| dbo:abstract
|
- The female epic is a concept in literary criticism that seeks to expand generic boundaries by identifying ways in which women authors have adapted the masculine epic tradition to express their own heroic visions. Historically, epic literature has been considered an exclusively male domain, to the extent that "epic and masculinity appear to be almost coterminous." From Homer's Iliad to Milton's Paradise Lost, the epic canon has been defined by works authored by men, and the characteristic subject matter and diction of the epic have carried connotations of masculinity. Recently, however, feminist literary critics have identified a number of texts written by women which, they argue, deserve to be considered epics, as they have many of the required qualities: emphasis on heroism, nation building, religious authority, a strong quest motif, and significant length. Because these texts post-date Milton's Paradise Lost – conventionally considered to be the last authentic epic in the Western tradition – they are by default "modern epics".However, argue these critics, this is by no means a contradiction. The epic remains an authentic and vital literary genre, and one to which women have made valuable contributions. (en)
- Жіночий епос (англ. female epic) — це концепт на стику класичної та феміністської літературної критики, покликаний розширити загальні рамки розуміння того, як жінки-авторки адаптувалися до маскулінної епічної традиції, щоб виразити власні переживання героїки. Історично, епічна література зосереджувалась виключно в руках чоловіків, до того ступеня, що «епос і маскулінність перетворилися маже що на синоніми.» Від Гомера до «Втраченого раю» Мільтона, епічний канон визначався роботами авторів-чоловіків, через що маскулінність просякує як характеристики героїв, так і саму суть епосу. Попри це, феміністська літературна критика виявила чисельні тексти жінок, котрі, за твердженнями фем-літкритикинь, заслуговують називатись епічними, оскільки задовольняють багатьом критеріям епосу: акцент на героїзмі, націогенезі, релігійних авторитетах, сильний мотив випробування, значна довжина творів. Будучи створені після «Втраченого раю» — визнаного загалом останнім автентичним епосом західної традиції, – вони є «епосом модерну» («modern epics»). Феміністська критика наголошує, що це зовсім не протиріччя, адже епос є живим літературним жанром, до котрого жінки зробили цінний внесок. Зародження досліджень жіночих епосів спостерігається в роботі Бернарда Швейцера (Approaches to the Anglo and American Female Epic, 1621—1982 (2006)), котре потягло за собою, серед інших, аналіз:
* роману «Графиня Монтгомері Уранія» (1621) — першого в історії літератури Англії прозового роману, написаного жінкою (1621); присвяченочо на той час табуйованій темі нещасливого шлюбу з негідними чоловіками та зв'язку із зрадливими коханцями серед аристократів. Через викривальний фемінний погляд на шлюб та публічні скарги від Сера Роберта Денні, роман не було опубліковано, проте він породив гендерну поетичну полеміку за участю відомої письменниці XVII ст. Маргарет Кавендіш;
* поеми Психея, чи Легенда про любов (1805): цей класичний для англійської літератури твір вплинув на англійську ліричну поезію, зробивши її такою, якою ми її знаємо. Тіг додала до міфу про кілька деталей, зокрема, два джерела у саду Афродіти, з гіркою і солодкою водою. Виконуючи наказ матері, Амур приносить потрохи з кожного до сплячої Психеї, але наносить їй на губи лиш гірку воду. Богиня вимагає від Психеї всього одне випробування, принести заборонену воду, але виконуючи його, та потрапляє в країну на кшталт спенсерівської Королеви фей, де з допомогою таємничого лицаря і його сквайра Констанса рятується з пасток, влаштованих Самолюством, Лестощами, Амбіціями, Довірливістю, Випробуванням, Мінливістю і Ревнощами.
* роман білим віршем » Елізабет Баррет Браунінг.
* поетична сага Шерон Дубіаго «Hard Country» (1982), еротизований, особистісний епос про подорож Америкою, головна відповідь чоловічій епічній свідомості американської поезії 18-го століття (зокрема, вітменівській). Поетична подорож жінки історією країни, світу, жіночої історії і самої себе, випукла тілесність континенту, виклик реакційній моралі сучасників.
* Книга британської журналістки і суфражистки (1892—1983) » (1941), двотомний тревел-бук з історії Балкан за мотивами подорожі Югославією. (uk)
|
