| dbo:abstract
|
- DP-Lager (englisch DP Camps) waren Einrichtungen zur vorübergehenden Unterbringung von Displaced Persons (DPs) nach dem Ende des Zweiten Weltkriegs in Deutschland, Österreich, Frankreich und Italien. (de)
- Displaced persons camps in post–World War II Europe were established in Germany, Austria, and Italy, primarily for refugees from Eastern Europe and for the former inmates of the Nazi German concentration camps. A "displaced persons camp" is a temporary facility for displaced persons, whether refugees or internally displaced persons. Two years after the end of World War II in Europe, some 850,000 people lived in displaced persons camps across Europe, among them Armenians, Poles, Latvians, Lithuanians, Estonians, Yugoslavs, Jews, Greeks, Russians, Ukrainians, Hungarians and Czechoslovaks. At the end of the Second World War, at least 40 million people had been displaced from their home countries, with about eleven million in Allied-occupied Germany. These included former prisoners of war, released slave laborers, and both non-Jewish and Jewish concentration-camp survivors. The Allies categorized the refugees as “displaced persons” (DPs) and assigned the responsibility for their care to the United Nations Relief and Rehabilitation Administration (UNRRA). (en)
- À l'issue de la Seconde Guerre mondiale, des camps de personnes déplacées en Europe sont ouverts en Allemagne, en Autriche et en Italie. Ils sont principalement destinés aux réfugiés venus d'Europe de l'Est et aux anciens prisonniers des camps de concentration du Troisième Reich. Un « camp de personnes déplacées » est une infrastructure temporaire d'accueil pour les personnes déplacées, qu'il s'agisse de réfugiés ou de déplacés internes. Deux ans après la fin de la Seconde Guerre mondiale en Europe, quelque 850 000 personnes vivent dans ces infrastructures implantées sur le continent, dont des Arméniens, des Polonais, des Lettons, des Lituaniens, des Estoniens, des Yougoslaves, des Grecs, des Russes, des Ukrainiens, des Hongrois, des Tchécoslovaques, y compris des Juifs de diverses nationalités. Au terme de la Seconde Guerre mondiale, au moins quarante millions de personnes avaient été déplacées depuis leurs patries, dont onze millions en Allemagne sous occupation alliée. Ces populations se composaient d'anciens prisonniers de guerre libérés des Allemands, de travailleurs forcés délivrés et de survivants juifs et non juifs des camps de concentration. Les Alliés désignent les réfugiés sous le nom de « personnes déplacées » et en confient la responsabilité à l'Administration des Nations unies pour le secours et la reconstruction (UNRRA). (fr)
- Obozy dla osób przemieszczonych działały po II wojnie światowej głównie na terenie Niemiec, Austrii (amerykańska i brytyjska strefa okupacyjna) i Włoch. Osoby przemieszczone pojawiły się na terenie III Rzeszy i państw przez nią podbitych w sposób najczęściej przymusowy. Naczelne Dowództwo Sil Sprzymierzonych wprowadziło podział na kilka kategorii: ewakuowani, uchodźcy wojenni i polityczni, więźniowie polityczni, pracownicy przymusowi i ochotniczy, pracownicy Organizacji Todt, osoby wydalone z innych krajów, osoby internowane, jeńcy wojenni, bezpaństwowcy. Od 1 października 1945 odpowiedzialność za nich przejęła od władz wojskowych UNRRA, mająca zająć się opieką nad nimi, zapewnieniem mieszkania, pożywienia, bezpieczeństwa oraz ich przyuczaniem do zawodu i transportem. Od lipca 1947 aż do ich zamknięcia obozami dipisów zajmowała się Międzynarodowa Organizacja Uchodźców. Większość obozów zamknięto w 1952. Wyjątkiem był obóz Föhrenwald w Wolfratshausen, zamknięty w 1957 r. (pl)
- Табори переміщених осіб або Табори Ді-Пі (з англ. Displaced Persons, скорочено: D.P., а в трансліті: Ді-Пі) — табори біженців, що існували з 1945 до початку 1950-х років для переміщених осіб на території Західної Німеччини, Австрії та Італії, зайнятих американськими, британськими й французькими військами. В таборах утримувалися іноземні примусові робітники і в'язні концентраційних таборів, виявлені переважно на території Німеччини та Австрії після краху нацистської Німеччини, а також військові та цивільні біженці від Червоної Армії та партизансько-комуністичних сил зі Східної, Центральної та Південно-Східної Європи. 1947 року в таких таборах у реквізованих військових казармах, воєнних робітничих оселях, школах тощо перебувало 1,6 млн біженців (здебільшого зі Східної і Південно-Східної Європи) — в тому числі близько 200 000 українців. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- DP-Lager (englisch DP Camps) waren Einrichtungen zur vorübergehenden Unterbringung von Displaced Persons (DPs) nach dem Ende des Zweiten Weltkriegs in Deutschland, Österreich, Frankreich und Italien. (de)
- Displaced persons camps in post–World War II Europe were established in Germany, Austria, and Italy, primarily for refugees from Eastern Europe and for the former inmates of the Nazi German concentration camps. A "displaced persons camp" is a temporary facility for displaced persons, whether refugees or internally displaced persons. Two years after the end of World War II in Europe, some 850,000 people lived in displaced persons camps across Europe, among them Armenians, Poles, Latvians, Lithuanians, Estonians, Yugoslavs, Jews, Greeks, Russians, Ukrainians, Hungarians and Czechoslovaks. (en)
- À l'issue de la Seconde Guerre mondiale, des camps de personnes déplacées en Europe sont ouverts en Allemagne, en Autriche et en Italie. Ils sont principalement destinés aux réfugiés venus d'Europe de l'Est et aux anciens prisonniers des camps de concentration du Troisième Reich. Un « camp de personnes déplacées » est une infrastructure temporaire d'accueil pour les personnes déplacées, qu'il s'agisse de réfugiés ou de déplacés internes. Deux ans après la fin de la Seconde Guerre mondiale en Europe, quelque 850 000 personnes vivent dans ces infrastructures implantées sur le continent, dont des Arméniens, des Polonais, des Lettons, des Lituaniens, des Estoniens, des Yougoslaves, des Grecs, des Russes, des Ukrainiens, des Hongrois, des Tchécoslovaques, y compris des Juifs de diverses nationa (fr)
- Obozy dla osób przemieszczonych działały po II wojnie światowej głównie na terenie Niemiec, Austrii (amerykańska i brytyjska strefa okupacyjna) i Włoch. Osoby przemieszczone pojawiły się na terenie III Rzeszy i państw przez nią podbitych w sposób najczęściej przymusowy. Naczelne Dowództwo Sil Sprzymierzonych wprowadziło podział na kilka kategorii: ewakuowani, uchodźcy wojenni i polityczni, więźniowie polityczni, pracownicy przymusowi i ochotniczy, pracownicy Organizacji Todt, osoby wydalone z innych krajów, osoby internowane, jeńcy wojenni, bezpaństwowcy. (pl)
- Табори переміщених осіб або Табори Ді-Пі (з англ. Displaced Persons, скорочено: D.P., а в трансліті: Ді-Пі) — табори біженців, що існували з 1945 до початку 1950-х років для переміщених осіб на території Західної Німеччини, Австрії та Італії, зайнятих американськими, британськими й французькими військами. В таборах утримувалися іноземні примусові робітники і в'язні концентраційних таборів, виявлені переважно на території Німеччини та Австрії після краху нацистської Німеччини, а також військові та цивільні біженці від Червоної Армії та партизансько-комуністичних сил зі Східної, Центральної та Південно-Східної Європи. (uk)
|
