| dbo:abstract
|
- L'expressionisme és un moviment artístico-literari desenvolupat a Alemanya i en l’àmbit centreeuropeu entre el 1905 i el 1933. L'expressionisme musical, és la manifestació en la música d'aquest moviment renovador, en l’obra d’Arnold Schönberg —qui també pintava—, d’Alban Berg i d’Anton Webern. Aquests darrers, vinculats al grup Der blaue Reiter. El terme "probablement es va aplicar per primera vegada a la música de Schoenberg el 1918, perquè com el pintor Vassily Kandinsky (1866–1944) va evitar les "formes tradicionals de bellesa" per transmetre sentiments poderosos en la seva música. Theodor Adorno interpreta el moviment expressionista de la música com la recerca d'eliminar tots els elements convencionals de la música tradicional, tot allò formulat rígidament". Això ho veu anàleg "a l'ideal literari d'un crit". Així mateix, Adorno considera que la música expressionista busca "la veracitat del sentiment subjectiu sense il·lusions, disfresses o eufemismes". També la descriu com a preocupada per l'inconscient, i afirma que "la representació de la por es troba al centre" de la música expressionista, predominant la dissonància, de manera que "l'element harmònic i afirmatiu de l'art és desterrat". La música expressionista "rebutjaria, per tant, les qualitats pictòriques i sensuals que s'havien associat amb la música impressionista. En lloc d'això, s'esforçaria per adonar-se de la seva pròpia naturalesa purament musical, en part ignorant les convencions compositives que posaven restriccions "externes" a l'expressió de " visions interiors". La música expressionista sovint presenta un alt nivell de dissonància, contrastos extrems de dinàmiques, canvis constants de textures, melodies i harmonies "distorsionades" i melodies angulars amb grans salts. Hi ha tres tipus d'expressionisme musical: tonal, atonal i serial. (ca)
- Expresionistická hudba je hudební směr vzniklý ve 20. století. Pojem byl prvně použit roku 1918, v souvislosti s hudbou Arnolda Schoenberga, která se svým novátorstvím a rozbitím tradičních forem zdála být souputníkem expresionismu výtvarného a literárního. Vrcholné projevy expresionismu v hudbě jsou spjaty s léty 1910–1925. Byl pěstovaný zejména německými a rakouskými skladateli. Typickým je krajní subjektivismus, který nebere ohled na tradiční způsoby hudebního vyjadřování a má co nejméně zprostředkovaně vyjádřit autorovy emoce a pocity. Hudební projev se tak může jevit vypjatý, až násilný. Oblíbeným expresionistickým syžetem jsou postavy bez perspektivy, naděje a životního smyslu (zejména Bergova opera Wojcek). Technicky patří k expresionistické hudbě nástroje jako atonalita, dodekafonie, čtvrttónová hudba, vzrušená melodika či disonantní harmonie. Hlavní osobností expresionismu je Arnold Schoenberg a poté jeho žáci: Anton Webern a Alban Berg. Avšak omezit expresionismus na tuto konkrétní hudební školu (tzv. druhou vídeňskou školu) nelze, k dalším expresionistům patří vídeňský Čech Ernst Křenek, Němec Paul Hindemith, Rus Alexandr Nikolajevič Skrjabin, jež dospěl k atonalitě nezávisle na Schoenbergovi, Maďar Béla Bartók i Čech Alois Hába. Hudební expresionismus je nicméně muzikologický pojem, sami autoři se jím neoznačovali a nehlásili se k žádnému společnému programu. (cs)
- Der musikalische Expressionismus entstand um 1906. Im Unterschied zum musikalischen Impressionismus, der die Wahrnehmung äußerer Erscheinungen der Dinge abbildet, formulieren die expressionistischen Kunstrichtungen die Seelenregungen des Menschen. (de)
- استُخدم مصطلح التعبيرية «للمرة الأولى في الموسيقى ربما في عام 1918، خصيصًا على شوينبيرغ»، نظرًا إلى أنه تجنّب، شأنه شان الرسام فاسيلي كاندينسكي (1866-1944) «أنماط الجمال التقليدية» لإيصال أحاسيس قوية في موسيقى ه (سادي 1991، 244). ينظر ثيودور أدورنو إلى الحركة التعبيرية في الموسيقى، بوصفها سعيًا «إلى إزالة جميع العناصر النمطية للموسيقى التقليدية، كل ما هو جامد في تفاعله». ينظر إلى هذا كنظير «للمثال الأدبي عن 'الصرخة'». ينظر أدورنو أيضًا إلى الموسيقى التعبيرية بما هي سعيٌ إلى «صدق الإحساس الذاتي دون أوهام أو خداع أو عبارات ملطفة». يصفها أدورنو أيضًا بأنها معنية باللاوعي، ويذكر أن «وصف المخاوف يقع في أساس» الموسيقى التعبيرية، مع غلبة للتنافر «فينتفي العنصر المتناغم الإيجابي للفن» (أدورنو 2009، 275-276). عادةً ما تُبرز الموسيقى التعبيرية مستوى عالٍ من التنافر وتباين شديد للديناميات وتغيراتٍ دائمة في البنيان وألحانًا وأنغامًا «مشوّهة»، وألحان خشنة مع قفزات واسعة (أنون. 2014). (ar)
- Ως εξπρεσιονισμός στη μουσική εννοείται η επίδραση του εξπρεσιονισμού ως καλλιτεχνικό ιδίωμα στη , χάρη στο έργο του Άρνολντ Σαίνμπεργκ, και των μαθητών του Άντον Βέμπερν και Άλμπαν Μπεργκ, που συνέθεσαν επίσης έργα εξπρεσιονιστικά. Οι εξπρεσιονιστές συνθέτες, εκπρόσωποι της δεύτερης σχολής της Βιέννης με κεντρική φυσιογνωμία τον Σαίνμπεργκ, έσπασαν την παραδοσιακή αντίληψη της «μίμησης της φύσης» και τις παραδοσιακές αντιλήψεις της σύνθεσης γύρω από ένα επαναλαμβανόμενο κεντρικό θέμα. (el)
- The term expressionism "was probably first applied to music in 1918, especially to Schoenberg", because like the painter Wassily Kandinsky (1866–1944) he avoided "traditional forms of beauty" to convey powerful feelings in his music. Theodor Adorno interprets the expressionist movement in music as seeking to "eliminate all of traditional music's conventional elements, everything formulaically rigid". This he sees as analogous "to the literary ideal of the 'scream' ". As well Adorno sees expressionist music as seeking "the truthfulness of subjective feeling without illusions, disguises or euphemisms". Adorno also describes it as concerned with the unconscious, and states that "the depiction of fear lies at the centre" of expressionist music, with dissonance predominating, so that the "harmonious, affirmative element of art is banished". Expressionist music would "thus reject the depictive, sensual qualities that had come to be associated with impressionist music. It would endeavor instead to realize its own purely musical nature—in part by disregarding compositional conventions that placed 'outer' restrictions on the expression of 'inner' visions". Expressionist music often features a high level of dissonance, extreme contrasts of dynamics, constant changing of textures, "distorted" melodies and harmonies, and angular melodies with wide leaps. (en)
- El expresionismo musical probablemente se aplicó por primera vez en 1909, especialmente con Arnold Schönberg, porque al igual que el pintor Vasili Kandinski (1866–1944) evitó las "formas tradicionales de belleza" para transmitir sentimientos poderosos en su música. Theodor Adorno ve el movimiento expresionista en la música, como buscando "eliminar todos los elementos convencionales de la música tradicional, todo lo que es rígido". Él ve esto como análogo "al ideal literario del 'grito'". Arnold también ve la música expresionista, como buscando "la verdad del sentimiento subjetivo sin ilusiones, disfraces o eufemismos". Adorno también considera a la música expresionista como preocupada por el inconsciente, y afirma que "la representación del miedo se encuentra en el corazón" de la música expresionista, donde predomina la disonancia, de modo que "el elemento armónico y afirmativo del arte es desterrado". A menudo la música expresionista presenta un alto nivel de disonancia, contrastes extremos de dinámica, cambios constantes de texturas, melodías y armonías "distorsionadas" y melodías angulares con grandes saltos. (es)
- 표현주의 음악 (Expressionist music)은 주로 를 중심으로 20세기 초에서 제2차 세계대전 직전까지 독일 ·오스트리아 문화권에서 전개된 음악 사조이다. 이는 회화분야에서 일어난 표현주의운동이 아르놀트 쇤베르크, 안톤 베베른, 알반 베르크 등의 작곡가들에 의해 음악분야에 파급된 음악운동으로 이들은 프랑스의 인상주의 회화와 음악에 대항하여 1910∼1920년대에 이 운동을 전개하였으며, 날카로운 음정의 진행, 극도로 높은 음역과 낮은 음역의 사용, 자유로운 박절(拍節)과 리듬의 사용 등을 특징으로 하고 있다. 특히 바실리 칸딘스키, 오스카 코코슈카 등 표현주의 화가들과 친교가 두터웠던 쇤베르크는 이 운동의 중심적인 음악가로서 《정화된 밤》(1899), 《달에 홀린 피에로》(1912), 게오르게의 15개의 시에 의거한 《가공(架空)의 정원》(1908∼9) 등의 작품에는 표현주의적 색채가 짙다. 그리고 그의 제자인 베르크의 오페라인 게오르크 뷔히너의 미완성 희곡에 의거한 《보체크》(1917∼1921)와 프랑크 베데킨트의 희곡에 의거한 《룰루》(1929∼1935: 미완성) 등은 표현주의 경향의 극치를 이루는 작품으로 꼽힌다. 인용: [네이버 지식백과] 표현주의 음악 [表現主義音樂] (두산백과) (ko)
- 表現主義音楽（ひょうげんしゅぎおんがく、英: expressionist music）は、20世紀音楽のムーブメントの一つ。人間の内面性を描く表現主義の影響を受けて、20世紀初頭に登場した。外観を描写するフランスの印象主義音楽へのアンチテーゼとして、ドイツとオーストリアで発展した。その中心はアルノルト・シェーンベルクとその弟子のアルバン・ベルク、アントン・ヴェーベルンの新ウィーン楽派であった。 (ja)
- Ekspresjonizm – kierunek w muzyce modernistycznej, niekiedy zaliczany do okresu późnego romantyzmu z powodu swojej silnej emocjonalności. Ekspresjonizm w muzyce ma luźny związek z ekspresjonizmem w malarstwie. Zamierzeniem ekspresjonistów było oddanie wnętrza człowieka zbuntowanego, nieszczęśliwego, cierpiącego, emocji często skrajnych lub chorobliwych. Uzyskiwali ten efekt głównie poprzez złożone, dysonujące harmonią, melodie budowane z dużych skoków interwałowych, często w skrajnych rejestrach, złożony, niesymetryczny, często rozdrobniony rytm, zmienność dynamiczną i nastrój oraz innowacyjną orkiestrację. Przyjmuje się, że okres ekspresjonizmu w muzyce trwał mniej więcej w latach 1905–1925, jednakże jego wpływy sięgają najnowszych czasów (przykładem: opera Czarna maska Krzysztofa Pendereckiego). Do najwybitniejszych twórców ekspresjonistycznych należeli:
* Aleksandr Nikołajewicz Skriabin
* Arnold Schönberg
* Alban Berg
* Anton Webern
* w młodości Béla Bartók
* W Polsce Krzysztof Penderecki, Witold Lutosławski. (pl)
- Экспрессионизм в музыке — искания в музыке начала XX века, тогда или позднее соотносившиеся музыкантами или исследователями с экспрессионизмом как общим художественным течением эпохи. Теодор Адорно отмечал, что экспрессионистская музыка сосредоточена на возможно более непосредственном выражении (нем. Unmittelbarkeit des Ausdrucks) содержания человеческой души; Адорно воспроизводит удачный, по его мнению, термин «психограмма», предложенный Альфредом Эйнштейном. В связи с такой постановкой задачи, подчёркивает Адорно, музыка экспрессионизма отказывается от любых традиционных, застывших формальных ограничений. В наибольшей степени понятие об экспрессионистской музыке связано с творчеством Арнольда Шёнберга и его ближайших сподвижников — Второй венской школы; главным образом, речь идёт об их сочинениях первого и особенно второго десятилетия XX века — до того, как в начале 1920-х гг. Шёнберг разработал новое систематическое учение о музыкальной форме, додекафонию. В 1909—1912 годах были созданы монодрама «Ожидание» и вокальный цикл «Лунный Пьеро» Шёнберга, ряд инструментальных и оркестровых пьес его ученика Антона Веберна; важнейшим вкладом в экспрессионистскую традицию со стороны ещё одного шёнберговского ученика, Альбана Берга, стала его несколько более поздняя опера «Воццек». Шёнберг в этот период вёл интенсивную переписку с одним из столпов экспрессионизма в живописи, Василием Кандинским, и это общение оказало заметное влияние на эстетические идеи композитора. Среди других композиторов 1910-х гг., чья музыка так или иначе примыкала к экспрессионистской тенденции, были Эрнст Кшенек, Пауль Хиндемит, Бела Барток, Игорь Стравинский и Карл Орф. Экспрессионистская музыка встретила противоречивую реакцию музыкальной общественности и критики. Выразительный пример такой реакции — отзыв ведущего российского музыкального критика В. Г. Каратыгина о творчестве Шёнберга экспрессионистского периода: Достоевский создал «Записки из подполья». Шёнберг сочиняет музыку из подполья своей странной, удивительной души. Она страшная, эта музыка. Она неотразимо влечёт к себе, своевольная, глубокая, мистическая. Но она страшная. Более страшной музыки не сочинял ещё доныне ни один композитор на свете. (ru)
- Експресіонізм у музиці розвивався на початку 20 століття в руслі трагічного світосприйняття у переддень першої світової війни, воєнні та повоєнні роки. З усіх напрямків нового мистецтва 20 століття експресіонізм найгостріше виразив конфлікт людини з реальністю. В одних випадках він вів до загостреного вираження трагічного, в інших — до художньої утопії, що здавалася порятунком духовних цінностей. Цей конфлікт вів до радикальності художніх рішень, до вибуху традицій. Витоками музичного експресіонізму вважаються опера Вагнера «Тристан і Ізольда», пізні симфонії Малера і деякі твори Рихарда Штрауса. Великий вплив на світоглядну основу Експресіонізму справили філософські концепції А. Шопенгауера, Е. Маха, Е.Гуссерля, 3. Фрейда. Розвиток Експресіонізму в музиці йшов паралельно з розбудовою естетичних основ цього напрямку в живописі й літературі (див. експресіонізм). Головними центрами мистецтва експресіонізму були Відень, Мюнхен, Дрезден, Берлін. Найяскравіше втілення напрямок отримав у композиторів нововіденської школи: її засновника — Арнольда Шенберґа та його учнів — Альбана Берґа й Антона Веберна. У 1910-ті роки були створені найвідоміші взірці експресіонізму — монодрами «Очікування», «Щаслива рука», П'ять п'єс для оркестру і вокальний цикл «Місячний П'єро» Шенберґа, а також «Симфонія» ор.21 Веберна. Альбан Берґ створив єдиний у своєму роді експресіоністський твір, відзначений духом соціального критицизму, — оперу «Воццек», яку іноді вважають найвищим досягненням музичного експресіонізму. Експресіонізм відбився у творах раннього Бартока (опера «Замок герцога Синя Борода», балет ), Е. Кшенека, 0. Скрябіна (останнього періоду творчості), Ч. Айвза. Рисами експресіонізму позначені численні твори Б. Бартока («Чудесний мандарин»), Ф. Бузоні («Турандот»), П. Гіндеміта («Вбивця — надія жінок», «Свята Сусанна»), С. Прокоф'єва, Б. Лятошинського (II–IV симфонії, «Золотий обруч», III струнний квартет, «Відображення», Соната для скрипки) тощо. У руслі експресіонізму виникла ідея духовності мистецтва, вища чистота якого вимагає повного звільнення від світу чуттєво-конкретного. У музиці хотіли бачити ідеальний приклад художньої абстракції, гри «чистих форм», які говорять про духовний, не опускається до реального. Шлях музики до духовності був зрозумілий як процес витиснення всіх засобів ліричної виразності. Центральним моментом реформи Шенберґа стала відмова від тональної системи (атональність) і винайдення додекафонії. Найповніше ідеал духовності без почуттів втілився у музиці А. Веберна, а принцип уникнення тональності і техніка додекафонії — найпослідовніше. Водночас у 1920-ті роки Шенберґ і Берґ трактують гостродисонантну сферу вже як засіб утілення нелюдських сил, що загрожують миру (опери «Лулу» Берґа й «Мойсей й Аарон» Шенберґа), а в роки другої світової війни ряд експерсіоністичних творів мали антифашистську спрямованість («Вцілілий з Варшави»). Звільнення від чуттєво-конкретного і разом із тим невгамовна емоційність стають рушієм внутрішньої суперечливості, внаслідок у пізніших творах Берґа й Шенберґа спостерігається відхід від принципів уникнення тональності, використання додекафонічної техніки стає більш вільним. Впливи експресіонізму простежуються і в творчості молодих С.Прокоф'єва та Д.Шостаковича, а також і ряду сучасних композиторів (напр. опера «Чорна маска» К. Пендерецького). Музика експерсіонізму та естетично-світоглядні позиції напряму мали певний вплив на творчість українських композиторів покоління 1960-х, зокрема Л. Грабовського («Симфонічні фрески»), В. Сильвестрова, В. Годзяцького та ін. (uk)
- 表现主义音樂是一種音樂風格，表现主义一词可能在1918年首次应用于音乐。狄奧多·阿多諾将音乐中的表现主义解释为音樂人力爭消除所有传统音乐的常规元素。阿多诺還认为表现主义音乐寻求没有幻想、伪装或委婉的主观感受的真实性。 (zh)
|
| dbp:reference
|
- Schoenberg, Arnold. 1975. Style and Idea: Selected Writings of Arnold Schoenberg, edited by Leonard Stein, translated by Leo Black. London: Faber and Faber. (en)
- Jarman, Douglas. 1991. Alban Berg: Lulu. Cambridge and New York: Cambridge University Press. (en)
- Adorno, Theodor W. 2009. Night Music: Essays on Music 1928–1962, edited by Rolf Tiedemann, translated by Wieland Hoban. London, New York, and Calcutta: Seagull Books. . (en)
- Griffiths, Paul. 2002. "Expressionism". The Oxford Companion to Music, edited by Alison Latham. Oxford Music Online. Oxford University Press . (en)
- Carpenter, Alexander. 2010. "Schoenberg's Vienna, Freud's Vienna: Re-Examining the Connections between the Monodrama Erwartung and the Early History of Psychoanalysis". The Musical Quarterly 93, no. 1:144–181. (en)
- Fanning, David. 2001. "Expressionism". The New Grove Dictionary of Music and Musicians, second edition, edited by Stanley Sadie and John Tyrrell. London: Macmillan. (en)
- Anon. 2000. "Expressionism". Microsoft Encarta Online Encyclopedia. (en)
- Bayley, Amanda . 2001. The Cambridge Companion to Bartók. Cambridge: Cambridge University Press. (en)
- Mitchell, Donald. 2005. Gustav Mahler: The Wunderhorn Years: Chronicles and Commentaries. Rochester, New York: Boydell Press. (en)
- Clements, Andrew. 2007. "Classical Preview: The Wooden Prince". The Guardian . (en)
- Whittall, Arnold. 1999. "Holliger at 60: Keeping the Faith". The Musical Times 140, no. 1867 : 38–48. (en)
- Gittleman, Sol. 1968. Frank Wedekind. Twayne's World Authors Series TWAS 55. New York: Twayne. . (en)
- Carter, Elliott. 1965. "Expressionism and American Music". Perspectives of New Music 4, no. 1 : 1–13. (en)
- Reich, Willi. 2013. "Alban Berg." Encyclopædia Britannica, online academic edition. . (en)
- Gagné, Nicole V. 2011. Historical Dictionary of Modern and Contemporary Classical Music. Plymouth, England: Scarecrow Press. (en)
- Sadie, Stanley . 1991. The Norton Grove Concise Encyclopedia of Music. New York: W. W. Norton. (en)
- Holloway, Robin. 1979. "The Complete Lulu". Tempo, no. 129 , 36–39. (en)
- Biersdorfer, J. D. 2009. "Setting the Stage with Shadows". The New York Times . (en)
- Anon. 2014. "Music: Expressionism". BBC GCSE Bitesize website. (en)
|
| rdfs:comment
|
- Der musikalische Expressionismus entstand um 1906. Im Unterschied zum musikalischen Impressionismus, der die Wahrnehmung äußerer Erscheinungen der Dinge abbildet, formulieren die expressionistischen Kunstrichtungen die Seelenregungen des Menschen. (de)
- Ως εξπρεσιονισμός στη μουσική εννοείται η επίδραση του εξπρεσιονισμού ως καλλιτεχνικό ιδίωμα στη , χάρη στο έργο του Άρνολντ Σαίνμπεργκ, και των μαθητών του Άντον Βέμπερν και Άλμπαν Μπεργκ, που συνέθεσαν επίσης έργα εξπρεσιονιστικά. Οι εξπρεσιονιστές συνθέτες, εκπρόσωποι της δεύτερης σχολής της Βιέννης με κεντρική φυσιογνωμία τον Σαίνμπεργκ, έσπασαν την παραδοσιακή αντίληψη της «μίμησης της φύσης» και τις παραδοσιακές αντιλήψεις της σύνθεσης γύρω από ένα επαναλαμβανόμενο κεντρικό θέμα. (el)
- 表現主義音楽（ひょうげんしゅぎおんがく、英: expressionist music）は、20世紀音楽のムーブメントの一つ。人間の内面性を描く表現主義の影響を受けて、20世紀初頭に登場した。外観を描写するフランスの印象主義音楽へのアンチテーゼとして、ドイツとオーストリアで発展した。その中心はアルノルト・シェーンベルクとその弟子のアルバン・ベルク、アントン・ヴェーベルンの新ウィーン楽派であった。 (ja)
- 表现主义音樂是一種音樂風格，表现主义一词可能在1918年首次应用于音乐。狄奧多·阿多諾将音乐中的表现主义解释为音樂人力爭消除所有传统音乐的常规元素。阿多诺還认为表现主义音乐寻求没有幻想、伪装或委婉的主观感受的真实性。 (zh)
- استُخدم مصطلح التعبيرية «للمرة الأولى في الموسيقى ربما في عام 1918، خصيصًا على شوينبيرغ»، نظرًا إلى أنه تجنّب، شأنه شان الرسام فاسيلي كاندينسكي (1866-1944) «أنماط الجمال التقليدية» لإيصال أحاسيس قوية في موسيقى ه (سادي 1991، 244). عادةً ما تُبرز الموسيقى التعبيرية مستوى عالٍ من التنافر وتباين شديد للديناميات وتغيراتٍ دائمة في البنيان وألحانًا وأنغامًا «مشوّهة»، وألحان خشنة مع قفزات واسعة (أنون. 2014). (ar)
- L'expressionisme és un moviment artístico-literari desenvolupat a Alemanya i en l’àmbit centreeuropeu entre el 1905 i el 1933. L'expressionisme musical, és la manifestació en la música d'aquest moviment renovador, en l’obra d’Arnold Schönberg —qui també pintava—, d’Alban Berg i d’Anton Webern. Aquests darrers, vinculats al grup Der blaue Reiter. La música expressionista sovint presenta un alt nivell de dissonància, contrastos extrems de dinàmiques, canvis constants de textures, melodies i harmonies "distorsionades" i melodies angulars amb grans salts. (ca)
- Expresionistická hudba je hudební směr vzniklý ve 20. století. Pojem byl prvně použit roku 1918, v souvislosti s hudbou Arnolda Schoenberga, která se svým novátorstvím a rozbitím tradičních forem zdála být souputníkem expresionismu výtvarného a literárního. Vrcholné projevy expresionismu v hudbě jsou spjaty s léty 1910–1925. Byl pěstovaný zejména německými a rakouskými skladateli. Typickým je krajní subjektivismus, který nebere ohled na tradiční způsoby hudebního vyjadřování a má co nejméně zprostředkovaně vyjádřit autorovy emoce a pocity. Hudební projev se tak může jevit vypjatý, až násilný. Oblíbeným expresionistickým syžetem jsou postavy bez perspektivy, naděje a životního smyslu (zejména Bergova opera Wojcek). Technicky patří k expresionistické hudbě nástroje jako atonalita, dodekafoni (cs)
- The term expressionism "was probably first applied to music in 1918, especially to Schoenberg", because like the painter Wassily Kandinsky (1866–1944) he avoided "traditional forms of beauty" to convey powerful feelings in his music. Theodor Adorno interprets the expressionist movement in music as seeking to "eliminate all of traditional music's conventional elements, everything formulaically rigid". This he sees as analogous "to the literary ideal of the 'scream' ". As well Adorno sees expressionist music as seeking "the truthfulness of subjective feeling without illusions, disguises or euphemisms". Adorno also describes it as concerned with the unconscious, and states that "the depiction of fear lies at the centre" of expressionist music, with dissonance predominating, so that the "harmo (en)
- El expresionismo musical probablemente se aplicó por primera vez en 1909, especialmente con Arnold Schönberg, porque al igual que el pintor Vasili Kandinski (1866–1944) evitó las "formas tradicionales de belleza" para transmitir sentimientos poderosos en su música. Theodor Adorno ve el movimiento expresionista en la música, como buscando "eliminar todos los elementos convencionales de la música tradicional, todo lo que es rígido". Él ve esto como análogo "al ideal literario del 'grito'". Arnold también ve la música expresionista, como buscando "la verdad del sentimiento subjetivo sin ilusiones, disfraces o eufemismos". Adorno también considera a la música expresionista como preocupada por el inconsciente, y afirma que "la representación del miedo se encuentra en el corazón" de la música e (es)
- 표현주의 음악 (Expressionist music)은 주로 를 중심으로 20세기 초에서 제2차 세계대전 직전까지 독일 ·오스트리아 문화권에서 전개된 음악 사조이다. 이는 회화분야에서 일어난 표현주의운동이 아르놀트 쇤베르크, 안톤 베베른, 알반 베르크 등의 작곡가들에 의해 음악분야에 파급된 음악운동으로 이들은 프랑스의 인상주의 회화와 음악에 대항하여 1910∼1920년대에 이 운동을 전개하였으며, 날카로운 음정의 진행, 극도로 높은 음역과 낮은 음역의 사용, 자유로운 박절(拍節)과 리듬의 사용 등을 특징으로 하고 있다. 특히 바실리 칸딘스키, 오스카 코코슈카 등 표현주의 화가들과 친교가 두터웠던 쇤베르크는 이 운동의 중심적인 음악가로서 《정화된 밤》(1899), 《달에 홀린 피에로》(1912), 게오르게의 15개의 시에 의거한 《가공(架空)의 정원》(1908∼9) 등의 작품에는 표현주의적 색채가 짙다. 그리고 그의 제자인 베르크의 오페라인 게오르크 뷔히너의 미완성 희곡에 의거한 《보체크》(1917∼1921)와 프랑크 베데킨트의 희곡에 의거한 《룰루》(1929∼1935: 미완성) 등은 표현주의 경향의 극치를 이루는 작품으로 꼽힌다. (ko)
- Ekspresjonizm – kierunek w muzyce modernistycznej, niekiedy zaliczany do okresu późnego romantyzmu z powodu swojej silnej emocjonalności. Ekspresjonizm w muzyce ma luźny związek z ekspresjonizmem w malarstwie. Do najwybitniejszych twórców ekspresjonistycznych należeli:
* Aleksandr Nikołajewicz Skriabin
* Arnold Schönberg
* Alban Berg
* Anton Webern
* w młodości Béla Bartók
* W Polsce Krzysztof Penderecki, Witold Lutosławski. (pl)
- Экспрессионизм в музыке — искания в музыке начала XX века, тогда или позднее соотносившиеся музыкантами или исследователями с экспрессионизмом как общим художественным течением эпохи. Теодор Адорно отмечал, что экспрессионистская музыка сосредоточена на возможно более непосредственном выражении (нем. Unmittelbarkeit des Ausdrucks) содержания человеческой души; Адорно воспроизводит удачный, по его мнению, термин «психограмма», предложенный Альфредом Эйнштейном. В связи с такой постановкой задачи, подчёркивает Адорно, музыка экспрессионизма отказывается от любых традиционных, застывших формальных ограничений. (ru)
- Експресіонізм у музиці розвивався на початку 20 століття в руслі трагічного світосприйняття у переддень першої світової війни, воєнні та повоєнні роки. З усіх напрямків нового мистецтва 20 століття експресіонізм найгостріше виразив конфлікт людини з реальністю. В одних випадках він вів до загостреного вираження трагічного, в інших — до художньої утопії, що здавалася порятунком духовних цінностей. Цей конфлікт вів до радикальності художніх рішень, до вибуху традицій. (uk)
|
