| dbo:abstract
|
- يُعد اقتصاد كوبا اقتصادًا مُخططًا تُهيمن عليه الشركات التي تديرها الحكومة. تملك حكومة كوبا معظم الصناعات وتُشغلها، وتوظف الدولة معظم القوى العاملة. وعُقب انهيار الاتحاد السوفييتي عام 1991، شجع حزب الشيوعيين الحاكم في كوبا على تشكيل تعاونيات عمالية وأعمال حرة. وفي عام 2000، كانت نسبة التوظيف في القطاع العام 76% وفي القطاع الخاص (المؤلف بشكل رئيس من الأعمال الحرة) %23 وذلك مقارنة بمعدل عام 1981 الذي كان قدره 91% إلى 8%. يتطلب الاستثمار موافقة الحكومة ناهيك عن أنه مقيد. تضع الحكومة معظم الأسعار وحصص البضائع للمواطنين. في عام 2016، تربعت كوبا على المركز السادس والثمانين من بين 182 بلد بمؤشر تنمية بشرية قدره 0.775، فكان أعلى بكثير من مرتبة إجمالي الناتج المحلي الفردي (المركز الخامس والتسعين). وفي عام 2012، كان الدين العام للبلد مؤلفًا من 35.3% من إجمالي الناتج المحلي، وتضخم (لجنة السياسات الإنمائية) قدره 5.5%، وكان نمو إجمالي الناتج المحلي 3%. تعتبر تكاليف السكن والتنقلات منخفضة. يتلقى الكوبيون دعم الحكومة في مجال التعليم والرعاية الطبية والأغذية. حقق البلد توزيعًا للدخل أكثر عدلًا عقب الثورة الكوبية في الأعوام 1953-1959، وجاء من بعدها حصار اقتصادي من قبل الولايات المتحدة في عام 1960. خلال فترة الحرب الباردة، اعتمد الاقتصاد الكوبي بشكل كبير على إعانات الاتحاد السوفييتي، التي بلغت قيمتها الكلية 65 مليار دولار منذ عام 1960 حتى 1990 (أكثر بثلاثة أضعاف من مجمل المساعدات الاقتصادية لأميركا اللاتينية)، وذلك بمتوسط يبلغ قدره 2.17 مليار دولار في العام الواحد. أدت المساعدات السوفييتية الكبيرة إلى تمكين ميزانية الدولة الهائلة لكوبا، لكنها لم تجعل الاقتصاد الكوبي أكثر تطورًا أو استدامةً؛ على الرغم من وصف الخبراء الاقتصادين بأنه «اقتصاد تصدير أميركي لاتيني متطور نسبيًا» في عام 1959 وفي أوائل ستينيات القرن العشرين، لكن البنية الاقتصادية الأساسية لكوبا قد تغيرت قليلًا جدًا بين ذاك الوقت وعام 1990. كانت منتجات التبغ مثل السيجار والسجائر المنتجات الوحيدة المصنعة بين الصادرات الرئيسة لكوبا، وحتى هذه كانت تُنتج بعمليات ما قبل الصناعة. بقي الاقتصاد الكوبي غير كفؤ ومتخصص للغاية في عدد قليل من السلع المدعومة بشكل كبير والمقدمة من دول الكتلة السوفيتية. عقب انهيار الاتحاد السوفيتي، تراجع إجمالي الناتج المحلي لكوبا بنسبة 33% بين عام 1990 وعام 1993، ويعود السبب الجزئي في ذلك إلى خسارة الإعانات السوفيتية، وانهيار سعر السكر في أوائل تسعينيات القرن العشرين. عاد إلى حالته الطبيعية في أوائل العقد الأول من القرن الحادي والعشرين بسبب اتحاد التحرر الهامشي للاقتصاد مع الإعانات الوفيرة من حكومة فنزويلا الاشتراكية الصديقة التي قدمت لكوبا نفطًا مخفض الكلفة بالإضافة إلى غيره من الإعانات التي وصلت إلى نسبة 12% من إجمالي الناتج المحلي لكوبا سنويًا. تحافظ كوبا على مستويات عالية من الرعاية الصحية والتعليم. (ar)
- L'economia cubana, l'única economia socialista de les Amèriques, està sustentada en els recursos naturals variats del país, que van des dels minerals com el níquel i el cobalt, fins als paisatges tropicals que atreuen a milions de turistes tots els anys. El capital humà és l'altre pilar fonamental del sector econòmic de la nació, que compta amb la major taxa d'alfabetització, esperança de vida i cobertura sanitària de tota la regió d'Amèrica Llatina i el Carib. El govern va inaugurar algunes reformes econòmiques durant la dècada del 1990, amb l'objectiu d'augmentar l'eficiència dels negocis i alleujar el seriós racionament d'aliments, béns de consum i serveis. (ca)
- Hospodářství Kuby je z velké části plánovaná ekonomika, které dominují státní podniky. Vláda Kuby vlastní a provozuje většinu průmyslových odvětví a většinu pracovní síly zaměstnává stát. Po pádu Sovětského svazu v roce 1991 podporovala vládnoucí Komunistická strana Kuby vytváření dělnických družstev a samostatně výdělečné činnosti. Ústava z roku 2019 však poskytla větší práva na soukromé vlastnictví a volný trh. Rovněž bylo uznáno, že investice na zahraničním trhu v různých kubánských hospodářských odvětvích se zvýšily i před rokem 2019. V roce 2000 činila zaměstnanost ve 76 % a zaměstnanost v 23 % (především tvořená samostatně výdělečnou činností) – v porovnání s poměrem z roku 1981 ve výši 91 % ku 8 %. Investice jsou omezeny a vyžadují schválení vládou. Vláda stanovuje většinu cen a příděly zboží občanům. V roce 2016 se Kuba umístila na 68. místě ze 182 zemí s indexem lidského rozvoje 0,775, což je mnohem více než její HDP na obyvatele (95. místo). V roce 2012 činil veřejný dluh země 35,3 % HDP, inflace 5,5 % a růst HDP 3 %. Náklady na bydlení a dopravu jsou nízké. Kubánci dostávají státem dotované vzdělání, zdravotní péči a potraviny. Země dosáhla rovnoměrnějšího rozdělení příjmů po kubánské revoluci v letech 1953–1959, po níž následovalo hospodářské embargo Spojených států. Během období studené války byla kubánská ekonomika silně závislá na dotacích ze Sovětského svazu, jejichž celková hodnota od roku 1960 do roku 1990 činila 65 miliard dolarů (což je více než trojnásobek celkové americké hospodářské pomoci Latinské Americe). To představovalo zhruba 10 až 40 % kubánského HDP, v závislosti na daném roce. Zatímco masivní sovětské dotace umožnily Kubě obrovský státní rozpočet, základní ekonomická struktura Kuby se od té doby do roku 1990 změnila jen velmi málo. Tabákové výrobky, jako jsou doutníky a cigarety, byly jedinými vyráběnými výrobky mezi předními kubánskými vývozci. Kubánská ekonomika zůstala neefektivní a příliš se specializovala na několik vysoce dotovaných komodit poskytovaných zeměmi sovětského bloku. Po rozpadu Sovětského svazu se kubánské HDP mezi lety 1990 a 1993 snížilo o 33 %, částečně kvůli ztrátě sovětských dotací, ale také kvůli propadu cen cukru na počátku 90. let. Počátkem nového tisíciletí se odrazila ode dna díky kombinaci okrajové liberalizace ekonomiky a vysokých dotací ze strany spřátelené venezuelské vlády, která Kubě poskytovala ropu za nízké ceny a další dotace ve výši až 12 % kubánského HDP ročně. Kuba si udržuje vysokou úroveň zdravotní péče a vzdělání. (cs)
- Die Wirtschaft Kubas ist eine weitgehend vom bürokratisch-autoritären Staat kontrollierte sozialistische Planwirtschaft. Bei Joint Ventures von kubanischen Staatsbetrieben mit ausländischen Firmen hält der Staat in der Regel die Mehrheit von mindestens 51 Prozent. Des Weiteren existiert ein signifikanter Privatsektor in Form von kleinen Selbständigen und Genossenschaften in einer reglementierten Zahl von Berufen. Kapitalinvestitionen sind beschränkt und bedürfen der Genehmigung der Regierung. Die kubanische Regierung legt einen Großteil der Preise fest und bestimmt die Waren, die über das stark subventionierte Rationierungssystem für die Bevölkerung zur Verfügung stehen. (de)
- The economy of Cuba is a mixed command economy dominated by state-run enterprises. Most of the labor force is employed by the state. In the 1990s, the ruling Communist Party of Cuba encouraged the formation of worker co-operatives and self-employment. In the late 2010s, private property and free-market rights along with foreign direct investment were granted by the 2018 Cuban constitution. Foreign direct investment in various Cuban economic sectors increased before 2018. As of 2000, public-sector employment was 76% and private-sector employment (mainly composed of self-employment) was 23%, compared to the 1981 ratio of 91% to 8%. Investment is restricted and requires approval by the government. In 2019, Cuba ranked 70th out of 189 countries on the Human Development Index, placed in the high human development category. As of 2012, the country's public debt comprised 35.3% of GDP, inflation (CDP) was 5.5%, and GDP growth was 3%. Housing and transportation costs are low. Cubans receive government-subsidized education, healthcare, and food subsidies. At the time of the Cuban Revolution of 1953–1959, during the military dictatorship regime of Fulgencio Batista, Cuba GDP per capita was ranked 7th in the 47 economies of Latin America. Its income distribution compared favorably with that of other Latin American countries, although "available data must be viewed cautiously, and assumed to portray merely a rough approximation of conditions at the time" according to Susan Eckstein. However, there were profound social inequalities between city and countryside, and between whites and blacks, and Cuba had a trade and unemployment problem. According to the American PBS program American Experience, "[o]n the eve of Fidel Castro's 1959 revolution, Cuba was neither the paradise that would later be conjured by the nostalgic imaginations of Cuba's many exiles, nor the hellhole painted by many supporters of the revolution." The socialist revolution was followed by the ongoing United States embargo against Cuba, described by William M. LeoGrande as "the oldest and most comprehensive US economic sanctions regime against any country in the world". Between 1970 and 1985, Cuba experienced high-sustained rates of growth; according to Claes Brundenius, "Cuba had done remarkably well in terms of satisfying basic needs (especially education and health)" and "was actually following the World Bank recipe from the 1970s: redistribution with growth". During the Cold War, the Cuban economy was heavily dependent on subsidies from the Soviet Union, valued at $65 billion in total from 1960 to 1990 (over three times as the entirety of U.S. economic aid to Latin America through the Alliance for Progress), an average of $2.17 billion a year. This accounted for between 10% and 40% of Cuban GDP, depending on the year. While the massive Soviet subsidies enabled Cuba's enormous state budget, they did not lead to a more advanced or sustainable Cuban economy. Described by economists as "a relatively highly developed Latin American export economy" in 1959 and the early 1960s, Cuba's basic economic structure changed very little between then and 1990. Tobacco products such as cigars and cigarettes were the only manufactured products among Cuba's leading exports, and even these were produced by a pre-industrial process. The Cuban economy remained inefficient and over-specialized in a few highly subsidized commodities provided by the Eastern Bloc countries. Following the fall of the Soviet Union, Cuba's GDP declined by 33% between 1990 and 1993, partially due to the loss of Soviet subsidies and a crash in sugar prices in the early 1990s. This period of economic stagnation and decline is known as the Special Period. Cuba's economy rebounded in the early 2000s due to a combination of marginal liberalization of the economy and heavy subsidies from the government of Venezuela, which provided Cuba with low-cost oil and other subsidies worth up to 12% of Cuban GDP annually. (en)
- La economía cubana está sustentada en los recursos naturales del país, que son muy variados y van desde minerales como el níquel y el cobalto, a los paisajes tropicales que atraen a millones de turistas todos los años. El capital humano es el otro pilar fundamental de la economía del país, que cuenta con algunas de las tasas más elevadas de alfabetización, esperanza de vida y cobertura sanitaria de toda la América Latina y el Caribe. A pesar de que los problemas de desabastecimiento y falta de insumos básicos. El gobierno cubano mantiene su adhesión a los principios socialistas a la hora de organizar su economía, con una planificación, con opciones diferentes a las que serían dictadas por el mercado; aunque después del derrumbe de la URSS y de los países socialistas del este de Europa, la iniciativa privada y el papel del mercado hayan aumentado, aunque no al nivel de lo sucedido en la Europa del Este. Por otro lado, y según datos de la ONU, Cuba sería el único país del mundo que cumple los dos criterios que, para la organización WWF, significan la existencia del desarrollo sostenible: desarrollo humano alto (IDH > 0,8) y huella ecológica sostenible (huella < 1'8 ha/p).Según el informe EPI de 2010, realizado por las universidades de Yale y Columbia en Estados Unidos el país está en la posición 9.ª en el mundo con mejor desempeño ambiental, con cifras solo comparables con naciones altamente desarrolladas. (es)
- L'économie de Cuba est largement contrôlée par l'État, c'est une économie dont la planification centrale est supervisée par le gouvernement cubain, bien que d'importants investissements étrangers ainsi que des entreprises privées existent dans l'île. La plupart des moyens de production sont détenus et gérés par le gouvernement, et la majorité de la population active est employée par l'État. En l'an 2000, les emplois du secteur public étaient de 76 % et les emplois du secteur privé était de 23 % par rapport au ratio de 1981 de 91 % à 8 %. L'investissement en capital est limité et il requiert l'approbation par le gouvernement. Le gouvernement cubain fixe la plupart des prix ainsi que des rations de biens pour les citoyens.Cuba se classe 83e sur 191 en termes de développement humain en 2021 avec un IDH de 0,764 et 90e en termes de PIB par habitant en 2017. Cuba a également surclassé nettement le reste de l'Amérique latine en termes de mortalité infantile et juvénile, de taux de mortalité, de scolarité et d'un ensemble d'autres indicateurs sociaux et de santé. Dans les années 1950, Cuba avait une économie florissante, mais extrêmement inégale, avec des sorties massives de capitaux vers des investisseurs étrangers. Le pays a fait des progrès significatifs depuis la Révolution vers une répartition plus égale des revenus. Malgré l'embargo économique des États-Unis, l'économie a crû à un taux plus élevé que le reste de l'Amérique latine jusqu'à l'effondrement de l'Union soviétique, son principal partenaire commercial. Entre 1990 et 1993, le PIB de Cuba a diminué de 33 %. Pourtant, Cuba a réussi à conserver ses niveaux de santé et d'éducation. Cuba a une industrie de service très développée avec l'un des plus gros effectifs de professionnels dans le monde. Son nombre de médecins par habitant est classé à la première place D’après l'atlas Ginsburg de l'économie mondiale, pour l'année 1953 Cuba est la 22e puissance de la planète (sur 122 pays évalués), la population est alphabétisée à 80 %, le revenu par habitant est au même niveau que l’Italie, et les principaux indicateurs sanitaires classent Cuba dans les pays industrialisés. En 1958, Cuba avait un PIB par habitant comparable à celui de la Grèce, l'Espagne ou l'Italie. Parmi les pays d'Amérique latine, l'île disposait du plus de voies ferrées et d'appareils électroménagers par habitant. (fr)
- 쿠바의 경제는 국영기업들이 지배하는 대부분 계획 경제이다. 쿠바 정부는 대부분의 산업을 소유하고 운영하며 대부분의 노동력은 국가에 의해 고용된다. 1991년 소련이 붕괴된 후, 쿠바의 집권 공산당은 노동자 협동조합과 자영업을 장려했다. 2010년대 후반, 더 큰 사유재산과 자유 시장 권리가 2019년 쿠바 헌법 국민투표에 의해 부여되었다. 쿠바의 다양한 경제 분야에 대한 외국인 직접 투자도 2019년 이전에 증가했다는 것이 인정되었다. 2000년 현재 공공부문 고용은 76%, 민간부문 고용(주로 자영업으로 구성)은 23%로 1981년의 91% 대 8% 비율과 비교된다. 투자는 제한되고 정부의 승인이 필요하다. 정부는 대부분의 가격과 배급품을 시민들에게 책정한다. 2019년, 쿠바는 인간 개발 지수 0.783으로 189개국 중 70위를 차지해 인간 개발 상위 범주에 들었다. 2012년 기준으로, 국가의 공공 부채는 GDP의 35.3%, 인플레이션(CDP)은 5.5%, GDP 성장은 3%였다. 주거비와 교통비가 저렴하다. 쿠바인들은 정부 보조금의 교육, 건강 관리, 그리고 식량 보조금을 받는다. 1953년~1959년 쿠바 혁명 당시 풀헨시오 바티스타 군사독재 정권은 라틴 아메리카에서 가장 발전되고 성공한 국가 중 하나였으며, 이 지역에서 가장 발전된 국가 중 하나로 꼽혔다. 수잔 에크스타인에 따르면, 조심스럽게 관찰되고, 단지 그 당시 상황의 대략적인 근사치만을 묘사한다고 가정된다. 그러나, 일부 쿠바인들이 극심한 가난 속에서 살고 있고, 백인과 흑인 사이에 무역과 실업 문제가 있었던 도시와 시골 사이에는 심각한 사회적 불평등이 있었다. PBS에 의해 "피델 카스트로의 1959년 혁명 전날, 쿠바는 후에 쿠바의 많은 망명자들의 향수를 불러일으키는 상상이나 많은 혁명 지지자들에 의해 그려진 지옥의 구렁텅이로 떠오르지 않을 낙원이 아니었다." 1970년과 1985년 사이에, 쿠바는 높은 지속 성장률을 경험했다. 클라스 브룬데니우스에 따르면, "쿠바는 (특히 교육과 건강) 기본적인 요구를 만족시키는 면에서 놀랄 만큼 잘 해냈다." 그리고 "실제로 1970년대 세계은행 조리법을 따르고 있었다. 성장과 함께 재분배" 1985년 이후, 쿠바 경제는 경기 침체의 국면에 접어들어 소위 특수기를 초래했고, 정부는 성장률이 다시 회복됨에 따라 교육과 보건 시스템을 유지하고 확장하는데 성공했다. 사회주의 혁명은 에 의해 "세계 어느 나라에 대해서도 가장 오래되고 포괄적인 미국의 경제 제재 체제"라고 묘사된 쿠바에 대한 미국의 금수 조치가 뒤따랐다. 냉전 기간 동안 쿠바 경제는 1960년부터 1990년까지 총 650억 달러(진보연대를 통해 중남미에 대한 미국 경제원조 전체의 3배가 넘는)로 소련으로부터의 보조금에 크게 의존해 연간 평균 21억 7천만 달러였다. 이는 연도에 따라 쿠바 GDP의 10%에서 40% 사이이다. 비록 경제학자들이 1959년과 1960년대 초에 "상대적으로 고도로 발전된 라틴 아메리카 수출 경제"라고 묘사했지만, 쿠바의 기본적인 경제 구조는 그 당시와 1990년 사이에 거의 변하지 않았다. 시가와 담배와 같은 담배 제품들은 쿠바의 주요 수출품들 중 유일하게 제조된 제품이었고, 이것들조차도 산업화 이전의 과정에 의해 생산되었다. 쿠바 경제는 동구권 국가들이 제공하는 몇몇 고도로 보조금을 받는 상품에 비효율적이고 지나치게 전문화되어 있었다. 소련의 몰락 이후, 쿠바의 GDP는 1990년대와 1993년 사이에 33% 감소했는데, 이는 부분적으로 소련의 보조금 손실과 1990년대 초 설탕 가격의 폭락으로 인한 것이다. 그것은 2000년대 초반에 경제의 한계 자유화와 쿠바 GDP의 12%에 달하는 저비용 석유와 기타 보조금을 쿠바에 제공한 베네수엘라의 우호적인 정부의 과도한 보조금 때문에 반등했다. 쿠바는 높은 수준의 의료와 교육을 유지하고 있다. (ko)
- Куба — аграрно-индустриальная страна. (ru)
- A economia de Cuba é sustentada por recursos naturais que variam de minerais como o níquel e cobalto, com paisagens tropicais que atraem milhões de turistas todos os anos. O capital humano de Cuba é um dos principais pilares da indústria do país, com a maior taxa de alfabetização do Caribe. O índice de pobreza de Cuba era o quinto menor em 2017 dentre os 102 países em desenvolvimento pesquisados pela a Pnud, organismo da ONU. Em 2016 Cuba ficou em 68° lugar no ranking de Índice de Desenvolvimento Humano; o IDH de Cuba foi 0,775. Na América Latina ficou aquém de Chile, Argentina, Barbados, Uruguai, Bahamas, Panamá, Antígua e Barbuda, Trinidade e Tobago e Costa Rica. O maior gasto, proporcional ao PIB, do mundo com educação pertence a Cuba (8,96% do PIB), seguida da Dinamarca (8,51% do PIB) e Suécia (7,66% do PIB). (pt)
- Еконо́міка Куби — одна з найбільш націоналізованих у світі. Найбільш високі темпи колективізації припали на перших два післяреволюційні роки, коли у власність перейшла більшість промислових і гірничодобувних підприємств, будівельних організацій, значна частина фінансових установ, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, а також біля третини сільськогосподарського виробництва. До недавнього часу в країні існувало Центральне управління планування, в завдання якого входила розробка річних, середньо- і довготермінових планів, хоча основні рішення по ключових питаннях економіки ухвалювалися політичним керівництвом країни. Під час економічної кризи початку 1990-х років Центральне управління було скасоване, а його функції передані Міністерству економіки і планування. При цьому державні підприємства і організації отримали більшу автономію і можливість розпоряджатися прибутком. Управління основними секторами економіки як і раніше здійснюється з центру відповідним міністерством, яке, взаємодіючи з Міністерством економіки і планування, розподіляє необхідні ресурси (паливо, сировина, трудові і ) і встановлює планові показники рівня виробництва для даного сектора. Роль ринку в країні мінімальна, оскільки розподіл засобів і проміжних товарів проводиться планувальними органами, а більшість споживчих товарів розподіляються централізовано через систему нормування. Розмір заробітної плати встановлюється також централізований, а системи обслуговування населення підпорядковані державі. В межах «приватного» сільськогосподарського сектора в значному об'ємі практикується бартер (свого роду натуральний ), проте продаж надлишків сільськогосподарської продукції міським жителям різко обмежена, а у ряді випадків розцінюється як злочин. Куба — аграрно-індустріальна країна. Основні галузі промисловості: цукрова, нафтова, харчова, тютюнова, текстильна, хімічна, паперова, деревообробна, нікелева, цементна, сільськогосподарське машинобудування. Транспорт: залізничний, автомобільний, морський. Основні морські порти: Гавана, Сантьяго-де-Куба, , Сьєнфуегос, . Міжнародний аеропорт — в м. Гавана. В цілому економіка Куби, незважаючи на різкі коливання показників в окремі роки, поступово росла в 1940-1950-х роках, знаходилася в стані застою або фактичного спаду в 1960-х роках, а на 1970-х — початку 1980-х років стала швидко розвиватися. Обсяг реального сукупного суспільного продукту (національний прибуток без урахування окремих елементів сфери послуг) в період з 1975 по 1985 щорічно зростав в середньому на 5,7 %. На початку 1990-х років відбулося різке (на 35 %) падіння виробництва, викликане розривом зв'язків з більшістю торгових партнерів Куби з колишнього соціалістичного табору. Куба — єдина соціалістична держава в Західній півкулі. Соціалістичний лад був встановлений в 1960-ті роки, внаслідок перемоги масового революційного руху під керівництвом Ф.Кастро 1 січня 1959. Внаслідок того, що нова влада експропріювала власність американських громадян і корпорацій, Куба зазнала жорсткого бойкоту зі сторони США. Економіка Куби є однією з найбільш націоналізованих у світі. До кінця 1970-х років в приватному секторі знаходилося всього 25 % сільського господарства, 7 % транспорту, 1 % засобів зв'язку і менше за 1 % риболовецького флоту. Донедавна економіка країни була жорстко плановою. Під час економічної кризи початку 1990-х років державні підприємства і організації отримали більшу автономію і можливість розпоряджатися прибутком. Роль ринку в країні мінімальна. Але з метою виходу з кризи керівництво країни здійснює реформи, направлені на поступове впровадження елементів ринкової економіки. Не відмовляючись від централізованого керівництва економікою, воно пішло на підвищення господарської самостійності державних підприємств, лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, створення мережі комерційних банківських структур. Такі заходи, як легалізація долара, створення спільних підприємств і дозвіл іноземних інвестицій, відкриття ринків сільгосппродукції, дозвіл ряду видів індивідуальної трудової діяльності і інш. припинили процес стагнації економіки і зумовили позитивну динаміку ВВП: 2,5 % зростання в 1995, 7,8 % у 1996, 2,5 % у 1997, 1,2 — у 2000. Для другої половини 1990-х років характерний незбалансований розвиток окремих галузей; зростання досягнуто в основному за рахунок експортних галузей добувної промисловості (виробництво нікелю в 1998 зросло на 12 %) і міжнародного туризму. Інвестиції в економіку. У 1958, напередодні революції, Куба була третьою країною в Латинській Америці (після Бразилії і Венесуели) за обсягом американських інвестицій. Обсяг інвестицій, що щорічно надходили в кубинську економіку з внутрішніх джерел, становив у той час бл. 18 % від загального обсягу власного виробництва. На початку 1990-х років виділення всіх інвестицій (крім невеликих за обсягом капіталовкладень в сільське господарство) здійснювалося централізовано державою. Після розпаду Радянського Союзу і Ради Економічної Взаємодопомоги Куба зіткнулася з припиненням економічної допомоги та падінням попиту на товари її експорту, що спричинило погіршення економічної ситуації. Попри це, на відміну від країн Центрально-Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, Куба відмовилася від впровадження рецептів Вашингтонського консенсусу, і попри певну економічну лібералізацію та залучення іноземних інвестицій, не було проведено масштабних приватизацій та дерегуляції економіки. Загалом кубинські економічні реформи були спрямовані на пристосування до нових умов за збереження командно-адміністративної системи, а не на її демонтаж. Попри те, що Куба була досить відсталою країною на початок 90-х і основним продуктом її експорту навіть у 1990 році був цукор, їй вдалося перепрофілювати економіку, і якщо всередині РЕВ цукор становив 73 % експортних надходжень Куби, то на 2012 р. він становив уже лише 3 %. Натомість було розвинуто індустрію туризму, видобуток нікелю, нафтопереробну промисловість та сферу послуг. Також вдалося диверсифікувати торгівлю, і якщо на початок 90-х основними торговими партнерами Куби були країни РЕВ, то вже в 2000 році 32 % кубинського експорту припадало на Західну Європу, а на колишні країни РЕВ — 27 %. В 200-х роках найбільш динамічно розвивалися економічні зв'язки з Венесуелою, зокрема завдяки торговельній угоді 2004 року — з 2005 року надходження від продажу послуг Венесуелі перевищили надходження від експорту всіх інших товарів разом узятих. Загалом, попри несприятливі умови, зокрема економічні санкції США, які протягом 90-х та 2000-х років лише посилювалися, а також дуже обмежений доступ до фінансових ринків, економіка Куби працювала на рівні з іншими колишніми країнами РЕВ і траєкторія її економічного розвитку відповідала загальним тенденціям «перехідних економік», хоча країни Центрально-Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, на відміну від Куби, мали масштабну фінансову та економічну підтримку МВФ, Світового банку, ЄБРР тощо. (uk)
- 古巴經濟於1959年古巴革命成功後，革命領袖、總理斐代爾·卡斯楚宣布国有化90%的工业和70%的农业政策。 古巴政府实施计划经济。大多数的生产工具由国家控制，并且大多数的劳动力为公家所雇佣。在2000年約77.5%的工作从属于公共部门，剩下約21.5%从属于私有部门；于1981年相比较，公有部门和私有部门的关系為91.8%比8.2%，近年来私有产业有所发展。投资需要符合专门的条件。大多数的价格由国家决定。苏联和经济互助委员会的解体以及美国的禁运令对古巴的经济造成了极大的打击。因为古巴经济依赖于经济互助委员会的帮助及其销售市场。比如苏联高价购买古巴的糖并且向它低价出售石油。1992年古巴与经济互助委员会成员组成国的物品交换量仅占1989年的7%。 与此同时，古巴国民生产总值滑落至35%，人均收入下降为39%。由于石油和器材的短缺，古巴农业曾一度衰竭。断电的情况时常出现，饥饿和粮食短缺曾为普遍现象。面对这场经济危机，古巴经济實施有限度自由化。国家允许私營企业商业和手工业的发展，并于2004年合法化美元交易。旅游业也受到鼓舞。1996年，旅游业曾高于蔗糖业的收入。2003年，该岛接纳了190万游客，主要来自于加拿大或欧盟国家，并赢得了21亿美元的收入。2021年8月10日，古巴政府正式允许本国居民开办中小型私营企业，员工最多100名。 (zh)
|
