| dbo:abstract
|
- المتتابعة أو المتتالية، هي عمل موسيقي مكون من عدة قطع آلية تعزف في حفلة موسيقية، قد تكون مقتبسة من أوبرا، من باليه، من مخصصة لمسرحية، أو شريط سينيمائي، كما يمكنها أن تكون قطعة أصلية. كانت المتتالية في عصر الباروك معروفة بقطعها موحدة ، ومؤلفة من رقصات تسبقها في بعض الأحيان مقدمة أو افتتاحية. (ar)
- La suite és una composició musical instrumental que consta d'un nombre indeterminat de moviments cadascun dels quals, tradicionalment, es basa en un ritme de dansa. Els diferents moviments es troben en la mateixa tonalitat (es podia canviar de tònica major a menor o a l'inrevés) i contrasten en ritme i caràcter. El nom de suite, precisament es deu a ser un conjunt de fragments o peces que sonen uns darrere dels altres, com una successió. (ca)
- Suita (francouzsky suite „sekvence“) je v hudbě daný sled instrumentálních nebo orchestrálních skladeb, které se hrají jedna po druhé bez dlouhých přestávek. Ve druhé polovině 17. století se také ustálil název (francouzsky Partie). V 18. století byly suity často uváděny předehrami. (cs)
- Με τον όρο σουίτα αναφερόμαστε γενικά σε ένα αυτοτελές και οργανωμένο σύνολο οργανικών ή ορχηστρικών μουσικών κομματιών, τα οποία εκτελούνται διαδοχικά και με δεδομένη σειρά υπό μορφή συναυλίας, παρά εν είδει συνοδείας. Το σύνολο αυτών των κομματιών μπορεί να αποτελείται και από αποσπάσματα όπερας, μπαλέτου (π.χ. "Η λίμνη των κύκνων" - Τσαϊκόφσκι) καθώς επίσης και από κινηματογραφικά ή θεατρικά έργα (π.χ. "Αρλεσιανή Σουίτα" - Ζωρζ Μπιζέ). Ο Estienne du Tertre θεωρείται ο πρώτος που χρησιμοποίησε τον όρο σουίτα στη μουσική το 1577 (suyttes de bransles), αν και την εποχή εκείνη ο όρος αφορούσε σε ζεύγη χορών. Η πρώτη σουίτα με τη μορφή που πλέον αναγνωρίζουμε είναι το "Newe Padouan, Intrada, Dantz, & Galliarda" του Paul Peuerl (1611), μία συλλογή από δέκα σουίτες, στις οποίες οι τέσσερις χοροί του τίτλου επαναλαμβάνονται με την ίδια σειρά. Κατ' αντιστοιχία, το "Banchetto musicale" του Γιόχαν Σάιν (1617) περιέχει 20 "σουίτες", η καθεμία από τις οποίες αποτελείται από πέντε διαφορετικούς χορούς. Η κλασική σουίτα καθιερώνεται μέσα από τα έργα του Γιόχαν Γιάκομπ Φρόμπεργκερ, τα οποία όμως οφείλουν τη σειρά διαδοχής των χορών στους διάφορους εκδότες παρά στον ίδιο· στα χειρόγραφά του οι χοροί δεν ακολουθούν κάποια συγκεκριμένη αλληλουχία και η ζίγκα μπορεί να προηγείται της σαραμπάντας. Εντούτοις, η καθιέρωση της σειράς αποτέλεσε σημαντική επιρροή, κυρίως στο έργο του Μπαχ. Στην περίπτωση του Φρανσουά Κουπρέν, οι σουίτες για τσέμπαλο αποτελούνται από χορούς-κομμάτια χαρακτήρα, τα οποία φέρουν ευφάνταστους τίτλους, όπως La visionnaire («Η οραματίστρια»), La misterieuse («Η μυστηριώδης») κλπ. Με το τέλος της Μπαρόκ περιόδου, στην κλασική εποχή της μουσικής επικράτησαν άλλα είδη, όπως η συμφωνία και το κοντσέρτο καθώς η φόρμα της σουίτας θεωρήθηκε ξεπερασμένη. Ωστόσο, κατά τον 19ο αιώνα εκδηλώνεται μια επιστροφή στις σουίτες, αν και στην περισσότερο σύγχρονη εκδοχή τους αποτελούν απλά ένα σύνολο κομματιών με κοινό θέμα που μπορεί όμως να διαφέρουν σημαντικά μεταξύ τους μουσικά. Στις περισσότερες περιπτώσεις, οι σουίτες του 19ου αιώνα αποτελούν ενορχηστρώσεις από όπερες, μπαλέτα και άλλα είδη, με σκοπό την πιο άμεση διάδοσή τους στο κοινό. Από τα γνωστότερα παραδείγματα του είδους είναι και οι ορχηστρικές σουίτες "Πέερ Γκυντ" του Έντβαρντ Γκριγκ, καθεμία από τις οποίες αποτελείται από τέσσερις κινήσεις. Τέτοιου είδους σουίτες έχουν ως βάση τα εξής: 1.
* την επιλογή ορχηστρικών μερών από κάποιο μεγαλύτερο έργο (όπερα, μπαλέτο κλπ). 2.
* τη συλλογή μικρότερων κομματιών, τα οποία συνεκδοχικά μοιράζονται κάποιο κοινό μουσικό ή μη θέμα (π.χ. "Οι Πλανήτες" του Γκούσταβ Χολστ). 3.
* τη Μπαρόκ θεματολογία, στην οποία γίνεται άμεση αναφορά, όπως τη "Σουίτα για πιάνο" του Άρνολντ Σένμπεργκ. Με την άνοδο του , η σουίτα επανακαθιερώνεται τον 20ό αιώνα, κυρίως από Γάλλους συνθέτες που περιλαμβάνουν τον Κλωντ Ντεμπυσύ και τον Μωρίς Ραβέλ. Το γνωστότερο παράδειγμα του «νέου» είδους αποτελεί η "Suite bergamasque" του πρώτου, καθώς και τα "Le Tombeau de Couperin" και "Miroirs" του δεύτερου. (el)
- Suito estas organizita aro de instrumentajaŭ pecojordinare ludataj kune en unu prezentado.En la baroka epoko,la pecoj sonis ĉiuj en la sama tonalo,kaj ĝenerale modeliĝis laŭ danca muziko.En la 18-a jarcento suitoj nomiĝis ankaŭuverturoj. eldonis suyttes de bransles en 1557,kiu montras al ni la unuan uzon de la termino,kvankam ĝia kutima formo en tiu tempo estis paroj de dancoj.La unua rekonebla suito estasNewe Padouan, Intrada, Dantz, kaj Galliardade el 1611,en kiu la kvar dancoj laŭ la titoloaperas ripete en dek suitoj.La Banchetto musicale de Johann Schein (1617)enhavas 20 sinsekvojn de kvin diversaj dancoj. La "klasika" suito konsistis el alemando,korento, sarabando, kaj ĝigo, en tiu ordo,kaj disvolviĝis dum la 17-a jarcento en Francio;la ĝigo aperis pli malfrue ol la aliaj.Tamen, ĝi neniam tute fiksiĝis en formo:plurfoje estis preludo aŭ ,la fino de la suito entenis oftejen menueton, jen gavoton,kaj la pli malfrua aldono de uverturopor konsistigi "uverturosuiton" estis treegepopulara ĉe germanaj komponistoj;Telemann asertis,ke li verkis pli ol 200,Bach havissiajn kvar orkestrajn suitojn,kaj Georg Friedrich Händelverkis sian Akvan muzikonkaj en tiu ĉi formo. Bach kaj Händel ofte aldonis pliajn pecojninter la sarabando kaj ĝigo;Händel verkis 22 klavarajn suitojn,dum Bach produktis plurajn suitojnpor violonĉelo, violono,fluto, kaj aliaj instrumentoj,kune kun siaj Francaj suitojkaj por klavarinstrumento.Por Bach aparte, la suita formoestis fundamento sur kiu ŝpinipli riĉajn strukturojn. Tamen en la 1750-aj jarojla suito jam estis rigardata kiel eksmoda,anstataŭata de simfonio kaj konĉerto,kaj ni trovas malmultajn komponistojnankoraŭ verkantaj suitojn.En la 19-a jarcento la suito spertis repopulariĝon,sed nun kun signifo aŭ de instrumenta elĉerpaĵoel pli granda verko kiel opero aŭ baleto,sinsekvo de pli malgrandaj pecoj kunligitajper komuna temo, kiel la naciistaj ideoj de ,Sibelius, aŭ ,aŭ intenca arkaikismo, kiel la lastatempa Suito por Fluto kaj Ĵazpiano de . (eo)
- Eine Suite (zu französisch suite „Abfolge“) ist in der Musik eine vorgegebene Abfolge von Instrumental- oder Orchesterstücken, die ohne längere Pausen hintereinander gespielt werden. In der zweiten Hälfte des 17. Jahrhunderts etablierte sich daneben der Name Partita (französisch auch Partie), im 18. Jahrhundert wurden Suiten auch oft durch Ouvertüren eingeleitet. (de)
- Una suite (voz francesa), en música clásica occidental y en jazz, es una forma musical compuesta por movimientos instrumentales breves, de carácter dancístico. Su origen se encuentra en los pares contrastantes de danzas del Renacimiento. Durante el Barroco fue una de las formas musicales más importantes. Está considerada como una de las primeras manifestaciones orquestales de tipo moderno. Para que se mantuviera la unidad interna, todos los pasajes de una suite se componían en la misma tonalidad, o en su relativo menor. Otras veces se presentaba un tema musical en diferentes danzas. Por ello se ha considerado este género un antecedente de la forma sonata que se origina en el siglo XVII. Las danzas tenían una forma binaria simple, es decir, dos secciones más o menos iguales. Una suite constaba de unos diez movimientos en su forma más completa. Solía comenzar con un preludio. La primera danza podía ser una alemanda, de ritmo rápido; luego una corrente y una zarabanda; una bourrée, de tiempo moderado, y así sucesivamente, para finalizar con una danza viva, como la giga. Tuvo su apogeo con Georg Friedrich Händel y Johann Sebastian Bach, durante el siglo XVIII. Al finalizar el barroco, la suite fue una forma musical sofisticada que mezclaba distintas tonalidades, contrastaba materiales temáticos presentándolos al inicio de la pieza y reexponiéndolos en su final. Anuncia, en definitiva, el origen de la sonata, que reemplazará a la suite como género instrumental en la segunda mitad del siglo XVIII. En resumen, la suite es la unión en una sola obra de varias danzas de distinto carácter y ritmo, con el que consigue dar el sentido dramático de «contraposición», típico del Barroco. La forma ha recibido nombres diversos según la época, país y compositor, entre ellos:
* Ordre, en Francia. También incluye movimientos que no son de danza, algunos son misceláneas entre movimientos diversos.
* Partita, en Alemania, aunque el término es italiano (siglos XVI y XVII).
* Sonata, en Italia, antes de la transformación de la suite y nacimiento de la sonata clásica. (es)
- Suite izenekoa zenbait mugimendu laburrek osatutako musika lan bat da, mugimendu hauek barroko garaiko dantza ezberdin batzuk direlarik. Suitea era modernoko orkestrarako lehen lanetakotzat hartua da. Barne batasuna egon zedin, suite bateko mugimendu guztiak tonalitate berean idazten ziren, edo bere erlatibo txikian. Beste batzuetan musika gai bat aurkezten zen dantza ezberdinetan. Horregatik genero hau XVII. mendean sortu zen aurrekaritzat hartu izan da. Dantzek forma bitar sinple bat zuten, hau da, bi sekzio nahiko berdintsuak. Suite bat hamar mugimendu inguruz osatua zegoen. Preludio batekin hasten zen. Lehen dantza bat izan zitekeen, erritmo bizikoa; ondoren edo zarabanda bat; bat, erritmo moderatukoa eta hala jarraituz, dantza bizi batekin amaitzeko, Giga kasu. Suiteak bere garairik oparoena Georg Friedrich Händel eta Johann Sebastian Bach konposatzaile alemaniarrekin izan zuen XVIII. mendean. Barrokoa amaitzean, suitea tonalitate ezberdinak nahasten zituen musika forma sofistikatu bat izan zen, gaiak kontrastatzen zituen lanaren hasieran aurkeztuz eta amaieran berrezarriz. Hitz batean, sonataren sorrera iragartzen du, suitea ordezkatuko duena genero instrumental bezala XVIII. mendearen bigarren erdian. Forma honek izen ezberdinak jaso ditu garaia, herrialdea eta konposatzailearen arabera. Horien artean:
* Ordre (Frantzian)
* Partita (Alemanian, izena italiarra izan arren, XVI. mendean eta XVII. mendean)
* Sonata (Italian, suitea eraldatu eta sonata klasikoa jaio aurretik). Gainera, suitea, oinarrizko piezaz eta ez oinarrizko piezaz osatua zegoen.
* Oinarrizkoak:
* alemaniarra (gortetiar dantza bikote lerro batentzako)
* Courante frantziarra (dantza bizia)
* Zarabanda espainiarra (espainiar jatorriko dantza motela)
* Giga ingelesa (dantza azkarra eta bizia), beti barrokoko suitea ixten duena.
* Ez oinarrizkoak
* Obertura edo modu arruntagoan Preludioa, suiteari hasiera eta batasuna ematen diona.
* Rondó (Rondeau)
*
* Gavota (Gavotte)
*
*
* Minuetoa
* Forlane
*
*
*
* Musette
* Hornpipe
*
* Beste arraroago batzuk
* Harlequinade
* Alla , erritmo motelekoa, Zarabandaren antzerakoa baina solemneagoa
* Rigodon edo Rigaudon
*
* Kontradantza dantza hau oso ezaguna zen arren, eta Arnek izan ezik, ez zen ia sekula erabili barrokoko suitean
* Fandangoa, andaluziar jatorriko dantza, klasizismo garaian erabilia
* edo Branslea, frantziar jatorriko dantza pizkundetarra. Barrokoko suite frantziar eta italiar batzuetan agertzen da.
* Lourea: nahiko arrunta Telemannen lanetan.
*
* Volta pizkundetarra, noizbait erabili zena
* erritmoko dantza arina, Rameauk eta Telemannek landu zutena eta Fanfarean oinarritua
* , dantza eskoziarra, Erregeordetzako Ingalaterran oso erabilia, swing dantza gogorarazten duen erritmo batekin.
*
* , frantziar jatorriko dantza
* dantza martziala
* Polonaise, polonesa, orokorrean bere bertsio barrokoan
* Badineriea. Bachek idatzitako bat oso ospetsu egin da.
* Scherzoa, suite batzuetara erromantizismo garaian erantsitako mugimendua, Barrokoan existitzen ez zena. Minuetotik abiatuta sortu zen.
* , italiar jatorriko "kalejira" bat
* , "bozkarioa", ospetsuenak Händelen izeneko lana ixten du. (eu)
- I gceol Barócach, sraith damhsaí, uaireanta le réamhdhréacht rompu. Faoin 18ú céad bhí 4 dhamhsa caighdeánach i gceist. Ón 19ú céad úsáidtear an téarma ar shraith píosaí ceoil atá scoite ach b'fhéidir gaolmhar (mar atá i The Planets (Na Pláinéid) de chuid Holst), agus roghnuithe píosaí ceolfhoirne ó cheoldrámaí, an bailé is saothair fhada eile. (ga)
- Une suite, en musique, est un ensemble ordonné de pièces instrumentales ou orchestrales jouées en concert plutôt qu'en accompagnement ; elles peuvent être extraites d'un opéra (Les Indes galantes), d'un ballet (Casse-noisette), d'une musique de scène destinée à une pièce de théâtre (L'Arlésienne) ou à un film (Lieutenant Kijé) ; elles peuvent aussi être une pièce originale (Suite Holberg, Les Planètes). À l'époque baroque, la suite était assez précisément définie, avec des pièces unifiées par tonalité et était constituée de danses parfois précédées par un prélude ou une ouverture. Elle était également connue sous l'appellation « suite de danses », « ordre » (terme privilégié par François Couperin et quelques autres) ou « partita » (surtout en Allemagne), parfois même « sonate ». Au XVIIIe siècle, le terme « ouverture » peut faire référence à la suite entière, comme dans les suites orchestrales de Jean-Sébastien Bach. (fr)
- A suite, in Western classical music and jazz, is an ordered set of instrumental or orchestral/concert band pieces. It originated in the late 14th century as a pairing of dance tunes and grew in scope to comprise up to five dances, sometimes with a prelude, by the early 17th century. The separate movements were often thematically and tonally linked. The term can also be used to refer to similar forms in other musical traditions, such as the Turkish fasıl and the Arab nuubaat. In the Baroque era, the suite was an important musical form, also known as Suite de danses, Ordre (the term favored by François Couperin), Partita, or Ouverture (after the theatrical "overture" which often included a series of dances) as with the orchestral suites of Christoph Graupner, Telemann and J.S. Bach. During the 18th century, the suite fell out of favour as a cyclical form, giving way to the symphony, sonata and concerto. It was revived in the later 19th century, but in a different form, often presenting extracts from a ballet (Nutcracker Suite), the incidental music to a play (L'Arlésienne, Masquerade), opera, film (Lieutenant Kije Suite) or video game (Motoaki Takenouchi's 1994 suite to the Shining series), or entirely original movements (Holberg Suite, The Planets). (en)
- In musica, la suite (in francese successione) è un insieme di brani, per uno strumento solista, un complesso da camera o un'orchestra, correlati e pensati per essere suonati in sequenza. I pezzi che compongono una suite vengono chiamati tempi (o movimenti) e nella musica barocca sono tutti nella stessa tonalità. La suite porta anche il nome di ordre (in particolare, quelle di François Couperin), partita o sonata da camera, sebbene quest'ultimo non sia propriamente un sinonimo: nella sonata i singoli movimenti prendono il nome dall'indicazione di tempo iniziale (adagio, andante, allegro, ecc.), mentre nella suite hanno nomi di danze; la struttura è, però, identica. (it)
- 모음곡 혹은 조곡(組曲, suite)은 일정한 순서가 있는 기악 혹은 교향악 악곡의 모음이다. 모음곡은 오페라, 발레(호두까기 인형)에서 혹은 연극이나 영화 등 부수 음악에서 발췌한 것일 수도 있고, 독자적인 악곡도 있다. 바로크 시대에 모음곡은 조성에 따라 상당히 정확하게 정의된 형태로, 전주곡이나 서곡 다음에 이어지는 춤곡들로 구성되었다. 모음곡은 Suite de danses, Ordre(프랑수아 쿠프랭이 즐겨쓴 말이다), partita라고도 했다. 18세기에 서곡이란 말은 바흐의 관현악 모음곡과 같은 모음곡 전체를 이르는 말로 쓰이기도 했다. (ko)
- 組曲（くみきょく、英語: suite）は、いくつかの楽曲を連続して演奏するように組み合わせ並べたもの。 (ja)
- Suite, of danssuite is een muziekterm waarmee een bepaalde vorm van een (meerdelig) muziekstuk wordt aangeduid. (nl)
- Suita [z fr. następstwo, kolejność] – cykl utworów instrumentalnych. Początki suity można znaleźć w muzyce renesansu, jednak rozwinęła się ona dopiero w baroku, ukształtowana przez klawesynistów francuskich. W różnych postaciach przetrwała do XX wieku. 1.
* Suita barokowa lub partita – szereg tańców, zwykle w następującej kolejności: allemande, courante, sarabanda i gigue, często jednak rozszerzana o inne tańce (np. passepied, menuet, gawot) lub ustępy nietaneczne (np. burleska, scherzo, aria, sinfonia). Zobacz muzyczne formy taneczne. 2.
* Suita romantyczna – najczęściej szereg miniatur połączonych treścią programową lub zbiór fragmentów muzycznych pochodzących z baletu albo opery. 3.
* Suita rockowa – długi utwór rockowy (lub kilka połączonych utworów), zwykle z gatunku rocka progresywnego lub symfonicznego, składający się w większej części z krótszych fragmentów mniej lub bardziej spójnych stylistycznie. Jest zwykle utworem tematycznym. (pl)
- Сюи́та (от фр. suite — «ряд», «последовательность», «чередование») — одна из основных разновидностей циклической формы в инструментальной музыке; состоит из нескольких больших частей, в старинном жанре сюиты обычно контрастируют между собой. В середине XIX века появились сюиты, не имеющие связи со старинным жанром, составленные из музыки к театральным постановкам, операм и балетам, а в XX веке — и из музыки к кинофильмам. (ru)
- En svit, även danssvit eller orkestersvit (exempelvis hos Bach partita och i Frankrike ordre), är ett musikverk som består av flera mindre delar, satser, efter varandra. En svit är oftast skriven för en mindre ensemble eller för soloinstrument, ofta klaver, men det finns även nutida vokala körsviter. Ordet kommer från franskans suite, "följd", som i sin tur kommer från latinets séquor, "följa". Typiskt för en svit är att alla satser går i samma tonart, eventuellt med utvikningar till parallelltonarten eller varianten - g-moll om den huvudsakliga tonarten är G-dur, och tvärtom). Svitens satser hade ursprungligen tydlig karaktär av olika dansrytmer, men avlägsnade sig med tiden en smula från sitt dansanta ursprung fast många av satserna fortfarande bar namn efter olika danser. Sviter i form av en följd av danser finns från 1500-talets senare del. Under barocken utkristalliserade sig fyra satser såsom de centrala i sviten: allemande, courante, sarabande och gigue. Dessa obligatoriska satser blandas ofta upp med andra danser såsom menuett, gavott och passepied. Sviten blev en populär form för kompositioner både för små ensembler och soloinstrument såsom luta och cembalo, och ansågs folklig och lättillgänglig jämfört med den mera svårtillgängliga kontrapunktiska kompositionsformer. Bland kompositörer som ägnat sig åt denna typ av dansbaserade sviter finns Johann Hermann Schein, Johann Jacob Froberger, Bach och Couperin. Under 1600-talets slut utvecklades en typ av orkestersvit med scenisk anknytning, som förutom danser också innehöll preludium och melodier från operans och balettens värld. Under 1700-talet skapades många rena orkestersviter utan anknytning till scenkonst. Hit hör Händels Water Music från 1717 och Johan Helmich Romans Drottningholmsmusik från 1744. Under 1800-talet uppkom sviter som var sammanställda av musik från baletter, operor eller skådespel, som användes för att popularisera scenverket. Denna form av svit har varit vanliga även under 1900-talet. Georges Bizets L'Arlésienne-svit från 1872, Tjajkovskijs Nötknäpparsvit från 1892 och Edvard Griegs Peer Gynt-sviter tillhör denna typ av svit. (sv)
- Сюї́та (фр. suite), первісно (XVI ст.) — цикл танців, у XIX—XX ст. — циклічна музична форма, складена з кількох контрастних частин. Термін «сюїта» був уведений у другій половині XVII століття французькими композиторами. Барокова сюїта складалася з чотирьох частин — алеманди, куранти, сарабанди і джиги. Пізніше в сюїту вводилися й інші танці, зокрема менует, гавот, пасп'є та буре. Німецькі композитори нерідко вводили на початок сюїти увертюру. Найвідомішим автором барокових сюїт можна вважати Йоганна Себастьяна Баха, який написав цикли сюїт для клавіру — англійських, французьких та партит, а також багато сюїт для віолончелі, скрипки та флейти. Серед інших відомих авторів сюїт цієї епохи — Георг Телеманн та Георг Гендель. З початком класичної епохи у другій половині XVIII століття жанр сюїти вважався старомодним і був витисненим симфонією та інструментальними концертами. У XIX столітті жанр сюїти відродився, однак цей термін мав інший зміст — сюїтами називали інструментальні збірки фрагментів з більших опусів, наприклад опер чи балетів, або ж послідовності невеличких п'єс, об'єднаних тематично. У творчості українських композиторів можна відмітити сюїти:
* для фортепіано — Миколи Лисенка, Василя Барвінського, Нестора Нижанківського;
* для струнного оркестру — Мирослава Скорика;
* симфонічної — «Балетна сюїта» Антіна Рудницького,
* Сюїта «Пам'яті Лесі Українки» — Андрія Штогаренка та ін. (uk)
- Suíte é como se chama o conjunto de movimentos instrumentais dispostos com algum elemento de unidade para serem tocados sem interrupções. (pt)
- 组曲是一种套曲形式的器乐曲或交响曲，即各自独立的不同乐曲的组合，在巴洛克音乐时代为古典组曲/舞曲組曲，所有套曲都是同一调式，都是从舞曲演变来的。18世纪中以后为现代组曲。 巴洛克時期的組曲雖由舞曲組成，但實際上並非作為舞蹈用途，而是經過風格化後供大家欣賞或演奏用的音樂。舞曲風格化的現象在文藝復興晚期便已存在，舞曲所組成的組曲也在當時便略具雛型。到了巴洛克早期，組曲則是主要的樂器作品類型之一。巴洛克中期以後，德國音樂家Johann Jacob Froberger (1616-1667)為組曲設計了一個較固定的組合方式：古典组曲包括四首舞曲乐章，曲式皆為二段題： 1.
* 阿勒曼德舞曲 (allemande)，是一种從弱拍起頭，四拍子中速的德国舞曲； 2.
* 庫朗特舞曲 (courante)，是一种三拍子快速的法国舞曲； 3.
* 薩拉班德舞曲 (sarabande)，是一种重音在第二拍，三拍子慢速的西班牙舞曲； 4.
* 吉格舞曲 (gigue)，是一种极快速的英国舞曲。 在基格舞曲之前，可再加入其他的舞曲，例如布列舞曲(bourree)、嘉禾舞曲(gavotte)、小步舞曲(minuet)等。 组曲形式是17世纪在法国开始发展起来的，后来加入了英国的基格舞曲，作曲家可隨意選擇不同的舞曲將其組合成為組曲。许多作曲家写过组曲，巴赫的钢琴曲《英国组曲》和《法国组曲》，韓德尔著名的《水上音乐》和《焰火音乐》也是用组曲形式写的。他们经常在萨拉班德舞曲和基格舞曲中增加新的内容。巴赫为大提琴、小提琴、长笛和其他一些乐器都写过组曲。亨德尔写过22种调式的组曲。 17世纪以后，组曲被认为是一种过时的老形式，很少有人再写组曲。19世纪时，组曲又重新流行起来，但已经演变成现代组曲。 现代组曲一般只保留一首舞曲，其余的有从歌剧、舞剧和其他戏剧配乐中选出的乐曲片段，如《天鹅湖组曲》等，甚至可以从电影音乐中选出。乐章的数目也是自由的，只是最少得有两个乐章，最多甚至达二、三十个。调性也可以改变。所以有很多民族音乐家采集民歌曲调写组曲，著名的如芬兰的西貝流士、挪威的和俄罗斯的柴可夫斯基等都写过组曲形式的著名乐曲。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- المتتابعة أو المتتالية، هي عمل موسيقي مكون من عدة قطع آلية تعزف في حفلة موسيقية، قد تكون مقتبسة من أوبرا، من باليه، من مخصصة لمسرحية، أو شريط سينيمائي، كما يمكنها أن تكون قطعة أصلية. كانت المتتالية في عصر الباروك معروفة بقطعها موحدة ، ومؤلفة من رقصات تسبقها في بعض الأحيان مقدمة أو افتتاحية. (ar)
- La suite és una composició musical instrumental que consta d'un nombre indeterminat de moviments cadascun dels quals, tradicionalment, es basa en un ritme de dansa. Els diferents moviments es troben en la mateixa tonalitat (es podia canviar de tònica major a menor o a l'inrevés) i contrasten en ritme i caràcter. El nom de suite, precisament es deu a ser un conjunt de fragments o peces que sonen uns darrere dels altres, com una successió. (ca)
- Suita (francouzsky suite „sekvence“) je v hudbě daný sled instrumentálních nebo orchestrálních skladeb, které se hrají jedna po druhé bez dlouhých přestávek. Ve druhé polovině 17. století se také ustálil název (francouzsky Partie). V 18. století byly suity často uváděny předehrami. (cs)
- Eine Suite (zu französisch suite „Abfolge“) ist in der Musik eine vorgegebene Abfolge von Instrumental- oder Orchesterstücken, die ohne längere Pausen hintereinander gespielt werden. In der zweiten Hälfte des 17. Jahrhunderts etablierte sich daneben der Name Partita (französisch auch Partie), im 18. Jahrhundert wurden Suiten auch oft durch Ouvertüren eingeleitet. (de)
- I gceol Barócach, sraith damhsaí, uaireanta le réamhdhréacht rompu. Faoin 18ú céad bhí 4 dhamhsa caighdeánach i gceist. Ón 19ú céad úsáidtear an téarma ar shraith píosaí ceoil atá scoite ach b'fhéidir gaolmhar (mar atá i The Planets (Na Pláinéid) de chuid Holst), agus roghnuithe píosaí ceolfhoirne ó cheoldrámaí, an bailé is saothair fhada eile. (ga)
- 모음곡 혹은 조곡(組曲, suite)은 일정한 순서가 있는 기악 혹은 교향악 악곡의 모음이다. 모음곡은 오페라, 발레(호두까기 인형)에서 혹은 연극이나 영화 등 부수 음악에서 발췌한 것일 수도 있고, 독자적인 악곡도 있다. 바로크 시대에 모음곡은 조성에 따라 상당히 정확하게 정의된 형태로, 전주곡이나 서곡 다음에 이어지는 춤곡들로 구성되었다. 모음곡은 Suite de danses, Ordre(프랑수아 쿠프랭이 즐겨쓴 말이다), partita라고도 했다. 18세기에 서곡이란 말은 바흐의 관현악 모음곡과 같은 모음곡 전체를 이르는 말로 쓰이기도 했다. (ko)
- 組曲（くみきょく、英語: suite）は、いくつかの楽曲を連続して演奏するように組み合わせ並べたもの。 (ja)
- Suite, of danssuite is een muziekterm waarmee een bepaalde vorm van een (meerdelig) muziekstuk wordt aangeduid. (nl)
- Сюи́та (от фр. suite — «ряд», «последовательность», «чередование») — одна из основных разновидностей циклической формы в инструментальной музыке; состоит из нескольких больших частей, в старинном жанре сюиты обычно контрастируют между собой. В середине XIX века появились сюиты, не имеющие связи со старинным жанром, составленные из музыки к театральным постановкам, операм и балетам, а в XX веке — и из музыки к кинофильмам. (ru)
- Suíte é como se chama o conjunto de movimentos instrumentais dispostos com algum elemento de unidade para serem tocados sem interrupções. (pt)
- Με τον όρο σουίτα αναφερόμαστε γενικά σε ένα αυτοτελές και οργανωμένο σύνολο οργανικών ή ορχηστρικών μουσικών κομματιών, τα οποία εκτελούνται διαδοχικά και με δεδομένη σειρά υπό μορφή συναυλίας, παρά εν είδει συνοδείας. Το σύνολο αυτών των κομματιών μπορεί να αποτελείται και από αποσπάσματα όπερας, μπαλέτου (π.χ. "Η λίμνη των κύκνων" - Τσαϊκόφσκι) καθώς επίσης και από κινηματογραφικά ή θεατρικά έργα (π.χ. "Αρλεσιανή Σουίτα" - Ζωρζ Μπιζέ). (el)
- Suito estas organizita aro de instrumentajaŭ pecojordinare ludataj kune en unu prezentado.En la baroka epoko,la pecoj sonis ĉiuj en la sama tonalo,kaj ĝenerale modeliĝis laŭ danca muziko.En la 18-a jarcento suitoj nomiĝis ankaŭuverturoj. Bach kaj Händel ofte aldonis pliajn pecojninter la sarabando kaj ĝigo;Händel verkis 22 klavarajn suitojn,dum Bach produktis plurajn suitojnpor violonĉelo, violono,fluto, kaj aliaj instrumentoj,kune kun siaj Francaj suitojkaj por klavarinstrumento.Por Bach aparte, la suita formoestis fundamento sur kiu ŝpinipli riĉajn strukturojn. (eo)
- Una suite (voz francesa), en música clásica occidental y en jazz, es una forma musical compuesta por movimientos instrumentales breves, de carácter dancístico. Su origen se encuentra en los pares contrastantes de danzas del Renacimiento. Durante el Barroco fue una de las formas musicales más importantes. Está considerada como una de las primeras manifestaciones orquestales de tipo moderno. Para que se mantuviera la unidad interna, todos los pasajes de una suite se componían en la misma tonalidad, o en su relativo menor. Otras veces se presentaba un tema musical en diferentes danzas. Por ello se ha considerado este género un antecedente de la forma sonata que se origina en el siglo XVII. (es)
- Suite izenekoa zenbait mugimendu laburrek osatutako musika lan bat da, mugimendu hauek barroko garaiko dantza ezberdin batzuk direlarik. Suitea era modernoko orkestrarako lehen lanetakotzat hartua da. Barne batasuna egon zedin, suite bateko mugimendu guztiak tonalitate berean idazten ziren, edo bere erlatibo txikian. Beste batzuetan musika gai bat aurkezten zen dantza ezberdinetan. Horregatik genero hau XVII. mendean sortu zen aurrekaritzat hartu izan da. Dantzek forma bitar sinple bat zuten, hau da, bi sekzio nahiko berdintsuak. Suite bat hamar mugimendu inguruz osatua zegoen. Preludio batekin hasten zen. Lehen dantza bat izan zitekeen, erritmo bizikoa; ondoren edo zarabanda bat; bat, erritmo moderatukoa eta hala jarraituz, dantza bizi batekin amaitzeko, Giga kasu. Suiteak bere garair (eu)
- A suite, in Western classical music and jazz, is an ordered set of instrumental or orchestral/concert band pieces. It originated in the late 14th century as a pairing of dance tunes and grew in scope to comprise up to five dances, sometimes with a prelude, by the early 17th century. The separate movements were often thematically and tonally linked. The term can also be used to refer to similar forms in other musical traditions, such as the Turkish fasıl and the Arab nuubaat. (en)
- Une suite, en musique, est un ensemble ordonné de pièces instrumentales ou orchestrales jouées en concert plutôt qu'en accompagnement ; elles peuvent être extraites d'un opéra (Les Indes galantes), d'un ballet (Casse-noisette), d'une musique de scène destinée à une pièce de théâtre (L'Arlésienne) ou à un film (Lieutenant Kijé) ; elles peuvent aussi être une pièce originale (Suite Holberg, Les Planètes). (fr)
- In musica, la suite (in francese successione) è un insieme di brani, per uno strumento solista, un complesso da camera o un'orchestra, correlati e pensati per essere suonati in sequenza. I pezzi che compongono una suite vengono chiamati tempi (o movimenti) e nella musica barocca sono tutti nella stessa tonalità. (it)
- Suita [z fr. następstwo, kolejność] – cykl utworów instrumentalnych. Początki suity można znaleźć w muzyce renesansu, jednak rozwinęła się ona dopiero w baroku, ukształtowana przez klawesynistów francuskich. W różnych postaciach przetrwała do XX wieku. (pl)
- En svit, även danssvit eller orkestersvit (exempelvis hos Bach partita och i Frankrike ordre), är ett musikverk som består av flera mindre delar, satser, efter varandra. En svit är oftast skriven för en mindre ensemble eller för soloinstrument, ofta klaver, men det finns även nutida vokala körsviter. Ordet kommer från franskans suite, "följd", som i sin tur kommer från latinets séquor, "följa". (sv)
- 组曲是一种套曲形式的器乐曲或交响曲，即各自独立的不同乐曲的组合，在巴洛克音乐时代为古典组曲/舞曲組曲，所有套曲都是同一调式，都是从舞曲演变来的。18世纪中以后为现代组曲。 巴洛克時期的組曲雖由舞曲組成，但實際上並非作為舞蹈用途，而是經過風格化後供大家欣賞或演奏用的音樂。舞曲風格化的現象在文藝復興晚期便已存在，舞曲所組成的組曲也在當時便略具雛型。到了巴洛克早期，組曲則是主要的樂器作品類型之一。巴洛克中期以後，德國音樂家Johann Jacob Froberger (1616-1667)為組曲設計了一個較固定的組合方式：古典组曲包括四首舞曲乐章，曲式皆為二段題： 1.
* 阿勒曼德舞曲 (allemande)，是一种從弱拍起頭，四拍子中速的德国舞曲； 2.
* 庫朗特舞曲 (courante)，是一种三拍子快速的法国舞曲； 3.
* 薩拉班德舞曲 (sarabande)，是一种重音在第二拍，三拍子慢速的西班牙舞曲； 4.
* 吉格舞曲 (gigue)，是一种极快速的英国舞曲。 在基格舞曲之前，可再加入其他的舞曲，例如布列舞曲(bourree)、嘉禾舞曲(gavotte)、小步舞曲(minuet)等。 17世纪以后，组曲被认为是一种过时的老形式，很少有人再写组曲。19世纪时，组曲又重新流行起来，但已经演变成现代组曲。 (zh)
- Сюї́та (фр. suite), первісно (XVI ст.) — цикл танців, у XIX—XX ст. — циклічна музична форма, складена з кількох контрастних частин. Термін «сюїта» був уведений у другій половині XVII століття французькими композиторами. Барокова сюїта складалася з чотирьох частин — алеманди, куранти, сарабанди і джиги. Пізніше в сюїту вводилися й інші танці, зокрема менует, гавот, пасп'є та буре. Німецькі композитори нерідко вводили на початок сюїти увертюру. З початком класичної епохи у другій половині XVIII століття жанр сюїти вважався старомодним і був витисненим симфонією та інструментальними концертами. (uk)
|
