| dbo:abstract
|
- الغساسنة: هي سلالة عربية أسست مملكة في الشام ضمن حدود الإمبراطورية البيزنطية في فترة ما قبل الإسلام. ويسمى الغساسنة أيضاً بآل جفنة، وأما سبب تسميتهم بآل جفنة، لانتسابهم إلى جد أعلى يدعونه «جفنة بن عمرو مزيقياء» على رأي، أو إلى «جفنة» قبيلة من غسان من اليمن، وهو عند النسابة شقيقا لثعلبة والحارث جد الأنصار وبارق، والغساسنة بإجماع النسابين من الأزد. هاجر الغساسنة من اليمن في أواخر القرن الثاني للميلاد،ونزحوا على أثر فيضان يسمى سيل العرم، تحت قيادة زعيمهم عمرو مزيقياء، من جنوبي الجزيرة العربية نحو بلاد الشام. ويذكر ابن قتيبة أن عمرو مزيقياء لما خرج من اليمن في ولده وقرابته ومن تبعه من الأزد، أتوا بلاد عك، وملك العكيون «سملقة بن حباب» وهم من قدماء العرب، وسألوهم أن يأذنوا لهم في المقام، فأذنوا لهم. فمات عمرو بن عامر بأرض عك، واستخلف ثعلبة بن عمرو، وأن رجلًا من الأزد يقال له جذع بن سنان احتال في قتل «سملقة العكي»، فوقعت حرب بينهم، فتفرق الأزد.وسموا بني مزيقيا لتمزقهم في البلاد، وفي ذلك قال محمد الكلبي: « سمي مزيقيا، حين مزقهم الله عز وجل، وهو قوله تعالى: ومزقناهم كل ممزق»،وقد أيد المستشرق نولدكه هذا التفسير، فنزل بنو نصر بن الأَزْد بلاد السراة، ونزل عوف بن مزيقياء - وقيل عدي بن حارثة بن مزيقيا - أرض بارق بغور السراة، فسمي بنوه بارقا،ونزلت طائفة من قبائل الأزد ماءً يُعرف بغسَّان فنسبوا إليه، وهم: خزاعة، والأوس والخزرج، وآل جفنة وآل عمرو بن مازن بن الأزد،ويعتقد المؤرخون أن ماء غسان بناحية نجران وبيشة، حيث في جغرافيا بطلميوس اسم قبيل عربي دُعِي "Kassanitai"، على أنه من قبائل العربية الجنوبية، وتسكن على مقربة من أرض قبيلة أخرى دعاها Kinaidokolpitai، وتقطن عند وادي يدعى "Baitios". أقام الغساسنة في ماء غسان مدة، ثم تقدموا شمالاً نحو مكة فأقاموا فيها فترة من الزمن، وانخزع عنهم جماعة سميت خزاعة نزلت حول مكة، ثم تقدموا نحو بلاد الشام، فاستقر بنو قيلة في يثرب، وأكمل آل جفنة وبطون من مازن بن الأزد تقدمهم حتى نزلوا بلاد الشام الجنوبية، ونزلوا أرض من أعمال الشام كان يملكها عرب، يعرفون باسم الضجاعمة، فأزاحوهم، وحلوا محلهم، وقد ذكر ابن الكلبي ومحمد بن حبيب أن رئيس غسان الذي نزح من تهامة مكة إلى الشام وقضى على «الضجاعمة»، هو «ثعلبة بن عمرو بن مُجالد بن معاوية بن عمرو بن عديّ بن عمرو بن مازن بن الأزد».أما حمزة الأصفهاني فزعم أن أول ملك من الغساسنة هو جفنة بن عمرو، وتولى الحكم بعد جفنة على رواية حمزة ابنه عمرو بن جفنة الذي اعتنق النصرانية وبنى عدة أديرة. ويرى الشرقي بن القطامي أن جفنة وابنه عمرو بن جفنة توفوا قبل قيام إمارة أبناءهم، وهم إنما كانوا زعماء قبيلة، وهو الأرجح. وبعد استقرارهم في بلاد الشام، أقام الغساسنة دولة حاجزة بين سوريا والساسانيين بالتحالف مع الإمبراطورية الرومانية، فكان من ذلك أن اعترف الرومان لهم بنوع من السيادة، ومنحوهم ألقاباً سياسية رفيعة، ويذكر المسشرق أوجست فشر أن الغساسنة شاركوا الرومان في قتال الساسانيين سنة 363 ميلادي.وكان جبلة بن الحارث أشهر ملوكهم، وقد تمكن من أن يمد نفوذه إلى فلسطين، فتقدم إليه البيزنطيون للإفادة منه. ذكر المستشرق «ويليام وادينجتون» ثلاثة نقوش وجدها في دير اللبن في السويداء تعود لأفراد من قبيلة الغساسنة رقمها 2396a و2397 وWadd.2393 ويبدأ أحد النقوش بالولاء لقسطنطين العظيم، وذكر في آخر أن الأزد تركوا اليمن وانتجعوا سوريا وكان رئيسهم جفنة والأوس. كما جاء ذكر الشام باسم (أرض غسان) في نقش عبدان الكبير في اليمن المؤرخ بعام 470 للتقويم الحميري الموافق 350 ميلادي.وجاء في نقش يمني بالمسند يذكر وصول هدايا من الحارث بن جبلة وأبو كريب بن جبلة بمناسبة إعادة بناء سد مأرب سنة 543م. وجاء في (نقش أسيس) الشهير:«إبراهيم بن المغيرة الأوسي أرسلني الملك الحارث إلى سليمان مُسَلَّحَهُ(أي حاملاً إليه السلاح) سنة 528 م»، وفي النقش ذكر اسم قائد اسمه إبراهيم بن مغيرة إلى الأوس، وهو من أهل يثرب، ويدل هذا النص على أنه يوجد تعاون بين أهل يثرب والملك الغساني الحارث ضد اليهود.كما أؤرخ في نقش آخر حملة إلى خيبر بقيادة رجال آخر سنة 568م، ولقد اشار ابن قتيبة إلى غزوة خيبر وأرخها زمن الحارث بن جبلة والذي سماه الحارث بن أبي شمر، وقال:«وكان خير ملوك غسان، وأمنهم طائرا، وأبعدهم مغارة. وكان غزا خیبر، فسبي من أهلها، ثم أعتقهم بعد ما قدم الشام». أمتدت سلطة الغساسنة على القبائل العربية جنوب سوريا وفلسطين والأردن، وكانت ديارهم تمتد ما بين الجولان واليرموك،وفي ذلك المسعودي:«كانت ديار ملوك غسان في اليرموك والجولان وغيرهما بين غوطة دمشق وأعمالها، ومنهم من نزل الأردن»، وبذلك يكون ملوك غسان قد حكموا حوران والبلقاء والغوطة. وكانت الجابية في الجولان قاعدة سلطتهم وفيها معسكرهم الرئيس، كما اتخذوا جلق بالقرب من دمشق مركزاً لهم مدة من الزمن. على أن نفوذ الغساسنة لم يمتد إلى المدن المحصنة كدمشق أو بصرى. واعتنق الغساسنة المسيحية وتحولوا لاحقا إلى المذهب البعقوبي، أي القائل بالطبيعة الواحدة للمسيح. ولما كان الفتح العربي الإسلامي في بلاد الشام، حاربت بقايا الغساسنة المسلمين إلى جانب البيزنطيين عدة مرات، وقد انتصر خالد بن الوليد على الروم، ومعهم الغساسنة، في موقعة مرج الصفر سنة 13 هـ م بين دمشق والجولان، كما أن جبلة بن الأيهم اشتبك مع خالد بن الوليد في معركة اليرموك الشهيرة بين العرب والبيزنطيون. واعتنق جمع من الغساسنة الإسلام؛ وظلَّ بعض آخر على الديانة المسيحية وانضموا إلى المجتمعات الملكانيَّة والسريانيَّة ضمن ما هو الآن الأردن وفلسطين وإسرائيل وسوريا ولبنان. (ar)
- Els gassànides (àrab: الغساسنة, al-Ġasāsina) foren un grup àrab cristià monofisita qui va fundar i dirigir un regne preislàmic àrab al territori que avui és Jordània. Els ghassan eren una branca de la tribu Azd o del grup tribal qahtanita (originaris del Iemen-Hadramaut) que van emigrar al final del segle iii a causa de la destrucció de la presa de Marib; de fet no eren un grup aïllat sinó una confederació de subtribus; van emigrar primer cap al centre de la península i es van establir finalment al limes amb els romans (bizantins) vers el 490 quan ja havien acceptat el cristianisme i el pagament d'un tribut. Inicialment van compatir aquesta posició amb els salíhides (Salih) però al segle vi aquests foren sotmesos pels ghassànides vers el 503. Les seves relacions amb Bizanci estaven regides per un tractat (foedus) pel que rebien uns subsidis i a canvi aportaven contingents militars a cavall. Els caps de les províncies sota el seu domini eren anomenats filarques amb grau de clarissimus. El cap suprem, un dels filarques, residia a Djabiya i era patrici i gloriosissimus, amb dret a corona reial. El centre del seu poder era l'antiga província de Palestina Tertia. Foren vassalls de l'Imperi Romà d'Orient mentre un regne àrab rival, els làkhmides, dominaven al sud d'Iraq. També controlaven als beduïns de l'Hedjaz i a les tribus de jueus en aquest territori. Al període de màxima extensió van dominar des del sud de Síria fins a Yathrib, la moderna Medina. Al-Harith V ben Jabalah va participar en la guerra contra Pèrsia iniciada el 527, ja abans del seu inici de regnat i es va destacar a la batalla de Callinice (531) i a la campanya siriana de Belisari (541). El 554 va atacar els làkhmides i els va derrotar a la batalla d'Halima, prop de Kinnasrin. Al-Mundhir III ben al-Harith (569-581) va derrotar els làkhmides a Ayn Ubagh (570) i va ocupar Hira que va incendiar. Al-Harith V ben Jabalah devia tenir un paper destacat en el moviment diplomàtic bizantí a Axum en ajut dels cristians del Iemen perseguits per la monarquia himiarita. També va ser decisiu en la readopció del monofisisme després de ser perseguit per l'emperador Justí I (518-527) i el 540 amb suport de l'emperadriu Teodora, va aconseguir el nomenament de dos bisbes monofisites: Teodor i Jacob Baradeu (que va donar nom a l'església jacobita siriana); el monofisisme fou defensat per aquest rei i els seus successors. La seva capital fou a Djabiya al Golan. Van defensar el territori dels atacs beduïns i perses, van construir edificis públics i van protegir les arts, especialment la poesia, en la qual els poetes i van viure a la cort. Al-Mundhir III ben al-Harith (569-581) fou arrestat i portat a Bizanci per orde de Tiberi II, i el seu fill al-Numan VI ben al-Mundhir (582-583) va patir la mateix sort sota l'emperador Maurici. Després la invasió persa els va causar greus pèrdues marcant l'inici del final del regne ghassànida.; es van recuperar sota Heracli. L'hostilitat bizantina contra el monofisisme va tenir els seus efectes. Dirigits per Jabalah VI ben al-Aiham van ser a la batalla de Yarmuk, el 636, quan dotze mil ghassànides que no havien rebut la paga feia temps, es van passar als musulmans. El regne va desaparèixer poc després de la batalla (638). Una part dels ghassànides es va establir a Anatòlia però la major part va adoptar l'islam i es van barrejar amb els àrabs dominants; una minoria va restar a Síria com a cristians. El nom Gassan (Ghassan o Ghasan) és utilitzat pels àrabs i vol dir "força" (ca)
- Ghássánovci, psáno též Ghasánovci (arabsky الغساسنة) neboli Banú Ghássán byl arabský před-islámský kmen původem z Jemenu, který na začátku 3. století v Levantě založil vlastní křesťanské království. K přijetí křesťanství došlo patrně z důvodu ovládnutí zdejšího helénizovaného obyvatelstva (předtím byl region jednou z provincií Římské říše), ale vyloučeno není ani to, že Ghássánovci částečně přijali křesťanskou víru již dříve a z Arábie do Levanty uprchli před náboženským pronásledováním. Celkem se v Ghássánovském království vystřídalo třicet sedm králů. V Levantě nalezli křesťanští Arabové oporu v Byzantské říši coby její foederáti. Ghássánovci se coby podřízené království Byzance účastnili její války proti Sásánovské Persii a jejím arabským vazalům, jimiž byli Lachmovci. Pro Byzanc byli Ghássánovci cennými spojenci a zároveň užitečným nárazníkovým pásmem jak před Lachmovci, tak nahodilými nájezdy loupeživých beduínů, avšak tou dobou již na Arabském poloostrově prorok Mohamed hlásal nové náboženství islám, jenž sjednotilo do té doby nejednotné arabské kmeny. Po jeho smrti pak vznikl chalífát, který zahájil expanzi do Sýrie, Palestiny a Mezopotámie. Věž ghásánovského krále ArethaseKrál Al-Harit íbn Jabalách ve svém stanu Tváří tvář muslimské expanzi měli křesťanští Arabové pramalý zájem bojovat na byzantské straně proti svým příbuzným. V roce 636 bylo proto spojené vojsko Byzance a křesťanských Arabů poraženo muslimy u Jarmúku a zanedlouho padlo do jejich rukou i Ghássánovské království a celý Střední východ. V důsledku toho se islám rychle rozšířil v do té doby křesťanských krajích na Středním východě. Mnozí Ghássánovci i poté zůstali křesťany a smísili se s melchitskými a syrskými obcemi, které dnes žijí na územích dnešního Jordánska, Palestiny, Sýrie a Libanonu. Stejně si počínal i poslední ghássanovský král Jabalách íbn al-Ajham, který s hrstkou věrných raději odešel do exilu v Byzantské říši. Jeden z jeho potomků Nikeforos I. se dokonce stal byzantským císařem (vládl 802–811) a založil . (cs)
- Οι Γασσανίδες (αγγλικά: Ghassanids, αραβικά: الغساسنة , προφορά: αλ-Γκασασίνα, επίσης Μπανού Γκασσάν, δηλ. φυλή Γκασσάν, γιοι του Γκασσάν) ήταν αραβικό βασίλειο, που ιδρύθηκε από απογόνους της φυλής Αζντ από την Υεμένη, που μετανάστευσε στις αρχές του 3ου αιώνα στην περιοχή του Λεβάντε, όπου κάποια μέλη της φυλής συγχωνεύθηκαν με εξελληνισμένες χριστιανικές κοινότητες της περιοχής και προσηλυτίστηκαν στο Χριστιανισμό τους πρώτες αιώνες μ.Χ., ενώ άλλα μέλη της φυλής πιθανόν να ήταν ήδη χριστιανοί, πριν αρχίσουν τη μετανάστευσή τους στα βόρεια για ν΄ αποφύγουν τις θρησκευτικές διώξεις στην περιοχή της Αραβίας. Μετά την εγκατάσταση στο Λεβάντε, οι Γασσανίδες έγιναν εξαρτημένο κράτος (κράτος-πελάτης) της Ανατολικής Ρωμαϊκής Αυτοκρατορίας και πολέμησαν στο πλευρό της εναντίον των Σασσανιδών Περσών και των Αράβων υποτελών τους, . Τα εδάφη των Γασσανιδών είχαν επίσης το ρόλο της ζώνης προστασίας για τα εδάφη που είχαν προσαρτήσει οι Ρωμαίοι, ενάντια στις επιδρομές φυλών των Βεδουίνων. Λίγοι Γασσανίδες έγιναν μουσουλμάνοι μετά την ισλαμική κατάκτηση. Οι περισσότεροι Γασσανίδες παρέμειναν Χριστιανοί και ενσωματώθηκαν σε κοινότητες χριστιανών Μελκιτών και χριστιανών της Συριακής Ορθόδοξης Εκκλησίας που διαβιούσαν σε εδάφη της σημερινής Ιορδανίας, Παλαιστίνης, Συρίας και Λιβάνου. (el)
- Die Ghassaniden (arabisch الغساسنة, DMG al-Ġasāsina oder auch arabisch بنو غسان, DMG Banū Ġassān) waren ein arabischer Stammesverband und in der Spätantike ein wichtiger Verbündeter der (Ost-)Römer. Die Bezeichnung „Ghassaniden“ ist nicht zeitgenössisch belegt, sondern erscheint erst in späteren Quellen (Millar 2010). In der aktuellen Forschung wird zudem zunehmend von Jafniden statt von Ghassaniden gesprochen, da es vor allem diese Dynastie gewesen sei, die der später als Ghassaniden bezeichneten Gruppe Zusammenhalt verliehen habe (Fisher 2011). Das Geschlecht dieser Fürsten stammte aus Südarabien; sie begannen im 3. Jahrhundert n. Chr. mit der Wanderung nach Norden. Der Clan der Jafniden führte seine Abstammung selbst auf Jafna (Dschafna), einen Sohn des berühmten Himyarenkönigs Amr ibn Amir Muzaiqija, zurück. Wohl im 5. Jahrhundert erreichten sie das römische Grenzgebiet. Möglicherweise waren oder wurden sie bereits damals monophysitische Christen. Es scheint zu einem Machtkampf mit den Salīh gekommen sein, die zuvor der mächtigste Clan im arabisch-syrischen Grenzgebiet und die engsten Verbündeten der Römer gewesen waren und die nun offenbar von den Jafniden verdrängt wurden. Der erste Scheich der Jafniden, der namentlich in den oströmischen Quellen auftaucht (um 498), ist Ǧabala (Djabala, Jabalah; griechisch: Gabalas). Er drang in Palästina ein, wurde aber von den Römern besiegt und schloss um 502 mit Kaiser Anastasius Frieden; die Jafniden und die von ihnen abhängigen Araber wurden zu vertraglich gebundenen Bundesgenossen (foederati bzw. σύμμαχοι) der Oströmer, die sich ihrerseits zu regelmäßigen Geldzahlungen verpflichteten. Ǧabala wurde vom Kaiser zum phylarchos ("Stammesführer") ernannt und vielleicht bereits an die Spitze aller mit den Römern verbündeten Araber gestellt. Nach Ansicht mehrerer Forscher war dies die Voraussetzung dafür, dass sich in der Folgezeit der aus mehreren Stämmen bestehende Verband der „Ghassaniden“ unter Führung der Jafniden konstituieren konnte. Der Aufstieg der Jafniden vollzog sich dabei vor dem Hintergrund der 502 erneut ausgebrochenen Kriege zwischen Römern und Persern. Ǧabalas Sohn war al-Ḥāriṯ ibn Ǧabala (griechisch: Arethas, 529–569), der berühmteste Ghassanidenfürst. Nachdem 526 erneut ein Krieg zwischen Ostrom und den persischen Sassaniden ausgebrochen war, ernannte Kaiser Justinian ihn um 530 zum „König“ (βασιλεύς). Er kämpfte gegen die Perser und deren arabische Verbündete, die Lachmiden, und nahm 531 unter Belisar an der Schlacht von Callinicum (Kallinikon) teil. Der Kaiser zeichnete ihn dafür mit dem hohen Titel eines patricius aus. 540 waren Konflikte zwischen Ghassaniden und Lachmiden ein Auslöser für einen erneuten Krieg zwischen Römern und Persern. 554 errangen die Ghassaniden einen bedeutenden Sieg über die Lachmiden, deren Scheich Al-Munḏhir fiel, angeblich von Arethas eigenhändig getötet. Kirchenpolitisch setzte er sich ebenso wie seine Nachfolger für den Monophysitismus ein, was aber aus politischen Gründen vom Kaiser geduldet wurde. Sein Sohn al-Munḏhir ibn al-Ḥāriṯ (griechisch Alamundaros, 569–582) war militärisch ebenfalls erfolgreich. Im Zusammenhang mit dem Ausbruch eines weiteren römisch-persischen Krieges kam es allerdings 572 zu Spannungen zwischen ihm und dem kaiserlichen Hof, so dass Justin II. seine Ermordung in Auftrag gegeben haben soll; der Anschlag scheiterte aber. 575 kam es zu einer kurzzeitigen Versöhnung zwischen Römern und Ghassaniden. Doch nachdem Alamundaros 582 von den Oströmern wegen eines Verdachts auf Verrat an ihren Interessen schließlich doch abgesetzt und nach Sizilien verbannt worden war, begann der Zerfall des Verbandes in mehrere Fürstentümer. Zwar wurde unter Kaiser Heraclius (610-641) die Phylarchie der Ghassaniden restauriert, doch war die oströmische Grenzverteidigung auf der arabischen Halbinsel erheblich geschwächt und brach nach 634 unter dem Ansturm der Muslime zusammen. Angeblich lief ein Teil der Ghassaniden in der entscheidenden Schlacht am Jarmuk 636 zu den Muslimen über; ein erheblicher Teil der mit Ostrom verbündeten Araber scheint dem Kaiser aber treu geblieben zu sein und nach der Niederlage ihre Heimat verlassen zu haben. (de)
- The Ghassanids (Arabic: الغساسنة, romanized: al-Ghasāsinah, also Banū Ghassān "Sons of Ghassān"), also called the Jafnids, were an Arab tribe which founded a kingdom. They emigrated from southern Arabia in the early 3rd century to the Levant region. Some merged with Hellenized Christian communities, converting to Christianity in the first few centuries AD, while others may have already been Christians before emigrating north to escape religious persecution. After settling in the Levant, the Ghassanids became a client state to the Byzantine Empire and fought alongside them against the Persian Sassanids and their Arab vassals, the Lakhmids. The lands of the Ghassanids also acted as a buffer zone protecting lands that had been annexed by the Romans against raids by Bedouin tribes. Few Ghassanids became Muslim following the Muslim conquest of the Levant; most Ghassanids remained Christian and joined Melkite and Syriac communities within what is now Jordan, Israel, Palestine, Syria and Lebanon. (en)
- Los Gasánidas o Bani Gassan (en árabe: Al-Ghasasina, الغساسنة / بني غسان) fue una dinastía árabe cristiana, vasalla y aliada del Imperio bizantino cuyos miembros pertenecían a un clan de la tribu árabe Azd, en Yemen del sur y llegaron hasta el desierto de Siria en el año 250. (es)
- Les Ghassanides (arabe : الغساسنة), aussi appelés Jafnides sont une tribu arabe chrétienne qui a fondé un royaume arabe pré-islamique au Levant. Ayant émigré du Yémen au IIIe siècle, ils se convertissent au christianisme monophysite lorsqu'ils s'installent dans la région, bien que d’autres étaient déjà chrétiens avant d’émigrer vers le nord pour échapper à la persécution religieuse. Au VIe siècle, les Ghassanides devinrent la confédération dominante à l’est du Jourdain et au sud-est de Damas, l’empereur byzantin Justinien, réalisant alors la nécessité d’un allié fort au Levant, éleva Al-Harith V ibn Jabalah à la dignité de roi. Après s’être installés au Levant, les Ghassanides deviennent un état vassal de l’Empire byzantin auprès duquel ils jouent le rôle d'« alliés fédérés » (identifiés comme foederati ou symmachoi), et combattent pour lui les Sassanides et leurs vassaux arabes de Mésopotamie, les Lakhmides. Les terres du royaume Ghassanide servent également de zone tampon entre les terres annexées par les Romains et l'Arabie. Les Ghassanides ont apporté une période de prospérité considérable pour les Arabes de Syrie. La vie de cour des rois Ghassanides fut décrite comme une vie de luxe et une vie culturelle active, avec le mécénat des arts, de la musique et surtout de la poésie arabe. Ces derniers ont grandement influencé l'art Omeyyade. Après la conquête musulmane du Levant, la plupart des Ghassanides restés chrétiens ont fusionné avec les communautés melchites et syriaques au sein de ce qui est aujourd’hui la Jordanie, la Palestine, la Syrie et le Liban. (fr)
- Ghassaniyah (bahasa Arab: الغساسنة) (al-Ghasāsinah, juga Banū Ghassān "Anak-anak Ghassān") adalah kelompok suku Kristen Arab Selatan yang terhellenisasi dan kemudian teromanisasi. Mereka bermigrasi pada awal abad ke-3 dari Yaman menuju Suriah, Yordania, Lebanon dan Tanah Suci. Di sana mereka bercampur dengan komunitas-komunitas penutur bahasa Yunani. Nama Ghassān merujuk kepada kerajaan suku Ghassaniyah, yang merupakan kerajaan Kristen Arab kuno di Levant. (in)
- I Ghassanidi (in arabo: الغساسنة, al-Ghasāsina) furono una popolazione araba cristiana che emigrò nell'anno 250 dallo Yemen alla volta della regione dell'Hawran, nella Siria meridionale. Il termine Ghassān da cui deriva il nome del regno dei Ghassanidi, si ipotizza significhi "una sorgente d'acqua". Fu il principale gruppo di arabi cristiani monofisiti. (it)
- De Ghassaniden waren een Arabische christelijk-monofysitische dynastie die van het einde van de 4e eeuw tot ca. 600 over de halfnomadische Arabieren van Zuid-Syrië, Jordanië en noordelijk Saoedi-Arabië heerste en vanaf keizer Anastasius (491–518) tot Mauricius (582–602) als vazallen van het Byzantijnse rijk een buffergebied vormden tegen de Perzen en hun Arabische ongekerstende tegenstanders, de Lakhmiden van Hira, vazallen van de Sassaniden. Zij moesten de heilige plaatsen van Palestina beschermen tegen invallen vanuit de Arabische woestijn. Hun voornaamste rol speelden de Ghassaniden in de 6e eeuw met als grootste vertegenwoordigers (= Arethas) en diens zoon (= Alamundarus). Beiden bleken niet volledig betrouwbare militaire bondgenoten te zijn, terwijl Moendhir zich tevens halsstarrig verzette tegen alle pogingen van Justinianus’ opvolgers om het monofysitisme te beteugelen. Beiden stierven dan ook in Byzantijnse gevangenschap. Moendhirs zoon An-No’ man onderging eenzelfde lot, zodat in 584 het phylarchaat uiteenviel en de dynastie kort daarna verdween. De verdwijning van de bufferstaten der Ghassaniden en Lakhmiden kort voor het optreden van de profeet Mohammed (†632) heeft vermoedelijk de weerstandskracht van het Byzantijnse rijk en het Perzische rijk tegen de islamitische verovering aanmerkelijk verzwakt. In de islamitisch-Arabische overlevering is de herinnering aan de Ghassaniden en Lakhmiden levend gebleven. Aan de hoven van deze koningen leefden Oud-Arabische dichters, die hun roem hebben verkondigd. (nl)
- Ghassanidzi (Banu Ghassan) – lud arabski, należący do konfederacji plemiennej , wywodzący się z Arabii Południowej. W III wieku przemieścił się również na tereny . W VI wieku przyjęli chrześcijaństwo monofizyckie i osiedlili się w Syrii, gdzie w pasie granicznym (limes) cesarstwa wschodniorzymskiego utworzyli państwo ze stolicą w . Założycielem państwa był , który zapoczątkował dynastię . Największy rozkwit państwa Ghassanidów przypadł na okres panowania , panującego w okresie 529–569. Na początku swego panowania otrzymał on od cesarza bizantyjskiego Justyniana I Wielkiego tytuł (najwyższa godność po cesarzu) i patrycjusza. W trakcie swego panowania poszerzył znacznie obszar królestwa i rozpoczął wojnę z properskimi Lachmidami. Politykę tę kontynuował jego syn i następca, Al-Munzir, który w roku 580 zdobył i spalił Al-Hirę – stolicę Lachmidów. Al-Munzir panował do roku 581, kiedy został zesłany na Sycylię i tron objął jego syn , po którego śmierci państwo się rozpadło. Nieudaną próbę odbudowy królestwa podjął w VII wieku cesarz bizantyński Herakliusz I. Zostali ostatecznie pokonani, walcząc po stronie Bizancjum w bitwie nad rzeką Jarmuk przez wojska muzułmańskie dowodzone przez Chalida ibn al-Walida. Po bitwie część Ghassanidów sprzymierzyła się z Arabami, a część wywędrowała do Anatolii. (pl)
- Os Gassânidas (em árabe: الغساسنة; romaniz.: al-Ghasāsinah), também conhecidos como Banu Gaçane (Banū Ghassān, lit. "Filhos de Gaçane"), eram um grupo de tribos cristãs do sul da Arábia, que migraram no início do século III a.C. da região do atual Iêmem para Haurã, no sul da Síria, onde se misturaram com colonos romanos helenizados e comunidades de cristãos antigos falantes do grego. O termo Gaçane refere-se ao nome do seu antigo reino, no Levante, que desapareceu no em meados do século VII, durante a conquista muçulmana da Síria. (pt)
- Ghassaniderna var en arabisk kungasläkt som härskade i Hedjas och en del av Syrien under första århundradet e.Kr. till 637. Ghassaniderna antog kristendomen under 300-talet och var vasaller under det Östromerska riket. Efter de kristnas nederlag vid Yarmukfloden år 636 då den bysantinske kejsaren Herakleios armé besegrades av de muslimska araberna förenades deras rike med kalifatet. (sv)
- Гассаніди (араб. الغساسنة) — християнська арабська королівська династія, що правила у II—VII столітті у Східній Палестині (територія сучасної Йорданії). Династія походить з бедуїнського кочівного племені Бану Гассан, яке емігрувало у II столітті з півдня Аравійського півострова (з території у сучасному Північному Ємені). На початку свого існування плем'я не мало суттєвого впливу в арабському світі. Ситуація різко змінилася на рубежі V—VI століть, Коли плем'я Гассан під проводом роду Джафна з нез'ясованих до кінця дослідниками причин переселилося до кордонів з Візантією. Тут воно зіткнулося з . Згодом вони розгромили і вигнали Саліхідів, взявши під контроль сирійське прикордоння. Гассаніди прийняли християнство, а у 502—503 роках уклали з Візантійською імперією договір і набули статусу її союзників. Отримуючи щороку грошове забезпечення, вони споряджали загони кавалерії для армії Візантії. Вожді гассанідів офіційно іменувалися філархами і мали ранг кларіссімуса, а їхній верховний вождь (цар) був зведений в патрикії і удостоєний титулу «глоріозіссім». Основною резиденцією Гассанідів стала , горбиста місцевість за 80 км на південь від Дамаска, де знаходилися стоянки кочівників. Першим представником Гассанідів, який вступив в договірні відносини з Візантійською імперією, був Джабала, достовірних відомостей про якого майже не збереглося. Свого розквіту царство Гассанідів досягло за його сина (близько 529—569 роки), який увійшов в історію як один із залежних від Візантії правителів, що отримав від імператора царський титул «василевс». Аль-Харіс чесно виконував свої зобов'язання, беручи участь у придушенні заколотів в Палестині під час повстання самаритян (529—530 роки), у війнах із Сасанідами та Лахмідами. Аль-Харіс був прихильником монофізитської доктрини, що пояснюється, швидше за все, його прагненням відстояти етнокультурну самобутність арабів у візантійського світі. У роки правління аль-Харіса остаточно склалося так зване Гассанідське царство — кочівна протодержава, що відігравала роль буфера між Візантією та арабськими племенами. Політику батька продовжив (569—581), правитель ромейських арабів. При ньому загострилися розбіжності з Візантією, незадоволеною надмірним посиленням гассанідов. Ідеологічним приводом протистояння стало дотримання у Гассанідів яковитського напрямку християнства. Він був захоплений разом з дружиною і декількома дітьми візантійським чиновником (куратором) Магном, та доставлений у 581 році до Константинополя. Імператор (578—582) посадив його під домашній арешт. Його старший син ан-Нуман ібн аль-Мунзір, що залишився на батьківщині, влаштовував набіги на візантійські володіння, але згодом потрапив у заслання разом з батьком. Близько 585 року царство гассанідів було розділено між 15 вождями арабських племен і припинило існування. Після розпаду царства Гассанідів ця династія зберігала деякий вплив до приходу ісламу. Окремі представники племені Гассан добровільно прийняли нову віру, але масової ісламізації племені не відбулося. Останньому гассанідському царю (633—636) довелося від імені імператора Іраклія I (610—641) вести переговори з делегацією мусульман. Перехід Джабали разом із загоном арабів-християн на сторону мусульман на третій день битви на річці Ярмук (22 серпня 636 року) і звернення в іслам були обумовлені прагматичними міркуваннями: усвідомленням неминучості поразки візантійців через розбрат серед вищого командування і бажанням розділити з мусульманським військом плоди перемоги. Однак після конфлікту з халіфом , втік до Константинополя, розкаявся, повернувся в лоно християнства, був прощений і оселився в Малій Азії. Велика частина племені Гассан пішла за своїм ватажком, а територію його розселення зайняло велике племінне об'єднання таїтів. (uk)
- Гассани́ды (араб. الغساسنة, также Бану Гассан — «сыны Гассана») — арабская царская династия, правившая в до 636 года в Восточной Палестине (Иордании). Они иммигрировали из Йемена в начале III века в Левант. Некоторые слились с эллинизированными христианскими общинами, приняв христианство в первые века нашей эры, в то время как другие, возможно, уже были христианами, прежде чем эмигрировать на север, чтобы избежать религиозного преследования. Поселившись в Леванте, Гассаниды постепенно ликвидировали арабское царство , существовавшее до них на этой территории, и стали государством-клиентом Византийской империи, сражались вместе с византийцами против персидских Сасанидов и их арабских вассалов Лахмидов. Земли Гассанидов являлись буферной зоной, защищающей римские владения от набегов местных племён. В 529 году император Юстиниан I объявил аль-Хариса ибн Джабалу правителем Сирии и Палестины, для арабов — с титулом царя, для византийцев — с титулом патрикия. Гассаниды принадлежали к Яковитской православной церкви. Царство было ликвидировано Византией в 585 году, но восстановлено в 629 году ввиду мусульманской угрозы. Немногие Гассаниды стали мусульманами после мусульманского завоевания Леванта; большинство жителей государства оставались христианскими и присоединились к мелькитским и сирийским общинам в пределах нынешней Иордании, Палестины, Израиля, Сирии и Ливана. (ru)
- 伽珊尼德（阿拉伯语：الغساسنة; al-Ghasāsinah，英語：Ghassanids，也译作伽珊王国）是一个阿拉伯王国，由来自也门的部落的后裔所建立。他们在公元3世纪早期就移居到了黎凡特地区，有的与基督教社区合并，并改宗为基督教，其他的则为了逃避宗教迫害而早就改信了基督教。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- Los Gasánidas o Bani Gassan (en árabe: Al-Ghasasina, الغساسنة / بني غسان) fue una dinastía árabe cristiana, vasalla y aliada del Imperio bizantino cuyos miembros pertenecían a un clan de la tribu árabe Azd, en Yemen del sur y llegaron hasta el desierto de Siria en el año 250. (es)
- Ghassaniyah (bahasa Arab: الغساسنة) (al-Ghasāsinah, juga Banū Ghassān "Anak-anak Ghassān") adalah kelompok suku Kristen Arab Selatan yang terhellenisasi dan kemudian teromanisasi. Mereka bermigrasi pada awal abad ke-3 dari Yaman menuju Suriah, Yordania, Lebanon dan Tanah Suci. Di sana mereka bercampur dengan komunitas-komunitas penutur bahasa Yunani. Nama Ghassān merujuk kepada kerajaan suku Ghassaniyah, yang merupakan kerajaan Kristen Arab kuno di Levant. (in)
- I Ghassanidi (in arabo: الغساسنة, al-Ghasāsina) furono una popolazione araba cristiana che emigrò nell'anno 250 dallo Yemen alla volta della regione dell'Hawran, nella Siria meridionale. Il termine Ghassān da cui deriva il nome del regno dei Ghassanidi, si ipotizza significhi "una sorgente d'acqua". Fu il principale gruppo di arabi cristiani monofisiti. (it)
- Os Gassânidas (em árabe: الغساسنة; romaniz.: al-Ghasāsinah), também conhecidos como Banu Gaçane (Banū Ghassān, lit. "Filhos de Gaçane"), eram um grupo de tribos cristãs do sul da Arábia, que migraram no início do século III a.C. da região do atual Iêmem para Haurã, no sul da Síria, onde se misturaram com colonos romanos helenizados e comunidades de cristãos antigos falantes do grego. O termo Gaçane refere-se ao nome do seu antigo reino, no Levante, que desapareceu no em meados do século VII, durante a conquista muçulmana da Síria. (pt)
- Ghassaniderna var en arabisk kungasläkt som härskade i Hedjas och en del av Syrien under första århundradet e.Kr. till 637. Ghassaniderna antog kristendomen under 300-talet och var vasaller under det Östromerska riket. Efter de kristnas nederlag vid Yarmukfloden år 636 då den bysantinske kejsaren Herakleios armé besegrades av de muslimska araberna förenades deras rike med kalifatet. (sv)
- 伽珊尼德（阿拉伯语：الغساسنة; al-Ghasāsinah，英語：Ghassanids，也译作伽珊王国）是一个阿拉伯王国，由来自也门的部落的后裔所建立。他们在公元3世纪早期就移居到了黎凡特地区，有的与基督教社区合并，并改宗为基督教，其他的则为了逃避宗教迫害而早就改信了基督教。 (zh)
- الغساسنة: هي سلالة عربية أسست مملكة في الشام ضمن حدود الإمبراطورية البيزنطية في فترة ما قبل الإسلام. ويسمى الغساسنة أيضاً بآل جفنة، وأما سبب تسميتهم بآل جفنة، لانتسابهم إلى جد أعلى يدعونه «جفنة بن عمرو مزيقياء» على رأي، أو إلى «جفنة» قبيلة من غسان من اليمن، وهو عند النسابة شقيقا لثعلبة والحارث جد الأنصار وبارق، والغساسنة بإجماع النسابين من الأزد. (ar)
- Els gassànides (àrab: الغساسنة, al-Ġasāsina) foren un grup àrab cristià monofisita qui va fundar i dirigir un regne preislàmic àrab al territori que avui és Jordània. Els ghassan eren una branca de la tribu Azd o del grup tribal qahtanita (originaris del Iemen-Hadramaut) que van emigrar al final del segle iii a causa de la destrucció de la presa de Marib; de fet no eren un grup aïllat sinó una confederació de subtribus; van emigrar primer cap al centre de la península i es van establir finalment al limes amb els romans (bizantins) vers el 490 quan ja havien acceptat el cristianisme i el pagament d'un tribut. Inicialment van compatir aquesta posició amb els salíhides (Salih) però al segle vi aquests foren sotmesos pels ghassànides vers el 503. Les seves relacions amb Bizanci estaven regide (ca)
- Ghássánovci, psáno též Ghasánovci (arabsky الغساسنة) neboli Banú Ghássán byl arabský před-islámský kmen původem z Jemenu, který na začátku 3. století v Levantě založil vlastní křesťanské království. K přijetí křesťanství došlo patrně z důvodu ovládnutí zdejšího helénizovaného obyvatelstva (předtím byl region jednou z provincií Římské říše), ale vyloučeno není ani to, že Ghássánovci částečně přijali křesťanskou víru již dříve a z Arábie do Levanty uprchli před náboženským pronásledováním. Celkem se v Ghássánovském království vystřídalo třicet sedm králů. (cs)
- Οι Γασσανίδες (αγγλικά: Ghassanids, αραβικά: الغساسنة , προφορά: αλ-Γκασασίνα, επίσης Μπανού Γκασσάν, δηλ. φυλή Γκασσάν, γιοι του Γκασσάν) ήταν αραβικό βασίλειο, που ιδρύθηκε από απογόνους της φυλής Αζντ από την Υεμένη, που μετανάστευσε στις αρχές του 3ου αιώνα στην περιοχή του Λεβάντε, όπου κάποια μέλη της φυλής συγχωνεύθηκαν με εξελληνισμένες χριστιανικές κοινότητες της περιοχής και προσηλυτίστηκαν στο Χριστιανισμό τους πρώτες αιώνες μ.Χ., ενώ άλλα μέλη της φυλής πιθανόν να ήταν ήδη χριστιανοί, πριν αρχίσουν τη μετανάστευσή τους στα βόρεια για ν΄ αποφύγουν τις θρησκευτικές διώξεις στην περιοχή της Αραβίας. (el)
- Die Ghassaniden (arabisch الغساسنة, DMG al-Ġasāsina oder auch arabisch بنو غسان, DMG Banū Ġassān) waren ein arabischer Stammesverband und in der Spätantike ein wichtiger Verbündeter der (Ost-)Römer. Die Bezeichnung „Ghassaniden“ ist nicht zeitgenössisch belegt, sondern erscheint erst in späteren Quellen (Millar 2010). In der aktuellen Forschung wird zudem zunehmend von Jafniden statt von Ghassaniden gesprochen, da es vor allem diese Dynastie gewesen sei, die der später als Ghassaniden bezeichneten Gruppe Zusammenhalt verliehen habe (Fisher 2011). Das Geschlecht dieser Fürsten stammte aus Südarabien; sie begannen im 3. Jahrhundert n. Chr. mit der Wanderung nach Norden. Der Clan der Jafniden führte seine Abstammung selbst auf Jafna (Dschafna), einen Sohn des berühmten Himyarenkönigs Amr ibn (de)
- The Ghassanids (Arabic: الغساسنة, romanized: al-Ghasāsinah, also Banū Ghassān "Sons of Ghassān"), also called the Jafnids, were an Arab tribe which founded a kingdom. They emigrated from southern Arabia in the early 3rd century to the Levant region. Some merged with Hellenized Christian communities, converting to Christianity in the first few centuries AD, while others may have already been Christians before emigrating north to escape religious persecution. (en)
- Les Ghassanides (arabe : الغساسنة), aussi appelés Jafnides sont une tribu arabe chrétienne qui a fondé un royaume arabe pré-islamique au Levant. Ayant émigré du Yémen au IIIe siècle, ils se convertissent au christianisme monophysite lorsqu'ils s'installent dans la région, bien que d’autres étaient déjà chrétiens avant d’émigrer vers le nord pour échapper à la persécution religieuse. Au VIe siècle, les Ghassanides devinrent la confédération dominante à l’est du Jourdain et au sud-est de Damas, l’empereur byzantin Justinien, réalisant alors la nécessité d’un allié fort au Levant, éleva Al-Harith V ibn Jabalah à la dignité de roi. (fr)
- De Ghassaniden waren een Arabische christelijk-monofysitische dynastie die van het einde van de 4e eeuw tot ca. 600 over de halfnomadische Arabieren van Zuid-Syrië, Jordanië en noordelijk Saoedi-Arabië heerste en vanaf keizer Anastasius (491–518) tot Mauricius (582–602) als vazallen van het Byzantijnse rijk een buffergebied vormden tegen de Perzen en hun Arabische ongekerstende tegenstanders, de Lakhmiden van Hira, vazallen van de Sassaniden. Zij moesten de heilige plaatsen van Palestina beschermen tegen invallen vanuit de Arabische woestijn. Hun voornaamste rol speelden de Ghassaniden in de 6e eeuw met als grootste vertegenwoordigers (= Arethas) en diens zoon (= Alamundarus). Beiden bleken niet volledig betrouwbare militaire bondgenoten te zijn, terwijl Moendhir zich tevens halsstarrig (nl)
- Ghassanidzi (Banu Ghassan) – lud arabski, należący do konfederacji plemiennej , wywodzący się z Arabii Południowej. W III wieku przemieścił się również na tereny . W VI wieku przyjęli chrześcijaństwo monofizyckie i osiedlili się w Syrii, gdzie w pasie granicznym (limes) cesarstwa wschodniorzymskiego utworzyli państwo ze stolicą w . Założycielem państwa był , który zapoczątkował dynastię . (pl)
- Гассани́ды (араб. الغساسنة, также Бану Гассан — «сыны Гассана») — арабская царская династия, правившая в до 636 года в Восточной Палестине (Иордании). Они иммигрировали из Йемена в начале III века в Левант. Некоторые слились с эллинизированными христианскими общинами, приняв христианство в первые века нашей эры, в то время как другие, возможно, уже были христианами, прежде чем эмигрировать на север, чтобы избежать религиозного преследования. Поселившись в Леванте, Гассаниды постепенно ликвидировали арабское царство , существовавшее до них на этой территории, и стали государством-клиентом Византийской империи, сражались вместе с византийцами против персидских Сасанидов и их арабских вассалов Лахмидов. Земли Гассанидов являлись буферной зоной, защищающей римские владения от набегов местных (ru)
- Гассаніди (араб. الغساسنة) — християнська арабська королівська династія, що правила у II—VII столітті у Східній Палестині (територія сучасної Йорданії). Династія походить з бедуїнського кочівного племені Бану Гассан, яке емігрувало у II столітті з півдня Аравійського півострова (з території у сучасному Північному Ємені). На початку свого існування плем'я не мало суттєвого впливу в арабському світі. Ситуація різко змінилася на рубежі V—VI століть, Коли плем'я Гассан під проводом роду Джафна з нез'ясованих до кінця дослідниками причин переселилося до кордонів з Візантією. Тут воно зіткнулося з . Згодом вони розгромили і вигнали Саліхідів, взявши під контроль сирійське прикордоння. Гассаніди прийняли християнство, а у 502—503 роках уклали з Візантійською імперією договір і набули статусу її (uk)
|
.png){kind=link}
