| dbo:abstract
|
- A l'antiga Roma el sexe era concebut com un aspecte de l'estatut social d'una persona. Les relacions no eren monògames i l'homosexualitat estava permesa. Si bé la societat era masclista, i això s'aprecia en les relacions entre home i dona, aquesta no excloïa la promiscuïtat. (ca)
- تظهر السلوكيات والتوجهات الجنسية في روما القديمة عبر الفن الروماني والأدب ومجموعة النقائش اللاتينية القديمة، وتوجد أيضًا بصورة أقل في أطلال المواقع الأثرية الكلاسيكية، مثل: القطع الأثرية الإيروتيكية والعمارة. افتُرِض أحيانًا أن سمة روما القديمة الأساسية كانت تكمن في «الجنس المُباح غير المُقيد». يرى الكاتبان بيرت فيرسترايت وفيرنون بروفنسال أن وجهة النظر تلك كانت مجرد تأويل مسيحي: «منذ ظهور المسيحية، لم تحظ الأنشطة الجنسية لدى الرومان بدعاية حسنة في الغرب إطلاقًا. يُقصد بذلك -في المخيلة والثقافة الرائجتين- السماح بممارسة الجنس والانتهاك الجنسي». لم تغفل موس مايورم -وهي المعايير الاجتماعية التقليدية التي أثرت على الحياة العامة والخاصة والعسكرية- التحدث عن الحياة الجنسية. كان البودور «الشعور بالعار أو الحياء» عاملًا منظمًا في السلوكيات، مثلما كانت القيود القانونية على بعض الاعتداءات الجنسية في الحقبة الجمهورية والإمبراطورية. كان للرقباء -المسؤولين الحكوميين المنوط بهم تحديد مرتبة الأفراد الاجتماعية- سلطة عزل المواطنين من مجلس الشيوخ الروماني أو من طبقة الإكوايتس لسوء السلوك الجنسي، وقاموا بذلك في بعض الأحيان. اعتبر ميشال فوكو -المنظر الجنساني الذي عاش في منتصف القرن العشرين- أن الجنس في كل أنحاء العالم اليوناني الروماني كان محكومًا بضبط النفس وفن التعامل مع المتعة الجنسية. كان المجتمع الروماني مجتمعًا أبويًا، وكانت الذكورة تعتمد على القدرة على السيطرة على النفس وعلى الآخرين من ذوي المكانة الأدنى، ليس في الحرب والسياسة فحسب، بل وأيضًا في العلاقات الجنسية. كانت الفضيلة المُسماة فيرتوس مثالاً فعالًا للانضباط الذاتي للذكور، ترتبط هذه الفضيلة بالكلمة اللاتينية التي تعني «رجل»، في حين كان المثل الأعلى للنساء هو بوديتشيتيا التي تعني غالبًا العفة أو الطهارة، التي كانت تحفز على التنافس للوصول لشخصية أكثر إيجابية مُظهرةً جاذبية المرأة وضبطها لذاتها. كان من المتوقع أن تتمتع المرأة الرومانية المنتمية للطبقات العليا بخلفية تعليمية جيدة، وشخصية قوية، وفعالية في الحفاظ على مكانة أسرتها في المجتمع. ولكن ما وصلنا من الأدب اللاتيني لم يحتفظ بشأن موضوع الحياة الجنسية إلا بأصوات الذكور الرومان المتعلمين، مع استثناءات قليلة للغاية. ابتكر أصحاب المكانة الاجتماعية المتدنية والمجموعات الإثنية ما يُعرف باسم الفنون المرئية، إلا أنها صُمِمت لكي تتناسب مع ذوق وميول الأثرياء القادرين على دفع تكاليفها، ومعهم في ذلك العبيد السابقون في العصر الإمبراطوري. تختلف بعض السلوكيات والتوجهات الجنسية في ثقافة روما القديمة اختلافًا ملحوظًا عن تلك الموجودة في المجتمعات الغربية التالية لها. روجت الديانة الرومانية القديمة للجنس كجانب من جوانب ازدهار الدولة، لجأ بعض الأفراد إلى ممارسات دينية خاصة أو إلى «السحر» لتحسين جودة حياتهم الجنسية أو تعزيز صحتهم الإنجابية. كانت الدعارة أمرًا قانونيًا علنيًا منتشرًا على نطاق واسع. ظهرت اللوحات «الإباحية» ضمن المجموعات الفنية في بيوت الطبقة العليا المحترمة. وكان من الطبيعي وغير الملفت للنظر أن ينجذب الرجال جنسيًا إلى الشباب المراهقين من كلا الجنسين، مع التغاضي عن العلاقات الجنسية المثلية بين الرجال طالما لم يكن الشريك الأصغر سنًا رومانيًا حرًا. لم يشكل مفهوما «المثلية الجنسية» و«المغايرة الجنسية» الانقسام الأساسي في التفكير الروماني بشأن الجنس، ولا توجد كلمات في اللغة اللاتينية ترادف هذه المصطلحات. لم يوجَّه أي توبيخ أخلاقي إلى الرجل الذي يمارس الجنس مع امرأة أو مع رجل ذي مكانة أدنى، ما دامت تصرفاته لا تكشف عن أي عيوب أو تجاوزات ولا تنتهك حقوق وامتيازات أقرانه الذكور. على الرغم من استنكار بعض السلوكيات التي اعتُبرت تشبهًا بالنساء -لا سيما في الخطاب السياسي- فإن ممارسة الجنس باعتدال مع الداعرين أو العبيد الذكور لم تعتبر أمرًا غير لائق أو معيبًا للذكورة، طالما أن المواطن الذكر يتولى دور المُسيطر وليس دور المذعن في العلاقة الجنسية. إلا أن الرجال والنساء كانوا يشجبون فرط النشاط الجنسي أخلاقيًا وطبيًا. فُرض على النساء قانون أخلاقي أكثر صرامة، لم تُوثق العلاقات الجنسية المثلية بين النساء بشكل جيد، لكن الحياة الجنسية للمرأة حظت إما بالإشادة أو الذم بأشكال مختلفة في كافة أنواع الأدب اللاتيني. وبوجه عام، كان لدى الرومان مرونة أكبر من الإغريق القدماء في التمييز بين الجنسين. في أواخر القرن العشرين، حُلل نموذج الجنسانية الرومانية على أساس نموذج المعارضة الثنائية «مُخترِق-مُختَرق»، وهو تحليل غير مرن يفتقد إلى الدقة وربما يزيد مظاهر الحياة الجنسية بين الأفراد الرومان غموضًا. كانت أهمية كلمة «جنسانية» في الثقافة الرومانية القديمة موضع جدال، ولكن في غياب أي تسمية أخرى «تصف مفهوم الخبرة الجنسية ثقافيًا» فإن هذه الكلمة لا تزال تُستخدم. (ar)
- La sexualidad en la Antigua Roma generalmente no tiene las categorías modernas de «heterosexual» u «homosexual». En su lugar, la característica diferencial era actividad versus pasividad, o penetrador versus penetrado, equivalente a los términos modernos de activo y pasivo. (es)
- Léirítear dearcaí agus iompraíochtaí collaíochtá san ealaín, sa litríocht agus sna hinscríbhinní, agus a oiread níos lú ag iarsmaí seandálaíochta mar dhéantáin earótach agus ailtireacht. Glactar go raibh “ceadúnas gnéasach neamhtheoranta” ina saintréith den tSean-Róimh. Tuairimíonn Verstraete agus Provençal nach raibh seo ach léiriú Críostaí: "Ní raibh clúdach maith riamh ar ghnéasacht na Rómhánach san Iarthar ó borradh na Críostaíochta. Sna shamhlaíocht agus i gcultúr an phobail, tá sé comhchiallach le ceadúnas agus mí-úsáid ghnéasach." Bhí gnéasacht ina rud amháin a bhfuil an mos maiorum – na noirm shóisialta thraidisiúnta a chuaigh i bhfeidhm ar an saol poiblí, príobháideach agus míleata – ag plé leis. Bhí tionchar áirithe ag pudor, (náire nó measarthacht) ar iompar, mar a bhí iallach dleathach in aghaidh na cionta ar sháruithe gnéis áirithe sna tréimhsí agus Impiriúla. Bhí sé de chumhacht ag na cinsirí – oifigigh phoiblí a shocraigh céim shóisialta daoine – saoránaigh a chuir amach as na aicmí seanadóir nó eachaíochta as mí-iompar gnéasach, agus uaireanta rinne siad amhlaidh. Mheas an teoiriceoir gnéasachta ó lár an 20ú haois Michel Foucault, bhí gnéasacht ar fud an domhain Greco-Rómhánach ina ceist pléisiúr gnéis a shrianú agus a bhainistiú. Bhí ceannas ag fir sa tsochaí Rómhánach, agus taispeáineadh fearúlacht trí féinsmacht agus smacht ar dhaoine de stádas níos ísle, ní hamháin i gcúrsaí cogaí agus polaitíochta, ach freisin i caidreamh collaíocht. Bhí virtus é an idéal fearúil a fhéinsmachta, ón bhfocal Laidineach ar "fear", vir. An t-idéal banúil ba é an pudicitia, geanmnaíocht ó modhúlacht, ach tréith dearfach agus iomaíoch a léirigh a tarraingteacht agus a féin-rialú. Bhíothas ag súil go mbeadh oideachas maith ag mná Rómhánacha na n-ardranganna, go raibh siad láidir ó thaobh carachtar, agus go mbeadh siad gníomhach i stádas a chlanna sa tsochaí a choinneáil. Ach an litríocht Laidineach ar ábhar na gcollaíochta a mhaireann, is ón guthanna Rómhánaigh fireanna oilte é, le fíorbheagán eisceachtaí. Chruthaigh daoine le stádas sóisialta níos ísle amharc-ealaín acu agus a bhfuil raon eitneachais níos mó acu, ach cuireadh in oiriúint í do bhlas na ndaoine chomh saibhre chun í a cheannaigh (sa ré Impiriúil, san áireamh roinnt iar-sclábhaithe). Bhí roinnt dearcaí agus iompraíochtaí gnéis i gcultúr ársa na Róimhe an-difriúil le iad siúd i sochaithe níos déanaí an Iarthair. Chuir reiligiún na Róimhe gnéasacht chun cinn mar ghné den rathúnas don tír, agus uaireanta chuigh daoine i muinín draíocht chun a saol earótach nó a torthúlacht a méadaigh. Bhí an striapachas dlíthiúil, poiblí agus forleathan. Bhí pictiúir 'pornagrafacha' le feiceáil i measc na mbailiúchán ealaíne i dteaghlaigh uachtaracha measúla. Measadh go raibh sé nádúrtha agus normálta go dtarraingeofaí fir go gnéasach ar dhaoine óga den dá inscní, agus ghlacfaí péidearastacht – ar an gcoinníoll gur nach Rómhánach saorbheirthe é an páirtí fireann níos óige. Ní raibh "homaighnéasach" agus "heitrighnéasach" mar phríomh-dhichotamaíocht faoi ghnéaschlaonadh, agus níl aon fhocail Laidine ann ar na coincheapa seo. Níor díríodh aon cháineadh morálta ar an bhfear a bhain taitneamh as gníomhartha gnéis le mná nó fir de stádas níos lú, fad is nár sceith a iompar aon laigí ná ainriantacht, ná nár sháraigh sé cearta a bpiaraí. Cé go raibh cáineadh ar baineandacht, go háirithe i reitric pholaitiúil, níor measadh beagán gnéas le striapaigh fireann nó sclábhaithe mar míchuí, nó mar rud a chuir isteach ar fearúlacht, ar chuntar go raibh an saoránach fireann sa ról ar bharr. Áfach, cáineadh hipiríogaireacht i measc fir agus mná ar bhoinn morálta agus míochaine. Coinníodh cód morálta níos déine a mhná, agus níl dhoiciméadú maith déanta ar chaidrimh chomhghnéis idir mná, cé go ceiliúirtear agus díblítear gnéasacht na mná trasna an taisce litríocht Laidine. Bhí catagóirí inscne níos solúbtha ag na Rómhánaigh ná na Gréagaigh ársa. Sa dheireadh an 20ú haois, rinneadh anailís ar ghnéasacht na Róimhe mar dhichotamaíocht “treáideóir-treáite”, ach tá sé seo ró-simplí chun na léiriú gnéasachta i measc na Rómhánach a thuigeann. (ga)
- Sexual attitudes and behaviors in ancient Rome are indicated by art, literature, and inscriptions, and to a lesser extent by archaeological remains such as erotic artifacts and architecture. It has sometimes been assumed that "unlimited sexual license" was characteristic of ancient Rome. Verstraete and Provençal opine that this perspective was simply a Christian interpretation: "The sexuality of the Romans has never had good press in the West ever since the rise of Christianity. In the popular imagination and culture, it is synonymous with sexual license and abuse." But sexuality was not excluded as a concern of the mos maiorum, the traditional social norms that affected public, private, and military life. Pudor, "shame, modesty", was a regulating factor in behavior, as were legal strictures on certain sexual transgressions in both the Republican and Imperial periods. The censors—public officials who determined the social rank of individuals—had the power to remove citizens from the senatorial or equestrian order for sexual misconduct, and on occasion did so. The mid-20th-century sexuality theorist Michel Foucault regarded sex throughout the Greco-Roman world as governed by restraint and the art of managing sexual pleasure. Roman society was patriarchal (see paterfamilias), and masculinity was premised on a capacity for governing oneself and others of lower status, not only in war and politics, but also in sexual relations. Virtus, "virtue", was an active masculine ideal of self-discipline, related to the Latin word for "man", vir. The corresponding ideal for a woman was pudicitia, often translated as chastity or modesty, but a more positive and even competitive personal quality that displayed both her attractiveness and self-control. Roman women of the upper classes were expected to be well educated, strong of character, and active in maintaining their family's standing in society. But with extremely few exceptions, surviving Latin literature preserves the voices only of educated male Romans on the subject of sexuality. Visual art was created by those of lower social status and of a greater range of ethnicity, but was tailored to the taste and inclinations of those wealthy enough to afford it, including, in the Imperial era, former slaves. Some sexual attitudes and behaviors in ancient Roman culture differ markedly from those in later Western societies. Roman religion promoted sexuality as an aspect of prosperity for the state, and individuals might turn to private religious practice or "magic" for improving their erotic lives or reproductive health. Prostitution was legal, public, and widespread. "Pornographic" paintings were featured among the art collections in respectable upperclass households. It was considered natural and unremarkable for men to be sexually attracted to teen-aged youths of both sexes, and pederasty was condoned as long as the younger male partner was not a freeborn Roman. "Homosexual" and "heterosexual" did not form the primary dichotomy of Roman thinking about sexuality, and no Latin words for these concepts exist. No moral censure was directed at the man who enjoyed sex acts with either women or males of inferior status, as long as his behaviors revealed no weaknesses or excesses, nor infringed on the rights and prerogatives of his masculine peers. While perceived was denounced, especially in political rhetoric, sex in moderation with male prostitutes or slaves was not regarded as improper or vitiating to masculinity, if the male citizen took the active and not the receptive role. Hypersexuality, however, was condemned morally and medically in both men and women. Women were held to a stricter moral code, and same-sex relations between women are poorly documented, but the sexuality of women is variously celebrated or reviled throughout Latin literature. In general the Romans had more fluid gender boundaries than the ancient Greeks. A late-20th-century paradigm analyzed Roman sexuality in terms of a "penetrator–penetrated" binary model, however this model has limitations, especially in regard to expressions of sexuality among individual Romans. Even the relevance of the word "sexuality" to ancient Roman culture has been disputed, but in the absence of any other label for "the cultural interpretation of erotic experience", the term continues to be used. (en)
- Les attitudes et comportements sexuels dans la Rome antique sont visibles dans l'art romain, la littérature, les inscriptions et dans une moindre mesure dans les restes archéologiques comme les artefacts érotiques ou l'architecture. Il a parfois été avancé qu'une caractéristique de l'ancienne Rome est une « licence sexuelle illimitée » : « La sexualité des Romains n'a jamais eu bonne presse dans la société occidentale depuis l'arrivée de la religion chrétienne. Dans l'imagination et la culture populaire, c'est synonyme de licence et d'abus sexuels. » Mais la sexualité n'est pas exclue du mos maiorum, la norme sociale traditionnelle qui régit la vie publique, privée et militaire. Pudeur, honte, modestie étaient un facteur de régulation du comportement, ainsi qu'un rétrécissement juridique pour certaines transgressions sexuelles, à la fois dans la période de la république et dans la période impériale. Les censeurs étaient des magistrats chargés de déterminer le rang social des individus et qui pouvaient occasionnellement retirer aux citoyens leur titulature sénatoriale ou les retirer de l'ordre équestre pour mauvais comportement sexuel. Au milieu du XXe siècle, le théoricien de la sexualité Michel Foucault voit le sexe à travers le monde gréco-romain comme gouverné par la retenue et par l'art de gérer le plaisir sexuel. La société romaine est patriarcale (voir pater familias), et la masculinité est fondée sur la capacité à se gouverner soi-même et les autres de statut inférieur, pas seulement en politique et à la guerre, mais également au lit. La virtus, reliée étymologiquement à vir, « l'homme », est un idéal masculin d'autodiscipline. L'idéal correspondant pour la femme est pudicitia, souvent traduit par chasteté ou modestie, mais avec une signification plus positive et compétitive qui se voit à travers l'attrait et la maitrise d'elle-même de la femme. Les femmes romaines des classes supérieures doivent être bien éduquées, fortes de caractère et actives dans le maintien du statut social de leur famille. Mais à part quelques exceptions, la littérature romaine encore existante n'a préservé que les voix masculines sur le sujet de la sexualité. Alors que l'art visuel a été créé par des gens de statut faible et d'origines ethniques diverses, il a été commandé par des gens aisés, dont des anciens esclaves durant la période impériale, et l'art visuel est adapté à leurs goûts et inclinations. Certains comportements et attitudes sexuels dans la (en) diffèrent sensiblement de ceux de la culture occidentale. La religion romaine soutenait la sexualité comme un aspect de la prospérité de l’État, et les individus pouvaient se tourner vers des pratiques religieuses individuelles privées ou vers la « magie » pour améliorer leur vie érotique ou pour améliorer leur fertilité. La (en) était légale, publique et développée. Des peintures « pornographiques » faisaient partie des collections d'arts de foyers respectables. Il était considéré comme naturel et banal pour les hommes adultes d'être attirés par des adolescents des deux sexes et la pédérastie était condamnée seulement si le partenaire jeune était un romain libre. « Homosexualité » et « hétérosexualité » n'était pas une dichotomie primordiale dans la vision romaine de la sexualité et aucun mot latin pour ces concepts n'existe. Aucune censure morale n'était appliquée aux hommes adultes qui avaient des relations sexuelles avec des femmes ou des hommes de statut inférieur, tant que le comportement ne révélait pas des faiblesses ou des excès ou n’enfreignait pas les droits et prérogatives de leurs pairs masculins. Alors que le comportement efféminé visible était dénoncé, surtout en rhétorique politique, les relations homosexuelles modérées avec des prostitués mâles ou des esclaves n'étaient pas vues comme impropres ou viciant la masculinité, si le citoyen mâle avait le rôle actif et non réceptif. L'hypersexualité était cependant condamnée moralement et médicalement, aussi bien pour les hommes que les femmes. Les femmes étaient tenues à un code moral plus strict, et les relations sexuelles entre femmes sont peu documentées, mais la sexualité féminine est diversement célébrée ou vilipendée dans la littérature latine. En général les Romains avaient des catégories de genres plus flexibles que les Grecs anciens. Un paradigme de la fin du XXe siècle analyse la sexualité romaine dans les termes opposés binaires « pénétrant-pénétré », une analyse trompeuse et rigide qui peut cacher les expressions de la sexualité des individus romains. Même la pertinence du mot sexualité dans la culture de la romaine antique est controversée, mais en l'absence d'un autre mot pour définir « l'interprétation culturelle de l'expérience érotique » le terme continue à être utilisénote_12_22-0" class="reference">. (fr)
- Gli atteggiamenti e i comportamenti riferibili alla sessualità nell'antica Roma sono stati variamente descritti nell'arte romana, nella letteratura latina e nel Corpus Inscriptionum Latinarum; in misura minore anche da reperti di archeologia classica, quali manufatti di arte erotica (vedi ad esempio l'arte erotica a Pompei e Ercolano) e di architettura romana. È stato talvolta ipotizzato che la "licenza sessuale illimitata" fosse una delle caratteristiche più peculiari del mondo Romano antico: "La sessualità degli antichi Romani non ha mai avuto buona stampa in Occidente, da quando si è verificato il predomino culturale del cristianesimo. Nella fantasia popolare e nella cultura di massa questa è sinonimo di licenziosità e abuso sessuale". Tuttavia la sessualità non è stata affatto esclusa dalle preoccupazioni del mos maiorum, il nucleo della tradizione etica della civiltà romana; ciò si è verificato attraverso consolidate norme sociali che hanno interessato la vita pubblica, privata e finanche militare. "Pudor", ossia vergogna-pudore, è stato un fattore di regolazione del comportamento, oltre che parte di sentenze legali riguardanti casi di trasgressioni sessuali avvenute sia durante il periodo della repubblica romana che in quello dell'impero romano. Il censore, pubblico ufficiale nonché magistrato adibito alla supervisione della "moralità pubblica", era anche atto a determinare il rango (ossia la classe sociale) degli individui; egli aveva tra gli altri anche il potere di rimuovere quei cittadini ritenuti colpevoli di cattiva condotta sessuale dal senato romano e/o dall'antica casta aristocratica del patriziato, ed in alcuni casi ciò è effettivamente avvenuto. Lo studioso e filosofo francese Michel Foucault, nella sua opera Storia della sessualità, ha considerato la realtà sessuale in tutto il come severamente disciplinata dalla moderazione e dall'arte di gestire il piacere sessuale. La società romana era fortemente intrisa di patriarcato (vedi la figura del Pater familias), e il concetto di mascolinità si basava essenzialmente sulla capacità di governare se stessi e gli altri, cioè oltre che gli schiavi e i sottoposti anche la propria persona, e ciò valeva pure nell'ambito delle relazioni sessuali. "Virtus", la virtù-il valore, è stato un ideale mascolino di auto-disciplina attiva e che si viene direttamente a riferire alla parola latina indicante il maschio-Vir (la virtù è pertanto caratteristica dell'uomo inteso come rappresentante mascolino della società). Un satiro in compagnia di una ninfa, simboli mitologici della sessualità. Mosaico rinvenuto nella casa del Fauno a Pompei. L'ideale corrispondente al termine "Vir" per la donna era la pudicitia, spesso tradotta come castità o modestia; ma essa rappresentava in realtà anche una qualità personale più pro-positiva e finanche competitiva, che doveva ben raffigurare sia il fascino che l'auto controllo di cui doveva essere dotata per Natura la matrona romana. Le donne delle classi superiori avrebbero dovuto essere colte, forti di carattere, ed attive nell'impegnarsi a mantenere la posizione del proprio clan familiare all'interno della società civile. Ma, tranne pochissime eccezioni, la letteratura ha conservato nei riguardi della sessualità solamente le voci dei colti patrizi di sesso maschile; è sopravvissuta quindi soltanto una parte del "discorso sessuale" presente nell'antica Roma. L'arte visiva era invece solitamente creata da individui di status sociale inferiore e rappresentanti di una gamma etnica più ampia di quella più prettamente letteraria; ma essa si è anche trovata a doversi adattare al gusto ed alle inclinazioni di coloro che erano abbastanza ricchi da permettersela e che potevano includere durante l'epoca imperiale anche alcuni liberti; pertanto, anche in tal caso, non risulta essere completamente affidabile. Alcuni atteggiamenti e comportamenti di natura sessuale ben presenti all'interno della cultura romana differiscono notevolmente da quelli della successiva cultura occidentale. La religione romana ad esempio promuoveva la sessualità come uno degli aspetti fondamentali di prosperità per l'intero Stato; singoli individui potevano rivolgersi alla pratica religiosa privata, o anche alla magia, per migliorare la loro vita erotica o la salute e capacità riproduttiva; inoltre la prostituzione nell'antica Roma era legale, pubblica e diffusa. Soggetti artistici che oggi definiremmo senza esitazione come pornografia erano ampiamente presenti tra le collezioni d'arte delle famiglie più rispettabili e di elevato status sociale. Si riteneva del tutto naturale, e il fatto in sé era "moralmente" irrilevante, che un uomo adulto potesse essere attratto sessualmente da adolescenti di entrambi i sessi; la pederastia veniva tranquillamente accettata fintanto che essa riguardava partner maschili - anche giovanissimi - che non fossero cittadini romani, quindi coloro che non erano nati liberi o attualmente in una condizione di schiavitù. La dicotomia moderna di eterosessuale ed omosessuale non costituiva in alcuna maniera la distinzione primaria del pensiero romano nei riguardi della sessualità ed in lingua latina non esistono neppure parole indicanti gli attuali termini che vengono a distinguere nella sua totalità l'identità di genere o l'orientamento sessuale. Nessuna censura morale vigeva contro l'uomo che godesse degli atti sessuali compiuti con donne o altri uomini di livello inferiore al suo; a patto che questi comportamenti non venissero a rivelare carenze o eccessi nel carattere, né violassero i diritti e le prerogative degli altri coetanei maschi. Era invece la caratteristica dell'effeminatezza a venir percepita in maniera unanimemente negativa, con casi divenuti celebri di denuncia letteraria pubblica a mo' di scherno e invettiva; questo poteva accadere particolarmente all'interno della retorica politica, quando si accusavano spesso e volentieri gli avversari di essere effemminati, cioè affetti da forti carenze caratteriali e pertanto del tutto inaffidabili anche per quel che concerneva la gestione della cosa pubblica. Il sesso praticato con moderazione con prostitute o giovani schiavi maschi non è mai stato considerato come improprio o un rischio che potesse "viziare" l'intrinseca mascolinità, costitutiva dell'uomo romano adulto; l'importante era che il cittadino assumesse sempre il ruolo sessuale attivo e mai quello passivo (vedi attivo e passivo nel sesso). L'ipersessualità tuttavia è stata d'altro canto condannata sia moralmente che come patologia medica, questo sia negli uomini che nelle donne. La componente femminile della società era solitamente tenuta ad un codice morale più rigoroso rispetto alla sua controparte maschile; relazioni omosessuali tra donne sono scarsamente documentate, ma la in genere è stata ampiamente celebrata o insultata, a seconda dei casi, in tutta la letteratura latina. Nella sua generalità, gli antichi Romani si trovarono ad avere categorie di genere, se così si può dire, più flessibili rispetto all'antica Grecia. Anche se analizzare la sessualità nell'antica Roma in rigidi termini di opposizione binaria "penetratore-penetrato" può risultare in parte fuorviante e dunque può oscurare la pienezza dell'espressività sessuale antica tra individui presi nella loro singolarità, l'assenza d'una qualsiasi altra "etichetta" per l'interpretazione culturale dell'esperienza erotica fa sì che tale distinzione continui ad essere utilizzata. Anche la rilevanza stessa data alla parola "sessualità" nella cultura romana antica è stata da alcuni contestata ed è oggetto di disputa. (it)
- Dit artikel behandelt de seksualiteit in het Romeinse Rijk tussen ca. 750 v.Chr. en 476 na Chr. (nl)
- A sexualidade na Roma Antiga é mencionada na arte, na literatura, em inscrições, e principalmente em achados arqueológicos, tais como artefatos eróticos, pinturas parietais e na arquitetura. A tradição posterior, por vezes, colocava a "prática sexual livre" como característica da antiga Roma, mas tais atitudes prática nunca obtiveram boa impressão no Ocidente desde a ascensão do cristianismo. Na imaginação popular e da cultura, tornaram-se sinônimo de libertinagem e abuso sexual. Mas a sexualidade não foi exatamente uma preocupação da maioria dos romanos e sim as normas sociais tradicionais que afetavam a vida pública, privada e militar. Pudor e vergonha foram fatores de regulação do comportamento, como também as restrições legais sobre certas transgressões sexuais foram reguladas em ambos os períodos (Republicano e Imperial). Os censores eram funcionários públicos que determinavam a posição social dos indivíduos e serviam também para avaliar uma má conduta sexual e que tipo de comportamento deveriam adotar os cidadãos da ordem senatorial. Michel Foucault, em meados do século XX, considerou o sexo em todo o mundo greco-romano regido pela contenção e arte de administrar o prazer sexual. A sociedade romana era patriarcal e a masculinidade baseava-se em uma capacidade para governar a si mesmo e outros de menor status, não só na guerra e na política, mas na cama também. A "Virtude" (virtus), termo relacionados pela etimologia para a palavra latina para "homem" (vir), era um ideal masculino, ativo, de auto-disciplina. O ideal era correspondente a uma mulher pudica, que frequentemente traduzido como a castidade ou modéstia, mas também uma qualidade mais positiva e até mesmo com uma conotação competitiva. As matronas, mulheres romanas das classes altas, eram criadas para serem bem educadas, de caráter forte, e firmes na manutenção de sua família na sociedade. Algumas atitudes e comportamentos sexuais na cultura romana antiga diferem de uma maneira marcante daquelas nas sociedades ocidentais. A religião romana apoiava-se na sexualidade como um aspecto de prosperidade para o Estado, e os indivíduos podiam dirigir a prática religiosa privada ou "mágica" para melhorar a sua vida erótica ou saúde reprodutiva. A prostituição era legal, pública e generalizado. Pinturas pornográficas foram destaque entre as coleções de arte em respeitáveis famílias da classe alta. É importante ressaltar que uma análise enganosamente rígida, com um olhar recheado de valores contemporâneos, pode obscurecer as verdadeiras expressões da sexualidade entre os romanos. Ao contrário do que se é transmitido nos dias de hoje, a sexualidade no Mundo Antigo era vista como algo positivo, representada pelos próprios deuses. Mesmo que a relevância da palavra "sexualidade" para a cultura romana tem sido contestada, na ausência de qualquer outro rótulo para a interpretação cultural da experiência erótica, o termo continua a ser usado. (pt)
- Сексуальні пози та поведінка у Стародавньому Римі з'являються у мистецтві, літературі і написах, а також, меншою мірою, видимі з , таких як еротичні артефакти та архітектура. Деякий час вважалось, що давньому Риму була характерна «сексуальна вседозволеність». Дослідники Берт Верстрет (Beert C. Verstraete) і Вернон Провансаль (Vernon Provençal) висловлюють думку, що це просто була християнська інтерпретація: «Сексуальність давніх римлян ніколи не мала гарного висвітлення на Заході з часів установлення християнства. У народній уяві та культурі, вона стала синонімом сексуальної вседозволеності та зловживання.» Але сексуальність не виключалась як сфера застосування , традиційних соціальних норм, які впливали на публічне, приватне та військове життя. Pudor («сором, скромність») був регулюючим фактором поведінки, так само як юридичне переслідування певних сексуальних правопорушень і в добу Римської республіки, і в добу Римської імперії. Цензори — , які визначали соціальний ранг індивідуумів — мали повноваження усунути громадян з класу сенаторів або вершників за сексуальні порушення і деколи це робили. Мішель Фуко, теоретик сексуальності, який працював в середині 20-го ст., вважав, що секс по всьому греко-римському світі регулювався обмеженням та мистецтвом управління сексуальним задоволенням. Римське суспільство було патріархальним (див. paterfamilias), і маскулінність визначалась здатністю управляти собою та іншими нижчого статусу, але не лише в війні чи політиці, але і в сексуальних стосунках. Virtus («чеснота») була активним чоловічим ідеалом самодисципліни, пов'язаним з латинським словом vir («чоловік»). Відповідним ідеалом для жінки була pudicitia, яку часто перекладають як «цнота» або «скромність», але це була більш позитивна та конкурентна персональна якість, яка демонструвала одночасно і привабливість, і самоконтроль жінки. Очікувалось, що римські жінки вищих класів будуть добре освіченими, з сильним характером та активними в підтриманні становища своєї родини в суспільстві. Але за дуже незначним винятком, вціліла латинська література зберегла думки лише освічених чоловіків-римлян з питань сексуальності. Візуальне мистецтво створювалось людьми нижчого соціального статусу та ширшої етнічної належності, але спрямовувалось на смаки та схильності досить заможних, щоб його дозволити, в тому числі, в імперську добу, колишніх рабів. Деякі сексуальні ставлення та поведінки у культурі Стародавнього Риму значно відрізнялись від таких у пізніших західних суспільствах. Давньоримська релігія підтримувала сексуальність як аспект багатства для держави, а приватні особи могли звертались до приватних релігійних практик або » в намаганні покращити своє еротичне життя або репродуктивне здоров'я. Проституція була легальною, публічною та поширеною. «Порнографічні» малюнки були частиною колекцій мистецтва в поважних домогосподарствах вищого класу. Природним та не вартим уваги вважалось сексуальне бажання чоловіків до підлітків обох статей, і педерастія не засуджувалась, якщо тільки молодший партнер чоловічої статі не був вільнонародженим римлянином. «Гомосексуальність» і «гетеросексуальність» не формували первинну дихотомію римської думки про сексуальність і не існує латинських слів для цих концепцій. Моральна цензура не спрямовувалась на чоловіка, якому подобались статеві акти з жінками або чоловіками нижчого статусу, допоки його поведінка не демонструвала слабкості або надмірності, або не зазіхала на права та прерогативи рівних йому по статусу чоловіків. Хоча засуджувалась, особливо у політичній риториці, помірні обсягу сексу з чоловіками-повіями або рабами не вважався вартим засудження або загрозою маскулінності, якщо римський громадянин мав у сексі активну, а не пасивну роль. А от гіперсексуальність засуджувалась морально та медично і у чоловіків, і у жінок. До жінок також застосовувався більш жорсткий моральний кодекс, а одностатеві звязки між жінкам погано задокументовані, однак сексуальність жінок святкується або ганьбиться у всій латинській літературі. В цілому у римлян були більш гнучкі гендерні категорії, ніж у давніх греків. Парадигма кінця XX ст. аналізувала давньоримську сексуальність у термінах бінарної моделі «проникнення–прийняття», оманливо жорсткому аналізі, який не дозволяє побачити інші вирази сексуальності окремих римлян. Навіть відповідність використання терміна «сексуальність» до давньоримської культури була предметом дискусії,, але за відсутності іншої назви для «культурної інтерпретації еротичного досвіду», термін продовжує використовуватись. (uk)
|
.jpg?width=300)
_13.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
