| dbo:abstract
|
- Saljut 7 byla orbitální stanice SSSR, poslední toho typu v programu Saljut, fungující na oběžné dráze Země v letech 1982 až 1991, tedy devět roků. Konstrukčně byla podobná předchozí stanici Saljut 6. (cs)
- ساليوت 7 (بالروسية: Салют-7) (بالإنجليزية: Salute 7) محطة فضائية كانت عاملة في الخدمة من أبريل 1982 إلى فبراير 1991 في مدار أرضي منخفض. تم تشغيلها لأول مرة في مايو 1982 بواسطة طاقمين من رواد الفضاء على متن مركبة سويوز T-5، وآخر مرة تمت زيارتها من قبل رواد الفضاء كانت في يونيو 1986 بواسطة مركبة سويوز T-15 . استُعين بالعديد من الطواقم والوحدات طوال فترة عملها، وشمل استخدامها 12 عملية إطلاق مأهولة و 15 عملية إطلاق غير مأهولة. كانت المحطة جزء من برنامج ساليوت السوفيتي (وهو أول برنامج سوفيتي لإطلاق مركبات فضائية)، وأُطلقت إلى الفضاء في 19 أبريل 1982 على متن صاروخ بروتون من الموقع 200/40 في ميناء بايكونور الفضائي في الاتحاد السوفيتي. كانت ساليوت 7 جزءًا من عملية التحول من استخدام المحطات الفضائية «المتجانسة» إلى المحطات الفضائية «المعيارية» (أي المحطات التي يمكن توسعتها)، حيث كانت ساليوت 7 بمثابة محطة لاختبار عمليات إضافة القطع إلى محطة الفضاء وتوسيعها. ساليوت 7 أيضا هي المحطة الفضائية الأخيرة لبرنامج ساليوت، واستبدلت لاحقًا بالمحطة مير. (ar)
- Saljut 7 (russisch Салют-7) war die letzte Raumstation des Saljut-Programms der Sowjetunion, die in eine niedrige Erdumlaufbahn gebracht wurde. Sie wurde am 19. April 1982 mit einer Proton-Trägerrakete von Baikonur aus gestartet. Saljut 7 war Teil des Übergangs von monolithischen zu modularen Raumstationen und diente als Testobjekt für viele Andockversuche und Stationserweiterungsmodule. Sie war die zehnte Raumstation, die gestartet wurde. (de)
- La Saliut 7 (en ruso: Салют-7; romanizado Salyut 7; lit. 'fuego artificial - salva 7'), también denominada DOS-6, fue la última estación espacial soviética adscrita al programa Saliut. Al igual que su antecesora, la estación espacial Saliut 6, era más avanzada que las cinco estaciones lanzadas previamente. Ambas compartían un diseño que incluía escotillas de atraque en ambos extremos, un sistema de abastecimiento de combustible mejorado y alojamientos para los cosmonautas más cómodos. Los tripulantes accedían a ellas con naves Soyuz y eran abastecidas por naves no tripuladas Progress. Fue lanzada al espacio el 19 de abril de 1982 empleando un cohete Protón de tres etapas. Su tamaño era de entre 13 y 16 metros y estaba construida con una aleación especial de aluminio y acero, en forma similar a las cápsulas de exploración submarina, para mantener el mismo nivel de presión en el espacio que sobre la superficie terrestre. Permitía una tripulación máxima de tres cosmonautas y estuvo habitada entre 1982 y 1986. En 1985 la estación, temporalmente deshabitada, permaneció inactiva y sin contacto con la Tierra durante cuatro meses debido a una cadena de fallos que se iniciaron en el sistema de baterías. Su rescate y puesta en funcionamiento nuevamente por los cosmonautas Vladimir Dzhanibekov y está considerado uno de los hitos de la carrera espacial. Tras el lanzamiento de la estación espacial MIR (1986-2002), técnicamente mucho más avanzada, dotada de una construcción modular y expansible que se ha empleado en las subsiguientes estaciones espaciales de tercera generación, el complejo formado por la Salyut 7 y el módulo Kosmos 1686 (TKS-4) culminó su vida operativa. El 7 de febrero de 1991 reentró en la atmósfera, de manera incontrolada, sobre Argentina. (es)
- Saliout 7 est une station spatiale soviétique, dernier exemplaire de la famille des programmes Saliout. Elle est placée sur une orbite terrestre basse le 19 avril 1982 par un lanceur Proton. Occupée de manière semi permanente par six équipages (quatre à deux cosmonautes et deux à trois), chacun y demeurant de deux à huit mois tandis que dix autres leur rendent des visites de 7 à 11 jours. La station est occupée pendant quatre ans et demi mais reste en orbite pendant neuf ans, jusqu'à sa rentrée atmosphérique le 7 février 1991. Les équipages réalisent de nombreuses expériences scientifiques et testent l'assemblage de modules de grande taille, dérivés du vaisseau spatial TKS, préfigurant la station Mir. Vingt-et-une personnes se sont rendues dans la station, dont deux étrangers lors de missions de visite (8 jours) : le Français Jean-Loup Chrétien, en juin 1982, puis l'Indien Rakesh Sharma, en avril 1984. (fr)
- Salyut 7 (Russian: Салют-7; English: Salute 7) (a.k.a. DOS-6, short for Durable Orbital Station) was a space station in low Earth orbit from April 1982 to February 1991. It was first crewed in May 1982 with two crew via Soyuz T-5, and last visited in June 1986, by Soyuz T-15. Various crew and modules were used over its lifetime, including 12 crewed and 15 uncrewed launches in total. Supporting spacecraft included the Soyuz T, Progress, and TKS spacecraft. It was part of the Soviet Salyut programme, and launched on 19 April 1982 on a Proton rocket from Site 200/40 at the Baikonur Cosmodrome in the Soviet Union. Salyut 7 was part of the transition from monolithic to modular space stations, acting as a testbed for docking of additional modules and expanded station operations. It was the eighth space station of any kind launched. Salyut 7 was the last of both the second generation of DOS-series space stations and of the monolithic Salyut Program overall, to be replaced by Mir, the modular, expandable, third generation. (en)
- サリュート7号（ロシア語: Салют-7、英語: Salyut 7 ）は1982年4月19日にバイコヌール宇宙基地からプロトンロケットで打ち上げられた宇宙ステーションである。1982年から1986年まで有人ミッションに使用された後、1991年に大気圏に突入し消滅した。 (ja)
- La Saljut 7 (in russo: Салют-7?, tradotto "Salve 7") è stata la settima ed ultima stazione spaziale del programma Saljut dell'Unione Sovietica. È stata in servizio dall'aprile 1982 al febbraio 1991. È stata visitata in totale da 12 missioni con equipaggio e 15 missioni automatiche, tra cui Sojuz T, Progress e TKS. La Saljut 7 è stato un passaggio fondamentale tra le stazioni spaziali "monoblocco" e l'approccio modulare. In particolare, è stata un banco di prova per le operazioni di docking e di rifornimento che sarebbero state fondamentali per la successiva Mir. (it)
- Saljoet 7 (Russisch: Салют-7) was het laatste ruimtestation uit het Saljoet-programma voordat de Sovjet-Unie begon met de bouw van de Mir. Het ontwerp was sterk gebaseerd op de voorgaande Saljoet 6, maar er waren nog enkele verbeteringen aan uitgevoerd, met name ter bevordering van het comfort voor de bemanning. Zo beschikte het over de mogelijkheid om extra zonnepanelen te bevestigen en had de bemanning aan boord beschikking over een elektrisch fornuis, een koelkast, continu warm water en nieuw ontworpen zittingen. Behalve kosmonauten uit de Sovjet-Unie en andere Oostblok-landen zijn er in de Saljoet 7 voor het eerst ook ruimtevaarders uit Frankrijk en India aan boord geweest. Naast veel experimenten en observaties heeft men met de laatste Saljoet veel ervaring opgedaan die later bij de Mir van pas zou komen. Op 7 februari 1991 verbrandde de laatste Saljoet in de atmosfeer. Hierbij kwamen brokstukken terecht in onbewoonde gebieden van Chili. (nl)
- A Salyut 7 foi lançada em 19 de Abril de 1982, a última estação espacial do programa Salyut. Era um veículo de substituição para a Salyut 6 e era muito similar em equipamentos e capacidades. Com atrasos no programa Mir foi decidido lançar o veículo de back-up como a Salyut 7. Em órbita a estação sofreu uma séria de falhas técnicas apesar de ela ter se beneficiado da capacidade de carga superior do Progress e da nave Soyuz e da experiência dos seus grupos que improvisaram muitas soluções. Em Setembro de 1983 uma linha de combustível se rompeu necessitando de EVAs da Soyuz T-10 para reparo. Ele se manteve em órbita durante quatro anos e dois meses, durante os quais ela foi visitada por 10 grupos constituindo 6 expedições principais e 4 voos secundários (incluindo cosmonautas franceses e indianos). Também ocorreram dois voos da Svetlana Savitskaya fazendo dela a segunda mulher no espaço desde 1963 e a primeira de todas a realizar um EVA. Além dos muitos experimentos e observações feitos na Salyut 7, a estação também testou a acoplagem e o uso de módulos grandes com uma estação espacial orbitante. Esses módulos foram chamados de "módulos pesados Cosmos" apesar de na verdade eles serem componentes direcionados para a estação espacial militar Almaz, que tinha sido cancelada. Eles ajudaram engenheiros e desenvolver a tecnologia necessária para construir a Mir. A Salyut 7 saiu de órbita em 7 de Fevereiro de 1991. Tinha dois portos de acoplagem, um em cada extremo da estação, para permitir o estacionamento da nave de reabastecimento Progress, com um porto de entrada frontal maior para permitir mais facilmente a união com o módulo Heavy Cosmos. Carregava três painéis solares, dois nas laterais e um na posição longitudinal dorsal, mas agora era possível montar painéis secundários dos seus lados. Internamente, a Salyut 7 carregava fogões elétricos, um refrigerador, água quente constante e lugares resignados no console de comando (semelhantes a bancos de bicicletas). Duas janelas foram desenhadas para permitir a entrada de luz ultravioleta, para matar as infecções. Além disso, as seções médicas, biológicas e de exercícios haviam sido melhoradas, para permitir longas estadias na estação. O telescópio BST-1M usado na Salyut 6 foi substituído por um sistema de detecção de Raio X. (pt)
- Salut 7 (DOS 6) – ostatnia załogowa stacja kosmiczna wysłana na orbitę w ramach programu Salut. Żywotność Saluta 6 trwała znacznie dłużej niż oczekiwali konstruktorzy bazy i znacznie wcześniej przygotowali następcę - Saluta 7. (pl)
- Saljut 7 (ryska: Салют-7) eller DOS-6, var en sovjetisk rymdstation, som sköts upp från Kosmodromen i Bajkonur, den 19 april 1982, med en Proton-raket. Den blev den sista i Saljut-serien. Saljut 7 var reserv för Saljut 6 och därmed nästan identisk med sin föregångare. På grund av förseningar i Mir-projektet bestämdes det att man skulle skicka upp Saljut 6:s reserv. (sv)
- Салют-7 — советская орбитальная станция, созданная по гражданской программе «Долговременная орбитальная станция» (ДОС). Предназначалась для проведения научных, технологических, биологических и медицинских исследований в условиях невесомости. Вторая и последняя станция второго поколения, последняя станция серии «Салют». Создавалась для продолжения работ, начатых на предыдущих станциях серии «Салют». Была модифицирована по сравнению со своей предшественницей, станцией «Салют-6», и рассчитывалась на более длительный период эксплуатации (до 5 лет). Передний стыковочный узел был усилен для приёма тяжёлых кораблей-модулей ТКС, увеличен объём внутреннего обитаемого пространства, улучшены бытовые условия для экипажа станции. Установлены дополнительные солнечные батареи. Для выходов в открытый космос применялись усовершенствованные скафандры «Орлан», которые были рассчитаны на 6,5 часа работы в открытом космосе. (ru)
- 禮炮七號（俄語：Салют-7，英語：Salyut 7），華語媒體舊譯作敬禮7號，編號DOS-6，一個曾經在近地軌道運行的太空站，在1982年4月至1992年2月間運轉。是蘇聯禮炮計劃的成果之一。1982年4月19日，經由质子号运载火箭發射進入近地軌道。禮炮七號是禮炮計劃中最後一個太空站，其後繼者為和平號太空站。 (zh)
- «Салют-7» — радянська орбітальна станція, призначена для проведення наукових, технологічних, біологічних і медичних досліджень в умовах невагомості. Остання станція серії «Салют».Виведена на орбіту 19 квітня 1982 ракетою-носієм «Протон-К» та перебувала на ній до 7 лютого 1991. Орбітальна станція «Салют-7» складалася з герметичного перехідного відсіку (ПВ), герметичного робочого відсіку (РВ), негерметичного агрегатного відсіку. РВ, ПВ — населені відсіки. З боку агрегатного відсіку був третій герметичний відсік — проміжна камера. Перехідний відсік слугував для переходу екіпажу з транспортного корабля в орбітальну станцію, проведення наукових досліджень та експериментів. З перехідного відсіку був можливий вихід космонавтів у відкритий космос через спеціальний люк, що закривався герметичною кришкою. Робочий відсік, розташований в середній частині корпусу, був призначений для здійснення основних операцій з управління польотом, науково-технічних досліджень і експериментів, для виконання комплексу фізичних вправ, прийому їжі, сну, відпочинку. Комплектація наукового обладнання відсіку змінювалася в залежності від програми польоту. Станція була модифікована в порівнянні зі своєю попередницею — станцією «Салют-6». «Салют-7» була розрахована на триваліший період експлуатації. Її службові системи були значно вдосконалені: підвищена потужність системи енергоживлення, стикувальний вузол став міцнішим, посилено захист ілюмінаторів від ударів мікрометеоритів, модернізована система життєзабезпечення, значно покращилися побутові умови космонавтів. Основні ж відмінності «Салют-7» від «Салют-6» були пов'язані з новими можливостями для проведення наукових досліджень і ремонту бортового обладнання в польоті. Політ станції тривав 7 років 9 місяців 10 днів. У пілотованому режимі станція експлуатувалася більше 800 днів. На її борту працювали десять екіпажів (21 космонавт), у тому числі два міжнародних за участю громадян Франції та Індії. Постачання станції забезпечили 15 вантажних кораблів «Прогрес». На «Салюті-7» була здійснена найтриваліша з того часу 237-добова експедиція. Двічі у складі екіпажу станції працювала Світлана Савицька, яка першою з жінок-космонавтів здійснила вихід у відкритий космос. У цілому космонавти 13 разів працювали на зовнішній поверхні станції, а космонавти Леонід Кизим і Володимир Соловйов вперше у світовій космонавтиці двічі здійснили міжорбітальний переліт з однієї станції на іншу. Спочатку вони літали на «Мирі». Потім перелетіли на «Салют-7», пропрацювали там 50 діб і знову повернулися на «Мир». У ході експлуатації «Салюту-7» на його борту було виконано понад 2500 геофізичних, технічних, астрофізичних, медико-біологічних та технологічних експериментів. У роботах використовувалося 175 найменувань наукової апаратури і обладнання. На Землю були доставлені матеріали з результатами експериментів та досліджень загальною масою понад 500 кілограмів. 11 лютого 1985 на безпілотний ділянці польоту станції через вихід з ладу системи командного управління і помилки оператора ЦУП був втрачений зв'язок з нею, в результаті чого через неможливості втрутитися з Землі в роботу автоматики порушився режим підзарядки буферних батарей, система знеструмила і станція повністю вийшла з ладу. Для виконання роботи з відновлення станції 6 червня 1985 на орбіту була направлена спеціальна експедиція — космонавти Володимир Джанібеков і Віктор Савіних на кораблі «Союз Т-13». «Союз Т-13» за допомогою цілевказівок з Землі і ручного управління зблизився зі станцією, зістикувався з нею як з неоперованим об'єктом. Після проведення ремонтно-відновлювальних робіт станція була введена в дію. У зв'язку з початком експлуатації станції «Мир» 25 червня 1986 роботи зі станцією «Салют-7» були припинені. Для вивчення поведінки конструкції та апаратури при тривалій експлуатації було прийнято рішення про переведення станції «Салют-7» на високу орбіту з тривалим терміном існування (як прогнозувалося, не менше 10 років). Але прогноз виявився неточним, через несподівано високу щільність атмосфери в роки активного Сонця станція почала знижуватися значно енергійніше, ніж передбачалося. 7 лютого 1991 станція «Салют-7» припинила своє існування в щільних шарах атмосфери над Південною Америкою. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Saljut 7 byla orbitální stanice SSSR, poslední toho typu v programu Saljut, fungující na oběžné dráze Země v letech 1982 až 1991, tedy devět roků. Konstrukčně byla podobná předchozí stanici Saljut 6. (cs)
- Saljut 7 (russisch Салют-7) war die letzte Raumstation des Saljut-Programms der Sowjetunion, die in eine niedrige Erdumlaufbahn gebracht wurde. Sie wurde am 19. April 1982 mit einer Proton-Trägerrakete von Baikonur aus gestartet. Saljut 7 war Teil des Übergangs von monolithischen zu modularen Raumstationen und diente als Testobjekt für viele Andockversuche und Stationserweiterungsmodule. Sie war die zehnte Raumstation, die gestartet wurde. (de)
- サリュート7号（ロシア語: Салют-7、英語: Salyut 7 ）は1982年4月19日にバイコヌール宇宙基地からプロトンロケットで打ち上げられた宇宙ステーションである。1982年から1986年まで有人ミッションに使用された後、1991年に大気圏に突入し消滅した。 (ja)
- La Saljut 7 (in russo: Салют-7?, tradotto "Salve 7") è stata la settima ed ultima stazione spaziale del programma Saljut dell'Unione Sovietica. È stata in servizio dall'aprile 1982 al febbraio 1991. È stata visitata in totale da 12 missioni con equipaggio e 15 missioni automatiche, tra cui Sojuz T, Progress e TKS. La Saljut 7 è stato un passaggio fondamentale tra le stazioni spaziali "monoblocco" e l'approccio modulare. In particolare, è stata un banco di prova per le operazioni di docking e di rifornimento che sarebbero state fondamentali per la successiva Mir. (it)
- Salut 7 (DOS 6) – ostatnia załogowa stacja kosmiczna wysłana na orbitę w ramach programu Salut. Żywotność Saluta 6 trwała znacznie dłużej niż oczekiwali konstruktorzy bazy i znacznie wcześniej przygotowali następcę - Saluta 7. (pl)
- Saljut 7 (ryska: Салют-7) eller DOS-6, var en sovjetisk rymdstation, som sköts upp från Kosmodromen i Bajkonur, den 19 april 1982, med en Proton-raket. Den blev den sista i Saljut-serien. Saljut 7 var reserv för Saljut 6 och därmed nästan identisk med sin föregångare. På grund av förseningar i Mir-projektet bestämdes det att man skulle skicka upp Saljut 6:s reserv. (sv)
- 禮炮七號（俄語：Салют-7，英語：Salyut 7），華語媒體舊譯作敬禮7號，編號DOS-6，一個曾經在近地軌道運行的太空站，在1982年4月至1992年2月間運轉。是蘇聯禮炮計劃的成果之一。1982年4月19日，經由质子号运载火箭發射進入近地軌道。禮炮七號是禮炮計劃中最後一個太空站，其後繼者為和平號太空站。 (zh)
- ساليوت 7 (بالروسية: Салют-7) (بالإنجليزية: Salute 7) محطة فضائية كانت عاملة في الخدمة من أبريل 1982 إلى فبراير 1991 في مدار أرضي منخفض. تم تشغيلها لأول مرة في مايو 1982 بواسطة طاقمين من رواد الفضاء على متن مركبة سويوز T-5، وآخر مرة تمت زيارتها من قبل رواد الفضاء كانت في يونيو 1986 بواسطة مركبة سويوز T-15 . استُعين بالعديد من الطواقم والوحدات طوال فترة عملها، وشمل استخدامها 12 عملية إطلاق مأهولة و 15 عملية إطلاق غير مأهولة. (ar)
- La Saliut 7 (en ruso: Салют-7; romanizado Salyut 7; lit. 'fuego artificial - salva 7'), también denominada DOS-6, fue la última estación espacial soviética adscrita al programa Saliut. Al igual que su antecesora, la estación espacial Saliut 6, era más avanzada que las cinco estaciones lanzadas previamente. Ambas compartían un diseño que incluía escotillas de atraque en ambos extremos, un sistema de abastecimiento de combustible mejorado y alojamientos para los cosmonautas más cómodos. Los tripulantes accedían a ellas con naves Soyuz y eran abastecidas por naves no tripuladas Progress. (es)
- Saliout 7 est une station spatiale soviétique, dernier exemplaire de la famille des programmes Saliout. Elle est placée sur une orbite terrestre basse le 19 avril 1982 par un lanceur Proton. Occupée de manière semi permanente par six équipages (quatre à deux cosmonautes et deux à trois), chacun y demeurant de deux à huit mois tandis que dix autres leur rendent des visites de 7 à 11 jours. La station est occupée pendant quatre ans et demi mais reste en orbite pendant neuf ans, jusqu'à sa rentrée atmosphérique le 7 février 1991. (fr)
- Salyut 7 (Russian: Салют-7; English: Salute 7) (a.k.a. DOS-6, short for Durable Orbital Station) was a space station in low Earth orbit from April 1982 to February 1991. It was first crewed in May 1982 with two crew via Soyuz T-5, and last visited in June 1986, by Soyuz T-15. Various crew and modules were used over its lifetime, including 12 crewed and 15 uncrewed launches in total. Supporting spacecraft included the Soyuz T, Progress, and TKS spacecraft. (en)
- Saljoet 7 (Russisch: Салют-7) was het laatste ruimtestation uit het Saljoet-programma voordat de Sovjet-Unie begon met de bouw van de Mir. Het ontwerp was sterk gebaseerd op de voorgaande Saljoet 6, maar er waren nog enkele verbeteringen aan uitgevoerd, met name ter bevordering van het comfort voor de bemanning. Zo beschikte het over de mogelijkheid om extra zonnepanelen te bevestigen en had de bemanning aan boord beschikking over een elektrisch fornuis, een koelkast, continu warm water en nieuw ontworpen zittingen. (nl)
- A Salyut 7 foi lançada em 19 de Abril de 1982, a última estação espacial do programa Salyut. Era um veículo de substituição para a Salyut 6 e era muito similar em equipamentos e capacidades. Com atrasos no programa Mir foi decidido lançar o veículo de back-up como a Salyut 7. Em órbita a estação sofreu uma séria de falhas técnicas apesar de ela ter se beneficiado da capacidade de carga superior do Progress e da nave Soyuz e da experiência dos seus grupos que improvisaram muitas soluções. Em Setembro de 1983 uma linha de combustível se rompeu necessitando de EVAs da Soyuz T-10 para reparo. Ele se manteve em órbita durante quatro anos e dois meses, durante os quais ela foi visitada por 10 grupos constituindo 6 expedições principais e 4 voos secundários (incluindo cosmonautas franceses e indi (pt)
- «Салют-7» — радянська орбітальна станція, призначена для проведення наукових, технологічних, біологічних і медичних досліджень в умовах невагомості. Остання станція серії «Салют».Виведена на орбіту 19 квітня 1982 ракетою-носієм «Протон-К» та перебувала на ній до 7 лютого 1991. Орбітальна станція «Салют-7» складалася з герметичного перехідного відсіку (ПВ), герметичного робочого відсіку (РВ), негерметичного агрегатного відсіку. РВ, ПВ — населені відсіки. З боку агрегатного відсіку був третій герметичний відсік — проміжна камера. (uk)
- Салют-7 — советская орбитальная станция, созданная по гражданской программе «Долговременная орбитальная станция» (ДОС). Предназначалась для проведения научных, технологических, биологических и медицинских исследований в условиях невесомости. Вторая и последняя станция второго поколения, последняя станция серии «Салют». (ru)
|
