dbo:abstract
|
- Nobilita byla vrstva bohatých a vlivných římských občanů, která se vytvořila na začátku 3. století př. n. l. a v následujícím období její příslušníci převážně obsazovali vysoké státní úřady v Římské říši. Přeneseně znamená privilegovanou a zámožnou vrstvu společnosti i mimo římský stát. Název pochází z latinského slova nobilis = vznešený. Vznik nobility je spojen s téměř dvousetletým bojem plebejů s patriciji za zrovnoprávnění. Plebejové v dlouholetých politických a hospodářských bojích dosáhli jednak politických ústupků (obsazování úřadů také příslušníky plebejských rodin, zřízení vlastních úředníků - tribunů lidu = lat. tribuni plebis), jednak hospodářské rovnoprávnosti. Rozhodujícím mezníkem, který ukončil boje, byl rok 287 př. n. l., kdy byl přijat zákon (lex Hortensia). Podle něj bylo rozhodnutí shromáždění plebejů (kterých se mohli účastnit jen plebejové) závazné také pro patricije bez schválení senátem (předtím byl souhlas senátu potřebný). Tímto zákonem plebejové získali rozhodující zákonodárnou iniciativu a výrazný politický vliv v římské republice. Vyrovnaly se rozdíly mezi bohatými patriciji a bohatými plebejci. Z jejich řad se v následujícím období převážně volili římští úředníci (edili, prétoři, konzulové). Do řad nobility jen těžko pronikali noví lidé, kteří rozšiřovali politickou základnu římské republiky. (cs)
- Als Nobilität (von lateinisch nobilitas ‚Berühmtheit‘) wird in der Forschung die Führungsschicht der mittleren und späten römischen Republik sowie der Prinzipatszeit bezeichnet, die sich nach dem Abschluss der „Ständekämpfe“ herausbildete. Als nobilis (Plural: nobiles) bezeichneten die Römer selbst einen Angehörigen jener Aristokratie, die durch Bekleidung öffentlicher Ämter Bekanntheit erreicht hatte. Nachdem sich im archaischen Rom zunächst ein erbliches Patriziat gebildet hatte, wurde diese ständisch organisierte Führungselite bald von anderen Familien, den Plebejern, herausgefordert. Sie erlangten in den Ständekämpfen bis 287 v. Chr. nach und nach die politische Gleichberechtigung. Die wichtigsten Meilensteine dieser Auseinandersetzung waren die Lex Canuleia (445 v. Chr., Plebejer durften Patrizier heiraten), die Leges Liciniae Sextiae (367 v. Chr., Plebejern wurde der Zugang zum Konsulat erlaubt), die Lex Ogulnia (um 300 v. Chr., Plebejer erhielten Zugang zu den wichtigsten Priesterämtern) und schließlich die Lex Hortensia (287 v. Chr., Plebejer und Patrizier wurden gleichgestellt). Patrizier und diejenigen plebejischen Familien, die in die höchsten Staatsämter gelangten, bildeten nun die patrizisch-plebejische Aristokratie, die Nobilität. Von Matthias Gelzer und in seiner Folge von der Mehrheit der heutigen Althistoriker werden als Nobilität üblicherweise die Angehörigen der Senatsaristokratie bezeichnet, die mindestens einen Konsul oder Censor unter ihren direkten Vorfahren hatten. Andere Definitionen gehen hingegen von einem beliebigen kurulischen Magistraten unter den Vorfahren aus; diese Sicht geht vor allem auf Theodor Mommsen zurück und wird auch heute noch von einigen Forschern geteilt. Doch zumindest in der späten Republik und im Prinzipat galten wohl nur direkte Nachfahren von Konsuln als nobiles. Wer zu den nobiles gehörte, war allerdings weder verbindlich geregelt noch exakt definiert, da Abstammung in der römischen Gesellschaft nie ausreichte, um sozialen Status zu begründen. Die individuellen Leistungen waren mindestens ebenso wichtig und gerade für den Führungsanspruch der Nobilität entscheidend. Die Nachfahren eines Konsuls konnten in Bedeutungslosigkeit versinken, wenn es ihnen nicht gelang, sich im Dienst für den Staat zu bewähren. Zudem weist die moderne Forschung darauf hin, dass soziale Gruppen niemals exakt abgegrenzt sind. Die politisch aktiven Nachfahren von Konsuln galten am ehesten als nobiles, doch gab es Ausnahmen von dieser nie offiziell formulierten Regel. Die Nobilität bildete keinen Erbadel und sie war, zumindest bis zum Ende der res publica libera, keine rechtlich definierte Gruppe. Ihre Mitglieder folgten einem meritokratischen Verhaltenskodex, der insbesondere durch das Bemühen, Ruhm und Ehre der eigenen gens durch den Dienst an der res publica zu mehren, geprägt war. Für einen jungen nobilis war es in der Regel selbstverständlich, eine Karriere als Senator anzustreben und sich um jene öffentlichen Ämter zu bemühen, die ihm den Zugang zum Senat ermöglichten. Nur wer vom Volk in ein wichtiges Amt gewählt worden war, sich darin bewährt hatte und anschließend in den Senat aufgenommen wurde, durfte eine herausragende Position in der Republik beanspruchen. Bis zum Eintritt in den Senat waren daher auch die jungen nobiles formal nur Ritter – equites. Dies änderte erst Augustus, der einen erblichen Senatorenstand (ordo senatorius) schuf. Wie groß der Einfluss der Nobilität innerhalb der Römischen Republik war, ist in der jüngeren Forschung umstritten. Als Extremposition vertrat Fergus Millar die Auffassung, Rom sei während der Zeit der Republik im Grunde eine – keineswegs von einer kleinen Oligarchie dominierte – Demokratie gewesen. Die Mehrheit der Forscher nimmt allerdings an, dass die Nobilität faktisch die Politik in Rom bestimmte, auch wenn der Einfluss der übrigen Bürger de iure erheblich war. Das römische Volk folgte in der Regel dem vor allem in Senatsbeschlüssen ausgedrückten Willen der Nobilität. Man nimmt an, es sei daher darum gegangen, immer wieder Konsens zu demonstrieren und das Volk seiner Bedeutung zu versichern, während die politische Partizipation der gewöhnlichen römischen Bürger faktisch sehr gering gewesen ist. Egon Flaig spricht in diesem Zusammenhang von „ritualisierter Politik“. Wie jede Aristokratie war auch die römische stets von interner Konkurrenz geprägt. Es galt, die anderen nobiles möglichst zu übertreffen. Felder, in denen man sich auszeichnen konnte, waren eine Tätigkeit als Priester, ein erfolgreiches Agieren als Patron möglichst vieler Klienten, öffentliche Auftritte als Redner vor Gericht oder vor den Volksversammlungen sowie in zunehmendem Maße ein Agieren als Feldherr. Typisch für Rom war dabei, dass letztlich die römischen Bürger, der populus Romanus, die Hierarchie innerhalb der Nobilität bestimmten, indem sie Personen in wichtige Ämter wählten. Vor allem nach dem Sieg über Hannibal und dem Ausgreifen Roms gen Osten eskalierte die Rivalität innerhalb der Oberschicht im 2. und 1. Jahrhundert aber immer mehr. Es war nicht zuletzt dieser Konkurrenzkampf, der nach Ansicht vieler Althistoriker schließlich die Standessolidarität zunichtemachte, indem besonders erfolgreiche nobiles wie Sulla, Marius, Pompeius und Caesar den Rahmen gänzlich sprengten, Bürgerkriege gegeneinander führten und letztlich das System zerstörten. In der späten Republik ließen sich viele Angehörige der Nobilität grob zwei Gruppen zuordnen: Den Optimaten und den Popularen. Dies waren keine Parteien im modernen Sinne; sie unterschieden sich weniger in ihren Zielen als in ihren Methoden. Die Optimaten stützten sich bei der Verwirklichung ihrer politischen Projekte auf den Senat, in dem sie die Mehrheiten kontrollierten. Sie standen damit im Gegensatz zu den Popularen, die ebenfalls nobiles waren, ihre Ziele aber mit Hilfe des Volkes, der plebs, durchsetzen wollten, da sie unter ihren Standesgenossen im Senat keine Mehrheit fanden. Der Konflikt zwischen Optimaten und Popularen wird in der modernen Forschung als Ausdruck der eskalierenden Rivalität innerhalb der Nobilität verstanden, wobei gerade die reichsten und mächtigsten Protagonisten in einen Gegensatz zur Senatsmehrheit gerieten und sich daher der popularen Methode bedienten. Ein direkter Aufstieg eines Nicht-Senators in die Nobilität, lange Zeit nicht ungewöhnlich, gelang in der späten Republik nur noch wenigen homines novi („neuen Männern“) wie Cicero. Um diese Zeit dominierte eine Gruppe von etwa 30 patrizischen und plebejischen Familien (wie den Claudii, den Cornelii, den Licinii, den Aemilii, den Caecilii Metelli, den Calpurnii oder den Iulii) die res publica. In den Bürgerkriegen unterlag die Senatsmehrheit schließlich ehrgeizigen Einzelnen wie Caesar und Octavian. In den Bürgerkriegen des 1. Jahrhunderts v. Chr. musste die Nobilität der Römischen Republik einen besonders hohen Blutzoll entrichten. Aber auch nach dem Ende der freien res publica und der Errichtung des Prinzipats unter Augustus stellte die Nobilität, der nun zunehmend andere Familien angehörten, noch über Jahrhunderte die politische, ökonomische und soziale Elite des Imperium Romanum dar. Während der „Reichskrise des 3. Jahrhunderts“ nahm ihre politische Bedeutung dann zwar noch weiter ab, doch im Grunde ging die weströmische Senatsaristokratie erst in der ausgehenden Spätantike, nach den Gotenkriegen des 6. Jahrhunderts, unter. Nobilis blieb bis in diese Zeit die Bezeichnung für einen römischen Aristokraten. Die meisten alten republikanischen Familien waren allerdings bereits um 100 n. Chr. ausgestorben – wenn sich später noch Familien wie die Anicii auf ältere Wurzeln beriefen, war dies wahrscheinlich nur noch eine Fiktion, die allenfalls durch Adoptionen gerechtfertigt gewesen war. (de)
- Nobiles (en singular nobilis –bien conocido, famoso, renombrado, excelente, superior, espléndido, de alta cuna–, de gnobilis, y este de gnoscere –conocer–) eran los pertenecientes a una de las divisiones sociales de la Antigua Roma. La denominación de su condición era nobilitas. Las palabras castellanas "noble" y "nobleza" derivan de estas palabras latinas. En la República romana era un término descriptivo del rango social elevado de una familia romana, vinculado al hecho de que uno de sus miembros había alcanzado el consulado, magistratura inicialmente restringida a los patricios; aunque a medida que algunos plebeyos la alcanzaron, también introdujeron a sus familias en tal condición. Ese ennoblecimiento o transición a la nobleza se identificaba con el ascenso de un individuo excepcional: un homo novus ("hombre nuevo" –en plural, los homines novi–), como Cayo Mario o Marco Tulio Cicerón. Salustio presentó a Mario como el principal responsable de la ruptura del monopolio de hecho que las familias optimates (en torno a los Cecilio Metelo) habían tenido sobre la nobilitas desde el siglo II a. C. en perjuicio de los populares. La historiografía moderna interpreta esta revolución social no tanto como la presión de los homines novi sobre los antiguos nobiles, sino como el resultado de la lucha de poder entre las propias familias senatoriales, que terminaría por convertir la condición nobiliar en un anacronismo con la crisis final de la República y el establecimiento del Principado, cuando es el emperador el que decide la nobleza de una familia. (es)
- Dans la Rome antique, le terme de nobilitas désigne les membres les plus éminents de l'aristocratie civique. Le mot vient du latin nobilis qui signifie « connu », « célèbre » ; cela s’applique en premier à des familles connues par leur ancienneté, il est à l'origine du terme français « noblesse ». La nobilitas romaine regroupait à l'origine les patriciens et les descendants de consuls. Son rôle politique très fort durant la République fut considérablement affaibli sous l'Empire, avant que la notion ne connaisse des changements considérables à partir du IVe siècle. (fr)
- The nobiles (sg. nobilis) were members of a social rank in the Roman Republic indicating that one was "well known". This may have changed over time: in Cicero's time, one was notable if one descended from a person who had been elected consul. In earlier periods and more broadly, this may have included a larger group consisting of those who were patricians, were descended from patricians who had become plebeians via , or were descended from plebeians who had held curule offices. (en)
- Con il termine nobilitas (che in latino indica la fama) si definisce la classe dirigente di Roma dai primi secoli della media e tarda repubblica romana e del principato, che si stabilì dopo la fine del conflitto degli ordini. Con nobilis (pl. nobiles) i Romani designavano un membro di questa aristocrazia, che aveva raggiunto la notorietà avendo ricoperto cariche nei pubblici uffici. A differenza del patriziato, riservato a un numero limitato di famiglie "originarie", la nobiltà era un ceto sociale potenzialmente dinamico, anche se nel corso del tempo andò chiudendosi. I nobiles erano i discendenti diretti di un plebeo asceso al consolato. Nella Roma antica, il termine nobilitas venne ad indicare i componenti più importanti dell'aristocrazia civica. La parola deriva dal latino nobilis, che letteralmente significa "notabile, conoscibile", ovverosia degno di fama, questo vale soprattutto per le famiglie illustri nella loro epoca. La nobilitas romana comprendeva non solo le famiglie patrizie, ma anche quelle plebee consolari, cioè discendenti da un console. La nobilitas durante la Repubblica svolse un forte ruolo politico, che si indebolì notevolmente sotto l'impero. A partire dal IV secolo la funzione di questo ceto conobbe cambiamenti significativi. (it)
- 노빌레스(Nobiles)는 로마 공화국의 지배 계급을 구성했던 귀족 계층이다. 종래의 귀족 계층인 파트리키와 정치적 발언력을 강화해 온 유력 평민 플레브스 가문을 맞추어 구성된 세습 귀족이다. 신귀족, 평민 귀족 등으로 번역된다. (ko)
- Nobilitas was de naam van een Oud-Romeinse politieke klasse. In de Romeinse republiek was Nobiles de eretitel voor families wier voorvaderen hoge functies in de magistratuur hadden bekleed. Zij vormden een beambten-adel, die angstvallig waakte over het behoud van zijn voorrechten en met tegenzin en misprijzen zijn kring zag uitbreiden met een homo novus (een nieuwe man, de misprijzende benaming voor een Romeins burger die als eerste in zijn familie een bestuurlijke topfunctie had bekleed, bijvoorbeeld Cato of Cicero) Na 367 voor Christus kwamen de magistraturen open te staan voor rijke plebejers en ontstond een nieuwe ambtsadel. Rijke plebejische families vormden samen met de belangrijkste patricische geslachten een kleine kern van rijke regentenfamilies die de praetoren en de consuls leverden (voorheen werden deze alleen geleverd uit de tak van patriciërs).Doordat de nobiles veel cliënten hadden, beheersten zij ook de volksvergaderingen en hadden zij dus in feite de touwtjes in handen. (nl)
- ノビレス(ラテン語: Nobiles)は、共和政ローマにおける支配者階級を構成した貴族階層。ノビリタス(ラテン語: Nobilitas)とも。従来の貴族階層パトリキと政治的発言力を強めた有力平民(プレブス)家族をあわせて構成された。日本語では、新貴族、平民貴族などと訳される。 彼らによる支配体制は「ノビリタス支配」と呼ばれるが、ノビリタスが何を指すのか、ローマ人がアバウトに使っていたこともあってハッキリと定まっておらず、先祖にコンスル(執政官)を出したコンスル級家系であるとする説や、クルリス級政務官(象牙の床几椅子に座る資格を持つアエディリス・クルリス以上)を出した家系であるとする説もある。また、彼らの力の源泉とされたパトロネジ(クリエンテス)論も過大評価として近年見直しが行われている。 (1925 – 2011)は、紀元前3世紀頃、この新たな支配階層が現れたとし、ノビリタスの語源である「有名なものたち」というのは、彼らが先祖の現し身としてその威光を感じさせたからだろうとしている。そのために彼らは「名が知られて」おり、受け継がれてきた家系やクリエンテスらによって、更に選挙戦を有利に戦うことができた。この用語が古代のいつ使われ出したかは不明で、マティアス・ゲルツァー(1886 – 1974)が紀元前1世紀の状況に適用される準学術的なものとして規定したとしている。 (ja)
- Nobilitas – rzymskie uosobienie (personifikacja) szlachectwa i doskonałości pochodzenia. Elita polityczna utworzona dzięki reformom Licyniusza i Sekstiusza w 376 r. p.n.e. powstała w wyniku złączenia przodujących rodów patrycjuszowskich i plebejskich na gruncie zbieżnych interesów umacnianych małżeństwami. Warstwa dynamiczna, żądna władzy, bogactwa i honorów. Prowadziła lud rzymski do podboju Italii i zdecydowała o ekspansji Rzymu poza Italią. Na rewersach monet rzymskich przedstawiana z palladium i berłem. (pl)
- Nobilitas (em português: nobreza) foi uma qualidade social existente na Roma Antiga e atribuída principalmente a plebeus e patrícios que exerceram alguma magistratura curul, mas também podia ser atribuída a plebeus distinguidos e ricos. O termo nobilis significa notável, distinguido, eminente, e foi usado também em um sentido lato para indicar pessoas ilustres de qualquer tipo. A aplicação do termo não foi muito consistente e sofreu variações ao longo da história de Roma. Os que pertenciam às famílias patrícias eram nobres hereditários, assim como os plebeus cujos ancestrais foram cônsules. A aquisição da nobilitas pelos chamados "homens novos" (em latim: novus homo) requeria, portanto, uma conquista excepcional. A Segunda Guerra Samnita (326-304 a.C.) foi um período formativo no qual a criação de uma elite governante, formada tanto por patrícios quanto por plebeus que haviam ascendido ao poder. A partir de meados do século IV até o início do século III a.C., diversas " "patrício-plebeias" para o par de cônsules sugerem uma deliberada estratégia de cooperação política. Na época de Augusto um nobilis tinha acesso facilitado ao consulado, como uma idade mínima reduzida (possivelmente 32 anos). Mulheres descendentes de cônsules augustanos também eram consideradas como membros da nobreza romana. Tentativas acadêmicas de definir a nobilitas resultaram em inúmeros debates sobre a utilização do termo nas fontes antigas. publicou em 1912 Die Nobilität der römischen Republik, um trabalho que se tornou a principal referência para o estudo da nobilitas durante o período republicano. Ele defendeu que o termo era reservado aos descendentes de cônsules e reconheceu Lúcio Munácio Planco, cônsul em 42 a.C., como o último homem a se qualificar como ancestral para um "nobilis". Depois da contribuição de Hermann Strasburger em 1937, Gelzer ampliou seu conceito admitindo famílias notáveis não-consulares. Mais tarde Friedrich Münzer mostrou que o termo podia ser aplicado a famílias estrangeiras que haviam sido de alguma forma notáveis em suas terras de origem. Outra contribuição fundamental apareceu em 1987 com a obra de J. Hölkeskamp Die Entstehung der Nobilität, onde estudou as origens da nobilitas, definindo o período de 339 a 287 a.C. como seu marco inicial, quando os plebeus lutavam para conquistar os mesmos direitos do patrícios. P. A. Brunt, baseando-se em Theodor Mommsen, juntou evidências de um uso mais amplo do termo, sugerindo que qualquer cargo curul concederia a "aura" de nobilitas. Fergus Millar lembrou que nobilis era uma palavra descritiva utilizada no final do período republicano e não um termo técnico para definir um grupo social restrito no sentido de um "pariato" moderno. O termo não aparece na literatura do período intermediário da República e só reapareceu depois que as mudanças sociais e políticas permitiram a existência de "nobres plebeus". As dúvidas sobre a aplicação do termo permanecem porque não há nenhum registro conhecido definindo a nobilitas num sentido jurídico na Roma Antiga, sendo um atributo ao que parece eminentemente dependente de um reconhecimento social que podia ser instável e vinculado a diversos fatores diferentes; porque muitas pessoas ou famílias que de acordo com as teorias modernas seriam nobiles nunca foram chamadas como tal na literatura romana, e porque os diversos autores antigos não fazem um uso muito coerente do termo. (pt)
- Нобилите́т (нем. Nobilität от лат. nobilitas «знать») — в древнеримской республике правящее сословие рабовладельческого класса из патрициев и богатых плебеев. Нобилитет пришёл на смену родовой знати — патрициям. К началу III века до н. э. у нобилитета оказалась вся полнота государственной власти. Представителями нобилитета замещались высшие должности в республике и пополнялся сенат. Основу могущества нобилитета составляли богатства нобилей, источником которых были крупная земельная собственность, эксплуатация рабов, ограбление провинций. Термин Nobilität использовался ещё Теодором Моммзеном в его «Римской истории» (вторая половина XIX века). В начале XX века, однако, немецкий антиковед стал первым трактовать нобилитет как правящее замкнутое сословие римлян, чьими предками на протяжении нескольких поколений были консулы. По его мнению, нобили использовали отношения патроната–клиентелы и amicitia (дружбы с этическими обязательствами) для поддержки своих кандидатур на выборах консулов, и сосредоточили в своих руках всю реальную власть в Римском государстве. Новая концепция оказала большое влияние на развитие представлений о древнеримской политике; среди её последователей — Фридрих Мюнцер, Рональд Сайм, Лили Росс Тейлор и другие. Впоследствии, однако, основные положения концепции М. Гельцера были пересмотрены (в частности, П. Брантом и Ф. Милларом). (ru)
- Нобілітет (від лат. Nobilitas — знать) — в Давньоримській республіці правлячий стан рабовласницького класу з патриціїв і багатих плебеїв. У царську епоху знаттю були тільки патриції, за часів Республікі родина набувала популярності, якщо її представники виконували курульні магістратури (курульний еділітет, претуру, консулат). У міру допуску до курульних посад плебеїв складалась верства плебейської знаті, яка, разом з патриціями, утворила патриціансько-плебейський курульний нобілітет (4-3 ст. до н. е.). На рубежі 3-2 ст. до н. е. коло знаті (нобілів) звузився: знатність стала займатися виконанням тільки консульської посади, — сформувався консульський нобілітет в складі приблизно 20 патриціанських і 30 плебейських родин. Термін «Nobilität» використовувався ще Теодором Моммзеном в його «Римській історії» (друга половина XIX століття). Однак, на початку XX століття німецький антикознавець Маттіас Гельцер став першим трактувати нобілітет як правлячий замкнутий стан римлян, чиїми предками протягом декількох поколінь були консули. На його думку, нобілі використовували відносини патронату-клієнтели і amicitia (дружби з етичними зобов'язаннями) для підтримки своїх кандидатур на виборах консулів і зосередили в своїх руках всю реальну владу в Римській державі. Нова концепція справила великий вплив на розвиток уявлень про давньоримську політику; серед її послідовників — Фрідріх Мюнцер, Рональд Сайм, Лілі Росс Тейлор та інші. Згодом, однак, основні положення концепції М. Гельцера були переглянуті (зокрема, П. Брантом і Ф. Мілларом). (uk)
|
rdfs:comment
|
- Dans la Rome antique, le terme de nobilitas désigne les membres les plus éminents de l'aristocratie civique. Le mot vient du latin nobilis qui signifie « connu », « célèbre » ; cela s’applique en premier à des familles connues par leur ancienneté, il est à l'origine du terme français « noblesse ». La nobilitas romaine regroupait à l'origine les patriciens et les descendants de consuls. Son rôle politique très fort durant la République fut considérablement affaibli sous l'Empire, avant que la notion ne connaisse des changements considérables à partir du IVe siècle. (fr)
- The nobiles (sg. nobilis) were members of a social rank in the Roman Republic indicating that one was "well known". This may have changed over time: in Cicero's time, one was notable if one descended from a person who had been elected consul. In earlier periods and more broadly, this may have included a larger group consisting of those who were patricians, were descended from patricians who had become plebeians via , or were descended from plebeians who had held curule offices. (en)
- 노빌레스(Nobiles)는 로마 공화국의 지배 계급을 구성했던 귀족 계층이다. 종래의 귀족 계층인 파트리키와 정치적 발언력을 강화해 온 유력 평민 플레브스 가문을 맞추어 구성된 세습 귀족이다. 신귀족, 평민 귀족 등으로 번역된다. (ko)
- ノビレス(ラテン語: Nobiles)は、共和政ローマにおける支配者階級を構成した貴族階層。ノビリタス(ラテン語: Nobilitas)とも。従来の貴族階層パトリキと政治的発言力を強めた有力平民(プレブス)家族をあわせて構成された。日本語では、新貴族、平民貴族などと訳される。 彼らによる支配体制は「ノビリタス支配」と呼ばれるが、ノビリタスが何を指すのか、ローマ人がアバウトに使っていたこともあってハッキリと定まっておらず、先祖にコンスル(執政官)を出したコンスル級家系であるとする説や、クルリス級政務官(象牙の床几椅子に座る資格を持つアエディリス・クルリス以上)を出した家系であるとする説もある。また、彼らの力の源泉とされたパトロネジ(クリエンテス)論も過大評価として近年見直しが行われている。 (1925 – 2011)は、紀元前3世紀頃、この新たな支配階層が現れたとし、ノビリタスの語源である「有名なものたち」というのは、彼らが先祖の現し身としてその威光を感じさせたからだろうとしている。そのために彼らは「名が知られて」おり、受け継がれてきた家系やクリエンテスらによって、更に選挙戦を有利に戦うことができた。この用語が古代のいつ使われ出したかは不明で、マティアス・ゲルツァー(1886 – 1974)が紀元前1世紀の状況に適用される準学術的なものとして規定したとしている。 (ja)
- Nobilitas – rzymskie uosobienie (personifikacja) szlachectwa i doskonałości pochodzenia. Elita polityczna utworzona dzięki reformom Licyniusza i Sekstiusza w 376 r. p.n.e. powstała w wyniku złączenia przodujących rodów patrycjuszowskich i plebejskich na gruncie zbieżnych interesów umacnianych małżeństwami. Warstwa dynamiczna, żądna władzy, bogactwa i honorów. Prowadziła lud rzymski do podboju Italii i zdecydowała o ekspansji Rzymu poza Italią. Na rewersach monet rzymskich przedstawiana z palladium i berłem. (pl)
- Nobilita byla vrstva bohatých a vlivných římských občanů, která se vytvořila na začátku 3. století př. n. l. a v následujícím období její příslušníci převážně obsazovali vysoké státní úřady v Římské říši. Přeneseně znamená privilegovanou a zámožnou vrstvu společnosti i mimo římský stát. (cs)
- Als Nobilität (von lateinisch nobilitas ‚Berühmtheit‘) wird in der Forschung die Führungsschicht der mittleren und späten römischen Republik sowie der Prinzipatszeit bezeichnet, die sich nach dem Abschluss der „Ständekämpfe“ herausbildete. Als nobilis (Plural: nobiles) bezeichneten die Römer selbst einen Angehörigen jener Aristokratie, die durch Bekleidung öffentlicher Ämter Bekanntheit erreicht hatte. (de)
- Nobiles (en singular nobilis –bien conocido, famoso, renombrado, excelente, superior, espléndido, de alta cuna–, de gnobilis, y este de gnoscere –conocer–) eran los pertenecientes a una de las divisiones sociales de la Antigua Roma. La denominación de su condición era nobilitas. Las palabras castellanas "noble" y "nobleza" derivan de estas palabras latinas. En la República romana era un término descriptivo del rango social elevado de una familia romana, vinculado al hecho de que uno de sus miembros había alcanzado el consulado, magistratura inicialmente restringida a los patricios; aunque a medida que algunos plebeyos la alcanzaron, también introdujeron a sus familias en tal condición. (es)
- Con il termine nobilitas (che in latino indica la fama) si definisce la classe dirigente di Roma dai primi secoli della media e tarda repubblica romana e del principato, che si stabilì dopo la fine del conflitto degli ordini. Con nobilis (pl. nobiles) i Romani designavano un membro di questa aristocrazia, che aveva raggiunto la notorietà avendo ricoperto cariche nei pubblici uffici. La nobilitas durante la Repubblica svolse un forte ruolo politico, che si indebolì notevolmente sotto l'impero. A partire dal IV secolo la funzione di questo ceto conobbe cambiamenti significativi. (it)
- Nobilitas was de naam van een Oud-Romeinse politieke klasse. In de Romeinse republiek was Nobiles de eretitel voor families wier voorvaderen hoge functies in de magistratuur hadden bekleed. Zij vormden een beambten-adel, die angstvallig waakte over het behoud van zijn voorrechten en met tegenzin en misprijzen zijn kring zag uitbreiden met een homo novus (een nieuwe man, de misprijzende benaming voor een Romeins burger die als eerste in zijn familie een bestuurlijke topfunctie had bekleed, bijvoorbeeld Cato of Cicero) (nl)
- Nobilitas (em português: nobreza) foi uma qualidade social existente na Roma Antiga e atribuída principalmente a plebeus e patrícios que exerceram alguma magistratura curul, mas também podia ser atribuída a plebeus distinguidos e ricos. O termo nobilis significa notável, distinguido, eminente, e foi usado também em um sentido lato para indicar pessoas ilustres de qualquer tipo. A aplicação do termo não foi muito consistente e sofreu variações ao longo da história de Roma. (pt)
- Нобилите́т (нем. Nobilität от лат. nobilitas «знать») — в древнеримской республике правящее сословие рабовладельческого класса из патрициев и богатых плебеев. Нобилитет пришёл на смену родовой знати — патрициям. К началу III века до н. э. у нобилитета оказалась вся полнота государственной власти. Представителями нобилитета замещались высшие должности в республике и пополнялся сенат. Основу могущества нобилитета составляли богатства нобилей, источником которых были крупная земельная собственность, эксплуатация рабов, ограбление провинций. (ru)
- Нобілітет (від лат. Nobilitas — знать) — в Давньоримській республіці правлячий стан рабовласницького класу з патриціїв і багатих плебеїв. У царську епоху знаттю були тільки патриції, за часів Республікі родина набувала популярності, якщо її представники виконували курульні магістратури (курульний еділітет, претуру, консулат). У міру допуску до курульних посад плебеїв складалась верства плебейської знаті, яка, разом з патриціями, утворила патриціансько-плебейський курульний нобілітет (4-3 ст. до н. е.). На рубежі 3-2 ст. до н. е. коло знаті (нобілів) звузився: знатність стала займатися виконанням тільки консульської посади, — сформувався консульський нобілітет в складі приблизно 20 патриціанських і 30 плебейських родин. (uk)
|