| dbo:abstract
|
- La translatio imperii és una locució llatina que resumeix el concepte que fa referència al traspàs de poder, sovint de caràcter diví, entre monarques i civilitzacions. Segons aquesta teoria, elaborada per clergues intel·lectuals del segle xii i xiii, la transferència de poder va d'est cap a oest: de l'Imperi Romà d'Orient a l'imperi germànic. Aquest poder heretat dona legitimitat a la dinastia o nou poder. Es pot veure reforçat per relats mítics que accentuen el llinatge reial. La teoria de translatio imperii assenta les seves bases en l'eurocentrisme, concepte que postula una suposada superioritat europea occidental envers les altres cultures. Segons l'historiador medieval Otó de Freising (c. 1110- c. 1158) el poder va passar de Roma a Constantinoble, seguidament als llatins, dels llatins als llombards i d'aquests últims als germànics. Pels historiadors francesos, en canvi, l'imperi final que assoliria aquesta transferència de poder seria el franc mentre que pels anglesos, seria el dels britons. Jacques Le Goff va explicar la formulació precisa medieval com la suma de diversos elements: el concepte de la història i del temps que avancen línialment des de la creació (en oposició a altres cosmovisions com la del temps cíclic o la decadència de la història); la necessitat de legitimitat del Sacre Imperi Romanogermànic i a la tradició del dret diví dels reis (visible al mateix títol de "sacre" de l'imperi germànic). Ja Virgili va voler augmentar el prestigi dels romans en fer-los hereus d'Enees i per tant de la mítica Troia. Igualment a l'edat mitjana es va voler entroncar els monarques vigents amb l'esplendor clàssic: Brut (fill d'Enees) hauria fundat Gran Bretanya i Astíanax estaria a l'origen del llinatge franc, entre d'altres. L'equivalent cultural de la translatio imperii és la translatio studii, encunyat per Chrétien de Troyes. La Cristiandat medieval es va fer coextensiva ideològicament i territorialment de l'Imperi romà en assumir el seu llegat universalista. Al segle v, el papa Lleó el Gran va transformar l'orbis terrarum o univers romà, que projectava territorialment l'urbs o cives particular, Roma, en orbis christianus i després en Imperium christianus. En tant que Roma es considerava portadora d'una missió civilitzatòria universal, l'Occident medieval cristià s'hi va identificar. El sentiment que per ser “humà” s'havia de ser “civil” o ciutadà romà, en sentit anàleg al ciutadà de la polis grega, es va transformar en l'Edat mitjana en la idea que, a més, s'havia de ser cristià. El mecanisme ideològic de la translatio va reforçar així la base eurocèntrica de la idea d'imperi (per bé que l'etnocentrisme, com va demostrar Lévy-Strauss, és comú a totes les cultures): el “bàrbar” o "l'estranei" dels grecs i els romans, el que vivia fora dels límits de la polis o l'urbs, era transformat en el "pagà" o "l'infidel" i l'Església i l'Imperi medieval cristià assumien la missió de convertir-lo a la religió “veritable”. La coronació de Carlemany pel papa el nadal de l'any 800 com a primer emperador romà germànic va materialitzar la fusió entre l'universalisme romà i cristià. Altrament, i com destaquen historiadors com A. Pagden, la ideologia de la translatio es va prolongar en els grans imperis transoceànics de la modernitat (espanyol, francès i britànic). El concepte de translatio prové de la paraula transferre (“traslladar”). El regne, imperi o sobirania es podia transferir d'una entitat política a una altra a causa de les “injustícies, violències, greuges i enganys diversos", és a dir, quan s'havia abusat d'un poder que es considerava atorgat per Déu: Regnum a gente in gentem transfertur propter iniustitias et iniurias et contumelias et diuersos dolos (Ecclesiàstic de Jesús ben Sirac, X, 8) Al segle iv ja havia sorgit entre els cristians romans el concepte de “Roma penitent”, que, no obstant, era incorporable a la Cristiandat en la mesura que purgués els “pecats” –entre els quals la persecució dels primers cristians- i abracés la fe cristiana, com va succeir a partir de Constantí el Gran. La filosofia d'Agustí va ser clau en la creació d'una consciència de continuïtat entre l'Imperi romà i el medieval en dividir el curs de la història en quatre regnes: el darrer, que precedia la fi dels temps (segona i definitiva vinguda de Crist), era l'Imperi romà. L'absorció de la teoria clàssica de l'imperi a l'Occident medieval cristià per mitjà de la translatio va ser facilitada perquè la cultura política romana es basava en el sentiment de pietas o pràctica de la virtus –cristianitzat com a virtut - amb el seu arquetip en l’Eneida de Virgili. La pietas es concretava en valors com la lleialtat a la família i a la comunitat política i la defensa de la religió. A De civitate Dei, Agustí havia considerat que Déu va confiar als romans la unificació del món abans de la vinguda de Crist per les seves virtuts. L'ètica de la virtus prescrivia la recerca de l'utilitas publica (el bé de la comunitat) per sobre de la utilitas singulorum (el bé propi), el que implicava en últim terme estar disposat a morir per defensar-la. Aquests valors són definitoris de la cavalleria medieval i, readaptats pel cristianisme, van contribuir a legitimar les croades. (ca)
- Translatio imperii (latinsky přenesení vlády) je koncept vyvinutý ve středověku a popisující historii jako lineární vývoj. Následník získává vládu přenesením moci z jednoho nejvyššího vládce (císaře) na dalšího. (cs)
- Translatio imperii (lateinisch „Übertragung des Reichs“) ist eine politische Theorie des Mittelalters und der frühen Neuzeit, der zufolge ein Weltreich das andere ablöst. Sie basiert auf der im Mittelalter verbreiteten, theologisch begründeten Geschichtsauffassung, dass Geschichte linear verlaufe und eine Herrschaft eines Fürsten oder eines Landes stets zu einer Folgeherrschaft eines anderen Fürsten oder Landes führe. Bei dieser eschatologischen Vorstellung unterschieden mittelalterliche Geschichtsschreiber nicht zwischen göttlicher und weltlicher Geschichte, welche als untrennbare Einheit erachtet wurden. (de)
- L'idée de translatio imperii (« transfert de la puissance ») est un concept né au Moyen Âge et décrivant l'histoire comme une succession linéaire entre détenteurs du pouvoir, d'un empire au suivant, de l'Orient à l'Occident. Il repose sur l'exégèse du Livre de Daniel reposant sur l'interprétation d'une vision du prophète sur la succession des quatre royaumes. (fr)
- Translatio imperii o traslatio imperii («traslado del imperio» o «transferencia de dominio», en latín) es un concepto historiográfico originario de la Edad Media, en el que la historia se ve como una sucesión lineal de transferencias de un imperium que inviste poder supremo en un gobernante único, un «emperador» (o a veces incluso varios emperadores, por ejemplo, el Imperio romano de Oriente y el Sacro imperio romano de Occidente). Translatio imperii es una expresión que se utilizó en distintos contextos como justificación de la legitimidad de un poder imperial por transferencia de un poder similar preexistente. En palabras de J. G. A. Pocock: «Translatio imperii es en varias formas la antítesis de la Decadencia y Caída... implica que el imperio se ha transferido de mano en mano y de lugar en lugar, de los romanos a los griegos [es decir, del Imperio romano al Imperio bizantino] y de los griegos a los francos [es decir, al Imperio carolingio] (ambos permaneciendo romanos) y de tal forma habría sobrevivido». El concepto está estrechamente vinculado al de translatio studii (el movimiento geográfico del aprendizaje). Se cree que ambos términos tienen su origen en el segundo capítulo del Libro de Daniel de la Biblia hebrea (versículos 39-40). (es)
- 帝権移譲論もしくはトランスラティオ・インペリイ（ラテン語: Translatio imperii）は、中世ヨーロッパ以降の史学史における、歴史の流れを「皇帝」もしくは「帝国」の変遷を通して国際覇権の推移を捉えようとする概念。似たものに「」（translatio studii）があるが、どちらもヘブライ語聖書のダニエル書に端を発するものである。 (ja)
- Translatio imperii (Latin for "transfer of rule") is a historiographical concept that originated from the Middle Ages, in which history is viewed as a linear succession of transfers of an imperium that invests supreme power in a singular ruler, an "emperor" (or sometimes even several emperors, e.g., the Eastern Roman Empire and the Western Holy Roman Empire). The concept is closely linked to translatio studii (the geographic movement of learning). Both terms are thought to have their origins in the second chapter of the Book of Daniel in the Hebrew Bible (verses 39–40). (en)
- Translatio imperii (letterlijk: overdracht van de macht) is het middeleeuwse idee dat het Romeins keizerschap wordt overgedragen van het ene volk op het andere. De Bijbelse onderbouwing voor de translatio imperii wordt ook wel de 'vierrijkenleer' genoemd, naar de vier koninkrijken van Daniël. Het is ontwikkeld om het ideaal van het te verwezenlijken. Eén God, één Kerk, één keizer. Dit principe werd toegepast toen Karel de Grote in 800 tot keizer werd gekroond door paus Leo III. Ook werd dit principe toegepast toen de Duitse koning Otto I op initiatief van paus Johannes XII in 962 tot keizer werd gekroond. (nl)
- La translatio imperii (espressione latina che significa "trasferimento del potere") è un concetto nato nel Medioevo per descrivere la storia come una successione lineare di trasferimenti dell'imperium, che nell'Antica Roma era il supremo potere di comando spettante prima a dittatori, consoli, pretori, magistri equitum e poi, di fatto, solo agli imperatori. Il concetto entrò nel dibattito storiografico basso medievale al tempo della lotta per le investiture, tra Papato e (Sacro Romano) Impero. Questo trasferimento del potere era avvenuto formalmente nell'800, con l'incoronazione di Carlo Magno a Roma, da parte di papa Leone III a Imperatore dei Romani, mentre a Costantinopoli, capitale dell'Impero Romano d'Oriente, il trono era ritenuto in Occidente vacante, dato che governava una donna, Irene, per di più colpevole di aver eliminato suo figlio, legittimo sovrano, Costantino VI. Questo trasferimento della sede del potere imperiale da Oriente ad Occidente nell'800 nel dibattito medievale tendeva anche a legittimare le aspirazioni teocratiche del Papato, in quanto sembrava dimostrare che era il Papa ad avere il potere di conferire il titolo di Imperatore dei Romani. Questa idea compare per la prima volta nella Vita di Willehad, primo metropolita di Amburgo, mezzo secolo dopo l'incoronazione. Importanti precedenti del principio sono rintracciabili già nell'antichità classica; Erodoto (I, 95 e 130) aveva elaborato una lista di imperi in successione: gli Assiri, che avevano dominato 520 anni, poi i Medi per 128 anni e infine la dinastia achemenide (cioè i Persiani), l'impero dominante ai tempi di Erodoto. La lista di Erodoto confonde gli Assiri con i Babilonesi (i primi ai suoi tempi erano scomparsi, mentre Babilonia era un centro ancora vitale) e i Medi con l'Impero caldeo (o "neo-babilonese"). Con l'avvento dell'Impero macedone, la sequenza si allarga, come risulta anche dal Libro di Daniele. Il "sogno della statua" (Dn, 2) descrive una statua dalla testa d'oro (Assiria-Babilonia), il petto d'argento (Media), il ventre di bronzo (Persia), le gambe di ferro (Macedonia) e i piedi di argilla. Il "sogno degli animali" (Dn, 7) raffigura l'Assiria-Babilonia come un leone alato, la Media come un orso, la Persia come un leopardo e la Macedonia come un animale con dieci corna. (it)
- La Renovatio Imperii (latino per "rinnovamento dell'impero") è stata un ideale utopistico medievale, vagheggiato fino al XIV-XV secolo, ma vivo, in particolar modo, durante l'Alto Medioevo, che aveva come intento quello di rinnovare l'autorità imperiale plasmandola nel nuovo spirito cristiano. (it)
- Translatio imperii ("transferência de poder", em latim) é um conceito criado na Europa medieval para descrever a história como um fenômeno linear: uma sucessão de transferências de poder de um governante supremo (imperador) para o seguinte. Jacques le Goff descreve o conceito de translatio imperii como típico da Idade Média por vários motivos: a idéia da linearidade do tempo e da história era comum à época; o conceito de translatio imperii ignorava os eventos simultâneos em outras partes do mundo (desimportantes para os europeus medievais); a idéia de translatio imperii não separava a história divina da história do poder temporal, consideradas como uma única "realidade". Ademais, os cronistas medievais costumavam descrever em detalhes a causalidade da sucessão de um reino para outro, o que é considerado uma abordagem tipicamente medieval. Cada autor medieval descrevia a translatio imperii como uma sucessão que terminava com o poder supremo nas mãos do monarca que governava a região de origem do cronista. Por exemplo:
* (que vivia no que é hoje a Alemanha): Roma → Bizâncio → Francos → Longobardos → Germanos (isto é, o Sacro Império Romano Germânico);
* Chrétien de Troyes (que vivia na França medieval): Grécia → Roma → França
* Richard de Bury (Inglaterra, século XIV): "Atenas" (Grécia) → Roma → "Paris" (França) → Inglaterra Os autores medievais e renascentistas costumavam "demonstrar" esta transferência de poder por meio da vinculação de uma Casa reinante a algum herói grego ou romano antigo, a exemplo do que fez Virgílio ao usar Eneias (um herói troiano) como fundador mítico da cidade de Roma, na Eneida. Na mesma tradição, no século XII, os autores anglo-normandos Geoffrey de Monmouth (na sua Historia Regum Britanniae) e Wace (no seu Brut) vincularam a fundação da Grã-Bretanha à chegada de Brutus de Troia, filho de Enéias. Na mesma forma, o autor renascentista francês (na sua Les Illustrations de Gaule et Singularités de Troie) vinculou a fundação da Gália céltica à chegada do troiano "Francus", filho de Heitor; e da Germânia céltica à chegada de "Bavo", primo de Príamo; com isso, estabeleceu uma genealogia ilustre para Pepino e Carlos Magno (e a lenda de "Francus" também formaria a base do poema épico La Franciade, de Ronsard). (pt)
- Translatio imperii, latin för ”överföring av världsherradöme”, är ett begrepp som uppkom under medeltiden i Europa för att beskriva den linjära utvecklingen de ansåg ägt rum, genom att världsherradömet enligt deras mening förflyttats från högkulturer under antiken till norra Europa under deras egen tid. Begreppet är nära förbundet med , ”överföring av lärdom”. Begreppet användes främst under medeltiden, dock med olika synsätt på var herradömet uppstått och vilket land som hade herravälde. Delvis kanske de olika synsätten kan bero på att de levde under olika tider. Schematiskt kan man ställa upp följande huvudteorier:
* Otto av Freising (tysk): Rom → Bysans → frankerna → langobarderna → germanerna (Tysk-romerska riket)
* Chrétien de Troyes (fransman): Grekland → Rom → Frankrike
* Richard de Bury (engelsman): Aten → Rom → Paris → Storbritannien Idén om translatio imperii anses idag vara en avfärdad, typisk medeltida föreställning. Jacques Le Goff har i La civilisation de l'Occident médieval (1964) visat att orsakssammanhanget när begreppet användes var starkt beroende av religiösa överväganden, samt att ingen tog i beaktande att flera länder kunde ha herravälde samtidigt. Norra Europas syn på translatio imperii upprörde Petrarca under 1300-talet, som i ett brev till påven förklarade att Rom fortfarande var kulturens och dessutom kristendomens centrum. (sv)
- Translatio imperii (лат. «переход империи») — позднеантичная и средневековая европейская идея о переходе метафизического мирового царства из страны в страну. В европейской культуре у данной идеи два основных источника — сюжет «Энеиды» Вергилия о переносе Троянского царства в Италию (Рим — новая Троя), и фрагмент из Книги пророка Даниила о «четырех царствах», последовательно сменяющих друг друга в мировой истории. (ru)
- Translatio imperii (лат. «Передача правління») — історіографічне поняття, що виникло в Середньовіччі, коли історія розглядалась як лінійна спадкоємність імперій що наділяє вищою владою єдиного правителя — «імператора» (або іноді навіть кілька імператорів, наприклад, Східна Римська імперія та Західна Священна Римська імперія). Вважається, що термін походить з другого розділу (вірші 39–40) Книги Даниїла в Біблії: «Але після тебе постане інше царство, нижче від твого, а тоді ще одне, третє, з міді, і воно правитиме над цілою землею. Четверте ж царство буде міцне, мов залізо. Бо як залізо нищить усе, розбиває і трощить, так само й воно розтрощить і розіб'є всі ті царства.» А також від сюжету «Енеїди» Вергілія про перенесення Троянського царства в Італію (Рим — нова Троя). Жак Ле Гофф описує концепцію translatio imperii як «типову» для середньовіччя з кількох причин:
* ідея лінійності часу та історії була типовою для середньовіччя;
* ідея translatio imperii, як правило, нехтує одночасними подіями в інших частинах світу («неважливими» для середньовічних європейців);
* ідея translatio imperii не відокремила «божественну» історію від історії «мирської влади»: середньовічні європейці вважали божественні (надприродні) та матеріальні речі частиною того ж континууму, який був їх реальністю. Також причинність одного царювання, що обов'язково призводить до його наступника, часто деталізувалася середньовічними літописцями й розглядається як типовий середньовічний підхід. Кожен середньовічний автор описував translatio imperii як спадкоємність верховної влади в руках монарха, що керував регіоном походження автора:
* Адсо Монтьє-ен-Дер (Французька область, X століття): Римська імперія → франки Каролінга → сакси
* Отто Фрайзінгський (проживає в німецькому регіоні): Рим → Візантія → франки → Лангобарди → німці (= Священна Римська імперія);
* Кретьєн де Труа (проживав в середньовічній Франції): Греція → Рим → Франція
* Річард де Бері (Англія, 14 століття): «Афіни» (Греція) → Рим → «Париж» (Франція) → Англія Пізніше продовжуються та переосмислюються сучасними рухами та авторами. Деякі відомі приклади:
* П'яті монархісти (Англія, 17 століття): халдеї (вавилоняни) → перси → Македонська імперія → Рим → Англія (і Британська імперія пізніше)
* Антоніо Віейра (Португалія, 17 століття): Ассирія — халдеї (вавилоняни) → перси → греки → римляни → Португальська імперія
* Фернандо Пессоа (Португалія, 20 століття): Греція → Рим → християнство → Європа → Португалія Автори Середньовіччя та епохи Відродження часто пов'язували цю передачу влади, генеалогічно з'єднуючи правлячу родину з давньогрецьким або троянським героєм; ця схема була змодельована Вергілієм на Енея (троянського героя) як прародителя міста Риму в його Енеїді . Продовжуючи цю традицію, англо-норманські автори дванадцятого століття Джеффрі з Монмута (у його Historia Regum Britanniae) та Уейс (у своєму Бруті) пов'язували заснування Британії з приходом Брута Троїянського, сина Енея. Аналогічним чином французький автор епохи Відродження Жан Лемер де Бельж (у своїх «Les Illustrations de Gaule et Singularités de Troie») пов'язував заснування кельтської Галії з приходом троянського царя Francus (тобто Астіанакт), син Гектора; і з кельтської Німеччини до приїзду Баво, двоюрідного брата Пріама; таким чином, він створив прославлений родовід для Піпіна та Карла Великого (легенда Francus буде також служити основою для епічної поеми П'єра де Ронсара «La Franciade»). (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Translatio imperii (latinsky přenesení vlády) je koncept vyvinutý ve středověku a popisující historii jako lineární vývoj. Následník získává vládu přenesením moci z jednoho nejvyššího vládce (císaře) na dalšího. (cs)
- Translatio imperii (lateinisch „Übertragung des Reichs“) ist eine politische Theorie des Mittelalters und der frühen Neuzeit, der zufolge ein Weltreich das andere ablöst. Sie basiert auf der im Mittelalter verbreiteten, theologisch begründeten Geschichtsauffassung, dass Geschichte linear verlaufe und eine Herrschaft eines Fürsten oder eines Landes stets zu einer Folgeherrschaft eines anderen Fürsten oder Landes führe. Bei dieser eschatologischen Vorstellung unterschieden mittelalterliche Geschichtsschreiber nicht zwischen göttlicher und weltlicher Geschichte, welche als untrennbare Einheit erachtet wurden. (de)
- L'idée de translatio imperii (« transfert de la puissance ») est un concept né au Moyen Âge et décrivant l'histoire comme une succession linéaire entre détenteurs du pouvoir, d'un empire au suivant, de l'Orient à l'Occident. Il repose sur l'exégèse du Livre de Daniel reposant sur l'interprétation d'une vision du prophète sur la succession des quatre royaumes. (fr)
- 帝権移譲論もしくはトランスラティオ・インペリイ（ラテン語: Translatio imperii）は、中世ヨーロッパ以降の史学史における、歴史の流れを「皇帝」もしくは「帝国」の変遷を通して国際覇権の推移を捉えようとする概念。似たものに「」（translatio studii）があるが、どちらもヘブライ語聖書のダニエル書に端を発するものである。 (ja)
- Translatio imperii (Latin for "transfer of rule") is a historiographical concept that originated from the Middle Ages, in which history is viewed as a linear succession of transfers of an imperium that invests supreme power in a singular ruler, an "emperor" (or sometimes even several emperors, e.g., the Eastern Roman Empire and the Western Holy Roman Empire). The concept is closely linked to translatio studii (the geographic movement of learning). Both terms are thought to have their origins in the second chapter of the Book of Daniel in the Hebrew Bible (verses 39–40). (en)
- La Renovatio Imperii (latino per "rinnovamento dell'impero") è stata un ideale utopistico medievale, vagheggiato fino al XIV-XV secolo, ma vivo, in particolar modo, durante l'Alto Medioevo, che aveva come intento quello di rinnovare l'autorità imperiale plasmandola nel nuovo spirito cristiano. (it)
- Translatio imperii (лат. «переход империи») — позднеантичная и средневековая европейская идея о переходе метафизического мирового царства из страны в страну. В европейской культуре у данной идеи два основных источника — сюжет «Энеиды» Вергилия о переносе Троянского царства в Италию (Рим — новая Троя), и фрагмент из Книги пророка Даниила о «четырех царствах», последовательно сменяющих друг друга в мировой истории. (ru)
- La translatio imperii és una locució llatina que resumeix el concepte que fa referència al traspàs de poder, sovint de caràcter diví, entre monarques i civilitzacions. Segons aquesta teoria, elaborada per clergues intel·lectuals del segle xii i xiii, la transferència de poder va d'est cap a oest: de l'Imperi Romà d'Orient a l'imperi germànic. Aquest poder heretat dona legitimitat a la dinastia o nou poder. Es pot veure reforçat per relats mítics que accentuen el llinatge reial. L'equivalent cultural de la translatio imperii és la translatio studii, encunyat per Chrétien de Troyes. (ca)
- Translatio imperii o traslatio imperii («traslado del imperio» o «transferencia de dominio», en latín) es un concepto historiográfico originario de la Edad Media, en el que la historia se ve como una sucesión lineal de transferencias de un imperium que inviste poder supremo en un gobernante único, un «emperador» (o a veces incluso varios emperadores, por ejemplo, el Imperio romano de Oriente y el Sacro imperio romano de Occidente). Translatio imperii es una expresión que se utilizó en distintos contextos como justificación de la legitimidad de un poder imperial por transferencia de un poder similar preexistente. En palabras de J. G. A. Pocock: «Translatio imperii es en varias formas la antítesis de la Decadencia y Caída... implica que el imperio se ha transferido de mano en mano y de luga (es)
- La translatio imperii (espressione latina che significa "trasferimento del potere") è un concetto nato nel Medioevo per descrivere la storia come una successione lineare di trasferimenti dell'imperium, che nell'Antica Roma era il supremo potere di comando spettante prima a dittatori, consoli, pretori, magistri equitum e poi, di fatto, solo agli imperatori. Questa idea compare per la prima volta nella Vita di Willehad, primo metropolita di Amburgo, mezzo secolo dopo l'incoronazione. (it)
- Translatio imperii (letterlijk: overdracht van de macht) is het middeleeuwse idee dat het Romeins keizerschap wordt overgedragen van het ene volk op het andere. De Bijbelse onderbouwing voor de translatio imperii wordt ook wel de 'vierrijkenleer' genoemd, naar de vier koninkrijken van Daniël. Het is ontwikkeld om het ideaal van het te verwezenlijken. Eén God, één Kerk, één keizer. (nl)
- Translatio imperii ("transferência de poder", em latim) é um conceito criado na Europa medieval para descrever a história como um fenômeno linear: uma sucessão de transferências de poder de um governante supremo (imperador) para o seguinte. Cada autor medieval descrevia a translatio imperii como uma sucessão que terminava com o poder supremo nas mãos do monarca que governava a região de origem do cronista. Por exemplo: (pt)
- Translatio imperii (лат. «Передача правління») — історіографічне поняття, що виникло в Середньовіччі, коли історія розглядалась як лінійна спадкоємність імперій що наділяє вищою владою єдиного правителя — «імператора» (або іноді навіть кілька імператорів, наприклад, Східна Римська імперія та Західна Священна Римська імперія). А також від сюжету «Енеїди» Вергілія про перенесення Троянського царства в Італію (Рим — нова Троя). Жак Ле Гофф описує концепцію translatio imperii як «типову» для середньовіччя з кількох причин: (uk)
- Translatio imperii, latin för ”överföring av världsherradöme”, är ett begrepp som uppkom under medeltiden i Europa för att beskriva den linjära utvecklingen de ansåg ägt rum, genom att världsherradömet enligt deras mening förflyttats från högkulturer under antiken till norra Europa under deras egen tid. Begreppet är nära förbundet med , ”överföring av lärdom”.
* Otto av Freising (tysk): Rom → Bysans → frankerna → langobarderna → germanerna (Tysk-romerska riket)
* Chrétien de Troyes (fransman): Grekland → Rom → Frankrike
* Richard de Bury (engelsman): Aten → Rom → Paris → Storbritannien (sv)
|
