| dbo:abstract
|
- الْمُعْتَزِلَةُ (والمفرد: مُعْتَزِلِيّ) هي فرقةٌ كلاميّةٌ ظهرت في أواخر العصر الأموي (بداية القرن الثاني الهجري) في البصرة وازدهرت في العصر العباسي. لعبت المعتزلة دورًا رئيسيًا على المستوى الديني والسياسي. غلبت على المعتزلة النزعةُ العقلية فاعتمدوا على العقل في تأسيس عقائدهم وقدموه على النقل، وقالوا بالفكر قبل السمع، ورفضوا الأحاديث، وقالوا بوجوب معرفة الله بالعقل ولو لم يرد شرعٌ بذلك، وأنه إذا تعارض النص مع العقل قدموا العقل لأنه أصل النص، ولا يتقدم الفرع على الأصل، والحسن والقبح يجب معرفتهما بالعقل، فالعقل بذلك موجبٌ، وآمرٌ وناهٍ، ينقدُهم معارضوهم أنهم غالوا في استخدام العقل وجعلوه حاكمًا على النص، وبذلك اختلفوا عن السلفية الذين استخدموا العقل وسيلة لفهم النص وليس حاكمًا. من أشهر المعتزلة واصل بن عطاء، وعمرو بن عبيد، وإبراهيم النظام، وهشام بن عمرو الفوطي، والزمخشري صاحب تفسير الكشاف، والجاحظ، والخليفة المأمون، والقاضي عبد الجبار. كان للمعتزلة تأكيدٌ على موضوع التوحيد. وبقي القليل من آثار المعتزلة لقرون ولم يعرف عنه سوى من كتابات آخرين أشاروا إليهم عبورًا أو عارضوهم، إلى أن اكتشفت البعثة المصرية في اليمن أهم كتاب في مذهب الاعتزال وهو «المغني في أبواب التوحيد والعدل» للقاضي عبد الجبار وله أيضًا كتاب شرح الأصول الخمسة. وصلت الحركة إلى ذروتها السياسية خلال الخلافة العباسية خلال محنة خلق القرآن، وهي فترة الاضطهاد الديني التي أسسها الخليفة العباسي المأمون حيث عاقب علماء الدين، أو سجنوا أو حتى القتل ما لم يمتثلوا لعقيدة المعتزلة. واستمرت هذه السياسة في عهد المعتصم والواثق. (ar)
- El mutazilisme (àrab: المعتزلة, al-mu`tazila, ‘els que s'abstenen’) va ser un corrent de pensament islàmic aparegut al segle viii, alhora i en paral·lel que el sunnisme i el xiisme, però que va desaparèixer definitivament al segle xiii, essencialment integrat pel sunnisme. La teologia mutazilita es basava en la lògica i el racionalisme, inspirant-se en la filosofia grega i en la raó (logos), les quals intentava combinar amb les doctrines islàmiques i demostrar-ne la compatibilitat. Aquesta idea, represa diverses vegades pels altres corrents musulmans, de vegades amb reticència, va retrocedir clarament a partir del segle xiii, quan les autoritats religioses sunnites van considerar que la revelació divina no ha de ser sotmesa a la crítica humana. Així, a partir d'Averrois, es viu una "pèrdua d'audiència de la filosofia en benefici de la mística". Abans d'això, però, l'enfocament filosòfic mutazilita va viure moments de gran influència, arribant a ser considerat, durant certs períodes, "doctrina d'Estat" sota el Califat Abbàssida. Les idees filosòfiques heretades del mutazilisme continuen en part vigents dins del xiisme zaydita, però limitades només a alguns aspectes. (ca)
- Mu’tazila (arabsky معتزلة, separatisté, z arabského i'tazala = oddělit se) je teologicko-filozofický směr sunnitského islámu, „který do Islámské teologie zavedl racionalismus řecké filozofie a položil základy systematického dogmatismu sunny“. Zakladateli této školy byli Wásil ibn Atá’ (700–748) a jeho následovník Amr ibn Ubajd († 761). Wásil byl žákem Hasana al-Basrího, který vedl jednu z prvních teologických škol v Basře. Traduje se, že Wásil se s kroužkem svého učitele rozešel v otázce muslimů, kteří se provinili těžkým hříchem. V islámu převládaly dva opačné názory: cháridžovci hlásali, že spácháním těžkého hříchu se muslim automaticky stává nevěřícím (káfir), kterého Bůh i ostatní věřící (mu'min) zatracují. naproti tomu tvrdili, že muslim zůstává věřícím i po hříchu a může ho rozsoudit pouze Bůh. Podle Wásila zůstává hříšník věřícím, a je tedy součástí komunity jako muslim, ale stává se zkaženým (fásiq), a bude tedy za svůj hřích souzen Bohem. S tímto výkladem však Hasan nesouhlasil a lakonicky to okomentoval: "opustil nás" (i’tazala anná), z čehož byl posléze odvozen název školy – mu’tazila. Stoupenci mu’tazily nazývají sami sebe „lidmi spravedlnosti a jedinosti“ (arabsky ahl at-tawhíd wa'l-’adl), což odpovídá dvěma základním dogmatům této školy, učení o jedinečnosti boží a jeho spravedlnosti. Podle nich má člověk svobodnou vůli, a je tedy zodpovědný za své konání. Páchá-li zlo, musí za to být „nemilosrdně potrestán“. (cs)
- Οι Μουτάζιλα (Αραβικά: المعتزلة) είναι μια ισλαμική σχολή θεωρητικής θεολογίας που αναπτύχθηκε στη Βασόρα και τη Βαγδάτη κατά την περίοδο από τον 8ο έως και τον 10ο αιώνα. Στα αραβικά, μουτάζιλα σημαίνει «απομονωτιστές», «διαφοροποιημένοι» ή «απομακρυσμένοι» από την πίστη, όνομα που τους απέδωσαν οι αντίπαλοι τους ισλαμιστές θεολόγοι, επειδή απέκλιναν από ορισμένες επίσημες αρχές ερμηνείας του Ισλάμ. Οι ίδιοι ονόμαζαν τους εαυτούς τους «ανθρώπους της δικαιοσύνης και της ενότητας του Θεού» (άχλ αλ - 'αδλ ουά λ - Ταουχίντ). Οι δύο βασικότερες θέσεις τους ήταν η δικαιοσύνη του Θεού και η απόλυτη ενότητα και μοναδικότητα του. Από τη δεύτερη θέση συνάγεται και η ίσως πιο γνωστή πεποίθηση τους ότι, επομένως, το Κοράνι δεν είναι άκτιστο και αδημιούργητο ή συν-αιώνιο με τον Θεό, αλλά δημιουργημένο από τον Θεό. Σε άμεση συνάφεια με την προηγούμενη θέση υποστήριζαν επίσης ότι οι διαταγές του Θεού επιδέχονται λογική σκέψη και έρευνα: η γνώση πηγάζει από τον λόγο και επομένως ο λόγος, η λογική σκέψη, είναι το τελικό κριτήριο διάκρισης του δίκαιου από το άδικο και κριτήριο του θρησκευτικού νόμου (Κορανίου). Οι Μουταζιλίτες ήταν οι πρώτοι "διανοητές" θεολόγοι του Ισλάμ και έδωσαν την αρχική συστηματική μορφή στην «επιστήμη της ισλαμικής θεολογίας» (α'ιλμ αλ - καλάμ). Κυριάρχησαν στον θεολογικό κόσμο του Ισλάμ κατά τον 9ο και 10ο μ.Χ. αιώνα. Προκάλεσαν μεγάλες θεολογικές συζητήσεις και διαμάχες. Χρησιμοποίησαν μεθόδους της ελληνικής διαλεκτικής και τόνισαν το ρόλο του λόγου στην έκθεση των αξιών της ισλαμικής πίστης. Για να περιφρουρήσουν την ιδέα του ενός Θεού από τους ανθρωπομορφισμούς που δημιουργούν τα διάφορα ονόματα που δίνει το Κοράνι στον Θεό χρησιμοποίησαν τους αριστοτελικούς όρους «ουσία» και «συμβεβηκός» και έκαναν διάκριση ανάμεσα στη θεία ουσία και τις ιδιότητες της. Επιστράτευσαν τα επιχειρήματα της ελληνικής φιλοσοφίας και ιδιαίτερα της αριστοτελικής λογικής για να υποστηρίξουν τις θέσεις τους. Ωστόσο, παρά την μεγάλη του άνθηση κατά τον ισλαμικό «χρυσό αιώνα», το κίνημα αυτό παρέμεινε μετέπειτα στάσιμο λόγω της απουσίας θετικών αναφορών και της υπερ-πληθώρας εχθρικών αναφορών (όπως από το αντίπαλο κυρίαρχο δόγμα των Σουνιτών) και γύρω στον 13ο αιώνα έπαψε εντελώς να υπάρχει. Ένα είδος νεο-μουταζιλισμού παρατηρείται από τα τέλη του περασμένου αιώνα ως τις μέρες μας ανάμεσα σε "προοδευτικούς" μουσουλμάνους θεολόγους. (el)
- Die Muʿtazila (arabisch المعتزلة ‚die sich Absetzenden‘) war eine hauptsächlich in Basra und Bagdad vertretene theologische Strömung des Islam, die ihre Blütezeit zwischen dem 9. und 11. Jahrhundert erlebte. Sie war stark von der griechischen Philosophie beeinflusst und trat besonders im Kalām hervor, einer Form des theologischen Streitgesprächs mit rationalen Argumenten. Sie stellte die Willensfreiheit des Menschen in den Vordergrund ihrer Lehre. Innerhalb der Muʿtazila gab es verschiedene Lehrrichtungen, die jeweils nach ihrem Haupttheologen benannt waren. Die muʿtazilitische Theologie wurde über das 11. Jahrhundert hinaus in schiitischen Kreisen, insbesondere bei den Zaiditen, weiter gepflegt. In der Moderne gab es einige muslimische Theologen, die die Ideen der Muʿtazila wiederbelebt haben. Im Mittelalter hat die muʿtazilitische Theologie auch auf das Judentum ausgestrahlt, insbesondere auf die karäische Theologie. (de)
- El pensamiento Mustazilí, o Al-Mu'tazila (en árabe: المعتزلة, al-mu'tazila) es una escuela teológica del pensamiento islámico. Su origen data del siglo VIII y fue adoptada como enseñanza oficial durante el reinado del califa abasí Al-Ma'mun. Según la tradición, la Mu'tazila nació en Basora, a inicios del siglo II de la Hégira, donde Wasil ibn Ata (80 h/ 699 n.e. – 131 h/ 748 n. e.), fundador de esta escuela, fue alumno de Hasan al Basrí con quien habría discrepado en una clase respecto a la condición del pecador. Para Wasil, quien ha cometido pecado no ha pasado a ser infiel, pero tampoco es estrictamente creyente, por lo que considera que el pecador está en una condición intermedia entre ambos extremos. La posibilidad de que el pecador recupere su condición de creyente siempre está abierta. Se dice que cuando Wasil expresó esta opinión ante su maestro, éste comentó que el alumno se había "separado" (ittazala en árabe) de la opinión teológica del maestro y de sus compañeros, de donde vendría el nombre de la escuela que literalmente significa "la separada". El racionalismo de sus seguidores ha motivado en la actualidad algunos intentos para revivir esta corriente como contrapeso al fundamentalismo. Los mutazilíes constituyeron la primera escuela importante de teología islámica, que se formó entre los siglos IX y X bajo la protección de los califas abasíes en el Califato de Bagdad. Su constitución fue posible por la traducción al árabe de las obras filosóficas griegas en los siglos VIII y IX. Su punto de partida era la afirmación tajante de la justicia de Dios como atributo fundamental, al grado que durante mucho tiempo se les conoció como “Ashāb ul ‘adl”, es decir “Los Partidarios de la Justicia”. De este modo, los mu’tazilíes desarrollaron la tesis de la justicia divina a partir de tres argumentos elementales: 1._ Dios, el Sabio, el Justo, no hace nada sino por sabiduría y para (alcanzar) un objetivo. 2._ Dios no quiere el mal y no lo ordena y 3._ Dios no crea las acciones del hombre, buenas y malas, sino que el hombre es libre y creador de sus acciones. Por consiguiente, la forma de la justicia divina requiere del libre albedrío, puesto que el premio y el castigo serían absurdos si el individuo no gozara de libertad para elegir entre el bien y mal. Debido a que Dios es perfecto y justo, no puede dejar de recompensar el bien y castigar el mal. Desarrollaron un sistema de lectura del Corán dividiendo los "pasajes claros" -es decir, aquellos que serían tan explícitos que no necesitarían interpretación- de los "pasajes oscuros", asentando a los primeros como criterio para interpretar los segundos. En esta labor de interpretación también realizaban un análisis de la estructura poética y retórica del texto coránico. Esto deriva de la famosa tesis de que el Corán escrito en árabe no es la palabra divina hecha libro, sino un mensaje que Dios da al Hombre y que por eso tiene un carácter humano, luego, creado. (es)
- Muʿtazila (Arabic: المعتزلة al-muʿtazilah, English: "Those Who Withdraw, or Stand Apart", and who called themselves Ahl al-ʿAdl wa al-Tawḥīd, English: "Party of [Divine] Justice and Oneness [of God]"); was an Islamic group that appeared in early Islāmic history and were known for their neutrality in the dispute between Alī and his opponents after the death of the third caliph, Uthman. By the 10th century CE the term had also come to refer to an Islamic school of speculative theology (kalām) that flourished in Basra and Baghdad (8th–10th century). The later Mu'tazila school developed an Islamic type of rationalism, partly influenced by Ancient Greek philosophy, based around three fundamental principles: the oneness (Tawhid) and justice (Al-'adl) of God, human freedom of action, and the creation of the Quran. The Muʿtazilites are best known for rejecting the doctrine of the Quran as uncreated and co-eternal with God, asserting that if the Quran is the literal word of God, he logically "must have preceded his own speech". This went against the orthodox Sunni position (followed by the Ashʿarī, Māturīdī and the Traditionalist (Aṯhari) schools) which argued that with God being all knowing, his knowledge of the Quran must have been eternal, hence uncreated just like him. The school worked to resolve the theological "problem of evil", arguing that since God is just and wise, he cannot command what is contrary to reason or act with disregard for the welfare of His creatures; consequently evil must be regarded as something that stems from errors in human acts, arising from man's divinely bestowed free will.The Mu’tazila opposed secular rationalism, but believed that human intelligence and reason allowed Man to understand religious principles; that good and evil are rational categories that could be "established through unaided reason". The movement reached its political height during the Abbasid Caliphate during the "mihna", an 18-year period (833–851 CE) of religious persecution instituted by the 'Abbasid Caliph al-Ma'mun where religious scholars (such as Sunnis and Shias) were punished, imprisoned, or even killed unless they conformed to Muʿtazila doctrine, until it was reversed by al-Mutawakkil. In contemporary Salafi jihadism, "Muʿtazilite" is used as an epithet by rival groups hoping to undermine each others' credibility. (en)
- Aliran Muktazilah (i'tazala annâ; "memisahkan diri") muncul di Basrah, Irak, pada abad 2 H. Kelahirannya bermula dari tindakan Wasil bin Atha' (700-750 M) berpisah dari gurunya, yaitu Imam Hasan al-Bashri karena perbedaan pendapat. Hasan al-Bashri berpendapat mukmin yang melakukan dosa besar masih berstatus mukmin. Sementara Wasil bin Atha' berpendapat bahwa muslim yang berdosa besar bukanlah mukmin tapi juga bukan kafir. (in)
- Le mutazilisme, ou mu‘tazilisme dit aussi Al-mu'tazila, est une importante école de théologie musulmane ('Aqîda) qui se développe à partir du IIe siècle de l'Hégire/VIIIe siècle. Ce courant rejette radicalement l'anthropomorphisme divin, réfute l'idée que le Coran serait éternel et incréé et accorde une place centrale à la notion de libre arbitre humain dans ses fondements. La théologie mu'tazilite se développe notamment grâce aux œuvres traduites de philosophie grecque. Les outils développés par les Grecs, logique, raisonnement rationnel etc, sont alors remobilisés par ces théologiens musulmans en synergie avec les sources musulmanes, Coran et Sunna. Le rationalisme mu'tazilite n'est pas un rationnalisme séculier, les Mu’tazilites sont des rationalistes théologiques, puisqu'ils n'entendent pas formuler un système uniquement par l’exercice de la raison, indépendamment de toute Révélation. Les penseurs de cette école ne construisent pas un système de vérités basé sur la seule raison. Ils sont convaincus que les compréhensions religieuses sont accessibles à l'homme au moyen de son intelligence et de sa raison. Le mu'tazilisme est aujourd'hui peu représenté dans la communauté musulmane, le courant a connu un déclin progressif après l'établissement par le pouvoir abbasside du traditionalisme sunnite. L'approche héritée du mutazilisme reste aujourd'hui utilisée par des chiites, en particulier les zaïdites (Zayd ibn Ali fut lui-même l'élève de Wassil, théologien précurseur du mu'tazilisme) et dans le chiisme duodécimain. (fr)
- 무으타질라파(아랍어: المعتزلة) 또는 무타질라파는 바스라와 바그다드에서 번성한 이슬람의 사변 신학파로, 8세기 우마이야조에서 시작되어 9세기 무렵 압바스조 치하에서 칼리프 알마으문 치하에서 절정기를 맞았다. 특히 9세기 무으타질라 학자들은 그리스 철학을 이슬람 신학과 융합하여 독자적이고 정교한 신학 체계를 완성했다는 점에서 이슬람 신학사에서 중요한 가치를 지닌다. 그러나 추후 이들은 정치적인 이유로 박해를 받게 되었고, 절충적인 등이 등장하면서 점차 쇠퇴하였다. 대표적인 무으타질라파의 이론가로 바스라의 (아불 후다일), , 바그다드의 등이 있다. 무으타질라파는 그리스적 유산인 합리성과 이성(아끌)을 중시하였으며, 이를 신학 학설 수립에 도입하여 논리적인 체계를 세운 것은 이들이 처음이었다. 이들은 이성의 눈으로 사물을 바라볼 때 의문이 생기며, 그러한 의문에 답하는 과정에서 지식이 생겨난다고 보았다. 무으타질라 신학이 수립된 이후 이처럼 합리적인 논리 체계를 갖춘 사변 신학을 비로소 '칼람', 칼람을 연구하고 논거를 통해 교의의 타당함을 옹호하는 사변 신학자를 '무타칼림'('대화하는 이'라는 뜻, 복수는 '무타칼리문')이라 부르게 되었다. 정치적 관점에서는 무으타질라파는 여러 대립되는 입장을 융합하여 중도적 입장을 취하는 것을 원칙으로 하였으며, 이로써 극단적 대립을 완화하고 정치 체제의 안정성을 확보하려 노력하였다. (ko)
- ムゥタズィラ学派（アラビア語: المعتزلة、al-muʿtazilah）とは、イスラム教の神学の学派である。9世紀初頭から10世紀にかけてのイスラーム世界で大きな影響力を持ち、分散して少数派となった後も思想の一部はシーア派に継承された。 (ja)
- Het moetazilisme (ook mutazilisme, mu`tazilisme of mu’tazila) (Arabisch: المعتزلة) is een denkrichting in de islam die rond het midden van de 8e eeuw in Basra werd ontwikkeld door Wassil Ibn Ata. Kenmerkend voor het moetazilisme is het combineren van islamitische standpunten met aan de Griekse filosofie ontleende ideeën. Het floreerde gedurende de 8e-10e eeuw in de steden Basra en Bagdad, in het huidige Irak, gedurende de periode van de Abbasiden. De aanhangers van het moetazilisme zijn het bekendst van hun stellingname dat vanwege de perfecte eenheid en eeuwige natuur van Allah, de Koran geschapen van aard is, aangezien deze niet samen met God van dezelfde eeuwigdurende aard kan zijn. (nl)
- Il mutazilismo, mutazila o muʿtazila è una scuola di pensiero teologico islamico comparsa nel IX secolo (in Iraq). I seguaci delle scuole Mu'tazili erano noti per negare la non-creazione del Corano e la sua co-eternità con Dio. Da questa premessa, la dottrina Mu'tazili del kalām deduceva che i precetti di Dio fossero accessibili al pensiero umano e suscettibili di indagine razionale; quindi la conoscenza derivava dalla ragione, e quindi la ragione era arbitro finale nella decisione su cosa è bene e cosa è male. Ne seguiva che il "sacro precedente" non era un mezzo affidabile per stabilire cosa fosse giusto, poiché ciò che era obbligatorio in religione lo era solo in virtù della ragione. Nato a Bassora dal sunnismo, l'approccio mutazilita conobbe momenti di grande diffusione, e vi furono dei periodi in cui il mutazilismo fu la "dottrina di Stato" nel califfato abbaside durante l'epoca d'oro islamica. Dopo il X secolo perse seguito, e fu definitivamente abbandonato nel XIII secolo con la persecuzione dei filosofi. Oggigiorno alcuni suoi aspetti si ritrovano solo nello sciismo di orientamento zaydita: la teologia islamica moderna lo considera un'eresia, perché nega sostanzialmente l'eternità del Corano e perché tende ad affermare il libero arbitrio. Nel jihadismo moderno sono frequenti le accuse di mu'tazilismo fra i vari gruppi integralisti, nel tentativo di screditare dottrinariamente gli avversari. (it)
- Mu'taziliter (arabiska المعتزلة al-mu`tazilah) är en teologisk skola inom islam som utvecklades under 700- och 800-talet, och som åter fått aktualitet inom islamisk modernism och liberal islam. (sv)
- Mutazylizm (arab. المعتزلة al-mu’tazila, od اعتزل i’tazala „wycofać się”, "odseparować się") – racjonalistyczny kierunek w arabskiej filozofii średniowiecznej postulujący alegoryczne rozumienie Koranu w przypadku kolizji jego treści z rozumem. Na filozofię mutazylitów wpłynęła myśl grecka. Szczyt rozwoju tej szkoły teologiczno-filozoficznej przypadł na koniec VIII i początek IX wieku. W roku 833 doktryna mutazylicka została uznana za oficjalną doktrynę kalifatu muzułmańskiego.W 942 mutazylici zostali potępieni. (pl)
- Мутазили́ты (араб. المعتزلة, му‘тазила — «обособившиеся, отделившиеся, удалившиеся»; самоназвание أهل العدل و التوحيد, ахль аль-‘адль ва-т-таухид — «люди справедливости и единобожия») — представители первого крупного направления в каламе, игравшие значительную роль в религиозно-политической жизни Омейядского и Аббасидского халифата в VII—IX веках. Направление это было основано Василом ибн Атой и Амром ибн Убайдом в Басре после того, как они, согласно преданию, «обособились», покинув кружок Хасана аль-Басри. Существуют и другие версии происхождения названия данного направления. (ru)
- 穆爾太齊賴派（阿拉伯语：ا لمعتزلة al-muʿtazilah）是在8到10世紀盛行於巴士拉和巴格達的伊斯蘭神學及哲學派別。 該派主張《古蘭經》被造說，反對將《古蘭經》視為是無始、和真主同樣永恆的。因為若《古蘭經》是真主所創造，真主必定先於它而存在。如果把《古蘭經》也認為是無始的，就等於把真主與其造的《古蘭經》等同，就會導致多神論，損傷真主的獨一性。 該運動起源於伍麥葉王朝，在阿巴斯王朝達到鼎盛， 10 世紀之後勢衰。它被一些現代的主流伊斯蘭神學學者視為異端，因其拒絕古蘭經是永恆的。 (zh)
- Мутазиліти (араб. المعتزلة, латиніз. al-muʿtazila), («ті, що відособилися», «ті, що відділилися»; самоназва ахл ал-адл ва-таухід — люди справедливості та єдинобожжя) — представники першого масштабного напрямку в ісламському каламі. Напрямок виник за часів правління династії Омеядів, однак його розвиток відбувся за правління Аббасидів. Засновником мутазалізму вважається († 748), чиї прихильники «відособилися» від гуртка відомого богослова Хасана аль-Басрі у Басрі.Мутазилізм виник у період, коли мусульманське віровчення, ще не розробило своєї філософської бази, і стало об’єктом шаленої критики з боку представників різних релігійних та філософських шкіл. Мутазиліти зайнялися розробкою апологетики власного віровчення, підходячи до вирішення різноманітних проблем з позицій раціоналізму. Вони зуміли розробити свої фундаментальні ідеологічні постулати та успішно вести полеміку з християнами, юдеями та зороастрійцями (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Aliran Muktazilah (i'tazala annâ; "memisahkan diri") muncul di Basrah, Irak, pada abad 2 H. Kelahirannya bermula dari tindakan Wasil bin Atha' (700-750 M) berpisah dari gurunya, yaitu Imam Hasan al-Bashri karena perbedaan pendapat. Hasan al-Bashri berpendapat mukmin yang melakukan dosa besar masih berstatus mukmin. Sementara Wasil bin Atha' berpendapat bahwa muslim yang berdosa besar bukanlah mukmin tapi juga bukan kafir. (in)
- ムゥタズィラ学派（アラビア語: المعتزلة、al-muʿtazilah）とは、イスラム教の神学の学派である。9世紀初頭から10世紀にかけてのイスラーム世界で大きな影響力を持ち、分散して少数派となった後も思想の一部はシーア派に継承された。 (ja)
- Het moetazilisme (ook mutazilisme, mu`tazilisme of mu’tazila) (Arabisch: المعتزلة) is een denkrichting in de islam die rond het midden van de 8e eeuw in Basra werd ontwikkeld door Wassil Ibn Ata. Kenmerkend voor het moetazilisme is het combineren van islamitische standpunten met aan de Griekse filosofie ontleende ideeën. Het floreerde gedurende de 8e-10e eeuw in de steden Basra en Bagdad, in het huidige Irak, gedurende de periode van de Abbasiden. De aanhangers van het moetazilisme zijn het bekendst van hun stellingname dat vanwege de perfecte eenheid en eeuwige natuur van Allah, de Koran geschapen van aard is, aangezien deze niet samen met God van dezelfde eeuwigdurende aard kan zijn. (nl)
- Mu'taziliter (arabiska المعتزلة al-mu`tazilah) är en teologisk skola inom islam som utvecklades under 700- och 800-talet, och som åter fått aktualitet inom islamisk modernism och liberal islam. (sv)
- Mutazylizm (arab. المعتزلة al-mu’tazila, od اعتزل i’tazala „wycofać się”, "odseparować się") – racjonalistyczny kierunek w arabskiej filozofii średniowiecznej postulujący alegoryczne rozumienie Koranu w przypadku kolizji jego treści z rozumem. Na filozofię mutazylitów wpłynęła myśl grecka. Szczyt rozwoju tej szkoły teologiczno-filozoficznej przypadł na koniec VIII i początek IX wieku. W roku 833 doktryna mutazylicka została uznana za oficjalną doktrynę kalifatu muzułmańskiego.W 942 mutazylici zostali potępieni. (pl)
- Мутазили́ты (араб. المعتزلة, му‘тазила — «обособившиеся, отделившиеся, удалившиеся»; самоназвание أهل العدل و التوحيد, ахль аль-‘адль ва-т-таухид — «люди справедливости и единобожия») — представители первого крупного направления в каламе, игравшие значительную роль в религиозно-политической жизни Омейядского и Аббасидского халифата в VII—IX веках. Направление это было основано Василом ибн Атой и Амром ибн Убайдом в Басре после того, как они, согласно преданию, «обособились», покинув кружок Хасана аль-Басри. Существуют и другие версии происхождения названия данного направления. (ru)
- 穆爾太齊賴派（阿拉伯语：ا لمعتزلة al-muʿtazilah）是在8到10世紀盛行於巴士拉和巴格達的伊斯蘭神學及哲學派別。 該派主張《古蘭經》被造說，反對將《古蘭經》視為是無始、和真主同樣永恆的。因為若《古蘭經》是真主所創造，真主必定先於它而存在。如果把《古蘭經》也認為是無始的，就等於把真主與其造的《古蘭經》等同，就會導致多神論，損傷真主的獨一性。 該運動起源於伍麥葉王朝，在阿巴斯王朝達到鼎盛， 10 世紀之後勢衰。它被一些現代的主流伊斯蘭神學學者視為異端，因其拒絕古蘭經是永恆的。 (zh)
- الْمُعْتَزِلَةُ (والمفرد: مُعْتَزِلِيّ) هي فرقةٌ كلاميّةٌ ظهرت في أواخر العصر الأموي (بداية القرن الثاني الهجري) في البصرة وازدهرت في العصر العباسي. لعبت المعتزلة دورًا رئيسيًا على المستوى الديني والسياسي. غلبت على المعتزلة النزعةُ العقلية فاعتمدوا على العقل في تأسيس عقائدهم وقدموه على النقل، وقالوا بالفكر قبل السمع، ورفضوا الأحاديث، وقالوا بوجوب معرفة الله بالعقل ولو لم يرد شرعٌ بذلك، وأنه إذا تعارض النص مع العقل قدموا العقل لأنه أصل النص، ولا يتقدم الفرع على الأصل، والحسن والقبح يجب معرفتهما بالعقل، فالعقل بذلك موجبٌ، وآمرٌ وناهٍ، ينقدُهم معارضوهم أنهم غالوا في استخدام العقل وجعلوه حاكمًا على النص، وبذلك اختلفوا عن السلفية الذين استخدموا العقل وسيلة لفهم النص وليس حاكمًا. (ar)
- El mutazilisme (àrab: المعتزلة, al-mu`tazila, ‘els que s'abstenen’) va ser un corrent de pensament islàmic aparegut al segle viii, alhora i en paral·lel que el sunnisme i el xiisme, però que va desaparèixer definitivament al segle xiii, essencialment integrat pel sunnisme. Les idees filosòfiques heretades del mutazilisme continuen en part vigents dins del xiisme zaydita, però limitades només a alguns aspectes. (ca)
- Mu’tazila (arabsky معتزلة, separatisté, z arabského i'tazala = oddělit se) je teologicko-filozofický směr sunnitského islámu, „který do Islámské teologie zavedl racionalismus řecké filozofie a položil základy systematického dogmatismu sunny“. Stoupenci mu’tazily nazývají sami sebe „lidmi spravedlnosti a jedinosti“ (arabsky ahl at-tawhíd wa'l-’adl), což odpovídá dvěma základním dogmatům této školy, učení o jedinečnosti boží a jeho spravedlnosti. Podle nich má člověk svobodnou vůli, a je tedy zodpovědný za své konání. Páchá-li zlo, musí za to být „nemilosrdně potrestán“. (cs)
- Οι Μουτάζιλα (Αραβικά: المعتزلة) είναι μια ισλαμική σχολή θεωρητικής θεολογίας που αναπτύχθηκε στη Βασόρα και τη Βαγδάτη κατά την περίοδο από τον 8ο έως και τον 10ο αιώνα. Στα αραβικά, μουτάζιλα σημαίνει «απομονωτιστές», «διαφοροποιημένοι» ή «απομακρυσμένοι» από την πίστη, όνομα που τους απέδωσαν οι αντίπαλοι τους ισλαμιστές θεολόγοι, επειδή απέκλιναν από ορισμένες επίσημες αρχές ερμηνείας του Ισλάμ. Οι ίδιοι ονόμαζαν τους εαυτούς τους «ανθρώπους της δικαιοσύνης και της ενότητας του Θεού» (άχλ αλ - 'αδλ ουά λ - Ταουχίντ). (el)
- El pensamiento Mustazilí, o Al-Mu'tazila (en árabe: المعتزلة, al-mu'tazila) es una escuela teológica del pensamiento islámico. Su origen data del siglo VIII y fue adoptada como enseñanza oficial durante el reinado del califa abasí Al-Ma'mun. Según la tradición, la Mu'tazila nació en Basora, a inicios del siglo II de la Hégira, donde Wasil ibn Ata (80 h/ 699 n.e. – 131 h/ 748 n. e.), fundador de esta escuela, fue alumno de Hasan al Basrí con quien habría discrepado en una clase respecto a la condición del pecador. Para Wasil, quien ha cometido pecado no ha pasado a ser infiel, pero tampoco es estrictamente creyente, por lo que considera que el pecador está en una condición intermedia entre ambos extremos. La posibilidad de que el pecador recupere su condición de creyente siempre está abiert (es)
- Die Muʿtazila (arabisch المعتزلة ‚die sich Absetzenden‘) war eine hauptsächlich in Basra und Bagdad vertretene theologische Strömung des Islam, die ihre Blütezeit zwischen dem 9. und 11. Jahrhundert erlebte. Sie war stark von der griechischen Philosophie beeinflusst und trat besonders im Kalām hervor, einer Form des theologischen Streitgesprächs mit rationalen Argumenten. Sie stellte die Willensfreiheit des Menschen in den Vordergrund ihrer Lehre. Innerhalb der Muʿtazila gab es verschiedene Lehrrichtungen, die jeweils nach ihrem Haupttheologen benannt waren. (de)
- Muʿtazila (Arabic: المعتزلة al-muʿtazilah, English: "Those Who Withdraw, or Stand Apart", and who called themselves Ahl al-ʿAdl wa al-Tawḥīd, English: "Party of [Divine] Justice and Oneness [of God]"); was an Islamic group that appeared in early Islāmic history and were known for their neutrality in the dispute between Alī and his opponents after the death of the third caliph, Uthman. By the 10th century CE the term had also come to refer to an Islamic school of speculative theology (kalām) that flourished in Basra and Baghdad (8th–10th century). (en)
- Le mutazilisme, ou mu‘tazilisme dit aussi Al-mu'tazila, est une importante école de théologie musulmane ('Aqîda) qui se développe à partir du IIe siècle de l'Hégire/VIIIe siècle. Ce courant rejette radicalement l'anthropomorphisme divin, réfute l'idée que le Coran serait éternel et incréé et accorde une place centrale à la notion de libre arbitre humain dans ses fondements. La théologie mu'tazilite se développe notamment grâce aux œuvres traduites de philosophie grecque. Les outils développés par les Grecs, logique, raisonnement rationnel etc, sont alors remobilisés par ces théologiens musulmans en synergie avec les sources musulmanes, Coran et Sunna. (fr)
- Il mutazilismo, mutazila o muʿtazila è una scuola di pensiero teologico islamico comparsa nel IX secolo (in Iraq). I seguaci delle scuole Mu'tazili erano noti per negare la non-creazione del Corano e la sua co-eternità con Dio. Da questa premessa, la dottrina Mu'tazili del kalām deduceva che i precetti di Dio fossero accessibili al pensiero umano e suscettibili di indagine razionale; quindi la conoscenza derivava dalla ragione, e quindi la ragione era arbitro finale nella decisione su cosa è bene e cosa è male. Ne seguiva che il "sacro precedente" non era un mezzo affidabile per stabilire cosa fosse giusto, poiché ciò che era obbligatorio in religione lo era solo in virtù della ragione. (it)
- 무으타질라파(아랍어: المعتزلة) 또는 무타질라파는 바스라와 바그다드에서 번성한 이슬람의 사변 신학파로, 8세기 우마이야조에서 시작되어 9세기 무렵 압바스조 치하에서 칼리프 알마으문 치하에서 절정기를 맞았다. 특히 9세기 무으타질라 학자들은 그리스 철학을 이슬람 신학과 융합하여 독자적이고 정교한 신학 체계를 완성했다는 점에서 이슬람 신학사에서 중요한 가치를 지닌다. 그러나 추후 이들은 정치적인 이유로 박해를 받게 되었고, 절충적인 등이 등장하면서 점차 쇠퇴하였다. 대표적인 무으타질라파의 이론가로 바스라의 (아불 후다일), , 바그다드의 등이 있다. 무으타질라파는 그리스적 유산인 합리성과 이성(아끌)을 중시하였으며, 이를 신학 학설 수립에 도입하여 논리적인 체계를 세운 것은 이들이 처음이었다. 이들은 이성의 눈으로 사물을 바라볼 때 의문이 생기며, 그러한 의문에 답하는 과정에서 지식이 생겨난다고 보았다. 무으타질라 신학이 수립된 이후 이처럼 합리적인 논리 체계를 갖춘 사변 신학을 비로소 '칼람', 칼람을 연구하고 논거를 통해 교의의 타당함을 옹호하는 사변 신학자를 '무타칼림'('대화하는 이'라는 뜻, 복수는 '무타칼리문')이라 부르게 되었다. (ko)
- Мутазиліти (араб. المعتزلة, латиніз. al-muʿtazila), («ті, що відособилися», «ті, що відділилися»; самоназва ахл ал-адл ва-таухід — люди справедливості та єдинобожжя) — представники першого масштабного напрямку в ісламському каламі. Напрямок виник за часів правління династії Омеядів, однак його розвиток відбувся за правління Аббасидів. Засновником мутазалізму вважається († 748), чиї прихильники «відособилися» від гуртка відомого богослова Хасана аль-Басрі у Басрі.Мутазилізм виник у період, коли мусульманське віровчення, ще не розробило своєї філософської бази, і стало об’єктом шаленої критики з боку представників різних релігійних та філософських шкіл. Мутазиліти зайнялися розробкою апологетики власного віровчення, підходячи до вирішення різноманітних проблем з позицій раціоналізму. Вони (uk)
|
_-_BAE09705.jpg?width=300)
_-_BAE09705.jpg?width=300){kind=link}
_-_BAE09705.jpg){kind=link}
_-_BAE09705.jpg){kind=link}