| dbo:abstract
|
- Telefoni Bianchi („Weiße Telefone“) ist ein Genre von Filmen, die in Italien in den 1930ern als Nachahmung der amerikanischen Filme dieser Zeit hergestellt wurden. Zum Beispiel wurden kostspielige Art-Déco-Filmsets verwendet, die oft weiße Telefone als typisches Statussymbol des bürgerlichen Reichtums enthielten, und Kinder traten mit Shirley-Temple-Lockenfrisuren auf. Diese Filme neigten dazu, sozial konservativ zu sein, und förderten die Werte Familie, Respekt vor Autoritäten, klassische, steife Hierarchien und das Landleben. Die neorealistischen italienischen Filmemacher sahen ihre kritischen Filme als Reaktion auf die Telefono-Bianco-Filme mit ihren idealisierten Werten. (de)
- La période dite des « Téléphones blancs » (Telefoni bianchi) correspond à une assez brève période d'euphorie ambiante, non seulement dans le cinéma italien mais aussi dans la vie de l'Italie tout entière, entre 1937 et 1941. (fr)
- Telefoni Bianchi (Italian pronunciation: [teˈlɛːfoni ˈbjaŋki]; white telephones) films, also called deco films, were made by Italian film industry in the 1930s and the 1940s in imitation of American comedies of the time in a sharp contrast to the other important style of the era, calligrafismo, which was highly artistic. The cinema of Telefoni Bianchi was born from the success of the Italian film comedy of the early 1930s; it was a lighter version, cleansed of any intellectualism or veiled social criticism. (en)
- Il cinema dei telefoni bianchi è un sottogenere cinematografico della commedia in voga in Italia tra il 1936 e il 1943. Il nome deriva dalla presenza di telefoni di colore bianco nelle sequenze dei primi film prodotti in questo periodo, sintomatica di benessere sociale: uno status symbol atto a marcare la differenza dai telefoni "popolari" in bachelite, più economici e dunque maggiormente diffusi, che invece erano di colore nero. Altra definizione data a questi film è cinema déco per la forte presenza di oggetti di arredamento che richiamano lo stile internazionale déco, in voga in quegli anni. Parte della critica in anni più recenti la definisce anche commedia all'ungherese, perché, nonostante siano produzioni italiane, i soggetti e le sceneggiature di questi film sono spesso attinti da autori teatrali ungheresi, molto di moda in quel periodo storico; tali film erano spesso ambientati in stati immaginari dell'est europeo per ragioni censorie, in quanto argomento ricorrente di queste edulcorate commedie sentimentali era una minaccia di divorzio (all'epoca illegale in Italia) oppure d'adulterio (allora perseguibile come reato contro la morale). (it)
- «Кіно білих телефонів» (італ. Cinema dei telefoni bianchi) — період в італійському кінематографі, який тривав приблизно з 1936 по 1943 рік. Своєю назвою період зобов'язаний присутністю на екрані білих телефонів, що були в той час ознакою достатку і символом високого суспільного статусу, на відміну від набагато більш поширених телефонів чорного кольору. Фільми того періоду часто називали також «угорськими комедіями» (commedia all'ungherese), оскільки багато авторів сценарію були угорського походження, або «кіно деко» (cinema Decò) внаслідок дорогих, взятих в оренду декорацій в міжнародному стилі ар-деко. «Кіно білих телефонів» було консервативним, пропагувало сімейні цінності і жорстку соціальну ієрархію. З режисерів «кіно білих телефонів» слід згадати Вітторіо де Сіка, , , Маріо Сольдаті і Луїджі Дзампа, з акторів — Джино Черві, Луїзу Феріду, , і Аліду Валлі. На зміну фільмам «білих телефонів» прийшов італійський неореалізм, який прагнув з максимально можливою достовірністю відображати факти і події з життя робітників і міських низів. (uk)
- «Кино белых телефонов» (итал. Cinema dei telefoni bianchi) — период в итальянском кинематографе, длившийся примерно с 1936 по 1943 годы. Фильмы того периода часто называли также «венгерскими комедиями» (commedia all’ungherese), так как многие авторы сценария были венгерского происхождения, или «кино деко» (cinema Decò) из-за дорогих, взятых в аренду декораций в стиле ар-деко. «Кино белых телефонов» было консервативным, пропагандировало семейные ценности и жёсткую социальную иерархию. (ru)
|
| rdfs:comment
|
- La période dite des « Téléphones blancs » (Telefoni bianchi) correspond à une assez brève période d'euphorie ambiante, non seulement dans le cinéma italien mais aussi dans la vie de l'Italie tout entière, entre 1937 et 1941. (fr)
- Telefoni Bianchi (Italian pronunciation: [teˈlɛːfoni ˈbjaŋki]; white telephones) films, also called deco films, were made by Italian film industry in the 1930s and the 1940s in imitation of American comedies of the time in a sharp contrast to the other important style of the era, calligrafismo, which was highly artistic. The cinema of Telefoni Bianchi was born from the success of the Italian film comedy of the early 1930s; it was a lighter version, cleansed of any intellectualism or veiled social criticism. (en)
- «Кино белых телефонов» (итал. Cinema dei telefoni bianchi) — период в итальянском кинематографе, длившийся примерно с 1936 по 1943 годы. Фильмы того периода часто называли также «венгерскими комедиями» (commedia all’ungherese), так как многие авторы сценария были венгерского происхождения, или «кино деко» (cinema Decò) из-за дорогих, взятых в аренду декораций в стиле ар-деко. «Кино белых телефонов» было консервативным, пропагандировало семейные ценности и жёсткую социальную иерархию. (ru)
- Telefoni Bianchi („Weiße Telefone“) ist ein Genre von Filmen, die in Italien in den 1930ern als Nachahmung der amerikanischen Filme dieser Zeit hergestellt wurden. Zum Beispiel wurden kostspielige Art-Déco-Filmsets verwendet, die oft weiße Telefone als typisches Statussymbol des bürgerlichen Reichtums enthielten, und Kinder traten mit Shirley-Temple-Lockenfrisuren auf. Diese Filme neigten dazu, sozial konservativ zu sein, und förderten die Werte Familie, Respekt vor Autoritäten, klassische, steife Hierarchien und das Landleben. (de)
- Il cinema dei telefoni bianchi è un sottogenere cinematografico della commedia in voga in Italia tra il 1936 e il 1943. Il nome deriva dalla presenza di telefoni di colore bianco nelle sequenze dei primi film prodotti in questo periodo, sintomatica di benessere sociale: uno status symbol atto a marcare la differenza dai telefoni "popolari" in bachelite, più economici e dunque maggiormente diffusi, che invece erano di colore nero. Altra definizione data a questi film è cinema déco per la forte presenza di oggetti di arredamento che richiamano lo stile internazionale déco, in voga in quegli anni. (it)
- «Кіно білих телефонів» (італ. Cinema dei telefoni bianchi) — період в італійському кінематографі, який тривав приблизно з 1936 по 1943 рік. Своєю назвою період зобов'язаний присутністю на екрані білих телефонів, що були в той час ознакою достатку і символом високого суспільного статусу, на відміну від набагато більш поширених телефонів чорного кольору. Фільми того періоду часто називали також «угорськими комедіями» (commedia all'ungherese), оскільки багато авторів сценарію були угорського походження, або «кіно деко» (cinema Decò) внаслідок дорогих, взятих в оренду декорацій в міжнародному стилі ар-деко. «Кіно білих телефонів» було консервативним, пропагувало сімейні цінності і жорстку соціальну ієрархію. З режисерів «кіно білих телефонів» слід згадати Вітторіо де Сіка, , , Маріо Сольдаті і (uk)
|
_um_1918.jpg){kind=link}
_um_1918.jpg){kind=link}
