| dbo:abstract
|
- Japanese pronouns (or Japanese deictic classifiers) are words in the Japanese language used to address or refer to present people or things, where present means people or things that can be pointed at. The position of things (far away, nearby) and their role in the current interaction (goods, addresser, addressee, bystander) are features of the meaning of those words. The use of pronouns, especially when referring to oneself and speaking in the first person, vary between gender, formality, dialect and region where Japanese is spoken. (en)
- Les mots japonais que l'on considère comme étant des pronoms personnels se comportent exactement comme des noms. Ils peuvent être omis, si le contexte linguistique et extralinguistique permet d'identifier les agents. Le locuteur a recours à leur usage plus souvent pour préciser délibérément l'agent en question, sinon pour accentuer la présence de ce dernier, produisant un effet de mise en scène, au même titre qu’un « moi » dans un énoncé du type « moi, je mange. » Par ailleurs, ils n’influencent en aucune manière la forme du verbe auxquels éventuellement ils se rapportent. La multiplicité des mots ayant pour sens « moi », « toi », « il », « elle », etc. sert notamment à révéler des informations sur le type de relation que le locuteur perçoit ou souhaite entretenir pour son interlocuteur ou le tiers en question et s'inscrit dans le domaine du registre de langue. Elle compense l'absence des désinences personnelles dans le système verbal et répond à l'existence du système de déférence, Keigo, qui intervient entre autres sous forme de verbes. (fr)
- Los pronombres en el idioma japonés son usados con menos frecuencia que en otras lenguas, principalmente porque el japonés es un idioma pro-drop y no se requiere la mención explícita gramatical del sujeto en la oración, y también porque existen mecanismos alternativos que permiten inferir los referentes de una acción, como el uso de los verbos auxiliares ageru, kureru, morau. Así, raramente los pronombres de otro idioma pueden traducirse al japonés uno por uno. La mayoría de los pronombres japoneses no son puros; es decir, en japonés las palabras usadas como pronombres tienen otros significados, por ejemplo, 私 (yo) significa "privado" o "personal". Las palabras que usa un hablante japonés para referirse a otra persona toman en cuenta el sistema que abarca más honoríficos y debe entenderse dentro de este marco. La elección del pronombre dependerá del estatus social del hablante en comparación con el oyente, el sujeto, y los objetos de la declaración. Como norma general, los pronombres en primera persona (e.g. watashi, 私) y segunda persona (e.g. anata, 貴方) se omiten, especialmente en el lenguaje formal. En muchas oraciones, al igual que en castellano, los pronombres como "yo" y "tú", son omitidos a veces en japonés. Los pronombres personales pueden ser dejados de lado cuando es evidente que el hablante está hablando sobre algo. Cuando se necesita declarar el tema de la oración como claridad, se usa la partícula wa (は), pero no es necesaria cuando el tema puede deducirse del contexto. También, es frecuente usar verbos que pueden indicar el sujeto de la oración en circunstancias certeras: por ejemplo, kureru (くれる) significa "dar", pero en el sentido de "alguien me da algo o alguien muy cercano a mí"; mientras ageru (あげる) también significa "dar", pero en el sentido de "alguien da algo a alguien (normalmente a mí no)". Las frases que constan de un único adjetivo (como los que terminan en -shii) son a menudo tomadas por el hablante como sujeto. Por ejemplo, el adjetivo sabishii sólo puede tener un único significado "Estoy solo." Así, los pronombres en primera persona se usan normalmente sólo cuando el hablante quiere poner un énfasis especial en el hecho de referirse a sí mismo, o si es necesario dejarlo claro. En algunas situaciones puede considerarse burdo al referirse al oyente (segunda persona) por un pronombre. Si es necesario declarar la segunda persona expresamente, al apellido del oyente se le añade -san o es usado generalmente algún otro honorífico (como "cliente", "profesor", o "jefe"). Las diferencias de género en el idioma japonés también entrañan otro desafío, ya que hombres y mujeres usan pronombres diferentes para referirse a sí mismos. La posición social también determina como una persona se refiere a sí misma, tal como una persona se refiere a la persona de la que está hablando. (es)
- Japońskie zaimki osobowe (jap. 人称代名詞 / 人代名詞 ninshō-daimeishi / jin-daimeishi; zaimki osobowe) – zaimki osobowe w języku japońskim. (pl)
- Pronomes na Língua Japonesa são usados com menos frequência do que em muitos outros idiomas, principalmente porque não há nenhuma exigência gramatical para explicitamente mencionar o sujeito em uma frase. Portanto, os pronomes raramente são traduzidos para outros idiomas em uma base um-para-um. A maioria dos pronomes japoneses não são puros: eles possuem outros significados. Em Português os pronomes comuns não possuem outros significados: por exemplo, "eu", "você", e "eles" são usados apenas como pronomes. Mas em Japonês, as palavras usadas como pronomes possuem outros significados: por exemplo, 私 também significa "privado" ou "pessoal"; 僕 também significa "servo". As palavras que os falantes do Japonês usam para se referir a outras pessoas são parte do sistema mais abrangente de e devem ser entendidas neste contexto. A escolha do pronome irá depender do status social do locutor comparado ao do ouvinte, do sujeito, e dos objetos mencionados. Os pronomes de primeira pessoa (ex. watashi, 私) e os pronomes de segunda pessoa (ex. anata, 貴方) são usados em situações formais. Em muitas frases onde um lusófono usaria os pronomes "eu" e "você", eles são omitidos no Japonês. Os pronomes pessoais podem ser deixados de fora quando é evidente sobre quem o locutor está falando. Quando é necessário indicar o tópico da frase para maior clareza, a partícula wa (は) é utilizada, mas não é exigida quando se puder inferir o tópico pelo contexto. Além disso, há verbos frequentemente usados que podem indicar o sujeito da sentença em certas circunstâncias: por exemplo, kureru (くれる) significa "dar", mas no sentido de "alguém dá algo a mim ou a alguém muito próximo a mim"; enquanto ageru (あげる) também significa "dar", mas no sentido de "alguém dá algo a alguém (normalmente não para mim)". Em frases consistindo de um único adjetivo (comumente terminadas em -shii) é comum assumir que o locutor seja o sujeito. Por exemplo, o adjetivo sabishii (寂しい) pode representar uma sentença completa significando "Eu estou solitário." Assim, o pronome de primeira pessoa é normalmente usado apenas quando o locutor deseja adicionar uma ênfase especial no fato de estar se referindo a si mesmo, ou se for necessário deixar isto claro. Em algumas situações pode ser considerado inadequado se referir ao ouvinte (segunda pessoa) por um pronome. Se for necessário indicar a segunda pessoa explicitamente, o sobrenome do ouvinte com o sufixo -san ou algum outro título (como "cliente", "professor", ou "chefe") é normalmente utilizado. também representa outro desafio já que homens e mulheres usam pronomes diferentes para se referir a si mesmos. A posição social também determina como uma pessoa se refere a ela mesma, assim como o modo a que se refere à pessoa com quem está falando. (pt)
- В японском местоимения, в общем, используются реже, чем в других языках. Одной из причин этого является необязательность упоминания субъекта в предложении. Поэтому, в общем случае при переводе допускается добавлять недостающие местоимения в текст. Главное правило — в официальной речи избегаются местоимения первого и второго лица. Японские местоимения, по большей части, имеют ещё хотя бы одно значение. В русском, например, слово «я» не значит ничего, кроме «я», а в японском 私 означает «частный, личный»; 家 — «дом», 僕 — «слуга». Местоимения — это лишь часть сложной системы японского этикета, наряду с вежливыми глагольными формами (読む «ёму», читать — 読みます «ёмимасу», то же вежливо), особыми формами прилагательных (高い «такай», «высокий» и 高いです «такай дэсу»), системой уважительных префиксов (茶 «тя» — чай и 御茶 «о-тя» зелёный чай), пласта стилистических синонимов (行く, 参る, いらっしゃる для «ходить»). Выбор местоимения зависит от пола, возраста и социального статуса обоих говорящих, от предмета и объекта разговора. Когда требуется выделить подлежащее, используется частица は (в этой роли читающаяся как «ва»), но если и так понятно, о чём ведётся разговор, её можно опустить. Японские глаголы могут помочь определить недостающие местоимения: 呉る «курэру», давать, используется в значении «давать мне», а глагол 上る «агэру» — в значении «давать кому-либо, но не мне». Если предложение состоит из прилагательного на -い (например, 寂しい «сабисий», грустный, одинокий), то говорящий имеет в виду себя: «Мне одиноко». Таким образом, обычно «я» используется для прояснения или уточнения. Вместо местоимений второго лица используется имя того, о ком говорится, с соответствующим именным суффиксом. (ru)
- В японській мові займенники, загалом, використовуються рідше, ніж в інших мовах. Однією з причин цього є необов'язковість згадки суб'єкта у реченні. Тому, в загальному випадку при перекладі допускається додавати відсутні займенники в текст. Головне правило — в офіційній промові уникати займенники першої та другої особи. Японські займенники, здебільшого, мають ще хоча б одне значення. В українській, наприклад, слово «я» не означає нічого, крім «я», а в японській яп. 私 означає «приватний, особистий»; яп. 家 — «будинок», яп. 僕 — «слуга». Займенник — це лише частина складної системи японського етикету, поряд з ввічливими дієслівними формами (яп. 読む «йому», читати — яп. 読みます «йомімасу», те ж ввічливо), особливими формами прикметників (яп. 高い «такай», «великий, гучний» та яп. 高いです «такай десу»), системою поважних префіксів (яп. 茶 «тя» — чай і яп. 御茶 «о-тя» зелений чай), пласта стилістичних синонімів (яп. 行く, 参る, いらっしゃる для «ходити»). Вибір займенника залежить від , віку та соціального статусу обох мовців, від предмета та об'єкта розмови. Коли потрібно виділити підмет, використовується частка яп. は (в цій ролі читається як «ва»), але якщо і так зрозуміло, про що ведеться розмова, її можна опустити. Японські дієслова можуть допомогти визначити відсутні займенники: яп. 呉る «куреру», давати, використовується в значенні «давати мені», а дієслово яп. 上る «агеру» — у значенні «давати кому-небудь, але не мені». Якщо речення складається з прикметника на яп. -い (наприклад, яп. 寂しい «сабісій», сумний, самотній), то мовець має на увазі себе: «Мені самотньо». Таким чином, зазвичай «я» використовується для прояснення або уточнення. Замість займенників другої особи використовується ім'я того, про кого йдеться, з відповідним іменним суфіксом. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Japanese pronouns (or Japanese deictic classifiers) are words in the Japanese language used to address or refer to present people or things, where present means people or things that can be pointed at. The position of things (far away, nearby) and their role in the current interaction (goods, addresser, addressee, bystander) are features of the meaning of those words. The use of pronouns, especially when referring to oneself and speaking in the first person, vary between gender, formality, dialect and region where Japanese is spoken. (en)
- Japońskie zaimki osobowe (jap. 人称代名詞 / 人代名詞 ninshō-daimeishi / jin-daimeishi; zaimki osobowe) – zaimki osobowe w języku japońskim. (pl)
- Los pronombres en el idioma japonés son usados con menos frecuencia que en otras lenguas, principalmente porque el japonés es un idioma pro-drop y no se requiere la mención explícita gramatical del sujeto en la oración, y también porque existen mecanismos alternativos que permiten inferir los referentes de una acción, como el uso de los verbos auxiliares ageru, kureru, morau. Así, raramente los pronombres de otro idioma pueden traducirse al japonés uno por uno. (es)
- Les mots japonais que l'on considère comme étant des pronoms personnels se comportent exactement comme des noms. Ils peuvent être omis, si le contexte linguistique et extralinguistique permet d'identifier les agents. Le locuteur a recours à leur usage plus souvent pour préciser délibérément l'agent en question, sinon pour accentuer la présence de ce dernier, produisant un effet de mise en scène, au même titre qu’un « moi » dans un énoncé du type « moi, je mange. » Par ailleurs, ils n’influencent en aucune manière la forme du verbe auxquels éventuellement ils se rapportent. (fr)
- Pronomes na Língua Japonesa são usados com menos frequência do que em muitos outros idiomas, principalmente porque não há nenhuma exigência gramatical para explicitamente mencionar o sujeito em uma frase. Portanto, os pronomes raramente são traduzidos para outros idiomas em uma base um-para-um. As palavras que os falantes do Japonês usam para se referir a outras pessoas são parte do sistema mais abrangente de e devem ser entendidas neste contexto. A escolha do pronome irá depender do status social do locutor comparado ao do ouvinte, do sujeito, e dos objetos mencionados. (pt)
- В японском местоимения, в общем, используются реже, чем в других языках. Одной из причин этого является необязательность упоминания субъекта в предложении. Поэтому, в общем случае при переводе допускается добавлять недостающие местоимения в текст. Главное правило — в официальной речи избегаются местоимения первого и второго лица. Японские местоимения, по большей части, имеют ещё хотя бы одно значение. В русском, например, слово «я» не значит ничего, кроме «я», а в японском 私 означает «частный, личный»; 家 — «дом», 僕 — «слуга». (ru)
- В японській мові займенники, загалом, використовуються рідше, ніж в інших мовах. Однією з причин цього є необов'язковість згадки суб'єкта у реченні. Тому, в загальному випадку при перекладі допускається додавати відсутні займенники в текст. Головне правило — в офіційній промові уникати займенники першої та другої особи. Японські займенники, здебільшого, мають ще хоча б одне значення. В українській, наприклад, слово «я» не означає нічого, крім «я», а в японській яп. 私 означає «приватний, особистий»; яп. 家 — «будинок», яп. 僕 — «слуга». (uk)
|
