| dbo:abstract
|
- Kancóna (výjimečně a zastarale kanzóna, kanzona nebo kancion), z italského canzone, „píseň“, pro různé národní varianty se užívají názvy canso, canzone, chanson, cansion) je lyrická básnická forma, užívaná převážně v trubadúrské poezii, a to jako jedna z vůbec nejužívanějších trubadúrských básnických forem. Byla užívaná převážně v , typickém druhu . Báseň této formy má většinou pět slok a poslání na konci (někdy i další envoi na začátku). Všechny sloky kancóny mají stejný počet veršů a rýmují se na základě stejného schématu a mají stejné rýmy (u starších kancón je schéma komplikovanější: první dvě sloky se rýmují na tytéž rýmy, další dvě na další rýmy a poslední na jiné rýmy), nicméně počet veršů v každé sloce není pevně dán: 6, 12, 15 nebo 20 veršů, každá sloka se dále dělí na tři části, první část je libovolná, druhá část souvisí s první částí, třetí část nesouvisí ani s první, ani s druhou. Kancóna vznikla patrně v Provence ve 12. století v literatuře trubadúrské, kde byla nesmírně hojně užívána, později se dostala do francouzské (ve francouzské literatuře se z ní vyvinuly formy a villonská balada, sama kancóna však zanikla) a italské literatury, kde ale byla forma dále upravována (větší počet slok, jiný způsob skládání, byl pro ni používán název canzone a byla jednou z nejužívanějších form). V Itálii kancónu užívalo mnoho významných básníků, mimo jiné Dante Alighieri a Francesco Petrarca. Dále je kancóna pod názvem cancion užívána v literatuře španělské. U nás téměř nebyla využívána, protože vyšla z použití ještě před vznikem české literatury. (cs)
- Literally "song" in Italian, a canzone (Italian pronunciation: [kanˈtsoːne], plural: canzoni; cognate with English to chant) is an Italian or Provençal song or ballad. It is also used to describe a type of lyric which resembles a madrigal. Sometimes a composition which is simple and songlike is designated as a canzone, especially if it is by a non-Italian; a good example is the aria "Voi che sapete" from Mozart's Marriage of Figaro. The term canzone is also used interchangeably with canzona, an important Italian instrumental form of the late 16th and early 17th century. Often works designated as such are canzoni da sonar; these pieces are an important precursor to the sonata. Terminology was lax in the late Renaissance and early Baroque music periods, and what one composer might call "canzoni da sonar" might be termed "canzona" by another, or even "fantasia". In the work of some composers, such as Paolo Quagliati, the terms seem to have had no formal implication at all. Derived from the Provençal canso, the very lyrical and original Italian canzone consists of 5 to 7 stanzas typically set to music, each stanza resounding the first in rhyme scheme and in number of lines (7 to 20 lines). The canzone is typically hendecasyllabic (11 syllables). The congedo or commiato also forms the pattern of the Provençal tornado, known as the French envoi, addressing the poem itself or directing it to the mission of a character, originally a personage. Originally delivered at the Sicilian court of Emperor Frederick II during the 13th century of the Middle Ages, the lyrical form was later commanded by Dante, Petrarch, Boccaccio, and leading Renaissance writers such as Spenser (the marriage hymn in his Epithalamion). (en)
- Kanzone oder Canzone (abgeleitet vom italienischen Wort canzone für Lied) ist eine lyrische, ursprünglich einstimmige und später mehrstimmige Musikform. Die Bedeutung des Begriffs ist nicht eindeutig und veränderte sich im Laufe der Zeit. (de)
- La canción es una composición lírica popular de origen provenzal. Es un poema admirativo que expresa una emoción y que tiene por lo general tema amoroso. Llegó a España en el Renacimiento a través de la literatura italiana. (es)
- Une canzone ou canzona (littéralement en italien « chanson » ; pl. canzone ou canzoni) désigne une composition musicale polyphonique de structure strophique qui s'est diversifiée selon deux genres (vocal, puis instrumental à partir du XVIe siècle) et diverses formes suivant l'époque. L'apogée du genre instrumental se situe en Italie entre le XVIe et le milieu du XVIIe siècle. Le terme peut s'appliquer à des contenus très différents, pas nécessairement à une pièce vocale, mais ayant toujours un caractère mélodique, qui rappelle l'art vocal. Les musiciens qui se sont illustrés dans la canzone instrumentale des XVIe et XVIIe siècles sont Vincenzo Capirola et Francesco da Milano au luth, Claudio Merulo, Giovanni Maria Trabaci et Andrea Gabrieli à l'orgue, Giovanni de Macque, Girolamo Frescobaldi, Johann Jakob Froberger et Matthias Weckmann à l'orgue ou au clavecin et Giovanni Gabrieli pour ensemble d'instruments aux dimensions majestueuses. Comme le ricercare, la fantaisie, la toccata, le capriccio et le prélude, la canzone participe au développement d'une écriture instrumentale idiomatique et autonome. Elle est partiellement à l'origine d'autres formes instrumentales, comme la sonate baroque (canzon da sonar). En raison des entrées décalées des voix en imitation, elle devient synonyme de fugue au XVIIe siècle. (fr)
- La canzone (dal latino cantione[m]) è un genere metrico formato da un numero variabile di strofe dette stanze, di solito 5, 6 o 7, più eventualmente una stanza più piccola, detta congedo/commiato, in cui il poeta si rivolge direttamente al lettore o al componimento stesso. (it)
- 칸초네(이탈리아어: canzone)라는 말은 한국어로는 '노래'이고, 프랑스어로는 '샹송'이다. 이탈리아가 예로부터 노래의 나라로 불리고 있듯이, 이탈리아 사람만큼 소리높여 노래 부르기를 좋아하는 인종도 없을 것이다. 경음악의 분야에서도 기악은 그리 발달하지 않았고, 노래가 그 대부분을 차지하고 있다. 경음악으로 된 노래, 즉 파퓰러송을 보통 칸초네라고 하며 정확하게는 칸초네 파폴라레라 한다. 칸초네는 프랑스에서의 샹송과 같은 위치를 차지하지만, 이탈리아의 뜨거운 태양이 길러낸 듯한 활달하고 솔직한 밝음이 있다. 그리고 노래를 사랑하는 민족이기 때문에 중음악이라 해도 매우 우수한 음악성을 갖추고 발전해 왔다. (ko)
- Canzona, kancona – określenie dotyczące kilku rodzajów utworów wokalnych i instrumentalnych: 1.
* włoska forma poetycka wywodząca się bezpośrednio z Prowansji, używana od XII do XVII wieku; 2.
* forma wstępna frottoli i villanelli (canzone alla napoletana); 3.
* utwór instrumentalny powstały w XVI wieku, początkowo oparty na transkrypcjach francuskich chansons na instrumenty klawiszowe lub lutnię. Tego typu renesansowa canzona posiada wyrazisty temat o ostro zarysowanej rytmice, charakteryzuje się przejrzystym rozczłonkowaniem tekstu muzycznego i zastosowaniem techniki imitacyjnej. W XVII wieku coraz popularniejsze stały się canzony na zespoły instrumentalne. Były to wstępne formy fugi lub - jako bardziej rozbudowane - stanowiły formy wstępne sonaty da chiesa. (pl)
- Канцо́на (італ. canzone — пісня) — одна з форм середньовічної лірики, що походить від кансони трубадурів Провансу: пісня про лицарську любов, пов'язана з культом дами. Вишукана будова канцони була строго строфічною, позначалася незрідка наскрізним римуванням, але схема римування була у кожної канцони своя, оригінальна. Остання строфа — торнада — виглядала коротшою, присвячувалася дамі серця. Із Провансу канцона поширилась у Північну Францію та Італію, були спроби її канонізації.Розквіт канцони припадає на лірику Ф. Петрарки. Користувалися нею Данте Аліґ'єрі, Дж. Бокаччо. Згодом канцона, хоч і зазнавала певного піднесення, однак не прижилася у європейських літературах, перетворилася на стилізацію. Поменшена форма канцони, що вживалася в Італії, називалася канцонетою, у Франції — шансонеткою, позначеною заземленим стилем. В Україні канцона відома перекладами І. Франка, М. Бажана та інших. Українські поети до цієї форми зверталися рідко (В. Самійленко, цикл «Весна», де, крім сонетів, є дві канцони). Як музичний жанр, у 15—16 ст. канцона являла собою багатоголосну пісню поліфонічного складу, з кінця 16 століття — як назва інструментальних п'єс типу ричеркара і фуги; пізніше, до сучасного моменту, — як назва інструментальних п'єс наспівного характеру. (uk)
- Канцона (окс. canso, итал. canzone, кат. cançó, исп. canción, буквально — песня) — лирическое стихотворение в строфической форме, первоначально куртуазная песня. Наиболее распространённый и универсальный жанр в поэзии трубадуров, перенятый позднее галисийско-португальскими поэтами. Итальянские поэты также взяли за основу провансальскую кансону, но уже к началу XIV века переосмыслили её метрику, согласуясь с особенностями родной речи. Композиционные особенности итальянской канцоны описал (с примерами) в своих трактатах Данте; наиболее знамениты поэтические канцоны Петрарки (см. Канцоньере). Форма провансальской кансоны послужила также прототипом канцоны миннезингеров и мейстерзингеров. В итальянской музыке XVI и отчасти XVII веков канцоной называлась полифоническая пьеса для сольного инструмента (органа, клавесина) или инструментального ансамбля, по стилю близкая фантазии и ричеркару. (ru)
- Literalmente "canção" em italiano, um canzone é uma canção ou balada italiana ou provençal. Também é usado para descrever um tipo de letra que se assemelha a um madrigal. Às vezes, uma composição simples e musical é designada como canzone, especialmente se for de um não-italiano; im bom exemplo é a ária "Voi che sapete" de o Le nozze di Figaro de Mozart. (pt)
|
| rdfs:comment
|
- Kanzone oder Canzone (abgeleitet vom italienischen Wort canzone für Lied) ist eine lyrische, ursprünglich einstimmige und später mehrstimmige Musikform. Die Bedeutung des Begriffs ist nicht eindeutig und veränderte sich im Laufe der Zeit. (de)
- La canción es una composición lírica popular de origen provenzal. Es un poema admirativo que expresa una emoción y que tiene por lo general tema amoroso. Llegó a España en el Renacimiento a través de la literatura italiana. (es)
- La canzone (dal latino cantione[m]) è un genere metrico formato da un numero variabile di strofe dette stanze, di solito 5, 6 o 7, più eventualmente una stanza più piccola, detta congedo/commiato, in cui il poeta si rivolge direttamente al lettore o al componimento stesso. (it)
- 칸초네(이탈리아어: canzone)라는 말은 한국어로는 '노래'이고, 프랑스어로는 '샹송'이다. 이탈리아가 예로부터 노래의 나라로 불리고 있듯이, 이탈리아 사람만큼 소리높여 노래 부르기를 좋아하는 인종도 없을 것이다. 경음악의 분야에서도 기악은 그리 발달하지 않았고, 노래가 그 대부분을 차지하고 있다. 경음악으로 된 노래, 즉 파퓰러송을 보통 칸초네라고 하며 정확하게는 칸초네 파폴라레라 한다. 칸초네는 프랑스에서의 샹송과 같은 위치를 차지하지만, 이탈리아의 뜨거운 태양이 길러낸 듯한 활달하고 솔직한 밝음이 있다. 그리고 노래를 사랑하는 민족이기 때문에 중음악이라 해도 매우 우수한 음악성을 갖추고 발전해 왔다. (ko)
- Canzona, kancona – określenie dotyczące kilku rodzajów utworów wokalnych i instrumentalnych: 1.
* włoska forma poetycka wywodząca się bezpośrednio z Prowansji, używana od XII do XVII wieku; 2.
* forma wstępna frottoli i villanelli (canzone alla napoletana); 3.
* utwór instrumentalny powstały w XVI wieku, początkowo oparty na transkrypcjach francuskich chansons na instrumenty klawiszowe lub lutnię. Tego typu renesansowa canzona posiada wyrazisty temat o ostro zarysowanej rytmice, charakteryzuje się przejrzystym rozczłonkowaniem tekstu muzycznego i zastosowaniem techniki imitacyjnej. W XVII wieku coraz popularniejsze stały się canzony na zespoły instrumentalne. Były to wstępne formy fugi lub - jako bardziej rozbudowane - stanowiły formy wstępne sonaty da chiesa. (pl)
- Literalmente "canção" em italiano, um canzone é uma canção ou balada italiana ou provençal. Também é usado para descrever um tipo de letra que se assemelha a um madrigal. Às vezes, uma composição simples e musical é designada como canzone, especialmente se for de um não-italiano; im bom exemplo é a ária "Voi che sapete" de o Le nozze di Figaro de Mozart. (pt)
- Kancóna (výjimečně a zastarale kanzóna, kanzona nebo kancion), z italského canzone, „píseň“, pro různé národní varianty se užívají názvy canso, canzone, chanson, cansion) je lyrická básnická forma, užívaná převážně v trubadúrské poezii, a to jako jedna z vůbec nejužívanějších trubadúrských básnických forem. Byla užívaná převážně v , typickém druhu . (cs)
- Literally "song" in Italian, a canzone (Italian pronunciation: [kanˈtsoːne], plural: canzoni; cognate with English to chant) is an Italian or Provençal song or ballad. It is also used to describe a type of lyric which resembles a madrigal. Sometimes a composition which is simple and songlike is designated as a canzone, especially if it is by a non-Italian; a good example is the aria "Voi che sapete" from Mozart's Marriage of Figaro. (en)
- Une canzone ou canzona (littéralement en italien « chanson » ; pl. canzone ou canzoni) désigne une composition musicale polyphonique de structure strophique qui s'est diversifiée selon deux genres (vocal, puis instrumental à partir du XVIe siècle) et diverses formes suivant l'époque. L'apogée du genre instrumental se situe en Italie entre le XVIe et le milieu du XVIIe siècle. Le terme peut s'appliquer à des contenus très différents, pas nécessairement à une pièce vocale, mais ayant toujours un caractère mélodique, qui rappelle l'art vocal. (fr)
- Канцона (окс. canso, итал. canzone, кат. cançó, исп. canción, буквально — песня) — лирическое стихотворение в строфической форме, первоначально куртуазная песня. Наиболее распространённый и универсальный жанр в поэзии трубадуров, перенятый позднее галисийско-португальскими поэтами. Итальянские поэты также взяли за основу провансальскую кансону, но уже к началу XIV века переосмыслили её метрику, согласуясь с особенностями родной речи. Композиционные особенности итальянской канцоны описал (с примерами) в своих трактатах Данте; наиболее знамениты поэтические канцоны Петрарки (см. Канцоньере). Форма провансальской кансоны послужила также прототипом канцоны миннезингеров и мейстерзингеров. (ru)
- Канцо́на (італ. canzone — пісня) — одна з форм середньовічної лірики, що походить від кансони трубадурів Провансу: пісня про лицарську любов, пов'язана з культом дами. Вишукана будова канцони була строго строфічною, позначалася незрідка наскрізним римуванням, але схема римування була у кожної канцони своя, оригінальна. Остання строфа — торнада — виглядала коротшою, присвячувалася дамі серця. Із Провансу канцона поширилась у Північну Францію та Італію, були спроби її канонізації.Розквіт канцони припадає на лірику Ф. Петрарки. Користувалися нею Данте Аліґ'єрі, Дж. Бокаччо. Згодом канцона, хоч і зазнавала певного піднесення, однак не прижилася у європейських літературах, перетворилася на стилізацію. Поменшена форма канцони, що вживалася в Італії, називалася канцонетою, у Франції — шансонеткою (uk)
|
