| dbo:abstract
|
- اللغة الصينية (بالصينية المبسطة: 汉语، أو بالصينية التقليدية: 漢語 تنطق «هانيو» وتعني حرفياً لغة الهان، أو بالصينية: 中文 تنطق «جونجوين» وتعني حرفياً الكتابة الصينية) هي مجموعة من التفرعات اللغوية والتي لا تحتوي على وضوح متبادل بينها في أوجه مختلفة ليكونوا فرعا لغوياً من عائلة اللغات الصينية التبتية. يتحدث الصينية غالبية الهان والعديد من الأقليات العرقية في الصين. يتحدث الصينية حوالي 1.2 مليار شخص حول العالم (حوالي 16% من سكان العالم) كلغة أولى. عادة ما توصف التفرعات اللغوية للصينية بواسطة الناطقين الأصليين بأنها لهجات من لغة صينية واحدة إلا أن علماء اللغة يلاحظون أنهم مختلفين كعائلة لغوية. يوصف التنوع الداخلي في الصينية كأنه تنوع اللغات الرومانسية وقد يكون حتى أكثر تنوعاً. يوجد ما بين 7 إلى 13 مجموعة محلية أساسية في الصين من بينهم اللغة الماندرينية وهي الأكثر انتشاراً بكثير (980 مليون شخص) يليها الوو (80 مليون) ثم المين (70 مليون) ثم اليؤ. معظم هذه اللغات لا تحتوي على وضوح متبادل وحتى اللهجات المحلية داخل المين قد لا تحتوي على وضوح متبادل. الصينية التقليدية هو نوع تقليدي من الصيني المتحدث بناء على لهجة بكين من الماندرينية وهي اللغة الرسمية للصين وتايوان كما أنها أحد اللغات الأربعة الرسمية في سنغافورة وأحد اللغات الست الرسمية للأمم المتحدة. النوع المكتوب من الصينية التقليدية (中文 «جونجوين») مبني على الرسم اللفظي للمقاطع الصينية (汉字/漢字 «هانزُ») ويستخدم بواسطة المتحدثين المتعلمين بين اللهجات التي لا تحتوي على وضوح متبادل. أول السجلات للكتابة الصينية ترجع إلى سلالة الشانج والتي ترجع إلى 1250 قبل الميلاد. يمكن بناء الأنماط اللفظية للصينية القديمة عن طريق إيقاع الشعر القديم. أثناء فترة السلالات الشمالية والجنوبية، تعرضت الصينية الوسطى للكثير من التغيرات الصوتية وانقسمت إلى تنوعات مختلفة بعد انقسامات جغرافية وسياسية طويلة. استخدم البلاط الملكي لسلالة المينج وبداية سلالة الشينج لغة الكوينيه بناء على لهجة النانجينج من ماندرينية يانجتزُ العليا. اعتُمدت الصينية التقليدية منذ ثلاثينيات القرن الماضي وهي الآن اللغة الرسمية لكل من جمهورية الصين الشعبية وتايوان. (ar)
- El que es coneix generalment per xinès és un grup d'idiomes (llengües sinítiques) que pertany a la família de llengües sinotibetanes. Encara que la majoria de xinesos veuen les varietats parlades com un mateix idioma, les variacions en la llengua parlada són comparables a les diferències entre les llengües romàniques (per exemple, el català i el francès), i aquesta identificació alguns lingüistes i sinologistes la consideren inapropiada. L'escriptura xinesa, però, ha canviat molt més lentament que la llengua parlada i, per tant, manté molta més uniformitat. Cal fer notar, tanmateix, que la forma escrita del xinès, tot i que s'ensenya i s'usa entre parlants de totes les llengües xineses, es basa en el mandarí i no és neutral en relació amb les varietats del xinès. Hi ha formes escrites de cantonès i min que difereixen de l'estàndard, reflectint diferències del mandarí en el vocabulari i la gramàtica. Vora una cinquena part de la població del món parla alguna forma de xinès com a llengua materna. Això fa que sigui la llengua amb més nombre de parlants nadius del món. El llenguatge xinès, parlat en forma d'estàndard mandarí (普通话), és l'idioma oficial (官方语言) de la República Popular de la Xina (中华人民共和国) i la República de la Xina (Taiwan), un dels quatre idiomes oficials de Singapur, i un dels sis idiomes oficials de les Nacions Unides. És una llengua del grup sinotibetà, originària de la Xina, on la parla la gran majoria de la població. A meitat dels anys noranta tenia uns 1.220 milions de parlants arreu del món, dels quals uns 1.200 habitaven a la República Popular de la Xina, on el mandarí és llengua oficial. També era oficial a l'antiga colònia britànica de Hong Kong (integrada a la Xina el 1997) i a Taiwan. Fora de la Xina el parlen uns 20 milions de persones, dues terceres parts de les quals són al Sud-est asiàtic, sobretot a Tailàndia, Indonèsia i el Vietnam. A la resta del món, les colònies més nombroses se'n concentren als Estats Units. (ca)
- Čínština, neboli čínské jazyky (汉语 / 漢語; Chan-jü nebo 中文; Čung-wen), je skupina příbuzných, ale v mnoha případech vzájemně nesrozumitelných jazyků, které patří do sinotibetské jazykové rodiny. Přesto, že jsou svými mluvčími často označovány za pouhé dialekty, jsou tyto jazyky ve skutečnosti velice rozmanité a čínština tvoří jednu ze dvou větví sinotibetských jazyků (tou druhou jsou tibetobarmské jazyky). Všechny čínské jazyky jsou tónové a analytické. V závislosti na klasifikačním systému se v rámci čínštiny rozeznává 7–13 hlavních skupin. Zdaleka nejpočetnější skupinou jsou severočínské dialekty, které mají 960 milionů rodilých mluvčích; následuje Wu s 80 miliony mluvčími. Důležitá je kantonština, která se používá v Hongkongu. Čínština je nejpočetnější rodný jazyk na světě. Čínštinu používá jako mateřský jazyk kolem 1,2 miliardy lidí, což je 16 % světové populace. Čínsky mluví především Chanové, ale i jiné etnické skupiny v Číně a na Tchaj-wanu. Významným jazykem je také v Singapuru, Malajsii a čínských komunitách v jiných zemích. Standardizovanou a spisovnou formou čínštiny je standardní čínština neboli mandarínština/mandarínská čínština (v kontinentální Číně známá jako 普通话; pchu-tchung-chua, na Tchaj-wanu jako 國語; kuo-jü), která je založena na pekingském nářečí, které patří do širší skupiny severočínských dialektů. Zapisuje se pomocí čínských znaků, což jsou logogramy, takže jim nemají problém porozumět ani mluvčí vzájemně nesrozumitelných čínských jazyků. Standardní čínština je úředním jazykem v ČLR, na Tchaj-wanu a je jedním ze čtyř úředních jazyků Singapuru. Je také jedním z šesti jednacích jazyků OSN. (cs)
- Η Κινεζική (汉语 ／ 漢語, πινγίν: Hànyǔ, ή 中文, Zhōngwén) είναι γλώσσα (ή γλωσσική οικογένεια) που σχηματίζει τμήμα των Σινοθιβετικής οικογένειας γλωσσών. Περίπου 1.3 δισεκατομμύρια άτομα, το 16% του παγκόσμιου πληθυσμού μιλά κάποια μορφή της Κινεζικής ως μητρική γλώσσα, ενώ βιώνει μεγάλη επέκταση ως ξένη γλώσσα λόγω της ταχύτατης ανέλιξης της Κίνας ως οικονομική και πολιτική υπερδύναμη. Ομιλείται κυρίως στη Κίνα, τη Ταϊβάν, την Σιγκαπούρη, το Χονγκ Κονγκ και το Μακάο, την Μαλαισία και από τις τεράστιες κοινότητες Κινέζων στο εξωτερικό. Παράλληλα ένα πολύ σημαντικό μέρος του λεξιλογίου στα ιαπωνικά, τα κορεατικά και τα βιετναμέζικα είναι κινεζικής προέλευσης. Εν γένει όλες οι απαντώμενες μορφές της Κινεζικής είναι και . Ωστόσο, η Κινεζική διακρίνεται επίσης για το υψηλό επίπεδο εσωτερικής διαφοροποίησης. Η τοπική διαφοροποίηση ανάμεσα σε διαφορετικές εκδοχές/διαλέκτους είναι συγκρίσιμη με εκείνη των Ρωμανικών γλωσσών. Αρκετές παραλλαγές της ομιλούμενης Κινεζικής είναι αρκετά διαφορετικές, σε σημείο που ομιλητές μιας διαλέκτου δεν μπορούν να κατανοήσουν ομιλητές κάποιας άλλης. Σήμερα το κινεζικό κράτος προωθεί την διάλεκτο του Πεκίνου (Πουτόνγκχουα) εις βάρος των άλλων κινεζικών διαλέκτων, αν και η καντονέζικη χρησιμοποιείται σημαντικά στο Κουανγκτούνγκ από τις αρχές και ιδιαίτερα στο Χονγκ Κονγκ, αυτόνομη περιοχή της Κίνας. Οι συνήθως θεωρούνται από τους φυσικούς ομιλητές ως παραλλαγές μιας και μόνο γλώσσας. Λόγω της έλλειψης τους, ωστόσο, ταξινομούνται ως ξεχωριστές γλώσσες σε μια οικογένεια από γλωσσολόγους. Η διερεύνηση των ιστορικών σχέσεων μεταξύ των ποικιλιών της γλώσσας μόλις ξεκινά. Επί του παρόντος, οι περισσότερες ταξινομήσεις ορίζουν 7 έως 13 κύριες περιφερειακές ομάδες με βάση τις φωνητικές εξελίξεις από τη , από τις οποίες η πιο ομιλούμενη μακράν είναι η Μανδαρινική (με περίπου 800 εκατομμύρια ομιλητές, ή 66%), ακολουθούμενη από τα κινεζικά Μιν (με 75 εκατομμύρια ομιλητές), τα κινεζικά γου (με 74 εκατομμύρια ομιλητές) και τα γιουέ (με 68 εκατομμύρια ομιλητές και κύριο εκπρόσωπο τα καντονέζικα ). Αυτοί οι κλάδοι δεν είναι κατανοητοί μεταξύ τους και πολλές από τις υποομάδες τους είναι μη κατανοητές με τις άλλες ποικιλίες του ίδιου κλάδου (π.χ. βόρεια - νότια Μιν). Υπάρχουν, ωστόσο, μεταβατικές περιοχές όπου ποικιλίες από διαφορετικούς κλάδους μοιράζονται αρκετά χαρακτηριστικά για κάποια περιορισμένη κατανοητότητα, όπως οι διάλεκτοι Νέου Σιανγκ με τα νοτιοδυτικά Μανδαρινικά, τα Γου της Σουαντσόου με τα Μανδαρινικά του Κάτω Γιανγκτσέ, τα Τζιν με τα Μανδαρινικά των Κεντρικών Πεδιάδων και ορισμένες αποκλίνουσες διαλέκτους των Χάκκα με τα Γκαν (αν και αυτά είναι μη κατανοητές με τα κυρίως Χάκκα). Όλες οι ποικιλίες κινέζικων είναι σε κάποιο βαθμό τουλάχιστον και είναι σε μεγάλο βαθμό . Γενικά η γλώσσα αποτελείται από χαρακτήρες-λέξεις χωρίς μέρη του λόγου (κλιτά ή άκλιτα). Η σημασία μιας λέξης καθορίζεται από το σύνολο των λέξεων μέσα στη φράση. Έτσι η λέξη "τρέχω" μπορεί να σημαίνει έτρεχα, θα τρέξεις, η τρέχουσα, ο δρομέας κ.λ.π. ανάλογα τη θέση της μέσα στη φράση και τις λέξεις που την περιβάλλουν. Η σειρά των λέξεων είναι υποκείμενο-ρήμα-αντικείμενο. Οι αρχαιότερες κινεζικές γραπτές καταγραφές είναι επιγραφές σε μαντεία δυναστείας των Σανγκ, οι οποίες μπορούν να χρονολογηθούν στο 1250 π.Χ. Οι φωνητικές κατηγορίες των μπορούν να ανακατασκευαστούν από τις ρίμες της αρχαίας ποίησης. Κατά την περίοδο των , η μέση κινεζική πέρασε από αρκετές φθογγικές μεταβολές και χωρίστηκαν σε διάφορες ποικιλίες μετά από παρατεταμένο γεωγραφικό και πολιτικό διαχωρισμό. Το , ένα λεξικό, κατέγραψε έναν συμβιβασμό μεταξύ των προφορών διαφορετικών περιοχών. Οι βασιλικές αυλές των Μινγκ και των πρώιμων δυναστείων Τσινγκ λειτουργούσαν χρησιμοποιώντας μια κοινή γλώσσα (την γκουάνχουα) βασισμένη στη των . Η επίσημη κινεζική (Κανονική Μανδαρινική), βασισμένη στη των Μανδαρινικών, υιοθετήθηκε τη δεκαετία του 1930 και είναι τώρα επίσημη γλώσσα τόσο της Λαϊκής Δημοκρατίας της Κίνας όσο και της Δημοκρατίας της Κίνας (Ταϊβάν), μία από τις τέσσερις επίσημες γλώσσες της Σιγκαπούρης, και μία από τις έξι . Η γραπτή μορφή, χρησιμοποιώντας τα ιδεογράμματα που είναι γνωστά ως κινεζικοί χαρακτήρες, μοιράζονται εγγράμματοι ομιλητές αμοιβαίως δυσνόητων διαλέκτων. Από τη δεκαετία του 1950, οι προωθούνται για χρήση από την κυβέρνηση της Λαϊκής Δημοκρατίας της Κίνας, ενώ η Σιγκαπούρη υιοθέτησε επίσημα απλοποιημένους χαρακτήρες το 1976. Οι εξακολουθούν να χρησιμοποιούνται στην Ταϊβάν, το Χονγκ Κονγκ, το Μακάο και άλλες χώρες με σημαντικές ξένες κινεζόφωνες κοινότητες, όπως η Μαλαισία (η οποία αν και υιοθέτησε απλοποιημένους χαρακτήρες ως ντε φάκτο πρότυπο στη δεκαετία του 1980, οι παραδοσιακοί χαρακτήρες εξακολουθούν να χρησιμοποιούνται ευρέως). (el)
- Die chinesischen oder sinitischen Sprachen (chinesisch 漢語 / 汉语, Pinyin Hànyǔ) bilden einen der beiden Primärzweige der sinotibetischen Sprachfamilie, der andere Primärzweig sind die tibetobirmanischen Sprachen. Chinesische Sprachen werden heute von ca. 1,3 Milliarden Menschen gesprochen, von denen die meisten in der Volksrepublik China und in Taiwan leben. In vielen Ländern, vor allem in Südostasien, gibt es größere chinesischsprachige Minderheiten. Die chinesische Sprache mit der größten Anzahl an Sprechern ist Mandarin. Auf ihm basiert das Hochchinesische, das auch einfach als „das Chinesische“ bzw. „Chinesisch“ bezeichnet wird. (de)
- La ĉinaj lingvoj (中文 Pinyin: Zhōngwén, 汉语 (simpligita) /漢語 (tradicia) Hànyǔ, 华语/華語 Huáyǔ) estas unu el du ĉefaj subgrupoj de la ĉinotibeta lingvaro, kies alia ĉefa subgrupo estas la tibetobirma lingvaro. Se oni konsideras la ĉinajn lingvojn kiel unu lingvon, ĝi estas sendube la plej parolata lingvo: proksimume 1,2 miliardoj da homoj parolas ĉinan lingvon, do unu kvinono de la homaro. Ekzistas du manieroj skribi la ĉinan lingvon: La simpligita skribo kaj la tradicia skribo. Kvankam la simpligita skribo simpligis la signojn (do ofte malgrandigis la nombron de uzendaj strekoj), ĝi al kelkaj ne estas pli facila, ĉar ĝi ofte malebligas kompreni kompleksajn signojn kiuj naskiĝis el kunigo de pluraj aliaj signoj. (eo)
- Chinese (中文; Zhōngwén, especially for the written language) is any one of a group of languages spoken natively by the ethnic Han Chinese majority and many minority ethnic groups in Greater China. About 1.3 billion people (or approximately 16% of the world's population) speak a variety of Chinese as their first language. Chinese languages form the Sinitic branch of the Sino-Tibetan languages family. The spoken varieties of Chinese are usually considered by native speakers to be variants of a single language. However, their lack of mutual intelligibility means they are sometimes considered separate languages in a family. Investigation of the historical relationships among the varieties of Chinese is ongoing. Currently, most classifications posit 7 to 13 main regional groups based on phonetic developments from Middle Chinese, of which the most spoken by far is Mandarin (with about 800 million speakers, or 66%), followed by Min (75 million, e.g. Southern Min), Wu (74 million, e.g. Shanghainese), and Yue (68 million, e.g. Cantonese). These branches are unintelligible to each other, and many of their subgroups are unintelligible with the other varieties within the same branch (e.g. Southern Min). There are, however, transitional areas where varieties from different branches share enough features for some limited intelligibility, including New Xiang with Southwest Mandarin, Xuanzhou Wu with Lower Yangtze Mandarin, Jin with Central Plains Mandarin and certain divergent dialects of Hakka with Gan (though these are unintelligible with mainstream Hakka). All varieties of Chinese are tonal to at least some degree, and are largely analytic. The earliest Chinese written records are Shang dynasty-era oracle bone inscriptions, which can be dated to 1250 BCE. The phonetic categories of Old Chinese can be reconstructed from the rhymes of ancient poetry. During the Northern and Southern dynasties period, Middle Chinese went through several sound changes and split into several varieties following prolonged geographic and political separation. Qieyun, a rime dictionary, recorded a compromise between the pronunciations of different regions. The royal courts of the Ming and early Qing dynasties operated using a koiné language (Guanhua) based on Nanjing dialect of Lower Yangtze Mandarin. Standard Chinese (Standard Mandarin), based on the Beijing dialect of Mandarin, was adopted in the 1930s and is now an official language of both the People's Republic of China and the Republic of China (Taiwan), one of the four official languages of Singapore, and one of the six official languages of the United Nations. The written form, using the logograms known as Chinese characters, is shared by literate speakers of mutually unintelligible dialects. Since the 1950s, simplified Chinese characters have been promoted for use by the government of the People's Republic of China, while Singapore officially adopted simplified characters in 1976. Traditional characters remain in use in Taiwan, Hong Kong, Macau, and other countries with significant overseas Chinese speaking communities such as Malaysia (which although adopted simplified characters as the de facto standard in the 1980s, traditional characters still remain in widespread use). (en)
- Las lenguas siníticas (a veces también lenguas chinas) forman una subfamilia dentro de las lenguas sinotibetanas, la mayoría de ellas son descendientes de los grupos étnicos antiguos de Huaxia, excepto la lengua bai cuyo estatus dentro del sinotibetano es controvertido. (es)
- Txinera(中文 / Zhōngwén) edo hizkuntza senitiarrak ( 汉语 edo 漢語 / Hànyǔ) hizkuntza bat edo hizkuntza familia bat kontsidera daitezke, eta jatorriz han etniaren hizkuntzak dira. Hizkuntza sino-tibetarren adar bietako bat da. Munduko populazioaren seiren batek, 1.300 milioi pertsona inguruk, txineraren formetako bat darabil ama-hizkuntza lez. Hizkuntza familia bezala, txinerak 1,2 mila milioi hiztun inguru ditu; mandarinerak bakarrik 850 milioi hiztun inguru ditu, munduko beste edozein hizkuntza gaindituz. Ahozko txinera bere barne desberdintasunengatik da ezaguna, halere, aldaera guztiak dira tonalak eta analitikoak. Sei eta hamabi talde erregional bitartean dago (sailkapen eskemaren arabera); handiena mandarinera da (850 milioi pertsona), jarraian wu aldaera legoke (90 milioi), ondoren min mintzaira (70 milioi) eta azkenik kantonera (70 milioi). Talde hauetako asko elkarrekiko ulergaitzak dira, baina batzuk, esaterako xiang eta hego-mendebaldeko mandarinera, zenbait adiera eta ulergarritasun maila jakin bat partekatzen dituzte. Txinera hiru azpimintzairadun makrohizkuntza lez dago klasifikaturik ISO 639-3 kodean, baina txineraren aldaeren identifikazioa hizkuntza edo dialekto moduan nahiko eztabaidatua da. Ahozko txineraren era estandarizatua mandarinera estandarra da (普通话 / pǔtōnghùa, 国语 / gúoyǔ), Beijing hiriko dialektoan oinarritua. Hau Txinako Herri Errepublikako eta Txinako Errepublikako hizkuntza ofiziala da, eta baita Singapurreko lau hizkuntza ofizialetako bat ere. Txinera NBEko sei hizkuntza ofizialetako bat ere bada. Beste aldaeretatik, kantonera estandarra ohikoa eta eragingarria da itsasoz haraindiko kantonera-hiztunen komunitateetan, eta Hong Kongeko hizkuntza ofizialetako bat da ingelesarekin batera, eta Macaun portugesarekin. Hegoaldeko min mintzaira, min talde linguistikotik dator eta oso hedatuta dago Fujian hegoaldean, Taiwanen eta Hego-Ekialde Asiarrean. (eu)
- El idioma chino (en chino tradicional, 漢語; en chino simplificado, 汉语; pinyin, Hànyǔ, "idioma de los Han") (AFI por mandarín: [xânɥỳ]) es el término utilizado para referirse a la lengua sinotibetana que representa bajo un concepto aglutinador a lo que en realidad es una rama de lenguas emparentadas entre sí pero mutuamente ininteligibles, las lenguas siníticas, siendo el idioma mandarín en su variante pequinesa la forma utilizada como patrón del chino. La familia sinotibetana tiene su origen en la llanura central de China,y es la principal familia lingüística entre las lenguas de Asia. Más ocasionalmente se usa el término "chino" para referirse también a otras lenguas siníticas de China diferentes del mandarín estándar (“普通话” Pǔtōnghuà (AFI: [pʰùtʰʊ́ŋxwâ]) 'habla común'). (es)
- Les langues chinoises (chinois simplifié : 中国语文 ; chinois traditionnel : 中國語文 ; pinyin : zhōnggúo yǔwén) ou langues sinitiques, souvent désignées dans leur ensemble sous le nom de « chinois » (中文, zhōngwén), appartiennent à la famille des langues sino-tibétaines. On considère la langue écrite (文, wén) comme la plus universelle, qui transcende la prononciation des divers parlers. La langue parlée dans son caractère le plus général est le plus souvent appelée hanyu (汉语 ), soit « langue des Han », même si d'autres groupes ethniques ont progressivement adopté cette langue. Les différents parlers peuvent être considérés comme langue (语, yǔ) ou comme dialecte ( : 方言 ; pinyin : fāngyán). Le statut d'un parler comme langue ou dialecte est souvent sujet à controverses en l'absence de références écrites à la prononciation. Articles détaillés : chinois écrit et chinois parlé. (fr)
- Is teanga nó grúpa teangacha í an tSínis (汉语/漢語, Pinyin: Hànyǔ; 华语/華語, Huáyǔ; nó 中文, Zhōngwén). Tá b'fhéidir 1.5 billiún cainteoirí san Iomlán. Seans go bhfuil leagan nó canúint éigin den teanga ó dhúchas ag gach cúigiú duine ar domhan. Is ceann de shé theanga oifigiúla na Náisiún Aontaithe í an tSínis. Ceiliúrtar Lá na Sínise sna Náisiúin Aontaithe ar an 20 Aibreán gach bliain. Is í an Mhandairínis an fhoirm chaighdeánach den teanga a úsáidtear i nDaon-Phoblacht na Síne, áit a bhfuil sí ina teanga oifigiúil. (ga)
- Bahasa Tionghoa (汉语/漢語, 华语/華語, atau 中文; Pinyin: Hànyǔ, Huáyǔ, atau Zhōngwén) adalah bagian dari rumpun bahasa Sino-Tibet. Meskipun kebanyakan orang Tionghoa menganggap berbagai varian bahasa Tionghoa lisan sebagai satu bahasa, variasi dalam bahasa-bahasa lisan tersebut sebanding dengan variasi-variasi yang ada dalam misalkan bahasa Roman; bahasa tertulisnya juga telah berubah bentuk seiring dengan perjalanan waktu, meski lebih lambat dibandingkan dengan bentuk lisannya, dan oleh sebab itu mampu melebihi variasi-variasi dalam bentuk lisannya. Sekitar 1/5 penduduk dunia menggunakan salah satu bentuk bahasa Tionghoa sebagai penutur asli, maka jika dianggap satu bahasa, bahasa Tionghoa merupakan bahasa dengan jumlah penutur asli terbanyak di dunia. Bahasa Tionghoa (dituturkan dalam bentuk standarnya, Mandarin) adalah bahasa resmi Tiongkok dan Taiwan, salah satu dari empat bahasa resmi Singapura, dan salah satu dari enam bahasa resmi PBB. Istilah dan konsep yang digunakan orang Tionghoa untuk berpikir tentang bahasa berbeda dengan yang digunakan orang-orang Barat; ini disebabkan oleh efek pemersatu aksara Tionghoa yang digunakan untuk menulis dan juga oleh perbedaan dalam perkembangan politik dan sosial Tiongkok dibandingkan dengan Eropa. Tiongkok berhasil menjaga persatuan budaya dan politik pada waktu yang bersamaan dengan jatuhnya kerajaan Romawi, masa di mana Eropa terpecah menjadi negara-negara kecil yang perbedaannya ditentukan oleh bahasa. Perbedaan utama antara konsep Tiongkok dan konsep Barat tentang bahasa ialah bahwa orang-orang Tiongkok sangat membedakan bahasa tertulis (wen) dari bahasa lisan (yu). Pembedaan ini diperluas sampai menjadi pembedaan antara kata tertulis (zi) dan kata yang diucapkan (hua). Konsep untuk bahasa baku yang berbeda dan mempersatukan bahasa lisan dengan bahasa tertulis ini dalam bahasa Tionghoa tidaklah terlalu menonjol. Ada beberapa varian bahasa Tionghoa lisan, di mana bahasa Mandarin adalah yang paling penting dan menonjol. Tetapi di sisi lain, hanya ada satu bahasa tertulis saja. (Lihat paragraf di bawah ini). Bahasa Tionghoa lisan adalah semacam bahasa intonasi yang berhubungan dengan bahasa Tibet dan bahasa Myanmar, tetapi secara genetis tidak berhubungan dengan bahasa-bahasa tetangga seperti bahasa Korea, bahasa Vietnam, bahasa Thai dan bahasa Jepang. Meskipun begitu, bahasa-bahasa tersebut mendapat pengaruh yang besar dari bahasa Tionghoa dalam proses sejarah, secara linguistik maupun ekstralinguistik. Bahasa Korea dan bahasa Jepang sama-sama mempunyai sistem penulisan yang menggunakan aksara Tionghoa, yang masing-masing dipanggil Hanja dan Kanji. Di Korea Utara, Hanja sudah tidak lagi digunakan dan Hangul ialah satu-satunya cara untuk menampilkan bahasanya sementara di Korea Selatan Hanja masih digunakan. Bahasa Vietnam juga mempunyai banyak kata-kata pinjam dari bahasa Tionghoa dan pada masa dahulu menggunakan aksara Tionghoa. (in)
- Rumpun bahasa Sinitik, sering kali identik dengan "bahasa Tionghoa", merupakan cabang utama dari rumpun bahasa Sino-Tibet. Seringkali dikemukakan bahwa ada pemisahan utama antara bahasa Sinitik dan bahasa lainnya dari rumpun bahasa tersebut (rumpun bahasa Tibeto-Burma), tetapi pandangan ini ditolak oleh semakin banyak peneliti. (in)
- Le lingue sinitiche o lingue siniche (汉语族) sono una famiglia linguistica appartenente al più esteso gruppo delle lingue sinotibetane. Essa comprende tutte le varietà linguistiche del cinese, motivo per cui l'espressione è spesso sinonimo di lingue cinesi. L'utilizzo di questa espressione esprime con maggior precisione il fatto che, dal punto di vista dell'analisi linguistica, le diverse varietà del cinese possono legittimamente essere intese come una famiglia di lingue a sé stanti, dotate di specifiche caratteristiche comuni che giustificano la loro appartenenza a un comune denominatore chiamato "lingua cinese". Si tratta di una interpretazione che si affianca alla concezione tradizionale (affermatasi per ragioni storiche, culturali e politiche) secondo cui le diverse parlate della Cina continentale sarebbero invece delle varianti dialettali di un'unica lingua cinese. La lingua cinese come gruppo unico secondo Ethnologue 2020 conta 1,3 miliardi di parlanti, di cui 1,12 parla il cinese mandarino (cioè le varietà settentrionali). (it)
- シナ語派（シナごは）は、シナ・チベット語族の一語派で、チベット・ビルマ語派とともにこの語族を構成する。漢語派、漢・ペー語派ともいう。 シナ語派はしばしば広義の中国語（官話、粤語、閩語等の総称）と同義語とされ、もう一方のチベット・ビルマ語派は言語系統というよりも中国語以外のシナ・チベット諸語の総称という側面もあった。しかし、1948年以降の研究の進展で、従来チベット・ビルマ語派とされてきたペー語が他のチベット・ビルマ諸語より中国語に近いとする説も唱えられるようになり、この説に従えばシナ語派は中国語とペー語から構成されることになる。 (ja)
- 중국어파(中國語派, 중국어 간체자: 汉语族, 영어: Sinitic languages) 또는 일반적으로 중국어(中國語, 중국어 간체자: 汉语, 영어: Chinese languages)는 티베트버마어파와 함께 중국티베트어족의 한 어파이다. 바이어는 중국어파인지 티베트버마어파인지 논쟁중이다. (ko)
- Chinees of Chinese talen is een groep talen die samen de Sinitische tak van de Sino-Tibetaanse taalfamilie vormen. Meestal wordt met Chinees het Standaardmandarijn bedoeld, de officiële taal van de Volksrepubliek China en Taiwan en een van de officiële talen van Singapore. Die standaardtaal is gebaseerd op het Beijinghua, het Pekingdialect van het Mandarijn, de grootste van de Chinese talen. Feitelijk is het Chinees te beschouwen als een macrotaal die wordt gesproken door ongeveer 1,2 miljard mensen, met name in China en Taiwan, maar ook in andere landen van het Verre Oosten, waaronder Maleisië, Thailand, Indonesië en Singapore. Ook wordt de taal gesproken door vele overzeese Chinezen. De Chinese talen bestaan al zeer lang, er zijn al geschriften teruggevonden van meer dan 2500 jaar geleden en Chinese karakters op orakelbotten die nog ouder zijn. (nl)
- 中国語（ちゅうごくご、: 汉语/漢語/中文 、ピンイン: Hànyǔ/Zhōngwén）は、シナ・チベット語族に属する言語。中華人民共和国（中国大陸）・中華民国（台湾）・シンガポール共和国の公用語であるほか、世界各国に住む華僑・華人の間でも使用されている。 各方言を含む中国語を母語とする人は約13億9000万人、第二言語としても約2億人が使用しているといわれており、世界最大の母語話者人口を有する。また、国際連合における公用語の一つでもある。 (ja)
- 중국어(한국 한자: 中國語) 또는 한어( 정체자: 漢語, 간체자: 汉语, 병음: hànyǔ 한위[*], ㄏㄢˋㄩˇ)는 중국티베트어족에 속하는 언어의 집합체로, 화어( 정체자: 華語, 병음: huáyǔ), 중문(: 中文, 병음: zhōngwén) 등으로도 불린다. 중화인민공화국에 가장 많은 사용자가 있으며, 각지의 중국계 이주민들도 쓴다. 중국어는 현재 중화인민공화국, 중화민국, 싱가포르에서 공용어로 지정되어 있으며, UN의 6개 공용어 중 하나이다. 명칭은 현대 중국어만을 가리키는 것으로 오해될 우려가 있으므로 역사적으로 그것까지 통틀어 일컬을 경우에는 한어(漢語)라고도 한다. 중국어는 단일의 언어라기보다는 방언연속체로 이루어진 제어(諸語)이며, 학자에 따라 다르나, 방언은 크게 10개 정도로 나뉜다. 대표적으로 베이징 등지의 방언이며 가장 많은 구사자를 보유한 관화(官話; Mandarin), 상하이 등지에서 쓰이는 오어(吳語), 남부의 민어(閩語), 광둥어 등이 있다. 근대에 들어서 중국어에는 영어 발음과 비슷하도록 많은 현대어들이 만들어졌다. 예를 들어 Social(社会) , rebound(反弹), Electricity(电气) 등 현재 많은 현대어들이 근대에 만들어 졌으며 이런 단어들은 근대 이전에는 존재하지 않았던 단어들이다. 일반적으로 한자(漢字)라는 문자로 표기되는데, 이는 고대의 상형문자 갑골문을 기반으로 한 표어문자로서 그 수가 매우 많으며 독특한 형태를 지니고 있다. 발음을 표기할 때에는 한자에서 따온 주음부호와 로마자를 이용한 한어 병음이 사용된다. 현대 중국어는 성조가 존재하며, 성조에 따라 단어의 의미가 바뀌기도 한다. SVO 어순을 따르며, 형태소가 굴절없이 단어를 이루어 어순에 따라 문법적 역할이 결정되는 고립어이다. (ko)
- La lingua cinese (漢語T, 汉语S, hànyǔP), nella sua accezione più generica (e non per indicare il cinese moderno standard o un particolare dialetto come lo shanghainese o una famiglia di dialetti come il cantonese, l'Hakka e i Minnan), è una vasta e variegata famiglia linguistica composta da centinaia di varietà linguistiche locali distinte e spesso non mutuamente intelligibili (come ad esempio il dialetto di Pechino e il dialetto cantonese). Queste varianti fanno parte della famiglia delle lingue sino-tibetane, evolutesi a partire dalla fine del III secolo a.C. nell'area geografica grossomodo corrispondente alla Cina continentale durante l'affermazione, espansione e successiva decadenza delle Dinastie Qin e Han (alcuni linguisti, tra cui Bernhard Karlgren, hanno ipotizzato che la diversificazione dei vari dialetti sia avvenuta dopo l'VIII secolo d.C.). Sono dunque note anche come "lingue sinitiche", nate da una probabile divisione del Proto-Sino Tibetano/Trans-Himalayano rispettivamente in ceppo sinitico (lingue delle culture neolitiche e antico cinese, attestato nel periodo tra la Dinastia Shang e Han e di cui esistono alcune ricostruzioni, e.g. Baxter-Sagart, 2014, ed evoluto in Primo Cinese Medio/EMC, da cui discendono gran parte dei dialetti eccetto per le lingue Bai e il Min, che discendono dal cinese antico) e in Tibeto-Birmano (Proto-Tibeto-Birmano, di cui esiste una ricostruzione proposta da James Matisoff. Da esso discende il birmano antico e l'Old Tibetan, da cui derivano le lingue tibetiche). Le lingue sinitiche sono poi suddivisibili in vari gruppi di dialetti (e.g. il Min a cui appartiene l'hokkien, i dialetti Wu a cui appartiene lo shanghainese, lo Yue a cui appartiene il cantonese standard/varietà prestigiosa di Hong Kong...). Già durante l'Old Chinese si registra una suddivisione in varietà locali. Lo standard ISO 639-3 identifica il cinese come un macrolinguaggio. Ciascuna varietà locale del cinese ha comunque delle caratteristiche in comune con le altre: è caratterizzata dal fatto di essere una lingua tonale, isolante (ha perso la morfologia dopo l'Old Chinese), in cui vige l'ordine dei costituenti SVO, la cui evoluzione è stata influenzata e determinata in maniera importantissima dall'esistenza di un sistema di scrittura standard basato sui caratteri cinesi. Il cinese ha la grande pecularità di non avere un alfabeto, ma di essere scritto con un corpus di decine di migliaia di caratteri detti "sinogrammi" o "caratteri cinesi" (i più diffusi comunque sono 3000/3500) nati in origine per essere incisi sulle ossa oracolari messe a crepare sul fuoco per effettuare delle divinazioni (1250 a.C., Dinastia Shang). Sono basati su un sistema di unità minime, i radicali, di cui esistono due versioni/liste/sistemi fondamentali: i 214 radicali Kangxi (康熙部首; 1615, 1716), che sono lo standard pure nelle lingue sino-xeniche, e i loro antenati, i 540 radicali Shuowen (说文解字部首, 100 d.C.). Con queste unità minime, la scrittura, la ricerca su dizionari cartacei e digitali e la memorizzazione sono molto più agevoli, come anche la ricerca filologica e paleografica a partire dalle ossa oracolari e dai bronzi del periodo Shang e Zhou, laddove già attestati. La pronuncia viene oggi indicata con un sistema di romanizzazione, il pinyin, che però non è un alfabeto. I caratteri cinesi sono stati pure esportati in Corea, Giappone e Vietnam (hanja, kanji e chu' Nom, usati raramente in lingua coreana, tuttora usati in lingua giapponese e in disuso in lingua vietnamita): il Coreano, il Giapponese e il Vietnamita, chiamate (lingue della sinosfera), ritengono molte caratteristiche della pronuncia in Primo Cinese Medio, come gli stop senza rilascio udibile di suono *-p, *-t e *-k e la codina nasale *-m. Il cinese, stando a Ethnologue 2020, è parlato da 1,3 miliardi di persone e la varietà mandarina/settentrionale ha 1,12 miliardi di parlanti (gran parte lo parla come lingua nativa); quest'ultima è la prima famiglia linguistica con maggior numero di parlanti nativi al mondo. Come parlanti totali, è al secondo posto, appena sotto l'inglese. (it)
- Język chiński (chiń. upr. 汉语; chiń. trad. 漢語; pinyin Hànyǔ lub 中文; pinyin Zhōngwén) – język lub grupa spokrewnionych języków (w klasyfikacji ISO 639-3: makrojęzyk) z rodziny języków chińsko-tybetańskich. W piśmie chińskim zazwyczaj nie oddaje się różnic w wymowie (różnych tonów tej samej sylaby), tj. zapis jest identyczny, ale jego wymowa może się bardzo różnić w zależności od mowy danego użytkownika. Poszczególne odmiany językowe mogą być nawet wzajemnie niezrozumiałe. Ethnologue wyróżnia w obrębie makrojęzyka kilkanaście języków chińskich. (pl)
- As línguas síniticas ou sínicas (do vocábulo greco - latino medieval Sina, "China", por sua vez do nome dinástico Qin, provavelmente pelo árabe Sīn) são as integrantes de uma família linguística frequentemente postulada como uma das duas principais subdivisões do sino-tibetano. A língua bai pode ser considerada um idioma sinítico, embora esta classificação seja controversa; o termo, no entanto, é usado como equivalente às línguas chinesas, e frequentemente é usado em contraste ao termo "dialetos chineses", para transmitir a ideia de que estes seriam idiomas independentes, e não dialetos de uma mesma língua. (pt)
- Kinesiska (traditionell kinesiska: 漢語?, förenklad kinesiska: 汉语?, pinyin: hànyǔ, även 中文, pinyin: zhōngwén och 華語/华语, pinyin: huáyǔ) är ett sinotibetanskt språk. Även om kinesiska betraktas som ett enda språk av kulturhistoriska skäl, så skiljer sig många av dess dialekter åt lika mycket som exempelvis germanska språk gör inbördes. Alla dialekter har dock ett gemensamt skriftspråk, med endast mindre inofficiella variationer för dialektala ord eller regional slang. Närmare en femtedel av världens befolkning har någon form av kinesiska som modersmål, vilket gör det till världens mest talade språk om man går efter antalet modersmålstalare. Som standardkinesiska har språket officiell status i Kina och Taiwan och är ett av fyra officiella språk i Singapore samt ett av sex officiella språk i FN. I form av standardkantonesiska är kinesiska tillsammans med engelska officiellt språk i Hongkong och tillsammans med portugisiska i Macao. Västerländska begrepp för att beskriva språk skiljer sig i många avseenden från den kinesiska terminologin, dels på grund av den enande kraft som kinesiska tecken utgör, dels på grund av skillnaderna i politisk och social utveckling i Kina i jämförelse med Europa. Efter det romerska rikets sönderfall blev Europa fragmenterat i områden som ofta särskildes genom språk. Kina kunde i en helt annan utsträckning behålla kulturell och politisk enhet inom ett mycket stort geografiskt område genom en gemensam standard för skriftspråk. Detta har lett till att kineser gör en tydligare åtskillnad mellan begreppen "skriftspråk" (文) och "talspråk" (語). Drygt tvåtusen år av gemensamt officiellt skriftspråk upprätthålls än idag och gäller för samtliga dialekter. Kinesiskan tillhör den sinotibetanska språkfamiljen och är besläktad med tibetanska och burmesiska men är helt obesläktad med geografiskt näraliggande språk som koreanska, vietnamesiska och japanska. Alla dessa språk har dock befunnit sig inom en kultursfär dominerad av kinesiskspråkig kultur, som påverkat de övriga språken i fråga om såväl grammatik som ordförråd. Koreanska skrivs numera huvudsakligen med det inhemska fonetiska alfabetet hangul, men i Sydkorea används fortfarande i viss mån hanja (inlånade kinesiska tecken). I Nordkorea är hanja totalt avskaffat sedan 1950-talet. I japanska är kanji, det japanska namnet för kinesiska tecken, en oumbärlig del av skriven japanska och används i mycket stor utsträckning än idag. Många förslag till ett totalt avskaffande av kanji har presenterats, men inget har varit framgångsrikt. I Vietnam används idag enbart ett eget fonetiskt alfabet, quốc ngữ, som baseras på en modifierad variant av det latinska alfabetet, men språket innehåller fortfarande en stor mängd kinesiska lånord. (sv)
- Кита́йский язы́к (китайские, синитские, синитические языки; трад. 漢語, упр. 汉语, пиньинь hànyǔ, палл. ханьюй либо 中文, пиньинь zhōngwén, палл. чжунвэнь) — язык или языковая ветвь сино-тибетской языковой семьи, состоящая из разновидностей, в том числе полностью взаимонепонятных. Китайский язык является наиболее распространённым современным языком с общим числом говорящих более 1,3 млрд человек. Китайский язык является одной из двух ветвей сино-тибетской семьи языков. Первоначально он был языком основной этнической группы Китая — народа хань. В своей стандартной форме китайский является официальным языком КНР и Тайваня, а также одним из шести официальных и рабочих языков ООН. Китайский язык представляет собой совокупность весьма сильно различающихся диалектов, и потому рассматривается большинством языковедов как самостоятельная языковая ветвь, состоящая из отдельных, хотя и родственных между собой, языковых и/или диалектных групп. В Китайской Народной Республике в качестве официального письменного и устного стандарта принят «путунхуа» (дословно — «всеобщая/обычная речь»), основанный на пекинской произносительной норме севернокитайского языка (в западной литературе — «мандарин»). В Тайване, в Гонконге и Макао его аналог (с минимальными отличиями) называется «гоюй» («государственный язык»), в Сингапуре и Малайзии — «хуаюй» («язык китайцев/Китая»). Сложное социолингвистическое понятие «китайский язык» объединяет в себе современный китайский язык и его диалекты (но не языки национальных меньшинств — уйгурский, монгольский, тибетский и т. д.). Многие из диалектов не имеют письменности, существуя в устной форме и используют, при необходимости, стандартные китайские иероглифы, близкие по произношению. В России под словосочетанием «китайский язык» (в том числе в образовательных программах) чаще всего имеется в виду севернокитайский язык и его стандартный вариант — путунхуа. (ru)
- Кита́йські мо́ви — одна з двох гілок сино-тибетської мовної сім'ї. До неї відносять китайську та мови. Інколи до китайських мов зараховують лише китайську мову і її «діалекти», які часто розглядаються як окремі мови однієї мовної групи. (uk)
- 漢語族，或稱漢白語族，也稱漢語、華語，為漢藏語系的一支。關於其所包含的語言種類，在語言學界主要有兩種不同觀點：一種認為漢語族只有漢語一種語言；另一種認為漢語族包含官话、湘語、贛語、吳語、閩語、粵語、客家話七大語言（或加上晋语、徽语、廣西平話），其中閩語内又分為閩南話、閩東話、閩北話、閩中話、莆仙話、邵將話等難以相通的方言。前者將官話、湘語、贛語、吳語、閩語、粵語、客家話等視為漢語的方言；後者則認為漢語族包含了數種互相關聯又各自独立的親屬語言。 此外，有說法主張白語（白族的語言）也屬於漢語族，因此亦稱漢白語族。 (zh)
- 漢語又稱中文、華語、唐話，概指由上古汉语（先秦雅言）发展而来、書面使用汉字的分析语，为汉藏语系最大的一支语族。如把整个汉语族視為單一語言，则汉语为世界使用人数最多的语言，目前全世界有五分之一人口将汉语做為母語或第二語言。 漢語在以其做為母語的地方會有不同的通稱，且有多種方言变体，其中以北方汉语为基础的官話最為流行，其衍生而來的現代標準漢語（中华人民共和国的普通話、中華民國的國語、以及新加坡的标准华语）是大中华区的主要通用语。此外，漢語還是聯合國正式語文，並被上海合作组织等國際組織採用為官方語言。國際上常將“漢語”稱為“中文”，這是因為其他國家（除日本外）均使用表音文字，對於“文”與“語”並不作區分，不符合漢語語法；然而華人使用表意文字，文字並不等於語言，作為母語人士不宜隨之誤用。 对于汉语下屬語言的分類，学界主要有两种观点，一种观点将汉语定义为语言，并将官话、贛語、闽语、粤语、客家话、吴语、湘语七大分支定义为一级方言；另一种观点则将汉语视为语族，七大分支因無法互相溝通而視為语支，而语支下面的各个分支被视为独立的语言，如國際標準化組織就將漢語族分為13種語言：闽东语、晋语、官话、莆仙语、徽语、闽中语、赣语、客家话、湘语、闽北语、闽南语、吴语、粤语。無論用哪種觀點，上述各种语言都是平等的，它們都是漢語裡的一分子；而漢語是它們的集合體，並非專指它們當中的其中一種。 汉语使用的文字是汉字，以漢字寫成的詞、詞組、句子、段落、文字作品，稱為中文（又稱華文、國文、汉文、唐文）。漢字是一种意音文字，表意之同時也具一定表音功能；而漢語属分析语，且声调辨義。 漢語包含書面語及口語兩部分，古代書面语称为文言文，現代書面语一般指官話白話文，即使用標準官話語法、詞彙的中文通行文体。粵港澳等地又流行夾雜文言文、官話白話文及粵語白話文的三及第文體，吳語區亦偶有人書寫吳語白話文。漢字也被其他語言使用，並形成漢字文化圈。 (zh)
- Кита́йська мо́ва, або хі́нська мо́ва (усна — трад. 漢語, спр. 汉语, піньїнь: hànyǔ, акад. ханьюй; писемна — 中文, піньїнь: zhōngwén, акад. чжунвень) — мова китайців (ханців, або хінців). Перша мова світу за кількістю мовців — понад 1,2 мільярда осіб. Належить до сино-тибетської мовної сім'ї. Поширена в Китаї (Хіні), країнах синосфери та місцях проживання китайської діаспори (Південно-Східна Азія, США, Австралія, Перу, Британія, Італія, Росія, Україна). Належить до тонових мов. Використовує складну архаїчну ідеограмну писемність — «ханські літери» (漢字), відому на Заході як китайські (хінські) ієрогліфи, числом до 50-80 тисяч знаків. Оформилася у І тис. до н.е. Пройшла велику еволюцію. У IV—VIII ст. писемна мови (класична писемна) поширилася в Кореї, Японії й В'єтнамі, де виконувала роль мови міжнародного спілкування до кінця ХІХ ст. Офіційна мова Китайської Народної Республіки, Китайської Республіки на Тайвані, Сінгапуру. Одна з шести офіційних і робочих мов ООН. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Die chinesischen oder sinitischen Sprachen (chinesisch 漢語 / 汉语, Pinyin Hànyǔ) bilden einen der beiden Primärzweige der sinotibetischen Sprachfamilie, der andere Primärzweig sind die tibetobirmanischen Sprachen. Chinesische Sprachen werden heute von ca. 1,3 Milliarden Menschen gesprochen, von denen die meisten in der Volksrepublik China und in Taiwan leben. In vielen Ländern, vor allem in Südostasien, gibt es größere chinesischsprachige Minderheiten. Die chinesische Sprache mit der größten Anzahl an Sprechern ist Mandarin. Auf ihm basiert das Hochchinesische, das auch einfach als „das Chinesische“ bzw. „Chinesisch“ bezeichnet wird. (de)
- Las lenguas siníticas (a veces también lenguas chinas) forman una subfamilia dentro de las lenguas sinotibetanas, la mayoría de ellas son descendientes de los grupos étnicos antiguos de Huaxia, excepto la lengua bai cuyo estatus dentro del sinotibetano es controvertido. (es)
- El idioma chino (en chino tradicional, 漢語; en chino simplificado, 汉语; pinyin, Hànyǔ, "idioma de los Han") (AFI por mandarín: [xânɥỳ]) es el término utilizado para referirse a la lengua sinotibetana que representa bajo un concepto aglutinador a lo que en realidad es una rama de lenguas emparentadas entre sí pero mutuamente ininteligibles, las lenguas siníticas, siendo el idioma mandarín en su variante pequinesa la forma utilizada como patrón del chino. La familia sinotibetana tiene su origen en la llanura central de China,y es la principal familia lingüística entre las lenguas de Asia. Más ocasionalmente se usa el término "chino" para referirse también a otras lenguas siníticas de China diferentes del mandarín estándar (“普通话” Pǔtōnghuà (AFI: [pʰùtʰʊ́ŋxwâ]) 'habla común'). (es)
- Is teanga nó grúpa teangacha í an tSínis (汉语/漢語, Pinyin: Hànyǔ; 华语/華語, Huáyǔ; nó 中文, Zhōngwén). Tá b'fhéidir 1.5 billiún cainteoirí san Iomlán. Seans go bhfuil leagan nó canúint éigin den teanga ó dhúchas ag gach cúigiú duine ar domhan. Is ceann de shé theanga oifigiúla na Náisiún Aontaithe í an tSínis. Ceiliúrtar Lá na Sínise sna Náisiúin Aontaithe ar an 20 Aibreán gach bliain. Is í an Mhandairínis an fhoirm chaighdeánach den teanga a úsáidtear i nDaon-Phoblacht na Síne, áit a bhfuil sí ina teanga oifigiúil. (ga)
- Rumpun bahasa Sinitik, sering kali identik dengan "bahasa Tionghoa", merupakan cabang utama dari rumpun bahasa Sino-Tibet. Seringkali dikemukakan bahwa ada pemisahan utama antara bahasa Sinitik dan bahasa lainnya dari rumpun bahasa tersebut (rumpun bahasa Tibeto-Burma), tetapi pandangan ini ditolak oleh semakin banyak peneliti. (in)
- シナ語派（シナごは）は、シナ・チベット語族の一語派で、チベット・ビルマ語派とともにこの語族を構成する。漢語派、漢・ペー語派ともいう。 シナ語派はしばしば広義の中国語（官話、粤語、閩語等の総称）と同義語とされ、もう一方のチベット・ビルマ語派は言語系統というよりも中国語以外のシナ・チベット諸語の総称という側面もあった。しかし、1948年以降の研究の進展で、従来チベット・ビルマ語派とされてきたペー語が他のチベット・ビルマ諸語より中国語に近いとする説も唱えられるようになり、この説に従えばシナ語派は中国語とペー語から構成されることになる。 (ja)
- 중국어파(中國語派, 중국어 간체자: 汉语族, 영어: Sinitic languages) 또는 일반적으로 중국어(中國語, 중국어 간체자: 汉语, 영어: Chinese languages)는 티베트버마어파와 함께 중국티베트어족의 한 어파이다. 바이어는 중국어파인지 티베트버마어파인지 논쟁중이다. (ko)
- 中国語（ちゅうごくご、: 汉语/漢語/中文 、ピンイン: Hànyǔ/Zhōngwén）は、シナ・チベット語族に属する言語。中華人民共和国（中国大陸）・中華民国（台湾）・シンガポール共和国の公用語であるほか、世界各国に住む華僑・華人の間でも使用されている。 各方言を含む中国語を母語とする人は約13億9000万人、第二言語としても約2億人が使用しているといわれており、世界最大の母語話者人口を有する。また、国際連合における公用語の一つでもある。 (ja)
- Język chiński (chiń. upr. 汉语; chiń. trad. 漢語; pinyin Hànyǔ lub 中文; pinyin Zhōngwén) – język lub grupa spokrewnionych języków (w klasyfikacji ISO 639-3: makrojęzyk) z rodziny języków chińsko-tybetańskich. W piśmie chińskim zazwyczaj nie oddaje się różnic w wymowie (różnych tonów tej samej sylaby), tj. zapis jest identyczny, ale jego wymowa może się bardzo różnić w zależności od mowy danego użytkownika. Poszczególne odmiany językowe mogą być nawet wzajemnie niezrozumiałe. Ethnologue wyróżnia w obrębie makrojęzyka kilkanaście języków chińskich. (pl)
- Кита́йські мо́ви — одна з двох гілок сино-тибетської мовної сім'ї. До неї відносять китайську та мови. Інколи до китайських мов зараховують лише китайську мову і її «діалекти», які часто розглядаються як окремі мови однієї мовної групи. (uk)
- 漢語族，或稱漢白語族，也稱漢語、華語，為漢藏語系的一支。關於其所包含的語言種類，在語言學界主要有兩種不同觀點：一種認為漢語族只有漢語一種語言；另一種認為漢語族包含官话、湘語、贛語、吳語、閩語、粵語、客家話七大語言（或加上晋语、徽语、廣西平話），其中閩語内又分為閩南話、閩東話、閩北話、閩中話、莆仙話、邵將話等難以相通的方言。前者將官話、湘語、贛語、吳語、閩語、粵語、客家話等視為漢語的方言；後者則認為漢語族包含了數種互相關聯又各自独立的親屬語言。 此外，有說法主張白語（白族的語言）也屬於漢語族，因此亦稱漢白語族。 (zh)
- اللغة الصينية (بالصينية المبسطة: 汉语، أو بالصينية التقليدية: 漢語 تنطق «هانيو» وتعني حرفياً لغة الهان، أو بالصينية: 中文 تنطق «جونجوين» وتعني حرفياً الكتابة الصينية) هي مجموعة من التفرعات اللغوية والتي لا تحتوي على وضوح متبادل بينها في أوجه مختلفة ليكونوا فرعا لغوياً من عائلة اللغات الصينية التبتية. يتحدث الصينية غالبية الهان والعديد من الأقليات العرقية في الصين. يتحدث الصينية حوالي 1.2 مليار شخص حول العالم (حوالي 16% من سكان العالم) كلغة أولى. (ar)
- El que es coneix generalment per xinès és un grup d'idiomes (llengües sinítiques) que pertany a la família de llengües sinotibetanes. Encara que la majoria de xinesos veuen les varietats parlades com un mateix idioma, les variacions en la llengua parlada són comparables a les diferències entre les llengües romàniques (per exemple, el català i el francès), i aquesta identificació alguns lingüistes i sinologistes la consideren inapropiada. (ca)
- Čínština, neboli čínské jazyky (汉语 / 漢語; Chan-jü nebo 中文; Čung-wen), je skupina příbuzných, ale v mnoha případech vzájemně nesrozumitelných jazyků, které patří do sinotibetské jazykové rodiny. Přesto, že jsou svými mluvčími často označovány za pouhé dialekty, jsou tyto jazyky ve skutečnosti velice rozmanité a čínština tvoří jednu ze dvou větví sinotibetských jazyků (tou druhou jsou tibetobarmské jazyky). Všechny čínské jazyky jsou tónové a analytické. V závislosti na klasifikačním systému se v rámci čínštiny rozeznává 7–13 hlavních skupin. Zdaleka nejpočetnější skupinou jsou severočínské dialekty, které mají 960 milionů rodilých mluvčích; následuje Wu s 80 miliony mluvčími. Důležitá je kantonština, která se používá v Hongkongu. (cs)
- Η Κινεζική (汉语 ／ 漢語, πινγίν: Hànyǔ, ή 中文, Zhōngwén) είναι γλώσσα (ή γλωσσική οικογένεια) που σχηματίζει τμήμα των Σινοθιβετικής οικογένειας γλωσσών. Περίπου 1.3 δισεκατομμύρια άτομα, το 16% του παγκόσμιου πληθυσμού μιλά κάποια μορφή της Κινεζικής ως μητρική γλώσσα, ενώ βιώνει μεγάλη επέκταση ως ξένη γλώσσα λόγω της ταχύτατης ανέλιξης της Κίνας ως οικονομική και πολιτική υπερδύναμη. Ομιλείται κυρίως στη Κίνα, τη Ταϊβάν, την Σιγκαπούρη, το Χονγκ Κονγκ και το Μακάο, την Μαλαισία και από τις τεράστιες κοινότητες Κινέζων στο εξωτερικό. Παράλληλα ένα πολύ σημαντικό μέρος του λεξιλογίου στα ιαπωνικά, τα κορεατικά και τα βιετναμέζικα είναι κινεζικής προέλευσης. (el)
- La ĉinaj lingvoj (中文 Pinyin: Zhōngwén, 汉语 (simpligita) /漢語 (tradicia) Hànyǔ, 华语/華語 Huáyǔ) estas unu el du ĉefaj subgrupoj de la ĉinotibeta lingvaro, kies alia ĉefa subgrupo estas la tibetobirma lingvaro. Se oni konsideras la ĉinajn lingvojn kiel unu lingvon, ĝi estas sendube la plej parolata lingvo: proksimume 1,2 miliardoj da homoj parolas ĉinan lingvon, do unu kvinono de la homaro. (eo)
- Chinese (中文; Zhōngwén, especially for the written language) is any one of a group of languages spoken natively by the ethnic Han Chinese majority and many minority ethnic groups in Greater China. About 1.3 billion people (or approximately 16% of the world's population) speak a variety of Chinese as their first language. (en)
- Txinera(中文 / Zhōngwén) edo hizkuntza senitiarrak ( 汉语 edo 漢語 / Hànyǔ) hizkuntza bat edo hizkuntza familia bat kontsidera daitezke, eta jatorriz han etniaren hizkuntzak dira. Hizkuntza sino-tibetarren adar bietako bat da. Munduko populazioaren seiren batek, 1.300 milioi pertsona inguruk, txineraren formetako bat darabil ama-hizkuntza lez. Hizkuntza familia bezala, txinerak 1,2 mila milioi hiztun inguru ditu; mandarinerak bakarrik 850 milioi hiztun inguru ditu, munduko beste edozein hizkuntza gaindituz. (eu)
- Bahasa Tionghoa (汉语/漢語, 华语/華語, atau 中文; Pinyin: Hànyǔ, Huáyǔ, atau Zhōngwén) adalah bagian dari rumpun bahasa Sino-Tibet. Meskipun kebanyakan orang Tionghoa menganggap berbagai varian bahasa Tionghoa lisan sebagai satu bahasa, variasi dalam bahasa-bahasa lisan tersebut sebanding dengan variasi-variasi yang ada dalam misalkan bahasa Roman; bahasa tertulisnya juga telah berubah bentuk seiring dengan perjalanan waktu, meski lebih lambat dibandingkan dengan bentuk lisannya, dan oleh sebab itu mampu melebihi variasi-variasi dalam bentuk lisannya. (in)
- Les langues chinoises (chinois simplifié : 中国语文 ; chinois traditionnel : 中國語文 ; pinyin : zhōnggúo yǔwén) ou langues sinitiques, souvent désignées dans leur ensemble sous le nom de « chinois » (中文, zhōngwén), appartiennent à la famille des langues sino-tibétaines. Articles détaillés : chinois écrit et chinois parlé. (fr)
- La lingua cinese (漢語T, 汉语S, hànyǔP), nella sua accezione più generica (e non per indicare il cinese moderno standard o un particolare dialetto come lo shanghainese o una famiglia di dialetti come il cantonese, l'Hakka e i Minnan), è una vasta e variegata famiglia linguistica composta da centinaia di varietà linguistiche locali distinte e spesso non mutuamente intelligibili (come ad esempio il dialetto di Pechino e il dialetto cantonese). (it)
- Le lingue sinitiche o lingue siniche (汉语族) sono una famiglia linguistica appartenente al più esteso gruppo delle lingue sinotibetane. Essa comprende tutte le varietà linguistiche del cinese, motivo per cui l'espressione è spesso sinonimo di lingue cinesi. La lingua cinese come gruppo unico secondo Ethnologue 2020 conta 1,3 miliardi di parlanti, di cui 1,12 parla il cinese mandarino (cioè le varietà settentrionali). (it)
- 중국어(한국 한자: 中國語) 또는 한어( 정체자: 漢語, 간체자: 汉语, 병음: hànyǔ 한위[*], ㄏㄢˋㄩˇ)는 중국티베트어족에 속하는 언어의 집합체로, 화어( 정체자: 華語, 병음: huáyǔ), 중문(: 中文, 병음: zhōngwén) 등으로도 불린다. 중화인민공화국에 가장 많은 사용자가 있으며, 각지의 중국계 이주민들도 쓴다. 중국어는 현재 중화인민공화국, 중화민국, 싱가포르에서 공용어로 지정되어 있으며, UN의 6개 공용어 중 하나이다. 명칭은 현대 중국어만을 가리키는 것으로 오해될 우려가 있으므로 역사적으로 그것까지 통틀어 일컬을 경우에는 한어(漢語)라고도 한다. 일반적으로 한자(漢字)라는 문자로 표기되는데, 이는 고대의 상형문자 갑골문을 기반으로 한 표어문자로서 그 수가 매우 많으며 독특한 형태를 지니고 있다. 발음을 표기할 때에는 한자에서 따온 주음부호와 로마자를 이용한 한어 병음이 사용된다. 현대 중국어는 성조가 존재하며, 성조에 따라 단어의 의미가 바뀌기도 한다. SVO 어순을 따르며, 형태소가 굴절없이 단어를 이루어 어순에 따라 문법적 역할이 결정되는 고립어이다. (ko)
- Chinees of Chinese talen is een groep talen die samen de Sinitische tak van de Sino-Tibetaanse taalfamilie vormen. Meestal wordt met Chinees het Standaardmandarijn bedoeld, de officiële taal van de Volksrepubliek China en Taiwan en een van de officiële talen van Singapore. Die standaardtaal is gebaseerd op het Beijinghua, het Pekingdialect van het Mandarijn, de grootste van de Chinese talen. Feitelijk is het Chinees te beschouwen als een macrotaal die wordt gesproken door ongeveer 1,2 miljard mensen, met name in China en Taiwan, maar ook in andere landen van het Verre Oosten, waaronder Maleisië, Thailand, Indonesië en Singapore. Ook wordt de taal gesproken door vele overzeese Chinezen. (nl)
- As línguas síniticas ou sínicas (do vocábulo greco - latino medieval Sina, "China", por sua vez do nome dinástico Qin, provavelmente pelo árabe Sīn) são as integrantes de uma família linguística frequentemente postulada como uma das duas principais subdivisões do sino-tibetano. (pt)
- Kinesiska (traditionell kinesiska: 漢語?, förenklad kinesiska: 汉语?, pinyin: hànyǔ, även 中文, pinyin: zhōngwén och 華語/华语, pinyin: huáyǔ) är ett sinotibetanskt språk. Även om kinesiska betraktas som ett enda språk av kulturhistoriska skäl, så skiljer sig många av dess dialekter åt lika mycket som exempelvis germanska språk gör inbördes. Alla dialekter har dock ett gemensamt skriftspråk, med endast mindre inofficiella variationer för dialektala ord eller regional slang. (sv)
- Кита́йский язы́к (китайские, синитские, синитические языки; трад. 漢語, упр. 汉语, пиньинь hànyǔ, палл. ханьюй либо 中文, пиньинь zhōngwén, палл. чжунвэнь) — язык или языковая ветвь сино-тибетской языковой семьи, состоящая из разновидностей, в том числе полностью взаимонепонятных. Китайский язык является наиболее распространённым современным языком с общим числом говорящих более 1,3 млрд человек. В России под словосочетанием «китайский язык» (в том числе в образовательных программах) чаще всего имеется в виду севернокитайский язык и его стандартный вариант — путунхуа. (ru)
- 漢語又稱中文、華語、唐話，概指由上古汉语（先秦雅言）发展而来、書面使用汉字的分析语，为汉藏语系最大的一支语族。如把整个汉语族視為單一語言，则汉语为世界使用人数最多的语言，目前全世界有五分之一人口将汉语做為母語或第二語言。 漢語在以其做為母語的地方會有不同的通稱，且有多種方言变体，其中以北方汉语为基础的官話最為流行，其衍生而來的現代標準漢語（中华人民共和国的普通話、中華民國的國語、以及新加坡的标准华语）是大中华区的主要通用语。此外，漢語還是聯合國正式語文，並被上海合作组织等國際組織採用為官方語言。國際上常將“漢語”稱為“中文”，這是因為其他國家（除日本外）均使用表音文字，對於“文”與“語”並不作區分，不符合漢語語法；然而華人使用表意文字，文字並不等於語言，作為母語人士不宜隨之誤用。 对于汉语下屬語言的分類，学界主要有两种观点，一种观点将汉语定义为语言，并将官话、贛語、闽语、粤语、客家话、吴语、湘语七大分支定义为一级方言；另一种观点则将汉语视为语族，七大分支因無法互相溝通而視為语支，而语支下面的各个分支被视为独立的语言，如國際標準化組織就將漢語族分為13種語言：闽东语、晋语、官话、莆仙语、徽语、闽中语、赣语、客家话、湘语、闽北语、闽南语、吴语、粤语。無論用哪種觀點，上述各种语言都是平等的，它們都是漢語裡的一分子；而漢語是它們的集合體，並非專指它們當中的其中一種。 (zh)
- Кита́йська мо́ва, або хі́нська мо́ва (усна — трад. 漢語, спр. 汉语, піньїнь: hànyǔ, акад. ханьюй; писемна — 中文, піньїнь: zhōngwén, акад. чжунвень) — мова китайців (ханців, або хінців). Перша мова світу за кількістю мовців — понад 1,2 мільярда осіб. Належить до сино-тибетської мовної сім'ї. Поширена в Китаї (Хіні), країнах синосфери та місцях проживання китайської діаспори (Південно-Східна Азія, США, Австралія, Перу, Британія, Італія, Росія, Україна). Належить до тонових мов. Використовує складну архаїчну ідеограмну писемність — «ханські літери» (漢字), відому на Заході як китайські (хінські) ієрогліфи, числом до 50-80 тисяч знаків. Оформилася у І тис. до н.е. Пройшла велику еволюцію. У IV—VIII ст. писемна мови (класична писемна) поширилася в Кореї, Японії й В'єтнамі, де виконувала роль мови мі (uk)
|
