| dbo:abstract
|
- Massimo Taparelli d'Azeglio, de la família dels marquesos d'Azeglio (Torí, 24 d'octubre de 1798 - 15 de gener de 1866) va ser un dels pensadors i actors del Risorgimento. (ca)
- Massimo d'Azeglio či Massimo Taparelli, markýz d'Azeglio ([ˈmassimo tapaˈrɛlli dadˈdzɛʎʎo], 24. října 1798, Turín – 15. ledna 1866, Turín) byl italský spisovatel, liberální politik a malíř. Král Viktor Emanuel II. ho jmenoval v roce 1849 premiérem Sardinského království, na této pozici d'Azeglio zůstal do roku 1852. Prosazoval sjednocení Itálie a liberální reformy. Massimo d'Azeglio: Arabové na koních Ve svých historických prózách byl následníkem Alessandra Manzoniho, jehož dceru si vzal za manželku. Jako malíř byl ovlivněn romantismem, maloval historické a žánrové scény i krajiny. (cs)
- Massimo Taparelli d’Azeglio (Massimo Taparelli, Marchese d’Azeglio; * 24. Oktober 1798 in Turin; † 15. Januar 1866 ebenda) war ein italienischer Schriftsteller, Maler und Politiker. (de)
- Massimo Taparelli, marqués de Azeglio (Turín, 24 de octubre de 1798 – 15 de enero de 1866), fue un escritor, pintor, patriota y político italiano. Marqués y político de orientación liberal moderada, primo de Cesare Balbo, fue primer ministro del Reino de Cerdeña entre 1849 y 1852. Durante su vida se dedicó también a la pintura y a la literatura, como escritor político y también como novelista. Se casó con Giulia, hija de Alessandro Manzoni. Entre sus obras más famosas se pueden citar Héctor Fieramosca (1833), que tuvo un gran éxito, y Nicolás de'Lapi (1841). En sus últimos años de vida, que pasó en el Lago Mayor, se dedicó a la redacción de sus memorias, publicadas de modo póstumo con el título de Mis recuerdos en 1867. Muchos de sus cuadros, en especial paisajes de inspiración romántica, se conservan en la Galleria d'Arte Moderna de Turín. Apoyó activamente la unificación de Italia y la lucha de Garibaldi y formó parte del primer Parlamento italiano. A él se le atribuye la famosa frase: "Hemos hecho Italia, ahora hemos de hacer a los italianos", pronunciada en la primera sesión del Parlamento, el 18 de febrero de 1861. D'Azeglio falleció en Turín en 1866. (es)
- Massimo Taparelli d'Azeglio, de la famille des marquis d'Azeglio est né à Turin le 24 octobre 1798 et est mort à Milan le 15 janvier 1866. Il est un des penseurs et acteurs du Risorgimento. (fr)
- Massimo Taparelli, Marquess of Azeglio (24 October 1798 – 15 January 1866), commonly called Massimo d'Azeglio (Italian: [ˈmassimo tapaˈrɛlli dadˈdzeʎʎo]), was a Piedmontese-Italian statesman, novelist and painter. He was Prime Minister of Sardinia for almost three years, until his rival Camillo Benso, Count of Cavour succeeded him. D'Azeglio was a moderate liberal who hoped for a federal union between Italian states. As Prime Minister, he consolidated the parliamentary system, getting the young king to accept his constitutional status, and worked hard for a peace treaty with Austria. Although himself a Roman Catholic, he introduced freedom of worship, supported public education, and sought to reduce the power of the clergy in local political affairs. As senator, following the annexation of the United Provinces of Central Italy, Azeglio attempted to reconcile the Vatican with the new Italian Kingdom. His brother Luigi Taparelli d'Azeglio was a Jesuit priest. (en)
- Massimo Taparelli d'Azeglio (Torino, 24 ottobre 1798 – Torino, 15 gennaio 1866) è stato un politico, patriota, pittore e scrittore italiano. (it)
- マッシモ・ダゼーリョ(イタリア語: Massimo D'Azeglio, 1798年10月24日‐1866年1月15日)は、イタリアのイタリア統一運動時代の政治家、作家、画家、愛国者である。サルデーニャ王国首相を務め、穏健派の中心人物としてイタリア統一に大きな役割を果たした。 なお、名前の表記には文献によって揺れがあり、マッシモ・ダゼリオ、マッシモ・ダゼーリオ、マッシモ・アゼーリオ、マッシモ・アゼーリョ、マッシモ・ダヅェリョなどという表記もある。 (ja)
- Massimo Taparelli, markis d'Azeglio, född 24 oktober 1798, död 15 januari 1866, var en italiensk statsman, författare och konstnär, bror till Roberto och Luigi d'Azeglio. Azeglio gjorde sig först känd som landskapsmålare. Efter sitt giftermål med en dotter till Alessandro Manzoni vanns han för den italienska frihetskampen, och sökte genom sina historiska romaner Ettore Fieramosca (1833) och Nicolo de Lapi (1841), genom tal och skrift väcka folkets frihets- och nationalkänsla. Han deltog i frihetskriget 1848 och kallades 1849 av Viktor Emanuel till Sardiniens ministerpresident. Då Camillo di Cavour, som 1851 inträtt i ministären, förenade sig med vänstern, trädde Azeglio tillbaka. (sv)
- Massimo Taparelli, markiz d’Azeglio (ur. 24 października 1798 w Turynie, zm. 15 stycznia 1866, tamże) – włoski polityk, pisarz, historyk i malarz, zasłużony działacz na rzecz niepodległości Włoch, 1850–1852 premier Królestwa Sardynii w rządzie Wiktora Emanuela II, potem minister spraw zagranicznych, autor powieści historycznych (Hector Fieramosa, 1833, Nicolo de Lapi, 1841), pamiętników i pism politycznych. Nauczyciel Humberta I, króla Włoch w latach 1878–1900. Odznaczenia
* Wielka Wstęga Orderu Świętych Maurycego i Łazarza
* Order Sabaudzki Cywilny
* Oficer Orderu Sabaudzkiego Wojskowego
* Krzyż Wielki Orderu Świętego Józefa
* Wielka Wstęga Orderu Leopolda
* Krzyż Wielki Orderu Legii Honorowej
* Krzyż Wielki Orderu Zbawiciela
* Krzyż Wielki Orderu Chrystusa
* Krzyż Wielki Orderu Vila Viçosa
* Krzyż Wielki Orderu Lwa Niderlandzkiego
* Krzyż Wielki Orderu Karola III (pl)
- Massimo d'Azeglio, ou Massimo Taparelli d'Azeglio (Turim, 24 de outubro de 1798 – Turim, 15 de janeiro de 1866), era um estadista piemontês-italiano, romancista e pintor. Ele foi primeiro-ministro da Sardenha por quase três anos, até que seu rival Camillo Benso, o conde de Cavour o sucedeu. D'Azeglio era um liberal moderado que esperava uma união federal entre os estados italianos. Como primeiro-ministro, ele consolidou o sistema parlamentar, fazendo com que o jovem rei aceitasse seu status constitucional, e trabalhou duro por um tratado de paz com a Áustria. Embora fosse um católico romano, ele introduziu a liberdade de culto, apoiou a educação pública e procurou reduzir o poder do clero nos assuntos políticos locais. Como senador, após a anexação das Províncias Unidas da Itália Central, Azeglio tentou reconciliar o Vaticano com o novo Reino italiano. Seu irmão Luigi Taparelli d'Azeglio era um padre jesuíta. (pt)
- Ма́ссимо д’Адзе́льо (итал. Massimo d’Azeglio; 24 октября 1798, Турин, — 15 января 1866, там же) — итальянский государственный деятель, дипломат, участник борьбы за объединение Италии, художник и писатель. Был младшим братом Роберто д’Адзельо. В пятнадцать лет он отправился в Рим, где отец его состоял сардинским посланником; здесь он короткое время прослужил офицером в одном пьемонтском кавалерийском полку, скоро вышел в отставку и в продолжение 8 лет усиленно занимался живописью и историей. Возвратившись в Турин, он в 1830 году лишился отца и переехал в Милан. Здесь он познакомился с Мандзони и женился на его дочери. Первые большие романы д’Адзе́льо, «Ettore Fieramosca» («Этторе Фьерамоска, или Турнир в Барлетте», 1833 г.) и «Nicolò de’Lappi» (1841), сильно содействовали пробуждению национального самосознания итальянцев. Скоро политические дела Италии поглотили все его внимание; он стал путешествовать по провинциям, городам и деревням, чтобы воспламенить патриотический дух итальянцев. Во Флоренции он написал свое знаменитое сочинение «Degli ultimi casi di Romagna» («Последние происшествия в Романье»), где, порицая безуспешные восстания, он нападал на папское правительство и доказывал итальянским государям необходимость национальной политики. Когда на папский престол вступил Пий IX, д’Адзе́льо вернулся в Рим, и его влиянию следует приписать те либеральные реформы, которыми началось правление папы. После восстания в Ломбардии и перехода через Тичино Карла-Альберта д’Адзе́льо оставил Рим вместе с папскими войсками, посланными для помощи королю. В Венеции он служил полковником, а в сражении при Виченце он командовал легионом и был тяжело ранен. При открытии сардинского парламента он был избран в депутаты, а после неудачного сражения при Новаре Виктор-Эмануил II назначил его (в мае 1849 года) министром иностранных дел и президентом кабинета. Вследствие выжидательного характера его политики и уступчивости по отношению к иностранным дипломатам он подвергался нападкам либеральной партии, которые особенно усилились во время обсуждения закона о браках, так что 30 октября 1852 г. он счел нужным подать в отставку. Когда вспыхнула война 1859 года, он был отправлен в Романью в качестве уполномоченного Сардинии, и ему удалось восстановить в ней порядок. Пробыв еще некоторое время губернатором Милана, он совершенно оставил службу и умер в Турине. (ru)
- Ма́ссімо д'Азе́льйо (італ. Massimo D'Azeglio; Massimo Taparelli, marchese d'Azeglio; 22 грудня 1798 — 15 січня 1866) — італійський політичний діяч і письменник, один з ідеологів і лідерів правого крила італійського національно-визвольного і об'єднавчого руху. Брав участь у боях проти австрійців (1848); у 1849–1852 роках був прем'єр-міністром і міністром закордонних справ П'ємонту. Відстоював ідею об'єднання Італії «зверху» під владою Савойської династії. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Massimo Taparelli d'Azeglio, de la família dels marquesos d'Azeglio (Torí, 24 d'octubre de 1798 - 15 de gener de 1866) va ser un dels pensadors i actors del Risorgimento. (ca)
- Massimo d'Azeglio či Massimo Taparelli, markýz d'Azeglio ([ˈmassimo tapaˈrɛlli dadˈdzɛʎʎo], 24. října 1798, Turín – 15. ledna 1866, Turín) byl italský spisovatel, liberální politik a malíř. Král Viktor Emanuel II. ho jmenoval v roce 1849 premiérem Sardinského království, na této pozici d'Azeglio zůstal do roku 1852. Prosazoval sjednocení Itálie a liberální reformy. Massimo d'Azeglio: Arabové na koních Ve svých historických prózách byl následníkem Alessandra Manzoniho, jehož dceru si vzal za manželku. Jako malíř byl ovlivněn romantismem, maloval historické a žánrové scény i krajiny. (cs)
- Massimo Taparelli d’Azeglio (Massimo Taparelli, Marchese d’Azeglio; * 24. Oktober 1798 in Turin; † 15. Januar 1866 ebenda) war ein italienischer Schriftsteller, Maler und Politiker. (de)
- Massimo Taparelli d'Azeglio, de la famille des marquis d'Azeglio est né à Turin le 24 octobre 1798 et est mort à Milan le 15 janvier 1866. Il est un des penseurs et acteurs du Risorgimento. (fr)
- Massimo Taparelli d'Azeglio (Torino, 24 ottobre 1798 – Torino, 15 gennaio 1866) è stato un politico, patriota, pittore e scrittore italiano. (it)
- マッシモ・ダゼーリョ(イタリア語: Massimo D'Azeglio, 1798年10月24日‐1866年1月15日)は、イタリアのイタリア統一運動時代の政治家、作家、画家、愛国者である。サルデーニャ王国首相を務め、穏健派の中心人物としてイタリア統一に大きな役割を果たした。 なお、名前の表記には文献によって揺れがあり、マッシモ・ダゼリオ、マッシモ・ダゼーリオ、マッシモ・アゼーリオ、マッシモ・アゼーリョ、マッシモ・ダヅェリョなどという表記もある。 (ja)
- Massimo Taparelli, markis d'Azeglio, född 24 oktober 1798, död 15 januari 1866, var en italiensk statsman, författare och konstnär, bror till Roberto och Luigi d'Azeglio. Azeglio gjorde sig först känd som landskapsmålare. Efter sitt giftermål med en dotter till Alessandro Manzoni vanns han för den italienska frihetskampen, och sökte genom sina historiska romaner Ettore Fieramosca (1833) och Nicolo de Lapi (1841), genom tal och skrift väcka folkets frihets- och nationalkänsla. Han deltog i frihetskriget 1848 och kallades 1849 av Viktor Emanuel till Sardiniens ministerpresident. Då Camillo di Cavour, som 1851 inträtt i ministären, förenade sig med vänstern, trädde Azeglio tillbaka. (sv)
- Ма́ссімо д'Азе́льйо (італ. Massimo D'Azeglio; Massimo Taparelli, marchese d'Azeglio; 22 грудня 1798 — 15 січня 1866) — італійський політичний діяч і письменник, один з ідеологів і лідерів правого крила італійського національно-визвольного і об'єднавчого руху. Брав участь у боях проти австрійців (1848); у 1849–1852 роках був прем'єр-міністром і міністром закордонних справ П'ємонту. Відстоював ідею об'єднання Італії «зверху» під владою Савойської династії. (uk)
- Massimo Taparelli, marqués de Azeglio (Turín, 24 de octubre de 1798 – 15 de enero de 1866), fue un escritor, pintor, patriota y político italiano. Marqués y político de orientación liberal moderada, primo de Cesare Balbo, fue primer ministro del Reino de Cerdeña entre 1849 y 1852. Durante su vida se dedicó también a la pintura y a la literatura, como escritor político y también como novelista. Se casó con Giulia, hija de Alessandro Manzoni. Muchos de sus cuadros, en especial paisajes de inspiración romántica, se conservan en la Galleria d'Arte Moderna de Turín. (es)
- Massimo Taparelli, Marquess of Azeglio (24 October 1798 – 15 January 1866), commonly called Massimo d'Azeglio (Italian: [ˈmassimo tapaˈrɛlli dadˈdzeʎʎo]), was a Piedmontese-Italian statesman, novelist and painter. He was Prime Minister of Sardinia for almost three years, until his rival Camillo Benso, Count of Cavour succeeded him. D'Azeglio was a moderate liberal who hoped for a federal union between Italian states. As Prime Minister, he consolidated the parliamentary system, getting the young king to accept his constitutional status, and worked hard for a peace treaty with Austria. Although himself a Roman Catholic, he introduced freedom of worship, supported public education, and sought to reduce the power of the clergy in local political affairs. As senator, following the annexation of (en)
- Massimo Taparelli, markiz d’Azeglio (ur. 24 października 1798 w Turynie, zm. 15 stycznia 1866, tamże) – włoski polityk, pisarz, historyk i malarz, zasłużony działacz na rzecz niepodległości Włoch, 1850–1852 premier Królestwa Sardynii w rządzie Wiktora Emanuela II, potem minister spraw zagranicznych, autor powieści historycznych (Hector Fieramosa, 1833, Nicolo de Lapi, 1841), pamiętników i pism politycznych. Nauczyciel Humberta I, króla Włoch w latach 1878–1900. (pl)
- Massimo d'Azeglio, ou Massimo Taparelli d'Azeglio (Turim, 24 de outubro de 1798 – Turim, 15 de janeiro de 1866), era um estadista piemontês-italiano, romancista e pintor. Ele foi primeiro-ministro da Sardenha por quase três anos, até que seu rival Camillo Benso, o conde de Cavour o sucedeu. D'Azeglio era um liberal moderado que esperava uma união federal entre os estados italianos. Como primeiro-ministro, ele consolidou o sistema parlamentar, fazendo com que o jovem rei aceitasse seu status constitucional, e trabalhou duro por um tratado de paz com a Áustria. Embora fosse um católico romano, ele introduziu a liberdade de culto, apoiou a educação pública e procurou reduzir o poder do clero nos assuntos políticos locais. Como senador, após a anexação das Províncias Unidas da Itália Central, (pt)
- Ма́ссимо д’Адзе́льо (итал. Massimo d’Azeglio; 24 октября 1798, Турин, — 15 января 1866, там же) — итальянский государственный деятель, дипломат, участник борьбы за объединение Италии, художник и писатель. Был младшим братом Роберто д’Адзельо. Когда вспыхнула война 1859 года, он был отправлен в Романью в качестве уполномоченного Сардинии, и ему удалось восстановить в ней порядок. Пробыв еще некоторое время губернатором Милана, он совершенно оставил службу и умер в Турине. (ru)
|
