| dbo:abstract
|
- Itàlia va participar cada any entre 1956 i 1997, excepte en 1981, 1982, 1986, i de 1994 a 1996. No havia participat en el festival des de 1997 a causa de la falta d'interès per part de la RAI i dels italians, fins que a la fi de 2010 es van confirmar els rumors sobre la tornada d'Itàlia a l'edició de 2011, que es va celebrar a Düsseldorf. Itàlia s'ha caracteritzat per enviar el festival a molts dels seus cantants més reeixits a nivell internacional, com , Al Bano & Romina Power, Franco Battiato, Domenico Modugno, Nicola di Bari, Gigliola Cinquetti, Ricchi e Poveri i més recentment Jalisse, Marco Mengoni o Il Volo. Des del seu retorn el 2011, el representant és escollit per un comitè especial al Festival de Sanremo, sense importar la seva secció o resultat que obtingui. El seu retorn va ser més que excepcional, després que no figurés com cap de les favorites, el país va aconseguir un segon lloc amb el tema jazz Madness of love de Raphael Gualazzi amb 189 punts; encara que a la puntuació del jurat seria la de major valoració amb 251 punts però un 11è lloc del televot finalment li llevaria el triomf. El 2012 s'escolliria a la cantant Nina Zilli amb el tema L'amore è femmina amb què arribarien al tercer lloc a les apostes, però al festival tindrien un 9è lloc amb 101 punts, a causa de la mala valoració del televot. L'any 2013, Marco Mengoni i la seva balada L'essenziale van quedar, amb 126 punts, en el 7è lloc. Després de la seva bona ratxa de resultats, el 2014, Emma Marrone amb La Mia città va aconseguir un insuficient lloc 21è amb solament 33 punts. En 2015 Il Volo, guanyador de Sanremo, va aconseguir el tercer lloc amb 292 punts sent la favorita del televot però no del jurat.En 2016 va ser triada la subcampiona del festival de Sanremo, Francesca Michielin; encara que les apostes la situaven en el top 10, va haver de conformar-se amb la 16a posició amb 124 punts. En 2017, Francesco Gabbanni, a les poques hores de guanyar Sanremo, es va posar com a favorit en les apostes, sense rivalitat alguna al llarg de la carrera cap al festival. Però, per sorpresa, va ser setè per al jurat i sisè per al televot, de manera que va aconseguir finalment el 6è lloc, amb 334 punts. En 2018, la parella Ermal Meta-Fabrizio Moro, guanyadora de Sanremo, solament valorada per lluitar per un lloc entre els 10, va aconseguir un inesperat 5è lloc, amb el televot què va arrabassar de forma contundent els pocs punts del jurat, amb un total de 408 punts. Millor sort encara va córrer Mahmood en 2019 amb el tema Soldi, ja que va quedar en 2a posició amb 472 punts, la major puntuació aconseguida pel país fins ara. Després del bon palmarès dels últims anys, en 2021 va arribar l'esperada victòria de la mà de Måneskin. Malgrat la seva llarga absència, és el país més reeixit del Big Five fins avui, amb 7 Top 10 (2011, 2012, 2013, 2015, 2017, 2018 i 2019) i una victòria (2021) d'un total de 10 participacions des de la seva incorporació a aquest grup. En 31 ocasions, ha estat Itàlia en el TOP-10 dins de la final. (ca)
- Η Ιταλία έχει συμμετάσχει στο Διαγωνισμό Τραγουδιού της Eurovision 47 φορές από τότε που έκανε το ντεμπούτο της στον πρώτο διαγωνισμό το 1956. Ήταν μία από τις επτά χώρες που συμμετείχαν στον πρώτο διαγωνισμό, ο οποίος επηρεάστηκε από το Φεστιβάλ Μουσικής του Σαν Ρέμο. Η Ιταλία συμμετείχε στο διαγωνισμό αδιάκοπα μέχρι το 1980, διακόπτοντας τη συμμετοχή της σε πολλές περιπτώσεις κατά τη διάρκεια της δεκαετίας του 1980 και του 1990. Μετά από 13 χρόνια απουσίας που ξεκίνησε το 1998, η χώρα επέστρεψε στον διαγωνισμό το 2011. Η Ιταλία έχει κερδίσει τον διαγωνισμό τρεις φορές, μαζί με επιπλέον 15 τερματισμούς στην πρώτη πεντάδα. Η Ιταλία φιλοξένησε τον διαγωνισμό στη Νάπολη (1965), στη Ρώμη (1991) και στο Τορίνο (2022). Το 1958, ο Ντομένικο Μοντούνιο τερμάτισε τρίτος με το τραγούδι "Nel blu, dipinto di blu". Μετονομαζόμενο σε "Volare", το τραγούδι σημείωσε μεγάλη επιτυχία διεθνώς, φτάνοντας στο νούμερο ένα στο αμερικανικό Billboard Hot 100, καθώς κέρδισε και δύο Βραβεία Grammy στην πρώτη τους έκδοση. Ο Εμίλιο Περίκολι τερμάτισε επίσης τρίτος το 1963, πριν η Ιταλία κερδίσει για πρώτη φορά το 1964 με την και το τραγούδι "Non ho l'età". Η Τσικουέντι επέστρεψε στο διαγωνισμό το 1974 και τερμάτισε δεύτερη με το τραγούδι "", χάνοντας από τους ABBA. Η Ιταλία τερμάτισε τρίτη το 1975 με τους Wess και και το τραγούδι "Era". Το καλύτερο αποτέλεσμα της χώρας από τη δεκαετία του 1980 ήταν ο Ουμπέρτο Τότσι και ο Raf που τερμάτισαν τρίτοι το 1987. Η δεύτερη νίκη της Ιταλίας στον διαγωνισμό ήρθε το 1990 με τον Τότο Κουτούνιο και το τραγούδι "". Άλλα καλά αποτελέσματα της δεκαετίας του 1990 ήταν η Μία Μαρτίνι το 1992 και οι το 1997, που τερμάτισαν και οι δύο στην τέταρτη θέση. Μετά το 1997, η Ιταλία αποσύρθηκε από τον ανταγωνισμό. Στις 31 Δεκεμβρίου 2010, η Ευρωπαϊκή Ραδιοτηλεοπτική Ένωση (EBU) ανακοίνωσε ότι η Ιταλία θα επέστρεφε στον διαγωνισμό ως μέρος των "Μεγάλων Πέντε, δίνοντας έτσι στη χώρα αυτόματη πρόκριση για τον τελικό. Η επιστροφή της Ιταλίας στον διαγωνισμό αποδείχθηκε επιτυχημένη, τερματίζοντας στην πρώτη δεκάδα στους εννέα από τους τελευταίους έντεκα διαγωνισμούς (2011–22), συμπεριλαμβανομένων των δεύτερων θέσεων για τον Ραφαέλ Γκουαλάτσι (2011) και τον Μαχμούντ (2019) και την τρίτη θέση των Il Volo (2015). Οι Il Volo κέρδισαν την τηλεψηφοφορία, λαμβάνοντας ψήφους από όλες τις χώρες, αλλά ήρθαν έκτοι στην κριτική επιτροπή. Αυτή ήταν η πρώτη φορά από την εισαγωγή του συστήματος μικτής κριτικής επιτροπής–τηλεψηφοφορίας το 2009 που ο νικητής της τηλεψηφοφορίας δεν κατέληξε να κερδίσει τον διαγωνισμό. Η Ιταλία πέτυχε την τρίτη της νίκη στο διαγωνισμό το 2021, με το ροκ συγκρότημα Måneskin και το τραγούδι "Zitti e buoni". (el)
- Dieser Artikel befasst sich mit der Geschichte Italiens als Teilnehmer am Eurovision Song Contest. (de)
- La participación de Italia en el Festival de la Canción de Eurovisión se remonta a los inicios del concurso y ha tenido una exitosa, aunque accidentada trayectoria. La compañía de radiodifusión pública RAI fue una de las fundadoras de la Unión Europea de Radiodifusión y, en dicho rol, propuso la idea de un concurso musical a nivel continental, similar al exitoso Festival de la Canción de Sanremo. La idea sería luego adoptada e implementada por Marcel Bezençon, lanzando el Festival de la Canción de Eurovisión. Italia ha ganado en tres ocasiones el concurso: en 1964 con «Non ho l'età» de Gigliola Cinquetti, en 1990 con «Insieme: 1992», de Toto Cotugno y en 2021 con «Zitti e buoni» de la banda de rock Måneskin. Así mismo, el país ha obtenido en tres ocasiones el 2° puesto y en cinco, el 3° puesto. Debido a la fuerte conexión entre Sanremo y Eurovisión, Italia en su primera etapa como participante envió como representantes a los vencedores del festival de Sanremo. De esta forma, algunas de las grandes figuras de la música italiana actuaron en el concurso continental, entre los que que se pueden mencionar Umberto Tozzi, Al Bano y Romina Power, Franco Battiato, Domenico Modugno, Nicola di Bari, Gigliola Cinquetti y Ricchi e Poveri. Sin embargo, durante la década de los noventa el interés por parte de los italianos en el festival decayó, por lo que la RAI decidió dejar de participar ininterrumpidamente desde 1998. Tras una ausencia de 14 años, el 2 de diciembre de 2010, la UER y la RAI anunciaron el retorno de Italia a partir del Festival de Eurovisión 2011, organizado en Düsseldorf. Debido al tamaño de la contribución del país, la UER determinó que Italia clasificaría automáticamente a la final del evento, formando parte del llamado Big Five (que componen también Alemania, España, Francia y Reino Unido, el previo Big Four). Desde su retorno, Italia ha logrado ser el país del Big Five más exitoso: en su primera participación tras su retorno, Raphael Gualazzi obtuvo el segundo lugar, lo que repetiría Mahmood en 2019. Además, Il Volo obtuvo el tercer lugar y ganó la votación popular en la edición de 2015. Finalmente, el grupo Måneskin logró la tercera victoria italiana en 2021, con el tema «Zitti e buoni». Así mismo, en 5 ocasiones lograron colocarse dentro del Top 5 siendo en las ediciones de 2011 , 2015, 2018, 2019 y 2021 Debido al éxito y el aumento en el interés en la audiencia italiana, en 2014 Rai decidió de emitir ambas semifinales en el canal juvenil Rai 4, y la final pasó en 2016 a ser transmitido desde Rai 2 a la señal de Rai 1. Debido a su victoria el año pasado, la RAI ha organizado tres ediciones del Festival: la edición de 1965 en la Sala di Concerto della RAI en Nápoles, la edición de 1991 en los estudios Cinecittà de Roma y la edición de 2022 en el Pala Alpitour de Turín . (es)
- Italy has participated in the Eurovision Song Contest 47 times since making its debut at the first contest in 1956. It was one of the seven countries that competed at the first contest, which took inspiration from the Sanremo Music Festival. Italy competed at the contest without interruption until 1980, discontinuing its participation on a number of occasions during the 1980s and 1990s. After a 13-year absence starting in 1998, the country returned to the contest in 2011. Italy has won the contest three times, along with an additional 15 top-five finishes. Italy hosted the contest in Naples (1965), Rome (1991) and Turin (2022). In 1958, Domenico Modugno finished third with the song "Nel blu, dipinto di blu". Renamed "Volare", the song became a huge international hit, topping the US Billboard Hot 100 and winning two Grammy Awards at its first edition. Emilio Pericoli also finished third in 1963, before Italy won for the first time in 1964 with Gigliola Cinquetti and "Non ho l'età". Cinquetti returned to the contest in 1974 and finished second with the song "Sì", losing to ABBA. Italy then finished third in 1975 with Wess and Dori Ghezzi and the song "Era". The country's best result of the 1980s was Umberto Tozzi and Raf finishing third in 1987. Italy's second victory in the contest came in 1990 with Toto Cutugno and the song "Insieme: 1992". Other good 1990s results were Mia Martini in 1992 and Jalisse in 1997, who both finished fourth. After 1997, Italy withdrew from the competition. On 31 December 2010, the European Broadcasting Union (EBU) announced that Italy would be returning to the contest as part of the "Big Five", thereby granting the country automatic qualification for the final. Italy's return to the contest has proved to be successful, finishing in the top ten in nine of the last eleven contests (2011–22), including second places for Raphael Gualazzi (2011) and Mahmood (2019), and third place for Il Volo (2015). Il Volo won the televote, receiving votes from all countries, but came sixth with the juries. This was the first time since the introduction of the mixed jury–televote system in 2009 that the televote winner did not end up winning the contest. Italy achieved its third victory at the contest in 2021, with the rock band Måneskin and the song "Zitti e buoni". (en)
- L'Italie participe au Concours Eurovision de la chanson, depuis sa première édition, en 1956 et l'a remporté à trois reprises : en 1964, 1990 et 2021. L'Italie fait partie des cinq plus importants contributeurs financiers de l'UER, avec l’Allemagne, l’Espagne, la France et le Royaume-Uni. Ensemble, ils constituent le groupe dit des « Big Five ». Depuis l'édition 1999 du concours, ceux-ci ont la garantie d’une place automatique en finale, indépendamment de leur résultat, l'année précédente. (fr)
- Ghlac An Iodáil páirt i gComórtas Amhránaíochta na hEoraifíse don chéad uair sa bhliain 1956. (ga)
- Italia adalah satu dari tujuh negara yang mengikuti Kontes Lagu Eurovision dari pertama kontes ini digelar, yaitu pada tahun 1956. Italia telah ikut serta dalam Kontes Lagu Eurovision sebanyak 43 kali. Italia rutin mengirimkan perwakilannya di Kontes Lagu Eurovision sampai tahun 1997. Setelah absen selama empat belas tahun, Italia kembali berkompetisi di Kontes Lagu Eurovision 2011. Italia mencatatkan dua kali kemenangan sepanjang sejarah penyelenggaraan Kontes Lagu Eurovision. Pada tahun 1958, berhasil meraih posisi ketiga dengan menyanyikan lagu Nel blu, dipinto di blu. Lagu ini juga dikenal dengan judul Volare dan menjadi lagu terkenal dan masuk jajaran tangga lagu internasional. Pada Kontes Lagu Eurovision 1963, Italia kembali meraih tempat ketiga melalui dengan lagu Uno per tutte. Setahun setelah itu pada Kontes Lagu Eurovision 1964 Italia akhirnya berhasil meraih gelar juara untuk pertama kalinya lewat Gigliola Cinquetti dengan lagu Non ho l'età. Pada tahun 1974 Gigliola Cinquetti kembali bertanding dengan membawakan lagu berjudul Si dan berhasil menduduki tempat kedua setelah kalah oleh grup musik asal Swedia, ABBA dengan lagu Waterloo. Italia kembali meraih posisi ketiga pada tahun 1975 oleh Wess dan Dori Ghezzi dengan lagu Era. Prestasi terbaik Italia pada dekade 1980-an terjadi saat Umberto Tozzi dan Raf berhasil menduduki tempat ketiga pada tahun 1987. Kemenangan kedua Italia dicapai pada tahun 1990 oleh dengan lagu Insieme: 1992. Pada tahun 1992 dan 1997 Italia meraih kedudukan keempat oleh Mia Martini dan Jalisse. Italia tidak berpartisipasi dalam Kontes Lagu Eurovision dalam sejak tahun 1998 hingga kembali bertanding pada tahun 2011. Uni Penyiaran Eropa (EBU) mengumumkan bahwa mereka akan berusaha mengajak Italia untuk kembali ikut serta pada Kontes Lagu Eurovision 2010, bersama partisipan lainnya yang telah lama absen seperti Monako dan Austria. Namun, Italia tetap tidak berpartisipasi dengan alasan yang tidak diketahui. Pada tanggal 31 Desember 2010, secara resmi Uni Penyiaran Eropa mengumumkan bahwa Italia akan kembali ke kontes sebagai bagian dari "Big Five", di mana Italia akan secara otomatis masuk dalam putaran final. Kembalinya Italia diiringi dengan keberhasilan dengan lagu Madness of Love yang menduduki posisi kedua pada gelaran Kontes Lagu Eurovision 2011. Italia berhasil masuk dalam jajaran sepuluh besar sebanyak lima kali semenjak kembalinya Italia dalam pertandingan. Pada tahun 2015, Il Volo berhasil mengumpulkan suara televoting terbanyak, tetapi juri menempatkan dia di urutan keenam, dan membuat Il Volo harus puas di urutan ketiga di akhir acara. Semenjak diberlakukannya sistem voting 50/50 pada tahun 2009, baru kali ini kontestan yang mengumpulkan voting tertinggi tidak keluar sebagai juara. (in)
- L'Italia è tra i paesi fondatori dell'Eurovision Song Contest e vi ha partecipato senza interruzioni fino al 1980 per poi parteciparvi con diverse pause fino al 1997. Dopo un'assenza durata ben 13 edizioni, il paese è tornato a partecipare nel 2011 e da allora è uno dei cosiddetti Big Five, ossia i cinque Paesi che, in virtù dei loro investimenti nell'Unione europea di radiodiffusione (UER), partecipano direttamente alla finale dell'evento. La nazione ha vinto tre volte: nel 1964 con Non ho l'età (per amarti) di Gigliola Cinquetti, nel 1990 con Insieme: 1992 di Toto Cutugno e nel 2021 con Zitti e buoni dei Måneskin. Grazie a queste tre vittorie l'Italia ha ospitato per altrettante volte la manifestazione: nel 1965 presso l'auditorium Rai di Napoli, nel 1991 presso gli studi di Cinecittà a Roma e nel 2022 presso il PalaOlimpico a Torino. La partecipazione dell'Italia è curata dall'emittente di stato Rai, membro fondatore dell'UER. Fu proprio un giornalista Rai, Sergio Pugliese, ad ideare il festival musicale ispirandosi al Festival di Sanremo, che è stato spesso il metodo di selezione nazionale per il rappresentante italiano all'Eurovision Song Contest. (it)
- イタリアのユーロビジョン・ソング・コンテストでは、イタリアにおけるユーロビジョン・ソング・コンテストについて述べる。 (ja)
- Italië is een van de landen die al sinds de eerste editie (1956) deelnemen aan het Eurovisiesongfestival. Het land behoort, als een van de vijf grootste financiers van het songfestival, tot de vijf Grote Eurovisielanden, waarmee het altijd verzekerd is van deelname aan de grote finale. (nl)
- Włochy uczestniczą w Konkursie Piosenki Eurowizji od samego początku, czyli od 1956. Od czasu debiutu, konkursem w kraju zajmuje się włoski nadawca publiczny Rai. Reprezentantem kraju zazwyczaj zostanie laureat Festiwalu Piosenki Włoskiej w San Remo. Włochy trzykrotnie wygrały finał konkursu: w 1964 (Gigliola Cinquetti z piosenką „Non ho l’età”), 1990 (Toto Cutugno z piosenką „Insieme: 1992”), oraz w 2021 (Måneskin z piosenką „Zitti e buoni”). Do tej pory nadawca trzy razy pełnił funkcję gospodarza: w 1965, 1991 oraz 2022, a konkursy odbyły się odpowiednio: w Neapolu, Rzymie i Turynie. Telewizja włoska kilkukrotnie wycofywała się z udziału w konkursie. Po raz pierwszy nie wysłała swojego reprezentanta na konkurs w 1981, tłumacząc to „malejącym zainteresowaniem telewidzów”. Dwa lata później wróciła do konkursowej rywalizacji. Włochy nie wzięły również udziału w konkursie w 1986, by powrócić w kolejnym roku. Kraj nie wysłał swojego reprezentanta na konkursy w latach 1994–1996. Po powrocie na konkurs w 1997 telewizja wycofała się z udziału 1998, by powrócić po trzynastoletniej przerwie i uczestniczyć w finale konkursu w 2011. Telewizja dołączyła wówczas do grupy krajów tzw. „Wielkiej Czwórki” (tj. Niemiec, Francji, Hiszpanii i Wielkiej Brytanii), tworząc tzw. „Wielką Piątkę”, mającą zagwarantowane miejsce w finale dzięki wpłacaniu najwyższych składek organizacyjnych. (pl)
- Italien debuterade i Eurovision Song Contest 1956 och har till och med 2022 deltagit 47 gånger. Det italienska tv-bolaget Radiotelevisione Italiana (RAI) har varit ansvarig för Italiens medverkan varje år sedan 1956. Alla gånger man har varit med har landets artist och bidrag tagits ut genom den nationella musiktävlingen Sanremofestivalen. Italien har hittills stått som segrare i tävlingen vid tre tillfällen; 1964, 1990 och 2021. Italien har stått på pallplats vid ytterligare åtta gånger; tre andraplatser (1974, 2011 & 2019) och fem tredjeplatser (1958, 1963, 1975, 1987 & 2015). Italien är numera med i konstellationen The Big Five och är därmed direktkvalificerade till finalen nästkommande år. Italien behöver således aldrig kvalificera sig från semifinalen. (sv)
- A Itália é um dos sete países pioneiros do Festival Eurovisão da Canção. Participou frequentemente de 1956 a 1993, à exceção de 1981, 1982 e 1986. Ausentou-se do Festival em 1994, regressando em 1997, ausentando-se novamente e voltando 14 anos depois, em 2011. (pt)
- Италия участвовала в конкурсе песни «Евровидение» с 1956 года по 1997 год. Италия — одна из семи стран, которая участвовала в первом конкурсе (1956 года). В некоторые из 1980-х и 1990-х годов и затем с 1997 по 2010 годы подряд Италия не принимала участие в конкурсе. Входит в «Большую пятёрку» стран Евровидения, которым автоматически обеспечено место в финале, минуя полуфиналы. Страна трижды побеждала (на конкурсах 1964 и 1990, 2021 годов) и, соответственно, трижды проводила Евровидение в следующие годы (1965, 1991, 2022). На специальном телешоу-конкурсе лучших песен Евровидения, посвящённом 50-летнему юбилею конкурса, в 2005 году заняла второе место. За 45 лет участия Италия получила в финале 3769 баллов. (ru)
- 意大利自首次参加第一届1956年欧洲歌唱大赛后至2021年共参赛46次，当时是参加首次大赛的七个国家之一。意大利直至1997年经常参赛。在停止参赛14年后意大利在2011年重新参赛。意大利总共获得三次大赛冠军。 (zh)
- Італія бере участь у конкурсі пісні «Євробачення» з 1956 року з тривалою перервою між 1997 по 2010 роками. Італія — одна з семи країн, яка брала участь у першому конкурсі. Італійські артисти тричі перемагали на конкурсі: 1964 року перемогла Джильола Чінкветті, 1990 — Тото Кутуньо, 2021 — Måneskin. Італія належить до «Великої п'ятірки» країн-учасниць Євробачення, які за свої значні внески до Європейської мовної спілки відразу потрапляють до фіналу змагань. У 1958 році Доменіко Модуньйо фінішував третім із піснею «Nel blu, dipinto di blu». Перейменована на «Volare», ця пісня стала величезним міжнародним хітом, досягнувши першого місця в США та вигравши дві премії «Греммі» на своєму першому виданні. Еміліо Періколі також фінішував третім у 1963 р., перш ніж Італія вперше перемогла у 1964 р. з Джильйолою Чинкветті та «Non ho l'età». Чинкветті повернулася до змагань у 1974 році і фінішувала другою із піснею «Sì», програвши ABBA. Тоді Італія фінішувала третьою у 1975 році з Вессом та Дорі Гецці та піснею «Era». Найкращим результатом країни 1980-х років стали Умберто Тоцці та Раф, які фінішували на третьому місці в 1987 році. Друга перемога Італії на конкурсі прийшла в 1990 році разом з Тото Кутуньо та піснею . Іншими хорошими результатами 1990-х були Міа Мартіні в 1992 році та Джалісс у 1997 році, які обидва фінішували четвертими. Після 1997 року Італія вийшла зі змагань. 31 грудня 2010 р. Європейська спілка радіомовлення і телебачення оголосила, що Італія повернеться до конкурсу як частина «Великої п'ятірки», що означає, що вона автоматично потрапила у фінал. Повернення Італії до змагань виявилося успішним, фінішувавши в десятці найкращих у восьми з останніх десяти конкурсів (2011–21), включаючи другі місця у Рафаеля Гуалацці (2011) та Махмуда (2019), а гурт Il Volo фінішував третім 2015. Il Volo виграв телеголосування, отримавши голоси від усіх країн, але журі визнало їх шостими. З моменту запровадження системи голосування 50/50 у 2009 році, це був перший випадок, коли переможець телеглядачів не виграв конкурсу. Третя перемога на конкурсі Італії була 2021 року за участю рок-групи Måneskin та пісні «Zitti e buoni». (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Dieser Artikel befasst sich mit der Geschichte Italiens als Teilnehmer am Eurovision Song Contest. (de)
- L'Italie participe au Concours Eurovision de la chanson, depuis sa première édition, en 1956 et l'a remporté à trois reprises : en 1964, 1990 et 2021. L'Italie fait partie des cinq plus importants contributeurs financiers de l'UER, avec l’Allemagne, l’Espagne, la France et le Royaume-Uni. Ensemble, ils constituent le groupe dit des « Big Five ». Depuis l'édition 1999 du concours, ceux-ci ont la garantie d’une place automatique en finale, indépendamment de leur résultat, l'année précédente. (fr)
- Ghlac An Iodáil páirt i gComórtas Amhránaíochta na hEoraifíse don chéad uair sa bhliain 1956. (ga)
- イタリアのユーロビジョン・ソング・コンテストでは、イタリアにおけるユーロビジョン・ソング・コンテストについて述べる。 (ja)
- Italië is een van de landen die al sinds de eerste editie (1956) deelnemen aan het Eurovisiesongfestival. Het land behoort, als een van de vijf grootste financiers van het songfestival, tot de vijf Grote Eurovisielanden, waarmee het altijd verzekerd is van deelname aan de grote finale. (nl)
- A Itália é um dos sete países pioneiros do Festival Eurovisão da Canção. Participou frequentemente de 1956 a 1993, à exceção de 1981, 1982 e 1986. Ausentou-se do Festival em 1994, regressando em 1997, ausentando-se novamente e voltando 14 anos depois, em 2011. (pt)
- 意大利自首次参加第一届1956年欧洲歌唱大赛后至2021年共参赛46次，当时是参加首次大赛的七个国家之一。意大利直至1997年经常参赛。在停止参赛14年后意大利在2011年重新参赛。意大利总共获得三次大赛冠军。 (zh)
- Itàlia va participar cada any entre 1956 i 1997, excepte en 1981, 1982, 1986, i de 1994 a 1996. No havia participat en el festival des de 1997 a causa de la falta d'interès per part de la RAI i dels italians, fins que a la fi de 2010 es van confirmar els rumors sobre la tornada d'Itàlia a l'edició de 2011, que es va celebrar a Düsseldorf. L'any 2013, Marco Mengoni i la seva balada L'essenziale van quedar, amb 126 punts, en el 7è lloc. Després de la seva bona ratxa de resultats, el 2014, Emma Marrone amb La Mia città va aconseguir un insuficient lloc 21è amb solament 33 punts. (ca)
- Η Ιταλία έχει συμμετάσχει στο Διαγωνισμό Τραγουδιού της Eurovision 47 φορές από τότε που έκανε το ντεμπούτο της στον πρώτο διαγωνισμό το 1956. Ήταν μία από τις επτά χώρες που συμμετείχαν στον πρώτο διαγωνισμό, ο οποίος επηρεάστηκε από το Φεστιβάλ Μουσικής του Σαν Ρέμο. Η Ιταλία συμμετείχε στο διαγωνισμό αδιάκοπα μέχρι το 1980, διακόπτοντας τη συμμετοχή της σε πολλές περιπτώσεις κατά τη διάρκεια της δεκαετίας του 1980 και του 1990. Μετά από 13 χρόνια απουσίας που ξεκίνησε το 1998, η χώρα επέστρεψε στον διαγωνισμό το 2011. Η Ιταλία έχει κερδίσει τον διαγωνισμό τρεις φορές, μαζί με επιπλέον 15 τερματισμούς στην πρώτη πεντάδα. Η Ιταλία φιλοξένησε τον διαγωνισμό στη Νάπολη (1965), στη Ρώμη (1991) και στο Τορίνο (2022). (el)
- Italy has participated in the Eurovision Song Contest 47 times since making its debut at the first contest in 1956. It was one of the seven countries that competed at the first contest, which took inspiration from the Sanremo Music Festival. Italy competed at the contest without interruption until 1980, discontinuing its participation on a number of occasions during the 1980s and 1990s. After a 13-year absence starting in 1998, the country returned to the contest in 2011. Italy has won the contest three times, along with an additional 15 top-five finishes. Italy hosted the contest in Naples (1965), Rome (1991) and Turin (2022). (en)
- La participación de Italia en el Festival de la Canción de Eurovisión se remonta a los inicios del concurso y ha tenido una exitosa, aunque accidentada trayectoria. La compañía de radiodifusión pública RAI fue una de las fundadoras de la Unión Europea de Radiodifusión y, en dicho rol, propuso la idea de un concurso musical a nivel continental, similar al exitoso Festival de la Canción de Sanremo. La idea sería luego adoptada e implementada por Marcel Bezençon, lanzando el Festival de la Canción de Eurovisión. (es)
- Italia adalah satu dari tujuh negara yang mengikuti Kontes Lagu Eurovision dari pertama kontes ini digelar, yaitu pada tahun 1956. Italia telah ikut serta dalam Kontes Lagu Eurovision sebanyak 43 kali. Italia rutin mengirimkan perwakilannya di Kontes Lagu Eurovision sampai tahun 1997. Setelah absen selama empat belas tahun, Italia kembali berkompetisi di Kontes Lagu Eurovision 2011. Italia mencatatkan dua kali kemenangan sepanjang sejarah penyelenggaraan Kontes Lagu Eurovision. (in)
- L'Italia è tra i paesi fondatori dell'Eurovision Song Contest e vi ha partecipato senza interruzioni fino al 1980 per poi parteciparvi con diverse pause fino al 1997. Dopo un'assenza durata ben 13 edizioni, il paese è tornato a partecipare nel 2011 e da allora è uno dei cosiddetti Big Five, ossia i cinque Paesi che, in virtù dei loro investimenti nell'Unione europea di radiodiffusione (UER), partecipano direttamente alla finale dell'evento. (it)
- Włochy uczestniczą w Konkursie Piosenki Eurowizji od samego początku, czyli od 1956. Od czasu debiutu, konkursem w kraju zajmuje się włoski nadawca publiczny Rai. Reprezentantem kraju zazwyczaj zostanie laureat Festiwalu Piosenki Włoskiej w San Remo. Włochy trzykrotnie wygrały finał konkursu: w 1964 (Gigliola Cinquetti z piosenką „Non ho l’età”), 1990 (Toto Cutugno z piosenką „Insieme: 1992”), oraz w 2021 (Måneskin z piosenką „Zitti e buoni”). Do tej pory nadawca trzy razy pełnił funkcję gospodarza: w 1965, 1991 oraz 2022, a konkursy odbyły się odpowiednio: w Neapolu, Rzymie i Turynie. (pl)
- Италия участвовала в конкурсе песни «Евровидение» с 1956 года по 1997 год. Италия — одна из семи стран, которая участвовала в первом конкурсе (1956 года). В некоторые из 1980-х и 1990-х годов и затем с 1997 по 2010 годы подряд Италия не принимала участие в конкурсе. Входит в «Большую пятёрку» стран Евровидения, которым автоматически обеспечено место в финале, минуя полуфиналы. Страна трижды побеждала (на конкурсах 1964 и 1990, 2021 годов) и, соответственно, трижды проводила Евровидение в следующие годы (1965, 1991, 2022). За 45 лет участия Италия получила в финале 3769 баллов. (ru)
- Italien debuterade i Eurovision Song Contest 1956 och har till och med 2022 deltagit 47 gånger. Det italienska tv-bolaget Radiotelevisione Italiana (RAI) har varit ansvarig för Italiens medverkan varje år sedan 1956. Alla gånger man har varit med har landets artist och bidrag tagits ut genom den nationella musiktävlingen Sanremofestivalen. Italien har hittills stått som segrare i tävlingen vid tre tillfällen; 1964, 1990 och 2021. Italien har stått på pallplats vid ytterligare åtta gånger; tre andraplatser (1974, 2011 & 2019) och fem tredjeplatser (1958, 1963, 1975, 1987 & 2015). (sv)
- Італія бере участь у конкурсі пісні «Євробачення» з 1956 року з тривалою перервою між 1997 по 2010 роками. Італія — одна з семи країн, яка брала участь у першому конкурсі. Італійські артисти тричі перемагали на конкурсі: 1964 року перемогла Джильола Чінкветті, 1990 — Тото Кутуньо, 2021 — Måneskin. Італія належить до «Великої п'ятірки» країн-учасниць Євробачення, які за свої значні внески до Європейської мовної спілки відразу потрапляють до фіналу змагань. (uk)
|
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}