| dbo:abstract
|
- Jàfar as-Sàdiq (àrab: جعفر الصادق, Jaʿfar as-Sādiq) (Medina, 702 - 765) és considerat pels musulmans xiïtes imamites i ismaïlites com el sisè imam infal·lible o successor del profeta Mahoma. De fet, és l'últim imam reconegut conjuntament per aquests dos grups xiïtes i, precisament, la disputa per saber qui l'havia de succeir va provocar la seva divisió. És considerat per la tradició com un gran erudit islàmic, teòleg i filòsof, i és a l'origen de l'escola (màdhhab) de jurisprudència (fiqh) xiïta anomenada jafarita. També es diu que va ser astrònom, alquimista i metge, així com el mestre del farmacèutic i alquimista Jàbir ibn Hayyan (Geber) i d'Abu-Hanifa an-Numan, fundador de l'escola hanafita de jurisprudència sunnita. (ca)
- Dža'far as-Sádik (702 Medína - 765 Medína; arabsky: جعفر الصادق) je podle šíitských sekt isná ašaríji a ismá'ílíji šestým imámem. Je to v pořadí poslední imám, kterého uznávají obě sekty; spor o jeho nástupce vedl k rozkolu v šíitských řadách. Pro svou zbožnost a islámskou učenost je as-Sádik ceněn i sunnity. Je od něj odvozován Dža'farovský mazhab. Byl vzdělán v mnoha vědních odvětvích, byl též učitelem Abú Hanífy, od něhož je odvozován sunnitský hanífovský mazhab. (cs)
- أبو عبد الله جعفر بن محمد الصادق، (ولد يوم 17 ربيع الأول 80 هـ في المدينة المنورة وتوفي فيها في مساء 25 شوال من سنة 148 هـ)، إمام من أئمة المسلمين وعالم جليل وعابد فاضل من ذرية الحسين بن علي بن أبي طالب وله مكانة جليلة عظيمة لدى جميع المسلمين. لُقِبَ بالصادق لأنه لم يُعرف عنه الكذب، ويعتبر الإمام السادس لدى الشيعة الإثنا عشرية والإسماعيلية، وينسب إليه انتشار مدرستهم الفقهية والكلامية. ولذلك تُسمّى الشيعة الإمامية بالجعفرية أيضاً، بينما يرى أهل السنة والجماعة أن علم الإمام جعفر ومدرسته أساسٌ لكل طوائف المسلمين دون القول بإمامته بنصٍ من الله، وروى عنه كثير من كتَّاب الحديث السنة والشيعة على حدٍ سواء، وقد استطاع أن يؤسس في عصره مدرسة فقهية، فتتلمذ على يده العديد من العلماء. ومن الجدير بالذِكر أن جعفر الصادق يُعتبر واحداً من أكثر الشخصيات تبجيلاً عند أتباع الطريقة النقشبندية، وهي إحدى الطرق الصوفيَّة السنيَّة. يقال أنه من أوائل الرواد في علم الكيمياء حيث تتلمذ على يديه أبو الكيمياء جابر بن حيان، ويرى بعض الباحثين أن جعفر الصادق ألتقى بخالد بن يزيد بن معاوية وأخذ عنه الكيمياء وقد تمت التعمية على هذه المعلومة من قبل بعض المؤرخين لأسباب سياسية وعقدية. كذلك فقد كان عالم فلك، ومتكلماً، وأديباً، وفيلسوفاً، وطبيباً، وفيزيائياً. (ar)
- Abū ʿAbd Allāh Dschaʿfar ibn Muhammad as-Sādiq (arabisch ابو عبد الله جعفر بن محمد الصادق, DMG Abū ʿAbd Allāh Ǧaʿfar ibn Muḥammad aṣ-Ṣādiq; * 699/700 oder 702/703 in Medina; † 765) war der sechste Imam der Imamiten. Die Ismailiten verehren ihn als ihren fünften Imam. Die zwölfer-schiitische Rechtsschule wird nach ihm als Dschaʿfarīya bezeichnet, wenn auch nur wenige Regeln unmittelbar auf ihn zurückführbar sind. (de)
- Ĝaʿfar as-Sadik (arabe ابو عبد الله جعفر بن محمد الصادق, Abū ʿAbd Allāh Ĝaʿfar ibn Muḥammad aṣ-Ṣādiq; naskiĝis 699/700 aŭ 702/703 en Medino; mortis 765) estis sesa imamo de la ŝijaisma branĉo de Islamo. Lia kompleta nomo estas Ĝaʿfar Ibn Muhammad Ibn ʿAli Ibn Husejn Ibn ʿAli. Li estis pranepo de Husejn, unu de la filoj de Fatima, filino de la Profeto Mahomedo kaj de Ali, kvara kalifo de la nomitaj "Raŝidunoj" (bone gviditaj). Li vivis en Medino trankvilan ekzistadon kaj kiel siaj avo kaj patro li studis la haditojn kaj la fikhon. Li mortis ĉirkaŭ la jaro 765 kaj lia morto estis iom mistera; eble li estis venenigita pro ordono de la kalifo Al-Mansur. Ĝafar estis tre saĝa fakulo, fondis universitaton, havis milojn da lernantoj kaj fondis la jurskolon Ĝafario, propra de la ŝijaistoj dekduimamistoj, kiu estas tre simila al la jurskolo de Sunaismo nome Hanafismo, ĉar fakte Abu Hanifah estis lernanto de Ĝafar. (eo)
- Ŷá‘far al-Sádiq, (17 Rabi‘ al-Awwal [83 DH] – 25 Shawwal [148 DH]) con la kunya Abu Abdullah y el título al-Sádiq, conocido como Imam Yá‘far al-Sádiq o abreviado como Imam al-Sádiq; Es el sexto imam de los chiitas duodecimanos y el quinto imam de los Ismailitas después de su padre Muhámmad al-Báqir y antes de su hijo Musa al-Kázim. Es conocido como el jefe de la secta Ya'fari y también el jefe de la secta chiita debido a su posición científica especial. Su linaje se remonta a Ali ibn Abi Tálib por parte de su padre y a Muhámmad ibn Abi Bakr por parte de su madre, Umm Farwah. Al-Sádiq pasó casi toda su vida, que es la más larga entre los imames chiitas, en Medina, y acompañó a su padre Muhámmad al-Báqir en viajes limitados. En uno de estos viajes, haciendo con la intención de realizar el Hach, al-Sádiq pronunció un discurso en defensa del Imamato de su padre, lo que despertó las sospechas de Hisham ibn Abd al-Málik, el entonces califa. Debido a este discurso él y su padre fueron llamado a Siria, el centro de califato. Su período del imamato coincidió con numerosas rebeliones y el derrocamiento de la dinastía de los omeyas y el establecimiento del califato abasí. Entre estos levantamientos son: el levantamiento de Zayd, el levantamiento de Abu Muslim Jorasani y el levantamiento de Muhammad Ibn Abdullah al-Nafs al-Zakiyya. Al-Sádiq no intervino en ninguno de ellos y continuó con la política de neutralidad de su padre y abuelo. Después de que los abasíes llegaron al poder, se pusieron enfadados con los chiitas, quienes habían luchado junto a ellos contra los omeyas. A pesar de la política de neutralidad, al-Sádiq no fue inmune a las sospechas de los abasíes, por lo tanto, al-Mansur Abbasi lo llamó a Irak. Al-Sádiq inicialmente desobedeció la orden de al-Mansur, citando un hadiz del Profeta del Islam, pero luego tuvo que permanecer bajo la vigilancia del Califa por un corto tiempo en Irak. Pasó un corto tiempo en Bagdad y convenció al califa de que no había peligro para él y pudo tomar el permiso de regresar a Medina. Al-Sádiq fue contemporáneo de diez califas omeyas, desde Abd al-Málik ibn Marwán hasta Marwán ibn Muhámmad y dos califas abasíes, al-Saffah y al-Mansur. Según informes de fuentes históricas islámicas, Yá‘far al-Sádiq fue envenenado por orden de al-Mansur y murió como resultado de esto y fue enterrado junto a su padre en el cementerio de al-Baquí. Al-Sádiq educó a más de 4000 estudiantes y ganó mucha influencia y fama, lo que hizo que el gobierno sospechara de él. Entre ellos son: Abu Hanífah y Málik ibn Anas, los fundadores de las dos escuelas sunitas de jurisprudencia, Hanafí y Malikí. La jurisprudencia chiita se conoció como jurisprudencia Ya'farí después de Yá‘far al-Sádiq, porque los hadices de él se consideran la fuente más importante de esta escuela. Según fuentes chiitas, la mayoría de las narraciones en las fuentes de hadices provienen de Yá‘far al-Sádiq. La sucesión después de Yá‘far al-Sádiq sentó las bases para una diferencia entre los chiitas. Mientras tanto, algunos creían en el Imamato del hijo mayor de al-Sádiq, Isma‘il, quien murió antes que su padre y se conocieron como Ismailitas. Otro grupo que considera a su tercer hijo, Musa al-Kázim, como el siguiente imam, se conoció como Ya'fari chiita, Imamí o duodecimano chiita. (es)
- Jaʿfar ibn Muḥammad ibn ʿAlī al-Ṣādiq (arabieraz: جعفر بن محمد الصادق; c. 702 – 765), normalean Jaʿfar al-Ṣādiq (euskaraz: «Jafar Zintzoa») deitua, VIII. mendeko teologo eta legelari xiita izan zen. bere aita ordezkatu zuenean, xiita duodezimanoen seigarren eta ismailien bostgarren imam bilakatu zen. (eu)
- Jaʿfar ibn Muḥammad ibn ʿAlī al-Ṣādiq (Arabic: جعفر بن محمد الصادق; c. 702 – 765 CE), commonly known as Jaʿfar al-Ṣādiq (lit. 'Ja'far the truthful'), was an 8th-century Shia Muslim scholar, jurist, and theologian. He was the founder of the Jaʿfarī school of Islamic jurisprudence and the sixth Imam of the Twelver and Ismāʿīlī denominations of Shīʿa Islam. The traditions (ḥadīth) recorded from al-Ṣādiq and his predecessor, Muḥammad ibn ʿAlī al-Bāqir, are said to be more numerous than all the ḥadīth reports preserved from the Islamic prophet Muhammad and the other Shīʿīte Imams combined. Among other theological contributions, he elaborated the doctrine of nass (divinely inspired designation of each Imam by the previous Imam) and isma (the infallibility of the Imams), as well as that of taqiya (religious dissimulation under prosecution). Al-Ṣādiq is also important to Sunnīs as a jurist and transmitter of ḥadīth, and a teacher to the Sunnī scholars and Imams Abū Ḥanīfa al-Nuʿmān and Mālik ibn Anas, who founded the Ḥanafī and Mālikī schools of Sunnī jurisprudence, respectively. Al-Ṣādiq also figures prominently in the initiatic chains of many Sufi orders. A wide range of religious and scientific works were attributed to him, though no works penned by al-Ṣādiq remain extant. Jaʿfar al-Ṣādiq was born around 700 CE, perhaps in 702. He was about thirty-seven when his father, Muḥammad al-Bāqir, died after designating him as the next Imam. As the sixth Shīʿīte Imam, al-Ṣādiq kept aloof from the political conflicts that embroiled the region, evading the requests for support that he received from rebels. He was the victim of some harassment by the Abbasid caliphs and was eventually, according to Shīʿīte sources, poisoned at the instigation of the caliph al-Mansur. The question of succession after al-Ṣādiq's death divided the early Shīʿa community. Some considered the next Imam to be his eldest son, Ismāʿīl ibn Jaʿfar, who had predeceased his father. Others accepted the Imamate of his younger son and brother of Ismāʿīl, Mūsā al-Kāẓim. The first group became known as the Ismāʿīlīs, whereas the second and larger group was named Jaʽfari or the Twelvers. (en)
- Abû `Abdillâh Ja`far bin Muhammad al Sâdiq (arabe : أبو عبد الله جعفر بن محمد الصادق), né le 17 Rabi’ al-Awwal 83 AH / 20 avril 702 à Médine, et mort le 25 Chawal 148 AH / 14 décembre 765 dans la même ville, aussi connu sous le nom de Jafar al-Sadiq ou simplement as-Sadiq (le véridique), est le sixième imam pour les chiites duodécimains et le cinquième pour les ismaéliens, ainsi qu'une figure majeure dans les madahib hanafites et malikites de jurisprudence sunnite. Il était un descendant du premier imam et quatrième calife bien guidé Ali du côté de son père, Muhammad al-Bâqir, et du fils du premier calife bien guidé (en) du côté maternel de sa famille, Umm Farwah bint al-Qasim. Muhammad ibn Abou Bakr a été élevé par Ali, mais n’était pas son fils. Ali avait l'habitude de dire : « Muhammad Ibn Abou Bakr est mon fils mais de la lignée d’Abou Bakr ». Al-Sadiq est le sixième imam et reconnu par tous les chiites comme une référence religieuse, et est considéré dans l’islam sunnite traditionnel comme un transmetteur de ahadith, un faqih éminent et un mystique parmi les soufis. En dépit de tout ce qui lui a été attribué dans un certain nombre de disciplines religieuses, aucune œuvre écrite par Ja’far lui-même ne subsiste à ce jour. Al-Sadiq est né en 699, en 700 ou en 702 du calendrier julien. Il a hérité de son père la position d’imam dans la mi-trentaine. En tant qu’imam, al-Sadiq s’est tenu à l’écart des conflits politiques qui ont secoué la région, éludant les nombreuses demandes de soutien qu’il a reçues de la part des insurgés (et ce contrairement à Zayd ibn Ali, l'imam des zaydites). Victime d’un certain harcèlement de la part des califes abbassides, il fut finalement, selon la plupart des musulmans chiites, empoisonné sur ordre du deuxième d'entre eux : al-Mansour. En plus de ses liens avec les écoles sunnites de jurisprudence, il aurait joué un rôle important dans l'élaboration de la doctrine chiite. Les traditions rapportées d’al-Sadiq seraient plus nombreuses que tous les autres hadiths des imams chiites réunis (y compris Ali). En tant que fondateur de la jurisprudence Jafarite, al-Sadiq aurait également élaboré les doctrines du Nass (désignation divinement inspirée de chaque imam par l’imam précédent), et de l'Ismah (l’infaillibilité des imams d'ahl al-bayt), ainsi que celle de la Taqiyyah, qui ont toutes contribué à sceller définitivement la différence entre sunnisme et le chiisme sur le plan théologique. La question de la succession après la mort d’al-Sadiq fut la cause de la division entre les chiites qui considéraient son fils aîné, Ismaïl (mort avant son père), comme le prochain imam, et ceux plus importants qui croyaient que son troisième fils, Moussa al-Kazim, était l’imam. Le premier groupe est devenu connu sous le nom d'Ismaéliens (ou septimains) et le deuxième a été nommé jafarites ou duodécimains. (fr)
- Ja'far ash-Shadiq (Bahasa Arab: جعفر الصادق), nama lengkapnya adalah Ja'far bin Muhammad bin Ali bin Husain bin Ali bin Abu Thalib, adalah Imam ke-6 dalam tradisi Syi'ah. Ia lahir di Madinah pada tanggal 17 Rabiul Awwal 83 Hijriyah / 20 April 702 Masehi (M), dan meninggal pada tanggal 25 Syawal 148 Hijriyah / 13 Desember 765 M. Ja'far yang juga dikenal dengan julukan Abu Abdillah dimakamkan di Pekuburan Baqi', Madinah. Ia merupakan ahli ilmu agama dan ahli hukum Islam (fiqih). Aturan-aturan yang dikeluarkannya menjadi dasar utama bagi mazhab Ja'fari atau Dua Belas Imam; ia pun dihormati dan menjadi guru bagi kalangan Sunni karena riwayat yang menyatakan bahwa ia menjadi guru bagi Abu Hanifah (pendiri Mazhab Hanafi) dan Malik bin Anas (pendiri Mazhab Maliki). Perbedaan tentang siapa yang menjadi Imam setelahnya menjadikan mazhab Ismailiyah berbeda pandangan dengan mazhab Dua Belas Imam. (in)
- ジャアファル・アッ＝サーディク（アラビア語: جعفر الصادق, 702年4月20日 - 765年12月13日）、全名アブー・アブドゥッラー・ジャアファル・イブン・ムハンマド・イブン・アリー・イブン・フサイン・アッ＝サーディクは、シーア派・イマーム派の第6代イマーム。アッ＝サーディクとは「信に値する者」の意。 クーファの街を拠点に活動し、神学者・法学者としても著名。ジャアファル・アッ＝サーディクの法判断はのちのシーア派法学においてジャアファル法学派の基礎となっており、イマーム派シーア派の教義を確立したイマームといってよい。しかしジャアファル・アッ＝サーディクの名声はシーア派内に留まるものではなく、信頼性の非常に高いハディースの伝承者として、また学問全般に対する貢献からスンナ派のあいだでも高い崇敬を受けた。 またジャアファル・アッ＝サーディクの後継をめぐって、のちに主流派となる12イマーム派と今日のアーガー・ハーンの家系に連なるイスマーイール派との分裂がおこっている。 (ja)
- Jaʿfar al-Ṣādiq, ossia Abū ʿAbd Allāh Jaʿfar ibn Muḥammad ibn ʿAlī (Arabo جعفر بن محمد الصادق; Medina, 20 aprile 702 – Medina, 14 dicembre 765), è stato il sesto Imam sciita duodecimano, ismailita e alawita/Mustaʿlī, nonché quinto Imam Nizārī. Figlio di Muhammad al-Baqir e di Umm Farwa (Fāṭima bt. al-Qāsim b. Muhammad b. Abī Bakr), nacque a Medina il 20 aprile del 702 e morì nella medesima città il 14 dicembre del 765. È inumato nel cimitero cittadino del Baqiʿ al-Gharqad. Il suo Imamato durò per 31 anni, dal 734 al 765. Il suo laqab di al-Ṣādiq (Il veritiero) gli venne dalla sua facile profezia che una rivolta alide contro gli Omayyadi, affidata alla debole guida del suo parente Ibn ʿAbd Allāh, detto "al-Nafs al-Zakiyya", sarebbe inevitabilmente fallito. Sposò , e tra i suoi figli figurano:
* Mūsā al-Kāẓim (suo successore secondo i Duodecimani)
* Ismāʿīl b. Jaʿfar (suo successore secondo gli ismailiti)
* ʿAbd Allah al-Aftāḥ
* Isḥāq
*
* al-ʿAbbās
* Muḥammad
* Fāṭima
* Umm Farwa
* Asmāʾ Jaʿfar al-Sadiq fu grandemente rispettato dai suoi contemporanei, anche non filo-alidi per la sua grande dottrina tradizionistica e giuridica, oltre che per la sua pietas. Viene considerato il massimo contributore sciita nel campo della Shari'a e fondatore del madhhab che dal suo nome viene tuttora chiamato "giafarita" e che è la scuola giuridica islamica sciita duodecimana, ismailita e alawita (gli zayditi preferiscono privilegiare il corpo giuridico del loro eponimo, Zayd b. ʿAli). Viene anche considerato un importante punto di riferimento per la confraternita islamica della Naqshbandiyya, uno scienziato poliedrico (astronomo, alchimista, teologo islamico, letterato, filosofo, medico e fisico. Fu anche maestro del noto chimico Jabir ibn Hayyan (Geber) e di Abu Hanifa, fondatore del primo madhhab sunnita. (it)
- Imam Jafer Sadiq of Ja'far al-Sadiq (Arabisch: جعفر الصادق, Turks: İmâm Câʿfer es-Sâdık of Cafer-i Sadık), volledige naam Ja'far ibn Muhammad ibn Ali ibn Husayn (Medina, 20 april 702 - 4 december 765) was een afstammeling van de islamitische profeet Mohammed (via zijn dochter Fatima) en Ali ibn Aboe Talib. Hij wordt beschouwd als de zesde imam van de Twaalf Imams door aanhangers van het sjiisme, alevitisme, bektashisme en het soefisme. Sadiq die een wetenschapper, filosoof, theoloog en een jurist was is de grondlegger van de Jafari school van sjiitische jurisprudentie (de fiqh). Door sommigen wordt hij na Imam Ali als de meest intellectuele persoon van de Twaalf Imams beschouwd. Dit betekent echter niet dat de overige imams dat niet waren (ze worden allen beschouwd als de '12 wijzen' uitgekozen door God), maar minder de kans kregen om hun leer te verspreiden (in verband met onderdrukking, gevangenschap, moord, enz. aan de hand van de Omajjaden en Abbasiden). Zijn wijsheid komt onder andere op de voorgrond in het boek The Great Muslim Scientist & Philosopher: Imam Jafar Ibn Mohammad Al-Sadiq. Sadiq was ook de leraar van de bekende alchemist Geber. Een ander bekend boek over een gesprek tussen imam Jafar en een van zijn trouwe metgezellen is het boek Tawheed Al Mufaddal (bij de alevieten bekend als Tevhid-i Mufazzal). De alevieten volgen zijn mystieke leer volgens de Imam Cafer-i Sadik Buyrugu, toegewezen aan Ja'far al-Sadiq. Binnen het soefisme heeft Ja'far al-Sadiq ook een bijzondere plaats, en wordt hij gezien als een van de grote namen in de leer van de islamitische mystiek. Zo wordt hij nadrukkelijk genoemd in het boek Mystical Dimensions of Islam door Annemarie Schimmel, waarin het ontstaan van het soefisme wordt beschreven en is er een boek genaamd Spiritual Gems: The Mystical Qur'an Commentary Ascribed by the Sufis to Imam Ja'far al-Sadiq. Opmerkelijk is dan ook dat de naam van imam Ja'far al-Sadiq in elke spirituele stamboom/ketting (silsilah) van alle soefi-ordes voorkomt. Ook bij soennitische moslims wordt Sadiq geacht als een belangrijke geleerde, omdat hij de leraar in fiqh was van de imams waar de soennitische Madhab's naar zijn vernoemd (onder andere Abu Hanifa en Malik ibn Anas). Volgens de sjiieten zou Ja'far al-Sadiq hebben gezegd: “Wanneer je iemand ziet die vroom is, de waarheid zegt, betrouwbaar is en goede manieren heeft, noem hem dan een Ja’fari.” Ja’fari is dus een term die verwijst naar de Ithna Ashari (12 imams) leerschool. Het debat dat losbarstte over wie hem moest opvolgen zorgde voor een afsplitsing van de ismailieten of zeveners van de hoofdstroom van de twaalvers en de totstandkoming van de dynastie van de familie van Aga Khan. (nl)
- Dżafar ibn Muhammad as-Sadik (arab. جعفر بن محمد الصادق, Ǧaʿfar ibn Muḥammad aṣ-Ṣādiq; ur. 23 kwietnia 702 w Medynie, zm. 7 grudnia 765 tamże) – muzułmański teolog i prawnik, według szyitów (imamitów i ismailitów) szósty prawowity przywódca muzułmańskiej wspólnoty. Prawnuk Husajna, wnuk Alego ibn Husajna, syn Muhammad al-Bakira. Eponimiczny twórca szyickiej jurysprudencji, dżafaryckiej szkoły prawa, której zasad przestrzegają współcześni szyici – imamici, część ismailitów i niektórzy zajdyci. Rozwinął, dopracował bądź opracował doktrynę (wskazywanie kolejnego imama przez poprzedniego przy pomocy boskiego natchnienia), a także (nieomylność imamów), zajął się także konceptem takijji. Spór o sukcesję po jego śmierci doprowadził do podziału w szyickiej społeczności. Mniejszość szyitów poparła imamat starszego syna, zmarłego jeszcze przed ojcem, Isma’ila, a większa część jego żyjącego syna – Musę. (pl)
- Абу́ Абдулла́х Джафа́р ибн Муха́ммад аль-Кураши, более известный как Джафар ас-Садик (араб. جعفر الصادق; 702, Медина — 765, Медина) — исламский богослов, потомок пророка Мухаммада, факих, мухаддис. Эпоним джафаритского мазхаба. Шииты-имамиты и исмаилиты почитают его в качестве шестого непогрешимого имама. Согласно доктрине шиитов-имамитов обладал эзотерическими знаниями (джафр). Не претендовал на власть в Халифате и всячески отказывался от какого-либо участия в политической деятельности. Среди его учеников были как «крайние» шииты, так и основатели суннитских мазхабов. Джафару ас-Садику приписывается ряд произведений по хадисам, фикху, тафсиру, однако их авторство ставится под сомнение. После смерти Джафара ас-Садика шииты разделились на несколько общин, в том числе исмаилитская ветвь шиизма. (ru)
- Jafar as-Sadiq, född 702 i Medina, död 765, arabisk religionslärd, rättslärd och vetenskapsman. Han var shiaimam (den sjätte enligt imamiterna och den femte enligt ismailiterna).Han betraktas som ofelbar av shiitiska muslimer. Abu Hanifa och Malik ibn Anas, som grundade två sunnitiska lagskolor (madhhab), studerade för Jafar as-Sadiq. Det gjorde även som etablerade den mutazilitiska skolan inom islamisk teologi (kalam). Efter as-Sadiqs bortgång splittrades shiitiska muslimer över frågan om hans efterträdare. Enligt imamiterna eller tolv-imam-shiiterna var Musa al-Kazim hans rätta efterträdare. Ismailiterna eller sju-imam-shiiterna valde däremot en annan efterträdare. Imam Musa al-Kazim gick bort år 795 i Sindi ibn Shahiq. Även den kända fysikern och kemisten Jaber ibn Hajjan eller Geber som han kallades i Europa var imam Jafar as-Sadiqs elev. Imam as-Sadiq förgiftades av den abbasidiske kalifen Mansur Dawaniqi vid 65 års ålder den 25 shawwal år 148 AH i Medina. Han levde längst av shiamuslimernas elva första imamer. Hans ledarskap efter sin far Muhammad ibn Ali började samtidigt som de sista åren för umayyadernas kalifat och början på abbasidkalifatet. På grund av det politiska systemets svaghet och turbulens hittade han ett mycket lämpligt tillfälle för kulturella och religiösa aktiviteter. Å andra sidan ägde många kulturella och intellektuella rörelser rum under hans tid och olika skolor och grupper i den islamiska världen möttes. Grunden för aktiviteter skapades på sådant vis för honom att majoriteten av de shiitiska haditherna i alla områden återberättas från Jafar as-Sadiq och att den shiitiska skolan kallas för jafari-skolan. Den shiitiska rättsvetenskapen baseras för det mesta på traditioner som finns kvar från honom, och därmed kallar man även tolv-imam-shiiternas rättsskola för jafari-skolan. (sv)
- 维基语录上有关贾法尔·萨迪克的语录贾法尔·萨迪克（阿拉伯语：جعفر الصادق）（702年4月20日－765年12月14日）是伊斯兰教义学家和伊斯兰教法学家，什叶派主流派别的第六任伊玛目，被认为是什叶派主流教义的真正奠基人，同时对伊斯兰教义学和教法学做出重大贡献，也深受逊尼派穆斯林的尊重。什叶派主流教法学亦为其所创成，故什叶派主流教法学派别称贾法里派，与逊尼派四大教法学派并称，为第五教法学派。 (zh)
- Джафар ібн Мухаммед Абу Абдаллах (араб. جعفر بن محمد الصادق) — 6-й імамітський імам. Засновник Джафаритського мазхабу. Народився, жив і помер у Медині. Джафар ас-Садик не брав ніякої участі у політичній діяльності та не претендував на імамат. Він був переконаним противником збройної боротьби за владу, засуджував виступи своїх родичів (Зайда ібн Алі в Куфі у 739—740 рр., Мухаммеда ан-Нафс аз-Закія в 762 р. у Хіджазі), зберігав мирні стосунки з омеядським халіфом Хішамом та аббасидським халіфом Мансуром, не зважаючи на їх жорстокі репресії проти Алідів. Більше того, після поразки Омеядів він відмовився від халіфату, запропонованого йому як голові Алідів. Основну роль, очевидно, відіграв тверезий розрахунок — реальна влада знаходилась тоді в руках прибічників Аббасидів. Продовжуючи сімейну традицію у вивченні релігійних наук (хадисів, тафсиру, фікху), Джафар ас-Садик став духовним вождем «поміркованих» шиїтів. Саме вони стали популяризаторами його знань та релігійного авторитету. Вплив Джафара ас-Садика на формування релігійно-політичних поглядів «поміркованих» шиїтів був досить суттєвим. Відомо, що він був організатором зібрань, на яких обговорювались правові й богословські питання. Багато хто з учасників цих зібрань, що проголосили себе учнями Джафара ас-Садика, були авторами творів, у яких від імені імама з «дому Пророка» викладали різні аспекти шиїтської догматики, що перебувала на стадії формування. Йому приписують багато творів у різних областях знань — від традиційно мусульманських (хадиси, фікх, екзегетика) до окультних (магія, астрологія, алхімія). Прихильники «прихованого» (батин) сенсу «одкровення» проголосили його творцем вчення про алегоричне трактування тексту Корану. Деякі сучасні мусульманські вчені схильні бачити в Джафарі ас-Садику «батька арабської наукової традиції». Сунніти шанували і шанують Джафара ас-Садика як авторитетного знавця передань, що походять від самого пророка Мухаммеда. Різні суфійські братства визнавали його своїм духовним наставником. Виняткову роль в історії шиїтського ісламу відводять йому шиїти-імаміти. Вони приписують йому розробку імамітської доктрини імамату. Імамітська традиція вважає Джафара ас-Садика творцем особливої богословської системи. В богослов'ї Джафара ас-Садика помітний вплив мутазилітів, передовсім у запереченні ним антропоморфізму. У питанні напередвизначення, що гостро дискутувалося у той час, він зайняв проміжну позицію: заперечуючи мутазалітську догму про свободу волі, він водночас не визнавав і безумовного напередвизначення.З іменем Джафара ас-Садика пов'язане уявлення про джафр — езотеричні знання, що передавалися з роду в рід серед нащадків Алі ібн Абі Таліба. Імаміти вважають Джафара ас-Садика творцем особливої правової системи, названої його іменем — джафаритського мазхабу, визнаного п'ятим «правовірним» мазхабом. Питання про те, якою мірою правові уявлення Джафара ас-Садика вплинули на формування джафаритського мазхабу, досі лишається невирішеним.Після смерті Джафара ас-Садика його прихильники поділилися на кілька спільнот. З часом більшість визнала законним імамом Мусу ібн Джафар аль-Казима, що став сьомим шиїтським імамом. Одначе ще раніше частина шиїтів визнала імамат іншого сина Джафара ас-Садика — († 762 р.), поклавши цим початок найбільшого розколу в середовищі шиїтів — утворенню ісмаїлітської гілки (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Jàfar as-Sàdiq (àrab: جعفر الصادق, Jaʿfar as-Sādiq) (Medina, 702 - 765) és considerat pels musulmans xiïtes imamites i ismaïlites com el sisè imam infal·lible o successor del profeta Mahoma. De fet, és l'últim imam reconegut conjuntament per aquests dos grups xiïtes i, precisament, la disputa per saber qui l'havia de succeir va provocar la seva divisió. És considerat per la tradició com un gran erudit islàmic, teòleg i filòsof, i és a l'origen de l'escola (màdhhab) de jurisprudència (fiqh) xiïta anomenada jafarita. També es diu que va ser astrònom, alquimista i metge, així com el mestre del farmacèutic i alquimista Jàbir ibn Hayyan (Geber) i d'Abu-Hanifa an-Numan, fundador de l'escola hanafita de jurisprudència sunnita. (ca)
- Dža'far as-Sádik (702 Medína - 765 Medína; arabsky: جعفر الصادق) je podle šíitských sekt isná ašaríji a ismá'ílíji šestým imámem. Je to v pořadí poslední imám, kterého uznávají obě sekty; spor o jeho nástupce vedl k rozkolu v šíitských řadách. Pro svou zbožnost a islámskou učenost je as-Sádik ceněn i sunnity. Je od něj odvozován Dža'farovský mazhab. Byl vzdělán v mnoha vědních odvětvích, byl též učitelem Abú Hanífy, od něhož je odvozován sunnitský hanífovský mazhab. (cs)
- Abū ʿAbd Allāh Dschaʿfar ibn Muhammad as-Sādiq (arabisch ابو عبد الله جعفر بن محمد الصادق, DMG Abū ʿAbd Allāh Ǧaʿfar ibn Muḥammad aṣ-Ṣādiq; * 699/700 oder 702/703 in Medina; † 765) war der sechste Imam der Imamiten. Die Ismailiten verehren ihn als ihren fünften Imam. Die zwölfer-schiitische Rechtsschule wird nach ihm als Dschaʿfarīya bezeichnet, wenn auch nur wenige Regeln unmittelbar auf ihn zurückführbar sind. (de)
- Jaʿfar ibn Muḥammad ibn ʿAlī al-Ṣādiq (arabieraz: جعفر بن محمد الصادق; c. 702 – 765), normalean Jaʿfar al-Ṣādiq (euskaraz: «Jafar Zintzoa») deitua, VIII. mendeko teologo eta legelari xiita izan zen. bere aita ordezkatu zuenean, xiita duodezimanoen seigarren eta ismailien bostgarren imam bilakatu zen. (eu)
- ジャアファル・アッ＝サーディク（アラビア語: جعفر الصادق, 702年4月20日 - 765年12月13日）、全名アブー・アブドゥッラー・ジャアファル・イブン・ムハンマド・イブン・アリー・イブン・フサイン・アッ＝サーディクは、シーア派・イマーム派の第6代イマーム。アッ＝サーディクとは「信に値する者」の意。 クーファの街を拠点に活動し、神学者・法学者としても著名。ジャアファル・アッ＝サーディクの法判断はのちのシーア派法学においてジャアファル法学派の基礎となっており、イマーム派シーア派の教義を確立したイマームといってよい。しかしジャアファル・アッ＝サーディクの名声はシーア派内に留まるものではなく、信頼性の非常に高いハディースの伝承者として、また学問全般に対する貢献からスンナ派のあいだでも高い崇敬を受けた。 またジャアファル・アッ＝サーディクの後継をめぐって、のちに主流派となる12イマーム派と今日のアーガー・ハーンの家系に連なるイスマーイール派との分裂がおこっている。 (ja)
- 维基语录上有关贾法尔·萨迪克的语录贾法尔·萨迪克（阿拉伯语：جعفر الصادق）（702年4月20日－765年12月14日）是伊斯兰教义学家和伊斯兰教法学家，什叶派主流派别的第六任伊玛目，被认为是什叶派主流教义的真正奠基人，同时对伊斯兰教义学和教法学做出重大贡献，也深受逊尼派穆斯林的尊重。什叶派主流教法学亦为其所创成，故什叶派主流教法学派别称贾法里派，与逊尼派四大教法学派并称，为第五教法学派。 (zh)
- أبو عبد الله جعفر بن محمد الصادق، (ولد يوم 17 ربيع الأول 80 هـ في المدينة المنورة وتوفي فيها في مساء 25 شوال من سنة 148 هـ)، إمام من أئمة المسلمين وعالم جليل وعابد فاضل من ذرية الحسين بن علي بن أبي طالب وله مكانة جليلة عظيمة لدى جميع المسلمين. يقال أنه من أوائل الرواد في علم الكيمياء حيث تتلمذ على يديه أبو الكيمياء جابر بن حيان، ويرى بعض الباحثين أن جعفر الصادق ألتقى بخالد بن يزيد بن معاوية وأخذ عنه الكيمياء وقد تمت التعمية على هذه المعلومة من قبل بعض المؤرخين لأسباب سياسية وعقدية. كذلك فقد كان عالم فلك، ومتكلماً، وأديباً، وفيلسوفاً، وطبيباً، وفيزيائياً. (ar)
- Ĝaʿfar as-Sadik (arabe ابو عبد الله جعفر بن محمد الصادق, Abū ʿAbd Allāh Ĝaʿfar ibn Muḥammad aṣ-Ṣādiq; naskiĝis 699/700 aŭ 702/703 en Medino; mortis 765) estis sesa imamo de la ŝijaisma branĉo de Islamo. Lia kompleta nomo estas Ĝaʿfar Ibn Muhammad Ibn ʿAli Ibn Husejn Ibn ʿAli. Li estis pranepo de Husejn, unu de la filoj de Fatima, filino de la Profeto Mahomedo kaj de Ali, kvara kalifo de la nomitaj "Raŝidunoj" (bone gviditaj). (eo)
- Ŷá‘far al-Sádiq, (17 Rabi‘ al-Awwal [83 DH] – 25 Shawwal [148 DH]) con la kunya Abu Abdullah y el título al-Sádiq, conocido como Imam Yá‘far al-Sádiq o abreviado como Imam al-Sádiq; Es el sexto imam de los chiitas duodecimanos y el quinto imam de los Ismailitas después de su padre Muhámmad al-Báqir y antes de su hijo Musa al-Kázim. Es conocido como el jefe de la secta Ya'fari y también el jefe de la secta chiita debido a su posición científica especial. Su linaje se remonta a Ali ibn Abi Tálib por parte de su padre y a Muhámmad ibn Abi Bakr por parte de su madre, Umm Farwah. (es)
- Jaʿfar ibn Muḥammad ibn ʿAlī al-Ṣādiq (Arabic: جعفر بن محمد الصادق; c. 702 – 765 CE), commonly known as Jaʿfar al-Ṣādiq (lit. 'Ja'far the truthful'), was an 8th-century Shia Muslim scholar, jurist, and theologian. He was the founder of the Jaʿfarī school of Islamic jurisprudence and the sixth Imam of the Twelver and Ismāʿīlī denominations of Shīʿa Islam. The traditions (ḥadīth) recorded from al-Ṣādiq and his predecessor, Muḥammad ibn ʿAlī al-Bāqir, are said to be more numerous than all the ḥadīth reports preserved from the Islamic prophet Muhammad and the other Shīʿīte Imams combined. Among other theological contributions, he elaborated the doctrine of nass (divinely inspired designation of each Imam by the previous Imam) and isma (the infallibility of the Imams), as well as that of taqiy (en)
- Abû `Abdillâh Ja`far bin Muhammad al Sâdiq (arabe : أبو عبد الله جعفر بن محمد الصادق), né le 17 Rabi’ al-Awwal 83 AH / 20 avril 702 à Médine, et mort le 25 Chawal 148 AH / 14 décembre 765 dans la même ville, aussi connu sous le nom de Jafar al-Sadiq ou simplement as-Sadiq (le véridique), est le sixième imam pour les chiites duodécimains et le cinquième pour les ismaéliens, ainsi qu'une figure majeure dans les madahib hanafites et malikites de jurisprudence sunnite. Il était un descendant du premier imam et quatrième calife bien guidé Ali du côté de son père, Muhammad al-Bâqir, et du fils du premier calife bien guidé (en) du côté maternel de sa famille, Umm Farwah bint al-Qasim. Muhammad ibn Abou Bakr a été élevé par Ali, mais n’était pas son fils. Ali avait l'habitude de dire : « Muhammad (fr)
- Ja'far ash-Shadiq (Bahasa Arab: جعفر الصادق), nama lengkapnya adalah Ja'far bin Muhammad bin Ali bin Husain bin Ali bin Abu Thalib, adalah Imam ke-6 dalam tradisi Syi'ah. Ia lahir di Madinah pada tanggal 17 Rabiul Awwal 83 Hijriyah / 20 April 702 Masehi (M), dan meninggal pada tanggal 25 Syawal 148 Hijriyah / 13 Desember 765 M. Ja'far yang juga dikenal dengan julukan Abu Abdillah dimakamkan di Pekuburan Baqi', Madinah. Ia merupakan ahli ilmu agama dan ahli hukum Islam (fiqih). Aturan-aturan yang dikeluarkannya menjadi dasar utama bagi mazhab Ja'fari atau Dua Belas Imam; ia pun dihormati dan menjadi guru bagi kalangan Sunni karena riwayat yang menyatakan bahwa ia menjadi guru bagi Abu Hanifah (pendiri Mazhab Hanafi) dan Malik bin Anas (pendiri Mazhab Maliki). Perbedaan tentang siapa yang me (in)
- Jaʿfar al-Ṣādiq, ossia Abū ʿAbd Allāh Jaʿfar ibn Muḥammad ibn ʿAlī (Arabo جعفر بن محمد الصادق; Medina, 20 aprile 702 – Medina, 14 dicembre 765), è stato il sesto Imam sciita duodecimano, ismailita e alawita/Mustaʿlī, nonché quinto Imam Nizārī. Figlio di Muhammad al-Baqir e di Umm Farwa (Fāṭima bt. al-Qāsim b. Muhammad b. Abī Bakr), nacque a Medina il 20 aprile del 702 e morì nella medesima città il 14 dicembre del 765. È inumato nel cimitero cittadino del Baqiʿ al-Gharqad. Il suo Imamato durò per 31 anni, dal 734 al 765. Sposò , e tra i suoi figli figurano: (it)
- Imam Jafer Sadiq of Ja'far al-Sadiq (Arabisch: جعفر الصادق, Turks: İmâm Câʿfer es-Sâdık of Cafer-i Sadık), volledige naam Ja'far ibn Muhammad ibn Ali ibn Husayn (Medina, 20 april 702 - 4 december 765) was een afstammeling van de islamitische profeet Mohammed (via zijn dochter Fatima) en Ali ibn Aboe Talib. Hij wordt beschouwd als de zesde imam van de Twaalf Imams door aanhangers van het sjiisme, alevitisme, bektashisme en het soefisme. (nl)
- Dżafar ibn Muhammad as-Sadik (arab. جعفر بن محمد الصادق, Ǧaʿfar ibn Muḥammad aṣ-Ṣādiq; ur. 23 kwietnia 702 w Medynie, zm. 7 grudnia 765 tamże) – muzułmański teolog i prawnik, według szyitów (imamitów i ismailitów) szósty prawowity przywódca muzułmańskiej wspólnoty. (pl)
- Jafar as-Sadiq, född 702 i Medina, död 765, arabisk religionslärd, rättslärd och vetenskapsman. Han var shiaimam (den sjätte enligt imamiterna och den femte enligt ismailiterna).Han betraktas som ofelbar av shiitiska muslimer. Abu Hanifa och Malik ibn Anas, som grundade två sunnitiska lagskolor (madhhab), studerade för Jafar as-Sadiq. Det gjorde även som etablerade den mutazilitiska skolan inom islamisk teologi (kalam). Efter as-Sadiqs bortgång splittrades shiitiska muslimer över frågan om hans efterträdare. Enligt imamiterna eller tolv-imam-shiiterna var Musa al-Kazim hans rätta efterträdare. Ismailiterna eller sju-imam-shiiterna valde däremot en annan efterträdare. Imam Musa al-Kazim gick bort år 795 i Sindi ibn Shahiq. Även den kända fysikern och kemisten Jaber ibn Hajjan eller Geber s (sv)
- Джафар ібн Мухаммед Абу Абдаллах (араб. جعفر بن محمد الصادق) — 6-й імамітський імам. Засновник Джафаритського мазхабу. Народився, жив і помер у Медині. Джафар ас-Садик не брав ніякої участі у політичній діяльності та не претендував на імамат. Він був переконаним противником збройної боротьби за владу, засуджував виступи своїх родичів (Зайда ібн Алі в Куфі у 739—740 рр., Мухаммеда ан-Нафс аз-Закія в 762 р. у Хіджазі), зберігав мирні стосунки з омеядським халіфом Хішамом та аббасидським халіфом Мансуром, не зважаючи на їх жорстокі репресії проти Алідів. Більше того, після поразки Омеядів він відмовився від халіфату, запропонованого йому як голові Алідів. Основну роль, очевидно, відіграв тверезий розрахунок — реальна влада знаходилась тоді в руках прибічників Аббасидів. (uk)
- Абу́ Абдулла́х Джафа́р ибн Муха́ммад аль-Кураши, более известный как Джафар ас-Садик (араб. جعفر الصادق; 702, Медина — 765, Медина) — исламский богослов, потомок пророка Мухаммада, факих, мухаддис. Эпоним джафаритского мазхаба. Шииты-имамиты и исмаилиты почитают его в качестве шестого непогрешимого имама. Согласно доктрине шиитов-имамитов обладал эзотерическими знаниями (джафр). Не претендовал на власть в Халифате и всячески отказывался от какого-либо участия в политической деятельности. Среди его учеников были как «крайние» шииты, так и основатели суннитских мазхабов. Джафару ас-Садику приписывается ряд произведений по хадисам, фикху, тафсиру, однако их авторство ставится под сомнение. После смерти Джафара ас-Садика шииты разделились на несколько общин, в том числе исмаилитская ветвь шии (ru)
|
