| dbo:abstract
|
- الميدان الأوروبي (بالأوكرانية: Євромайдан) هو اسم يشير إلى الاحتجاجات والاضطراب الأهلي الذي بدأ في ليلة 21 نوفمبر 2013 في أوكرنيا، عندما بدأ مواطنون احتجاجات عفوية في العاصمة كييف بعد أن علقت الحكومة التحضيرات لتوقيع اتفاقية الشراكة واتفاقية التجارة الحرة مع الاتحاد الأوروبي. نتيجة لذلك، طالب المتظاهرون باستقالة الحكومة الحالية، وعزل الرئيس فيكتور يانوكوفيتش، كما طالبوا بانتخابات مبكرة. تجري المظاهرات وسط حضور شرطي كثيف، وانضمام عدد متزايد من طلبة الجامعات إلى التظاهرات. العنف المتصاعد من جانب قوات الشرطة أدى إلى زيادة أعداد المتظاهرين، حيث تظاهر ما بين 400,000 و800,0000 متظاهر في كييف في 1 ديسمبر حيث كان التظاهر في أوجه. أثناء المظاهرات دمر محتجون نصبًا لفلاديمير لينين قرب ساحة بيسارابسكايا في كييف. قدم الرئيس الأوكراني شروطًا لانضمام بلاده إلى اتفاقية الشراكة الانتسابية مع الاتحاد الأوروبي، كانت الشروط هي استئناف تعاون أوكرانيا مع البنك الدولي وإعادة الاتحاد الأوروبي النظر في القيود المفروضة على بعض قطاعات الاقتصاد الأوكراني وإزالة التناقضات التي تعوق تعاون أوكرانيا التجاري مع دول الاتحاد الجمركي (روسيا وكازاخستان وبلاروسيا). تحدث رئيس الوزراء أيضًا عن حاجة البلاد إلى 20 مليار دولارا من المساعدات الأوروبية لتوقيع اتفاقية الشراكة. وفي 15 ديسمبر، علق الاتحاد الأوروبي العمل المتعلق باتفاقية التجارة مع أوكرانيا. علل مفوض شؤون توسيع الاتحاد هذا الإجراء بعدم استجابة الطرف الأوكراني لشروط الاتحاد التي تخص مباحثات اتفاق التجارة. وقد اقترح الرئيس الأوكراني عقد طاولة مستديرة تضم قادة البلاد السياسيين والدينيين لحل الأزمة، ورفضت رئيسة الوزراء السابقة يوليا تيموشينكو المسجونة بسبب تهم فساد هذا الاقتراح، وطالبت بفرض عقوبات اقتصادية من «المجتمع الديمقراطي العالمي» على أوكرنيا ومنع سفر القيادات الحالية. في 16 ديسمبر، اقترح نواب حزب الأقاليم الذي يحكم البلاد على رئيس الوزراء ميكولا أزاروف تغييرًا وزاريًا يشمل 90% من الحكومة، لكنهم لم يطلبوا استقالة رئيس الوزراء نفسه. في 17 ديسمبر، بعد توجه الرئيس فيكتور يانوكوفيتش إلى روسيا، أعلن الرئيس الروسي فلاديمير بوتين أن بلاده ستستثمر 15 مليار دولارا في السندات الحكومية الأوكرانية وأنها ستخفض سعر الغاز المورد إلى أوكرانيا بمقدار الثلث، وقال بوتن «نقول دائمًا أنه شعب شقيق وبلد شقيق، لذلك علينا التحرك مثل أهل ودعم الشعب الأوكراني الذي يواجه وضعًا صعبًا». أحد زعماء المعارضة الأوكرانية وهو فيتالي كليتشكو علق أمام آلاف المحتجين بالقول أن رئيس البلاد فرط في المصالح الوطنية بالموافقة على حزمة الإنقاذ الروسية. في 19 ديسمبر، أيد البرلمان الأوكراني قانونًا يشرع إعفاء المحتجين الملقى القبض عليهم من الملاحقة القضائية وإطلاق سراحهم واعتبارهم أبرياء من غير أصحاب السوابق. وصف رئيس حزب سفوبودا المعارض القانون بأنه «الخطوة الأولى لتلبية مطالب المعارضة». في 22 يناير 2014، قامت القوات الخاصة (بيركوت) بإزالة متاريس أقامها المعتصمون في شارع غروفيشكي وقتل شخصان. أمر الرئيس بتحقيق حول ملابسات قتل الشخصين. لكن عدد القتلى جراء اشتباكات 22 يناير ارتفع إلى 5 قتلى. في 23 يناير اجتمع الرئيس يانوكوفيتش مع فيتالي كليتشكو رئيس حزب أودار وأرسيني ياتسينيوك رئيس كتلة «الوطن» البرلمانية ورئيس حزب سوفوبدا أوليغ تياغنيبوك، قدم الرئيس اقتراحًا مفاده الإفراج عن المعتقلين وإيقاف أعمال العنف من قبل القوات الأمنية مقابل إيقاف الأعمال العدائية التي يقوم بها المتظاهرون. أثار المقترح ردود فعل متباينة، لكن مآله كان الرفض وتوسعت رقعة الاعتصام لتشمل شارع غروشيفسكي. في 25 يناير، عرض الرئيس فيكتور يانوكوفيتش منصب رئيس الوزراء على أرسيني ياتسينيوك ومنصب نائب رئيس الوزراء على فيتالي كليتشكو. ياتسينيوك قال إن المعارضة لا تستبعد ولا تقبل اقتراح الرئيس، ونقل عنه موقع حزبه قوله أن «البلاد على حافة الإفلاس وخزانة الدولة فارغة. لذلك هم يريدون تفادي المسؤولية وينتظرون منا ردا بشأن ما إذا كنا سنقبل المسؤولية أم لا». في 27 يناير، قدم ميكولا أزاروف استقالته لرئيس البلاد، قال أزاروف أنه طلب من الرئيس قبول استقالته «لتوفير شروط إيجابية لحل سياسي وتسوية سلمية للأزمة». المتظاهرون احتلوا منشآت حكومية في أكثر من مدينة، وقد وقع مبنى وزارة العدل لاحتلال المتظاهرين الذين دعاهم فيتالي كليتشكو إلى إنهاء احتلالهم. وقامت الحكومة بتشديد الحراسات على المنشآت النووية. في 31 يناير صدر بيان عن وزارة الدفاع الأوكرانية يقول إن «العسكريين والموظفين الآخرين في الوزراة يدعون الرئيس إلى اتخاذ تدابير عاجلة في إطار القانون الحالي لإرساء الاستقرار في البلاد». (ar)
- Les Euromaidan (ucraïnès: Євромайдан, transcrit Ievromaidan, literalment «Plaça d'Europa»), també conegudes com a Є́врореволю́ція (Ievrorevoliútsia, «Eurorevolució»)Револю́ція 2013 ро́ку (Revoliútsia 2013 roki, «Revolució del 2013») o també Революція гідності (Revoliútsia hidnosti, «Revolució de la dignitat») són una onada de protestes, disturbis civils i revolució a Ucraïna, que van començar la nit del 21 de novembre de 2013, amb un seguit de protestes públiques que exigien una major integració europea. El 29 de novembre, el president d'Ucraïna Víktor Ianukòvitx rebutjà l'acostament amb la Unió Europea, acusant-la d'«humiliar» el seu país en oferir només 800 milions d'euros per impulsar les reformes necessàries per firmar l'acord amb la Unió. Diversos analistes veuen com a rerefons les pressions de Rússia, subministradora de gas a Ucraïna. L'abast de les protestes va evolucionar des d'aleshores, amb moltes peticions de dimissió del llavors president Ianukóvitx i el seu . Molts manifestants es van unir a la causa de resultes de la violenta repressió dels manifestants el 30 de novembre i per «una voluntat de canviar la vida a Ucraïna». Vers el 25 de gener del 2014, les protestes s'havien vist alimentades per la percepció d'una estesa corrupció, abús de poder i violació dels drets humans. Els disturbis derivats de les protestes Euromaidan van fer témer una guerra civil. Les manifestacions van començar la nit del 21 de novembre de 2013, quan van esclatar protestes espontànies a la capital, Kíiv, després que el govern d'Ucraïna suspengués els de l'acord d'Associació i un Tractat de Lliure Comerç amb la Unió Europea, en favor de relacions econòmiques més properes amb Rússia. Al cap de pocs dies d'haver començat les manifestacions, un creixent nombre d'estudiants universitaris s'uniren a les prostestes. L'Euromaidan ha estat caracteritzat en diverses ocasions com un esdeveniment de gran simbolisme polític per a la Unió Europea en si, sobretot perquè és «la manifestació més gran proeuropea mai realitzada en tota la història». Les protestes es dugueren a terme tot i la forta presència , habitualment amb temperatures sota zero, i neu. L'escalada de la violència per part de les forces governamentals a primera hora del matí del 30 de novembre va causar que el nivell de protestes augmentés, amb 400.000–800.000 persones manifestant-se a Kíiv els caps de setmana de l'1 i el 8 de desembre. En les setmanes posteriors, l'assistència a les protestes va fluctuar entre 50.000 i 200.000 durant les diverses concentracions organitzades. L'1 de desembre es van produir violents aldarulls i també del 19 al 25 de gener, en resposta a la brutalitat policial i la repressió governamental. Des del 23 de gener, diversos edificis del governador i consells regionals de les óblasti (províncies) d' van ser ocupats en una revolta per part d'activistes Euromaidan. A les ciutats russòfones de Zaporíjia, Sumi, i Dnipropetrovsk, els manifestants també van intentar prendre els seus edificis del govern local, però es van trobar amb una considerable brutalitat policial. D'acord amb les enquestes de desembre 2013 (de tres enquestadors diferents) entre el 45% i el 50% dels ucraïnesos donaven suport a l'Euromaidan, mentre que entre el 42% i el 50% s'hi oposaven. El suport més gran a la protesta es podia trobar a Kíiv (d'aproximadament el 75%) i a (més del 80%). Entre els manifestants Euromaidan, el 55% eren de la zona occidental del país, amb el 24% del centre d'Ucraïna i el 21% de l'est. En una enquesta duta a terme entre el 7 i 8 de desembre, un 73% dels manifestants s'havia compromès a seguir protestant a Kíiv durant tant de temps com fos necessari fins que les seves demandes fossin ateses. Aquest nombre havia augmentat fins al 82% el 3 de febrer de 2014. Les enquestes també mostraven que la nació es dividia per edats: mentre que la majoria dels joves estan a favor de la UE, les generacions de més edat (50 i més) més sovint preferien la . Més del 41% dels manifestants estaven disposats a participar en la presa d'edificis administratius a partir de febrer, en comparació amb el 13 i 19 per cent durant les enquestes del 10 i 20 de desembre de 2013. Alhora, més del 50 per cent estan disposats a participar en la creació d'unitats militars independents, en comparació amb el 15 i 21 per cent en els últims estudis, respectivament. Segons una enquesta de gener, el 45% dels ucraïnesos donava suport a les protestes i el 48% dels ucraïnesos desaprovaven l'Euromaidan. Segons va escriure la periodista Lecia Bushak en l'edició de 18 de febrer del 2014 de la revista Newsweek, "EuroMaidan s'ha convertit en alguna cosa molt més gran que només una resposta irada a la fallida política envers la UE. Es tracta ara d'expulsar Ianukóvitx i el seu govern corrupte; guiar Ucraïna lluny dels seus 200 anys de llarga, profundament entrellaçada i dolorosa relació amb Rússia, i defensar els drets humans bàsics com el de protestar, parlar i pensar lliurement i actuar pacíficament i sense l'amenaça del càstig." Un punt d'inflexió es va produir a finals de febrer, quan un nombre suficient de membres del partit del president van fugir o van desertar quan van perdre la majoria al parlament ucraïnès. Això li va donar a l'oposició una majoria, i, finalment, una prou gran per a un . Aquest parlament permeté aprovar una sèrie de lleis que treien la policia de Kíiv, cancel·laven les operacions contra la protesta, restauraven la Constitució de 2004, alliberaven els presos polítics, i sotmetien a judici polític el president Ianukóvitx, el qual, a més, fou destituït. Aquest, després, va fugir a la segona ciutat més gran d'Ucraïna, Khàrkiv i es negà a reconèixer les decisions del Parlament. Posteriorment, va reaparèixer a la ciutat russa de Rostov, pròxima a la frontera amb Ucraïna, i es va reafirmar en les seves declaracions anteriors, a més d'assenyalar que no es presentaria a les següents eleccions presidencials. El Parlament va nomenar Oleksandr Turtxínov com a nou president d'Ucraïna de manera interina, i va convocar eleccions anticipades per al maig del 2014. Posteriorment, el Parlament va nomenar també el líder opositor Arseni Iatseniuk com a nou Primer Ministre fins a la celebració de les eleccions. L'1 de març es van produir centenars de manifestacions a Khàrkiv, Donetsk, Odessa, Mikolaiv, Simferòpol i altres ciutats contra el nou govern. (ca)
- Euromajdan (ukrajinsky Євромайдан [jevromajdan], česky doslova „evropské náměstí“) byla série masových demonstrací na Ukrajině trvajících od listopadu 2013 do února 2014, které vedly ke svržení proruského prezidenta Viktora Janukovyče a vzniku prozatímní vlády. Demonstrace začaly v noci 21. listopadu 2013, den poté, co tehdejší druhá vláda premiéra Mykoly Azarova pozastavila přípravy podpisu . Protesty, které byly mnohdy velmi násilně potlačeny, vedly až k převratu a svržení prezidenta Viktora Janukovyče v únoru 2014 a vzniku prozatímní vlády Arsenije Jaceňuka. Protesty probíhaly na různých místech země, nejdůležitější byly protesty v hlavním městě Kyjevě na Náměstí Nezávislosti, kterému se říká Majdan a dalo protestům název. Na vnitropolitické změny na Ukrajině zareagovala Vladimirem Putinem vedená Ruská federace okupací ukrajinského Krymu a rozpoutáním ozbrojeného konfliktu na východě Ukrajiny. Svou přímou účast v konfliktu Rusko přiznalo jen v případě Krymu a zasahování do suverenity a územní celistvosti Ukrajiny a porušování mezinárodních závazků obhajovalo bezpečnostními zájmy Ruska a ochranou ruskojazyčných obyvatel Ukrajiny. Události na Ukrajině v roce 2014 jsou součástí dlouhodobějšího vývoje v otázce prozápadního směřování země, jehož součástí byla již oranžová revoluce roku 2004, stejně jako obrana před ruskou invazí v roce 2022. (cs)
- Euromaidan (auch Euromajdan, ukrainisch Євромайдан Jewromajdan, Wortbedeutung siehe ), in der Ukraine rückblickend Revolution der Würde (ukrainisch Революція гідності Rewoljuzija hidnosti), bezeichnet Proteste in der Ukraine zwischen Ende November 2013 und Februar 2014. Auslöser war die überraschende Erklärung der ukrainischen Regierung (Kabinett Asarow II) im November 2013, das geplante Assoziierungsabkommen mit der Europäischen Union nicht unterzeichnen zu wollen. Die Proteste nahmen ab dem 1. Dezember 2013 Massencharakter an, nachdem einen Tag zuvor friedliche Studentenproteste durch die Spezialeinheit Berkut der ukrainischen Polizei mit exzessiver Gewalt auseinandergetrieben worden waren. Hunderttausende von Menschen nahmen an Demonstrationen auf dem Majdan Nesaleschnosti („Platz der Unabhängigkeit“) in Kiew teil; die Demonstranten forderten die Amtsenthebung von Präsident Wiktor Janukowytsch, vorzeitige Präsidentschaftswahlen sowie die Unterzeichnung des Assoziierungsabkommens mit der Europäischen Union. Trotz überdurchschnittlicher Polizeipräsenz und Räumungsversuchen dauerten die Proteste an; ab Mitte Februar 2014 kam es zu einer eskalierenden Gewaltanwendung durch die Sicherheitskräfte, die über 100 Todesopfer forderte. Nach der vereinbarten Beilegung des Konfliktes durch einen seitens der Außenminister Deutschlands, Frankreichs und Polens vermittelten Vertrag vom 21. Februar flüchtete Janukowytsch. Aufgrund der Flucht erklärte das Parlament Janukowytsch für abgesetzt. Seinen Abschluss fand der Euromaidan mit der Ernennung Oleksandr Turtschynows zum Übergangspräsidenten der Bildung einer Übergangsregierung unter Arsenij Jazenjuk. Die russische Propaganda unter Präsident Putin versucht, die Euromaidan-Bewegung als vom Westen „finanzierten“ Umsturz darzustellen. Während der Endphase begannen die russische Annexion der Krim und die russische Destabilisierung des Landes, die in den russisch-ukrainischen Krieg mündete. (de)
- Το Euromaidan (ουκρανικά: Євромайдан, αυτολεξεί: «Ευρωπλατεία») ήταν ένα κύμα διαδηλώσεων και λαϊκών κινητοποιήσεων στην Ουκρανία, το οποίο ξεκίνησε κατά τη διάρκεια της νύχτας της 21 Νοεμβρίου 2013 με ευρείας έκτασης λαϊκές κινητοποιήσεις, με κύριο αίτημα την έναρξη διαπραγματεύσεων ένταξης της χώρας στην Ευρωπαϊκή Ένωση . Στη συνέχεια η στάση των διαδηλωτών άλλαξε, με μεγάλο αριθμό από αυτούς να καλούν σε παραίτηση τον Πρόεδρο Γιανουκόβιτς και την του. Διαδηλωτές ανέφεραν, επίσης, ότι συμμετείχαν στις κινητοποιήσεις λόγω της βίαιης επίθεσης που δέχτηκαν στις 30 Νοεμβρίου από την Αστυνομία και εξαιτίας "μιας επιθυμίας για αλλαγή στην πολιτική ζωή της Ουκρανίας". Στις 25 Ιανουαρίου 2014, οι αντιδράσεις αυτές είχαν ενισχυθεί από κατηγορίες περί κυβερνητικής διαφθοράς, κατάχρηση εξουσίας, καθώς και την πρωτοφανή παραβίαση των ανθρωπίνων δικαιωμάτων στην Ουκρανία. Ωστόσο, η ουκρανική εθνική κυβέρνηση δεν αναγνωρίζει την ηγεσία του συμβουλίου και θεωρεί την πρωτοβουλία ως αντισυνταγματική.Επακολούθησε η Κρίση στην Κριμαία το 2014 κατά την οποία, το ρωσικό Κοινοβούλιο παραχώρησε στον πρόεδρο της Ρωσίας Βλαντίμιρ Πούτιν την εξουσία να χρησιμοποιήσει στρατιωτική βία στην Ουκρανία. Οι ΗΠΑ και οι σύμμαχοί τους καταδίκασαν τη ρωσική εισβολή στην Κριμαία και ζήτησαν από τη Μόσχα να αποσύρει τις δυνάμεις της. Στις 6 Μαρτίου 2014 το Ανώτατο Συμβούλιο της Κριμαίας αποφάσισε να ζητήσει από τη Ρωσία την επανένωση, κάτι που παραχωρήθηκε από τη Ρωσία από το δημοψήφισμα στις 16 Μαρτίου 2014, το οποίο έγινε με αποτέλεσμα 96 τοίς εκατό υπέρ της επανένωσης με την Ρωσία. (el)
- Eŭromajdano (Є-placo, aŭ Eŭrop-placo) (ukraine Євромайдан, Jevromajdan) estas aro de manifestacioj en Ukrainio (ĉefe en Kievo /vidu la apudajn fotojn/, sed ankaŭ en okcidenta Ukrainio en Lvivo /vidu la suban foton/, sed ankaŭ en orienta Ukrainio en Luhansko /vidu la suban foton/, kiuj komenciĝis la 21-an de novembro 2013 per publikaj protestoj postulantaj proksimiĝon al la Eŭropa Unio.En la ukrainlingvaj amaskomunikiloj oni nomas ĝin Eŭro-revolucio / Є-revolucio (Є́врореволю́ція, Jevrorevolucija) aŭ Revolucio 2013 (Револю́ція 2013 ро́ку) kaj la finan parton la Revolucio de digno (Революція гідності, revolucija hidnosti), kaj en la anglolingvaj amaskomunikiloj ĝi estas nomata la Ukraina printempo. En januaro de 2014, la manifestacioj evoluis al protesto kontraŭ la ukraina reĝimo kaj prezidanto Viktor Janukoviĉ, pro ĝia korupteco kaj malrespekto de homaj rajtoj. En februaro, la protestoj iĝis pli kaj pli perfortaj kaj pluraj dekoj da homoj mortis.Ambaŭ flankoj trouzis la forton: la reĝimo de Janukoviĉ sendis kontraŭ homoj milican taĉmenton «Berkut», kiu ofte batis senkulpajn, pacajn ĉeestantojn, dum inter la protestantoj estas multe da ekstremdekstruloj, kiuj rifuzas ĉiujn intertraktojn kaj ofte mem atakas milicanojn, uzante batilojn, armaturojn, Molotov-koktelojn kaj foje eĉ pafarmilojn aŭ ĉasistfusiloj. (eo)
- Euromaidan (/ˌjʊərəˌmaɪˈdɑːn, ˌjʊəroʊ-/; Ukrainian: Євромайдан, romanized: Yevromaidan, lit. 'Euro Square', IPA: [jeu̯romɐjˈdɑn] ), or the Maidan Uprising, was a wave of demonstrations and civil unrest in Ukraine, which began on 21 November 2013 with large protests in Maidan Nezalezhnosti (Independence Square) in Kyiv. The protests were sparked by the Ukrainian government's sudden decision not to sign the European Union–Ukraine Association Agreement, instead choosing closer ties to Russia and the Eurasian Economic Union. Ukraine's parliament had overwhelmingly approved of finalizing the Agreement with the EU, while Russia had put pressure on Ukraine to reject it. The scope of the protests widened, with calls for the resignation of President Viktor Yanukovych and the Azarov Government. The protesters opposed what they saw as widespread government corruption, the influence of oligarchs, abuse of power, and violation of human rights in Ukraine. Transparency International named Yanukovych as the top example of corruption in the world. The violent dispersal of protesters on 30 November caused further anger. The Euromaidan led to the 2014 Revolution of Dignity. During the uprising, Independence Square (Maidan) in Kyiv was a huge protest camp occupied by thousands of protesters and protected by makeshift barricades. It had kitchens, first aid posts and broadcasting facilities, as well as stages for speeches, lectures, debates and performances. It was guarded by 'Maidan Self-Defense' units made up of volunteers in improvised uniform and helmets, carrying shields and armed with sticks, stones and petrol bombs. Protests were also held in many other parts of Ukraine. In Kyiv, there were clashes with police on 1 December; and police assaulted the camp on 11 December. Protests increased from mid-January, in response to the government introducing draconian anti-protest laws. There were deadly clashes on Hrushevsky Street on 19–22 January. Protesters occupied government buildings in many regions of Ukraine. The uprising climaxed on 18–20 February, when fierce fighting in Kyiv between Maidan activists and police resulted in the deaths of almost 100 protesters and 13 police. As a result, an agreement was signed on 21 February 2014 by Yanukovych and leaders of the parliamentary opposition that called for the creation of an interim unity government, constitutional reforms and early elections. Shortly after the agreement, Yanukovych and other government ministers fled the country. Parliament then removed Yanukovych from office and installed an interim government. The Revolution of Dignity was soon followed by the Russian annexation of Crimea and pro-Russian unrest in Eastern Ukraine, eventually escalating into the Russo-Ukrainian War. (en)
- Euromaidan (ukraineraz: Євромайдан, Jevromaidan) manifestazio eta istilu olde bat izan zen, izaera europazale eta nazionalistakoa, 2013ko azarotik 2014ko otsailera bitartean Ukrainan gertatu zena. 2013ko azaroaren 21ean hasi ziren oposizioaren protestak, Gobernuak Europar Batasunarekiko elkartze akordioa bertan behera utzi ondoren, eta 2014ko otsailaren 23an amaitu, Ukrainako Parlamentuak Viktor Janukovitx presidentea kargugabetu zuelarik. 2013ko azaroan Ukrainako gizartea zatiturik zegoen: herritarren % 38 Errusiarekiko loturari eustearen aldekoak ziren, eta % 37,8 Europar Batasunera eta, oro har, Mendebaldera hurbiltzearen aldekoak. Lehenbiziko hautuaren aldekoak nagusi ziren herrialdearen ekialdean eta hegoaldean, eta europazaleak, berriz, mendebaldean eta Kieven. Euromaidanek eragin zuzena izan zuen 2014an Ukrainan gertatutako beste gatazketan, hala nola, Krimeako krisian eta errusiazaleen protestetan. (eu)
- El Euromaidán (en ucraniano, Євромайда́н, Yevromaidán; «Europlaza») es el nombre dado a una serie de manifestaciones y disturbios heterogéneos de índole europeísta y nacionalista de Ucrania que en su punto álgido derrocaron al presidente Víktor Yanukóvich, líder de la formación política prorrusa Partido de las Regiones. Los sucesos se desencadenaron en Kiev la noche del 21 de noviembre de 2013, un día después de que el Gobierno de Ucrania hubiera suspendido in extremis la firma del Acuerdo de Asociación y el Acuerdo de Libre Comercio con la Unión Europea (UE). Aunque el 30 de marzo de 2012, Yanukóvich y los líderes de la UE habían acordado un estatuto de asociación de Ucrania con la UE, la entrada en vigor se fue aplazando y las negociaciones quedaron estancadas durante un año, entre otras razones porque una de las exigencias europeas era la liberación de Yulia Timoshenko y Yuri Lutsenko, opositores al Gobierno. Ello no impidió que durante los meses previos al inicio de las protestas, Yanukóvich prometiera realizar las reformas necesarias para seguir adelante con la negociaciones. Sin embargo, sorpresivamente, el 21 de noviembre de 2013, el Gobierno ucraniano, encabezado por Mikola Azárov, publicó una nota oficial en la que informaba que el proceso de preparación de la firma del acuerdo quedaba «suspendido». Las razones esgrimidas fueron la caída en la producción industrial y el mantenimiento de relaciones con los países de la Comunidad de Estados Independientes. Yanukóvich asistió a la cumbre de la UE los días 28 y 29, tal como estaba previsto antes de la suspensión unilateral, pero solo para declinar la última oferta europea, de 600 millones de euros, por considerarla «humillante». Por su parte, Azárov reprochó a la UE y al Fondo Monetario Internacional la falta del apoyo económico que hubiera compensado el «divorcio comercial» con Rusia, a la vez que admitía que había sido Moscú quien había conminado a Kiev a no sellar el pacto. Desde el 21 de noviembre, se producen en Kiev varias concentraciones en la plaza de la Independencia exigiendo al gobierno retomar el diálogo con la UE. La concentración aglomeró a cientos de miles de personas en todas las inmediaciones de la plaza, con discursos diarios de líderes políticos opositores así como íconos culturales ucranianos y extranjeros que venían en señal de motivación y apoyo. Entre los principales gestores se encontraban: organizaciones sociales, la oposición política —incluido el grupo ultra-nacionalista y de extrema derecha Sector Derecho, uno de los principales organizadores del movimiento en Kiev e instigador de los disturbios, y el partido parlamentario de extrema derecha Svoboda— y las Iglesias ucranianas —como la Iglesia ortodoxa ucraniana del Patriarcado de Kiev—, con excepción de la Iglesia ortodoxa ucraniana del Patriarcado de Moscú. En las manifestaciones también participaron representantes de minorías étnicas (rusos, tártaros de Crimea, judíos, georgianos, armenios y otros) y ciudadanos de otros países (de Polonia, Bielorrusia, Georgia, Rusia y otros). Las protestas desembocaron en disturbios, que fueron creciendo en intensidad, al punto de que hubo días en que muchos manifestantes continuaban sus protestas toda la noche, lo que hacía imposible su desalojo del lugar por parte de las autoridades. El 16 de enero, la Rada ordenó penas contra los manifestantes, el bloqueo de edificios administrativos y la instalación de tiendas de campaña. Esto fue tomado por los manifestantes como un veto a su derecho de manifestarse y protestar. Desde entonces, las protestas provocaron una escalada de violencia en rechazo a las nuevas leyes. Como resultado, el 22 de enero las manifestaciones registraron cinco muertos por primera vez desde su inicio. Entre tanto, las protestas se fueron expandiendo a lo largo del centro y oeste del país y con algunos focos en el este, mayoritariamente ruso. La exigencia no era solo el cambio económico a Europa, sino el cambio total de gobierno, lo que llevó a la dimisión de Azárov el 28 de enero y, a que Parlamento reunido en asamblea extraordinaria, derogara las polémicas leyes que limitaban los derechos de manifestación y reunión. La noche del 19 y 20 de febrero, Yanukóvich y los principales líderes de la oposición (Vitali Klichkó, Arseni Yatseniuk y Oleh Tiagnibok) acordaron una tregua, y el desarme de las barricadas colocadas en la plaza de capital anteriormente como medida de contención a las fuerzas policiales. El 21 de febrero —tras el llamado “Jueves Negro” (20 de febrero) en el que murieron más de 60 manifestantes—, se aprobó un acuerdo entre ambas partes para adelantar las elecciones, formar un gobierno de transición, volver a la Constitución de Ucrania de 2004 y frenar la violencia. En la madrugada del 21 al 22 de febrero Yanukóvich, sin informar al parlamento, abandonó la capital y desapareció en dirección desconocida. El 22 de febrero, por la mañana, la Rada Suprema lo destituyó de su cargo por "abandono de sus funciones constitucionales" y tomó el control del país votando, por mayoría constitucional, la vuelta a la Constitución de 2004, acordada el día anterior. Sólo después de dicha vuelta al sistema político parlamentario, en lugar del presidencial, Oleksandr Turchínov asumió la presidencia del parlamento, previa renuncia por escrito del presidente anterior. Al día siguiente, Turchínov fue nombrado primer ministro en funciones con el fin de realizar la coordinación de tareas de gobierno. El 28 de febrero, Yanukóvich reapareció en Rostov del Don (Rusia), donde denunció un presunto golpe de Estado. La víspera del Euromaidán, la población ucraniana se encontraba virtualmente dividida: un 38,0 % de los ucranianos apoyaba una asociación con Rusia, mientras que el 37,8 % prefería una con Europa. Al mismo tiempo, el 41 % de los ucranianos consideraban que la prioridad para Ucrania tenía que ser la integración con la UE y el 33 %, por el contrario, se mostraba partidario de una unión aduanera con Rusia. El mayor apoyo hacia la integración con la UE se encontraba en Kiev (alrededor de 75 %) y en el oeste de Ucrania (81 %); el apoyo se reducía al 56 % en el centro de Ucrania, al 30 % en el sur y en Crimea (sede de la Flota del Mar Negro) y al 18 % en el este. (es)
- Euromaïdan (en ukrainien : Євромайдан, Yevromaïdan ; en russe : Евромайдан, Yevromaïdan) est le nom donné aux manifestations pro-européennes en Ukraine, ayant débuté le 21 novembre 2013 à la suite de la décision du gouvernement ukrainien de ne pas signer l'accord d'association entre l'Ukraine et l'Union européenne au profit d'un accord avec la Russie. Ces manifestations ont été marquées par de fortes violences entre le 30 novembre et le 8 décembre 2013, et sont comptées parmi les conflits post-soviétiques. Les violences n'ont fait qu'accroître les mouvements de protestation, avec entre 250 000 et 500 000 manifestants à Kiev. Du 18 au 21 février 2014, des affrontements ont à nouveau éclaté, faisant plus de quatre-vingts morts. Ce mouvement a débouché le 22 février 2014 sur la révolution de février et la fuite puis la destitution du président pro-russe Viktor Ianoukovytch, remplacé par Oleksandr Tourtchynov, ainsi que sur la libération de Ioulia Tymochenko et la mise en place d'un nouveau gouvernement dirigé par Arseni Iatseniouk. Ce mouvement s'inscrit dans le contexte plus large du conflit russo-ukrainien et provoque la guerre du Donbass. (fr)
- Euromaidan (/ˌjʊərəˌmaɪˈdɑːn/; bahasa Ukraina: Євромайдан, Yevromaidan, secara harfiah berarti "Euroalun-alun") adalah serangkaian unjuk rasa dan kerusuhan di Ukraina yang dimulai pada malam 21 November 2013 setelah meletusnya demonstrasi yang meminta integrasi yang lebih erat dengan Uni Eropa. Cakupan demonstrasi ini meluas menjadi seruan agar Presiden Ukraina Viktor Yanukovych dan pemerintahannya mengundurkan diri. Banyak demonstran yang bergabung akibat penggunaan kekerasan untuk menghentikan demonstrasi pada 30 November dan "keinginan untuk mengubah kehidupan di Ukraina". Pada 25 Januari 2014, demonstrasi didorong oleh persepsi maraknya korupsi pemerintahan, penyalahgunaan kekuasaan, dan pelanggaran hak asasi manusia di Ukraina. Demonstrasi ini mencapai klimaksnya pada pertengahan Februari. Pada 18 Februari, bentrok terburuk pecah setelah parlemen tidak menyetujui permintaan untuk mengembalikan Konstitusi Ukraina seperti sebelum tahun 2004, yang akan mengurangi kekuasaan presiden. Polisi dan demonstran menembakkan senapan di beberapa lokasi di Kiev. Polisi kerusuhan bergerak ke Maidan dan bentrok dengan demonstran, tetapi tidak mendudukinya secara keseluruhan. Pertempuran berlangsung beberapa hari sesudahnya, dan banyak korban jiwa berjatuhan. Pada malam 21 Februari, Maidan menyatakan akan melancarkan konflik bersenjata bila Yanukovych tidak mengundurkan diri sebelum pukul 10:00. Setelah itu, polisi kerusuhan mundur, dan Yanukovych serta banyak pejabat tinggi lainnya melarikan diri dari Ukraina. Demonstran mengambil alih pemerintahan dan properti pribadi Yanukovych. Pada hari berikutnya, parlemen memakzulkan Yanukovych, mengganti pemerintahan menjadi pemerintahan pro-Eropa, dan melepaskan Yulia Tymoshenko dari penjara. Pada akhir Euromaidan, krisis Krimea meletus. (in)
- ( 현재 진행 중인 전쟁에 대해서는 돈바스 전쟁 문서를 참고하십시오.) 유로마이단(우크라이나어: Євромайдан 예우로마이단[*])은 2013년 11월 21일 우크라이나에서 을 지지하는 대중들의 요구로 시작된 대규모, 지속적인 시위이자 시민 혁명이다. 시위는 계속 커져 현재 우크라이나의 대통령 빅토르 야누코비치와 의 해임을 요구하고 있다. 시위대들은 2013년 11월 30일 대규모 공격을 시작하면서 "우크라이나의 운명을 바꾸기 위해" 참여한다고 언급했다. 2014년 1월 25일부터 시위대들은 광범위한 , 권력 남용, 인식 등에도 항의하기 시작했다. 이 시위는 2013년 11월 21일 우크라이나 키이우에서 우크라이나 정부가 EU와의 통합을 위한 과 (DCFTA)의 서명을 무기한 연기하고 러시아와 경제 의존을 천명했고, 이에 시민들이 반발하여 시작했다. 며칠 후 들이 시위에 합류하면서 규모가 불어났다. 우크라이나-EU 통합 갱신 요구가 계속 이루어지지 않지만 유로마이단은 EU 자체에 대한 중요한 정치적 상징 사건, 특히 "역사상 사상 최대의 친유럽 집회"라고 반복적으로 말하고 있다. 이 시위는 대규모의 파견, 계속된 영하의 온도, 강설에도 불구하고 계속되고 있다. 11월 30일 아침부터 시작된 정부군의 증가하는 폭력 때문에, 시위대는 12월 1일, 12월 8일 키이우에 40만~80만명이 모이면서 계속 증가하고 있다. 이후 몇 주 동안 항의 시위는 5만명에서 20만명으로 변동을 보이고 있다. 경찰 및 정부의 폭력적 진압에 항의하여 12월 1일과 2014년 1월 19일~25일 동안 폭력 집회가 일어났다. 2014년 1월 23일부터는 유로마이단의 주 정부청사 및 지역의회에 대한 이 시작되었다. 자포리자, 수미, 드니프로페트로우스크 등 러시아어권에서 시위대가 정부 청사를 점령하려 시도하고 있으나, 경찰 및 군병력의 강한 저항에 부딪히고 있다. 2013년 12월 설문조사(서로 다른 3개 회사의 조사)에 따르면, 우크라이나인들의 45%~50%가 유로마이단을 지지하고 있으며, 42%~50%가 반대하고 있다고 나타났다. 가장 시위대를 지지하고 있는 지역은 키이우(75% 지지)와 서부 우크라이나(80% 지지)로 나타났다. 12월 7~8일간 이루어진 설문조사에서는 73%의 시위대가 요구 사항이 이루어질 때까지 계속해서 시위할 것이라고 응답했다. 또한, 설문 조사에서는 의견이 3개 방향으로 나뉘어 있음을 보여주었다. 청년층의 절대다수가 친유로파인데 반해, 고령층(50대 이상)은 에 찬성하는 것으로 나타났다. 결국 2014년 2월 18일 키이우에서 2만명의 시민이 을 2004년의 헌법으로 되돌릴 것을 요구하면서 대규모 시위를 벌였다. 이날 75명이 죽고 1100명이 부상했다. 이후 이 봉기는 전국적인 봉기로 확대되었으며 세계 각국은 우크라이나 정부의 폭력 진압을 규탄했다. 다음날 정부와 야권, 시위대는 휴전에 합의하였다. 그러나, 2014년 1월부터 지속적으로 폭력 시위를 주도해온 극우 민족주의 성향의 우익 섹터와 스보보다(우크라이나 자유당) 계열의 시위대는 합의안을 거부하였으며, 소총 등으로 무장하여 키이우 시내를 장악하였다. 시위대가 키이우 시내를 장악한 뒤 이후 빅토르 야누코비치 대통령은 피난길에 올랐으며 야권이 주도권을 잡은 우크라이나 최고 의회가 빅토르 야누코비치 대통령을 탄핵했다. 이에 대한 지지는 국가별로 엇갈렸다. 최고 의회는 5월 25일에 조기 대선을 실시한다고 밝혔다. 우크라이나는 친유럽 성향의 서부와 친러시아 성향의 동부로 나뉘어 서로 합법 정부를 칭하는 이중권력 상태에 놓였다. 그러나 빅토르 야누코비치가 소속된 우크라이나 지역당 일부, 일부 무소속의원 그리고 동부 주민 조차 야누코비치의 잠적을 비판했다. 야누코비치가 잠적함에 따라 동부에서도 서부가 차지한 정부를 따르기는 했으나, 러시아인이 절대다수를 차지한 크림 반도에서는 차라리 러시아로 돌아가겠다는 움직임이 일어나 혼란에 빠졌다. 크림 반도에서는 시민들이 행정 관청에 걸린 국기를 러시아의 국기로 바꿔다는 일까지 일어났다. 한편 2월 27일 야누코비치는 러시아로 피신하여 자신이 합법적인 대통령이라는 입장을 보였다. 2월 28일, 야누코비치는 러시아에 은신하고 있는 것으로 밝혀졌으며 러시아 정부는 크림 반도에 2000여명의 군을 파병하였다.(크림 위기) 우크라이나 정부는 이를 침공으로 규정하며 즉각 철수를 요구하였다. (ko)
- ユーロマイダン（ウクライナ語：Євромайдан、ロシア語：Евромайдан, Yevromaidan）とは、ウクライナで起きた市民運動のことで、2013年11月21日夜に首都キーウにある独立広場におけるデモ活動に始まり、2014年のマイダン革命（尊厳の革命）(ユーロ・マイダン革命)では、親ロシア派のヴィクトル・ヤヌコーヴィチ大統領の追放をもたらした。ウクライナがロシアとヨーロッパ連合のどちらを選択するかが争われた2004年のオレンジ革命に続く革命であった。 ユーロ（Euro）は「欧州」、マイダン（maidan）はウクライナ語で「広場」の意味で、“欧州広場”という意味になる。 (ja)
- Euromaidan of Euromajdan (Oekraïens: Євромайдан Jevromaidan, letterlijk "Europlein", verwijzend naar het centrale Onafhankelijkheidsplein in Kiev), is de naam die gegeven is aan de golf van grootschalige protesten in Oekraïne die op 21 november 2013 ontstonden als reactie op het plotselinge besluit van president Viktor Janoekovytsj om de politieke associatie- en vrijhandelsovereenkomst met de Europese Unie (EU) niet te ondertekenen, terwijl in februari van dat jaar de Verchovna Rada (het Oekraïense parlement) met een overweldigende meerderheid had ingestemd met de EU-deal. In plaats daarvan neigde Janoekovytsj naar nauwere banden met Rusland, die Oekraïne onder druk zette om de EU-deal te weigeren, en lid te worden van de Euraziatische Economische Unie (EEU). De pro-westerse protesten duurden maanden en hun reikwijdte werd steeds groter, met oproepen tot het aftreden van Janoekovytsj en de regering van Mykola Azarov. De betogers protesteerden ook tegen de wijdverbreide corruptie en het machtsmisbruik door de overheid, de invloed van oligarchen, het politiegeweld en de schending van de mensenrechten in Oekraïne. De door het parlement ingevoerde repressieve anti-protestwetten wakkerden nog meer woede aan. De aanvankelijk vreedzame demonstraties werden steeds gewelddadiger en op 22 januari 2014 vielen er vier doden bij hevige confrontaties tussen betogers en de politie in de Hroesjevsky-straat. Demonstranten bezetten overheidsgebouwen in het hele land. Een groot, gebarricadeerd protestkamp bezette het Majdan Nezalezjnosti (Onafhankelijkheidsplein) in het centrum van Kiev. Er werd een amnestie-overeenkomst gesloten met demonstranten waarin hen strafrechtelijke vervolging zou worden bespaard in ruil voor het verlaten van bezette gebouwen. De demonstranten ontruimden alle bezette gebouwen van de Regionale Staatsadministratie en activisten in Kiev verlieten de Hroesjevsky-straat; Ook het stadhuis van Kiev werd op 16 februari weer vrijgegeven onder regeringscontrole. Aan een periode van relatieve rust tijdens de voortdurende pro-westerse protesten kwam abrupt een einde op 18 februari 2014, toen confrontaties tussen de betogers en de Oekraïense oproerpolitie, de Berkoet, escaleerden in de Revolutie van de Waardigheid (Oekraïens: Революція гідності, Revoljoetsija hidnosti). Er vielen minstens 116 doden, onder wie 13 politieagenten en meer dan 1.100 gewonden. De Euromaidan-protesten en de daaropvolgende revolutie leidden uiteindelijk tot het afzetten van president Janoekovytsj, het ontslag van premier Azarov en de ondertekening van de associatieovereenkomst tussen de Europese Unie en Oekraïne. (nl)
- L'Euromaidan (in ucraino: Євромайдан?, traslitterato: Yevromajdan; lett. "Europiazza") fu una serie di manifestazioni filoeuropee iniziate in Ucraina nella notte tra il 21 e il 22 novembre 2013, all'indomani della decisione del governo di sospendere le trattative per la conclusione di un accordo di associazione tra l'Ucraina e l'Unione europea destinato a diventare un accordo di libero scambio globale e approfondito tra Ucraina e Unione europea. Durante le proteste, concentrate nella capitale Kiev, il 30 novembre 2013 si verificò una escalation di violenza a seguito dell'attacco perpetrato dalle forze governative contro i manifestanti. Le proteste sfociarono nella rivoluzione ucraina del 2014 e, infine, nella fuga e messa in stato di accusa del presidente ucraino Viktor Janukovyč. (it)
- Euromajdan (ukr. Євромайдан, Jewromajdan; od майдан, czyli plac, jako plac Niepodległości w Kijowie) – ruch społeczny związany z falą manifestacji i protestów na Ukrainie, największych od momentu uzyskania niepodległości w 1991 roku. Po raz drugi w ciągu dekady Ukraińcy zaprotestowali przeciwko tej samej osobie – Wiktorowi Janukowyczowi. Pierwszy raz z powodu fałszerstw wyborczych W. Janukowycza (pomarańczowa rewolucja), drugi raz (Euromajdan) protesty rozpoczęły się 21 listopada 2013 ze względu na niepodpisanie umowy stowarzyszeniowej z Unią Europejską przez Janukowycza. Wraz z rozwojem sytuacji postawy manifestantów radykalizowały się, zyskiwały na popularności postulaty usunięcia prezydenta oraz gruntownej zmiany sytuacji w państwie. Sam ruch przekształcił się w ogólnonarodowe protesty. Brutalna próba stłumienia protestów 30 listopada 2013 przez jednostki specjalne „Berkut” wywołała falę oburzenia i doprowadziła do umasowienia ruchu i protestów. Demonstracje miały miejsce w całym kraju, a centralny plac Kijowa, plac Niepodległości, przekształcił się w miejsce ciągłych wieców protestacyjnych i został nazwany Euromajdanem. Apogeum protestów nastąpiło 1 grudnia 2013, kiedy liczba protestujących w tym mieście dochodziła do 800 tysięcy; potem ustabilizowała się w granicach 50–200 tysięcy. W zachodniej części kraju doszło do zajęcia budynków administracji rządowej i samorządowej przez protestujących, w tym m.in. ratusz w Kijowie. Podobne próby na wschodzie powiodły się w ograniczonym stopniu. Próba stłumienia protestów przez Wiktora Janukowycza i prorosyjską Partię Regionów w okresie 18–20 lutego 2014 kosztowała życie i zdrowie kilkuset protestujących osób i stała się punktem zwrotnym. Wiktor Janukowycz pod naciskiem opinii publicznej i fali wzburzenia w kraju zdecydował się przywrócić konstytucję z 2004 i przeprowadzić wcześniejsze wybory. 21 lutego milicja została usunięta z ulic Kijowa, a Janukowycz opuścił stolicę. 22 lutego ukraiński parlament usunął go z urzędu, wyznaczając Ołeksandra Turczynowa na pełniącego obowiązki prezydenta. Parlament podjął również decyzję o uwolnieniu Julii Tymoszenko z więzienia. Euromajdan doprowadził do rewolucji godności w 2014 roku. (pl)
- Euromaidan (em ucraniano: Євромайдан, Yevromaidan, literalmente "Europraça", "esplanada da europa"), também chamado de Primavera Ucraniana, foi uma onda de manifestações e agitação civil, na Ucrânia, entre 2013 e 2014. Os manifestantes exigiam maior integração europeia, além de providências quanto à corrupção no governo e a eventuais sanções por parte da Rússia. A agitação iniciou na noite de 21 de novembro de 2013, com protestos públicos, evoluindo desde então, com muitos apelos para a renúncia do presidente Viktor Yanukovytch e de seu governo. Muitos manifestantes se juntaram por causa da dispersão violenta de manifestantes em 30 de novembro e por "uma vontade de mudar a vida na Ucrânia". Em 25 de janeiro de 2014, os protestos foram alimentados por uma percepção de corrupção generalizada do governo, abuso de poder e violação dos direitos humanos na Ucrânia. Inicialmente conduzidos por estudantes universitários, os protestos reuniram amplos setores da população descontentes com a gestão do governo do Partido das Regiões e os resultados da sua política econômica e social, a oposição política e as igrejas ucranianas (por exemplo, a Igreja Ortodoxa Ucraniana do Patriarcado de Kiev), com exceção da Igreja Ortodoxa Ucraniana do Patriarcado de Moscou e organizações sociais. (pt)
- Евромайда́н (укр. Євромайдан) — массовая многомесячная акция протеста в центре Киева, начавшаяся 21 ноября 2013 года в ответ на приостановку украинским правительством подготовки к подписанию соглашения об ассоциации между Украиной и Евросоюзом и поддержанная выступлениями населения в других регионах Украины. После разгона палаточного городка оппозиции в ночь с 29 на 30 ноября протестная акция приняла резко антипрезидентский и антиправительственный характер. В качестве базовых причин, обусловивших размах протестов, называют высокий уровень социальной несправедливости, огромную поляризацию доходов и уровня жизни населения Украины и разгул коррупции, пронизывающей исполнительную и судебную власть, правоохранительные органы. 30 ноября 2013 года для защиты Евромайдана началось формирование отрядов «самообороны». Уже к середине декабря в них записалось более 5 тысяч человек. Лидеры трёх оппозиционных парламентских партий (ВО «Батькивщина», УДАР, ВО «Свобода») заявили о формировании «Штаба национального сопротивления». Разнородные националистические группировки (УНА-УНСО, «Тризуб», «Патриот Украины» и другие) составили праворадикальное экстремистское объединение «Правый сектор», рассматривавшее Евромайдан лишь как удобный повод для начала «национальной революции», которая, по словам лидера «Правого сектора» Дмитрия Яроша, должна была завершиться «полным устранением режима внутренней оккупации и созданием украинского национального государства с системой всеохватывающего национального народовластия». Массовые столкновения в Киеве между участниками протестов и милицией произошли 1 декабря, когда радикально настроенными протестующими были захвачены первые административные здания и была предпринята попытка штурма администрации президента, и в ночь на 11 декабря, когда власти ещё раз попытались силой очистить площадь Независимости. Принятие 16 января 2014 года Верховной радой законов, предусматривавших, в частности, ужесточение санкций за участие в массовых беспорядках и налагавших жёсткие ограничения на ряд гражданских свобод, в том числе на свободу собраний, свободу выражения мнений и свободу ассоциаций (которые оппозиция сразу же назвала «диктаторскими»), привело 19 января к острому силовому противостоянию в столице, радикальные протесты вышли за пределы Киева и охватили почти всю территорию Украины. Эти события сопровождались сообщениями о нападениях на активистов и журналистов, о случаях насильственных исчезновений и жестокого обращения с участниками протестов. В ходе столкновений 19-20 января были ранены сотни людей, появились первые жертвы. Представители парламентской оппозиции заявили, что власть намерена установить на Украине авторитарную диктатуру, и потребовали созыва Народной рады вместо скомпрометировавшей себя Верховной рады, отставки президента Януковича и досрочных президентских выборов. В последующие дни оппозиционно настроенные манифестанты в ряде регионов Украины перешли к захватам зданий областных государственных администраций. На западе Украины эти действия имели успех, тогда как в регионах центральной Украины эти попытки были пресечены правоохранительными органами. В результате силового противостояния в центре Киева, начавшихся захватов административных зданий и органов власти в столице и областных центрах, создания параллельных органов власти, организации неформальных силовых структур Украина оказалась на грани введения чрезвычайного положения. Переговоры между президентом Украины Виктором Януковичем и лидерами парламентской оппозиции, продолжавшиеся несколько дней, привели к уступкам со стороны властей: было созвано внеочередное заседание Верховной рады, проголосовавшей за отмену ряда законов от 16 января и принявшей закон об амнистии для участников событий ноября 2013 — января 2014 гг. 28 января президент принял отставку премьер-министра Николая Азарова и кабинета министров, который продолжил выполнять свои обязанности до формирования нового состава правительства. Несмотря на это, акции протеста продолжились. Оппозиция выдвинула требования возвращения Украины к парламентско-президентской системе правления и конституции 2004 года. 12 февраля Янукович согласился пойти на формирование коалиционного правительства, были освобождены все ранее задержанные участники протестов. В ночь с 15 на 16 февраля протестующими были разблокированы здания областных госадминистраций, в Киеве митингующие частично освободили улицу Грушевского и здание городской администрации. В то же время 16-17 февраля Всеукраинское объединение «Майдан» и «Правый сектор» объявили о подготовке «мирного наступления» на Верховную раду. 18 февраля произошло резкое обострение ситуации, сопровождавшееся массовым кровопролитием. На заседании Верховной рады оппозиция потребовала немедленного возвращения к парламентско-президентской форме правления и восстановления конституции 2004 года. В это же время в Киеве возобновились ожесточённые столкновения митингующих с милицией, что привело к гибели более ста человек, в том числе вследствие действий неустановленных снайперов. Крайне обострилась ситуация на западе Украины. 21 февраля под давлением стран Запада президент Янукович пошёл на уступки и подписал с оппозицией соглашение об урегулировании кризиса на Украине, предусматривавшее, в частности, немедленный возврат к Конституции в редакции 2004 года, формирование правительства национального единства, проведение досрочных президентских выборов не позднее декабря 2014 года, отказ от применения насилия и расследование недавних актов насилия. В тот же день Янукович покинул Киев. 22 февраля в телеэфир вышла видеозапись интервью с Януковичем, в котором он заявил, что не собирается подавать в отставку и не собирается подписывать решения Верховной рады, которые он считает противозаконными, а происходящее в стране квалифицировал как «вандализм, бандитизм и государственный переворот». Через несколько часов Верховная рада приняла постановление, в котором заявила, что Янукович «неконституционным образом самоустранился от осуществления конституционных полномочий» и не выполняет свои обязанности, а также назначила досрочные президентские выборы на 25 мая 2014 года. 23 февраля обязанности президента Украины были возложены на нового председателя Верховной рады Александра Турчинова. 24 февраля и. о. министра внутренних дел Арсен Аваков сообщил на своей странице в одной из социальных сетей о возбуждении уголовного дела по факту массовых убийств мирных граждан, в связи с чем Янукович и ряд других должностных лиц были объявлены в розыск. Тем временем новая украинская власть получила признание со стороны Евросоюза и США. 27 февраля премьер-министром Украины стал Арсений Яценюк, было сформировано временное правительство. Дата 21 ноября была объявлена указом президента Украины Петра Порошенко № 872/2014 от 13 ноября 2014 года национальным праздником как День достоинства и свободы. По данным Генпрокуратуры Украины, во время событий на Евромайдане пострадало 2442 человека. Среди них 721 — правоохранители, остальные — обычные жители. Погибли и умерли 104 активиста, убиты 17 правоохранителей. Всего правоохранительными органами по делам, связанным с Евромайданом, подозрения[что?] были предъявлены 445 лицам, среди них - 48 чиновников и 228 сотрудников правоохранительных органов (включая 27 следователей, 20 прокуроров и 23 судьи). В суды было направлено 195 обвинительных актов в отношении 298 человек. 59 человек были признаны виновными, в отношении 46 человек были оглашены обвинительные приговоры. Все активисты, совершившие преступления в ходе Евромайдана, были амнистированы. (ru)
- Euromajdan (ukrainska: Євромайдан, "Jevromajdan" – se ) var en politisk protest som inleddes 21 november 2013 med ett upplopp som pågick främst på Självständighetstorget och vid flera regeringsbyggnader i Ukrainas huvudstad Kiev, men också i flera andra ukrainska städer. Under januari och februari 2014 utvecklades protesterna till en revolt mot den sittande regimen, och efter svåra sammandrabbningar i Kiev med ett stort antal döda avsattes president Viktor Janukovytj 22 februari av radan, landets parlament. Protesterna började som demonstrationer riktade mot ett uteblivet samarbetsavtal mellan Ukraina och EU som skulle kunna ge Ukraina ett större oberoende från Ryssland. Under tiden som demonstrationerna pågick fick våldsamheter och ett handelsavtal med Ryssland protesternas fokus att förflyttas till en mera allmän protest mot president Viktor Janukovytj och Mykola Azarov-regeringens ryssvänliga utrikespolitik och användning av våld mot demonstranterna. Handelsavtalet med Ryssland resulterade i att räntan på ukrainska obligationer föll och risken för en ukrainsk statsbankrutt minskade. Demonstrationerna har jämförts med "Orangea revolutionen" 2004. I Kiev pågick demonstrationerna så gott som dagligen från starten den 21 november. Demonstrationerna var som störst på söndagarna och nådde sitt största omfång den 1 och 8 december då 400 000–800 000 demonstranter samlades. Oppositionen försökte samtidigt att blockera arbetet i parlamentet, Verchovna Rada. Oppositionen manade också flera gånger till generalstrejk utan att lyckas genomföra detta. Den tidigare presidenten Leonid Kravtjuk tog den 9 december initiativ till ett möte mellan representanter för regeringen, men oppositionen var inte inbjuden. Två dagar senare gick Viktor Janukovytj ut med en inbjudan till oppositionen för samtal om landets kris, men fick inget gensvar. Därmed förde inte initiativet till någon lösning. Handelsavtalet med Ryssland, misshandeln av journalisten Tetiana Tjornovil och terroristdomen mot tre högerextremister och de efterföljande våldsscenerna, var händelser som i omgångar gav ny kraft åt protesterna. Oppositionen fick ny vind i seglen efter en ny lag som begränsade mötesfriheten. Lagen infördes den 17 januari 2014 och skulle göra det svårare att organisera demonstrationer, och på söndagen den 19 januari samlades därför åter mellan 100 000 och 200 000 demonstranter på Majdan Nezalezjnosti i en demonstration mot lagen. I närheten av parlamentet drabbade senare flera demonstranter samman med kravallpolisen. I slutet av januari och början av februari övertogs kontrollen av flera regionala regeringsbyggnader framförallt i västra Ukraina av Euromajdan-demonstranter. Häftiga gatukravaller i mitten av februari i Kiev ledde till att demonstranterna satte hus i brand och att skarp ammunition användes mot poliser och demonstranter. Resultatet blev 105 döda, både poliser och demonstranter. Under februari förändrade protesterna inriktning och krav ställdes på Janukovytjs avgång. Dödsskjutningarna (se ovan) ledde till att regimen förlorade kontrollen över radan. Parlamentet kunde 22 februari driva igenom ett antal lagar som innebar att polisen togs bort från Kievs gator, att 2004 års författning återinfördes, oppositionella fångar, inklusive Julia Tymosjenko som västvärlden och hennes anhängare sett som dömd i en politisk rättegång, släpptes fria och att Viktor Janukovytj både avsattes och ställdes inför riksrätt. Janukovytj flydde undan riksrätten genom en brådstörtad resa till Charkiv, vägrade att acceptera parlamentets beslut och kallade det hela för en statskupp. Han gick kort efter i exil i Ryssland. Parlamentet utlyste nyval till presidentposten 25 maj 2014. I månadsskiftet februari/mars skedde ett illegalt maktövertagande på Krim, se vidare Krimkrisen 2014. I Kiev övergick Euromajdan-demonstrationerna i en ockupation av Självständighetstorget, som fortsatte efter den tidigare oppositionens maktövertagande. Som nyvald borgmästare försökte Euromajdan-ledaren Klytjko i juni 2014 att tömma torget på demonstranter utan att lyckas. Hans åsikt fick stöd bland många Kievbor som var trötta på tältlägren och trafikstockningarna. Däremot visade de som då fortfarande höll till på torget ingen vilja att gå hem.7 augusti gjorde regeringen ett nytt försök att med runt 300 arbetare röja bort tälten och avspärrningarna på gatan Chresjtjatyk som löper förbi Självständighetstorget. Det var då det kraftigaste försöket att rensa upp torget. Detta hindrades dock av ett dussintal demonstranterna som fortfarande var kvar på torget och som i protest tände eld på bildäck.Två dagar senare lyckades myndigheterna att upplösa protesterna på torget. (sv)
- Євромайда́н (також Єврореволю́ція, Революція гідності) — національно-патріотичні протестні акції в Україні, передусім проти корупції, свавілля правоохоронних органів та сил спецпризначення, а також на підтримку європейського вектора зовнішньої політики України. Протести розпочалися 21 листопада 2013 року як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом і значно поширилися після силового розгону демонстрації в Києві вночі 30 листопада. Протести, які з кінця 2013 року відбувалися у формі мітингів, демонстрацій, студентських страйків та силова протидія протестам із боку влади призвели до відкритого силового протистояння, яке надалі переросло у Революцію гідності. (uk)
- 乌克兰亲欧盟示威运动，也稱广场革命（烏克蘭語：Євромайдан；俄語：Евромайдан；直译为“欧洲广场”）是一場始於2013年11月21日於烏克蘭首都基輔獨立廣場的公開示威，至2014年2月21日烏克蘭總統亞努科維奇叛逃俄罗斯，乌克兰最高拉达投票通過解除其職務結束。主要起因是亞努科維奇中止和歐洲聯盟簽署政治和自由貿易協議，並強化和俄羅斯的關係。另外，總統亞努科維奇2014年1月17日簽署新法烏克蘭反示威法，禁止幾乎所有形式的抗議活動，而再度引發民怨。抗議群眾主要的訴求是與歐盟簽署協議、亞努科維奇下台、提前舉行選舉。紀錄片《凛冬烈火：乌克兰为自由而战》詳細記錄此次示威活動，人權組織宣布在佔領為期93天中，示威鎮暴已造成包括13名警察的至少125人死亡，1,890多人受傷，還有65人失蹤。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- ユーロマイダン（ウクライナ語：Євромайдан、ロシア語：Евромайдан, Yevromaidan）とは、ウクライナで起きた市民運動のことで、2013年11月21日夜に首都キーウにある独立広場におけるデモ活動に始まり、2014年のマイダン革命（尊厳の革命）(ユーロ・マイダン革命)では、親ロシア派のヴィクトル・ヤヌコーヴィチ大統領の追放をもたらした。ウクライナがロシアとヨーロッパ連合のどちらを選択するかが争われた2004年のオレンジ革命に続く革命であった。 ユーロ（Euro）は「欧州」、マイダン（maidan）はウクライナ語で「広場」の意味で、“欧州広場”という意味になる。 (ja)
- L'Euromaidan (in ucraino: Євромайдан?, traslitterato: Yevromajdan; lett. "Europiazza") fu una serie di manifestazioni filoeuropee iniziate in Ucraina nella notte tra il 21 e il 22 novembre 2013, all'indomani della decisione del governo di sospendere le trattative per la conclusione di un accordo di associazione tra l'Ucraina e l'Unione europea destinato a diventare un accordo di libero scambio globale e approfondito tra Ucraina e Unione europea. Durante le proteste, concentrate nella capitale Kiev, il 30 novembre 2013 si verificò una escalation di violenza a seguito dell'attacco perpetrato dalle forze governative contro i manifestanti. Le proteste sfociarono nella rivoluzione ucraina del 2014 e, infine, nella fuga e messa in stato di accusa del presidente ucraino Viktor Janukovyč. (it)
- 乌克兰亲欧盟示威运动，也稱广场革命（烏克蘭語：Євромайдан；俄語：Евромайдан；直译为“欧洲广场”）是一場始於2013年11月21日於烏克蘭首都基輔獨立廣場的公開示威，至2014年2月21日烏克蘭總統亞努科維奇叛逃俄罗斯，乌克兰最高拉达投票通過解除其職務結束。主要起因是亞努科維奇中止和歐洲聯盟簽署政治和自由貿易協議，並強化和俄羅斯的關係。另外，總統亞努科維奇2014年1月17日簽署新法烏克蘭反示威法，禁止幾乎所有形式的抗議活動，而再度引發民怨。抗議群眾主要的訴求是與歐盟簽署協議、亞努科維奇下台、提前舉行選舉。紀錄片《凛冬烈火：乌克兰为自由而战》詳細記錄此次示威活動，人權組織宣布在佔領為期93天中，示威鎮暴已造成包括13名警察的至少125人死亡，1,890多人受傷，還有65人失蹤。 (zh)
- الميدان الأوروبي (بالأوكرانية: Євромайдан) هو اسم يشير إلى الاحتجاجات والاضطراب الأهلي الذي بدأ في ليلة 21 نوفمبر 2013 في أوكرنيا، عندما بدأ مواطنون احتجاجات عفوية في العاصمة كييف بعد أن علقت الحكومة التحضيرات لتوقيع اتفاقية الشراكة واتفاقية التجارة الحرة مع الاتحاد الأوروبي. نتيجة لذلك، طالب المتظاهرون باستقالة الحكومة الحالية، وعزل الرئيس فيكتور يانوكوفيتش، كما طالبوا بانتخابات مبكرة. في 27 يناير، قدم ميكولا أزاروف استقالته لرئيس البلاد، قال أزاروف أنه طلب من الرئيس قبول استقالته «لتوفير شروط إيجابية لحل سياسي وتسوية سلمية للأزمة». (ar)
- Les Euromaidan (ucraïnès: Євромайдан, transcrit Ievromaidan, literalment «Plaça d'Europa»), també conegudes com a Є́врореволю́ція (Ievrorevoliútsia, «Eurorevolució»)Револю́ція 2013 ро́ку (Revoliútsia 2013 roki, «Revolució del 2013») o també Революція гідності (Revoliútsia hidnosti, «Revolució de la dignitat») són una onada de protestes, disturbis civils i revolució a Ucraïna, que van començar la nit del 21 de novembre de 2013, amb un seguit de protestes públiques que exigien una major integració europea. El 29 de novembre, el president d'Ucraïna Víktor Ianukòvitx rebutjà l'acostament amb la Unió Europea, acusant-la d'«humiliar» el seu país en oferir només 800 milions d'euros per impulsar les reformes necessàries per firmar l'acord amb la Unió. Diversos analistes veuen com a rerefons les pr (ca)
- Euromajdan (ukrajinsky Євромайдан [jevromajdan], česky doslova „evropské náměstí“) byla série masových demonstrací na Ukrajině trvajících od listopadu 2013 do února 2014, které vedly ke svržení proruského prezidenta Viktora Janukovyče a vzniku prozatímní vlády. Demonstrace začaly v noci 21. listopadu 2013, den poté, co tehdejší druhá vláda premiéra Mykoly Azarova pozastavila přípravy podpisu . Protesty, které byly mnohdy velmi násilně potlačeny, vedly až k převratu a svržení prezidenta Viktora Janukovyče v únoru 2014 a vzniku prozatímní vlády Arsenije Jaceňuka. (cs)
- Το Euromaidan (ουκρανικά: Євромайдан, αυτολεξεί: «Ευρωπλατεία») ήταν ένα κύμα διαδηλώσεων και λαϊκών κινητοποιήσεων στην Ουκρανία, το οποίο ξεκίνησε κατά τη διάρκεια της νύχτας της 21 Νοεμβρίου 2013 με ευρείας έκτασης λαϊκές κινητοποιήσεις, με κύριο αίτημα την έναρξη διαπραγματεύσεων ένταξης της χώρας στην Ευρωπαϊκή Ένωση . Στη συνέχεια η στάση των διαδηλωτών άλλαξε, με μεγάλο αριθμό από αυτούς να καλούν σε παραίτηση τον Πρόεδρο Γιανουκόβιτς και την του. Διαδηλωτές ανέφεραν, επίσης, ότι συμμετείχαν στις κινητοποιήσεις λόγω της βίαιης επίθεσης που δέχτηκαν στις 30 Νοεμβρίου από την Αστυνομία και εξαιτίας "μιας επιθυμίας για αλλαγή στην πολιτική ζωή της Ουκρανίας". Στις 25 Ιανουαρίου 2014, οι αντιδράσεις αυτές είχαν ενισχυθεί από κατηγορίες περί κυβερνητικής διαφθοράς, κατάχρηση εξουσίας, κ (el)
- Eŭromajdano (Є-placo, aŭ Eŭrop-placo) (ukraine Євромайдан, Jevromajdan) estas aro de manifestacioj en Ukrainio (ĉefe en Kievo /vidu la apudajn fotojn/, sed ankaŭ en okcidenta Ukrainio en Lvivo /vidu la suban foton/, sed ankaŭ en orienta Ukrainio en Luhansko /vidu la suban foton/, kiuj komenciĝis la 21-an de novembro 2013 per publikaj protestoj postulantaj proksimiĝon al la Eŭropa Unio.En la ukrainlingvaj amaskomunikiloj oni nomas ĝin Eŭro-revolucio / Є-revolucio (Є́врореволю́ція, Jevrorevolucija) aŭ Revolucio 2013 (Револю́ція 2013 ро́ку) kaj la finan parton la Revolucio de digno (Революція гідності, revolucija hidnosti), kaj en la anglolingvaj amaskomunikiloj ĝi estas nomata la Ukraina printempo. (eo)
- Euromaidan (/ˌjʊərəˌmaɪˈdɑːn, ˌjʊəroʊ-/; Ukrainian: Євромайдан, romanized: Yevromaidan, lit. 'Euro Square', IPA: [jeu̯romɐjˈdɑn] ), or the Maidan Uprising, was a wave of demonstrations and civil unrest in Ukraine, which began on 21 November 2013 with large protests in Maidan Nezalezhnosti (Independence Square) in Kyiv. The protests were sparked by the Ukrainian government's sudden decision not to sign the European Union–Ukraine Association Agreement, instead choosing closer ties to Russia and the Eurasian Economic Union. Ukraine's parliament had overwhelmingly approved of finalizing the Agreement with the EU, while Russia had put pressure on Ukraine to reject it. The scope of the protests widened, with calls for the resignation of President Viktor Yanukovych and the Azarov Government. The (en)
- Euromaidan (auch Euromajdan, ukrainisch Євромайдан Jewromajdan, Wortbedeutung siehe ), in der Ukraine rückblickend Revolution der Würde (ukrainisch Революція гідності Rewoljuzija hidnosti), bezeichnet Proteste in der Ukraine zwischen Ende November 2013 und Februar 2014. Auslöser war die überraschende Erklärung der ukrainischen Regierung (Kabinett Asarow II) im November 2013, das geplante Assoziierungsabkommen mit der Europäischen Union nicht unterzeichnen zu wollen. (de)
- El Euromaidán (en ucraniano, Євромайда́н, Yevromaidán; «Europlaza») es el nombre dado a una serie de manifestaciones y disturbios heterogéneos de índole europeísta y nacionalista de Ucrania que en su punto álgido derrocaron al presidente Víktor Yanukóvich, líder de la formación política prorrusa Partido de las Regiones. Los sucesos se desencadenaron en Kiev la noche del 21 de noviembre de 2013, un día después de que el Gobierno de Ucrania hubiera suspendido in extremis la firma del Acuerdo de Asociación y el Acuerdo de Libre Comercio con la Unión Europea (UE). (es)
- Euromaidan (ukraineraz: Євромайдан, Jevromaidan) manifestazio eta istilu olde bat izan zen, izaera europazale eta nazionalistakoa, 2013ko azarotik 2014ko otsailera bitartean Ukrainan gertatu zena. 2013ko azaroaren 21ean hasi ziren oposizioaren protestak, Gobernuak Europar Batasunarekiko elkartze akordioa bertan behera utzi ondoren, eta 2014ko otsailaren 23an amaitu, Ukrainako Parlamentuak Viktor Janukovitx presidentea kargugabetu zuelarik. (eu)
- Euromaidan (/ˌjʊərəˌmaɪˈdɑːn/; bahasa Ukraina: Євромайдан, Yevromaidan, secara harfiah berarti "Euroalun-alun") adalah serangkaian unjuk rasa dan kerusuhan di Ukraina yang dimulai pada malam 21 November 2013 setelah meletusnya demonstrasi yang meminta integrasi yang lebih erat dengan Uni Eropa. Cakupan demonstrasi ini meluas menjadi seruan agar Presiden Ukraina Viktor Yanukovych dan pemerintahannya mengundurkan diri. Banyak demonstran yang bergabung akibat penggunaan kekerasan untuk menghentikan demonstrasi pada 30 November dan "keinginan untuk mengubah kehidupan di Ukraina". Pada 25 Januari 2014, demonstrasi didorong oleh persepsi maraknya korupsi pemerintahan, penyalahgunaan kekuasaan, dan pelanggaran hak asasi manusia di Ukraina. (in)
- Euromaïdan (en ukrainien : Євромайдан, Yevromaïdan ; en russe : Евромайдан, Yevromaïdan) est le nom donné aux manifestations pro-européennes en Ukraine, ayant débuté le 21 novembre 2013 à la suite de la décision du gouvernement ukrainien de ne pas signer l'accord d'association entre l'Ukraine et l'Union européenne au profit d'un accord avec la Russie. Ces manifestations ont été marquées par de fortes violences entre le 30 novembre et le 8 décembre 2013, et sont comptées parmi les conflits post-soviétiques. Les violences n'ont fait qu'accroître les mouvements de protestation, avec entre 250 000 et 500 000 manifestants à Kiev. Du 18 au 21 février 2014, des affrontements ont à nouveau éclaté, faisant plus de quatre-vingts morts. (fr)
- ( 현재 진행 중인 전쟁에 대해서는 돈바스 전쟁 문서를 참고하십시오.) 유로마이단(우크라이나어: Євромайдан 예우로마이단[*])은 2013년 11월 21일 우크라이나에서 을 지지하는 대중들의 요구로 시작된 대규모, 지속적인 시위이자 시민 혁명이다. 시위는 계속 커져 현재 우크라이나의 대통령 빅토르 야누코비치와 의 해임을 요구하고 있다. 시위대들은 2013년 11월 30일 대규모 공격을 시작하면서 "우크라이나의 운명을 바꾸기 위해" 참여한다고 언급했다. 2014년 1월 25일부터 시위대들은 광범위한 , 권력 남용, 인식 등에도 항의하기 시작했다. 이 시위는 2013년 11월 21일 우크라이나 키이우에서 우크라이나 정부가 EU와의 통합을 위한 과 (DCFTA)의 서명을 무기한 연기하고 러시아와 경제 의존을 천명했고, 이에 시민들이 반발하여 시작했다. 며칠 후 들이 시위에 합류하면서 규모가 불어났다. 우크라이나-EU 통합 갱신 요구가 계속 이루어지지 않지만 유로마이단은 EU 자체에 대한 중요한 정치적 상징 사건, 특히 "역사상 사상 최대의 친유럽 집회"라고 반복적으로 말하고 있다. (ko)
- Euromaidan of Euromajdan (Oekraïens: Євромайдан Jevromaidan, letterlijk "Europlein", verwijzend naar het centrale Onafhankelijkheidsplein in Kiev), is de naam die gegeven is aan de golf van grootschalige protesten in Oekraïne die op 21 november 2013 ontstonden als reactie op het plotselinge besluit van president Viktor Janoekovytsj om de politieke associatie- en vrijhandelsovereenkomst met de Europese Unie (EU) niet te ondertekenen, terwijl in februari van dat jaar de Verchovna Rada (het Oekraïense parlement) met een overweldigende meerderheid had ingestemd met de EU-deal. In plaats daarvan neigde Janoekovytsj naar nauwere banden met Rusland, die Oekraïne onder druk zette om de EU-deal te weigeren, en lid te worden van de Euraziatische Economische Unie (EEU). De pro-westerse protesten duur (nl)
- Euromaidan (em ucraniano: Євромайдан, Yevromaidan, literalmente "Europraça", "esplanada da europa"), também chamado de Primavera Ucraniana, foi uma onda de manifestações e agitação civil, na Ucrânia, entre 2013 e 2014. Os manifestantes exigiam maior integração europeia, além de providências quanto à corrupção no governo e a eventuais sanções por parte da Rússia. (pt)
- Euromajdan (ukr. Євромайдан, Jewromajdan; od майдан, czyli plac, jako plac Niepodległości w Kijowie) – ruch społeczny związany z falą manifestacji i protestów na Ukrainie, największych od momentu uzyskania niepodległości w 1991 roku. Po raz drugi w ciągu dekady Ukraińcy zaprotestowali przeciwko tej samej osobie – Wiktorowi Janukowyczowi. Pierwszy raz z powodu fałszerstw wyborczych W. Janukowycza (pomarańczowa rewolucja), drugi raz (Euromajdan) protesty rozpoczęły się 21 listopada 2013 ze względu na niepodpisanie umowy stowarzyszeniowej z Unią Europejską przez Janukowycza. Wraz z rozwojem sytuacji postawy manifestantów radykalizowały się, zyskiwały na popularności postulaty usunięcia prezydenta oraz gruntownej zmiany sytuacji w państwie. Sam ruch przekształcił się w ogólnonarodowe protesty. (pl)
- Euromajdan (ukrainska: Євромайдан, "Jevromajdan" – se ) var en politisk protest som inleddes 21 november 2013 med ett upplopp som pågick främst på Självständighetstorget och vid flera regeringsbyggnader i Ukrainas huvudstad Kiev, men också i flera andra ukrainska städer. Under januari och februari 2014 utvecklades protesterna till en revolt mot den sittande regimen, och efter svåra sammandrabbningar i Kiev med ett stort antal döda avsattes president Viktor Janukovytj 22 februari av radan, landets parlament. (sv)
- Евромайда́н (укр. Євромайдан) — массовая многомесячная акция протеста в центре Киева, начавшаяся 21 ноября 2013 года в ответ на приостановку украинским правительством подготовки к подписанию соглашения об ассоциации между Украиной и Евросоюзом и поддержанная выступлениями населения в других регионах Украины. В результате силового противостояния в центре Киева, начавшихся захватов административных зданий и органов власти в столице и областных центрах, создания параллельных органов власти, организации неформальных силовых структур Украина оказалась на грани введения чрезвычайного положения. (ru)
- Євромайда́н (також Єврореволю́ція, Революція гідності) — національно-патріотичні протестні акції в Україні, передусім проти корупції, свавілля правоохоронних органів та сил спецпризначення, а також на підтримку європейського вектора зовнішньої політики України. (uk)
|
.jpg){kind=link}
.svg){kind=link}
_11.jpg){kind=link}
,_defending_the_Kiev_city_council_building,_and_protesters_clash_at_Bankova_str,_Kiev,_Ukraine._December_1,_2013-2.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
