| dbo:abstract
|
- El panteó egipci és el panteó de l'antic Egipte on practicaven el politeisme (hi va haver multitud de déus). Algunes divinitats van ser creades fusionant les característiques de diversos déus. Per als antics egipcis, el ca dels déus residia a la Terra, en les imatges dels seus temples, i per calia venerar-les. Per això, pregaven, ballaven, cantaven i els duien ofrenes d'objectes valuosos i aliments. Durant més de tres mil anys de la Història de l'antic Egipte, la religió amb prou feines va evolucionar. No obstant això, en alguns períodes, certs déus es van tornar predominants mentre que altres passaven a un segon pla, cada culte, era originari d'una regió diferent, i la importància de cada déu també variava segons la influència d'aquesta regió en la resta d'Egipte. Akhenaton, conegut modernament com el faraó herètic, va imposar, durant el seu curt regnat, un culte monoteista (o henoteisme) centrat en la veneració del disc solar: Aton. Els déus eren éssers invisibles, generalment, com Horus, encara que podien encarnar-se en éssers tangibles, com el faraó, o ser el ca de certs animals, com el bou Apis. Els déus més importants de l'Imperi Nou van ser: Ptah, Amon i Ra. (ca)
- المعبودات المصرية القديمة هي الآلهة والإلهات التي كانت تُعبد في مصر القديمة. شكلت المعتقدات والطقوس التي تحيط بهذه الآلهة جوهر الديانة المصرية القديمة، والتي ظهرت بظهورهم في وقت ما من عصور ما قبل التاريخ. تمثل الآلهة صور القوى والظواهر الطبيعية، والتي حاول المصريون استرضاؤها من خلال تقديم القرابين وإقامة الطقوس، لكي تواصل تلك القوى عملها وفقًا لماعت، أو النظام الإلهي. بعد تأسيس الدولة المصرية في حوالي 3100 ق.م، تولى الفرعون سلطة تنفيذ هذه المهام، وادعى كل فرعون أنه ممثل للآلهة، وتولى -إذ ذاك- إدارة المعابد حيث كانت تقام الطقوس. اتسمت الآلهة بصفات مُعقدة ظهرت في الأساطير والعلاقات المُتَشَابِكة بينهم، منها: الروابط الأسرية، والجماعات الحرة، والتسلسلات الهرمية في العلاقات، والجمع بين آلهة منفصلة في إله واحد. ساهم الاختلاف في أشكال الآلهة في الفن المصري القديم ـ كالحيوانات، والبشر، والأشياء، ومجموعات من أشكال مختلفة ــ في الإشارة رمزيًا إلى السمات المميزة لتلك الآلهة. على مدار العصور المختلفة، امتاز عدد من الآلهة بمكانة أرفع في المجتمع الإلهي، من تلك الآلهة: رع إله الشمس، والإله الغامض آمون، والإلهة الأم إيزيس. عادة ما كان يُعزى للمعبود الأعلى الفضل في خلق الكون، وغالبًا ما يرتبط بالقوى الواهبة للحياة من الشمس. جادل بعض الباحثين، مستندين على جزء من الكتابات المصرية عن هذه الآلهة العليا، بأن المصريين اِسْتَشَفّوا وجود «قوة إلهية واحدة» تكمن وراء كل شيء، وهي حاضرة في جميع الآلهة الأخرى. لكنهم لم يتخلوا أبدًا عن وجهة نظرهم الأصلية عن تعدد الآلهة، ما عدا ربما في حقبة الديانة الآتونية خلال القرن الرابع عشر قبل الميلاد، عندما تركز الدين الرسمي حصرًا على شخصية إله الشمس آتون. ساد الاعتقاد بأن الآلهة حاضرة في جميع أنحاء العالم، ولها القدرة على التأثير على الأحداث الطبيعية وحياة الإنسان. وكان تفاعل البشر معهم من خلال المعابد والأضرحة، لأسباب شخصية وكذلك لأهداف كبرى من طقوس الدولة. صلى المصريون طلبًا لعون الإلهة، وأقاموا لهم لهذه الغاية الشعائر والطقوس، ودعواهم طالبين النصيحة. وكانت العلاقات بين البشر وآلهتهم جزًءا أساسيًا من المجتمع المصري. (ar)
- Bohové a bohyně a jejich kult jsou ve starověkém Egyptě určujícím konstitutivním prvkem nejen náboženství, ale v jistém ohledu vůbec celé kultury. Původně byla (v konvenčně vokalizované egyptštině) pro označení božské bytosti používána jako synonyma slova sechem, ba nebo neter, později první dvě nabyla odlišného významu. Ani pojem neter – „bůh“ (plurál neteru, femininum neteret – „bohyně“, často se užívá ve spojení aa neter nebo ver neter – „velký bůh“; základní tvar slova je nověji do češtiny někdy přepisován jako nečer) ovšem není v egyptštině vyhrazen speciálně pro „nejvyšší bytost(i)“ tak, jak je tomu např. v křesťanství a jak se objevuje v evropské filozofické tradici, ale zahrnuje širokou škálu bytostí včetně králů a zemřelých, případně jevů (ovšem přírodní jevy jako takové byly v egyptském náboženství zbožštěny spíše ojediněle). Je možné, že prostě odkazoval na všechny „bytosti s určitým podílem nadpřirozené moci a tajemné existence, nebo zahrnoval všechny bytosti, které byly hodny kultické péče“, přičemž Egypťané (pravděpodobně s výjimkou z tohoto hlediska stále diskutované Achnatonovy náboženské reformy) nijak neusilovali o nějaký přesný či dokonce závazný způsob jejich hierarchizace. Jeho přesné vymezení ovšem není prozatím uspokojivě podáno. Svět bohů a svět lidí byl v egyptském náboženském myšlení poměrně důsledně oddělen, co do funkčnosti ale byly oba světy chápány jako úzce závislé. Přestože byly přítomnost bohů v kosmu a její projevy bezprostředně pozorovatelné a dokonce člověkem prostřednictvím magie ovlivnitelné v podobě moci heka, byl jediným prostředníkem mezi oběma světy v oficiálním náboženství panovník. Ten byl sám pokládán za božskou bytost sui generis a proto se jako jediný z živých lidí těšil přímé přízni bohů a objevoval se v jejich společnosti; na druhou stranu jsou známy příklady přímého zbožštění lidí po jejich smrti a mnohé prameny zejména z mladších historických období dokládají, že i běžní smrtelníci si mohou získat pozornost bohů a dokonce naznačují, že všichni spravedliví zemřelí budou „jako bohové“. Význam těchto představ pro chápání podstaty božství Egypťany není ovšem úplně srozumitelný. V důsledku hellénistického synkretismu a později zejména hermetismu se uctívání některých z egyptských bohů a bohyň (např. Esety přetransformované v Isidu a Usira v podobě Serapida) rozšířilo po celém antickém Středomoří; objevují se (i když už ne jako předmět náboženského kultu) dokonce i po zániku staroegyptské kultury, především v evropské magické a esoterické tradici (např. postava Herma Trismegista odvozená od boha Thovta). Zdá se ovšem, že tato nová pojetí mohou být i značně vzdálena původním egyptským předlohám. Specifickou součástí tohoto proudu je novopohanský náboženský směr označovaný jako kemetismus. (cs)
- Οι αρχαίες αιγυπτιακές θεότητες είναι θεοί και θεές που λατρεύονταν στην αρχαία Αίγυπτο. Τα πιστεύω και τα τελετουργικά που αφορούν αυτούς τους θεούς διαμόρφωσαν τον πυρήνα της αρχαίας αιγυπτιακής θρησκείας, που εμφανίστηκε κάποια στιγμή κατά την αιγυπτιακή προϊστορία. Οι θεότητες αντιπροσώπευαν φυσικές δυνάμεις και φαινόμενα, και οι Αιγύπτιοι κρατούσαν ικανοποιημένες αυτές τις θεότητες με προσφορές και τελετουργικά, έτσι ώστε οι δυνάμεις αυτές να συνεχίσουν να λειτουργούν σύμφωνα με τη Μάατ, τη θεία τάξη. Μετά την ίδρυση του ενοποιημένου αιγυπτιακού κράτους περίπου το 3100 π.Χ., η εξουσία για την πραγματοποίηση των παραπάνω ελέγχονταν από το φαραώ, την οποία κατείχε με τον ισχυρισμό ότι ήταν ο αντιπρόσωπος των θεών, ενώ υπό τη διαχείριση του επίσης ήταν οι ναοί, στους οποίους πραγματοποιούνταν τα τελετουργικά και η λατρεία. Τα πολύπλοκα χαρακτηριστικά των θεών εκφράζονταν στους μύθους και στις περίπλοκες σχέσεις μεταξύ των θεοτήτων: οικογενειακοί δεσμοί, ομάδες χαλαρής συνοχής και ιεραρχίες, και συνδυασμοί πολλών θεών σε έναν. Τα διαφορετικά χαρακτηριστικά των θεών στην —ως ζώα, άνθρωπο, αντικείμενα και συνδυασμών των παραπάνω —επίσης αναφερόταν, μέσω του συμβολισμού, στα βασικά χαρακτηριστικά τους. Ανά καιρούς, διαφορετικοί θεοί λέγονταν ότι κατείχαν την υψηλότερη θέση μεταξύ των θεών, συμπεριλαμβανομένων του Ρα, του Αμούν, και Ίσιδας. Στη θεότητα αυτή που ήταν στην κορυφή της ιεραρχίας συνήθως πιστωνόταν η δημιουργία του κόσμου και συχνά συνδεόταν με την ζωογόνα δύναμη του ήλιου. Κάποιοι μελετητές έχουν προτείνει, βάση ενός μέρους των αρχαίων αιγυπτιακών γραπτών, ότι οι αρχαίοι Αιγύπτιοι είχαν καταλήξει να αναγνωρίζουν μία μοναδική θεϊκή δύναμη που ήταν πίσω από όλα τα πράγματα, και παρούσα σε όλες τις άλλες θεότητες. Όμως, ποτέ δεν εγκατέλειψαν τον αρχικό πολυθεϊσμό τους, με εξαίρεση ίσως την περίοδο του Ατενισμού κατά το 14ο αιώνα π.Χ., όταν η επίσημη θρησκεία επικεντρώθηκε αποκλειστικά στον απρόσωπο θεό ήλιο Ατόν. Οι θεοί πιστευόταν ότι ήταν παρόντες στον κόσμο, ικανοί να επηρεάσουν τα φυσικά φαινόμενα και την πορεία της ζωής των ανθρώπων. Οι άνθρωποι αλληλεπιδρούσαν μαζί τους σε ναούς και ανεπίσημα ιερά, για προσωπικούς λόγους, όπως και για ευρύτερους σκοπούς όπως τα τελετουργικά που αφορούσαν την ευημερία του κράτους. Οι Αιγύπτιοι προσεύχονταν για τη θεία βοήθεια, χρησιμοποιούσαν τελετουργικά για να αναγκάσουν τις θεότητες να δράσουν, και τις επικαλούνταν για συμβουλές. Οι σχέσεις των ανθρώπων με τους θεούς τους ήταν ένα θεμελιώδες κομμάτι της αιγυπτιακής κοινωνίας. (el)
- Ancient Egyptian deities are the gods and goddesses worshipped in ancient Egypt. The beliefs and rituals surrounding these gods formed the core of ancient Egyptian religion, which emerged sometime in prehistory. Deities represented natural forces and phenomena, and the Egyptians supported and appeased them through offerings and rituals so that these forces would continue to function according to maat, or divine order. After the founding of the Egyptian state around 3100 BC, the authority to perform these tasks was controlled by the pharaoh, who claimed to be the gods' representative and managed the temples where the rituals were carried out. The gods' complex characteristics were expressed in myths and in intricate relationships between deities: family ties, loose groups and hierarchies, and combinations of separate gods into one. Deities' diverse appearances in art—as animals, humans, objects, and combinations of different forms—also alluded, through symbolism, to their essential features. In different eras, various gods were said to hold the highest position in divine society, including the solar deity Ra, the mysterious god Amun, and the mother goddess Isis. The highest deity was usually credited with the creation of the world and often connected with the life-giving power of the sun. Some scholars have argued, based in part on Egyptian writings, that the Egyptians came to recognize a single divine power that lay behind all things and was present in all the other deities. Yet they never abandoned their original polytheistic view of the world, except possibly during the era of Atenism in the 14th century BC, when official religion focused exclusively on an abstract solar deity, the Aten. Gods were assumed to be present throughout the world, capable of influencing natural events and the course of human lives. People interacted with them in temples and unofficial shrines, for personal reasons as well as for larger goals of state rites. Egyptians prayed for divine help, used rituals to compel deities to act, and called upon them for advice. Humans' relations with their gods were a fundamental part of Egyptian society. (en)
- La dioj de la Antikvao Egipto estas diaĵoj kiuj estis adoritaj en la Antikva Egipto. La kaj kredoj kaj ritaroj kiuj ĉirkaŭas tiujn diojn estas la centro de la Religio de Antikva Egiptio, kiu aperis kun ili iam en la prahistorio. Tiu gedioj reprezentis la naturajn fortojn kaj fenomenojn, kaj la egiptoj klopodis apogi aŭ trankviligi ilin pere de proponoj kaj ritaroj tiele ke tiuj fortoj pluestu kun siaj funkcioj laŭ la maat, aŭ dia ordo. Post la fondo de la egipta ŝtato ĉirkaŭ la jaro 3100 a. K., la aŭtoritato por realigi tiujn taskojn estis kontrolita de la faraono, kiu postulis esti la rekta reprezentanto de la dioj kaj kiu administris la templojn kie okazis la ritaroj. (eo)
- Die altägyptischen Gottheiten sind die Götter und Göttinnen, die im alten Ägypten verehrt wurden. Der Glaube und die Rituale rund um diese Götter bildeten den Kern der altägyptischen Religion, die irgendwann in der Vorgeschichte entstanden ist. Die Götter repräsentierten Naturkräfte und -phänomene, und die Ägypter unterstützten und besänftigten sie durch Opfergaben und Rituale, damit diese Kräfte weiterhin gemäß der göttlichen Ordnung Maat funktionierten. Nach der Gründung des ägyptischen Staates um 3100 v. Chr. wurde die Autorität zur Erfüllung dieser Aufgaben vom Pharao kontrolliert, der sich als Vertreter der Götter sah und die Tempel verwaltete, in denen die Rituale durchgeführt wurden. Die komplexen Eigenschaften der Götter kamen in Mythen und in komplizierten Beziehungen zwischen den Gottheiten zum Ausdruck: Familienbande, lose Gruppen und Hierarchien sowie Zusammenschlüsse einzelner Götter zu einem einzigen. Die verschiedenen Erscheinungsformen der Götter in der Kunst - als Tiere, Menschen, Gegenstände und Kombinationen verschiedener Formen - wiesen ebenfalls durch Symbolik auf ihre wesentlichen Eigenschaften hin. In verschiedenen Epochen wurde verschiedenen Göttern die höchste Position in der göttlichen Gesellschaft zugeschrieben, darunter die Sonnengottheit Re, der geheimnisvolle Gott Amun und die Muttergöttin Isis. Der höchsten Gottheit wurde gewöhnlich die Erschaffung der Welt zugeschrieben und oft mit der lebensspendenden Kraft der Sonne in Verbindung gebracht. Einige Gelehrte, die sich zum Teil auf ägyptische Schriften stützen, haben behauptet, dass die Ägypter eine einzige göttliche Macht erkannten, die hinter allen Dingen stand und in allen anderen Gottheiten präsent war. Dennoch haben sie ihr ursprüngliches polytheistisches Weltbild nie aufgegeben, außer während der Ära des Atonismus im 14. Jahrhundert v. Chr., als sich die offizielle Religion ausschließlich auf eine abstrakte Sonnengottheit, den Aton, konzentrierte. Man ging davon aus, dass die Götter überall auf der Welt präsent und in der Lage waren, Naturereignisse und den Verlauf des menschlichen Lebens zu beeinflussen. Die Menschen traten mit ihnen in Tempeln und inoffiziellen Heiligtümern in Kontakt, sowohl aus persönlichen Gründen als auch für größere Ziele im Rahmen staatlicher Riten. Die Ägypter beteten um göttliche Hilfe, nutzten Rituale, um die Götter zum Handeln zu bringen, und baten sie um Rat. Die Beziehungen der Menschen zu ihren Göttern waren ein grundlegender Bestandteil der ägyptischen Gesellschaft. (de)
- Las deidades del Antiguo Egipto son los dioses que eran venerados en el Antiguo Egipto. Las creencias y rituales que rodean a estos dioses son el centro de la religión del Antiguo Egipto, que emergió junto con ellos en algún momento en la edad antigua. Las deidades representaban a las fuerzas y fenómenos naturales, y los egipcios los apoyaban y calmaban a través de ofrendas y rituales de modo que estas fuerzas continuaran con sus funciones de acuerdo a la maat, o el orden divino. Después de la fundación del Estado egipcio alrededor de 3100 a. C., la autoridad para realizar estas tareas era controlada por el faraón, quien decía ser el representante de los dioses y quien gestionaba los templos donde los rituales eran llevados a cabo.Las complejas características de los dioses fueron expresadas a través de mitos y en las intrincadas relaciones entre las deidades: lazos familiares, grupos y jerarquías poco estrictas y combinaciones de dos dioses en uno. Las diversas representaciones de las deidades en el arte del Antiguo Egipto —como animales, humanos, objetos y combinaciones de diferentes formas— también aludían, a través del simbolismo, a sus características esenciales. En épocas diferentes, varios dioses ocuparon la posición más alta en la sociedad divina, incluyendo a la deidad solar Ra, el misterioso dios Amón y la diosa madre Isis. Usualmente se le acreditaba la creación del mundo a la deidad más alta y frecuentemente se conectaba con el poder para dar vida del sol. Algunos académicos han argumentado, basándose en parte en manuscritos egipcios acerca de estos altos dioses, que los egipcios reconocieron un poder divino único que estaba detrás de todas las cosas y presente en todas las deidades. Sin embargo, jamás abandonaron la visión politeísta del mundo, con una posible excepción en la época del Atonismo en el siglo XIV a. C., cuando la religión oficial se centró casi exclusivamente en el dios solar impersonal Atón. Se creía que los dioses estaban presentes a través del mundo, que eran capaces de influenciar los eventos naturales y las vidas humanas. Los humanos interactuaban con ellos en los templos y en santuarios no oficiales, por razones personales como por las metas más grandes de los ritos del estado. Los egipcios rezaban buscando ayuda divina, utilizaban rituales para compeler a los dioses a actuar, los llamaban en busca de consejo. Las relaciones humanas con sus dioses eran una parte fundamental de la sociedad egipcia. (es)
- Dewa-dewi Mesir Kuno adalah dewa dan dewi yang disembah pada masa Mesir Kuno. Menurut catatan sejarah, bangsa Mesir Kuno menyembah banyak Dewa (politeisme). Menurut kepercayaan Mesir Kuno, para Dewa merupakan makhluk-makhluk yang lebih berkuasa daripada umat manusia dan mengatur aspek-aspek kehidupan umat manusia. Mereka memberkati manusia, melindungi manusia, menghukum manusia, dan mencabut ajal manusia. Dewa-Dewi dalam kepercayaan bangsa Mesir Kuno merupakan penguasa setiap bagian dan unsur alam. Para Dewa merupakan Tuhan tersendiri sesuai dengan kemahakuasaan yang dimilikinya. Para Dewa yang menentukan nasib setiap orang. (in)
- Les dieux et déesses de l’Égypte antique représentent une foule considérable de plus d'un millier de puissances surnaturelles ; divinités cosmogoniques, divinités provinciales, divinités locales, divinités funéraires, personnification de phénomènes naturels ou de concepts abstraits, ancêtres déifiés, démons, génies, divinités étrangères importées, etc. Le mot égyptien pour dieu est netjer et son plus ancien hiéroglyphe représente vraisemblablement un mat enveloppé de bandelettes de tissu. Pour désigner le concept de la divinité, les glyphes alternatifs sont le faucon sur un perchoir et un personnage accroupi. D'autres termes existent pour désigner une divinité, tel baou ou sekhem mais leur diffusion a été de moindre importance. L'iconographie divine fut dès les temps protohistoriques placée sous le caractère de la diversité. La plupart des divinités furent dotées de plusieurs modes de représentations. La forme zoomorphe est sans doute la plus ancienne, mais très vite on lui adjoignit la forme purement anthropomorphe. La forme composite qui mêle un corps humain à une tête animale, ou vice versa, est plus tardive mais apparaît tout de même dès le XXVIIe siècle avant notre ère. Le panthéon des dieux égyptiens ne fut jamais organisé de manière canonique et rigoureuse à la manière des anciens Grecs. Cependant l'anarchie n'est pas totale. Les prêtres de la cité d'Héliopolis élaborèrent l'Ennéade (pesedjet), un groupement de neuf divinités issues du démiurge. Ce groupe fit florès à travers tout le pays et toutes les villes d'importance se virent dotées de leur propre Ennéade, sans pour autant se tenir strictement au nombre neuf, synonyme de la multitude. Les autres regroupements sont le couple, avec Osiris et Isis pour parangon, et la triade qui est l'adjonction au couple divin d'un dieu enfant, manifestation du cycle de la régénération cosmique. Il semble que ce qui caractérise un dieu égyptien, c'est d'abord les nombreux rites qui lui sont consacrés ; l'offrande de la Maât par pharaon à une divinité étant le geste cultuel par excellence. (fr)
- O panteão egípcio é o conjunto de deuses e deusas adorados no Antigo Egito. As crenças e rituais que cercam essas divindades constituíram o núcleo da antiga religião egípcia, que surgiu em algum momento na pré-história. Os egípcios cultuavam divindades que representavam forças e fenômenos naturais, realizando sacrifícios e rituais para apaziguá-las, garantindo que essas forças continuassem funcionando de acordo com uma ordem divina ou conforme a maat, um conceito, personificado por uma deusa de mesmo nome, que representa a verdade, equilíbrio, ordem, harmonia, lei, moralidade e justiça. Após a fundação do estado egípcio em torno de 3100 AC, a autoridade para realizar essas tarefas foi controlada pelo faraó, que afirmou ser o representante das divindades e gerenciou os templos onde os rituais foram realizados. Os mitos egípcios expressam características complexas das divindades, como seus laços familiares, hierarquias e combinações de deuses separados em uma só entidade. As aparências diversificadas das divindades na arte — como animais, seres humanos, objetos e junções de formas diferentes — também aludiram, por meio do simbolismo, às suas características essenciais. Em épocas diferentes, várias divindades ocuparam a posição mais elevada na sociedade divina, incluindo Rá, uma divindade solar, Amom, um deus misterioso, e Ísis, uma deusa mãe. Geralmente, a divindade mais elevada foi creditada com a criação do mundo e, muitas vezes, conectada com o poder vital do sol. Alguns estudiosos argumentaram, com base em parte dos escritos egípcios, que o povo egípcio reconheceu um único poder divino que se escondeu em todas as coisas e estava presente em todas as outras divindades. No entanto, eles nunca abandonaram sua visão politeísta do mundo, exceto, possivelmente, durante a era do Atonismo no século XIV AC, quando a religião oficial se concentrou, principalmente, em Áton, um deus impessoal do sol. Para os antigos egípcios, as divindades estavam presentes em todo o mundo, eram capazes de influenciar os eventos naturais e o curso das vidas humanas. As pessoas interagiram com eles em templos e santuários não oficiais, tanto por razões pessoais, quanto por metas maiores do estado. Os egípcios oravam pela ajuda divina, usavam rituais para obrigar as divindades a agir e as convocavam para aconselhamento. As relações dos seres humanos com suas divindades eram uma parte fundamental da sociedade egípcia. (pt)
- 古埃及神祇是指古埃及人所崇拜的神灵。古埃及宗教形成于史前时期，其核心正是与这些神灵相关的信仰和仪式。 古埃及神灵代表着自然力量和现象，古埃及人通过供奉牺牲和举办仪式来侍奉、取悦神灵，以求各种自然力量能继续根据马阿特（即神的秩序）运作。约公元前3100年，埃及建立，此后，祭祀的举行便由法老控制，他自称是神的代表并管理举行仪式的神庙。 神灵复杂的特点都表现在神话和各位神灵间错综复杂的关系——神灵之间有着各式亲缘关系，所处体系松散，等级划分并不严格，不同神灵有时还被归为一位。 神在艺术作品中的各种形象（动物、人类、物品或不同形象的组合）也通过象征暗示了他们的本质特征。 在不同时代的信仰中，地位最高的神灵并不相同，可以是太阳神拉，神秘的阿蒙，也可以是母亲女神伊西斯。最高神通常有创世之功，并拥有太阳的赋予生命的力量。通过研究古埃及文字记载等资料，一些学者认为，古埃及人渐渐认为万事万物和一切神灵背后都是一个统一的神力。然而，他们从未放弃他们原有的多神论世界观，可能的例外是公元前14世纪的阿肯那顿改革时代，当时的官方宗教将太阳神阿顿设为唯一的崇拜对象。 神被认为是无处不在的，并能影响自然事件和人的生命历程。人们在寺庙和非官方的祭坛与其交流，既可以是个人为私人原因祈祷，也可以是国家为达到更大的目标而祭祀。古埃及人祈求神圣的帮助，用仪式请神灵采取行动，并呼吁他们给予意见。人类与神灵的关系是古埃及社会的一个基本组成部分。 (zh)
- Давньоєгипетські божества — це боги і богині, яким поклонялися в Стародавньому Єгипті. Вірування та ритуали, які оточують цих богів, складають ядро давньоєгипетської релігії, яка виникла колись у передісторії. Божества представляли природні сили та явища, і єгиптяни підтримували та задобрювали їх за допомогою жертв та ритуалів, щоб ці сили продовжували існувати відповідно до маат, або божественного порядку. Після заснування єгипетської держави близько 3100 до н. е., повноваження для виконання цих завдань контролювалися фараоном, який стверджував, що він представник богів і керував храмами, де здійснювалися ритуали. Різні характеристики богів були виражені у міфах та у важких стосунках між божествами: родинних зв'язках, розривних групах та ієрархіях, поєднаннях окремих богів в одного. Різноманітні зображення божеств у мистецтві — як тварин, людей, предметів і комбінацій різних форм — також натякали через символізм на їхні істотні риси. У різноманітні епохи, вважалося, що різні боги займали найвище місце в божественному середовищі, включаючи сонячне божество Ра, таємничого бога Амона і богиню-матір Ісіду. Найвеличнішому божеству зазвичай приписували створення світу і часто пов'язували з життєдайною силою сонця. Деякі вчені стверджували, частково на основі єгипетських писань, що єгиптяни почали визнавати єдину божественну силу, яка лежить за всіма речами та присутня в усіх інших божествах. Проте вони ніколи не відмовлялися від свого первісного політеїстичного погляду на світ, за винятком, можливо, епохи атенізму в 14 столітті до нашої ери, коли офіційна релігія зосереджувалася виключно на абстрактному сонячному божестві, Атоні. Вважалося, що боги присутні по всьому світу, здатні впливати на природні явища та хід людського життя. Люди спілкувалися з ними в храмах і неофіційних святинях, як з особистих причин, так і для більших цілей державних обрядів. Єгиптяни молилися про божественну допомогу, використовували ритуали, щоб змусити божеств діяти, і зверталися до них за порадою. Відносини людей зі своїми богами були основоположною частиною єгипетського суспільства. Істот у давньоєгипетській культурі, яких можна назвати божествами, важко порахувати. У єгипетських текстах згадуються імена багатьох божеств, походження яких невідоме, і містять нечіткі, непрямі посилання на інших богів, яких навіть не називають. Єгиптолог Джеймс П. Аллен вважає, що в єгипетських текстах згадується понад 1400 божеств, тоді як його колега Крістіан Лейтц каже, що існують «тисячі й тисячі» богів. У єгипетській мові ці істоти називалися nṯr, «бог», а жіноча назваnṯrt, «богиня». Вчені намагалися розпізнати первісну природу богів, пропонуючи етимологію цих слів, але жодна з цих пропозицій не отримала визнання, а походження термінів залишається неясним. Ієрогліфи, які використовували як ідеограми та детермінанти при написанні цих слів, показують деякі риси, які єгиптяни пов'язували з божественністю. Найпоширенішим із цих знаків є прапор, що майорить з жердини. Подібні предмети розміщувалися біля входу в храми, що символізували присутність божества, протягом усієї давньоєгипетської історії. Інші такі ієрогліфи включають сокола, що нагадує кількох ранніх богів, які зображувалися як соколи, і сидяче чоловіче або жіноче божество. Жіноча форма також може бути записана з яйцем як визначальним, що пов'язує богинь зі створенням і народженням, або з коброю, що показує використання кобри для зображення багатьох жіночих божеств. Єгиптяни відрізняли nṯrw, «боги», від rmṯ, «люди», але значення єгипетських та англійських термінів не збігаються. Термін nṯr міг стосуватися будь-якої істоти, яка якимось чином перебувала поза межами повсякденного життя. Померлих людей називали nṯr, оскільки їх вважали схожими на богів , тоді як цей термін рідко застосовували до багатьох менших надприродних істот Єгипту, яких сучасні вчені часто називають «демонами». Єгипетське релігійне мистецтво також зображує місця, предмети та поняття у людській формі. Ці персоніфіковані ідеї варіюються від божеств, які були важливими в міфах і ритуалах, до незрозумілих істот, які згадувалися лише раз чи двічі, що може бути трохи більше, ніж метафори. Зіткнувшись із цими розмитими відмінностями між богами та іншими істотами, вчені запропонували різні визначення «божества». Одне широко прийняте визначення, запропоноване Яном Ассманом говорить про те, що божество має культ, який залучений до якогось аспекту всесвіту та описаний в міфології чи інших формах письмової традиції. Згідно з іншим визначенням, наданим Дімітрієм Міксом, nṯr застосовувався до будь-якої істоти, яка була центром ритуалу. З цієї точки зору «боги» мали короля, якого називали богом після його обрядів коронації, і померлих душ, які входили в божественне царство через похоронні церемонії . Так само, першість великих богів підтримувалася ритуальною відданістю, яка здійснювалася для них у всьому Єгипті. Перші письмові свідчення про божества в Єгипті походять із ранньодинастичного періоду (бл. 3100–2686 рр. до н. е.). Мабуть, божества виникли колись у попередньо додинастичному періоді (до 3100 р. до н. е.) і виросли з доісторичних релігійних вірувань. Додинастичний твір зображує різноманітні фігури тварин і людей. Деякі з цих зображень, наприклад, зірки і худоба, нагадують важливі риси єгипетської релігії пізнього часу, але в більшості випадків недостатньо доказів, щоб виявити, чи пов'язані зображення з божествами. У міру того, як єгипетське суспільство ставало більш витонченим, з'являлися чіткіші ознаки релігійної діяльності. Найдавніші відомі храми з'явилися в останні століття додинастичної ери разом із зображеннями, що нагадують іконографії відомих божеств: сокіл, який уособлює Гора та кількох інших богів, схрещені стріли, що символізують Нейт, 14] та загадкову " тварину набору ", яка представляє Сет . Багато єгиптологів і антропологів висували теорії про те, як боги появлялись в ці ранні часи. Гюстав Жек'є, наприклад, вважав, що єгиптяни спочатку шанували примітивних фетишей, потім божеств у формі тварин і, нарешті, божеств в людській формі, тоді як Анрі Франкфор стверджував, що боги повинні були уявлятися в людській формі з початку. Деякі з цих теорій зараз вважаються занадто спрощеними , а більш сучасні, наприклад гіпотеза Зігфріда Моренца про те, що божества з'явилися, коли люди почали відрізняти себе від свого оточення та персоніфікувати його, важко довести. Додинастичний Єгипет спочатку складався з невеликих незалежних сіл. Оскільки багато божеств у пізні часи були тісно пов'язані з окремими містами та регіонами, багато вчених припускають, що пантеон сформувався як розрізнені спільноти, об'єднані в більші держави, поширюючи та змішуючи культ старих місцевих божеств. Інші стверджували, що найважливіші додинастичні боги, як і інші елементи єгипетської культури, були присутні по всій країні, незважаючи на її політичний поділ. Останнім кроком у формуванні єгипетської релігії стало об'єднання Єгипту, в результаті якого правителі Верхнього Єгипту стали фараонами всієї країни. Ці священні королі та їхні підопічні взяли на себе право співпрацювати з богами, і царство стало об'єднуючим центром релігії. Після цієї зміни продовжували з'являтись нові божества. Відомо, що деякі важливі божества, такі як Ісіда та Амон, не з'явилися до Старого царства (бл. 2686—2181 рр. до н. е.). Місця та концепції могли надихнути на створення божества, щоб їх представляти, і божества іноді створювалися, щоб служити аналогами протилежної статі встановленим богам чи богиням. Вважалося, що королі є божественними, хоча лише деяким продовжували поклонятися ще довго після їхньої смерті. Вважалося, що деякі некоролівські люди мають прихильність богів і відповідно шануються. Зазвичай таке шанування тривало недовго, але придворні архітектори Імхотеп і Аменхотеп, син Хапу, вважалися богами через століття після їхнього життя , як і деякі інші посадові особи. Через зв'язки з сусідніми цивілізаціями єгиптяни також прийняли чужих божеств . Дедун, який вперше згадується в Старому царстві, можливо, походив з Нубії, а Ваал, Анат і Астарта, серед інших, були залучені з релігії ханаанів під час Нового царства (близько 1550—1070 рр. до н. е.). У грецькі та римські часи, з 332 р. до н. е. до перших століть нашої ери, в Єгипті шанувалися божества з усього Середземноморського світу, але місцеві боги залишилися, і вони часто поглинали культи цих прибульців у своє поклоніння. Сучасні знання єгипетських вірувань про богів здебільшого черпаються з релігійних писань, створених національними книжниками та жерцями . Ці люди були верхівкою єгипетського суспільства і дуже відрізнялися від загального населення, більшість з яких були неписьменними. Мало відомо про те, наскільки добре це велике населення знало або розуміло витончені ідеї, які розвивала еліта. Уявлення простих людей про божественне могло відрізнятися від уявлень священиків. Населення може, наприклад, помилково прийняти символічні твердження релігії про богів та їхні дії за правдиву істину. Але в цілому те, що мало відомо про популярні релігійні вірування, відповідає традиції еліти. Ці дві традиції формують багато в чому цілісне бачення богів та їх природи. Більшість єгипетських божеств представляють природні чи соціальні явища . Взагалі вважалося, що боги є іманентними в цих явищах — присутні в природі. Типи явищ, які вони представляли, включають фізичні місця та об'єкти, а також абстрактні поняття та сили. Бог Шу був обожненням усього повітря світу; богиня Меретсегер керувала обмеженим регіоном землі, Фіванський некрополь ; а бог Сіа уособлював абстрактне поняття сприйняття . Головні боги часто брали участь в кількох типах явищ. Наприклад, Хнум був богом острова Елефантіна посеред Нілу, річки, яка була важливою для єгипетської цивілізації. Йому приписують щорічний розлив Нілу, який удобрював сільськогосподарські угіддя країни. Можливо, як результат цієї життєдайної функції, він, як кажуть, створив усе живе, виліпивши їх тіла на гончарному крузі . Боги могли розділяти ту ж роль у природі; Ра, Атум, Хепрі, Гор та інші божества виступали як боги сонця . Незважаючи на різноманітні функції, більшість богів виконували спільну роль: підтримували маат, універсальний порядок, який був центральним принципом єгипетської релігії і сам уособлювався як богиня. Проте деякі божества символізували порушення маат . Найбільш помітно те, що Апеп був силою хаосу, постійно загрожуючи знищити порядок у Всесвіті, а Сет був неоднозначним членом божественного суспільства, який міг як боротися з безладом, так і розпалювати його. Не всі питання існування розглядалися як божества. Хоча багато божеств були пов'язані з Нілом, жоден бог не уособлював його так, як Ра симолізував сонце. Короткочасні явища, такі як веселка або затемнення, не були представлені богами; також не було вогню, води чи багатьох інших компонентів світу. Ролі кожного божества були змінними, і кожен бог міг диференціювати свою природу, щоб набути нових характеристик. У результаті ролі богів важко класифікувати або визначити. Незважаючи на цю гнучкість, боги мали обмежені можливості та сфери впливу. Навіть бог-творець не міг вийти за межі створеного ним космосу, і навіть Ісіда, хоча вона була найрозумнішою з-поміж богів, не була всезнаючою . Річард Х. Вілкінсон, однак, стверджує, що деякі тексти пізнього Нового царства припускають, що в міру розвитку віри про бога Амона вважалося, що він наближається до всезнання і всеприсутності, а також виходить за межі світу таким чином, що інші божества не зробили. Божества з найбільш обмеженими та спеціалізованими сферами в сучасній літературі часто називають «малими божествами» або «демонами», хоча для цих термінів немає чіткого визначення. Деякі демони були охоронцями певних місць, особливо в Дуаті, царстві мертвих. Інші блукали світом людей і Дуатом або як слуги та посланці великих богів, чи як мандрівні духи, які спричиняли хвороби чи інші нещастя серед людей. Значення демонів у божественній ієрархії не було фіксованим. Божества-захисники Бес і Таверет спочатку мали мізерні ролі, схожі на демонів, але з часом їм приписували великий вплив. Найбільш страшні істоти в Дуаті вважалися огидними і небезпечними для людей. Протягом єгипетської історії їх розглядали як принципово нижчі члени божественного суспільства і являли собою протилежність корисним, життєдайним головним богам. Проте навіть найшанованіші божества іноді могли помститися людям або один одному, демонструючи демонівську сторону свого характеру та стираючи кордони між демонами та богами. Вважалося, що божественний настрій керує всією природою. За винятком небагатьох божеств, які порушили божественний порядок , дії богів підтримували маат, створювали й підтримували все живе. Вони виконували цю роботу, використовуючи силу, яку єгиптяни називали гека, термін, який зазвичай перекладається як «магія». Гека була фундаментальною силою, яку бог-творець використовував для формування світу та самих богів. Подвиги богів у сьогоденні описуються й оспівуються в гімнах та похоронних текстах . Навпаки, міфологія в основному стосується дій богів під час нечітко уявного минулого, коли боги були присутні на землі і безпосередньо взаємодіяли з людьми. Події минулого часу слугують як шаблон для подій сьогодення. Періодичні події були пов'язані з подіями в міфічному минулому; Спадкоємство кожного нового фараона, наприклад, відтворювало сходження Гора на престол його батька Осіріса . Міфи — це метафори дій богів, які люди не можуть повністю зрозуміти. Вони містять, здавалося б, суперечливі ідеї, кожна з яких виражає особливий погляд на божественні діяння. Протиріччя в міфі є частиною багатогранного підходу єгиптян до релігійних вірувань — те, що Анрі Франкфорт назвав «множинністю підходів» до розуміння богів. У міфі боги поводяться так само, як люди. Вони відчувають емоції; вони можуть їсти, пити, битися, плакати, хворіти і вмирати. Деякі мають унікальні риси характеру. Сет агресивний і імпульсивний, а Тот, покровитель письма і знань, схильний до довготривалих промов. Але в цілому боги більше схожі на архетипи, ніж на добре намальованих персонажів. Різні версії міфу можуть зображати різних божеств, які відіграють ту саму архетипну роль, як у міфах про Око Ра, жіночий аспект бога сонця, який був представлений багатьма богинями. Міфічна поведінка божеств непостійна, а їхні думки та мотиви рідко пояснюють. У більшості міфів відсутні високорозвинені персонажі та сюжети, оскільки їх символічне значення було важливішим, ніж розгорнутий розповідь. Першим божественним актом є створення космосу, описане в кількох міфах про створення . Вони зосереджуються на різних богах, кожен з яких може виступати як божество-творець. Вісім богів Огдоаду, які представляють хаос, що передує створенню, народжують бога сонця, який встановлює порядок у новоутвореному світі; Птах, який втілює думку і творчість, надає форму всьому, уявляючи і називаючи їх; Атум виробляє всі речі як еманації самого себе; і Амон, згідно з теологією, яку просуває його жрецтво, передував і створив інших богів-творців. Ці та інші версії подій створення не вважалися суперечливими. Кожен з них дає різний погляд на складний процес, за допомогою якого організований Всесвіт і його численні божества виникли з незмінного хаосу. Період після створення, коли низка богів панує як царі над божественним суспільством, є місцем для більшості міфів. Боги борються проти сил хаосу і між собою, перш ніж відійти від людського світу і встановити історичних царів Єгипту на їхнє місце. У цих міфах повторюваною темою є намагання богів зберегти маат проти сил безладу. Вони ведуть жорстокі битви з силами хаосу на початку створення. Ра і Апеп, боролись один з одним щовечора, продовжують цю боротьбу до сьогодення. Ще одна визначна тема — смерть і воскресіння богів. Найяскравішим прикладом смерті бога є міф про вбивство Осіріса, в якому цей бог воскрес як правитель Дуату. Також кажуть, що бог сонця старіє під час своєї щоденної подорожі по небу, занурюється в Дуат вночі, а на світанку з'являється як маленька дитина. У процесі він вступає в контакт з омолоджуючою водою Нун, первісним хаосом. Похоронні тексти, які зображують подорож Ра через Дуат, також показують трупи богів, які оживають разом з ним. Замість того, щоб бути стійко безсмертними, боги періодично вмирали і відроджувалися, повторюючи події творіння, таким чином оновлюючи весь світ. Тим не менш, завжди можна було порушити цей цикл і повернутися до хаосу. Деякі погано зрозумілі єгипетські тексти навіть припускають, що цьому лиху судилося статися — що бог-творець одного разу зруйнує порядок світу, залишивши лише себе та Осіріса серед первісного хаосу. Боги були пов'язані з певними регіонами Всесвіту. У єгипетській традиції світ складається з землі, неба та підземного світу. Навколо них темна безформність, яка існувало до створення. Вважалося, що боги загалом живуть на небі, хоча вважалося, що боги, чиї ролі були пов'язані з іншими частинами всесвіту, натомість жили в цих місцях. Більшість подій міфології, які відбуваються в період до відходу богів з людського царства, відбуваються в земній обстановці. Там божества іноді взаємодіють з небесними. Підземний світ, навпаки, розглядається як віддалене і недоступне місце, і боги, які там живуть, мають труднощі у спілкуванні з тими, хто живе в світі. Про простір поза космосом також кажуть, що він дуже далекий. Він також населений божествами, деякі ворожі, а інші корисні іншим богам і їхньому впорядкованому світу. У часи після міфу вважалося, що більшість богів перебувають або на небі, або невидимо присутні у світі. Храми були їх основним засобом контакту з людством. Вважалося, що кожен день боги переходили з божественного царства в свої храми, свої домівки в людському світі. Там вони вселялись у культові зображення, статуї, які зображували божества і дозволяли людям взаємодіяти з ними в храмових ритуалах. Цей рух між царствами іноді описували як подорож між небом і землею. Оскільки храми були центрами єгипетських міст, бог у головному храмі міста був божеством-покровителем міста та околиць. Сфери впливу божеств на землі зосереджувалися на містах і регіонах, якими вони керували. Багато богів мали більше ніж один культовий центр, і їхні місцеві зв'язки з часом змінювалися. Вони могли закріпитися в нових містах, або межі їхнього впливу міг скоротитися. Тому основний культовий центр даного божества в історичні часи не обов'язково є місцем його походження. Політичний вплив міста може впливати на важливість його божества-покровителя. Коли королі з Фів взяли під свій контроль країну на початку Середнього царства (близько 2055—1650 рр. до н. е.), вони підняли богів-покровителів Фів — спочатку бога війни Монту, а потім Амона — на національну популярність. У єгипетських віруваннях імена виражають фундаментальну природу речей, до яких вони відносяться. Відповідно до цієї віри, імена божеств часто пов'язані з їхніми ролями чи походженням. Ім'я богині-хижачки Сехмет означає «могутня», ім'я таємничого бога Амона означає «прихований», а ім'я Нехбет, якій поклонялися в місті Нехеб, означає «вона з Нехеба». Багато інших імен не мають певного значення, навіть якщо боги, які їх носять, тісно пов'язані з однією роллю. Імена богині неба Нут і бога землі Геба не схожі на єгипетські терміни для позначення неба і землі . Єгиптяни також придумали неправдиву етимологію, надавши більше значень божественним іменам. Уривок із "Текстів труни " передає ім'я похоронного бога Сокара як sk r, що означає «очищення рота», щоб пов'язати його ім'я з його роллю в ритуалі відкриття рота , тоді як один у У " Текстах пірамід " говориться, що назва заснована на словах, які вигукував Осіріс у хвилину лиха, що пов'язує Сокара з найважливішим похоронним божеством. Вважалося, що боги бувають багатоіменні. Серед них були таємні імена, які глибше за інших передавали їхню справжню природу. Знати справжнє ім'я божества означало мати владу над ним. Важливість імен демонструється міфом, у якому Ісіда отруює вищого бога Ра і відмовляється вилікувати його, якщо він не розкриє їй своє таємне ім'я. Дізнавшись ім'я, вона розповідає його своєму синові Гору, і, дізнавшись його, вони отримують більше знань і сили. Окрім імен, богам надавали епітети, як-от «володар пишноти», "правитель Абідосу " або «володар неба», які описують деякі функції їхньої ролі або поклоніння. Через множинні та збігаються ролі богів, божества можуть мати багато епітетів — при цьому важливіші боги накопичують більше титулів — і той самий епітет може застосовуватися до чимало божеств. Деякі епітети з часом стали окремими божествами , як у випадку з Веретекау, епітетом, що застосовувався до кількох богинь, що означає «велика чарівниця», яка стала розглядатися як незалежна богиня. Безліч божественних імен і титулів виражає різноманітну природу богів. Єгиптяни вважали поділ між чоловіком і жінкою основним для всіх істот, включаючи божеств. Чоловіки-боги, як правило, мали вищий статус, ніж богині, і були більш тісно пов'язані зі створенням і з царюванням, тоді як богинь частіше вважали тими, що допомагають та забезпечують людей. Деякі божества були андрогінними, але більшість прикладів можна знайти в контексті міфів про створення, в яких андрогінне божество представляє недиференційований стан, який існував до створення світу. Атум був переважно чоловіком, але мав у собі жіночий фактор , яку іноді вважали богинею, відомою як Іусасет або Небететепет . Створення почалося, коли Атум створив пару божеств, що відрізняються за статевою приналежністю: Шу та його дружина Тефнут . Так само, як кажуть, Нейт, яку іноді вважали богинею-творцем, мала чоловічі риси, але в основному представлялися як жінка. Стать і гендер були тісно пов'язані зі створенням і, таким чином, відродженням. Вважалося, що чоловіки-боги відіграють активну роль у зачатті дітей. Жіночих божеств часто відводили на допоміжну роль, стимулюючи мужність своїх чоловіків і виховуючи їхніх дітей, хоча богині відводили більшу роль у продовженні роду наприкінці єгипетської історії. Богині вважалися міфологічними матерями та дружинами королів і також як прототипи людського царства. Хатхор, яка була матір'ю або дружиною Гора і найважливішою богинею протягом більшої частини єгипетської історії , показала цей зв'язок між божеством і царем. Жіночі божества також мали жорстоку сторону, який можна було розглядати або позитивно, як у богинь Ваджет і Нехбет, які захищали короля, або негативно. Міф про Око Ра протиставляє жіночу агресію сексуальності та вихованню, оскільки богиня лютує у вигляді Сехмет або іншого небезпечного божества, поки інші боги не заспокоюють її, після чого вона стає доброю богинею, такою як Хатор, яка, в деяких версіях, потім стає дружиною бога-чоловіка. Єгипетське уявлення сексуальності була зосереджена на гетеросексуальному розмноженні, і гомосексуальні акти зазвичай сприймалися з несхваленням. Проте деякі тексти посилаються на гомосексуальну поведінку між чоловічими божествами. У деяких випадках, особливо коли Сет піддав сексуальному насильству Гора, ці дії служили для підтвердження домінування активного партнера та приниження покірного. Інші сполучення між чоловічими божествами можна було б розглядати позитивно і навіть народжувати потомство, як в одному тексті, в якому Хнум народився від союзу Ра і Шу. Єгипетські божества пов'язані між собою у складному та змінному ряді відносин. Зв'язки та взаємодії бога з іншими божествами допомогли визначити його характер. Так, Ісіда, як мати і захисниця Гора, була великою цілителькою, а також покровителькою царів. Такі стосунки насправді були важливішими за міфи у вираженні релігійного світогляду єгиптян , хоча вони також були базовим матеріалом, з якого складалися міфи. Сімейні взаємини є поширеним типом зв'язку між богами. Часто божества утворюють чоловічі та жіночі пари. Сім'ї трьох божеств, з батьком, матір'ю і дитиною, уособлюють створення нового життя і спадкоємність батька дитиною, модель, яка пов'язує божественні сім'ї з царською спадковістю. Осіріс, Ісіда та Гор утворили квінтесенційну родину цього типу. Приклад, який вони подали, з часом набув більшого поширення, тому багато божеств у місцевих культових центрах, як-от Птах, Сехмет та їхня дитина Нефертум у Мемфісі та Фіванська тріада у Фівах, були зібрані в сімейні тріади. Подібні генеалогічні зв'язки змінюються залежно від обставин. Хатор могла виступати в ролі матері, дружини або дочки бога сонця, а дитяча форма Гора виступала як третій член багатьох місцевих сімейних тріад. Інші божественні групи складалися з божеств із схожими ролями, або які разом представляли область єгипетського міфологічного космосу. Існували групи богів для годин дня і ночі та для кожного нома (провінції) Єгипту. Деякі з них містять конкретну, символічно важливу кількість божеств. Парні боги іноді виконують подібні ролі, як і Ісіда та її сестра Нефтіда, які захищають і підтримують Осіріса. Інші пари позначають протилежні, але взаємопов'язані поняття, які є частиною більшої єдності. Ра, який є динамічним і виробляє світло, і Осіріс, який статичний і оповитий темрявою, щоночі зливаються в єдиного бога. Групи з трьох пов'язані з множинністю в давньоєгипетській думці, а групи з чотирьох означають повноту. Правителі пізнього Нового царства уособлювали особливо важливу групу з трьох богів над усіма іншими: Амона, Ра і Птаха. Ці божества означали множинність усіх богів, а також їхні власні культові центри (великі міста Фів, Геліополіс і Мемфіс) і багато потрійних наборів концепцій в єгипетській релігійній думці. Іноді до цієї групи додавали Сета, бога-покровителя королів Дев'ятнадцятої династії і втілення безладу у світі, що підкреслювало єдине цілісне бачення пантеону. Дев'ять, добуток три і три, являє собою безліч, тому єгиптяни називали кілька великих груп " Еннеадами ", або наборами з дев'яти, навіть якщо в них було більше дев'яти членів. Найвидатнішою енеадою була Еннеада Геліополіса, більшої родини божеств, що походять від Атума, яка включає в себе багато важливих богів. Термін «енеада» часто розширювався, щоб охопити всіх єгипетських божеств. Це божественне зібрання мало нечітку і змінну ієрархію. Боги з широким впливом у космосі або міфологічно старші за інших мали вищі позиції в божественному суспільстві. На вершині цього суспільства стояв цар богів, якого зазвичай асоціювали з божеством-творцем. У різні періоди єгипетської історії найчастіше кажуть, що різні боги займали це піднесене положення. Гор був найважливішим богом у ранній династичний період, Ра переважав в Старому царстві, Амон був верховним у Новому, а в періоди Птолемеїв та Риму Ісіда була божественною царицею і богинею-творцем. Знову видатні боги, як правило, переймали характеристики своїх попередників. Під час свого піднесення Ісіда ввібрала в себе риси багатьох інших богинь, і коли Амон став правителем пантеону, його з'єднали з Ра, щоб стати сонячним божеством. Вважалося, що боги проявляються в різних аспектах. Єгиптяни мали складне уявлення про людську душу, що складалося з кількох частин. Духи богів складалися з майже однакових елементів. Ба був компонентом людської або божественної душі, який впливав на навколишній світ. Будь-який видимий прояв сили бога можна було б назвати його ба ; таким чином, сонце називали ба Ра. Зображення божества вважалося ка, іншим компонентом його істоти, який виконував роль посудини для проживання ба цього божества. Вважалося, що культові зображення богів, які були в центрі уваги храмових ритуалів, а також священних тварин, які уособлювали певні божества, таким чином зберігали божественні бази. Богам можна було приписати багато ба і ка, яким іноді давали імена, що представляли різні аспекти природи бога. Вважалося, що все існуюче є одним із ка Атума, бога-творця, який спочатку містив усе в собі, і одне божество можна було назвати ба іншого, що означає, що перший бог є прояв сили іншого. Божественні частини тіла могли діяти як окремі божества, як-от Око Ра і Рука Атума, обидві з яких уособлювалися як богині. Боги були настільки сповнені життєдайної сили, що навіть їх тілесні рідини могли перетворюватися на інші живі істоти; Вважалося, що людство виникло зі сліз бога-творця, а інші божества — із його поту. Національно значущі божества породили місцеві прояви, які іноді вбирали в себе ознаки старших регіональних богів. Гор мав багато значень, пов'язаних з конкретними місцями, включаючи Гора з Некхена, Гора з Бухена та Гора з Едфу . Такі локальні прояви можна було б розглядати майже як окремі істоти. Під час Нового царства оракул звинуватив одного чоловіка в крадіжці одягу, який мав передавати повідомлення від Амона з Пе-Хенті. Він проконсультувався з двома іншими місцевими оракулами Амона, сподіваючись на інше судження. Прояви богів також відрізнялися відповідно до їхніх ролей. Гор міг бути могутнім богом неба або вразливою дитиною, і ці форми іноді вважалися самостійними божествами. Боги згуртовувались один з одним так само легко, як і розділялися. Бог міг називатися ба іншого, або два чи більше божеств могли бути об'єднані в одного бога за допомогою комбінованого імені та іконографії . Місцеві боги були пов'язані з більшими, а божества з подібними функціями об'єднувалися. Ра був пов'язаний з місцевим божеством Собеком, щоб утворити Собек-Ра; зі своїм правлячим богом Амоном, щоб утворити Амона-Ра; із сонячною формою Horus утворити Ra-Horahty; і з кількома сонячними божествами, як Хоремахет-Хепрі-Ра-Атум. У рідкісних випадках божества різної статі могли бути об'єднані таким чином, створюючи такі комбінації, як Осіріс-Нейт. Такий зв'язок божеств називається синкретизмом . На відміну від інших ситуацій, для яких використовується цей термін, єгипетська практика не мала на меті злиття конкуруючих систем вірувань, хоча іноземні божества могли бути синкретизовані з місцевими. Натомість синкретизм визнав перекриття між ролями божеств і розширив сферу впливу для кожного з них. Синкретичні комбінації не були постійними; бог, який брав участь в одній зміні, продовжував з'являтися окремо і утворювати нові комбінації з іншими божествами. Тісно пов'язані божества іноді ставали одним цілим. Гор поглинув кількох богів-соколів з різних регіонів, таких як Хенті-Ірті і Кхенті-Хеті, які стали лише місцевими проявами його; Хатхор підрахувала подібну богиню-корову, Бат ; а раннього похоронного бога, Хенті-Аментіу, витіснили Осіріс і Анубіс . Під час правління Ехнатона (близько 1353—1336 рр. до н. е.) у середині Нового царства єдине сонячне божество, Атон, стало єдиним центром державної релігії. Ехнатон припинив фінансувати храми інших божеств і стер імена та зображення богів на пам'ятниках, зокрема, на Амона. Ця нова релігійна система, яку іноді називають атенізмом, різко відрізнялася від політеїстичного поклоніння багатьом богам у всі інші періоди. У Атона не було міфології, і його зображували та описували більш абстрактно, ніж традиційні божества. У той час як у попередні часи нові важливі боги були інтегровані в існуючі релігійні вірування, атенізм наполягав на єдиному розумінні божественного, що виключало традиційну множинність точок зору. Проте атенізм, можливо, не був повним монотеїзмом, який повністю виключає віру в інших божеств. Є дані, що свідчать про те, що загальне населення продовжувало поклонятися іншим богам наодинці. Картина ще більше ускладнюється через очевидну терпимість Атенізму до деяких інших божеств, таких як Маат, Шу і Тефнут. З цих причин єгиптологи Домінік Монтсеррат і Джон Бейнс припустили, що Ехнатон міг бути одностороннім, поклоняючись одному божеству, визнаючи існування інших. У будь-якому випадку, аберантна теологія Атенізму не прижилася серед єгипетського населення, і наступники Ехнатона повернулися до традиційних вірувань. Вчені довго сперечалися, чи традиційна єгипетська релігія коли-небудь стверджувала, що численні боги на більш глибокому рівні об'єднані. Причини цієї дискусії включають практику синкретизму, який може припустити, що всі окремі боги в кінцевому результаті можуть стати одним, а також тенденцію єгипетських текстів приписувати певному богу владу, яка перевершує всі інші божества. Іншим моментом суперечки є поява слова «бог» у літературі мудрості, де цей термін не відноситься до конкретного божества або групи божеств. На початку 20-го століття, наприклад, Е. А. Уолліс Бадж вважав, що єгипетські простолюдини були політеїстами, але знання про справжню монотеїстичну природу релігії було зарезервовано для еліти, яка писала літературу мудрості. Його сучасник Джеймс Генрі Брестед вважав єгипетську релігію пантеїстичною, з силою бога сонця, присутнім у всіх інших богах, тоді як Герман Юнкер стверджував, що єгипетська цивілізація спочатку була монотеїстичною і стала політеїстичною протягом своєї історії. У 1971 році Ерік Хорнунг опублікував дослідження , яке спростовує такі погляди. Він зазначає, що в будь-який період багато божеств, навіть мізерні, були описані як вищі за всіх інших. Він також стверджує, що невизначений «бог» у текстах мудрості є загальним терміном для будь-якого божества, яке має відношення до читача в конкретній ситуації. Хоча комбінації, прояви та іконографії кожного бога постійно змінювалися, вони завжди були обмежені кінцевою кількістю форм, ніколи не стаючи повністю взаємозамінними монотеїстичним або пантеїстичним способом. Генотеїзм, каже Хорнунг, описує єгипетську релігію краще, ніж інші ярлики. Єгиптянин міг поклонятися будь-якому божеству в певний час і приписувати йому верховну владу в цей момент, не заперечуючи інших богів і не об'єднуючи їх усіх з богом, на якому він або вона зосередилися. Хорнунг приходить до висновку, що боги були повністю уніфіковані лише в міфі, у час до створення, після чого безліч божеств виникло з єдиного небуття. Аргументи Хорнунга значно вплинули на інших дослідників єгипетської релігії, але деякі досі вважають, що часом боги були більш єдиними, ніж він вважає. Ян Ассман стверджує, що уявлення про єдине божество розвивалося повільно в Новому царстві, починаючи з фокусу на Амоні-Ра як найважливішому богу сонця. На його думку, атенізм був крайнім наслідком цієї тенденції. Воно прирівнювало єдине божество до сонця і відкидало всіх інших богів. Потім, у відповідь на атенізм, священики-богослови описали всесвітнього бога по-іншому, таким, що співіснував із традиційним політеїзмом. Вважалося, що один бог перевершує світ і всі інші божества, а в той же час численні боги були аспектами одного. За словами Ассмана, цей єдиний бог особливо прирівнювався до Амона, панівного бога пізнього Нового царства, тоді як протягом решти єгипетської історії універсальне божество можна було ототожнювати з багатьма іншими богами. Джеймс П. Аллен каже, що співіснуючі уявлення про одного бога та багатьох богів добре вписуються з «множинністю підходів» у єгипетській думці, а також із генотеїстичною практикою звичайних фанатів. Він каже, що єгиптяни, можливо, визнали єдність божественного, «ототожнюючи своє єдине поняття „бога“ з конкретним богом, залежно від конкретної ситуації». (uk)
|
.jpg){kind=link}
_-_Egypt-10C-024.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
_-_Egypt-10C-024.jpg){kind=link}
