| dbo:abstract
|
- Imperium és un terme llatí (imperĭum) que es tradueix com a "domini" i el significat modern del qual és poder públic. En el seu origen etrusc es tractava de la facultat i el dret reconegut a una persona (dictador) o a un conjunt d'elles, per exercir amb autoritat el poder militar. I així fou en els seus inicis a l'antiga Roma. D'acord amb la tradició, foren els déus els que, en la fundació de Roma, concediren l'imperium als reis. S'atribuïa als cònsols i als pretors, bé com a imperium domini, bé com a imperium militae. El primer tenia més aviat un caràcter de poder civil i s'exercia dins la ciutat; el segon era més difús, en alguns casos amb poders que arribaven a l'autoritat civil i militar, però quedava relegat o havia d'exercir-se fora de Roma. Cap a les acaballes de la república, la diferenciació entre els dos tipus d'imperium s'havia diluït i la seva diferenciació s'establí en funció del càrrec que ocupava qui l'ostentava. Així sorgeix l'imperium consular i el proconsular. A l'arribada de l'Imperi, es mantenien ambdós tipus si bé August i els seus successors exercien de fet ambdós en atribuir-se el denominat més endavant imperium maius. Després de la caiguda de l'Imperi Romà i la creació dels diferents regnes a Europa, l'imperium recau sobre el rei o príncep segons els casos, i l'Imperium, juntament amb el sacerdotium i el studium van ser els tres pilars on es va assentar la cultura llatina a partir de l'edat mitjana, introduïts per primera vegada per un escriptor alemany medieval, a Colònia al segle xiii. en el seu tractat escrit a Roma “De praerogativa Imperii” lliurat al Papa Martí IV l'any 1281 escriu: "s'ha d'acatar la Providència de Déu que ha concedit als alemanys el Imperium, als francesos el Studium, i als italians el Sacerdotium". L'aparició del feudalisme obligà posteriorment el fet que la monarquia delegués en els senyors bona part de les facultats atribuïdes al seu imperium dins dels feus que es constituïen. En sorgir del model de les Corts, com a òrgans on la noblesa expressava la seva voluntat al monarca i l'assistia, fou conformant la divisió del poder públic entre el que més endavant serien els poders de l'Estat modern després de la Revolució Francesa: el poder legislatiu, l'executiu i el judicial. (ca)
- الإمبريوم (باللاتينية: Imperium) هو اصطلاح من اللغة اللاتينية، يعني تقريباً «سلطة القيادة». في روما القديمة، كان يتم تمييز أنواع السلطة والنفوذ المختلفة بمصطلحاتٍ مختلفة، وبالتالي فقد كانت وظيفة مصطلح الإمبريوم التعبير عن سيادة الدولة على الأفراد. تختلف كلمة الإمبريوم اختلافاً هاماً عن مصلحي أوكتوريتاس اللَّذين يشيران إلى أنواعٍ مختلفة من السلطات التي كانت قائمة في الجمهورية والإمبراطورية الرومانية. يشير الإمبريوم بالدرجة الأولى إلى استعمال فردٍ للسطات المفوَّضة إليه بدرجة أو بأخرى، وكان يُطلَق على الأشخاص الذين يُمنَحون سلطات الإمبريوم هذه اسم الحكام. كان الحكام بعض أعلى وأهم المسؤولين في الحكومة الرومانية، ورتبهم الرسميَّة في روما كانت الإيديل والبريتور والرقيب والقنصل وقائد الفرسان والدكتاتور. في روما القديمة، كان يمكن استعمال الإمبريوم كاصطلاحٍ لتبيين صفات الشخص، كالغنى الذي يمتلكه أو كوسيلةٍ لقياس مقدار سلطته. كان يمكن استعمال الإمبريوم في هذا السياق بصورةٍ مطاطة، فقد كان يُدرَج في الأشعار حتى لو لم تكن عن مسؤولي الحكومة. كما أنه وبالنسبة للمجتمع الروماني، كان مصطلحاً يدلُّ على السلطة القانونية. فالرجل الذي يحظى بالإمبريوم (والمُسمَّى "إمبراتور") كانت لديه بالواقع سلطة مطلقة يمكنه استعمالها في حدود كونه حاكماً أو حاكماً ثانوياً. كان يمتاز بحق النقض، وفي الآن ذاته كان يمكن أن ينقضه أي حاكم أو حاكم ثانوي بسلطة مساوية له، مثل قنصل زميلٍ له، أو بالأحرى، كان يحقُّ لمن يمتلكون إمبريوم مساوياً له أن ينقضوا قراراته. (ar)
- Impérium (lat. imperium) značí nejvyšší výkonnou moc ve státě, která ve starověkém Římě za doby královské příslušela králi, za doby republikánské nejvyšším úředníkům (konsulům, diktátorovi a praetorům). Impérium bylo udíleno zvláštním zákonem v kurijních shromážděních (lex curiata de imperio) a vnějším odznakem impéria byli liktoři nesoucí svazky prutů (fasces). Souznačným výrazem pojmu impérium je potestas, časem se ale mezi těmito termíny vyvinul rozdíl. Zatímco impérium značilo nejvyšší moc vojenskou a soudcovskou, potestas (v užším slova smyslu) úřední moc, která příslušela každému úředníku v oboru jeho úřední činnosti s vyloučením impéria. I v samém pojmu impérium se vyvinul rozdíl mezi:
* Imperium domi, tj. moc exekutivní omezená jen na město a jeho nejbližší okolí až k prvnímu milníku, a
* Imperium militiae, tj. moc exekutivní, která měla platnost mimo městský obvod a která zpočátku nebyla omezena ani intercessí, ani provokačním právem (provocatio). Vnějším odznakem tohoto impéria byly sekery zatknuté do svazku prutů (fasces cum securibus). Impérium trvalo, jen pokud nevypršela zákonná doba úřadování. V dobách republiky však mohlo být prodlouženo (prorogatio imperii), aby konsulové a praetoři po uplynutí úředního roku mohli převzít správu provincií jako proconsules a propraetores. Také neúředním osobám bylo udíleno impérium v mimořádných případech, např. členům komise pro vykázání obecních polností. Úředník cum imperio měl mimo práva příslušící úředníku, který měl pouze potestas, ještě tato oprávnění: 1.
* právo konat auspicia maxima; 2.
* právo odvádět vojsko, velet mu a jmenovat důstojníky; toto právo bylo časem značně omezeno; 3.
* jurisdikci, původně v celém rozsahu; 4.
* moc disciplinární (coërcitio); 5.
* právo jednat se senátem (ius cum patribus agendi) a s národem (ius cum populo agendi) ve shromážděních setninových, kurijních a tributních, takže z takového jednání vyplynulo právoplatné usnesení. Právníci doby císařské rozlišovali ještě:
* Imperium merum (čisté), které v sobě zahrnovalo ius gladii, tj. právo nad životem a smrtí (moc trestní), a
* Imperium mixtum, které obsahovalo také civilní soudnictví. (cs)
- Der Begriff Imperium (von lateinisch imperare, „herrschen“, „befehlen“, „gebieten“) gehörte im römischen Reich zum Konzept der rechtlichen Amtsbefugnisse. Ein Mann, der ein imperium innehatte, hatte fast absolute Macht innerhalb des Zuständigkeitsbereichs seines Amtes, konnte aber per Veto oder Mehrheitsbeschluss durch den oder die Inhaber eines höher- oder gleichgestellten Imperiums überstimmt werden. Unscharf war die Abgrenzung zwischen imperium (Befehlsgewalt, Machtbereich) und potestas (Amtsgewalt). Am ehesten kann man wohl sagen, dass ein imperium immer auch eine potestas war, nicht umgekehrt. Ursprünglich wurde jeder Träger eines Imperiums als Imperator bezeichnet; erst später, seit Scipio Africanus, bekam dieses Wort eine speziellere Bedeutung – zunächst „militärischer Befehlshaber“, dann „siegreicher Feldherr“ – und bezeichnete zuletzt nur noch die römischen Kaiser. Im Regelfall wurde man in die Ämter, mit denen ein imperium verbunden war, durch die Comitia Centuriata gewählt, also durch jene Volksversammlung, die das römische Volk in Waffen repräsentierte. Ein Beamter mit imperium (Magistrat oder Promagistrat) wurde von Liktoren begleitet, die die fasces trugen (in Rom das traditionelle Symbol von Imperium und Autorität); außerhalb des pomerium (der sakralrechtlichen Stadtgrenze) wurden den fasces Äxte hinzugefügt, um die Macht eines imperialen Beamten anzuzeigen, außerhalb Roms die Todesstrafe über römische Bürger zu verhängen, die unter ihm dienten. Die Zahl der Liktoren, die den Beamten begleiteten, war ein offenkundiges Zeichen des Rangs des jeweiligen Imperiums:
* Dictator – ursprünglich 12 Liktoren, nach der Dictatur Sullas waren es 24
* Da der Dictator die Todesstrafe auch innerhalb Roms verhängen konnte, trugen nur seine Liktoren die Äxte auf den fasces auch innerhalb des Pomeriums
* Konsul – 12 Liktoren
* Prätor – 6 Liktoren außerhalb, 2 innerhalb Roms
* magister equitum (der „Assistent“ eines Dictators) – 6 Liktoren
* Es gibt einen historischen Disput, ob das Imperium eines Prätors gegenüber dem Imperium eines magister equitum vorrangig war.
* kurulischer Ädil – 2 Liktoren (nur in der Spätzeit und auch dann nicht in jedem Fall; ob Ädile regelhaft ein imperium innehatten, ist unklar)
* Da ein aedilis plebis kein imperium innehatte, wurde er nicht von Liktoren begleitet Formal erhielten die Magistrate das imperium nach ihrer Wahl durch die Comitia Centuriata bei Amtsantritt durch eine lex curiata de imperio von der sonst kaum noch üblichen und altertümlichen Form der Volksversammlung, den Comitia Curiata, verliehen. Innerhalb Roms war es als imperium domi gewissen gesetzlichen Schranken unterworfen; außerhalb des Pomeriums umfasste es die volle Straf- und Befehlsgewalt (imperium militiae). Vor einigen Jahren wurde wieder die ältere Auffassung vertreten, dass ein imperium bis auf wenige Ausnahmefälle nur außerhalb des Pomeriums wirksam war, während die Amtsgewalt aller Magistrate in Rom als potestas galt. Das imperium domi erlosch mit dem Ende des Amtsjahres, das imperium militiae hingegen bestand prinzipiell fort, bis sein Träger einen Nachfolger erhielt. Seit dem späten 4. Jahrhundert v. Chr. konnte es vom Senat formal verlängert („prorogiert“) werden. Sein Inhaber war dann Promagistrat (Prokonsul oder Proprätor) und hatte das Imperium in gleicher Weise inne wie während des ursprünglichen Amtes; er wurde daher von der gleichen Anzahl Liktoren begleitet. Das imperium militiae erlosch automatisch, wenn sein Träger das Pomerium überschritt und Rom betrat; nur Triumphatoren verloren ihr imperium erst nach dem Triumphzug. Betraten sie allerdings vor dem Triumph die Stadt – etwa um sich um ein Amt zu bewerben –, so verloren sie ihr imperium und den Anspruch auf den Triumph, wenn sie nicht zuvor eine Sondergenehmigung eingeholt hatten. Einige außergewöhnliche Aufträge, wie das berühmte Kommando des Gnaeus Pompeius Magnus gegen die Piraten, waren mit einem imperium maius ausgestattet, was bedeutete, dass es alle Inhaber anderer Imperia innerhalb des Auftragsgebietes überragte (in Pompeius’ Fall auch die Konsuln). Das ähnlich angelegte imperium proconsulare [maius?] („[vergrößerte] statthalterliche Amtsgewalt“) wurde ein wichtiger Bestandteil der Amtsgewalt der römischen Kaiser seit der Verleihung an Augustus 23 v. Chr.; es gab ihnen die Möglichkeit, in allen Provinzen den Oberbefehl über das Heer zu übernehmen, die dem Kaiser formal unterstellt wurden. Diese Provinzen lagen an den truppenstarken Grenzen des Reiches (darunter auch das reiche Ägypten) und werden als „kaiserliche Provinzen“ bezeichnet, im Gegensatz zu den so genannten „senatorischen Provinzen“. In den kaiserlichen Provinzen ließen sich die Kaiser durch legati Augusti vertreten; da diese formal nicht unter eigenen Auspizien und ohne eigenes imperium agierten, konnten sie nicht zum Imperator ausgerufen werden und daher auch keinen Triumph feiern; beides stand daher faktisch nur dem Kaiser zu. Inschriften aus Nordafrika (Kyrene) belegen, dass es das imperium proconsulare zudem bereits Augustus erlaubte, auch direkt in Senatsprovinzen einzugreifen, obwohl ihm diese formal nicht unterstellt waren. Gegen Ende der Republik nahm imperium daneben, ähnlich wie provincia, zunehmend auch eine räumliche Bedeutung an und bezeichnete also einen konkreten territorialen Zuständigkeits- bzw. Machtbereich. Die anfangs inoffiziellen Begriffe Imperium populi Romani („Machtbereich des römischen Volkes“) und seit Cicero Imperium Romanum („römisches Imperium“) wurden so Bezeichnungen für den römischen Herrschaftsbereich insgesamt, also das Römische Reich. (de)
- Historio > Romio > Imperiumo < Romia juro < Juro Imperiumo (latine, imperium "ordonpovo") estis la potenco koncedita de romia ŝtato al armeestroj. (eo)
- Imperium es un término latino (imperĭum) que se traduce como «dominio» y cuyo significado moderno es el poder público. En la Antigua Roma significaba el poder de mando y castigo, de índole militar, del gobernante sobre los ciudadanos convocados a la guerra y el dominio sobre los territorios conquistados. No existe una traducción exacta al español, dado que el sistema político moderno de división de poderes difiere del romano antiguo, pero es similar al concepto de "soberanía". (es)
- In ancient Rome, imperium was a form of authority held by a citizen to control a military or governmental entity. It is distinct from auctoritas and potestas, different and generally inferior types of power in the Roman Republic and Empire. One's imperium could be over a specific military unit, or it could be over a province or territory. Individuals given such power were referred to as curule magistrates or promagistrates. These included the curule aedile, the praetor, the consul, the magister equitum, and the dictator. In a general sense, imperium was the scope of someone's power, and could include anything, such as public office, commerce, political influence, or wealth. (en)
- Le terme latin d'imperium (« commandement ») désigne sous la Rome antique le pouvoir suprême détenu par le roi puis attribué à certains magistrats. L'imperium permet à son détenteur de jouir de deux formes de pouvoirs, le pouvoir militaire hors de Rome (imperium militiæ), et le pouvoir civil à Rome (imperium domi). L'Imperium Romanum est probablement l'expression latine la plus connue où le mot imperium est utilisé dans le sens d'un « territoire », l'Empire romain, une partie du monde sur laquelle Rome régnait. (fr)
- Imperium (bahasa Latin: Imperium) mengacu pada sekelompok negara dan kelompok etnik yang menempati wilayah geografis sangat luas, yang dipimpin atau dikuasai oleh satu kekuatan politik. Kekuatan politik penguasa ini biasanya suatu monarki meskipun dapat juga berupa suatu oligarki. Imperium yang dipimpin oleh seorang kaisar (bahasa Yunani: Κάιζερ, translit. Kaiser, IPA /ˈkaisar/, bahasa Jerman: Kaiser, bahasa Latin: imperator) disebut sebagai kekaisaran. Sedangkan beberapa imperium dalam sejarah ada yang tidak dipimpin oleh seorang kaisar, melainkan raja atau ratu, seperti Imperium Britania. (in)
- Fra i vari termini con cui nell'antica Roma si indicavano le autorità dei titolari del pubblico potere, assunse un ruolo di fondamentale importanza, sin dall'età monarchica, l'imperium, da non confondersi con la potestas o l'auctoritas. Si tratta di un potere di stampo militare che, come denuncia il suffisso -ium, ha natura dinamica, e che conferisce al suo titolare la facoltà di impartire ordini ai quali i destinatari non possono sottrarsi, con conseguente potere di sottoporre i recalcitranti a pene coercitive di natura fisica (fustigazione o, nei casi più gravi, decapitazione) o patrimoniale (multe).Simboli esteriori di questo potere sono i fasci littori. (it)
- インペリウム（羅: Imperium）とは、古代ローマにおいて公職者に与えられた権限を意味するラテン語。命令権と訳されることが多い。 (ja)
- Imperium (łac. od czasownika imperare 'rozkazywać; rządzić') – zakres władzy wojskowej, cywilnej i religijnej wyższych urzędników w starożytnym Rzymie. Imperium posiadali następujący urzędnicy: dyktator, konsulowie i pretorzy. W przypadku dyktatora było to summum imperium czyli władza nieograniczona, konsul dysponował tzw. imperium maius (władza większa), natomiast pretor posiadał tzw. imperium minus (władza mniejsza). Osoby posiadające imperium miały prawo do zasiadania na krześle kurulnym i korzystania z eskorty liktorów. Liczba liktorów i trzymane przez nich rózgi wskazywały na zakres władzy danego urzędnika. (pl)
- Het imperium was in het oude Rome de term die men gebruikte om de formeel toegekende militaire (en politieke) macht mee aan te duiden. De betekenis van de term heeft in de loop van de tijd een zekere ontwikkeling doorgemaakt. In brede zin betekent het elk militaire opperbevel dat aan een (ook niet-Romeins) bevelhebber werd gegeven. In enge zin heeft het betrekking op het militair opperbevel toegekend aan de hoogste republikeinse ambtenaren (consul, praetor, dictator, magister equitum). (nl)
- Imperium era a palavra latina que designava o conceito romano de autoridade; o termo "império", em português, está diretamente relacionado ao termo. É a personificação, no magistrado, da supremacia do Estado, supremacia que exige a obediência de todo o cidadão ou súbdito, mas está limitada pelos direitos essenciais do cidadão ou pelas garantias individuais concedidas por lex publica ("lei pública"). O imperium compreende o poder de tomar auspícios, mesmo fora de Roma; o poder de levantar tropas e comandá-las; o direito de apresentar propostas aos comícios; a faculdade de deter e punir os cidadãos culpados e a administração da justiça nos assuntos privados. Os detentores do imperium tinham o poder de executar ordens e, para simbolizá-lo, eram escoltados por lictores com bastões enfeitados com fasces (feixes) de cereais. Esta dignidade só era válida fora da cidade de Roma. As magistraturas romanas se classificam em magistraturas cum imperium e sine imperium. Eram magistraturas cum imperium o consulado, a pretura, a ditadura, o tribunato militar consulari potestate. Sine imperium, as demais. O grau de autoridade variava com o cargo ocupado e era demonstrado pelo número de lictores que constituíam a escolta. Assim, eram devidos:
* Ditador: 24 lictores (a partir de Sula, antes eram 12)
* Cônsul – 12 lictores
* Pretor – 6 lictores
* Edil – 2 lictores Homens que detivessem nomeações como procônsul ou propretor também detinham imperium. Por vezes, o senado atribuía temporariamente lictores (mas não imperium) a algumas figuras públicas, como forma de homenagem ou para proteção, como no caso das Vestais que poderiam ser protegidas por um lictor. Dentro do pomerium, a fronteira simbólica da cidade de Roma, os lictores removiam os feixes dos bastões, simbolizando a perda de imperium do seu senhor. Apenas a um ditador era permitida a autoridade dentro da cidade. Na antiga constituição romana o Imperium era conferido aos reis depois de terem sido eleitos. Desde a época da monarquia até à época republicana de Cicero, o Imperium parece ter sido conferido através da . (pt)
- Імперій, Імперіум (лат. imperium, від лат. дієслова imperare- командувати) в Стародавньому Римі означало повноту виконавчої влади: командування військами і цивільною адміністрацією. Той, кому давався імперій, міг діяти від імені держави в усіх сферах суспільного життя. У римлян вища державна влада належала народові, який виявляв цю владу на виборах, в законодавстві, верховному суді, вирішенні питань війни і миру (див. коміції). Відображенням цієї влади є імперій як вище повноваження магістратів: спочатку царів, потім, в республіканський час, так званих старших магістратів (magistratus maiores), тобто консулів, преторів, диктаторів, проконсулів, пропретором, префекта міського та преторіанского і цензорів. Молодші магістрати імперія не мали. Імперій давався народом за допомогою виборів або особливим законом в куріатських коміціях (lex curiata de imperio). Імперій давав повноваження магістрату: 1) військові, разом з правом життя і смерті відносно підлеглих, але лише за межами міста; 2) цивільні: право юрисдикції, накладення покарань (штрафів, ув'язнення, тілесного покарання). Якщо імперій обмежувався одними кримінальними правами, він називався «простим», imperium merum, і був тотожний з повноваженнями, яку мали намісники провінцій. Тому що особи, яким давався імперій, не мали однакових прав, (наприклад, консул отримував військовий імперій, претор — цивільний), то з самого початку розрізняли імперій великий від імперія меншого (imperium maius, imperium minus). Повнота влади магістрату залежала від його посади: імперій консула стояв вище імперія претора. Імперій міг даватися будь-яким державним діячам, якщо того вимагали обставини і покладені на них обов'язки. Наприклад, ним наділялися члени комісій з розподілу землі. Вищий ступінь імперія, що називалася summum imperium, в республіці давалася диктаторові. Особливо важливе значення мали намісники і провінцій, їх імперій поширювався лише на ту область, в яку намісник отримував призначення, і спочатку обмежувався одним роком, але трирічний імперій Помпея (за законом Габінія від ) створив прецедент тривалішого терміну, проклавши шлях до створення імперії, оскільки римський імператор був, в сутності, магістратом з довічним і поширеним на всю територію держави імперія. (Власне від слова «імперій» і походить слово «імперія» — територія, на яку поширюється дія імперія.) Як виняток народ міг наділяти імперієм і осіб, які не займали магістратських посад, наприклад за законом, проведеним Рубрієм в 43 році, частина верховних прав була дарована муніципальній владі в Галлії. Ймовірно, магістрати cum imperio мали право передавати імперій і інші права іншим громадянам. У теорії імперій народу продовжував існувати ще якийсь час після падіння республіки, але і він разом з іншими республіканськими владами цілком перейшов до імператорів (див. Принципат). Згодом, коли колишній республіканський характер імператорської влади зник, імперій (самеsummum imperium) став даватися імператору одразу після вступу на престол, одним законом (так званий lex de imperio), надавали не тільки верховний військовий імперій довічно і на всю територію Римської держави, але також багато інших значних повноваження. Деякі з них вже в останньому столітті республіки були з'єднані з надзвичайним імперієм, давалися деяким полководцям — Суллі і Цезарю і Помпею. (uk)
- Импе́рий (лат. imperium, от лат. глагола imperare — командовать) в Древнем Риме — публично-правовое понятие, характеризующее высшую исполнительную власть в римской общине. Империй применялся в военной сфере (militiae) и гражданской (domi). Тот, кому давался империй, мог действовать от имени государства во всех областях общественной жизни. У римлян высшая государственная власть принадлежала народу, проявлявшему эту власть на выборах, в законодательстве, верховном суде, решении вопросов войны и мира (см. Комиции). Отражением этой власти является империй как высшее полномочие магистратов: сначала царей, потом, в республиканское время, некоторых так называемых высших магистратов (magistratus maiores). Из империй давался консулам и преторам, низшие магистраты (эдилы и квесторы) империя не имели. Цензоры, хотя и являлись высшими магистратами (магистратура цензора была почётней даже консульской и считалась венцом политической карьеры), однако империя также не имели. Из несомненно признается наличие империя у диктаторов optima lege и децемвиров для записи законов (дискуссионно его наличие у диктаторов immunito iure, консулярных трибунов, магистров конницы, интеррексов — но, по всей видимости, и они были магистратами с империем). Согласно наиболее распространенным в современной науке взглядам, империй был неделимым, а объём полномочий, заложенных в нём, всегда был неизменным. Однако у него могли быть разные сферы применения (военная и/или гражданская), разные условия и публично-правовые механизмы реализации. От этих механизмов зависело, насколько полно магистрат может применять свой империй. Среди таких механизмов ограничения империя (в некоторых ситуациях перестающие действовать для возможности максимально широкого применения власти) можно назвать:
* право к народу;
* коллегиальная интерцессия;
* интерцессия со стороны плебейских трибунов;
* право апелляции к другому магистрату;
* иерархия магистратов с империем;
* выделение сферы действия империя (provincia). Империй давался народом после выборов особым законом в куриатных комициях. Он давал полномочия магистрату: 1) военные, вместе с правом жизни и смерти по отношению к подчинённым, но лишь за пределами померия; 2) гражданские: право юрисдикции, наложения наказаний (штрафов, заключения в тюрьму, телесного наказания). Особенно важное значение имели наместники провинций, их империй распространялся лишь на ту область, в которую наместник получал назначение, и первоначально ограничивался одним годом, но трехлетний империй Помпея (по от 67 г. до н. э.) создал прецедент более длительного срока, проложив путь к созданию империи, поскольку римский император был, в сущности, магистратом с пожизненным и распространявшимся на всю территорию государства империем. (Собственно от слова «империй» и произошло слово «империя» — территория, на которую распространяется действие империя.) В виде исключения народ мог облекать империем и лиц, не занимавших магистратских должностей, например, по закону, проведённому Рубрием в 43 году, часть верховных прав была дарована муниципальным властям в Галлии. В теории империй народа продолжал существовать ещё какое-то время после падения республики, но и он вместе с прочими республиканскими властями всецело перешёл к императорам (см. Принципат). Впоследствии, когда прежний республиканский характер императорской власти исчез, империй (именно summum imperium) стал даваться императору сразу по вступлении на престол, одним законом (так называемый lex de imperio), предоставлявшим не только верховный военный империй пожизненно и на всю территорию Римского государства, но также многие другие значительные полномочия. Некоторые из них уже в последнем веке республики были соединены с чрезвычайным империем, дававшимся некоторым полководцам — Сулле, Цезарю, Помпею и другим. (ru)
- 帝权（Imperium）或最高权力、绝对统治、统治大权，是古罗马时期，一位公民拥有的控制军队或政府的权力形式。它与罗马法中相对低级的不同。该项权力可以针对一支军队或行省及领土。拥有此项权力的个人常被称为有坐特权的政务官或，其中包括民选官、执政官、骑士统领、独裁官。通常来说，其权限可以包含一切，如公职、商业、政治影响和财富。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- Historio > Romio > Imperiumo < Romia juro < Juro Imperiumo (latine, imperium "ordonpovo") estis la potenco koncedita de romia ŝtato al armeestroj. (eo)
- Imperium es un término latino (imperĭum) que se traduce como «dominio» y cuyo significado moderno es el poder público. En la Antigua Roma significaba el poder de mando y castigo, de índole militar, del gobernante sobre los ciudadanos convocados a la guerra y el dominio sobre los territorios conquistados. No existe una traducción exacta al español, dado que el sistema político moderno de división de poderes difiere del romano antiguo, pero es similar al concepto de "soberanía". (es)
- In ancient Rome, imperium was a form of authority held by a citizen to control a military or governmental entity. It is distinct from auctoritas and potestas, different and generally inferior types of power in the Roman Republic and Empire. One's imperium could be over a specific military unit, or it could be over a province or territory. Individuals given such power were referred to as curule magistrates or promagistrates. These included the curule aedile, the praetor, the consul, the magister equitum, and the dictator. In a general sense, imperium was the scope of someone's power, and could include anything, such as public office, commerce, political influence, or wealth. (en)
- Le terme latin d'imperium (« commandement ») désigne sous la Rome antique le pouvoir suprême détenu par le roi puis attribué à certains magistrats. L'imperium permet à son détenteur de jouir de deux formes de pouvoirs, le pouvoir militaire hors de Rome (imperium militiæ), et le pouvoir civil à Rome (imperium domi). L'Imperium Romanum est probablement l'expression latine la plus connue où le mot imperium est utilisé dans le sens d'un « territoire », l'Empire romain, une partie du monde sur laquelle Rome régnait. (fr)
- Imperium (bahasa Latin: Imperium) mengacu pada sekelompok negara dan kelompok etnik yang menempati wilayah geografis sangat luas, yang dipimpin atau dikuasai oleh satu kekuatan politik. Kekuatan politik penguasa ini biasanya suatu monarki meskipun dapat juga berupa suatu oligarki. Imperium yang dipimpin oleh seorang kaisar (bahasa Yunani: Κάιζερ, translit. Kaiser, IPA /ˈkaisar/, bahasa Jerman: Kaiser, bahasa Latin: imperator) disebut sebagai kekaisaran. Sedangkan beberapa imperium dalam sejarah ada yang tidak dipimpin oleh seorang kaisar, melainkan raja atau ratu, seperti Imperium Britania. (in)
- Fra i vari termini con cui nell'antica Roma si indicavano le autorità dei titolari del pubblico potere, assunse un ruolo di fondamentale importanza, sin dall'età monarchica, l'imperium, da non confondersi con la potestas o l'auctoritas. Si tratta di un potere di stampo militare che, come denuncia il suffisso -ium, ha natura dinamica, e che conferisce al suo titolare la facoltà di impartire ordini ai quali i destinatari non possono sottrarsi, con conseguente potere di sottoporre i recalcitranti a pene coercitive di natura fisica (fustigazione o, nei casi più gravi, decapitazione) o patrimoniale (multe).Simboli esteriori di questo potere sono i fasci littori. (it)
- インペリウム（羅: Imperium）とは、古代ローマにおいて公職者に与えられた権限を意味するラテン語。命令権と訳されることが多い。 (ja)
- Imperium (łac. od czasownika imperare 'rozkazywać; rządzić') – zakres władzy wojskowej, cywilnej i religijnej wyższych urzędników w starożytnym Rzymie. Imperium posiadali następujący urzędnicy: dyktator, konsulowie i pretorzy. W przypadku dyktatora było to summum imperium czyli władza nieograniczona, konsul dysponował tzw. imperium maius (władza większa), natomiast pretor posiadał tzw. imperium minus (władza mniejsza). Osoby posiadające imperium miały prawo do zasiadania na krześle kurulnym i korzystania z eskorty liktorów. Liczba liktorów i trzymane przez nich rózgi wskazywały na zakres władzy danego urzędnika. (pl)
- Het imperium was in het oude Rome de term die men gebruikte om de formeel toegekende militaire (en politieke) macht mee aan te duiden. De betekenis van de term heeft in de loop van de tijd een zekere ontwikkeling doorgemaakt. In brede zin betekent het elk militaire opperbevel dat aan een (ook niet-Romeins) bevelhebber werd gegeven. In enge zin heeft het betrekking op het militair opperbevel toegekend aan de hoogste republikeinse ambtenaren (consul, praetor, dictator, magister equitum). (nl)
- 帝权（Imperium）或最高权力、绝对统治、统治大权，是古罗马时期，一位公民拥有的控制军队或政府的权力形式。它与罗马法中相对低级的不同。该项权力可以针对一支军队或行省及领土。拥有此项权力的个人常被称为有坐特权的政务官或，其中包括民选官、执政官、骑士统领、独裁官。通常来说，其权限可以包含一切，如公职、商业、政治影响和财富。 (zh)
- الإمبريوم (باللاتينية: Imperium) هو اصطلاح من اللغة اللاتينية، يعني تقريباً «سلطة القيادة». في روما القديمة، كان يتم تمييز أنواع السلطة والنفوذ المختلفة بمصطلحاتٍ مختلفة، وبالتالي فقد كانت وظيفة مصطلح الإمبريوم التعبير عن سيادة الدولة على الأفراد. تختلف كلمة الإمبريوم اختلافاً هاماً عن مصلحي أوكتوريتاس اللَّذين يشيران إلى أنواعٍ مختلفة من السلطات التي كانت قائمة في الجمهورية والإمبراطورية الرومانية. يشير الإمبريوم بالدرجة الأولى إلى استعمال فردٍ للسطات المفوَّضة إليه بدرجة أو بأخرى، وكان يُطلَق على الأشخاص الذين يُمنَحون سلطات الإمبريوم هذه اسم الحكام. كان الحكام بعض أعلى وأهم المسؤولين في الحكومة الرومانية، ورتبهم الرسميَّة في روما كانت الإيديل والبريتور والرقيب والقنصل وقائد الفرسان والدكتاتور. (ar)
- Imperium és un terme llatí (imperĭum) que es tradueix com a "domini" i el significat modern del qual és poder públic. En el seu origen etrusc es tractava de la facultat i el dret reconegut a una persona (dictador) o a un conjunt d'elles, per exercir amb autoritat el poder militar. I així fou en els seus inicis a l'antiga Roma. D'acord amb la tradició, foren els déus els que, en la fundació de Roma, concediren l'imperium als reis. (ca)
- Impérium (lat. imperium) značí nejvyšší výkonnou moc ve státě, která ve starověkém Římě za doby královské příslušela králi, za doby republikánské nejvyšším úředníkům (konsulům, diktátorovi a praetorům). Impérium bylo udíleno zvláštním zákonem v kurijních shromážděních (lex curiata de imperio) a vnějším odznakem impéria byli liktoři nesoucí svazky prutů (fasces). I v samém pojmu impérium se vyvinul rozdíl mezi: Úředník cum imperio měl mimo práva příslušící úředníku, který měl pouze potestas, ještě tato oprávnění: Právníci doby císařské rozlišovali ještě: (cs)
- Der Begriff Imperium (von lateinisch imperare, „herrschen“, „befehlen“, „gebieten“) gehörte im römischen Reich zum Konzept der rechtlichen Amtsbefugnisse. Ein Mann, der ein imperium innehatte, hatte fast absolute Macht innerhalb des Zuständigkeitsbereichs seines Amtes, konnte aber per Veto oder Mehrheitsbeschluss durch den oder die Inhaber eines höher- oder gleichgestellten Imperiums überstimmt werden. Unscharf war die Abgrenzung zwischen imperium (Befehlsgewalt, Machtbereich) und potestas (Amtsgewalt). Am ehesten kann man wohl sagen, dass ein imperium immer auch eine potestas war, nicht umgekehrt. Ursprünglich wurde jeder Träger eines Imperiums als Imperator bezeichnet; erst später, seit Scipio Africanus, bekam dieses Wort eine speziellere Bedeutung – zunächst „militärischer Befehlshaber“ (de)
- Imperium era a palavra latina que designava o conceito romano de autoridade; o termo "império", em português, está diretamente relacionado ao termo. É a personificação, no magistrado, da supremacia do Estado, supremacia que exige a obediência de todo o cidadão ou súbdito, mas está limitada pelos direitos essenciais do cidadão ou pelas garantias individuais concedidas por lex publica ("lei pública"). O imperium compreende o poder de tomar auspícios, mesmo fora de Roma; o poder de levantar tropas e comandá-las; o direito de apresentar propostas aos comícios; a faculdade de deter e punir os cidadãos culpados e a administração da justiça nos assuntos privados. (pt)
- Імперій, Імперіум (лат. imperium, від лат. дієслова imperare- командувати) в Стародавньому Римі означало повноту виконавчої влади: командування військами і цивільною адміністрацією. Той, кому давався імперій, міг діяти від імені держави в усіх сферах суспільного життя. (uk)
- Импе́рий (лат. imperium, от лат. глагола imperare — командовать) в Древнем Риме — публично-правовое понятие, характеризующее высшую исполнительную власть в римской общине. Империй применялся в военной сфере (militiae) и гражданской (domi). Тот, кому давался империй, мог действовать от имени государства во всех областях общественной жизни.
* право к народу;
* коллегиальная интерцессия;
* интерцессия со стороны плебейских трибунов;
* право апелляции к другому магистрату;
* иерархия магистратов с империем;
* выделение сферы действия империя (provincia). (ru)
|
