| dbo:abstract
|
- La persecució dels pagans durant l'Imperi Romà es va començar a produir gradualment després de la legalització del cristianisme amb l'edicte de tolerància de Galeri promulgat a Nicomèdia el 311) i Constantí (Edicte de Milà del 313). A poc a poc el cristianisme va anar ocupant les esferes del poder (primer amb el suport de Constantí i Constanci II), per després convertir-se en la religió oficial de l'imperi amb Teodosi (Edicte de Tessalònica del 380). Durant aquest període d'una setantena d'anys el cristianisme va anar arraconant legalment al paganisme, destruint els seus temples i eliminant el seu finançament davant la indiferència de l'Estat, encara que teòricament hi havia llibertat de culte. Durant el govern de Flavi Claudi Julià es va produir un breu ressorgiment pagà, si bé Julià va copiar en gran manera l'organització cristiana i va intentar crear una església pagana a la seva imatge. Aquest intent de restauració religiosa va durar poc i va tenir escàs suport popular, tornant a ser aparcada en favor del cristianisme per part del seu successor Jovià. El 392 es va produir una nova però breu restauració amb l'usurpador Eugeni, que encara que teòricament era cristià donava suport a la causa pagana. El conflicte es va resoldre en el riu Wippach entre Teodosi (en realitat, el seu general Arbogast) i Eugeni, resolent-se en favor de la causa cristiana. El paganisme va quedar així desprestigiat i no tornaria ja a ressuscitar. El cristianisme va ser la religió oficial romana fins a la caiguda de l'Imperi Romà d'Occident el 476 dC i de l'Imperi Romà d'Orient el 1453. (ca)
- بدأ اضطهاد الوثنيين في أواخر الإمبراطورية الرومانية في أواخر عهد قسطنطين العظيم، عندما أمر بنهب وهدم بعض المعابد. بدأت أولى القوانين المعادية للوثنية من قبل الدولة المسيحية مع ابن قسطنطين قسطانطيوس الثاني، الذي كان معارضا للوثنية؛ وأمر بإغلاق جميع المعابد الوثنية، ومنع القرابين الوثنية وجعل عقابها الموت، وأزال مذبح النصر من مجلس الشيوخ. تحت حكمه، بدأ المسيحيون العاديون في تخريب المعابد والمقابر والنصب التذكارية الوثنية. هذا الاضطهاد بدأ بعد فترة من اضطهاد المسيحيين في الإمبراطورية. من 361 حتى 375 كان هناك تسامح نسبي مع الوثنية. الأباطرة الثلاثة—جراتيان، فالانتينيان الثاني وثيودوسيوس الأول—تأثروا بعد ذلك بأسقف ميلان، أمبروز. باقتراح أمبروز، السياسات المعادية للوثنية تم تطبيقها من جديد. متأثرا بأمبروز أيضا، أصدر ثيودوسيوس مراسيم سنة 391. جراتيان أيضا قام بإزالة مذبح النصر للمرة الثانية. تم تسريح عذارى فستال، وتم منع الوصول إلى المعابد الوثنية. أثناء حياته، أصبح قسطنطين تدريجيا أكثر مسيحية وتحول بعيدا عن أي ميول هينوثية ظهر أنه قد فضلها في بعض الأحيان سابقا، مما دل بحسب مؤرخي حياته أن «إله المسيحيين كان في الواقع إله غيور لا يسمح بوجود أي آلهة أخرى بجانبه. الكنيسة لم يمكنها أبدا أن تعترف أنها مثل الهيئات الدينية الأخرى، لقد غزت جميع المجالات واحدا بعد الآخر». حتى لو كان قسطنطين قد رغب في تنصير الدولة، ربما قد فرضت النفعية عكس ذلك لأن المسيحيين قد شكلوا فقط نحو الخمس من السكان في الغرب ونصف السكان في الشرق. (ar)
- Perzekuce pohanů v pozdní antice začala již během vlády Konstantina I. (306–337), který v roce 313 Ediktem milánským povolil křesťanské vyznání, tedy ještě v době kdy měly tradiční kulty v Římské říši většinu. Konstantin například daroval půdu kostelům na úkor starých chrámů. V roce 341 císař Constantius II. zakázal pořádání pohanských obětí a v roce 356 se staly oběti a uctívání obrazů hrdelním zločinem a bylo přikázáno zavřít všechny chrámy. Když v roce 357 navštívil Řím, nechal ze senátu odstranit , ačkoliv socha zde dosud zůstávala. Císař Julianus (360–363) obnovoval tradiční kulty, ale za vlády císaře Gratiana (367–383) se objevila další omezení. V roce 381 se Gratian vzdal titulu pontifex maximus a v roce 382 na podnět Ambrosia opět odstranil oltář Victorie ze senátu, zrušil jejich dotace, odebral jim majetky, z nichž fungovaly, a zabránil jim získávat další majetek. To se týkalo například kolegia vestálek či pontifiků. V roce 392, za vlády Theodosia, pak došlo k úplnému zákazu tradičních kultů, včetně jejich praktikování v soukromí. V západní části říše začal zákon de facto platit nejspíše až v roce 394, po porážce Eugenia, jež do jisté míry podporoval tradiční náboženství. Následovalo ve velké míře ničení starých náboženských staveb. V roce 393 byly zakázány i olympijské hry. Za vlády východořímského císaře Theodosia II. (408–450) byly přijaty další zákony proti pohanům, ale také proti Židům a kacířům. Předpisy však často nebyly vynucovány a mnoho vyznavačů tradičních kultů dále působilo ve vysokých pozicích. V roce 415 padla v Alexandrii novoplatónská filosofka Hypatia za oběť běsnění davu přívrženců biskupa Kyrilla, přičemž nikdy nedošlo k potrestání viníků. (cs)
- Οι διώξεις των ειδωλολατρών (παγανιστών) στην ύστερη Ρωμαϊκή αυτοκρατορία ξεκίνησαν προς το τέλος της βασιλείας του Μεγάλου Κωνσταντίνου όταν διέταξε τη λεηλασία και τις κατεδαφίσεις κάποιων ναών. Οι πρώτοι αντιπαγανιστικοί νόμοι από το χριστιανικό κράτος ξεκίνησαν με τον γιο του Κωνσταντίνου Α΄, τον Κωνστάντιο Β´ ο οποίος ήταν αντίπαλος του παγανισμού. Αυτοί οι διωγμοί στρέφονταν και κατά χριστιανικών ομάδων που θεωρούνταν ότι ήταν αιρετικές. Διέταξε να κλείσουν όλοι οι παγανιστικοί ναοί, απαγόρευσε τις παγανιστικές θρησκείες με την ποινή του θανάτου, και απομάκρυνε το παραδοσιακό Βωμό της Νίκης από τη Σύγκλητο. Κατά τη διάρκεια της βασιλείας του, οι χριστιανοί πολίτες ξεκίνησαν να βανδαλίζουν παγανιστικούς ναούς, τάφους και μνημεία. Αυτές οι διώξεις άρχισαν μετά από μια περίοδο διωγμών των Χριστιανών στην Αυτοκρατορία. Από το 361 έως το 375, ο παγανισμός ήταν σχετικά ανεκτός. Τρεις αυτοκράτορες, ο Γρατιανός, ο Βαλεντινιανός Β΄ και ο Θεοδόσιος Α΄ ήταν αρκετά επηρεασμένοι από τον επίσκοπο του Μιλάνου, Αμβρόσιο. Με την εισήγηση του, οι κρατικές αντιπαγανιστικές πολιτικές αποκαταστάθηκαν Υπό την επίβλεψη του Αμβρόσιου, ο Θεοδόσιος Α΄ επηρεάστηκε στο να εκδώσει τον «θεοδοσιανό κώδικα» το 391. Ο Γρατιανός αφαίρεσε τον Βωμό της Νίκης για δεύτερη φορά. Οι Εστιάδες Παρθένες απαγορεύτηκαν και διαλύθηκαν και η πρόσβαση σε παγανιστικούς ναούς απαγορεύτηκε. Κατά την διάρκεια της ζωής του, ο Κωνσταντίνος σταδιακά πλησίαζε όλο και περισσότερο τον Χριστιανισμό και απομακρύνθηκε από τις συγκρητικές τάσεις που κατά καιρούς υποστήριζε, επιδεικνύοντας, σύμφωνα με τους βιογράφους, ότι «ο Θεός των Χριστιανών είναι πράγματι ένας ζηλόφθονος θεός, ο οποίος δεν ανέχεται άλλους θεούς δίπλα του. Η Εκκλησία δεν θα μπορούσε ποτέ να αποδεχτεί ότι στέκεται στο ίδιο βάθρο με άλλα θρησκευτικά σώματα και κατακτούσε για τον εαυτό της τον ένα χώρο μετά τον άλλο». H σύγχρονη ιστοριογραφία (λεγόμενη και "αναθεωρητική") αμφιβάλλει αν εφαρμόζονταν οι διάφοροι νόμοι κατά των παγανιστών. Δεν έγιναν δίκες και εκτελέσεις παγανιστών, οι δε ποινές αναφέρονται αόριστα ως "θείες και ανθρώπινες τιμωρίες". Ακόμα και για τα βαριά πρόστιμα που προβλέπονταν για τους αξιωματούχους, δεν υπάρχουν αναφορές ότι εφαρμόστηκαν τον 4ο και 5ο αιώνα. Η εξιστόρηση ότι ο Ιουστινιανός έκλεισε την Ακαδημία του Πλάτωνος θεωρείται ότι δεν ανταποκρίνεται στην αλήθεια. Κατά την άποψη του Perez Zagorin, οι διώξεις απο την Χριστιανική εκκλησία εναντιον των ειδωλολατρών (αλλά και άλλων θρησκειών ή ακόμη και χριστιανικών αιρέσεων) λόγω της πρωτοφανούς έλλειψης ανεκτικότητας, ηταν ενας από τους λόγους που οδήγησαν την Ευρώπη στον μεσσαίωνα. Κατά τον ίδιο, η σύγχρονη αξία της ανεκτικότητας πηγάζει από τον Χριστιανισμό κατά την εποχή της Μεταρρύθμισης. O καθηγητής (1938 – 2017) υποστήριξε ότι η αντίληψη περί θρησκευτικής σύγκρουσης παγανισμού-χριστιανισμού στη ρωμαϊκή αυτοκρατορία είναι μια καθαρά ιστοριογραφική κατασκευή, που παρουσίασε τον Μεγάλο Κωνσταντίνο σαν Χριστιανό σε αδιάλλακτη σύγκρουση με την παγανιστική Ρώμη. (el)
- La persécution des païens dans l'Empire romain tardif débute sous le règne de Constantin Ier (306-337) dans la colonie militaire d'Aelia Capitolina (Jérusalem), lorsqu'il détruit un temple et fait construire une église. Constantin justifie cette destruction ainsi : puisque les historiens chrétiens ont affirmé qu'Hadrien (IIe siècle) avait construit un temple d'Aphrodite sur le site de la crucifixion de la colline du Golgotha, afin d'y réprimer la vénération judéo-chrétienne, l'empereur ne faisait qu'en récupérer la propriété. Constantin et ses successeurs instituent de nombreuses lois anti-païennes. En 341, son fils Constance II interdit les sacrifices païens en Italie romaine. En 356, il promulgue deux autres lois interdisant le sacrifice et le culte des images, en faisant des crimes capitaux, et ordonnant la fermeture de tous les temples. En 357, Constance se rend à Rome, et ordonne que l'autel de la victoire soit retiré du Sénat. La statue de la victoire fut, elle, autorisée à rester. Cependant il persiste une tolérance relative envers le paganisme de 312 à 375. Elle prend fin sous les règnes de trois empereurs, Gratien, Valentinien II et Théodose Ier. L'influence des lois anti-païennes reste débattue : à une historiographie ancienne considérant un rapide déclin du paganisme, confronté à un christianisme intolérant, succède une interprétation plus nuancée, qui envisage un lent déclin du paganisme, nourri d'interactions diverses avec les Chrétiens. La sociologie moderne invite à la prudence lorsqu'on tente d'appliquer les définitions modernes de la persécution et de la tolérance à l'époque antique. (fr)
- La persecución a los paganos durante el Imperio Romano se empezó a producir paulatinamente. El cristianismo, tras su legalización con Galerio (Edicto de Tolerancia de 311) y Constantino (Edicto Milán en 313), fue poco a poco conquistando las esferas del poder (apoyado por Constante II y Constancio II), para luego convertirse en la religión oficial del Imperio con Teodosio (Edicto de Tesalónica de 380). El cristianismo fue arrinconando legalmente al paganismo, destruyendo sus templos y eliminando su financiación ante la indiferencia del Estado, aunque teóricamente había libertad de culto. Durante el gobierno de Flavio Claudio Juliano se produjo un breve resurgimiento pagano, si bien Juliano copió en gran medida la organización cristiana e intentó crear una iglesia pagana a su imagen. Este intento de restauración religiosa duró poco y tuvo escaso apoyo popular, volviendo a ser aparcada en favor del cristianismo por parte de su sucesor Joviano. En 392 se produjo una nueva pero breve restauración con el usurpador Eugenio, que teóricamente era cristiano sincrético. El conflicto se resolvió en el río Wippach entre Teodosio y Eugenio, resolviéndose en favor de Teodosio, que era católico. Desde entonces, y bajo la influencia del obispo Ambrosio, se endureció progresivamente la política contra los paganos. Además, el catolicismo fue la religión oficial romana hasta la caída del Imperio de Occidente en el 476 d. C. y el Imperio romano de Oriente en 1453. (es)
- Persecution of pagans in the late Roman Empire began during the reign of Constantine the Great (r. 306–337) in the military colony of Aelia Capitolina (Jerusalem), when he destroyed a pagan temple for the purpose of constructing a Christian church. Christian historians alleged that Hadrian (2nd century) had constructed a temple to Aphrodite on the site of the crucifixion of Jesus on Golgotha hill in order to suppress Jewish Christian veneration there. Constantine used that to justify the temple's destruction, saying he was simply reclaiming the property. From 313, with the exception of the brief reign of Julian, non-Christians were subject to a variety of hostile and discriminatory imperial laws which were theoretically valid across the whole empire, some threatening the death penalty, but not necessarily directly resulting in action. None seem to have been effectively applied empire-wide. For example, in 341, Constantine's son Constantius II enacted legislation forbidding pagan sacrifices in Roman Italy. In 356, he issued two more laws forbidding sacrifice and the worship of images, making them capital crimes, as well as ordering the closing of all temples, but there is no evidence of judicial killings for illegal sacrifices before Tiberius Constantine (r. 578–582), and many temples remained open into the reign of Justinian I (r. 527–565). Despite official threats, sporadic mob violence, and confiscations of temple treasures, paganism remained widespread into the early fifth century continuing in parts of the empire into the 600s. During the reigns of Gratian, Valentinian II and Theodosius I anti-pagan policies and their penalties increased but scholars continue to debate how much the laws were enforced. By the end of the period of Antiquity and the institution of the Law Codes of Justinian, there was a shift from the generalized legislation which characterized the Theodosian Code to actions which targeted individual centers of paganism. The gradual transition towards more localized action, corresponds with the period when most conversions of temples to churches were undertaken: the late 5th and 6th centuries. Chuvin says that, through the severe legislation of the early Byzantine Empire, the freedom of conscience that had been the major benchmark set by the Edict of Milan was finally abolished. Non-Christians were a small minority by the time of the last western anti-pagan laws in the early 600s. Scholars fall into two categories on how and why this dramatic change took place: the long established traditional catastrophists who view the rapid demise of paganism as occurring in the late fourth and early fifth centuries due to harsh Christian legislation and violence, and contemporary scholars who view the process as a long decline that began in the second century, before the emperors were themselves Christian, and which continued into the seventh century. This latter view contends that there was less conflict between pagans and Christians than was previously supposed. (en)
- Penindasan kaum pagan pada kekaisaran Romawi akhir dimulai pada masa pemerintahan Konstantinus Agung, saat ia memerintahkan perampasan dan perubuhan sejumlah kuil. Hukum anti-pagan pertama oleh negara Kristen dimulai dengan putra Konstantinus Konstantius II, yang menjadi penentang paganisme; ia memerintahkan penutupan semua kuil pagan, melarang pagan disakralkan di bawah luka kematian, dan menyingkirkan tradisional dari Senat. Di bawah pemerintahannya, umat Kristen mulai merusak kuil, makam dan monumen pagan. Penindasan tersebut berlangsung setelah periode . (in)
- Le persecuzioni dei pagani nell'Impero romano furono quelle azioni di intolleranza, discriminazione, oppressione e violenza religiosa che portarono alla progressiva sostituzione del cristianesimo alle religioni politeiste, sia che straniere, nei territori dell'Impero (cfr. Ellenizzazione), avvenute soprattutto durante gli anni che segnarono la caduta dell'Impero romano d'Occidente, nel corso del IV secolo. Eppure il cristianesimo si era presentato, finché era rimasto un fenomeno minoritario, come una religione di tolleranza, chiusa nella sua individualità ma aperta all'accettazione che altri potessero avere una fede diversa. Così infatti proclama nel 197 Tertulliano, da poco convertito: "Uno onori Dio, un altro Giove; uno tenda le mani supplici verso il cielo, altri verso l'ara della Fede; uno, se crede, conti, pregando, le nuvole, un altro le travi del soffitto; uno al proprio Dio voti l'anima propria, altri quella di un caprone. Badate, infatti, che non concorra anche questo al delitto di irreligiosità: togliere la libertà di religione e interdire la libertà di scelta della divinità, così che non mi sia permesso onorare chi voglio, ma sia costretto a onorare chi non voglio. Nessuno vorrà essere onorato da chi non vuole farlo, nemmeno un uomo.". (it)
- Förföljelser av hedningar i romarriket pågick periodvis från det att förföljelser mot de kristna i romarriket hade avslutats av den kristne kejsaren Konstantin den store genom ediktet i Milano 313 och fram till romarrikets fall 476, och även efter detta i det östromerska riket. Förföljelserna var en konsekvens av den kristna trons anspråk på monoteism och religiöst monopol. Införandet av kristendomen som statsreligion i romarriket under 300-talet uteslöt en tolerans av andra religioners existens, då kristendomens teologi förde fram kristendomen som den enda rätta tron. (sv)
- Преследования язычников в христианской Римской империи — политика в отношении сторонников традиционных политеистических религий, проводившаяся императорами Римской империи после принятия христианства. Идеологическим основанием преследований язычников служили заповеди Библии об уничтожении «чужеземных идолов» и преследовании «пророков иных богов» (Вт.12). Сам термин «язычники» (pagani) появляется в распоряжениях императорской канцелярии начиная с 370 года н. э.Первые антиязыческие законы в христианском государстве ввели сыновья Константина, в частности, Констант и Констанций II. Констанций распорядился закрыть все языческие храмы, запретил языческие жертвы под страхом смерти, удалил традиционный Алтарь Победы из Сената. Во время его правления в среде христиан начался вандализм, разрушены многие из древних языческих храмов, гробниц и памятников.В 361—375 годах к язычеству относились терпимо, до прихода к власти императоров Грациана, Валентиниана II и Феодосия I. Под давлением со стороны радикальных христиан (в том числе Амвросия Медиоланского) Феодосий в 391 году издал , в котором всякое жертвоприношение и все религиозные обряды в языческих храмах были объявлены преступлениями против императора, за которые полагались денежные штрафы и конфискация имущества. Тем не менее, это отнюдь не означало конец язычества в Римской империи, и впоследствии другим императорам, в том числе Юстиниану, приходилось не раз издавать антиязыческие указы. (ru)
- Переслідування язичників в християнській Римській імперії ― политика переслідувань у відношенні прихильників традиційних політеїстичних релігій, яка проводилась імператорами Римської імперії після прийняття християнства. Ідеологічними підставами переслідувань язичників служать заповіді Біблії про знищення «чужоземних ідолів» і переслідуванні «пророків інших богів». Сам термін «язичники» (pagani) з'являється в наказах імператорської канцелярії починаючи з 370 року н. е. Перші антиязичницькі закони в християнській державі ввели сини Константина, зокрема Констант та Констанцій II. Констанцій наказав закрити всі язичницькі храми, заборонив язичницькі жертви під загрозою смерті. Власне він виніс з Сенату. Під час його правління в середовищі християн почався вандалізм, було зруйновано багато з давніх язичницьких храмів, гробниць і пам'ятників. У 361―375 роках до язичництва ставилися поблажливо, до приходу до влади імператорів Граціана, Валентиніана II і Феодосія I. Під тиском з боку радикальних християн (в тому числі Амвросія Медіоланського) Феодосій в 391 році видав Міланський едикт, в якому будь-які жертвоприношення і всі релігійні обряди в язичницьких храмах були оголошені злочинами проти імператора, за які покладалися грошові штрафи і конфіскація майна. Проте, це аж ніяк не означало кінець язичництва в Римській імперії, і згодом іншим імператорам, в тому числі Юстиніану, доводилося не раз видавати антиязичницькі накази. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Penindasan kaum pagan pada kekaisaran Romawi akhir dimulai pada masa pemerintahan Konstantinus Agung, saat ia memerintahkan perampasan dan perubuhan sejumlah kuil. Hukum anti-pagan pertama oleh negara Kristen dimulai dengan putra Konstantinus Konstantius II, yang menjadi penentang paganisme; ia memerintahkan penutupan semua kuil pagan, melarang pagan disakralkan di bawah luka kematian, dan menyingkirkan tradisional dari Senat. Di bawah pemerintahannya, umat Kristen mulai merusak kuil, makam dan monumen pagan. Penindasan tersebut berlangsung setelah periode . (in)
- Förföljelser av hedningar i romarriket pågick periodvis från det att förföljelser mot de kristna i romarriket hade avslutats av den kristne kejsaren Konstantin den store genom ediktet i Milano 313 och fram till romarrikets fall 476, och även efter detta i det östromerska riket. Förföljelserna var en konsekvens av den kristna trons anspråk på monoteism och religiöst monopol. Införandet av kristendomen som statsreligion i romarriket under 300-talet uteslöt en tolerans av andra religioners existens, då kristendomens teologi förde fram kristendomen som den enda rätta tron. (sv)
- بدأ اضطهاد الوثنيين في أواخر الإمبراطورية الرومانية في أواخر عهد قسطنطين العظيم، عندما أمر بنهب وهدم بعض المعابد. بدأت أولى القوانين المعادية للوثنية من قبل الدولة المسيحية مع ابن قسطنطين قسطانطيوس الثاني، الذي كان معارضا للوثنية؛ وأمر بإغلاق جميع المعابد الوثنية، ومنع القرابين الوثنية وجعل عقابها الموت، وأزال مذبح النصر من مجلس الشيوخ. تحت حكمه، بدأ المسيحيون العاديون في تخريب المعابد والمقابر والنصب التذكارية الوثنية. هذا الاضطهاد بدأ بعد فترة من اضطهاد المسيحيين في الإمبراطورية. (ar)
- La persecució dels pagans durant l'Imperi Romà es va començar a produir gradualment després de la legalització del cristianisme amb l'edicte de tolerància de Galeri promulgat a Nicomèdia el 311) i Constantí (Edicte de Milà del 313). A poc a poc el cristianisme va anar ocupant les esferes del poder (primer amb el suport de Constantí i Constanci II), per després convertir-se en la religió oficial de l'imperi amb Teodosi (Edicte de Tessalònica del 380). Durant aquest període d'una setantena d'anys el cristianisme va anar arraconant legalment al paganisme, destruint els seus temples i eliminant el seu finançament davant la indiferència de l'Estat, encara que teòricament hi havia llibertat de culte. Durant el govern de Flavi Claudi Julià es va produir un breu ressorgiment pagà, si bé Julià va c (ca)
- Perzekuce pohanů v pozdní antice začala již během vlády Konstantina I. (306–337), který v roce 313 Ediktem milánským povolil křesťanské vyznání, tedy ještě v době kdy měly tradiční kulty v Římské říši většinu. Konstantin například daroval půdu kostelům na úkor starých chrámů. V roce 341 císař Constantius II. zakázal pořádání pohanských obětí a v roce 356 se staly oběti a uctívání obrazů hrdelním zločinem a bylo přikázáno zavřít všechny chrámy. Když v roce 357 navštívil Řím, nechal ze senátu odstranit , ačkoliv socha zde dosud zůstávala. Císař Julianus (360–363) obnovoval tradiční kulty, ale za vlády císaře Gratiana (367–383) se objevila další omezení. V roce 381 se Gratian vzdal titulu pontifex maximus a v roce 382 na podnět Ambrosia opět odstranil oltář Victorie ze senátu, zrušil jejich (cs)
- Οι διώξεις των ειδωλολατρών (παγανιστών) στην ύστερη Ρωμαϊκή αυτοκρατορία ξεκίνησαν προς το τέλος της βασιλείας του Μεγάλου Κωνσταντίνου όταν διέταξε τη λεηλασία και τις κατεδαφίσεις κάποιων ναών. Οι πρώτοι αντιπαγανιστικοί νόμοι από το χριστιανικό κράτος ξεκίνησαν με τον γιο του Κωνσταντίνου Α΄, τον Κωνστάντιο Β´ ο οποίος ήταν αντίπαλος του παγανισμού. Αυτοί οι διωγμοί στρέφονταν και κατά χριστιανικών ομάδων που θεωρούνταν ότι ήταν αιρετικές. Διέταξε να κλείσουν όλοι οι παγανιστικοί ναοί, απαγόρευσε τις παγανιστικές θρησκείες με την ποινή του θανάτου, και απομάκρυνε το παραδοσιακό Βωμό της Νίκης από τη Σύγκλητο. Κατά τη διάρκεια της βασιλείας του, οι χριστιανοί πολίτες ξεκίνησαν να βανδαλίζουν παγανιστικούς ναούς, τάφους και μνημεία. Αυτές οι διώξεις άρχισαν μετά από μια περίοδο διωγμών τ (el)
- La persecución a los paganos durante el Imperio Romano se empezó a producir paulatinamente. El cristianismo, tras su legalización con Galerio (Edicto de Tolerancia de 311) y Constantino (Edicto Milán en 313), fue poco a poco conquistando las esferas del poder (apoyado por Constante II y Constancio II), para luego convertirse en la religión oficial del Imperio con Teodosio (Edicto de Tesalónica de 380). El cristianismo fue arrinconando legalmente al paganismo, destruyendo sus templos y eliminando su financiación ante la indiferencia del Estado, aunque teóricamente había libertad de culto. (es)
- Persecution of pagans in the late Roman Empire began during the reign of Constantine the Great (r. 306–337) in the military colony of Aelia Capitolina (Jerusalem), when he destroyed a pagan temple for the purpose of constructing a Christian church. Christian historians alleged that Hadrian (2nd century) had constructed a temple to Aphrodite on the site of the crucifixion of Jesus on Golgotha hill in order to suppress Jewish Christian veneration there. Constantine used that to justify the temple's destruction, saying he was simply reclaiming the property. (en)
- La persécution des païens dans l'Empire romain tardif débute sous le règne de Constantin Ier (306-337) dans la colonie militaire d'Aelia Capitolina (Jérusalem), lorsqu'il détruit un temple et fait construire une église. Constantin justifie cette destruction ainsi : puisque les historiens chrétiens ont affirmé qu'Hadrien (IIe siècle) avait construit un temple d'Aphrodite sur le site de la crucifixion de la colline du Golgotha, afin d'y réprimer la vénération judéo-chrétienne, l'empereur ne faisait qu'en récupérer la propriété. Constantin et ses successeurs instituent de nombreuses lois anti-païennes. En 341, son fils Constance II interdit les sacrifices païens en Italie romaine. En 356, il promulgue deux autres lois interdisant le sacrifice et le culte des images, en faisant des crimes capi (fr)
- Le persecuzioni dei pagani nell'Impero romano furono quelle azioni di intolleranza, discriminazione, oppressione e violenza religiosa che portarono alla progressiva sostituzione del cristianesimo alle religioni politeiste, sia che straniere, nei territori dell'Impero (cfr. Ellenizzazione), avvenute soprattutto durante gli anni che segnarono la caduta dell'Impero romano d'Occidente, nel corso del IV secolo. (it)
- Преследования язычников в христианской Римской империи — политика в отношении сторонников традиционных политеистических религий, проводившаяся императорами Римской империи после принятия христианства. Идеологическим основанием преследований язычников служили заповеди Библии об уничтожении «чужеземных идолов» и преследовании «пророков иных богов» (Вт.12). Сам термин «язычники» (pagani) появляется в распоряжениях императорской канцелярии начиная с 370 года н. э.Первые антиязыческие законы в христианском государстве ввели сыновья Константина, в частности, Констант и Констанций II. Констанций распорядился закрыть все языческие храмы, запретил языческие жертвы под страхом смерти, удалил традиционный Алтарь Победы из Сената. Во время его правления в среде христиан начался вандализм, разрушены мн (ru)
- Переслідування язичників в християнській Римській імперії ― политика переслідувань у відношенні прихильників традиційних політеїстичних релігій, яка проводилась імператорами Римської імперії після прийняття християнства. (uk)
|
