| dbo:abstract
|
- فَتحُ القُسطَنطينِيَّة أو سُقُوطُ القُسطَنطينِيَّة أو غزوُ القُسطَنطينِيَّة (باليونانيَّة: Άλωση της Κωνσταντινούπολης؛ وبالتُركيَّة المُعاصرة: İstanbul'un Fethi؛ وبالتُركيَّة العُثمانيَّة: استانبول فتحی أو قسطنطينيہ فتحی)، هو الاسمُ الذي يُطلق على أحد أبرز الأحداث في التاريخ، وهو سُقوط مدينة القسطنطينيَّة عاصمة الإمبراطوريَّة البيزنطيَّة (أو الرومانيَّة الشرقيَّة، أو الروم) في يد المُسلمين مُمثلين بالدولة العُثمانيَّة، بعد حصارٍ دام عدَّة أسابيع، قاده السُلطان الشّاب ذو الأحد وعشرين (21) ربيعًا، مُحمَّد الثاني بن مُراد العُثماني، ضدَّ حلفٍ مُكوَّن من البيزنطيين والبنادقة والجنويين بقيادة قيصر الروم الإمبراطور قسطنطين پاليولوگ الحادي عشر. دام الحصار من يوم الجُمعة 26 ربيع الأوَّل حتّى يوم الثُلاثاء 21 جمادى الأولى سنة 857هـ وفق التقويم الهجري، المُوافق فيه 5 نيسان (أبريل) حتّى 29 أيَّار (مايو) سنة 1453م وفق التقويم اليولياني، حينما انهارت دفاعات الروم ووقعت المدينة لُقمةً سائغة بيد العُثمانيين. شكَّل فتح القسطنطينيَّة خاتمة المُحاولات الإسلاميَّة لضم هذه المدينة إلى دولة الخلافة، والتي بدأت مُنذ أوائل العهد الأُمويّ خلال خلافة مُعاوية بن أبي سُفيان واستمرَّت خلال العهد العبَّاسي، إلى أن تكللت بالنجاح في العهد العُثماني. كما شكَّل هذا الحدث (إضافةً إلى فتح منطقتين روميَّتين أُخريين لاحقًا) نهاية الإمبراطوريَّة البيزنطيَّة، وإلى حدٍ أبعد الإمبراطوريَّة الرومانيَّة التي استمرَّت موجودةً بهيئةٍ روميَّة شرقيَّة، بعد أن صمدت طيلة 1,500 سنة تقريبًا. كذلك شكَّل الفتح العُثماني للقسطنطينيَّة ضربةً موجعةً للعالم المسيحي والبابويَّة الكاثوليكيَّة رُغم الاختلاف والخِلاف المذهبي والعقائدي بين الكنيستين الشرقيَّة الأرثوذكسيَّة والغربيَّة الكاثوليكيَّة، ذلك أنَّ المدينة كانت تُشكِّلُ عائقًا وحاجزًا أمام التوغل الإسلامي في أوروپَّا، ولمَّا سقطت أصبح بإمكان العُثمانيين المضي قُدمًا في فتوحاتهم دون التخوُّف من ضربةٍ خلفيَّة تُثنيهم عن أهدافهم. بعد تمام الفتح، نقل السُلطان مُحمَّد الثاني عاصمة مُلكه من مدينة أدرنة إلى القسطنطينيَّة، وسُمِّيت «إسلامبول» أي «تخت الإسلام»، ولُقِّب السُلطان بالفاتح أو «أبو الفتح». غادر عددٌ كبيرٌ من عُلماء وفلاسفة المدينة، من رومٍ وغيرهم، إلى الدويلات والإمارات والممالك الأوروپيَّة المُجاورة، قبل ضرب الحصار على عاصمتهم وبعد أن فُكَّ عنها، وأغلب هؤلاء حطَّت به الرِحال في إيطاليا حيثُ لعبوا دورًا في إحياء العلوم والمعارف المُختلفة هُناك، مما جعل تلك البِلاد رائدة عصر النهضة الأوروپيَّة. كان فتحُ القسطنطينيَّة حدثًا مُهمًّا على الصعيدين الإسلامي والعالمي، فعلى الصعيد الإسلامي تحققت نبوءة الرسول مُحمَّد التي يؤمن المُسلمون أنَّه بشَّر بها مُنذ زمنٍ بعيد، وكان ذلك بمثابة تتويجٍ لسلسلةٍ من الانتصارات الإسلاميَّة ودافعًا ومُحركًا قويًّا للجهاد ضد الممالك الأوروپيَّة، وعلى الصعيد العالمي اعتبره العديد من المؤرخين خاتمة العصور الوسطى وفاتحة العصور الحديثة. (ar)
- La caiguda de Constantinoble (grec medieval: Ἅλωσις τῆς Κωνσταντινουπόλεως, Àlossis tis Konstandinupóleos; turc otomà: فتح قسطنطينيه, Fetih Ḳosṭanṭīniyye, ‘Conquesta de Constantinoble’) fou la culminació del setge de Constantinoble, capital de l'Imperi Romà d'Orient, per l'exèrcit del soldà otomà Mehmet II entre el 6 d'abril i el 29 de maig del 1453. La caiguda de la ciutat en mans dels turcs constituí el punt final de l'Imperi Romà. Just abans de la conquesta turca, Constantinoble era una capital sense país: l'Imperi Romà d'Orient, que antigament s'estenia des de Pèrsia fins als Alps, i també pels deserts d'Àsia, havia quedat reduït al clos de les muralles de la ciutat, encerclada per la força de la nova nació turca. Constantí XI Paleòleg, darrer emperador romà, intueix el perill que Constantinoble, ciutat de cultura europea mil·lenària, caigui davant la supremacia militar de la jove nació turca. Mehmet II, soldà dels turcs, la cobeja. (ca)
- Pád Konstantinopole do rukou Osmanských Turků, v nějž vyústilo obležení z roku 1453 (trvalo od 2. dubna do 29. května), představuje definitivní zánik Byzantské říše a okamžik, kdy se Osmanská říše stala v Evropě velmocí ovládající Balkán a východní Středomoří. Bitva byla poměrně jednostrannou záležitostí. Byzantská říše byla v této době již jen tragickým zbytkem kdysi mocného impéria a byzantský císař, který ovládal pouze bezprostřední okolí svého města, byl před ní de facto vazalem tureckého sultána. Hlavní příčinou (nebo spíš záminkou) ukončení příměří mezi Osmany a Byzancí a finálního útoku Turků na město, byl osmanský princ Orhan Çelebi sídlící tou dobou v Byzanci. Sultán Murad II. posílal každoročně 3 000 zlatých do Byzance pro vydržování svého panství v okolí Strumy, kterou ale fakticky spravoval Orhan. V roce 1440 byl Orhan jediným následníkem na osmanský trůn, avšak v roce 1451 po smrti Murada nastoupil na trůn místo něj Muradův syn Mehmed II. Když se pak byzantský císař Konstantin XI. připomněl dopisem Mehmedovi, že má pokračovat v placení příslušné sumy s tím, že Orhan je jedním z dalších uchazečů o jeho trůn, Mehmed to pojal jako záminku k útoku na Konstantinopol. Francouzská miniatura obléhání Konstantinopole z 15. století V srpnu 1452 dokončili Turci výstavbu , a to i přesto, že se ji Byzantinci pokoušeli několikrát sabotovat, či minimálně zdržet. Nová pevnost na dohled od Zlatého rohu byla jasným symbolem neodvratnosti ofenzívy a obléhání. Císař proto nařídil zavřít brány a připravit se na úder. Konstantin XI. si byl vědom závažnosti situace a hlavně faktu, že se již sama Byzanc, tvořící v podstatě jen samotná Konstantinopol a několik velmi vzdálených malých držav, sama neubrání. Císař se proto marně dožadoval pomoci ostatních křesťanských panovníků a nepomohlo mu, ani že přistoupil na formální obnovení jednoty pravoslaví s Římem (tzv. Florentskou unii). Tvrdil, že jako v dobách silné Byzance, kdy se podařilo Araby zatlačit s pomocí křížových výprav, by nyní podobná akce dokázala zastavit mnohem agresivnější Turky. Celkem připlulo z italských středomořských států jen několik galér a oddíl žoldnéřů pod vedením slavného janovského kapitána Giustinianiho. Giustinianiho 700 mužů představovalo velice cennou pomoc, ale sami o sobě nemohli stačit. Také Orhan se dobrovolně účastnil obrany města, spolu s tureckými přeběhlíky. Nechal postavit další hradby okolo moře; ty však Turci také zbourali, když pronikli do města. Navzdory naprosto nedostatečnému počtu obránců vzdorovala Konstantinopol poměrně dlouho, což svědčí jak o urputné obraně, tak o kvalitě konstantinopolského opevnění. Nakonec však Turci přece jen pronikli za hlavní hradby. Stalo se tak poté, co byl Giustiniani raněn a opustil své stanoviště na hradbách, což obránce silně . Konstantin zahynul krátce po pádu hradeb za bojů uvnitř města a jeho smrt definitivně zlomila odpor byzantských vojáků, kteří tak přišli krátce po sobě o oba hlavní velitele. Giustinianiho odvezli jeho muži na poslední chvíli na jedné z galér, ale v červnu zemřel na následky zranění (patrně na sněť). Orhan se snažil utéct v převleku za řeckého mnicha, ale byl zajat a popraven. (cs)
- Η Άλωση της Κωνσταντινούπολης υπήρξε το αποτέλεσμα της πολιορκίας της βυζαντινής πρωτεύουσας, της οποίας Αυτοκράτορας ήταν ο Κωνσταντίνος ΙΑ΄ Παλαιολόγος, από τον οθωμανικό στρατό, με επικεφαλής τον σουλτάνο Μωάμεθ Β΄. Η πολιορκία διήρκεσε από τις 6 Απριλίου έως την Τρίτη, 29 Μαΐου 1453 (Ιουλιανό ημερολόγιο). Η άλωση αυτή της Κωνσταντινούπολης, σήμανε και το τέλος της υπερχιλιετούς Βυζαντινής Αυτοκρατορίας. Το Βυζάντιο ήταν ήδη εξασθενημένο και διαιρεμένο τους τελευταίους δύο αιώνες, σκιά της παλιάς Αυτοκρατορίας. Η Άλωση του 1204 από τους Σταυροφόρους και αργότερα, μετά την επανάκτησή της το 1261, οι πολιτικές και θρησκευτικές έριδες, η αδυναμία βοήθειας από τη Δύση, η άσχημη οικονομική κατάσταση και η φυγή ανθρώπινου δυναμικού, οδήγησαν στη σταδιακή εξασθένηση και συρρίκνωση. Η κατάληψη της Καλλίπολης το 1354 από τους Οθωμανούς, η οποία έφερε ορδές φανατικών μουσουλμάνων πολεμιστών στην Ευρώπη, σταδιακά κύκλωσε εδαφικά το Βυζάντιο, το οποίο έγινε το 1373 φόρου υποτελές στον Οθωμανό σουλτάνο. Έτσι, η Άλωση ήλθε ως φυσικό αποτέλεσμα και της αδιάκοπης επέκτασης της Οθωμανικής Αυτοκρατορίας στην ευρύτερη περιοχή. Οι συγκρούσεις ήταν ιδιαίτερα άνισες υπέρ των Τούρκων, σε σημείο που να μνημονεύεται από τις πηγές το τετελεσμένο της έκβασης της πολιορκίας. Ιδιαίτερη μνεία γίνεται και στον ηρωισμό των πολιορκημένων και ιδιαίτερα του Αυτοκράτορα. Το γεγονός της πτώσης της «θεοφυλάκτου Πόλεως», άφησε βαθιά ίχνη στις πηγές της εποχής. Απόρροια της Άλωσης ήταν η ανελέητη συνέχιση της εδαφικής προώθησης των Τούρκων στη Βόρεια Αφρική και στην Κεντρική Ευρώπη. Κατά τα τέλη του 17ου αιώνα η Οθωμανική Αυτοκρατορία έφτασε στο απόγειό της, απειλώντας τη Βιέννη. Πολλές φορές η Άλωση της Κωνσταντινούπολης χρησιμοποιείται από τους ιστορικούς ως γεγονός που σηματοδοτεί το τέλους του Μεσαίωνα και την έναρξη της Αναγέννησης και της Εποχής των Ανακαλύψεων. Πολλοί μάλιστα εξ αυτών συμφωνούν στο ότι η μαζική μετακίνηση πολλών Ελλήνων από την Κωνσταντινούπολη στην Ιταλία λόγω της Άλωσης έπαιξε καθοριστικό ρόλο στη διαμόρφωση του περιεχομένου και της φιλοσοφίας που ακολούθησαν τα πρόσωπα της Αναγέννησης. (el)
- Kiam Mehmedo la 2-a supreniris la tronon en 1451 li dediĉis sin mem al plifortigado de la Otomana Mararmeo kaj en la sama jaro faris preparojn por la konkero de Konstantinopolo. En la mallarĝa markolo Bosporo, ekzistis fortikaĵo Anadoluhisarı, konstruita de lia praavo Bajezido la 1-a sur la azia flanko; Mehmedo starigis paran pli fortan fortikaĵon nomita Rumelihisarı sur la eŭropa flanko kaj tiel havi kompletan kontrolon de la markolo. Kompletiginta la fortikaĵojn, Mehmedo ekpagigis imposton al ŝipoj pasantaj ene de atingo de ties kanonoj. Venezia ŝipo rifuzanta signalojn halti, estis sinkita per ununura pafo kaj ĉiujn la transvivintajn maristojn oni senkapigis. En 1453 Mehmedo komencis la sieĝon de Konstantinopolo kun armeo inter 80.000 ĝis 200.000 tersoldatoj kaj mararmeo el 320 ŝipoj, kvankam plejmulto el ili estis transport- kaj magazen-ŝipoj. La urbo estis nun ĉirkaŭigita de maro kaj lando; la floto ĉe la enirejo de la Bosporo estis streĉita de marbordo al marbordo en la formo de duonluno, malhelpante ajnan helpon el la maro por la sieĝitoj. En frua aprilo, la Sieĝo de Konstantinopolo komenciĝis. Post pluraj nesukcesaj klopodoj, la muroj de la urbo rezistis al la turkoj kun granda malfacileco. La sieĝo estis plenumita kun nemezurebla fortostreĉo. Oni aplikis la plej grandajn kanonojn, kiuj tiam ekzistis en la mondo, kaj eĉ transportis, per la brakofortoj de sklavoj, dekojn da ŝipoj super la tero de Bosporo ĝis la Ora Korno transpasante la krutajn galatiajn altaĵojn de Galata, por ĉirkaŭiri la faman ĉenon instalitan kiel baro inter la enfluejo de la Ora Korno kaj la Marmora Maro. Konstantinopolo falis la 29-an de majo post kvindekseptagan sieĝon. Post ĉi tiu konkero, Mehmed movis la Otomanan ĉefurbon de Adrianopolo al Konstantinopolo. Li estis 21-jaraĝa. Post la Falo de Konstantinopolo, Mehmedo alprenis la titolon de "Cezaro" de Romo (Kayser-i Rûm), kvankam ĉi tiu nomo ne estis agnoskita de la Patriarko de Konstantinopolo nek de la kristana Eŭropo. La aserto de Mehmedo praviĝis sur la koncepto ke Konstantinopolo estis la sidejo de la Romia Imperio, post la translokigo de la ĉefurbo tien en la jaro 330 kaj la falo de la Okcident-Romia Imperio. Mehmedo ankaŭ havis sangan rilaton al la Bizanca Imperia familio; lia antaŭulo, Sultano Orhano la 1-a edzinigis Bizancan princinon kaj Mehmed eble asertis devenon de Johano Tzelepes Komnenos. Li ne estis la nura reganto alprenante tian titolon, kaj tion faris ankaŭ la Sankta Roma Imperio en Okcidenta Eŭropo, kies imperiestro, Frederiko la 3-a, spuris sian descendon el Karolo la Granda kiu akiris la titolon de Roma Imperiestro kiam li estis kronita de papo Leono la 3-a en 800 - kvankam neniam agnoskita kiel tia de la Bizanca Imperio. (eo)
- Die Eroberung von Konstantinopel im Jahr 1453 (es wird auch vom Fall Konstantinopels gesprochen) durch ein etwa 80.000 Mann starkes Belagerungsheer des osmanischen Sultans Mehmed II. beendete das Byzantinische Reich. Die Verteidigung der Stadt oblag Kaiser Konstantin XI., der 7000 bis 10.000 Soldaten zur Verfügung hatte und aller Wahrscheinlichkeit nach während des letzten Sturms auf die Stadt fiel. Der Untergang des Byzantinischen Reiches markiert zugleich den endgültigen Aufstieg des Osmanischen Reiches zur Großmacht. Sowohl in der türkischen als auch der westeuropäischen Rezeption kommt der Eroberung ein hoher symbolischer Wert zu; sie wird je nach Perspektive als Ausweis von imperialer Größe bzw. als Fanal für Zerfall und Untergang betrachtet. In der Geschichtsschreibung wird die Eroberung von Konstantinopel bisweilen als eines der Ereignisse genannt, die den Übergang vom europäischen Mittelalter in die Neuzeit markieren. (de)
- The Fall of Constantinople, also known as the Conquest of Constantinople, was the capture of the capital of the Byzantine Empire by the Ottoman Empire. The city fell on 29 May 1453 as part of the culmination of a 53-day siege which had begun on 6 April. The city's collapse marked the end of the Middle Ages. The attacking Ottoman Army, which significantly outnumbered Constantinople's defenders, was commanded by the 21-year-old Sultan Mehmed II (later nicknamed "the Conqueror"), while the Byzantine army was led by Emperor Constantine XI Palaiologos. After conquering the city, Mehmed II made Constantinople the new Ottoman capital, replacing Adrianople. The conquest of Constantinople and the fall of the Byzantine Empire was a watershed of the Late Middle Ages, marking the effective end of the last remains of the Roman Empire, a state which began in roughly 27 BC and had lasted nearly 1500 years. Among many modern historians, the Fall of Constantinople is considered the end of the medieval period. The city's fall also stood as a turning point in military history. Since ancient times, cities and castles had depended upon ramparts and walls to repel invaders. The Walls of Constantinople, especially the Theodosian Walls, were some of the most advanced defensive systems in the world at the time. These fortifications were overcome with the use of gunpowder, specifically in the form of large cannons and bombards, heralding a change in siege warfare. (en)
- Konstantinoplaren erorialdia 1453ko apirilaren 6 eta 1453ko maiatzaren 29 arteko setioaren ondoren Mehmed II.a otomandar sultanaren Bizantziar Inperioko hiriburuaren konkista izan zen. Hiria Konstantino XI.a Palaiologos enperadoreak defendatu zuen. Konstantinoplaren erorialdiak Bizantziar Inperioaren amaiera ekarri zuen, 1.100 urte baino gehiago iraun zuen Inperioarena. Galera kristautasunarentzat izugarrizko kolpea izan zen. Konkistaren ondorioz, Mehmedek Konstantinopla bere hiriburu berri bilakatu zuen. Greziar eta greziarrak ez ziren intelektual batzuek hiritik ihes egin zuten setioa baino lehen eta setioa eta gero, batez ere Italiara. Batzuen ustez, ihesaldiak pizkundea bultzatu zuen. Edonola ere, hiriaren eta inperioaren galerak Erdi Aroaren amaiera ekarri zuen. (eu)
- La caída de Constantinopla en manos de los turcos otomanos, ocurrida el 29 de mayo de 1453 (de acuerdo con el calendario juliano vigente en esa época), fue un hecho histórico que puso fin al último vestigio del Imperio romano de Oriente y que, en la periodización clásica y según algunos historiadores, marcó también el fin de la Edad Media en Europa. (es)
- La chute de Constantinople ou encore la prise de Constantinople (en grec médiéval : Ἅλωσις τῆς Κωνσταντινουπόλεως, litt. « La prise de Constantinople » ; en turc : Konstantiniyye'nin fethi (ou İstanbul'un fethi), litt. « La conquête de Constantinople (ou d'Istanbul) ») est un siège historique qui aboutit, le 29 mai 1453, à la prise de la ville par les troupes ottomanes conduites par Mehmed II. Elle marque la disparition de l’Empire romain d'Orient, aussi qualifié d'Empire byzantin, et sa fin définitive en tant qu’entité politique et juridique. Le siège, qui commence au début du mois d’avril 1453, intervient alors que la situation de Constantinople s’est considérablement dégradée lors des siècles précédents. En 1453, l’Empire se réduit aux alentours de Constantinople et au Péloponnèse et il n’est plus en état de résister à la puissance montante qu’est l’Empire ottoman à cette époque. Ce dernier a déjà assiégé Constantinople à deux reprises sans résultats mais contrôle l'Anatolie et une grande partie des Balkans. Malgré de multiples appels à l’aide des Romains en direction de l’Occident, seules quelques rares troupes italiennes combattent aux côtés des 5 000 défenseurs constantinopolitains conduits par l’empereur Constantin XI. Ces 7 000 à 8 000 hommes sont largement surpassés en nombre par les 80 000 à 100 000 soldats ottomans soutenus par une flotte de plus de 120 navires. Après avoir résisté à plusieurs assauts, les Byzantins finissent par céder le 29 mai 1453. S’ensuit un large pillage de la ville puis l’entrée de Mehmed II dans la cité. Il gagne à cette occasion l’épithète de Fatih (le Conquérant) et fait de Constantinople la nouvelle capitale de son empire qui entre dans sa période faste. Au-delà de la fin d’un empire déjà moribond, la chute de Constantinople a un impact profond sur le monde et notamment en Occident. Héritier de l’Empire romain, traditionnel rempart à l’expansion musulmane en Orient, l’Empire byzantin laisse derrière lui un vide important. Cependant, malgré son déclin politique, l’Empire connaît lors de ses dernières années d'existence un profond renouveau culturel dont les principaux représentants comme Jean Bessarion ou Manuel Chrysoloras émigrent peu à peu en Italie et dans le reste de l’Europe à mesure que l’Empire byzantin s’étiole. De nombreux historiens, dont Jules Michelet, ont estimé que la chute de Constantinople constitue une vraie rupture marquant la fin du Moyen Âge et le début de la Renaissance. Toutefois, cette vision est de plus en plus remise en cause par des historiens contemporains, qui considèrent plutôt la chute de Constantinople comme une étape dans le processus de transmission du monde grec vers le monde latin, conduisant à la Renaissance. (fr)
- Kejatuhan Konstantinopel (bahasa Yunani Pertengahan: Ἅλωσις τῆς Κωνσταντινουπόλεως, translit. Hálosis tís Konstantinoupóleos; bahasa Turki: İstanbul'un Fethi) adalah peristiwa jatuhnya ibu kota Romawi Timur, Konstantinopel ke tangan Kesultanan Utsmaniyah yang dipimpin oleh Mehmed II Sang Penakluk pada tanggal 29 Mei 1453 (Kalender Julian), merupakan peristiwa penting yang merupakan salah satu penanda berakhirnya Abad Pertengahan. Pergantian kekuasaan dari Kekaisaran Romawi Timur kepada Kesultanan Utsmaniyah ini menyebabkan jalur perdagangan antara Eropa dan Asia Barat di Laut Tengah terputus. Persediaan rempah-rempah untuk dunia Kristen yang dulunya bisa didapatkan di Konstantinopel tidak tersedia lagi karena konflik antar agama Kristen dan Islam. Para pedagang terpaksa mencari jalur lain ke sumber rempah-rempah dan hal tersebut membawa bangsa Eropa ke India dan kepulauan Nusantara. (in)
- L'ultimo assedio di Costantinopoli (in greco Ἅλωσις τῆς Κωνσταντινουπόλεως; in turco İstanbul'un Fethi), detto anche caduta di Costantinopoli o conquista di Costantinopoli, fu la battaglia che valse la conquista turco-ottomana di Costantinopoli, capitale dell'Impero bizantino, al culmine di un assedio durato 53 giorni, dal 6 aprile al 29 maggio 1453. L'esercito ottomano era guidato dal sultano ventunenne Maometto II (in seguito soprannominato Il Conquistatore), mentre quello bizantino era guidato dall'imperatore Costantino XI Paleologo. Con la caduta della capitale, ufficialmente conseguente alla morte dell'imperatore Costantino XI Paleologo (1449-1453), cessarono di esistere gli ultimi resti dell'Impero romano d’Oriente, 1058 anni dopo la sua fondazione. Nonostante Costantinopoli possedesse la cinta muraria più sicura ed impenetrabile d'Europa (e del mondo conosciuto), gli ottomani disponevano di uno strumento bellico all'assoluta avanguardia: il cannone ottomano; per ironia della sorte, questa portentosa invenzione bellica venne inizialmente proposta ai bizantini che, in pieno decadimento, la rifiutarono per l'alto costo. Oltre all'avanzata tecnologia, il rapporto tra ottomani e bizantini era di dieci a uno, salvo poi aumentare di un terzo durante il protrarsi del conflitto. Secondo alcuni storici, la caduta, alternativamente alla scoperta delle Americhe, è da intendere come la fine del Medioevo e l'inizio dell'era moderna. (it)
- コンスタンティノープルの陥落（コンスタンティノープルのかんらく、ギリシャ語: Άλωση της Κωνσταντινούπολης）とは、1453年5月29日、オスマン帝国のメフメト2世によって東ローマ帝国の首都コンスタンティノープル（現在のイスタンブール）が陥落した事件である。この事件により東ローマ帝国は滅亡した。また、「ローマ帝国の滅亡」は476年の西ローマ皇帝の廃止とするのが一般的ではあるが、この東ローマ帝国の滅亡がローマ帝国の滅亡であるとする識者も多い。 (ja)
- ( 이 문서는 1453년에 벌어졌던 전투에 관한 것입니다. 같은 곳에서 벌어졌던 다른 전투에 대해서는 콘스탄티노폴리스 공방전 문서를 참고하십시오.) 콘스탄티노폴리스의 함락은 1453년 5월 29일 동로마 제국의 수도인 콘스탄티노폴리스가 오스만 제국에게 함락당해 동로마 제국이 역사 속으로 사라진 사건을 말한다. 이 사건으로 2,000년이 넘는 세월 동안 존재해왔던 로마 제국은 멸망을 고하게 되고 오스만 제국의 동지중해 및 발칸반도로의 진출과 지배권 확보에 중요한 역할을 하게 되었다. 또한 문화적으로 동로마 제국의 그리스 고전학 연구학자들이 대거 서유럽으로 망명하고 결국 서유럽의 르네상스를 일으키는 계기가 되었다. (ko)
- Het Beleg van Constantinopel in 1453 door de legers van het Ottomaanse Rijk onder leiding van sultan Mehmet II en de uiteindelijke Val van Constantinopel op de zondag van pinksteren 29 mei 1453 betekende het einde van het Byzantijnse Rijk als opvolger van het Oost-Romeinse Rijk. Strategisch was het een belangrijke overwinning voor de Ottomanen: ze konden hun macht uitbreiden in het oostelijke Middellandse Zeegebied en op de Balkan. Politiek betekende de dood van Constantijn XI Paleologus, de laatste keizer van Byzantium, het formele einde van het Byzantijnse Rijk. Historici beschouwen de val van Constantinopel doorgaans als het einde van de middeleeuwen. (nl)
- Queda de Constantinopla (em grego medieval: Ἅλωσις τῆς Κωνσταντινουπόλεως; romaniz.: Halōsis tēs Kōnstantinoupoleōs; em turco: İstanbul'un Fethi) foi a captura da capital do Império Bizantino pelo exército invasor otomano no domingo de Pentecostes, 29 de maio de 1453. Os atacantes foram comandados pelo sultão Maomé II, o Conquistador, de 21 anos, que derrotou soldados comandados pelo imperador Constantino XI Paleólogo e assumiu o controle da capital imperial, encerrando um cerco militar de 53 dias, iniciado em 6 de abril de 1453. Após conquistar a cidade, o sultão Maomé II transferiu a capital do Estado otomano de Edirne para Constantinopla e estabeleceu sua corte ali. A captura da cidade (e dois outros territórios bizantinos fragmentados logo depois) marcou o fim do Império Romano, um Estado datado do ano 27 a.C. e que continuou no leste 977 anos após a queda do Império Romano do Ocidente. A conquista de Constantinopla também causou um duro golpe à defesa da Europa continental cristã, pois os exércitos otomanos muçulmanos ficaram sem obstáculo para avançar pelo continente europeu. Foi também um momento decisivo na história militar. Desde os tempos antigos, as cidades usavam muros e muralhas para se protegerem dos invasores e as fortificações substanciais de Constantinopla eram um modelo seguido pelas cidades da região do Mediterrâneo e de toda a Europa. Os otomanos finalmente prevaleceram devido ao uso da pólvora (que alimentava canhões formidáveis). A conquista da cidade de Constantinopla e o fim do Império Bizantino foi um evento importante no final da Idade Média que também marca, para alguns historiadores, o fim do período medieval. O primeiro historiador a definir este evento como o fim do período medieval foi Cellarius. (pt)
- Upadek Konstantynopola (gr. Άλωση της Κωνσταντινούπολης, trb. Alose tes Konstantinupoles) – we wtorek 29 maja 1453 roku wojska Imperium Osmańskiego zajęły Konstantynopol. Zdobycie miasta oraz śmierć ostatniego cesarza bizantyjskiego Konstantyna XI pociągnęły za sobą ostateczny upadek Cesarstwa wschodniorzymskiego. Zwycięstwo to dało Turkom panowanie nad wschodnim basenem Morza Śródziemnego i otworzyło drogę do podboju Europy powstrzymanego dopiero przez Jana III Sobieskiego pod Wiedniem w roku 1683. Zdobyte miasto stało się stolicą Imperium Osmańskiego i pozostało nią do powstania republiki w 1923. Turcy zaczęli też stosować w odniesieniu do miasta nazwę Stambuł, która od 18 marca 1930 stała się jedyną oficjalną jego nazwą. (pl)
- Падение Константинополя в 1453 году (греч. Άλωση της Κωνσταντινούπολης, осман. فتح قسطنطنیه, тур. İstanbul'un fethi, Kostantinopolis Kuşatması; итал. Assedio di Costantinopoli, Caduta di Costantinopoli) — осада столицы Византийской империи Константинополя армией османского султана Мехмеда II, которая началась 6 апреля и закончилась 29 мая 1453 года захватом города османской армией. Падение Константинополя ознаменовало уничтожение Восточной Римской империи, также называемой Византийской. К 1453 году Византийская империя уменьшилась до Пелопоннеса, нескольких островов в Эгейском и Мраморном морях и окраин Константинополя и больше не могла противостоять растущей мощи Османской империи. Начиная с Баязида I, османские султаны несколько раз осаждали и блокировали Константинополь (в 1393—1394 годах, в 1394—1402 годах, в 1411 году, в 1422 году). Они не смогли захватить город, однако добились контроля над большей частью Балкан. Последняя осада началась в апреле 1453 года. Несмотря на многочисленные обращения ромеев к Западу, на помощь императору Константину прибыл лишь небольшой итальянский контингент. В совокупности с пятью тысячами ромеев общее число защитников Константинополя достигало семи или восьми тысяч человек. Османская армия значительно превосходила их численностью: у Мехмеда II было около восьмидесяти тысяч солдат и более ста двадцати кораблей. 29 мая 1453 года после двух месяцев сопротивления Константинополь пал. Последний византийский император Константин XI погиб в битве. Мехмед II въехал в захваченный и разграбленный город, в память о взятии которого он получил прозвище Фатих (от араб. فاتح — «завоеватель»), и сделал Константинополь новой столицей своей империи. Победа обеспечила османам господство в бассейне Восточного Средиземноморья. Город оставался столицей Османской империи вплоть до её распада в 1923 году. Падение Константинополя оказало глубокое влияние на весь мир, особенно на Западную Европу. Падение Константинополя, «второго Рима», породило концепцию преемственности — Третьего Рима (в том числе и концепцию Москва — третий Рим). Многие историки, в том числе Ж. Мишле, полагали, что падение Константинополя представляет собой конец Средневековья и начало Возрождения. Однако эта точка зрения всё чаще оспаривается современными историками, которые рассматривают падение Константинополя лишь как конец Римской империи. (ru)
- Konstantinopels fall är den händelse år 1453, då det bysantinska rikets huvudstad Konstantinopel belägrades och erövrades av Osmanska riket under ledning av sultan Mehmet II. Staden Konstantinopel försvarades av kejsaren Konstantin XI Palaiologos men föll tisdagen den 29 maj 1453. Än idag betraktar många greker tisdagen som veckans otursdag. Konstantinopels fall utgör en viktig historisk händelse som bland annat innebar det bysantinska rikets slutgiltiga fall, den siste romerske kejsaren Konstantin XI Palaiologos' död (Mehmet utnämnde sig dock efter segern till arvtagare av det romerska riket och gav sig titeln Caesar samt "de kristnas försvarare"), och en stor strategisk framgång för Osmanska riket, vars hegemoni i östra Medelhavet och på Balkan förblev ohotad under många hundra år. Konstantinopels fall brukar ofta få markera medeltidens slut och början för renässansen och tidigmodern tid, eftersom det var då som den gamla religiösa ordningen upphörde i Europa. (sv)
- 君士坦丁堡的陷落是奥斯曼帝国在蘇丹穆罕默德二世領導之下於1453年5月29日星期二攻陷東羅馬帝國首都君士坦丁堡。東羅馬皇帝君士坦丁十一世也在當天戰死。這一事件代表著東羅馬帝國的滅亡，亦代表奥斯曼成功統治地中海東部及巴尔干半岛。之后該城仍一直使用君士坦丁堡之名，直到1930年，土耳其共和國官方將該城改名為伊斯坦堡。 (zh)
- Оборона Константинополя (грец. Ἅλωσις τῆς Κωνσταντινουπόλεως, Halōsis tēs Kōnstantinoupoleōs) — битва, що відбувалася між християнською Візантійською та ісламською Османською імперіями за володіння Константинополем. Почалася 6 квітня з облоги візантійської столиці турками-османами під командуванням султана Мехмеда II Фатіха. Візантійці, яких очолював імператор Костянтин XI, підтримали католицькі держави Венеції, Генуї та Святий Престол. Облога міста тривала 53 дні. 29 травня 1453 року, завдяки артилерії, Османське військо взяло Константинополь штурмом. Його падіння поклало край існуванню Візантійської імперії, перервало 1500-літню греко-римську традицію регіону й завдало великого удару по європейському християнському світу. Османи перенесли свою столицю до Константинополя, який перейменували на Стамбул. Перемога утвердила турецьке панування в східному басейні Середземномор'я та Балканах. У європейській історіографії падіння Константинополя вважається епохальною подією, що завершує добу Середньовіччя. В турецькій традиції називається завоювання Стамбулу (тур. İstanbul'un Fethi). (uk)
|
| rdfs:comment
|
- La caída de Constantinopla en manos de los turcos otomanos, ocurrida el 29 de mayo de 1453 (de acuerdo con el calendario juliano vigente en esa época), fue un hecho histórico que puso fin al último vestigio del Imperio romano de Oriente y que, en la periodización clásica y según algunos historiadores, marcó también el fin de la Edad Media en Europa. (es)
- コンスタンティノープルの陥落（コンスタンティノープルのかんらく、ギリシャ語: Άλωση της Κωνσταντινούπολης）とは、1453年5月29日、オスマン帝国のメフメト2世によって東ローマ帝国の首都コンスタンティノープル（現在のイスタンブール）が陥落した事件である。この事件により東ローマ帝国は滅亡した。また、「ローマ帝国の滅亡」は476年の西ローマ皇帝の廃止とするのが一般的ではあるが、この東ローマ帝国の滅亡がローマ帝国の滅亡であるとする識者も多い。 (ja)
- ( 이 문서는 1453년에 벌어졌던 전투에 관한 것입니다. 같은 곳에서 벌어졌던 다른 전투에 대해서는 콘스탄티노폴리스 공방전 문서를 참고하십시오.) 콘스탄티노폴리스의 함락은 1453년 5월 29일 동로마 제국의 수도인 콘스탄티노폴리스가 오스만 제국에게 함락당해 동로마 제국이 역사 속으로 사라진 사건을 말한다. 이 사건으로 2,000년이 넘는 세월 동안 존재해왔던 로마 제국은 멸망을 고하게 되고 오스만 제국의 동지중해 및 발칸반도로의 진출과 지배권 확보에 중요한 역할을 하게 되었다. 또한 문화적으로 동로마 제국의 그리스 고전학 연구학자들이 대거 서유럽으로 망명하고 결국 서유럽의 르네상스를 일으키는 계기가 되었다. (ko)
- Het Beleg van Constantinopel in 1453 door de legers van het Ottomaanse Rijk onder leiding van sultan Mehmet II en de uiteindelijke Val van Constantinopel op de zondag van pinksteren 29 mei 1453 betekende het einde van het Byzantijnse Rijk als opvolger van het Oost-Romeinse Rijk. Strategisch was het een belangrijke overwinning voor de Ottomanen: ze konden hun macht uitbreiden in het oostelijke Middellandse Zeegebied en op de Balkan. Politiek betekende de dood van Constantijn XI Paleologus, de laatste keizer van Byzantium, het formele einde van het Byzantijnse Rijk. Historici beschouwen de val van Constantinopel doorgaans als het einde van de middeleeuwen. (nl)
- 君士坦丁堡的陷落是奥斯曼帝国在蘇丹穆罕默德二世領導之下於1453年5月29日星期二攻陷東羅馬帝國首都君士坦丁堡。東羅馬皇帝君士坦丁十一世也在當天戰死。這一事件代表著東羅馬帝國的滅亡，亦代表奥斯曼成功統治地中海東部及巴尔干半岛。之后該城仍一直使用君士坦丁堡之名，直到1930年，土耳其共和國官方將該城改名為伊斯坦堡。 (zh)
- فَتحُ القُسطَنطينِيَّة أو سُقُوطُ القُسطَنطينِيَّة أو غزوُ القُسطَنطينِيَّة (باليونانيَّة: Άλωση της Κωνσταντινούπολης؛ وبالتُركيَّة المُعاصرة: İstanbul'un Fethi؛ وبالتُركيَّة العُثمانيَّة: استانبول فتحی أو قسطنطينيہ فتحی)، هو الاسمُ الذي يُطلق على أحد أبرز الأحداث في التاريخ، وهو سُقوط مدينة القسطنطينيَّة عاصمة الإمبراطوريَّة البيزنطيَّة (أو الرومانيَّة الشرقيَّة، أو الروم) في يد المُسلمين مُمثلين بالدولة العُثمانيَّة، بعد حصارٍ دام عدَّة أسابيع، قاده السُلطان الشّاب ذو الأحد وعشرين (21) ربيعًا، مُحمَّد الثاني بن مُراد العُثماني، ضدَّ حلفٍ مُكوَّن من البيزنطيين والبنادقة والجنويين بقيادة قيصر الروم الإمبراطور قسطنطين پاليولوگ الحادي عشر. دام الحصار من يوم الجُمعة 26 ربيع الأوَّل حتّى يوم الثُلاثاء 21 جمادى الأولى سنة 857هـ وفق التقويم الهجري، المُوافق فيه 5 نيسان (أبريل) حتّى 29 أيَّار (م (ar)
- La caiguda de Constantinoble (grec medieval: Ἅλωσις τῆς Κωνσταντινουπόλεως, Àlossis tis Konstandinupóleos; turc otomà: فتح قسطنطينيه, Fetih Ḳosṭanṭīniyye, ‘Conquesta de Constantinoble’) fou la culminació del setge de Constantinoble, capital de l'Imperi Romà d'Orient, per l'exèrcit del soldà otomà Mehmet II entre el 6 d'abril i el 29 de maig del 1453. La caiguda de la ciutat en mans dels turcs constituí el punt final de l'Imperi Romà. (ca)
- Pád Konstantinopole do rukou Osmanských Turků, v nějž vyústilo obležení z roku 1453 (trvalo od 2. dubna do 29. května), představuje definitivní zánik Byzantské říše a okamžik, kdy se Osmanská říše stala v Evropě velmocí ovládající Balkán a východní Středomoří. Bitva byla poměrně jednostrannou záležitostí. Francouzská miniatura obléhání Konstantinopole z 15. století (cs)
- Η Άλωση της Κωνσταντινούπολης υπήρξε το αποτέλεσμα της πολιορκίας της βυζαντινής πρωτεύουσας, της οποίας Αυτοκράτορας ήταν ο Κωνσταντίνος ΙΑ΄ Παλαιολόγος, από τον οθωμανικό στρατό, με επικεφαλής τον σουλτάνο Μωάμεθ Β΄. Η πολιορκία διήρκεσε από τις 6 Απριλίου έως την Τρίτη, 29 Μαΐου 1453 (Ιουλιανό ημερολόγιο). Η άλωση αυτή της Κωνσταντινούπολης, σήμανε και το τέλος της υπερχιλιετούς Βυζαντινής Αυτοκρατορίας. (el)
- Kiam Mehmedo la 2-a supreniris la tronon en 1451 li dediĉis sin mem al plifortigado de la Otomana Mararmeo kaj en la sama jaro faris preparojn por la konkero de Konstantinopolo. En la mallarĝa markolo Bosporo, ekzistis fortikaĵo Anadoluhisarı, konstruita de lia praavo Bajezido la 1-a sur la azia flanko; Mehmedo starigis paran pli fortan fortikaĵon nomita Rumelihisarı sur la eŭropa flanko kaj tiel havi kompletan kontrolon de la markolo. Kompletiginta la fortikaĵojn, Mehmedo ekpagigis imposton al ŝipoj pasantaj ene de atingo de ties kanonoj. Venezia ŝipo rifuzanta signalojn halti, estis sinkita per ununura pafo kaj ĉiujn la transvivintajn maristojn oni senkapigis. (eo)
- The Fall of Constantinople, also known as the Conquest of Constantinople, was the capture of the capital of the Byzantine Empire by the Ottoman Empire. The city fell on 29 May 1453 as part of the culmination of a 53-day siege which had begun on 6 April. The city's collapse marked the end of the Middle Ages. (en)
- Die Eroberung von Konstantinopel im Jahr 1453 (es wird auch vom Fall Konstantinopels gesprochen) durch ein etwa 80.000 Mann starkes Belagerungsheer des osmanischen Sultans Mehmed II. beendete das Byzantinische Reich. Die Verteidigung der Stadt oblag Kaiser Konstantin XI., der 7000 bis 10.000 Soldaten zur Verfügung hatte und aller Wahrscheinlichkeit nach während des letzten Sturms auf die Stadt fiel. (de)
- Konstantinoplaren erorialdia 1453ko apirilaren 6 eta 1453ko maiatzaren 29 arteko setioaren ondoren Mehmed II.a otomandar sultanaren Bizantziar Inperioko hiriburuaren konkista izan zen. Hiria Konstantino XI.a Palaiologos enperadoreak defendatu zuen. (eu)
- Kejatuhan Konstantinopel (bahasa Yunani Pertengahan: Ἅλωσις τῆς Κωνσταντινουπόλεως, translit. Hálosis tís Konstantinoupóleos; bahasa Turki: İstanbul'un Fethi) adalah peristiwa jatuhnya ibu kota Romawi Timur, Konstantinopel ke tangan Kesultanan Utsmaniyah yang dipimpin oleh Mehmed II Sang Penakluk pada tanggal 29 Mei 1453 (Kalender Julian), merupakan peristiwa penting yang merupakan salah satu penanda berakhirnya Abad Pertengahan. Pergantian kekuasaan dari Kekaisaran Romawi Timur kepada Kesultanan Utsmaniyah ini menyebabkan jalur perdagangan antara Eropa dan Asia Barat di Laut Tengah terputus. Persediaan rempah-rempah untuk dunia Kristen yang dulunya bisa didapatkan di Konstantinopel tidak tersedia lagi karena konflik antar agama Kristen dan Islam. Para pedagang terpaksa mencari jalur lain (in)
- La chute de Constantinople ou encore la prise de Constantinople (en grec médiéval : Ἅλωσις τῆς Κωνσταντινουπόλεως, litt. « La prise de Constantinople » ; en turc : Konstantiniyye'nin fethi (ou İstanbul'un fethi), litt. « La conquête de Constantinople (ou d'Istanbul) ») est un siège historique qui aboutit, le 29 mai 1453, à la prise de la ville par les troupes ottomanes conduites par Mehmed II. Elle marque la disparition de l’Empire romain d'Orient, aussi qualifié d'Empire byzantin, et sa fin définitive en tant qu’entité politique et juridique. (fr)
- L'ultimo assedio di Costantinopoli (in greco Ἅλωσις τῆς Κωνσταντινουπόλεως; in turco İstanbul'un Fethi), detto anche caduta di Costantinopoli o conquista di Costantinopoli, fu la battaglia che valse la conquista turco-ottomana di Costantinopoli, capitale dell'Impero bizantino, al culmine di un assedio durato 53 giorni, dal 6 aprile al 29 maggio 1453. Secondo alcuni storici, la caduta, alternativamente alla scoperta delle Americhe, è da intendere come la fine del Medioevo e l'inizio dell'era moderna. (it)
- Upadek Konstantynopola (gr. Άλωση της Κωνσταντινούπολης, trb. Alose tes Konstantinupoles) – we wtorek 29 maja 1453 roku wojska Imperium Osmańskiego zajęły Konstantynopol. Zdobycie miasta oraz śmierć ostatniego cesarza bizantyjskiego Konstantyna XI pociągnęły za sobą ostateczny upadek Cesarstwa wschodniorzymskiego. Zwycięstwo to dało Turkom panowanie nad wschodnim basenem Morza Śródziemnego i otworzyło drogę do podboju Europy powstrzymanego dopiero przez Jana III Sobieskiego pod Wiedniem w roku 1683. (pl)
- Queda de Constantinopla (em grego medieval: Ἅλωσις τῆς Κωνσταντινουπόλεως; romaniz.: Halōsis tēs Kōnstantinoupoleōs; em turco: İstanbul'un Fethi) foi a captura da capital do Império Bizantino pelo exército invasor otomano no domingo de Pentecostes, 29 de maio de 1453. Os atacantes foram comandados pelo sultão Maomé II, o Conquistador, de 21 anos, que derrotou soldados comandados pelo imperador Constantino XI Paleólogo e assumiu o controle da capital imperial, encerrando um cerco militar de 53 dias, iniciado em 6 de abril de 1453. Após conquistar a cidade, o sultão Maomé II transferiu a capital do Estado otomano de Edirne para Constantinopla e estabeleceu sua corte ali. (pt)
- Konstantinopels fall är den händelse år 1453, då det bysantinska rikets huvudstad Konstantinopel belägrades och erövrades av Osmanska riket under ledning av sultan Mehmet II. Staden Konstantinopel försvarades av kejsaren Konstantin XI Palaiologos men föll tisdagen den 29 maj 1453. Än idag betraktar många greker tisdagen som veckans otursdag. Konstantinopels fall brukar ofta få markera medeltidens slut och början för renässansen och tidigmodern tid, eftersom det var då som den gamla religiösa ordningen upphörde i Europa. (sv)
- Падение Константинополя в 1453 году (греч. Άλωση της Κωνσταντινούπολης, осман. فتح قسطنطنیه, тур. İstanbul'un fethi, Kostantinopolis Kuşatması; итал. Assedio di Costantinopoli, Caduta di Costantinopoli) — осада столицы Византийской империи Константинополя армией османского султана Мехмеда II, которая началась 6 апреля и закончилась 29 мая 1453 года захватом города османской армией. Падение Константинополя ознаменовало уничтожение Восточной Римской империи, также называемой Византийской. (ru)
- Оборона Константинополя (грец. Ἅλωσις τῆς Κωνσταντινουπόλεως, Halōsis tēs Kōnstantinoupoleōs) — битва, що відбувалася між християнською Візантійською та ісламською Османською імперіями за володіння Константинополем. Почалася 6 квітня з облоги візантійської столиці турками-османами під командуванням султана Мехмеда II Фатіха. Візантійці, яких очолював імператор Костянтин XI, підтримали католицькі держави Венеції, Генуї та Святий Престол. Облога міста тривала 53 дні. 29 травня 1453 року, завдяки артилерії, Османське військо взяло Константинополь штурмом. Його падіння поклало край існуванню Візантійської імперії, перервало 1500-літню греко-римську традицію регіону й завдало великого удару по європейському християнському світу. Османи перенесли свою столицю до Константинополя, який перейменува (uk)
|
_by_Jean_Le_Tavernier_after_1455.jpg?width=300)
_by_Jean_Le_Tavernier_after_1455.jpg?width=300){kind=link}
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
_by_Jean_Le_Tavernier_after_1455.jpg){kind=link}
.svg){kind=link}
