This material is Open Knowledge    Valid XHTML + RDFa
This content was extracted from Wikipedia and is licensed under the Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 Unported License