| dbo:abstract
|
- الدَّوْلَةُ الفَاطِمِيَّةُ أو الخِلَاْفَةُ الفَاطِمِيَّةُ أو الدَّوْلَةُ العُبَيْدِيَّةُ هي إحدى دُولِ الخِلافةُ الإسلاميَّة، والوحيدةُ بين دُولِ الخِلافةِ التي اتخذت من المذهب الشيعي (ضمن فرعه الإسماعيلي) مذهبًا رسميًّا لها. قامت هذه الدولة بعد أن نشط الدُعاة الإسماعيليّون في إذكاء الجذوة الحُسينيَّة ودعوة الناس إلى القتال باسم الإمام المهديّ المُنتظر، الذين تنبؤوا جميعًا بظُهوره في القريب العاجل، وذلك خلال العهد العبَّاسي فأصابوا بذلك نجاحًا في الأقاليم البعيدة عن مركز الحُكم خُصوصًا، بسبب مُطاردة العبَّاسيين لهم واضطهادهم في المشرق العربي، فانتقلوا إلى المغرب حيثُ تمكنوا من استقطاب الجماهير وسط قبيلة كتامة البربريَّة خصوصًا، وأعلنوا قيام الخِلافةِ بعد حين. شملت الدولة الفاطميَّة مناطق وأقاليم واسعة في شمال أفريقيا والشرق الأوسط، فامتدَّ نطاقها على طول الساحل المُتوسطيّ من بلاد المغرب إلى مصر، ثُمَّ توسَّع الخُلفاء الفاطميّون أكثر فضمّوا إلى مُمتلكاتهم جزيرة صقلية، والشَّام، والحجاز، فأصبحت دولتهم أكبر دولةٍ استقلَّت عن الدولة العبَّاسيَّة، والمُنافس الرئيسيّ لها على زعامة الأراضي المُقدَّسة وزعامة المُسلمين. اختلفت المصادر التاريخيَّة حول تحديد نسب الفاطميين، فمُعظم المصادر الشيعيَّة تؤكِّد صحَّة ما قال به مؤسس هذه السُلالة، الإمام عُبيد الله المهدي بالله، وهو أنَّ الفاطميين يرجعون بنسبهم إلى مُحمَّد بن إسماعيل بن جعفر الصَّادق، فهُم بهذا عَلَويّون، ومن سُلالة الرسول مُحمَّد عبر ابنته فاطمة الزهراء ورابع الخُلفاء الرَّاشدين الإمام عليّ بن أبي طالب. بالمُقابل، أنكرت مصادر أُخرى هذا النسب وأرجعت أصل عُبيد الله المهدي إلى الفُرس أو اليهود. أسس الفاطميّون مدينة المهدية في ولاية إفريقية سنة 300هـ المُوافقة لِسنتيّ 912 - 913م، واتخذوها عاصمةً لدولتهم الناشئة، وفي سنة 336هـ المُوافقة لِسنة 948م، نقلوا مركز الحُكم إلى مدينة المنصوريَّة، ولمَّا تمَّ للفاطميين فتح مصر سنة 358هـ المُوافقة لِسنة 969م، أسسوا مدينة القاهرة شمال الفسطاط، وجعلوها عاصمتهم، فأصبحت مصر المركز الروحيّ والثقافيّ والسياسيّ للدولة، وبقيت كذلك حتّى انهيارها. أظهر عددٌ من الخُلفاء الفاطميّون تعصُّبهم للمذهب الإسماعيلي، فعانى أتباع المذاهب والديانات الأُخرى خِلال عهدهم، وبالمُقابل اشتهر غيرهم بتسامحه الشديد مع سائر المذاهب الإسلاميَّة ومع غير المُسلمين من اليهود والنصارى الأقباط واللاتين والشوام من رومٍ وسُريانٍ وموارنة، واشتهر الفاطميّون أيضًا بقدرتهم على الاستفادة من كافَّة المُكونات البشريَّة لدولتهم المُنتمية لتكتُلاتٍ عُنصريَّة مُتنوِّعة، فاستعانوا بالبربر والتُرك والأحباش والأرمن في تسيير شؤون الدولة، إلى جانب المُكوِّن العُنصري الرئيسي، أي العرب. شكَّل العصر الفاطمي امتدادًا للعصر الذهبي للإسلام، لكنَّ قُصور الخُلفاء لم تحفل بالعُلماء والكُتَّاب البارزين كما فعلت قُصور بغداد قبلها. وكان الجامع الأزهر ودار الحكمة مركزين كبيرين لنشر العلم وتعليم أُصول اللُغة والدين. وأبرز عُلماء هذا العصر كان الحسن ابن الهيثم كبير عُلماء الطبيعيَّات، والأخصَّائي بعلم البصريَّات، وقد جاوزت مؤلَّفاته المائة في الرِّياضيَّات وعلم الفلك والطب. أخذت الدولة الفاطميَّة تتراجع بسُرعةٍ كبيرة خلال القرنين الحادي عشر والثاني عشر الميلاديين، فاستبدَّ الوُزراء بالسُلطة وأصبح اختيار الخُلفاء بأيديهم. وكان هؤلاء الخُلفاء غالبًا من الأطفال أو الفتيان، واختلف عددٌ كبيرٌ من الوزراء مع قادة الجيش ووُلاة الأمصار ورجال القصر، فعاشوا في جوٍ من الفتن والدسائس، تاركين الناس يموتون من المجاعة والأوبئة المُتفشية. وخلال ذلك الوقت كانت الخِلافة العبَّاسيَّة قد أصبحت في حماية السلاجقة، الذين أخذوا على عاتقهم استرجاع الأراضي التي خسرها العبَّاسيّون لصالح الفاطميين، ففتحوا شمال الشَّام وسواحلها وسيطروا عليها لفترةٍ من الزمن قبل أن يستردَّها الفاطميّون، لكنَّها لم تلبث بأيديهم طويلًا، إذ كانت الحملة الصليبيَّة الأولى قد بلغت المشرق، وفتح المُلوك والأُمراء الإفرنج المُدن والقلاع الشاميَّة الواحدة تلو الأُخرى، وبلغ أحد هؤلاء المُلوك، وهو عمّوري الأوَّل أبواب القاهرة وهددها بالسُقوط. استمرَّت الدولة الفاطميَّة تُنازع حتّى سنة 1171م عندما استقلَّ صلاح الدين الأيوبي بمصر بعد وفاة آخر الخُلفاء الفاطميين، وهو أبو مُحمَّد عبدُ الله العاضد لدين الله، وأزال سُلطتهم الإسميَّة بعد أن كانت سُلطتهم الفعليَّة قد زالت مُنذُ عهد الوزير بدر الدين الجمالي. (ar)
- El Califat Fatimita (الخِلَاْفَةُ الفَاطِمِيَّةُ, al-Ḫilāfa al-Fāṭimiyya) o Estat Fatimita (àrab: الدَّوْلَةُ الفَاطِمِيَّةُ, ad-Dawla al-Fāṭimiyya) fou un califat musulmà de l'edat mitjana, l'únic que tenia el xiisme ismaïlita com a religió oficial. Es va estendre pel nord d'Àfrica i part de l'Orient Mitjà entre el 909 i el 1171. Rep el nom de «fatimita», ja que la dinastia que el dirigí descendia, suposadament, del profeta Muhàmmad per línia de la seva filla Fàtima az-Zahrà. (ca)
- Arabská dynastie Fátimovců vládla v Egyptě v 10.–12. století a byla představitelem šíitského směru islámu. (cs)
- Το Χαλιφάτο των Φατιμιδών (909-1171 μ.Χ., αραβικά: الفاطميون) ήταν ισμαηλιτικό σιιτικό χαλιφάτο, που εκτεινόταν σε μια μεγάλη περιοχή του αραβικού κόσμου, από την Ερυθρά Θάλασσα στην Ανατολή μέχρι τον Ατλαντικό Ωκεανό στη Δύση. Αρχικώς με έδρα την Τυνησία (Ιφρικίγια), η δυναστεία των Φατιμιδών επέκτεινε την κυριαρχία της κατά μήκος της μεσογειακής ακτής της Αφρικής και τελικώς έφτασε μέχρι την Αίγυπτο κάνοντάς τη το κέντρο του χαλιφάτου. Στην ακμή της, εκτός της Αιγύπτου, το χαλιφάτο περιελάμβανε διάφορες περιοχές του Μαγκρέμπ, του Σουδάν, της Σικελίας, της Ανατολής και της Χετζάζης στην Αραβική Χερσόνησο. Οι Φατιμίδες ίδρυσαν την τυνησιακή πόλη της Αλ Μαχντίγια και την έκαναν πρωτεύουσά τους, πριν κατακτήσουν με τον Γκοχάρ αλ Ρούμι την Αίγυπτο και ιδρύσουν την πόλη του Καΐρου (Καχίρα) το 969 μ.Χ. Από τότε και μετά το Κάιρο έγινε η πρωτεύουσα του χαλιφάτου, με την Αίγυπτο να αποτελεί το πολιτικό, πολιτιστικό και θρησκευτικό κέντρο του κράτους. Ο όρος Φατιμίδες συνηθίζεται να αναφέρεται μερικές φορές στους πολίτες του χαλιφάτου. Η άρχουσα ελίτ του κράτους ανήκε στον ισμαηλιτικό κλάδο του σιιτισμού. Οι αρχηγοί της δυναστείας ήταν επίσης σιίτες ισμαηλίτες ιμάμηδες, γι΄ αυτό και είχαν θρησκευτική αξία για τους μουσουλμάνους αυτού του κλάδου του σιιτισμού. Η εξουσία των Φατιμιδών σηματοδοτεί μια σπάνια περίοδο στη μουσουλμανική ιστορία, κατά την οποία οι απόγονοι του Αλί ιμπν Αμπί Τάλιμπ (εξ ου και το όνομα Φατιμίδες, από τη γυναίκα του Αλί και κόρη του Μωάμεθ, Φάτιμα) είχαν τα ηνία του χαλιφάτου, με την εξαίρεση της τελικής περιόδου του Χαλιφάτου Ρασιντούν υπό τον ίδιο τον Αλί. Το χαλιφάτο συχνά έδειχνε να εξασκεί ένα βαθμό θρησκευτικής ανεκτικότητας επί των μη ισμαηλιτικών σεκτών του Ισλάμ, καθώς και απέναντι στους Εβραίους, Μαλτέζους χριστιανούς και Κόπτες χριστιανούς. Τα δικαστήρια στις περιοχές των Φατιμιδών χρησιμοποιούσαν λειτουργούς της σχολής ισλαμικού δικαίου Χανάφι, και ο πληθυσμός του χαλιφάτου ήταν κυρίως Σουνίτες. Το χαλιφάτο των Φατιμιδών ξεχώριζε επίσης από τον διακεκριμένο ρόλο των Βερβέρων κατά τα πρώτα χρόνια της ίδρυσής του. Διατηρήθηκε από το 909 μ.Χ. έως το 1171, όταν ο Σαλαντίν έγινε σουλτάνος της Αιγύπτου και επέστρεψε τη χώρα στην κυριαρχία της πίστης του σουνιτικού μουσουλμανικού Χαλιφάτου των Αββασιδών. (el)
- La araba dinastio de Fatimidoj regis inter la jaroj 909 kaj 1171 en Norda Afriko (Magrebo kaj Egiptio) kaj Sirio. Ĝi estis reprezentanto de ŝijaista direkto de islamo. (eo)
- Die Fatimiden (arabisch الفاطميون, DMG al-Fāṭimiyūn) waren eine ismailitische Dynastie, die 907 ein Gegenkalifat (zum Kalifat der Abbasiden) errichteten und von 909 bis 1171 in Nordafrika, das heißt im Maghreb und Ägypten, sowie in Vorderasien (Syrien) herrschten. (de)
- El Califato fatimí (también califato de Egipto o Imperio fatimí; en árabe, الفاطميون al-Fāṭimiyyūn) fue el cuarto califato islámico, el único chií de toda la historia —ismailita, concretamente—. Dominó el norte de África del año 909 al 1171. Inicialmente establecida en Túnez, la dinastía controló la costa mediterránea de África y convirtió Egipto en el centro de su califato en la segunda mitad del siglo x. En su apogeo, el califato incluía, además de Egipto, parte del Magreb, Sudán, Sicilia, el Levante mediterráneo y la región de Hiyaz. (es)
- The Fatimid dynasty (Arabic: الفاطميون) was an Isma'ili Shi'a dynasty of Arab descent that ruled an extensive empire, the Fatimid Caliphate, between 909 and 1171 CE. Claiming descent from Fatima and Ali, they also held the Isma'ili imamate, claiming to be the rightful leaders of the Muslim community. The line of Nizari Isma'ili imams, represented today by the Aga Khans, claims descent from a branch of the Fatimids. The Fatimid dynasty emerged as the leaders of the clandestine early Isma'ili missionary movement (da'wa) in the ninth century CE, ostensibly acting on behalf of a hidden imam, implied at the time to be Muhammad ibn Isma'il. The Isma'ili da'wa spread widely across the Islamic world, then ruled by the Abbasid Caliphate. In 899, the future first Fatimid caliph, Abdallah, proclaimed himself to be the expected imam, causing a rift in the Isma'ili da'wa as the Qarmatians, who did not recognize his imamate, split off. In the meantime, Isma'ili agents had managed to conquer large parts of Yemen and Ifriqiya, as well as launch uprisings in Syria and Iraq. Fleeing Abbasid persecution to Ifriqiya, Abdallah proclaimed himself openly and established the Fatimid Caliphate in 909. From there, the Fatimid imam–caliphs extended their rule over most of the Maghreb as well as Sicily, before conquering Egypt in 969. Founding Cairo as their new capital, for the next two centuries, the Fatimids would be based in Egypt and identified with the country. At their height, the Fatimids claimed control or suzerainty over much of North Africa, Sicily, Egypt, the Levant, the Hejaz, Yemen, and Multan. The Fatimids' claimed pedigree of descent from Fatima and Ali was central to their legitimacy as the legitimate imams in an unbroken, divinely ordained line from Ali onwards. Their initial obscurity, and the publication of conflicting and incorrect genealogies by the first Fatimid caliph (known by the diminutive Ubayd Allah by his detractors), cast doubt on the accuracy of these claims, which were usually rejected by contemporary Sunni and Twelver Shi'a alike, who considered them impostors and usurpers. As a result, many sources into the 20th century referred to the Fatimids by the derogatory name Ubaydids. Fatimid expansion into the Levant, and the ideological challenge that the ascendancy of Shi'a regimes represented, resulted in the Sunnis rallying around the Abbasid Caliphate in response, triggering the Sunni revival of the 11th century. Faced with internal turmoil, and the arrival of the Seljuk Turks and then the Crusades, Fatimid power began to decline in the later 11th century. the dynasty was saved by passing power to powerful military viziers, but this also meant that the imam–caliphs often were mere puppet rulers. The initial dynamism of the da'wa was diminished by bitter succession disputes, which resulted in large parts of the Isma'ili communities breaking off from the Fatimid allegiance, and tarnished the prestige and authority of the dynasty. The last of the Fatimid imam–caliphs were powerless child rulers, until Saladin deposed the dynasty in 1171. The remaining members of the dynasty and their offspring were placed under house arrest in Cairo until their deaths; the last members of the dynasty died in the mid-13th century. (en)
- Fatimatar Kalifa-herria (arabieraz: الدولة الفاطمية al-Fātimiyyūn) Mahoma hil ondoren kalifa-herriak izandako lau aldietatik azkena izan zen, fatimatarrek kontrolatua. Fatimatarren dinastia arabiar xiita izan zen, eta Magreb, Egipto, Sizilia, Malta eta Mediterraneoko ekialdea kontrolatu zituen 909ko urtarrilaren 5etik 1171ra. Hiriburua Kairon ezarri zuten. Bere buruzagiak politikoak ez ezik imanak ere baziren, hau benetan bitxia izan zen Islamaren historian, fatimatarrez gain, Ali kalifa eta iman aldi berean izateko bakarra izan zelako. Fatimatarrek tolerantziaz jokatu zuten, ismaeldar ez ziren Islameko beste sektetakoekin ez ezik, judu, maltar kristau eta koptoekin ere. (eu)
- Le Califat fatimide était un califat islamique chiite fondé en 909 par Ubayd Allah al-Mahdi, appartenant à la dynastie des Fatimides qui régna, depuis l'Ifriqiya (entre 909 et 969) puis depuis l'Égypte (entre 969 et 1171). Il englobait une grande partie de l'Afrique du Nord, la Sicile et une partie du Moyen-Orient. Les Fatimides sont issus de la branche religieuse chiite des ismaéliens pour laquelle le calife doit être choisi parmi les descendants d'Ali, cousin et gendre du prophète de l'islam Mahomet et de Fatima Zahra, fille du prophète. Ils considèrent les Abbassides sunnites comme des usurpateurs de ce titre. Le califat prend son essor en Ifriqiya où Ubayd Allah al-Mahdi, qui arrive de Syrie, centre de la propagande fatimide et trouve un terrain préparé par des missionnaires propagandistes. En l'occurrence, Abu Abd Allah ach-Chi'i, envoyé en Afrique du Nord sait gagner à sa cause les Berbères Ketamas, tribu qui était établie à l'est de l'actuelle Algérie, ce qui lui permet de renverser le pouvoir local aghlabide. Après un intermède en Ifriqiya, ils s'établissent dans la ville du Caire qui, pendant leur règne, prendra un essor considérable. (fr)
- Fatimiyah, atau al-Fāthimiyyūn (bahasa Arab: الفاطميون, translit. al-Fāthimiyyūn) ialah penguasa Syiah yang berkuasa di berbagai wilayah di Maghreb, Mesir, dan Syam dari 5 Januari 910 hingga 1171. Negeri ini dikuasai oleh Ismailiyah, salah satu cabang Syi'ah. Pemimpinnya juga para imam Syiah, jadi mereka memiliki kepentingan keagamaan terhadap Isma'iliyyun. Kadang dinasti ini disebut pula dengan Bani Ubaidillah, sesuai dengan nama pendiri dinasti. (in)
- Les Fatimides (également appelés « Obeydides » depuis le (en) ; en arabe : بنو عبيد / banū ʿubayd) sont une dynastie califale chiite ismaélienne d'ascendance alide qui régna, depuis l'Ifriqiya (entre 909 et 969) puis l'Égypte (entre 969 et 1171), sur le Califat fatimide, un empire qui englobait une grande partie de l'Afrique du Nord, la Sicile et une partie du Moyen-Orient. (fr)
- I Fatimidi (in arabo: فاطِميّون, Fāṭimiyyūn) costituirono la dinastia sciita ismailita più importante di tutta la storia dell'Islam. Devono il loro nome alla presunta discendenza da Fātima bt. Muhammad, figlia del profeta Maometto, che dal suo matrimonio con ʿAlī b. Abī Tālib garantì una discendenza al Profeta. La prima base del movimento — parte del più vasto movimento carmata — fu nel IX secolo in Siria nella città di Salamiyya, tra Hama e Homs (ar. Hims). Il fatimide ʿUbayd Allāh al-Mahdī bi-llāh si propose come ḥanīf agli inizi del X secolo, e quindi di diritto come califfo e come l'Imām al-Qāʾim, "l'Imam permanente") che l'Ismailismo credeva si sarebbe manifestato alla fine dei tempi per ricondurre l'Islam alla sua originaria purezza e questo provocò una frattura mai più ricompostasi con il resto del movimento carmata. Sfuggito alle truppe abbasidi e agli stessi avversari carmati che lo consideravano un impostore e un traditore, ʿUbayd Allāh riparò in Egitto e da lì, grazie ad accordi sottoscritti con esponenti della tribù berbera dei Kutāma, in Cabilia, Algeria In un primo periodo di quattro anni ʿUbayd Allāh (che talora è chiamato anche Saʿīd o ʿAlī) non rivelò le sue intenzioni e la sua identità e si spostò nelle aree sottoposte al controllo dei kharigiti Midraridi per dare ancor meno nell'occhio ma qui fu sottoposto a misure di residenza sorvegliata per cinque anni. In suo favore agì il responsabile della daʿwa (macchina propagandistica retta da dā‘ī, ovvero "missionari"), Abū ʿAbd Allāh al-Shīʿī, che con un esercito di devoti berberi convertiti sbaragliò le forze aghlabidi ad al-Arbus il 19 marzo del 909. Giunto a Sijilmāsa (Sigilmassa), dove si trovava recluso il suo signore, Abū ʿAbd Allāh al-Shīʿī obbligò il 26 agosto 909 l'emiro rustemide a rilasciare senza indugio il suo prigioniero che, portato a Raqqāda (la capitale aghlabide), si presentò assumendo il 6 giugno 910 il laqab di al-Mahdī ("il Ben Guidato [da Dio]"). Dalla Tunisia i Fatimidi espansero il loro dominio fino alla Sicilia e il nord-Africa, culminato con il califfo al-Mu'izz e la conquista dell'Egitto. Furono promotori delle scienze e dell'arte, di cui resta traccia in Sicilia e nell'Università del Cairo fondata da Jawhar al-Siqilli (911-992), fra le più antiche e prestigiose nel mondo arabo, che ad oggi, dopo la rifondazione a inizio novecento, ancora forma la maggior parte degli imam di tutto il mondo. Alla metà dell'XI secolo i Sunniti turchi Selgiuchidi vinsero i Fatimidi respinti fuori dalla Siria. A questo declino seguì la perdita della Palestina, dopo le prime due Crociate, e la vittoria di Saladino in Egitto (1171), con l'inizio della nuova dinastia degli Ayyubidi. (it)
- La dinastia fatimide, araba di origine e sciita ismailita di fede, nacque nel X secolo con la vittoria ai danni dei sunniti Aghlabidi e, fino al XII secolo, governò con maggiore o minore autorità il Maghreb (nei confini di quella che i geografi musulmani chiamarono Ifriqiya), l'Egitto, buona parte della Siria e parte dell'Arabia, con le due Città Sante di Mecca e Medina. I loro governanti furono sostanzialmente assimilabili ai califfi ma preferirono sempre sottolineare la sacralità del loro missione di riunificare tutto il mondo islamico sotto la loro guida, assumendo il termine di Imām. Essi furono: 1.
* ʿUbayd Allāh al-Mahdī bi-llāh (909-934) 2.
* Muhammad al-Qāʾim bi-amri llāh (934-946) 3.
* Ismāʿīl al-Manṣūr bi-naṣri llāh (946-953) 4.
* al-Muʿizz li-dīn Allāh (953-975) 5.
* Abū Manṣūr Nizār al-ʿAzīz bi-llāh (975-996) 6.
* al-Hākim bi-amri llāh (996-1021) 7.
* ʿAlī al-Zāhir (1021-1036) 8.
* al-Mustanṣir bi-llāh (1036-1094) 9.
* al-Mustaʿlī (1094-1101) 10.
* al-Āmir bi-aḥkāmi llāh (1101-1130) 11.
* al-Ḥāfiz (1130-1149) 12.
* al-Zāfir (1149-1154) 13.
* al-Fāʾiz (1154-1160) 14.
* al-ʿĀḍid (1160-1171) Nel 1171 l'Imamato fu dichiarato estinto per l'assenza di eredi maschi e il loro dominio tornò nell'ambito del sunnismo per opera di Saladino, vassallo di Norandino prima di rivendicare la sua assoluta indipendenza dalla dinastia zengide. (it)
- ファーティマ朝（ファーティマちょう、アラビア語: الخلافة الفاطمية 、Al-Khilafah al-Fāṭimīyah）は、シーア派の一派、イスマーイール派が建国したイスラム王朝である（909年 - 1171年）。その君主は、イスマーイール派が他のシーア派からの分裂時に奉じたイマーム、イスマーイールの子孫を称し、イスラム世界の多数派であるスンナ派の指導者であるアッバース朝のカリフに対抗してカリフを称した。王朝名のファーティマは、イスマーイールの先祖である初代イマーム、アリーの妻で預言者ムハンマドの娘であるファーティマに由来している。 ファーティマ朝は、北アフリカのイフリーキヤ（現在のチュニジア）で興り、のちにカイロに移ってエジプトを中心に支配を行った。イスマーイール派の信仰を王朝の原理として打ち出し、カリフを称するなどアッバース朝に強い対抗意識をもった。同じ時期にはイベリア半島のアンダルスでスンナ派の後ウマイヤ朝がカリフを称したのでイスラム世界には3人のカリフが鼎立した。そこから、日本ではかつては3人のカリフのうち地理的に中間に位置するファーティマ朝を「中カリフ国」と通称していた。 (ja)
- Het kalifaat van de Fatimiden (of ook wel het kalifaat van de Isma'ilieten) was een in Noord-Afrika regerende dynastie van de 10e eeuw tot de 12e eeuw. (nl)
- 파티마 칼리파국(아랍어: الفاطميون) 혹은 파티마 왕조는 아랍 제국의 시아파 이슬람 왕조로 909년부터 1171년까지 이집트, 북아프리카, 레반트를 다스린 왕조이다. 이 왕조의 군주 (칼리프)들은 이슬람의 시조인 무함마드의 딸 파티마의 후손이라고 주장하며 왕조의 이름도 파티마라고 정했다. 이들은 이슬람 시아파의 또다른 분파인 이스마일파였다. (ko)
- Fatymidzi, arab. الفاطميون – ismailicka dynastia kalifów panująca w Północnej Afryce w latach 909–1171. Fatymidzi wywodzili swoje pochodzenie od Fatimy i Alego, jednak przedstawiana przez nich genealogia była powszechnie kwestionowana. W źródłach pojawiają się po raz pierwszy w IX wieku jako przywódcy ismailickiego ruchu, działający w imieniu ukrytego imama , którego przyjście jako mahdiego mieli przygotować. Abd Allah al-Mahdi (909–934), właściwy założyciel dynastii Fatymidów, przypisał sobie samemu tytuł mahdiego i założył konkurencyjny w stosunku do abbasydzkiego kalifat na terenie Ifrikijji. Ubocznym skutkiem tej zmiany ideologicznej było wyodrębnienie się w ramach ruchu ismailickiego karmatów, którzy nie uznawali mesjanistycznych pretensji Fatymidów. Następcom Abd Allaha udało się zdominować Maghreb, a w roku 969 Al-Mu’izz (953–975) zdobył także Egipt, co doprowadziło do przeniesienia tam siedziby dynastii i stopniowego zerwania więzów z Maghrebem. Szczyt powodzenia Fatymidzi osiągnęli w roku 1059, kiedy przez krótki czas ich władza była uznawana w samym Bagdadzie. Abbasydów uratowali jednak sunniccy Turcy Seldżuccy, którzy odbili Bagdad, a następnie zagarnęli posiadłości Fatymidów w Syrii i Palestynie. Za panowania Al-Mustansira (1036–1094) Fatymidzi pogrążyli się w kryzysie wewnętrznym, który doprowadził do przejścia rzeczywistej władzy w państwie w ręce kolejnych wezyrów. Jednocześnie kolejne kryzysy dynastyczne doprowadziły do wyodrębnienia się wśród ismailitów nieuznających władzy Fatymidów nizarytów i . Zagrożeni przez krzyżowców ostatni Fatymidzi zwrócili się o wsparcie do sunnickiego władcy Syrii Nur ad-Dina (1146–1174). Jednak przysłany przez niego dowódca, Saladyn, wykorzystał słabość dynastii do jej obalenia i przywrócenia panowania sunnizmu w Egipcie w roku 1171. (pl)
- O Califado Fatímida foi um califado formado com a ascensão da dinastia dos Fatímidas, uma dinastia xiita ismaelita, de origem árabe, constituída por catorze califas, que reinou na África do Norte entre 909 e 1048 e no Egito entre 969 e 1171. (pt)
- Фатими́ды (араб. الفاطميون, аль-Фатимийун) — династия шиитских (исмаилитских) халифов и имамов, правившая в Фатимидском халифате с 909 по 1171 г. Считали себя потомками Али ибн Абу Талиба и дочери исламского пророка Мухаммеда Фатимы (отсюда название). Возвышение Фатимидов произошло благодаря народному восстанию берберского племени . Они пришли под лозунгами пришествия имама-махди и разгромили государство суннитов-Аглабидов в Ифрикии. В январе 910 г. вождь исмаилитов Убайдаллах был провозглашён махди и принял титул халифа. Фатимиды подчинили себе земли Северной Африки, Сицилию, (Левант), побережье Красного моря и продолжали борьбу за установление господства во всём мусульманском мире. Армия Фатимидов состояла из наёмников и мамлюков. После смерти фатимидского халифа аль-Адида и прихода к власти курдского визиря из династии Айюбидов Салах ад-Дина династия прекратила своё существование. (ru)
- Fatimiderna (arabiska: الفاطميون, al-Fāṭimiyyūn) var den regerande dynastin i det fatimidiska imperiet eller fatimidiska kalifatet, som styrde Nordafrika från 909 till 1171. Namnet fatimider härleds från profeten Muhammeds dotter Fatima Zahra. Fatimiderna tillhörde den shiitiska grenen av islam och till en sekt som kallades ismailiter. Deras rike var det enda av kalifaten som hade shiaislam som statsreligion. (sv)
- Фатімідський халіфат (909—1171) — середньовічна шиїтська (ісмаїлітська) арабська держава з центром у Каїрі (починаючи з 972 року). На піку своєї могутності Фатімідський халіфат включав у себе території Єгипту, Магрибу, Палестини та Сирії. Фатіміди (араб: الفاطميون, трансліт. al-Fāṭimīyūn) вели свій рід від Фатіми, дочки пророка Мухаммеда. Держава Фатімідів вперше сформувалася серед берберських племен Кутама, в Алжирі, в 909 році н.е. після захоплення Раккади, Аглабідської столиці. У 921 році Фатіміди заснували нову столицю — туніське місто Махдія. У 948 році вони перенесли свою столицю в місто Аль-Мансурія, що поблизу Кайруана в Тунісі. У 969 році за правління халіфа аль-Муїзза (954—975) вони завоювали Єгипет і зробили Каїр новою столицею свого халіфату; Єгипет став політичним, культурним та релігійним центром шиїтської імперії. Після перших завоювань халіфат ставився толерантно до неісмаїлістських сект ісламу, а також до євреїв, мальтійських християн та єгипетських християн-коптів. Проте фатімідські халіфи так і не змогли переконати широкі маси єгипетського населення прийняти свої релігійні переконання. Останній Фатімідський халіф був позбавлений влади Салах ад-Діном — курдським воєначальником, покликаним для організації оборони проти хрестового походу в 1169, який став засновником династії Айюбідів. (uk)
- Фатими́дский халифа́т (араб. الخِلَاْفَةُ الفَاطِمِيَّةُ) — средневековое шиитско-исмаилитское государство (халифат), существовавшее с 909 по 1171 год. В эпоху территориального расцвета занимало территории Египта, Магриба, Хиджаза, Тихамы, Палестины и (Леванта), побережья Красного моря в Африке и Йемене Фатимидский халифат образовался в результате восстания берберских племён Кутама, возглавляемых исмаилитским проповедником , против династии Аглабидов. Восстание было успешным, и власть перешла к Убайдаллаху аль-Махди, который утверждал, что является потомком дочери исламского пророка Мухаммеда Фатимы и её мужа Али ибн Абу Талиба, четвёртого праведного халифа и первого имама шиитов. После первоначальных завоеваний халифат часто допускал определённую религиозную терпимость по отношению к нешиитским течениям ислама, а также к евреям, мальтийским христианам и коптам. В конце XI и XII веке халифат Фатимидов быстро пришёл в упадок, а в 1171 году визирь Салах ад-Дин взял власть в свои руки. Он основал династию Айюбидов, которая объединила земли Фатимидов и Аббасидов. (ru)
- Фатімі́ди (909–1171) — династія ісмаїлітських халіфів, що зводили своє походження до Алі і Фатіми через , сина Джафара ас-Садика. Основою релігійної ідеології Фатімідського халіфату була найвідоміша гілка з шиїтського напряму ісламу — ісмаїлітська течія, яка виникла у VIII столітті. Суніти заперечували алідське походження Фатімідів і називали їх Убайдитами, тобто нащадками ісмаїлітського імама Абдаллаха аль-Махді, засновника династії Фатімідів. У результаті прямих завоювань і пропаганди Фатімідам вдалось захопити Іфрикію з Сицилією, Марокко, Єгипет, Палестину і частину Сирії. (uk)
- 法蒂玛王朝（909年－1171年）又稱法提瑪王朝，北非伊斯蘭王朝，中国史籍称之为绿衣大食，西方文献又名南萨拉森帝国。以伊斯兰先知穆罕默德之女法蒂玛得名。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- El Califat Fatimita (الخِلَاْفَةُ الفَاطِمِيَّةُ, al-Ḫilāfa al-Fāṭimiyya) o Estat Fatimita (àrab: الدَّوْلَةُ الفَاطِمِيَّةُ, ad-Dawla al-Fāṭimiyya) fou un califat musulmà de l'edat mitjana, l'únic que tenia el xiisme ismaïlita com a religió oficial. Es va estendre pel nord d'Àfrica i part de l'Orient Mitjà entre el 909 i el 1171. Rep el nom de «fatimita», ja que la dinastia que el dirigí descendia, suposadament, del profeta Muhàmmad per línia de la seva filla Fàtima az-Zahrà. (ca)
- Arabská dynastie Fátimovců vládla v Egyptě v 10.–12. století a byla představitelem šíitského směru islámu. (cs)
- La araba dinastio de Fatimidoj regis inter la jaroj 909 kaj 1171 en Norda Afriko (Magrebo kaj Egiptio) kaj Sirio. Ĝi estis reprezentanto de ŝijaista direkto de islamo. (eo)
- Die Fatimiden (arabisch الفاطميون, DMG al-Fāṭimiyūn) waren eine ismailitische Dynastie, die 907 ein Gegenkalifat (zum Kalifat der Abbasiden) errichteten und von 909 bis 1171 in Nordafrika, das heißt im Maghreb und Ägypten, sowie in Vorderasien (Syrien) herrschten. (de)
- El Califato fatimí (también califato de Egipto o Imperio fatimí; en árabe, الفاطميون al-Fāṭimiyyūn) fue el cuarto califato islámico, el único chií de toda la historia —ismailita, concretamente—. Dominó el norte de África del año 909 al 1171. Inicialmente establecida en Túnez, la dinastía controló la costa mediterránea de África y convirtió Egipto en el centro de su califato en la segunda mitad del siglo x. En su apogeo, el califato incluía, además de Egipto, parte del Magreb, Sudán, Sicilia, el Levante mediterráneo y la región de Hiyaz. (es)
- Fatimiyah, atau al-Fāthimiyyūn (bahasa Arab: الفاطميون, translit. al-Fāthimiyyūn) ialah penguasa Syiah yang berkuasa di berbagai wilayah di Maghreb, Mesir, dan Syam dari 5 Januari 910 hingga 1171. Negeri ini dikuasai oleh Ismailiyah, salah satu cabang Syi'ah. Pemimpinnya juga para imam Syiah, jadi mereka memiliki kepentingan keagamaan terhadap Isma'iliyyun. Kadang dinasti ini disebut pula dengan Bani Ubaidillah, sesuai dengan nama pendiri dinasti. (in)
- Les Fatimides (également appelés « Obeydides » depuis le (en) ; en arabe : بنو عبيد / banū ʿubayd) sont une dynastie califale chiite ismaélienne d'ascendance alide qui régna, depuis l'Ifriqiya (entre 909 et 969) puis l'Égypte (entre 969 et 1171), sur le Califat fatimide, un empire qui englobait une grande partie de l'Afrique du Nord, la Sicile et une partie du Moyen-Orient. (fr)
- ファーティマ朝（ファーティマちょう、アラビア語: الخلافة الفاطمية 、Al-Khilafah al-Fāṭimīyah）は、シーア派の一派、イスマーイール派が建国したイスラム王朝である（909年 - 1171年）。その君主は、イスマーイール派が他のシーア派からの分裂時に奉じたイマーム、イスマーイールの子孫を称し、イスラム世界の多数派であるスンナ派の指導者であるアッバース朝のカリフに対抗してカリフを称した。王朝名のファーティマは、イスマーイールの先祖である初代イマーム、アリーの妻で預言者ムハンマドの娘であるファーティマに由来している。 ファーティマ朝は、北アフリカのイフリーキヤ（現在のチュニジア）で興り、のちにカイロに移ってエジプトを中心に支配を行った。イスマーイール派の信仰を王朝の原理として打ち出し、カリフを称するなどアッバース朝に強い対抗意識をもった。同じ時期にはイベリア半島のアンダルスでスンナ派の後ウマイヤ朝がカリフを称したのでイスラム世界には3人のカリフが鼎立した。そこから、日本ではかつては3人のカリフのうち地理的に中間に位置するファーティマ朝を「中カリフ国」と通称していた。 (ja)
- Het kalifaat van de Fatimiden (of ook wel het kalifaat van de Isma'ilieten) was een in Noord-Afrika regerende dynastie van de 10e eeuw tot de 12e eeuw. (nl)
- 파티마 칼리파국(아랍어: الفاطميون) 혹은 파티마 왕조는 아랍 제국의 시아파 이슬람 왕조로 909년부터 1171년까지 이집트, 북아프리카, 레반트를 다스린 왕조이다. 이 왕조의 군주 (칼리프)들은 이슬람의 시조인 무함마드의 딸 파티마의 후손이라고 주장하며 왕조의 이름도 파티마라고 정했다. 이들은 이슬람 시아파의 또다른 분파인 이스마일파였다. (ko)
- O Califado Fatímida foi um califado formado com a ascensão da dinastia dos Fatímidas, uma dinastia xiita ismaelita, de origem árabe, constituída por catorze califas, que reinou na África do Norte entre 909 e 1048 e no Egito entre 969 e 1171. (pt)
- Fatimiderna (arabiska: الفاطميون, al-Fāṭimiyyūn) var den regerande dynastin i det fatimidiska imperiet eller fatimidiska kalifatet, som styrde Nordafrika från 909 till 1171. Namnet fatimider härleds från profeten Muhammeds dotter Fatima Zahra. Fatimiderna tillhörde den shiitiska grenen av islam och till en sekt som kallades ismailiter. Deras rike var det enda av kalifaten som hade shiaislam som statsreligion. (sv)
- Фатімі́ди (909–1171) — династія ісмаїлітських халіфів, що зводили своє походження до Алі і Фатіми через , сина Джафара ас-Садика. Основою релігійної ідеології Фатімідського халіфату була найвідоміша гілка з шиїтського напряму ісламу — ісмаїлітська течія, яка виникла у VIII столітті. Суніти заперечували алідське походження Фатімідів і називали їх Убайдитами, тобто нащадками ісмаїлітського імама Абдаллаха аль-Махді, засновника династії Фатімідів. У результаті прямих завоювань і пропаганди Фатімідам вдалось захопити Іфрикію з Сицилією, Марокко, Єгипет, Палестину і частину Сирії. (uk)
- 法蒂玛王朝（909年－1171年）又稱法提瑪王朝，北非伊斯蘭王朝，中国史籍称之为绿衣大食，西方文献又名南萨拉森帝国。以伊斯兰先知穆罕默德之女法蒂玛得名。 (zh)
- الدَّوْلَةُ الفَاطِمِيَّةُ أو الخِلَاْفَةُ الفَاطِمِيَّةُ أو الدَّوْلَةُ العُبَيْدِيَّةُ هي إحدى دُولِ الخِلافةُ الإسلاميَّة، والوحيدةُ بين دُولِ الخِلافةِ التي اتخذت من المذهب الشيعي (ضمن فرعه الإسماعيلي) مذهبًا رسميًّا لها. قامت هذه الدولة بعد أن نشط الدُعاة الإسماعيليّون في إذكاء الجذوة الحُسينيَّة ودعوة الناس إلى القتال باسم الإمام المهديّ المُنتظر، الذين تنبؤوا جميعًا بظُهوره في القريب العاجل، وذلك خلال العهد العبَّاسي فأصابوا بذلك نجاحًا في الأقاليم البعيدة عن مركز الحُكم خُصوصًا، بسبب مُطاردة العبَّاسيين لهم واضطهادهم في المشرق العربي، فانتقلوا إلى المغرب حيثُ تمكنوا من استقطاب الجماهير وسط قبيلة كتامة البربريَّة خصوصًا، وأعلنوا قيام الخِلافةِ بعد حين. شملت الدولة الفاطميَّة مناطق وأقاليم واسعة في شمال أفريقيا والشرق الأوسط، فامتدَّ نطاقها على طول الساحل المُتوسطيّ من بلاد المغرب إل (ar)
- Το Χαλιφάτο των Φατιμιδών (909-1171 μ.Χ., αραβικά: الفاطميون) ήταν ισμαηλιτικό σιιτικό χαλιφάτο, που εκτεινόταν σε μια μεγάλη περιοχή του αραβικού κόσμου, από την Ερυθρά Θάλασσα στην Ανατολή μέχρι τον Ατλαντικό Ωκεανό στη Δύση. Αρχικώς με έδρα την Τυνησία (Ιφρικίγια), η δυναστεία των Φατιμιδών επέκτεινε την κυριαρχία της κατά μήκος της μεσογειακής ακτής της Αφρικής και τελικώς έφτασε μέχρι την Αίγυπτο κάνοντάς τη το κέντρο του χαλιφάτου. Στην ακμή της, εκτός της Αιγύπτου, το χαλιφάτο περιελάμβανε διάφορες περιοχές του Μαγκρέμπ, του Σουδάν, της Σικελίας, της Ανατολής και της Χετζάζης στην Αραβική Χερσόνησο. (el)
- The Fatimid dynasty (Arabic: الفاطميون) was an Isma'ili Shi'a dynasty of Arab descent that ruled an extensive empire, the Fatimid Caliphate, between 909 and 1171 CE. Claiming descent from Fatima and Ali, they also held the Isma'ili imamate, claiming to be the rightful leaders of the Muslim community. The line of Nizari Isma'ili imams, represented today by the Aga Khans, claims descent from a branch of the Fatimids. (en)
- Fatimatar Kalifa-herria (arabieraz: الدولة الفاطمية al-Fātimiyyūn) Mahoma hil ondoren kalifa-herriak izandako lau aldietatik azkena izan zen, fatimatarrek kontrolatua. Fatimatarren dinastia arabiar xiita izan zen, eta Magreb, Egipto, Sizilia, Malta eta Mediterraneoko ekialdea kontrolatu zituen 909ko urtarrilaren 5etik 1171ra. Hiriburua Kairon ezarri zuten. Bere buruzagiak politikoak ez ezik imanak ere baziren, hau benetan bitxia izan zen Islamaren historian, fatimatarrez gain, Ali kalifa eta iman aldi berean izateko bakarra izan zelako. (eu)
- Le Califat fatimide était un califat islamique chiite fondé en 909 par Ubayd Allah al-Mahdi, appartenant à la dynastie des Fatimides qui régna, depuis l'Ifriqiya (entre 909 et 969) puis depuis l'Égypte (entre 969 et 1171). Il englobait une grande partie de l'Afrique du Nord, la Sicile et une partie du Moyen-Orient. (fr)
- La dinastia fatimide, araba di origine e sciita ismailita di fede, nacque nel X secolo con la vittoria ai danni dei sunniti Aghlabidi e, fino al XII secolo, governò con maggiore o minore autorità il Maghreb (nei confini di quella che i geografi musulmani chiamarono Ifriqiya), l'Egitto, buona parte della Siria e parte dell'Arabia, con le due Città Sante di Mecca e Medina. I loro governanti furono sostanzialmente assimilabili ai califfi ma preferirono sempre sottolineare la sacralità del loro missione di riunificare tutto il mondo islamico sotto la loro guida, assumendo il termine di Imām. (it)
- I Fatimidi (in arabo: فاطِميّون, Fāṭimiyyūn) costituirono la dinastia sciita ismailita più importante di tutta la storia dell'Islam. Devono il loro nome alla presunta discendenza da Fātima bt. Muhammad, figlia del profeta Maometto, che dal suo matrimonio con ʿAlī b. Abī Tālib garantì una discendenza al Profeta. Sfuggito alle truppe abbasidi e agli stessi avversari carmati che lo consideravano un impostore e un traditore, ʿUbayd Allāh riparò in Egitto e da lì, grazie ad accordi sottoscritti con esponenti della tribù berbera dei Kutāma, in Cabilia, Algeria (it)
- Fatymidzi, arab. الفاطميون – ismailicka dynastia kalifów panująca w Północnej Afryce w latach 909–1171. Fatymidzi wywodzili swoje pochodzenie od Fatimy i Alego, jednak przedstawiana przez nich genealogia była powszechnie kwestionowana. W źródłach pojawiają się po raz pierwszy w IX wieku jako przywódcy ismailickiego ruchu, działający w imieniu ukrytego imama , którego przyjście jako mahdiego mieli przygotować. Abd Allah al-Mahdi (909–934), właściwy założyciel dynastii Fatymidów, przypisał sobie samemu tytuł mahdiego i założył konkurencyjny w stosunku do abbasydzkiego kalifat na terenie Ifrikijji. Ubocznym skutkiem tej zmiany ideologicznej było wyodrębnienie się w ramach ruchu ismailickiego karmatów, którzy nie uznawali mesjanistycznych pretensji Fatymidów. Następcom Abd Allaha udało się zdo (pl)
- Фатими́дский халифа́т (араб. الخِلَاْفَةُ الفَاطِمِيَّةُ) — средневековое шиитско-исмаилитское государство (халифат), существовавшее с 909 по 1171 год. В эпоху территориального расцвета занимало территории Египта, Магриба, Хиджаза, Тихамы, Палестины и (Леванта), побережья Красного моря в Африке и Йемене В конце XI и XII веке халифат Фатимидов быстро пришёл в упадок, а в 1171 году визирь Салах ад-Дин взял власть в свои руки. Он основал династию Айюбидов, которая объединила земли Фатимидов и Аббасидов. (ru)
- Фатими́ды (араб. الفاطميون, аль-Фатимийун) — династия шиитских (исмаилитских) халифов и имамов, правившая в Фатимидском халифате с 909 по 1171 г. Считали себя потомками Али ибн Абу Талиба и дочери исламского пророка Мухаммеда Фатимы (отсюда название). (ru)
- Фатімідський халіфат (909—1171) — середньовічна шиїтська (ісмаїлітська) арабська держава з центром у Каїрі (починаючи з 972 року). На піку своєї могутності Фатімідський халіфат включав у себе території Єгипту, Магрибу, Палестини та Сирії. Після перших завоювань халіфат ставився толерантно до неісмаїлістських сект ісламу, а також до євреїв, мальтійських християн та єгипетських християн-коптів. Проте фатімідські халіфи так і не змогли переконати широкі маси єгипетського населення прийняти свої релігійні переконання. (uk)
|
