| dbo:abstract
|
- O κυαίστωρ του ιερού παλατίου, λατιν.: quaestor Sacri Palatii, συνήθως απλά ο κυαίστωρ, ήταν η ανώτερη νομική αρχή στην εποχή του Ρωμαϊκού Πριγκιπάτου και στο πρώιμο Βυζάντιο, υπεύθυνος για τη σύνταξη νόμων (νομοθέτης). Στο μέσο Βυζάντιο, το αξίωμα του κυαίστορος άλλαξε και αυτός που το κατείχε, έγινε ο ανώτερος δικαστικός αξιωματούχος της πρωτεύουσας της Αυτοκρατορίας, της Κωνσταντινούπολης. Το αξίωμα επέζησε μέχρι τον 14ο αιώνα, αν και μόνο ως τιμητικός τίτλος. (el)
- Der quaestor sacri palatii (kurz QSP; lateinisch „Quaestor des heiligen Palastes“) war ein hoher Beamter im spätantiken Römischen Reich. Innerhalb des kaiserlichen Hofstaats war der QSP der zweithöchste Beamte nach dem magister officiorum. Er war eine Art „Justizminister“, da es seine Aufgabe war, die kaiserlichen Erlasse zu formulieren. Faktisch dürfte er daher erheblichen Einfluss auf den Inhalt der Gesetze besessen haben, nicht nur unter schwächeren Herrschern. Daher waren die quaestores meist sehr angesehene Rechtsgelehrte oder Rhetoren. Den QSP verband – abgesehen vom Namen – dabei so gut wie nichts mehr mit dem quaestor der römischen Republik und frühen Kaiserzeit. Das spätantike Amt ging höchstwahrscheinlich zurück auf die quaestores Caesaris, die seit dem späten 1. Jahrhundert dem Senat kaiserliche Verlautbarungen mitgeteilt hatten. Der quaestor sacri palatii gehörte dem an, einem Rat hoher Beamter, in dem oft allgemeine Gesetze beschlossen wurden. Hier wurden Vorschläge oder Wünsche für benötigte Gesetze eingebracht. Dem Quaestor fiel nun die Aufgabe zu, einen Formulierungsvorschlag für ein neues Gesetz auszuarbeiten. Dieser Vorschlag wurde dann wiederum im consistorium diskutiert und später dem Kaiser vorgelegt. Der QSP war eine der drei Rangklassen von comites („Begleitern“) des jeweiligen Kaisers. Dieses System wurde von Konstantin I. geschaffen und galt nicht nur für den jeweiligen regierenden Oberkaiser (Augustus), sondern auch für etwaige Mit- und Unterkaiser (Caesares). Über den Hofstaat versuchte ein Oberkaiser oft, seine(n) Unterkaiser zu kontrollieren. Das Amt des quaestor sacri palatii und mit ihm das konstantinische System des Hofstaates bestand im Westen des Römischen Reiches bis in die Zeit nach dem Ende des weströmischen Kaisertums (476/480) fort. Noch unter Odoaker (476–493) und während der folgenden Ostgotenherrschaft über Italien (493–553) ist es bezeugt; erst 554 wurde es gemeinsam mit dem weströmischen Hof von Kaiser Justinian abgeschafft. In Ostrom bestand das Amt noch deutlich länger – bis weit ins 7. Jahrhundert, als das Reich seinen spätantik-römischen Charakter weitgehend einbüßte. Einer der berühmtesten Inhaber des Amtes war Tribonianus, der unter Kaiser Justinian für die Erstellung des Codex Iustinianus verantwortlich zeichnete. (de)
- El cuestor del sagrado palacio (en latín, quaestor sacri palatii) fue un cargo público que existió durante el Bajo Imperio romano y el posterior Imperio bizantino dentro del gobierno central. Su denominación derivaba de los quaestores Augusti (posteriormente denominados questores candidati) existentes durante el Principado y que tenían el privilegio de hablar al senado en nombre del emperador. No se conoce con exactitud cuando fue creado el puesto aunque, por Zósimo, se sabe que comenzó a existir durante el gobierno de Constantino I (306-337). Los primeros titulares conocidos fueron Flavio Tauro, Montio y Leoncio, los tres atestiguados para 354 bajo el gobierno de Constancio II. Era una persona de plena confianza del emperador que contaba con excepcionales dotes para la oratoria y cuya función inicial consistía en hacer de portavoz suyo y enviado personal para asuntos delicados o incluso, peligrosos. Posteriormente se amplió su cometido y para 370, se sabe que Eupraxio asesoraba a Valentiniano I en cuestiones legales. Se convirtió en un miembro ex officio del consistorium y debido a sus dotes literarias y sus conocimientos sobre legislación fue el funcionario que recogía las propuestas, daba forma escrita y la redacción final de las leyes que se aprobaban por el emperador. La producción de estas solía seguir un procedimiento habitual:
* Primero se detectaba un problema cuya solución no estaba recogida en alguna ley existente y surgía la necesidad de dictar una nueva. Se producía una iniciativa legislativa (suggestio) por parte de algún prefecto pretoriano, alto cargo gubernamental o el propio emperador.
* Se pasaba, entonces, a un debate sobre cómo debía ser la nueva ley; formalmente dentro del consistorium o informalmente entre altos funcionarios, senadores y el emperador mismo.
* Una vez que las ideas estaban claras y se había llegado a un cierto consenso, el quaestor sacri palatii elaboraba un borrador de la ley.
* El borrador circulaba entre los altos cargos y el emperador quienes debatían sobre él y las posibles modificaciones que necesitaba hasta alcanzar una forma definitiva.
* El quaestor sacri palatii redactaba, entonces, el texto final que era leído formalmente ante el consistorium para su conocimiento.
* El paso final era la aprobación y firma por el emperador con lo que la nueva ley entraba en vigor y era comunicada a los sujetos afectados o la población en general a través de los prefectos pretorianos. Para hacer su trabajo, el questor sacri palatii no tenía a su disposición un equipo propio de ayudantes sino que hacía uso de la sacra scrinia, un departamento con varias funciones donde abundaban los expertos en legislación. El cargo se mantuvo en vigor y con las mismas atribuciones dentro del Imperio bizantino hasta el siglo VIII cuando sus funciones en la elaboración y redacción de las leyes fueron asumidas por otros funcionarios. El quaestor sacri palatii pasó a desempeñar, entonces, un papel de juez en determinadas disputas legales (por ejemplo, entre los propietarios de tierras y sus arrendatarios) y para desarrollarlo, se le asignó un amplio grupo de colaboradores. Para el siglo XIV, sin embargo, había perdido su contenido real y se había convertido en un título honorífico. Los questores sacri palatii más conocidos fueron Antíoco Chuzon (429-438) y Triboniano (529-532) responsables, respectivamente, de la publicación del Código teodosiano y el Código de Justiniano. (es)
- The quaestor sacri palatii (Greek: κοιαίστωρ/κυαίστωρ τοῦ ἱεροῦ παλατίου, usually simply ὁ κοιαίστωρ/κυαίστωρ), in English: Quaestor of the Sacred Palace, was the senior legal authority in the late Roman Empire and early Byzantium, responsible for drafting laws. In the later Byzantine Empire, the office of the quaestor was altered and it became a senior judicial official for the imperial capital, Constantinople. The post survived until the 14th century, albeit only as an honorary title. (en)
- Quaestor sacri palatii (bahasa Yunani: κοιαίστωρ/κυαίστωρ τοῦ ἱεροῦ παλατίου, biasanya hanya ὁ κοιαίστωρ/κυαίστωρ), dapat diterjemahkan sebagai Quaestor Istana Suci, adalah petugas hukum senior di Kekaisaran Romawi dan Bizantium. Quaestor bertugas menyusun undang-undang. Pada masa akhir Kekaisaran Bizantium, jabatan quaestor berubah menjadi pejabat yudisial senior untuk ibu kota kekaisaran, Konstantinopel. Jabatan ini terus bertahan hingga abad ke-14, meskipun hanya sebagai gelar kehormatan. (in)
- Nell'impero romano, il quaestor sacri palatii ("questore del sacro palazzo") era un'alta carica (officium) introdotta da Costantino I. Il quaestor sacri palatii era un alto funzionario imperiale molto vicino all'imperatore e le sue mansioni si esplicavano nel coadiuvare il monarca nell'elaborazione delle leggi e più in generale nelle questioni giuridiche che lo riguardavano. Nella fattispecie, il quaestor sacri palatii assolveva la funzione di portavoce della volontà imperiale nell'attuazione di determinati indirizzi giuridici. Negli scritti ufficiali era chiamato con appellativi che rimandano proprio a questa funzione particolarissima, quali legum interpres, vox legum, iuridicus quaestor, legum peritus. In ogni caso le sue mansioni erano ben diverse rispetto a quelle tipiche del quaestor di età repubblicana e dei primi anni del principato. Nel 529 Giustiniano I (527-565) stabilì che il magister officiorum e il quaestor sacri palatii fossero i giudici d'appello supremi per i tribunali militari. Nel corso della storia, la carica di quaestor sacri palatii venne ricoperta da insigni giuristi, di cui il più importante fu Triboniano. Nel periodo tardo-antico, sotto i regni romano-barbarici che si svilupparono dalle ceneri dell'Impero romano d'Occidente, il quaestor divenne anche il sovrintendente della cancelleria imperiale, con funzioni di collegamento tra le magistrature locali e l'autorità regia. In queste nuove vesti curava la corrispondenza, si occupava della redazione e della pubblicazione degli editti, e conservava copia degli atti di Stato. (it)
- Le questeur du palais sacré (en latin : Quaestor sacri palatii ; en grec : κοιαίστωρ/κυαίστωρ τοῦ ἱεροῦ παλατίου ou ὁ κοιαίστωρ/κυαίστωρ) est une importante fonction légale dans le Bas-Empire romain et au début de l'Empire byzantin, puisqu'il est responsable de l'élaboration des lois. Au fur et à mesure de l'histoire de l'Empire byzantin, la fonction du questeur évolue pour devenir un important poste judiciaire à Constantinople. Il subsiste jusqu'au XIVe siècle, même s'il n'est alors plus qu'un titre honorifique. (fr)
- Questor do palácio sagrado (em grego: κοιαίστωρ/κυαίστωρ τοῦ ἱεροῦ παλατίου; geralmente simplesmente ὁ κοιαίστωρ/κυαίστωρ; em latim: quaestor sacri palatii) foi uma autoridade legal sênior no Império Romano tardio e começo do Império Bizantino, responsável por elaborar leis. No Império Bizantino tardio, o ofício do questor foi alterado e tornou-se um oficial judicial sênior da capital imperial, Constantinopla. O posto sobreviveu até o século XIV, embora apenas como um título honorário. (pt)
- Квестор священного дворца (др.-греч. κοιαίστωρ (κυαίστωρ τοῦ ἱεροῦ παλατίου); лат. quaestor sacri palatii) — позднеримское и византийское должностное лицо, ответственное за разработку законов. В более поздней Византии обязанности квестора были изменены и он стал старшим судебным должностным лицом Константинополя. Должность квестора священного дворца была создана императором Константином I Великим со следующими обязанностями: разработка законов и ответ на петиции на имя императора. Хотя квестор работал в качестве главного юридического советника императора и, следовательно, мог оказывать большое влияние, его фактическое судебное право было ограничено. Таким образом, с 440 года он руководил судом в Константинополе совместно с префектом претория Востока, вместе с которым квестор разбирал заявки из провинций. По Notitia Dignitatum, квестор имел чин vir illustris и имел шестерых помощников (adiutores) из отделов sасrа scrinia. В середине VI века, по закону их количество было увеличено до 26 adiutores: 12 из scrinium memoriae и по семь от epistolarum scrinium и scrinium libellorum, хотя на практике эти цифры зачастую превышены. Пожалуй, наиболее заметным был квестор Трибониан, который внес большой вклад в римское право при Юстиниане I. Должность квестора священного дворца существовала в Италии даже после распада Западной Римской империи. Во время своих реформ, в 539 году Юстиниан I создал другую должность квестора, который получил в своё командование полицию и судебную власть в Константинополе, а также поручил надзор за иностранцами, приехавших в столицу империи. На рубеже IX века, квестор потерял большую часть своих обязанностей в отношении других должностных лиц. Тогда появилась должность среднего квестора. В его обязанности включали: наблюдение за путешественниками и людьми из провинции, которые посещают Константинополь; надзор за нищими; приём жалоб от жильцов; руководство судом столицы. Должность исчезла в XIV веке. (ru)
- Квестор священного палацу (дав.-гр. κοιαίστωρ (κυαίστωρ τοῦ ἱεροῦ παλατίου); лат. quaestor sacri palatii) — пізньо-римська і візантійська посадова особа, відповідальна за розробку законів. У пізнішій Візантії обов'язки квестора були змінені і він став старшою судовою посадовою особою Константинополя. Посада квестора священного палацу була створена імператором Костянтином I Великим з такими обов'язками: розробка законів і відповідь на петиції на ім'я імператора. Хоча квестор працював головним юридичним радником імператора і, отже, міг мати великий вплив, його фактичне судове право було обмежено. Таким чином, з 440 року він керував судом в Константинополі спільно з префектом преторія Сходу, разом з яким квестор розбирав заявки з провінцій. По Notitia Dignitatum, квестор мав чин vir illustris ("Ясний пане") і мав шістьох помічників (adiutores) з відділів sacra scrinia. В в середині VI століття, за законом їх кількість була збільшена до 26 adiutores: 12 з scrinium memoriae і по сім від epistolarum scrinium і scrinium libellorum, хоча на практиці ці цифри найчастіше перевищені. Мабуть, найпомітнішим був квестор Трібоніан, який вніс великий внесок в римське право при Юстиніані I. Посада квестора священного палацу існувала в Італії навіть після розпаду Західної Римської імперії. У час своїх реформ, в 539 році Юстиніан I створив іншу посаду квестора, який отримав у своє командування поліцію і судову владу в Константинополі, а також доручив нагляд за іноземцями, які приїхали в столицю імперії. На рубежі IX століття, квестор втратив більшу частину своїх обов'язків щодо інших посадових осіб. Тоді з'явилася посада середнього квестора. У його обов'язки включали: спостереження за мандрівниками і людьми з провінції, які відвідують Константинополь; нагляд за жебраками; прийом скарг від мешканців; керівництво судом столиці. Посада зникла в XIV столітті. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- O κυαίστωρ του ιερού παλατίου, λατιν.: quaestor Sacri Palatii, συνήθως απλά ο κυαίστωρ, ήταν η ανώτερη νομική αρχή στην εποχή του Ρωμαϊκού Πριγκιπάτου και στο πρώιμο Βυζάντιο, υπεύθυνος για τη σύνταξη νόμων (νομοθέτης). Στο μέσο Βυζάντιο, το αξίωμα του κυαίστορος άλλαξε και αυτός που το κατείχε, έγινε ο ανώτερος δικαστικός αξιωματούχος της πρωτεύουσας της Αυτοκρατορίας, της Κωνσταντινούπολης. Το αξίωμα επέζησε μέχρι τον 14ο αιώνα, αν και μόνο ως τιμητικός τίτλος. (el)
- The quaestor sacri palatii (Greek: κοιαίστωρ/κυαίστωρ τοῦ ἱεροῦ παλατίου, usually simply ὁ κοιαίστωρ/κυαίστωρ), in English: Quaestor of the Sacred Palace, was the senior legal authority in the late Roman Empire and early Byzantium, responsible for drafting laws. In the later Byzantine Empire, the office of the quaestor was altered and it became a senior judicial official for the imperial capital, Constantinople. The post survived until the 14th century, albeit only as an honorary title. (en)
- Quaestor sacri palatii (bahasa Yunani: κοιαίστωρ/κυαίστωρ τοῦ ἱεροῦ παλατίου, biasanya hanya ὁ κοιαίστωρ/κυαίστωρ), dapat diterjemahkan sebagai Quaestor Istana Suci, adalah petugas hukum senior di Kekaisaran Romawi dan Bizantium. Quaestor bertugas menyusun undang-undang. Pada masa akhir Kekaisaran Bizantium, jabatan quaestor berubah menjadi pejabat yudisial senior untuk ibu kota kekaisaran, Konstantinopel. Jabatan ini terus bertahan hingga abad ke-14, meskipun hanya sebagai gelar kehormatan. (in)
- Le questeur du palais sacré (en latin : Quaestor sacri palatii ; en grec : κοιαίστωρ/κυαίστωρ τοῦ ἱεροῦ παλατίου ou ὁ κοιαίστωρ/κυαίστωρ) est une importante fonction légale dans le Bas-Empire romain et au début de l'Empire byzantin, puisqu'il est responsable de l'élaboration des lois. Au fur et à mesure de l'histoire de l'Empire byzantin, la fonction du questeur évolue pour devenir un important poste judiciaire à Constantinople. Il subsiste jusqu'au XIVe siècle, même s'il n'est alors plus qu'un titre honorifique. (fr)
- Questor do palácio sagrado (em grego: κοιαίστωρ/κυαίστωρ τοῦ ἱεροῦ παλατίου; geralmente simplesmente ὁ κοιαίστωρ/κυαίστωρ; em latim: quaestor sacri palatii) foi uma autoridade legal sênior no Império Romano tardio e começo do Império Bizantino, responsável por elaborar leis. No Império Bizantino tardio, o ofício do questor foi alterado e tornou-se um oficial judicial sênior da capital imperial, Constantinopla. O posto sobreviveu até o século XIV, embora apenas como um título honorário. (pt)
- Der quaestor sacri palatii (kurz QSP; lateinisch „Quaestor des heiligen Palastes“) war ein hoher Beamter im spätantiken Römischen Reich. Innerhalb des kaiserlichen Hofstaats war der QSP der zweithöchste Beamte nach dem magister officiorum. Er war eine Art „Justizminister“, da es seine Aufgabe war, die kaiserlichen Erlasse zu formulieren. Faktisch dürfte er daher erheblichen Einfluss auf den Inhalt der Gesetze besessen haben, nicht nur unter schwächeren Herrschern. Daher waren die quaestores meist sehr angesehene Rechtsgelehrte oder Rhetoren. Den QSP verband – abgesehen vom Namen – dabei so gut wie nichts mehr mit dem quaestor der römischen Republik und frühen Kaiserzeit. Das spätantike Amt ging höchstwahrscheinlich zurück auf die quaestores Caesaris, die seit dem späten 1. Jahrhundert dem (de)
- El cuestor del sagrado palacio (en latín, quaestor sacri palatii) fue un cargo público que existió durante el Bajo Imperio romano y el posterior Imperio bizantino dentro del gobierno central. Su denominación derivaba de los quaestores Augusti (posteriormente denominados questores candidati) existentes durante el Principado y que tenían el privilegio de hablar al senado en nombre del emperador. No se conoce con exactitud cuando fue creado el puesto aunque, por Zósimo, se sabe que comenzó a existir durante el gobierno de Constantino I (306-337). Los primeros titulares conocidos fueron Flavio Tauro, Montio y Leoncio, los tres atestiguados para 354 bajo el gobierno de Constancio II. (es)
- Nell'impero romano, il quaestor sacri palatii ("questore del sacro palazzo") era un'alta carica (officium) introdotta da Costantino I. Il quaestor sacri palatii era un alto funzionario imperiale molto vicino all'imperatore e le sue mansioni si esplicavano nel coadiuvare il monarca nell'elaborazione delle leggi e più in generale nelle questioni giuridiche che lo riguardavano. Nella fattispecie, il quaestor sacri palatii assolveva la funzione di portavoce della volontà imperiale nell'attuazione di determinati indirizzi giuridici. Negli scritti ufficiali era chiamato con appellativi che rimandano proprio a questa funzione particolarissima, quali legum interpres, vox legum, iuridicus quaestor, legum peritus. In ogni caso le sue mansioni erano ben diverse rispetto a quelle tipiche del quaestor (it)
- Квестор священного дворца (др.-греч. κοιαίστωρ (κυαίστωρ τοῦ ἱεροῦ παλατίου); лат. quaestor sacri palatii) — позднеримское и византийское должностное лицо, ответственное за разработку законов. В более поздней Византии обязанности квестора были изменены и он стал старшим судебным должностным лицом Константинополя. Должность квестора священного дворца была создана императором Константином I Великим со следующими обязанностями: разработка законов и ответ на петиции на имя императора. Хотя квестор работал в качестве главного юридического советника императора и, следовательно, мог оказывать большое влияние, его фактическое судебное право было ограничено. Таким образом, с 440 года он руководил судом в Константинополе совместно с префектом претория Востока, вместе с которым квестор разбирал заявк (ru)
- Квестор священного палацу (дав.-гр. κοιαίστωρ (κυαίστωρ τοῦ ἱεροῦ παλατίου); лат. quaestor sacri palatii) — пізньо-римська і візантійська посадова особа, відповідальна за розробку законів. У пізнішій Візантії обов'язки квестора були змінені і він став старшою судовою посадовою особою Константинополя. Посада квестора священного палацу була створена імператором Костянтином I Великим з такими обов'язками: розробка законів і відповідь на петиції на ім'я імператора. (uk)
|
