| dbo:abstract
|
- Βυζαντινή φιλοσοφία ονομάζεται η φιλοσοφική σκέψη που παρήχθη κατά τα χρόνια της Βυζαντινής Αυτοκρατορίας. Κύρια - αν όχι - μοναδική πηγή αυτής της φιλοσοφίας είναι η χριστιανική σκέψη και ηθική, έτσι όπως αυτή εκφράστηκε από τους Πατέρες της Εκκλησίας. Υπάρχει βεβαίως κάποια παραγωγή έργου στηριγμένου στη φιλοσοφική παράδοση του πλατωνισμού, αριστοτελισμού, στωικισμού, νεοπλατωνισμού και άλλων φιλοσοφικών προσεγγίσεων της αρχαιότητας, αλλά πάντα συνδυαζόμενου με τη χριστιανική φιλοσοφία. (el)
- Byzantine philosophy refers to the distinctive philosophical ideas of the philosophers and scholars of the Byzantine Empire, especially between the 8th and 15th centuries. It was characterised by a Christian world-view, but one which could draw ideas directly from the Greek texts of Plato, Aristotle, and the Neoplatonists. (en)
- La philosophie byzantine est constituée des œuvres et des courants philosophiques qui se sont exprimés en grec dans l’Empire byzantin à partir du IXe siècle, prenant leur essor au siècle suivant pour se terminer avec la chute de l’empire au XVe siècle. De très forte inspiration aristotélicienne, platonicienne et néoplatonicienne, elle se démarque à l’occasion difficilement de la théologie, car elle s’est voulue une redécouverte, une continuation et une réinterprétation de la philosophie grecque antique à la lumière de la foi chrétienne telle que transmise par l’Église orthodoxe. (fr)
- ビザンティン哲学（Byzantine philosophy）では特に8世紀から15世紀までの東ローマ帝国の哲学者・学者に特有な哲学的思想について述べる。ビザンティン哲学においてはキリスト教的世界観が支配的なのが特徴であるが、プラトン、アリストテレス、ネオプラトニズムに直接に由来する思想も併せ持っている。東ローマ帝国ではプラトン的形而上学はしばしば「ギリシアの神話」と呼ばれてキリスト教に悖るものと考えられ、知識人たちの間で異教哲学への関心が沸き起こると教会や修道士がそれに反対するということが何度も起こった。 (ja)
- Filozofia bizantyńska – filozofia Wschodniego Cesarstwa Rzymskiego (Bizantyńskiego). Za jej początek najczęściej uważa się rok 330 (założenie Konstantynopola), 395 (podział Cesarstwa na Wschodnie i Zachodnie) lub 527 (datę wstąpienia na tron cesarza Justyniana I), za koniec – rok 1453. (pl)
- Византийская философия представляла собой преимущественно религиозную грекоязычную мысль Византии IV—XIV вв. Некоторое время (до закрытия Платоновской Академии Юстинианом в 529 году) сохранял своё влияние неоплатонизм (Прокл Диадох). Начало византийской философии связывается с деятельностью каппадокийских мыслителей (Василий Великий, Григорий Назианзин, Григорий Нисский), которые сформулировали различие между сущностью и ипостасью. Именно они «закладывают фундамент византийской философии». Как отмечают исследователи (Удальцова, 1988), основным содержанием этих размышлений была антропологическая проблематика. Отныне человек определяется не через родовую сущность (как разумное существо), а через совершаемые поступки (как личность). Различие сущности и ипостаси способствовало адаптации античного наследия в христианской традиции в эпоху триадологических споров. Аскетическая традиция (Евагрий Понтийский и Иоанн Лествичник) наследовали античные идеи стоицизма (идеал бесстрастия), однако само понятие страсти подвергалось более глубокой проработке. Так началом страстей были названы восемь «помыслов» (λογισμοὶ): чревоугодие, блуд, сребролюбие, печаль, гнев, уныние, тщеславие и гордость. Евсевий Кесарийский разрабатывает провиденциалистскую концепцию линейной истории. Дионисий Ареопагит вносит иерархический принцип в понимание бытия. Византийская эстетика в лице Иоанна Дамаскина в немалой степени вдохновлялась полемикой с иконоборчеством и утверждала духовный характер подлинного искусства, в котором человек посредством иконы и символа оказывается сопричастным Богу. В поздней Византии философская мысль расщепляется на рационалистическое (Михаил Пселл, Иоанн Итал) и мистическое (Симеон Новый Богослов, Григорий Палама) направление. Последнее направление получило название исихазм и было связано с учением о «нетварном свете», а также с различием сущности и энергии в Боге. Бог может быть совершенно трансцендентным миру, однако посредством своих действий или «энергий» (например, благодати) он может становится имманентным. Этика переосмысливалась в мистическом ключе как синергизм человека и Бога в деле обожения. Впоследствии византийская философия оказала сильное влияние на русскую религиозную философию (см. неопатристический синтез). (ru)
- Візантійська філософія являла собою переважно релігійну грецькомовну думку Візантії IV-XIV ст. Деякий час (до закриття Платонівської Академії Юстиніаном в 529 році ) зберігав свій вплив неоплатонізм ( Прокл Діадох ). Початок візантійської філософії пов’язаний з діяльністю (Василій Великий, Григорій Богослов, Григорий Ниський), котрі сформулювали відмінності між сутністю і іпостасью. Саме вони "закладають фундамент візантійскої філософії". Як відзначають дослідники (Удальцова, 1988), основним змістом цих роздумів була антропологічна проблематика. Віднині людина визначається не через родову сутність (як розумна істота), а через скоювані вчинки (як особистість). Різновид сутності і іпостасі сприяло адаптації античної спадщини у християнській традиції у епоху триадологічних спорів. Аскетична традиція (Евагрій Понтійський і Іоан Ліствичник) успадковували античні ідеї стоїцизма (ідеал апатії), однак саме поняття пристрасті піддавалося більш глибшому опрацюванню. Так початком пристрастей були названі вісім "помислів" (λογισμοὶ): ненажерливість, розпуста, жадібність, сум, гнів, зневіра, марнославство і гордість. Євсевій Кесарійський розробляє провіденціалістську концепцію лінійной історії. Діонісій Ареопагіт вносить иєрархічний принцип у розумінні буття. Візантійська естетика у особі Іоанна Дамаскина у немалій долі надихалась полемікою з іконоборством і стверджувала духовний характер істинного мистецтва, у котрім людина завдяки іконі і символу опиняється причастною до Бога. У пізньої Візантії філософська думка розділяється на раціоналістичне (Михайло Пселл, ) і містичне (Симеон Новий Богослов, Григорій Палама) направлення. Останнє направлення отримало назву ісихазм і було пов’язано з вченням про "", а також з різновидом сутності і енергії у Богу. Бог може бути абсолютно трансцендентним світу, однак завдяки своїм діям або "енергіям" (наприклад, благодаті) він може ставати іманентним. Етика переосмислювалась у містичномі ключі як синергізм людини і Бога у ділі обоження. Згодом візантійская філософія дала сильний вплив на руську релігійну філософію (див. ). (uk)
- Filosofia bizantina refere-se as ideias filosóficas distintas dos filósofos e estudiosos do Império Bizantino, especialmente entre os século VIII-XV. Foi caracterizada por uma visão de mundo cristão, mas do qual pode-se extrair ideias diretamente dos textos gregos de Platão, Aristóteles e os Neoplatônicos. (pt)
- 拜占庭哲學指的是拜占庭帝國的哲學家和學者的獨特哲學思想，尤其是在8世紀到15世紀之間，基督教的世界觀為其特點，不過它可能會直接從柏拉圖、亞里士多德和新柏拉圖主義者的希臘文本中汲取思想。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- Βυζαντινή φιλοσοφία ονομάζεται η φιλοσοφική σκέψη που παρήχθη κατά τα χρόνια της Βυζαντινής Αυτοκρατορίας. Κύρια - αν όχι - μοναδική πηγή αυτής της φιλοσοφίας είναι η χριστιανική σκέψη και ηθική, έτσι όπως αυτή εκφράστηκε από τους Πατέρες της Εκκλησίας. Υπάρχει βεβαίως κάποια παραγωγή έργου στηριγμένου στη φιλοσοφική παράδοση του πλατωνισμού, αριστοτελισμού, στωικισμού, νεοπλατωνισμού και άλλων φιλοσοφικών προσεγγίσεων της αρχαιότητας, αλλά πάντα συνδυαζόμενου με τη χριστιανική φιλοσοφία. (el)
- Byzantine philosophy refers to the distinctive philosophical ideas of the philosophers and scholars of the Byzantine Empire, especially between the 8th and 15th centuries. It was characterised by a Christian world-view, but one which could draw ideas directly from the Greek texts of Plato, Aristotle, and the Neoplatonists. (en)
- La philosophie byzantine est constituée des œuvres et des courants philosophiques qui se sont exprimés en grec dans l’Empire byzantin à partir du IXe siècle, prenant leur essor au siècle suivant pour se terminer avec la chute de l’empire au XVe siècle. De très forte inspiration aristotélicienne, platonicienne et néoplatonicienne, elle se démarque à l’occasion difficilement de la théologie, car elle s’est voulue une redécouverte, une continuation et une réinterprétation de la philosophie grecque antique à la lumière de la foi chrétienne telle que transmise par l’Église orthodoxe. (fr)
- ビザンティン哲学（Byzantine philosophy）では特に8世紀から15世紀までの東ローマ帝国の哲学者・学者に特有な哲学的思想について述べる。ビザンティン哲学においてはキリスト教的世界観が支配的なのが特徴であるが、プラトン、アリストテレス、ネオプラトニズムに直接に由来する思想も併せ持っている。東ローマ帝国ではプラトン的形而上学はしばしば「ギリシアの神話」と呼ばれてキリスト教に悖るものと考えられ、知識人たちの間で異教哲学への関心が沸き起こると教会や修道士がそれに反対するということが何度も起こった。 (ja)
- Filozofia bizantyńska – filozofia Wschodniego Cesarstwa Rzymskiego (Bizantyńskiego). Za jej początek najczęściej uważa się rok 330 (założenie Konstantynopola), 395 (podział Cesarstwa na Wschodnie i Zachodnie) lub 527 (datę wstąpienia na tron cesarza Justyniana I), za koniec – rok 1453. (pl)
- Filosofia bizantina refere-se as ideias filosóficas distintas dos filósofos e estudiosos do Império Bizantino, especialmente entre os século VIII-XV. Foi caracterizada por uma visão de mundo cristão, mas do qual pode-se extrair ideias diretamente dos textos gregos de Platão, Aristóteles e os Neoplatônicos. (pt)
- 拜占庭哲學指的是拜占庭帝國的哲學家和學者的獨特哲學思想，尤其是在8世紀到15世紀之間，基督教的世界觀為其特點，不過它可能會直接從柏拉圖、亞里士多德和新柏拉圖主義者的希臘文本中汲取思想。 (zh)
- Византийская философия представляла собой преимущественно религиозную грекоязычную мысль Византии IV—XIV вв. Некоторое время (до закрытия Платоновской Академии Юстинианом в 529 году) сохранял своё влияние неоплатонизм (Прокл Диадох). Аскетическая традиция (Евагрий Понтийский и Иоанн Лествичник) наследовали античные идеи стоицизма (идеал бесстрастия), однако само понятие страсти подвергалось более глубокой проработке. Так началом страстей были названы восемь «помыслов» (λογισμοὶ): чревоугодие, блуд, сребролюбие, печаль, гнев, уныние, тщеславие и гордость. (ru)
- Візантійська філософія являла собою переважно релігійну грецькомовну думку Візантії IV-XIV ст. Деякий час (до закриття Платонівської Академії Юстиніаном в 529 році ) зберігав свій вплив неоплатонізм ( Прокл Діадох ). Аскетична традиція (Евагрій Понтійський і Іоан Ліствичник) успадковували античні ідеї стоїцизма (ідеал апатії), однак саме поняття пристрасті піддавалося більш глибшому опрацюванню. Так початком пристрастей були названі вісім "помислів" (λογισμοὶ): ненажерливість, розпуста, жадібність, сум, гнів, зневіра, марнославство і гордість. (uk)
|
