| dbo:abstract
|
- The classical Japanese language (文語 bungo, "literary language"), also called "old writing" (古文 kobun), sometimes simply called "Medieval Japanese" is the literary form of the Japanese language that was the standard until the early Shōwa period (1926–1989). It is based on Early Middle Japanese, the language as spoken during the Heian period (794–1185), but exhibits some later influences. Its use started to decline during the late Meiji period (1868–1912) when novelists started writing their works in the spoken form. Eventually, the spoken style came into widespread use, including in major newspapers, but many official documents were still written in the old style. After the end of World War II, most documents switched to the spoken style, although the classical style continues to be used in traditional genres, such as haiku and waka. Old laws are also left in the classical style unless fully revised. (en)
- Le bungo (文語) est le nom donné à la langue classique et littéraire, japonaise, en opposition au kōgo, langue d'écriture actuelle inspirée du japonais parlé. (fr)
- El japonés clásico (文語 bungo?) es la variante de japonés hablado y escrito que se utilizó durante la era Heian en Japón, alrededor de los siglos X y XII. Es el sucesor del japonés antiguo y se caracteriza por tener una gran influencia del vocabulario chino y haber sufrido extensos cambios en su fonología. El japonés clásico fue el estándar para la forma escrita del lenguaje por mucho tiempo. Su uso comenzó a declinar después de la Restauración Meiji, cuando los novelistas comenzaron a escribir en japonés moderno, a pesar de que los periódicos y los documentos oficiales se siguiesen escribiendo en japonés clásico. Después de la Segunda Guerra Mundial, la mayoría del japonés escrito ya estaba representada por el japonés moderno. A pesar de todo, en la actualidad sigue teniendo uso literario, especialmente en géneros tradicionales como el haiku. (es)
- Bahasa Jepang Klasik (文語 bungo, berarti "bahasa sastra"), juga disebut sebagai bahasa Jepang Baku Kuno (古文 kobun), adalah bahasa Jepang tertulis yang pernah menjadi bentuk baku hingga Zaman Shōwa (1926–1989). Bentuk ini didasarkan dari bahasa Jepang Pertengahan Awal, suatu tahap bahasa Jepang yang digunakan pada zaman Heian (794–1185), tetapi menunjukkan beberapa pengaruh dari tahap selanjutnya. Penggunaannya bentuk ini mulai menurun selama Zaman Meiji (1868–1912) ketika para pujangga mulai menulis karya mereka dalam bentuk lisan. Akhirnya, gaya lisan mulai digunakan secara luas, termasuk di surat kabar utama, tetapi banyak dokumen resmi masih ditulis dengan gaya lama. Setelah akhir Perang Dunia II, sebagian besar kaidah persuratan beralih ke gaya lisan, meskipun gaya klasik terus digunakan dalam aliran tradisional, seperti haiku dan waka. Hukum-hukum yang ditulis pada zaman kuno juga dibiarkan dalam gaya klasik, kecuali jika ada revisi secara menyeluruh. (in)
- 일본어의 문어(일본어: 文語 분고(bungo)[*])는 헤이안 시대의 구어를 토대로 하고 있으므로, 태평양 전쟁 이전에서도 일상 회화에서는 사용되지 않았다. 문어는 원칙적으로 역사적 가나 표기법으로 쓰여졌다. 문어는 구어에 없는 어구나 문법을 가진다. 특히 용언의 활용에 현저하나, 일본어를 모어로 하는 사람의 경우, 감각적으로 습득가능한 문어적 표현도 있다. 현대 일본어의 (文章語)는 메이지 이후에 운동과 태평양 전쟁 이후에 GHQ가 추진한 일본어 간소화정책으로 인하여, 입말에 가까워졌다. 그러나 태평양 전쟁 이전에는 공문서류를 중심으로 문어(文語)가 널리 사용되었다. (ko)
- 文語体（ぶんごたい）は、文語を用いて書かれた日本語の文章形式のこと。 (ja)
- Бунго (яп. 文語, «литературный язык», «язык словесности») — литературная (стандартная) форма японского языка до 1945 года, основывающаяся на классическом японском языке эпохи Хэйан, однако с учётом произошедших с того времени фонетических изменений. Основные различия между бунго и разговорным японским заключались в грамматике и, отчасти, в лексическом составе (теоретически любое слово VIII века могло быть употреблено в тексте на бунго, хотя практически многие такие слова за это время уже перестали использоваться). До революции Мэйдзи бунго господствовал во всех областях письменности, кроме самых высоких (официальные документы, часть научной и художественной литературы писались «китайским письмом» — на камбуне, японском изводе вэньяня). После отмены камбуна и эту область занял бунго. С 1880-х годов началось движение за «разговорный язык» (яп. 口語 ко:го); появились первые его грамматики, он оказал влияние на язык художественной литературы, к началу XX века на него перешла пресса, а затем и появившееся радио. С 1910-х годов до 1945 года бунго держался только в официально-деловой сфере — на нём писались все документы, от квитанции из прачечной до указов императора. Осознавался не как особый язык, а как «высокая» форма национального языка (так считал классик японского языкознания Мотоки Токиэда). После Второй мировой войны, несмотря на уход бунго из повседневной письменности, он ценится как часть национального культурно-языкового наследия, преподаётся в школах. На бунго слагаются стихи в традиционных жанрах (танка и хокку), причём при этом избегаются китаизмы — канго. Многие слова из бунго, фактически не употребляющиеся в современных текстах, включаются в толковые словари японского языка, часто без специальных помет. Сегодня бунго сохраняется в качестве богослужебного языка Японской православной церкви. (ru)
- 古典日语（日语：文語／ぶんご Bungo */?），是日本昭和时期之前日语的标准文学形式。古典日语以中古日语即平安时代的口语为基础，同时也受到了后来的影响。古典日语的使用在明治时期后开始衰落，此时小说家开始选择以口语来书写。最终，口语形式得到了广泛的使用，主要报纸都开始以口语形式书写。但是，许多官方文件依然以旧有的形式书写。不过，在第二次世界大战后，大多数文件开始转而以口语形式书写。 (zh)
- Бунґо (яп. 文語, «літературна мова», «мова словесності») — літературна (стандартна) форма японської мови до 1945 року, що ґрунтується на класичній японській мові епохи Хейан, однак з урахуванням фонетичних змін, що відбулися з того часу. Основні відмінності між бунґо і розмовною японською полягали в граматиці і, почасти, в лексичному складі (теоретично будь-яке слово VIII століття могло вживатися в тексті на бунґо, хоча практично багато таких слів за цей час вже перестали використовуватися). До революції Мейдзі бунґо панувало у всіх галузях писемності, крім найвищих — офіційні документи, частина наукової та художньої літератури писалися «китайським письмом» — на , японському ізводі веньяню). Після скасування камбуну і цю галузь зайняло бунґо. Від 1880-х років почався рух за «розмовну мову» (яп. 口語 ко:ґо); з'явилися перші її граматики, вона вплинула на мову художньої літератури, до початку XX століття на неї перейшла преса, а потім і радіо, з його появою. Від 1910-х років до 1945 року бунґо трималося тільки в офіційно-діловій сфері — на ньому писалися всі документи, від квитанції з пральні до указів імператора. Сприймалося не як особлива мова, а як «висока» форма національної мови (так вважав класик японського мовознавства Мотокі Токіеда). Після Другої світової війни, попри відхід бунґо з повсякденної писемності, його цінують як частину національної культурно-мовної спадщини, викладають у школах. На бунґо складають вірші в традиційних жанрах (танка і хайку), уникаючи при цьому китаїзмів — . Багато слів з бунґо, фактично не використовуваних у сучасних текстах, включають у тлумачні словники японської мови, часто без спеціальних поміток. Нині бунґо зберігається як богослужбова мова Японської православної церкви. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Le bungo (文語) est le nom donné à la langue classique et littéraire, japonaise, en opposition au kōgo, langue d'écriture actuelle inspirée du japonais parlé. (fr)
- 일본어의 문어(일본어: 文語 분고(bungo)[*])는 헤이안 시대의 구어를 토대로 하고 있으므로, 태평양 전쟁 이전에서도 일상 회화에서는 사용되지 않았다. 문어는 원칙적으로 역사적 가나 표기법으로 쓰여졌다. 문어는 구어에 없는 어구나 문법을 가진다. 특히 용언의 활용에 현저하나, 일본어를 모어로 하는 사람의 경우, 감각적으로 습득가능한 문어적 표현도 있다. 현대 일본어의 (文章語)는 메이지 이후에 운동과 태평양 전쟁 이후에 GHQ가 추진한 일본어 간소화정책으로 인하여, 입말에 가까워졌다. 그러나 태평양 전쟁 이전에는 공문서류를 중심으로 문어(文語)가 널리 사용되었다. (ko)
- 文語体（ぶんごたい）は、文語を用いて書かれた日本語の文章形式のこと。 (ja)
- 古典日语（日语：文語／ぶんご Bungo */?），是日本昭和时期之前日语的标准文学形式。古典日语以中古日语即平安时代的口语为基础，同时也受到了后来的影响。古典日语的使用在明治时期后开始衰落，此时小说家开始选择以口语来书写。最终，口语形式得到了广泛的使用，主要报纸都开始以口语形式书写。但是，许多官方文件依然以旧有的形式书写。不过，在第二次世界大战后，大多数文件开始转而以口语形式书写。 (zh)
- The classical Japanese language (文語 bungo, "literary language"), also called "old writing" (古文 kobun), sometimes simply called "Medieval Japanese" is the literary form of the Japanese language that was the standard until the early Shōwa period (1926–1989). It is based on Early Middle Japanese, the language as spoken during the Heian period (794–1185), but exhibits some later influences. Its use started to decline during the late Meiji period (1868–1912) when novelists started writing their works in the spoken form. Eventually, the spoken style came into widespread use, including in major newspapers, but many official documents were still written in the old style. After the end of World War II, most documents switched to the spoken style, although the classical style continues to be used in (en)
- El japonés clásico (文語 bungo?) es la variante de japonés hablado y escrito que se utilizó durante la era Heian en Japón, alrededor de los siglos X y XII. Es el sucesor del japonés antiguo y se caracteriza por tener una gran influencia del vocabulario chino y haber sufrido extensos cambios en su fonología. (es)
- Bahasa Jepang Klasik (文語 bungo, berarti "bahasa sastra"), juga disebut sebagai bahasa Jepang Baku Kuno (古文 kobun), adalah bahasa Jepang tertulis yang pernah menjadi bentuk baku hingga Zaman Shōwa (1926–1989). Bentuk ini didasarkan dari bahasa Jepang Pertengahan Awal, suatu tahap bahasa Jepang yang digunakan pada zaman Heian (794–1185), tetapi menunjukkan beberapa pengaruh dari tahap selanjutnya. Penggunaannya bentuk ini mulai menurun selama Zaman Meiji (1868–1912) ketika para pujangga mulai menulis karya mereka dalam bentuk lisan. Akhirnya, gaya lisan mulai digunakan secara luas, termasuk di surat kabar utama, tetapi banyak dokumen resmi masih ditulis dengan gaya lama. Setelah akhir Perang Dunia II, sebagian besar kaidah persuratan beralih ke gaya lisan, meskipun gaya klasik terus digunaka (in)
- Бунго (яп. 文語, «литературный язык», «язык словесности») — литературная (стандартная) форма японского языка до 1945 года, основывающаяся на классическом японском языке эпохи Хэйан, однако с учётом произошедших с того времени фонетических изменений. Основные различия между бунго и разговорным японским заключались в грамматике и, отчасти, в лексическом составе (теоретически любое слово VIII века могло быть употреблено в тексте на бунго, хотя практически многие такие слова за это время уже перестали использоваться). До революции Мэйдзи бунго господствовал во всех областях письменности, кроме самых высоких (официальные документы, часть научной и художественной литературы писались «китайским письмом» — на камбуне, японском изводе вэньяня). После отмены камбуна и эту область занял бунго. (ru)
- Бунґо (яп. 文語, «літературна мова», «мова словесності») — літературна (стандартна) форма японської мови до 1945 року, що ґрунтується на класичній японській мові епохи Хейан, однак з урахуванням фонетичних змін, що відбулися з того часу. Основні відмінності між бунґо і розмовною японською полягали в граматиці і, почасти, в лексичному складі (теоретично будь-яке слово VIII століття могло вживатися в тексті на бунґо, хоча практично багато таких слів за цей час вже перестали використовуватися). До революції Мейдзі бунґо панувало у всіх галузях писемності, крім найвищих — офіційні документи, частина наукової та художньої літератури писалися «китайським письмом» — на , японському ізводі веньяню). Після скасування камбуну і цю галузь зайняло бунґо. (uk)
|
