| dbo:abstract
|
- Ius Italicum (Llatí, llei italiana i llatina) era un honor conferit a determinades ciutats de l'Imperi Romà pels emperadors. No descrivia cap estatus de ciutadania, però concedia a les comunitats fora d'Itàlia la ficció legal que estaven en sòl italià. Això significava que es governava sota llei romana en lloc de la llei local o hel·lenística, tenia un major grau d'autonomia en les seves relacions amb els governadors provincials, tots els nascuts a la ciutat adquirien automàticament la ciutadania romana, i els terrenys de la ciutat estaven exempts de certs impostos. Com a ciutadans de Roma, la gent podia comprar i vendre propietats, estaven exempts de l'impost sobre la terra i de l'impost de capitació i tenien dret a ser protegits per la llei romana. Algunes de les ciutats que tenien l'honor de ser Ius Italicum eren Baalbek, Antioquia de Pisídia, Stobi, Cassandria o Philippi. (ca)
- El ius italicum (en latín, derecho itálico) era un honor conferido excepcionalmente a determinadas ciudades del Imperio romano por los emperadores. No describía ningún estatus de ciudadanía, pero concedía a ciertas comunidades situadas fuera de Italia la ficción jurídica de estar en suelo itálico. (es)
- Ius Italicum (Latin, Italian or Italic law) was a law in the early Roman Empire that allowed the emperors to grant cities outside Italy the legal fiction that they were on Italian soil. This meant that the city would be governed under Roman law rather than local law, would have a greater degree of autonomy in their relations with provincial governors, and that people born in the city automatically gained Roman citizenship. As Rome citizens, people were able to buy and sell property, were exempt from land tax, and the poll tax and were entitled to protection under Roman law. Ius Italicum was the highest liberty a municipality or province could obtain and was considered very favorable. Emperors, such as Augustus and Septimius Severus, made use of the law during their reign. (en)
- Dans l'Empire romain, l'octroi du droit italique (ius italicum en latin) était un honneur conféré par les empereurs à certaines villes de l'Empire, qui bénéficiaient dès lors des mêmes avantages juridiques que si elles avaient été situées sur le sol italien. (fr)
- イタリア権（ラテン語: Ius Italicum、イタリア権法）とは、ローマ皇帝によってローマ帝国の特権都市に与えられた名誉である。それは市民権の地位を表すものではなく、イタリアに固有のものであった法的擬制をイタリア以外の共同体に与えたものである。これは、その地方やヘレニズム地方の法律よりもローマの統治下にあることを意味するものであり、属州の総督たちとの関係においては、より高い自律性を持ち、これらの諸都市で生まれた者は、自動的にローマ市民権を与えられ、 これら諸都市は租税を免除された。 ローマの市民として、（イタリア権を持つ人々は）財産の売買をすることができ、地租と人頭税を免除され、ローマ法で守られる特権を獲得した。 学説彙纂 (50.15)はローマの植民市および、以下の諸都市を含むius Italicum（イタリア権）を持つ共同体の一覧を含んでいる。
* バールベック
*
*
*
* ピリッポイ なお、コンスタンティノープルもイタリア権を所有していた。 (ja)
- Ius Italicum è una locuzione latina che indicava, nelle ultime decadi della Repubblica e nei primi due secoli dell'Impero romano, determinati privilegi concessi ad alcune città provinciali aventi status di coloniae civium romanorum e situate nelle province, cioè al di fuori dell'Italia. Tale condizione amministrativa concedeva, alla città che ne poteva usufruire, la finzione giuridica di trovarsi in suolo italico. Queste concessioni furono usuali soprattutto dall'epoca tardo repubblicana e cesarea, passando per quella alto imperiale ed augustea, fino al principato di Settimio Severo, ossia, fin quando l'Italia mantenne il suo status nettamente differenziato dalle province (protrattosi comunque fino all'epoca della tetrarchia di Diocleziano); posteriormente, e soprattutto in seguito alla Constitutio Antoniniana del 212 —tramite la quale l'imperatore Caracalla concedette la cittadinanza romana a tutti gli uomini liberi dell'Impero (cittadinanza che, fino ad allora, era concessa di diritto solamente agli italici) — e quindi alla quasi completa equiparazione della posizione giuridica dell'Italia rispetto a quella delle provincie, lo Ius Italicum perse progressivamente la propria utilità. Lo ius italicum regolamentava in special modo l'economia e la pressione tributaria del territorio provinciale interessato, oltre a definire le modalità d'uso dei terreni della colonia. (it)
- Італійське право (лат. Ius Italicum) — права, які як виняток надавались у Римській імперії деяким провінційним містам на рівні із правами італійських міст, а саме:
* libertas — тобто право вільного ладу та самоврядування;
* immunitas — звільнення від подушної і поземельній податі, якій підлягали інші провінційні міста$
* надходження землі під Ius Quiritium, так що могли бути застосовані форми римського права на зразок , та ін. Лише колонії отримували Ius Italicum. Це право виникло при імператорі Октавіані Августі, коли він за допомогою колоній ветеранів залучив до провінційних колонії вигнаних італіків і не бажав звузити їхні права. Коли вільний лад і звільнення від податків італійських міст припинилося, Ius Italicium все ще продовжувало існувати в провінціях; головна перевага його полягала у податкових пільгах. (uk)
|
| dbo:thumbnail
| |
| dbo:wikiPageID
| |
| dbo:wikiPageLength
|
- 5577 (xsd:nonNegativeInteger)
|
| dbo:wikiPageRevisionID
| |
| dbo:wikiPageWikiLink
| |
| dbp:wikiPageUsesTemplate
| |
| dcterms:subject
| |
| gold:hypernym
| |
| rdf:type
| |
| rdfs:comment
|
- El ius italicum (en latín, derecho itálico) era un honor conferido excepcionalmente a determinadas ciudades del Imperio romano por los emperadores. No describía ningún estatus de ciudadanía, pero concedía a ciertas comunidades situadas fuera de Italia la ficción jurídica de estar en suelo itálico. (es)
- Ius Italicum (Latin, Italian or Italic law) was a law in the early Roman Empire that allowed the emperors to grant cities outside Italy the legal fiction that they were on Italian soil. This meant that the city would be governed under Roman law rather than local law, would have a greater degree of autonomy in their relations with provincial governors, and that people born in the city automatically gained Roman citizenship. As Rome citizens, people were able to buy and sell property, were exempt from land tax, and the poll tax and were entitled to protection under Roman law. Ius Italicum was the highest liberty a municipality or province could obtain and was considered very favorable. Emperors, such as Augustus and Septimius Severus, made use of the law during their reign. (en)
- Dans l'Empire romain, l'octroi du droit italique (ius italicum en latin) était un honneur conféré par les empereurs à certaines villes de l'Empire, qui bénéficiaient dès lors des mêmes avantages juridiques que si elles avaient été situées sur le sol italien. (fr)
- イタリア権（ラテン語: Ius Italicum、イタリア権法）とは、ローマ皇帝によってローマ帝国の特権都市に与えられた名誉である。それは市民権の地位を表すものではなく、イタリアに固有のものであった法的擬制をイタリア以外の共同体に与えたものである。これは、その地方やヘレニズム地方の法律よりもローマの統治下にあることを意味するものであり、属州の総督たちとの関係においては、より高い自律性を持ち、これらの諸都市で生まれた者は、自動的にローマ市民権を与えられ、 これら諸都市は租税を免除された。 ローマの市民として、（イタリア権を持つ人々は）財産の売買をすることができ、地租と人頭税を免除され、ローマ法で守られる特権を獲得した。 学説彙纂 (50.15)はローマの植民市および、以下の諸都市を含むius Italicum（イタリア権）を持つ共同体の一覧を含んでいる。
* バールベック
*
*
*
* ピリッポイ なお、コンスタンティノープルもイタリア権を所有していた。 (ja)
- Ius Italicum (Llatí, llei italiana i llatina) era un honor conferit a determinades ciutats de l'Imperi Romà pels emperadors. No descrivia cap estatus de ciutadania, però concedia a les comunitats fora d'Itàlia la ficció legal que estaven en sòl italià. Això significava que es governava sota llei romana en lloc de la llei local o hel·lenística, tenia un major grau d'autonomia en les seves relacions amb els governadors provincials, tots els nascuts a la ciutat adquirien automàticament la ciutadania romana, i els terrenys de la ciutat estaven exempts de certs impostos. Com a ciutadans de Roma, la gent podia comprar i vendre propietats, estaven exempts de l'impost sobre la terra i de l'impost de capitació i tenien dret a ser protegits per la llei romana. (ca)
- Ius Italicum è una locuzione latina che indicava, nelle ultime decadi della Repubblica e nei primi due secoli dell'Impero romano, determinati privilegi concessi ad alcune città provinciali aventi status di coloniae civium romanorum e situate nelle province, cioè al di fuori dell'Italia. Tale condizione amministrativa concedeva, alla città che ne poteva usufruire, la finzione giuridica di trovarsi in suolo italico. Queste concessioni furono usuali soprattutto dall'epoca tardo repubblicana e cesarea, passando per quella alto imperiale ed augustea, fino al principato di Settimio Severo, ossia, fin quando l'Italia mantenne il suo status nettamente differenziato dalle province (protrattosi comunque fino all'epoca della tetrarchia di Diocleziano); posteriormente, e soprattutto in seguito alla Co (it)
- Італійське право (лат. Ius Italicum) — права, які як виняток надавались у Римській імперії деяким провінційним містам на рівні із правами італійських міст, а саме:
* libertas — тобто право вільного ладу та самоврядування;
* immunitas — звільнення від подушної і поземельній податі, якій підлягали інші провінційні міста$
* надходження землі під Ius Quiritium, так що могли бути застосовані форми римського права на зразок , та ін. (uk)
|
| rdfs:label
|
- Ius italicum (ca)
- Ius italicum (es)
- Ius italicum (fr)
- Ius Italicum (en)
- Ius Italicum (it)
- イタリア権 (ローマ法) (ja)
- Італійське право (uk)
|
| owl:sameAs
| |
| prov:wasDerivedFrom
| |
| foaf:depiction
| |
| foaf:isPrimaryTopicOf
| |
| is dbo:wikiPageRedirects
of | |
| is dbo:wikiPageWikiLink
of | |
| is foaf:primaryTopic
of | |
