| dbo:abstract
|
- المسرح الملحمي، مصطلح صاغه المسرحي والشاعر الألماني برتولت بريشت في عام 1926 يجمع بين نوعين أدبيين هما الدراما ، أي شكلي الأدب المسرحي والسردي. في عشرينيات القرن الماضي، بدأ بيرتولت بريشت والمخرج بتجربة أشكال جديدة من المسرح، إذ أرادا الابتعاد عن تصوير المصائر الفردية المأساوية المعهودة من مرحلة الخيال الكلاسيكي وواقعها الظاهري، وكان هدفهما تصوير الصراعات الاجتماعية الكبرى مثل الحرب والثورة والاقتصاد والظلم الاجتماعي، جاعلين المسرح أداة لجعل هذه الصراعات شفافة ودفع الجمهور لتغيير المجتمع إلى الأفضل. (ar)
- El teatre èpic és un terme encunyat per Bertolt Brecht per la seva teoria del teatre, desenvolupada en escrits teòrics, obres dramàtiques i muntatges. Essencialment el teatre èpic s'oposa al teatre tradicional, rebutja la identificació de l'espectador amb l'heroi (exigeix en canvi una actitud crítica), i la identificació de l'actor amb el seu personatge. El teatre èpic no reprodueix situacions o processos socials, sinó que els descobreix, provocant en l'espectador la sorpresa davant la realitat que se li presenta en escena. Per crear la distància que provoca la sorpresa, el teatre èpic utilitza mitjans de distanciament com la forma de la faula o la paràbola i la seva simplificació accentuada, cartells, projeccions, discursos al públic que interrompen el diàleg i afavoreixen la crítica, canvi d'escenografia davant els ulls del públic per trencar la il·lusió teatral, canvi de llums, etc. En relació a l'efecte de distanciament, Brecht proposa, en el teatre èpic, externalitzar l'expressió i el comportament dels personatges d'una obra per tal de mostrar les característiques essencials de la societat. Aquestes característiques permeten treure conclusions per tal de reflexionar sobre les circumstàncies socials. Al distanciar-se de la imitació i la empatia, aquest gest social permet als espectadors l'oportunitat de criticar el comportament humà des d'un punt de vista objectiu. (ca)
- Epické divadlo (německy episches Theater) je divadelní žánr, který se začal prosazovat v první polovině 20. století. Epické divadlo dává přednost příběhu, jenž je často přerušován komentováním , ale i jednotlivých postav. Divák si musí uvědomit, že divadlo nezobrazuje realitu, a vlastní život konfrontovat s divadelní iluzí. Scéna se často mění a přestavuje před jeho očima. Nejvýraznějším představitelem byl německý dramatik, režisér a divadelní teoretik Bertolt Brecht (Třígrošová opera, Matka Kuráž a její děti). Přestože prvky epického divadla existovaly již delší dobu, byl to právě on, kdo je sjednotil, rozvinul a zpopularizoval. Mezi další propagátory patřil např. . (cs)
- Der von Bertolt Brecht 1926 geprägte Begriff episches Theater verbindet zwei literarische Gattungen, das Drama und die Epik, also theatralisch und erzählende Formen der Literatur. In den 1920er-Jahren hatten Bertolt Brecht und Erwin Piscator begonnen, mit neuen Formen des Theaters zu experimentieren. Sie wollten weg von der Darstellung tragischer Einzelschicksale, von der klassischen Illusionsbühne und ihrer Scheinrealität. Ihr Ziel war die Darstellung der großen gesellschaftlichen Konflikte wie Krieg, Revolution, Ökonomie und soziale Ungerechtigkeit. Sie wollten ein Theater, das diese Konflikte durchschaubar macht und die Zuschauer dazu bewegt, die Gesellschaft zum Besseren zu verändern. (de)
- Ο όρος "επικό" στο πλαίσιο του μοντέρνου θεάτρου έγινε δημοφιλής από τον Μπέρτολτ Μπρεχτ. Στην πραγματικότητα όμως χρονολογείται πολλά χρόνια πίσω ως ένα είδος τέχνης που βασίζεται στα ποιήματα του Ομήρου. Κοινό σημείο των δύο αποτελεί μια σειρά από τεχνικές γραφής,τις οποίες ξεκίνησαν να χρησιμοποιούν οι συγγραφείς του επικού θεάτρου. Οι τεχνικές αυτές είναι οι εξής:
* Μεγάλα σκηνικά (ταξίδια που αναπτύσσονται σε μεγάλη γεωγραφική ή χρονική απόσταση) και περιπέτειες
* Αναφορά σε άλλες γνωστές ιστορίες και μύθους μέσα στο κείμενο
* Ξεκινούν με μια δήλωση του θέματος,μια ερώτηση ή ένα περίγραμμα της πλοκής
* Η πλοκή ξεκινάει από την μέση ("in media res") και οι χαρακτήρες,οι καταστάσεις και οι σχέσεις τους με άλλους χαρακτήρες εκτυλίσσονται μέσω αναδρομών. Δεν ακολουθείται χρονική αλληλουχία.
* Τα θέματα αφορούν την ανθρώπινη φύση και την ηθική. O Μπρεχτ υποστήριζε το επικό θέατρο σε αντίθεση με το , καθώς το πρώτο έθετε ερωτήματα στο κοινό, εξερευνούσε την ανθρώπινη ηθική και πυροδοτούσε την σκέψη. Αντίθετα,το δεύτερο είδος βασιζόταν στην αριστοτελική σκέψη και έδινε έμφαση στην "κάθαρση" των χαρακτήρων και την συναισθηματική αντίδραση του κοινού. (el)
- Epic theatre (German: episches Theater) is a theatrical movement arising in the early to mid-20th century from the theories and practice of a number of theatre practitioners who responded to the political climate of the time through the creation of new political dramas. Epic theatre is not meant to refer to the scale or the scope of the work, but rather to the form that it takes. Epic theatre emphasizes the audience's perspective and reaction to the piece through a variety of techniques that deliberately cause them to individually engage in a different way. The purpose of epic theatre is not to encourage an audience to suspend their disbelief, but rather to force them to see their world as it is. (en)
- Antzerki epikoa (alemanez: episches Theater) XX. mendearen lehen erdialdean Alemanian sortutako antzerki-mugimendua da. Bertolt Brecht antzerkigile alemanaren lanei eta teoriei loturik da bereziki ezagun, baina haren aurrekariak eta ondorengoak ere kontuan hartu beharrekoak dira hartaz aritzean; aipagarrienak Max Reinhardt and Erwin Piscator. Antzerki epikoak berezkoa du izaera politikoa, Lehenengo Mundu Gerra osteko egoera politikoari zuzenki erantzuteko sortu baitzen, hain zuzen, eta izaera politiko hari zor dizkio antzerkigintzari buruz eginiko teoriak eta hari eginiko ekarpenak. Antzerki epikoak denboraren, lekuaren eta ekintzaren unitate aristotelikoekin apurtu zuen, baita antzerki errealistaren konbentzioekin ere. Antzerki epikoaren helburu nagusienetako bat istorioa modu sinple batean kontatzea da eta, hala, publikoari oholtzan ikusitako gertakariek izan ditzaketen ondorioen gainean pentsaraztea. Horretarako, langile-klasearentzat ulergarriak eta identifikagarriak ziren antzezlanak bilatzen zituzten. Mugimenduaren izaera “epikoa” urrun dago heroikoaren baliokide izatetik –hain zuzen ere, Brechten antzerkian ukatu egiten da heroi klasikoaren figura–; “epiko” hitzak genero-bereizketa aristoteldarrari egiten dio erreferentzia: Brecht eta enparauek antzerki epikoa (edo narratiboa) bilatzen zuten –denbora jakin bati ez datxekiona–, dramatikoa beharrean. Kontzeptuak sortzen zuen anbiguetatea zela-eta, Brechtek antzerki dialektikoa ere deitu izan zion azken urteetan, baina ez zen epikoa izena bezain ezaguna egin. Brechtek bere antzerkigintza teorizatzerakoan, honela azaltzen zituen bere nahiak: (eu)
- Le théâtre épique (episches Theater en allemand) est un style théâtral qui tente, par l'introduction d'un narrateur, de rendre le théâtre « épique », c'est-à-dire plus proche d'une épopée. Dans les tragédies antiques, ceci est réalisé par exemple par le chœur. Le théâtre épique s'oppose au théâtre dramatique (ou aristotélicien) qui, lui, cherche à captiver le spectateur par le saisissement (catharsis). (fr)
- Se conoce como teatro épico (alemán: Episches Theater) o teatro dialéctico al relacionado con la producción teatral del dramaturgo alemán Bertolt Brecht, así como aquel que se deriva de su teoría. Surge a principios del siglo 20 en el contexto de la Revolución de octubre con intelectuales buscando un compromiso con las clases trabajadoras y un periodo de renovación del Teatro, en aquel tiempo dirigido principalmente a la burguesía. Brecht con su teoría para un nuevo teatro implicado en los problemas de su tiempo continúa la labor iniciada por Erwin Piscator y su Teatro político. Contrario a un teatro centrado en su estética y a un teatro que busca la emotividad del espectador alejándolo de la comprensión de su realidad con temáticas que le son ajenas, Brecht se propuso su transformación, viendo en el teatro un medio de concienciación de la clase trabajadora. A un teatro complaciente contrapone un teatro militante en el que el proletariado se sienta identificado, procurando que alcance la plena comprensión de su problemática. Su teatro épico y sus técnicas pueden considerarse el medio del que se valió para alcanzar ese fin. Al referirse Brecht a su teatro como épico no hace referencia a su acepción de heroico, lo relaciona con la división de géneros aristotélica; contrapone épico (narrativo) a dramático (acción). La principal característica de su propuesta fue la de un teatro narrativo en el que el espectador no se viese sumergido en un sentimentalismo sensiblero muy al uso en aquella época, sino que asistiese al espectáculo teatral con plena conciencia, intentando racionalizar lo presentado en el escenario. Brecht, principalmente, se vale para ello del «Verfremdungseffekt», efecto de distanciamiento, distanciar al espectador del drama al que está asistiendo. El teatro Épico supuso una forma de renovación del teatro en el tiempo en que se suscitaba esa necesidad de renovación, suponiendo una transformación en su forma y en su fondo que ha alcanzado a nuestros días. «El teatro épico de Brecht presupone una teoría general una “Weltanschauung” [visión del mundo, ideología], en este caso marxismo, que unifica los diferentes elementos que constituyen el teatro: el público, los intérpretes, la forma y el contenido de la obra, la puesta en escena, la música. El teatro épico exige no solo una renovación de viejos elementos, sino un cambio total». (es)
- 서사극(敍事劇, epic theatre, 독일어: episches Theater)은 독일의 극작가 베르톨트 브레히트가 주창한 연극 이론이다. 관객에게 카타르시스를 경험하게 하는 아리스토텔레스의 에 대한 대립 개념으로 생겨났다. 브레히트는 사회적 인식을 일깨우는 연극의 교육적, 사회비판적 기능을 우선했다. 따라서 극작품과 연출에서 관객의 감정이입을 막기 위해 여러 시도가 행해지는데, 배우들이 자신의 배역에서 이탈하기도 하며, 스크린 등을 이용해 상황을 객관적으로 설명하기도 한다. 이상의 모든 것은 관객의 무대와 동일시하지 않도록 하여 스스로 비판적 사고를 갖도록 하기 위해 고안된 것이다. (ko)
- Episch theater is verhalend theater en wordt ook wel het theater van de vervreemding of politiek theater genoemd. De opkomst van het episch theater is gedateerd in het begin van de 20e eeuw en is sterk verbonden met de Duitse theatermaker Bertolt Brecht. (nl)
- Il teatro epico è un tipo di teatro affermatosi agli inizi del XX secolo, la cui forma e funzione differisce dal concetto stesso di teatro come normalmente si intende. Per "epicizzazione" del teatro si intende, infatti, il decentramento della drammatizzazione dall'evento scenico rappresentato in maniera naturalistica per una più globale partecipazione dello spettatore che diviene il destinatario attivo (e non più passivo) della rappresentazione. (it)
- Episk teater är ett begrepp hos dramatikern och teaterteoretikern Bertolt Brecht, där man strävar efter att skapa distans mellan åskådaren och rollen genom att skapa en distans mellan skådespelarna och rollen. Brecht gjorde den episka teatern efter inspiration av Aristoteles – snarast som en protest mot dennes enhetsteater. Han ville väcka aktivitet hos publiken, och ville att de skulle tvingas ta ställning i avgörande frågor. Han ville med sin teater förmedla kunskap, inte bara händelser. Människan skulle vara föremål för hans undersökningar. Hans mål med den episka teatern var att bryta intrigsillusionen och skapa moment i dramat som får åskådarna att hejda sig i sin inlevelse och göra egna reflektioner. Teatern skall inte appellera till åskådarens känsloliv utan till dennes intellekt. (sv)
- «Эпический театр» (нем. episches Theater) — театральная теория драматурга и режиссёра Бертольта Брехта, оказавшая значительное влияние на развитие мирового драматического театра. Теоретически разработанные Брехтом методы построения пьес и спектаклей: соединение драматического действия с эпической повествовательностью, включение в спектакль самого автора, «эффект отчуждения» как способ представить явление с неожиданной стороны, а также принцип «дистанцирования», позволяющий актёру выразить своё отношение к персонажу, разрушение так называемой «четвёртой стены», отделяющей сцену от зрительного зала, и возможность непосредственного общения актёра со зрителем — прочно вошли в европейскую театральную культуру. Свою теорию, опирающуюся на традиции западноевропейского «театра представления», Брехт противопоставлял «психологическому» театру («театру переживания»), который связывают обычно с именем К. С. Станиславского, именно для этого театра разработавшего систему работы актёра над ролью. При этом сам Брехт, как режиссёр, в процессе работы охотно пользовался и методами Станиславского и коренное различие видел в принципах взаимоотношений между сценой и зрительным залом, в той «сверхзадаче», ради которой ставится спектакль. В последние годы Брехт готов был отказаться от термина «эпический театр» как слишком расплывчатого, но более точного названия для своего театра не нашёл. Идеи Брехта захватили крупнейших театральных режиссёров второй половины XX века, Жан-Люк Годар перенёс их и в кинематограф; но сформулированные драматургом принципы были рассчитаны на тех, кто, по его словам, «заслуживает звания художника», и наименее продуктивным оказалось буквальное следование его теоретическим эссе. (ru)
- O teatro épico é produto do forte desenvolvimento teatral na Rússia, após a Revolução Russa de 1917, e na Alemanha, durante o período da República de Weimar, tendo como seus principais iniciadores o diretor russo Meyerhold e o diretor teatral alemão Erwin Piscator. Nesse tempo, as cenas épicas alemãs recebiam o nome de cena Piscator, dado o extensivo uso de cartazes e projeções de filmes nas peças dirigidas por Piscator. No entanto, o grande propagandista do teatro épico. "Épico" é um adjetivo que se refere a algo que relata em versos uma ação heróica. No teatro grego antigo, base do teatro ocidental, temos os heróis e suas histórias, seus feitos... As tragédias gregas são consideradas a base de nosso teatro. Não só do teatro, mas da dramaturgia como um todo. Pense na telenovela que você assiste, em um filme ou até em uma história em quadrinhos. Existe um herói, ou uma heroína, em alguns casos com superpoderes. Em outras narrativas há alguém que fará com que a justiça prevaleça, ou seja, um ato heróico. (pt)
- «Епічний театр» (нім. episches Theater) — театральна теорія драматурга і режисера Бертольта Брехта, що зробила значний вплив на розвиток світового драматичного театру. Теоретично розроблені Брехтом методи побудови п'єс і спектаклів: поєднання драматичної дії з епічною розповідною, включення в спектакль самого автора, «ефект очуження» як спосіб представити явище з несподіваного боку, а також принцип «дистанціювання», що дозволяє акторові висловити своє ставлення до персонажа, руйнування так званої «четвертої стіни», що відокремлює сцену від залу для глядачів, і можливість безпосереднього спілкування актора з глядачем — міцно увійшли в європейську театральну культуру. Свою теорію, що спирається на традиції західноєвропейського «театру вистави», Брехт протиставляв «психологічному» театру («театру переживання»), який пов'язують зазвичай з ім'ям К. С. Станіславського, саме для цього театру розробив систему роботи актора над роллю. При цьому сам Брехт, як режисер, в процесі роботи охоче користувався і методами Станіславського і корінну відмінність бачив у принципах взаємин між сценою і залом для глядачів, в тому «надзавданні», заради якого ставиться спектакль. В останні роки Брехт готовий був відмовитися від терміну «епічний театр», як занадто розпливчастого, але більш точної назви для свого театру не знайшов . Ідеї Брехта захопили найбільших театральних режисерів другої половини XX століття, Жан Люк Годар переніс їх і в кінематограф ; але сформульовані драматургом принципи були розраховані на тих, хто, за його словами, «заслуговує звання художника», і найменш продуктивним виявилося буквальне слідування його теоретичним есе. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- المسرح الملحمي، مصطلح صاغه المسرحي والشاعر الألماني برتولت بريشت في عام 1926 يجمع بين نوعين أدبيين هما الدراما ، أي شكلي الأدب المسرحي والسردي. في عشرينيات القرن الماضي، بدأ بيرتولت بريشت والمخرج بتجربة أشكال جديدة من المسرح، إذ أرادا الابتعاد عن تصوير المصائر الفردية المأساوية المعهودة من مرحلة الخيال الكلاسيكي وواقعها الظاهري، وكان هدفهما تصوير الصراعات الاجتماعية الكبرى مثل الحرب والثورة والاقتصاد والظلم الاجتماعي، جاعلين المسرح أداة لجعل هذه الصراعات شفافة ودفع الجمهور لتغيير المجتمع إلى الأفضل. (ar)
- Epické divadlo (německy episches Theater) je divadelní žánr, který se začal prosazovat v první polovině 20. století. Epické divadlo dává přednost příběhu, jenž je často přerušován komentováním , ale i jednotlivých postav. Divák si musí uvědomit, že divadlo nezobrazuje realitu, a vlastní život konfrontovat s divadelní iluzí. Scéna se často mění a přestavuje před jeho očima. Nejvýraznějším představitelem byl německý dramatik, režisér a divadelní teoretik Bertolt Brecht (Třígrošová opera, Matka Kuráž a její děti). Přestože prvky epického divadla existovaly již delší dobu, byl to právě on, kdo je sjednotil, rozvinul a zpopularizoval. Mezi další propagátory patřil např. . (cs)
- Der von Bertolt Brecht 1926 geprägte Begriff episches Theater verbindet zwei literarische Gattungen, das Drama und die Epik, also theatralisch und erzählende Formen der Literatur. In den 1920er-Jahren hatten Bertolt Brecht und Erwin Piscator begonnen, mit neuen Formen des Theaters zu experimentieren. Sie wollten weg von der Darstellung tragischer Einzelschicksale, von der klassischen Illusionsbühne und ihrer Scheinrealität. Ihr Ziel war die Darstellung der großen gesellschaftlichen Konflikte wie Krieg, Revolution, Ökonomie und soziale Ungerechtigkeit. Sie wollten ein Theater, das diese Konflikte durchschaubar macht und die Zuschauer dazu bewegt, die Gesellschaft zum Besseren zu verändern. (de)
- Epic theatre (German: episches Theater) is a theatrical movement arising in the early to mid-20th century from the theories and practice of a number of theatre practitioners who responded to the political climate of the time through the creation of new political dramas. Epic theatre is not meant to refer to the scale or the scope of the work, but rather to the form that it takes. Epic theatre emphasizes the audience's perspective and reaction to the piece through a variety of techniques that deliberately cause them to individually engage in a different way. The purpose of epic theatre is not to encourage an audience to suspend their disbelief, but rather to force them to see their world as it is. (en)
- Le théâtre épique (episches Theater en allemand) est un style théâtral qui tente, par l'introduction d'un narrateur, de rendre le théâtre « épique », c'est-à-dire plus proche d'une épopée. Dans les tragédies antiques, ceci est réalisé par exemple par le chœur. Le théâtre épique s'oppose au théâtre dramatique (ou aristotélicien) qui, lui, cherche à captiver le spectateur par le saisissement (catharsis). (fr)
- 서사극(敍事劇, epic theatre, 독일어: episches Theater)은 독일의 극작가 베르톨트 브레히트가 주창한 연극 이론이다. 관객에게 카타르시스를 경험하게 하는 아리스토텔레스의 에 대한 대립 개념으로 생겨났다. 브레히트는 사회적 인식을 일깨우는 연극의 교육적, 사회비판적 기능을 우선했다. 따라서 극작품과 연출에서 관객의 감정이입을 막기 위해 여러 시도가 행해지는데, 배우들이 자신의 배역에서 이탈하기도 하며, 스크린 등을 이용해 상황을 객관적으로 설명하기도 한다. 이상의 모든 것은 관객의 무대와 동일시하지 않도록 하여 스스로 비판적 사고를 갖도록 하기 위해 고안된 것이다. (ko)
- Episch theater is verhalend theater en wordt ook wel het theater van de vervreemding of politiek theater genoemd. De opkomst van het episch theater is gedateerd in het begin van de 20e eeuw en is sterk verbonden met de Duitse theatermaker Bertolt Brecht. (nl)
- Il teatro epico è un tipo di teatro affermatosi agli inizi del XX secolo, la cui forma e funzione differisce dal concetto stesso di teatro come normalmente si intende. Per "epicizzazione" del teatro si intende, infatti, il decentramento della drammatizzazione dall'evento scenico rappresentato in maniera naturalistica per una più globale partecipazione dello spettatore che diviene il destinatario attivo (e non più passivo) della rappresentazione. (it)
- Episk teater är ett begrepp hos dramatikern och teaterteoretikern Bertolt Brecht, där man strävar efter att skapa distans mellan åskådaren och rollen genom att skapa en distans mellan skådespelarna och rollen. Brecht gjorde den episka teatern efter inspiration av Aristoteles – snarast som en protest mot dennes enhetsteater. Han ville väcka aktivitet hos publiken, och ville att de skulle tvingas ta ställning i avgörande frågor. Han ville med sin teater förmedla kunskap, inte bara händelser. Människan skulle vara föremål för hans undersökningar. Hans mål med den episka teatern var att bryta intrigsillusionen och skapa moment i dramat som får åskådarna att hejda sig i sin inlevelse och göra egna reflektioner. Teatern skall inte appellera till åskådarens känsloliv utan till dennes intellekt. (sv)
- El teatre èpic és un terme encunyat per Bertolt Brecht per la seva teoria del teatre, desenvolupada en escrits teòrics, obres dramàtiques i muntatges. Essencialment el teatre èpic s'oposa al teatre tradicional, rebutja la identificació de l'espectador amb l'heroi (exigeix en canvi una actitud crítica), i la identificació de l'actor amb el seu personatge. El teatre èpic no reprodueix situacions o processos socials, sinó que els descobreix, provocant en l'espectador la sorpresa davant la realitat que se li presenta en escena. Per crear la distància que provoca la sorpresa, el teatre èpic utilitza mitjans de distanciament com la forma de la faula o la paràbola i la seva simplificació accentuada, cartells, projeccions, discursos al públic que interrompen el diàleg i afavoreixen la crítica, can (ca)
- Ο όρος "επικό" στο πλαίσιο του μοντέρνου θεάτρου έγινε δημοφιλής από τον Μπέρτολτ Μπρεχτ. Στην πραγματικότητα όμως χρονολογείται πολλά χρόνια πίσω ως ένα είδος τέχνης που βασίζεται στα ποιήματα του Ομήρου. Κοινό σημείο των δύο αποτελεί μια σειρά από τεχνικές γραφής,τις οποίες ξεκίνησαν να χρησιμοποιούν οι συγγραφείς του επικού θεάτρου. Οι τεχνικές αυτές είναι οι εξής: (el)
- Se conoce como teatro épico (alemán: Episches Theater) o teatro dialéctico al relacionado con la producción teatral del dramaturgo alemán Bertolt Brecht, así como aquel que se deriva de su teoría. Surge a principios del siglo 20 en el contexto de la Revolución de octubre con intelectuales buscando un compromiso con las clases trabajadoras y un periodo de renovación del Teatro, en aquel tiempo dirigido principalmente a la burguesía. Brecht con su teoría para un nuevo teatro implicado en los problemas de su tiempo continúa la labor iniciada por Erwin Piscator y su Teatro político. (es)
- Antzerki epikoa (alemanez: episches Theater) XX. mendearen lehen erdialdean Alemanian sortutako antzerki-mugimendua da. Bertolt Brecht antzerkigile alemanaren lanei eta teoriei loturik da bereziki ezagun, baina haren aurrekariak eta ondorengoak ere kontuan hartu beharrekoak dira hartaz aritzean; aipagarrienak Max Reinhardt and Erwin Piscator. Antzerki epikoak berezkoa du izaera politikoa, Lehenengo Mundu Gerra osteko egoera politikoari zuzenki erantzuteko sortu baitzen, hain zuzen, eta izaera politiko hari zor dizkio antzerkigintzari buruz eginiko teoriak eta hari eginiko ekarpenak. (eu)
- O teatro épico é produto do forte desenvolvimento teatral na Rússia, após a Revolução Russa de 1917, e na Alemanha, durante o período da República de Weimar, tendo como seus principais iniciadores o diretor russo Meyerhold e o diretor teatral alemão Erwin Piscator. Nesse tempo, as cenas épicas alemãs recebiam o nome de cena Piscator, dado o extensivo uso de cartazes e projeções de filmes nas peças dirigidas por Piscator. No entanto, o grande propagandista do teatro épico. (pt)
- «Эпический театр» (нем. episches Theater) — театральная теория драматурга и режиссёра Бертольта Брехта, оказавшая значительное влияние на развитие мирового драматического театра. Теоретически разработанные Брехтом методы построения пьес и спектаклей: соединение драматического действия с эпической повествовательностью, включение в спектакль самого автора, «эффект отчуждения» как способ представить явление с неожиданной стороны, а также принцип «дистанцирования», позволяющий актёру выразить своё отношение к персонажу, разрушение так называемой «четвёртой стены», отделяющей сцену от зрительного зала, и возможность непосредственного общения актёра со зрителем — прочно вошли в европейскую театральную культуру. (ru)
- «Епічний театр» (нім. episches Theater) — театральна теорія драматурга і режисера Бертольта Брехта, що зробила значний вплив на розвиток світового драматичного театру. Теоретично розроблені Брехтом методи побудови п'єс і спектаклів: поєднання драматичної дії з епічною розповідною, включення в спектакль самого автора, «ефект очуження» як спосіб представити явище з несподіваного боку, а також принцип «дистанціювання», що дозволяє акторові висловити своє ставлення до персонажа, руйнування так званої «четвертої стіни», що відокремлює сцену від залу для глядачів, і можливість безпосереднього спілкування актора з глядачем — міцно увійшли в європейську театральну культуру. (uk)
|
