| dbo:abstract
|
- Zbytečný člověk (rusky лишний человек, lišnij čelavěk) je častý motiv v ruské literatuře 19. století. (cs)
- Der überflüssige Mensch (russisch лишний человек, lischni tschelowek) ist ein wiederkehrender Topos und Archetyp der russischen Literatur des 19. Jahrhunderts. Ausgehend von der großen Byronrezeption (Byronismus), entstanden die ersten Verkörperungen des überflüssigen Menschen in den Werken Lermontows (insbesondere Petschorin aus Ein Held unserer Zeit, 1837/40) und Puschkins, dessen Versroman Eugen Onegin (1833) gemeinhin als erstes Werk gilt, in dem dieser Archetyp vorkommt (in Person des Titelhelden). Der Begriff selbst ist Turgenews Novelle Tagebuch eines überflüssigen Menschen (1850) entlehnt. In späteren Adaptionen lassen sich Elemente des „ästhetischen Lebenswandels“ Kierkegaards sowie Gedanken Schopenhauers und Nietzsches neben dem Lebenswerk Byrons als Inspirationsquellen ausmachen. (de)
- El hombre superfluo (del ruso: «лишний человек», lishni chelovek) es un personaje tipo de la literatura rusa del siglo XIX. Su presencia en poemas, novelas y obras teatrales rusas es suficientemente recurrente para ser considerado un arquetipo nacional. El hombre superfluo es habitualmente un aristócrata, inteligente, sensible y también idealista, pero lo que lo define es su nihilismo. Al ser melancólico y dubitativo como Hamlet acaba siendo incapaz de ocuparse de cualquier acción efectiva. Aunque el personaje es consciente de la estupidez y la injusticia de la sociedad que lo rodea, se considera incapaz de cambiar las cosas y acabará siendo un simple espectador. (es)
- The superfluous man (Russian: лишний человек, líshniy chelovék, "extra person") is an 1840s and 1850s Russian literary concept derived from the Byronic hero. It refers to an individual, perhaps talented and capable, who does not fit into social norms. In most cases, this person is born into wealth and privilege. Typical characteristics are disregard for social values, cynicism, and existential boredom; typical behaviors are gambling, drinking, romantic intrigues and duels. He is often unmindful, indifferent or unempathetic with society's issues and can carelessly distress others with his actions, despite his position of power. He will often use his power for his own comfort and security and will have very little interest in being charitable or using it for the greater good. The superfluous man will often attempt to manipulate, control or enslave other individuals. Because he has no integrity or ambitions, he is often self-serving and sees little point to being a benefactor or helping others. He will often carelessly try to manipulate, degrade or pacify individuals within the society; in order to gain more comfort and security. The character type originates in Alexander Pushkin's verse-novel Eugene Onegin (1825–1832). This term was popularized by Ivan Turgenev's novella The Diary of a Superfluous Man (1850) and was thereafter applied to characters from earlier novels. Mikhail Lermontov's A Hero of Our Time (1840) depicts another superfluous man – Pechorin – as its protagonist. He can be seen as a nihilist and fatalist. Later examples include Alexander Herzen's Beltov in Who Is to Blame? (1845–46), Turgenev's Rudin (1856), and the title character of Ivan Goncharov's Oblomov (1859). Russian critics such as Vissarion Belinsky (1811-1848) viewed the superfluous man as a byproduct of Nicholas I's reign, when the best-educated men would not enter the discredited government service but, lacking other options for self-realization, doomed themselves to live out their life in passivity. The radical critic Nikolay Dobrolyubov (1836-1861) analyzed the superfluous man as by-product of Russian serfdom. Scholar David Patterson describes the superfluous man as "not just ... another literary type but ... a paradigm of a person who has lost a point, a place, a presence in life" before concluding that "the superfluous man is a homeless man." The superfluous man is often in contrast politically with the great man. (en)
- L'uomo superfluo (in russo: Лишний человек?, traslitterato: Lišnij čelovek), o uomo inutile, è una figura letteraria caratteristica delle opere degli scrittori russi degli anni quaranta e cinquanta del XIX secolo. I primi e più importanti esempi nella letteratura russa di uomini superflui sono Eugenio Onegin di Aleksandr Sergeevič Puškin e Grigorij Pečorin in Un eroe del nostro tempo di Michail Lermontov, ispirato all'eroe byroniano dell'era del romanticismo, al Renato di François-René de Chateaubriand e Adolphe Constant. Un'ulteriore evoluzione è rappresentato dal gerceneniano Bel'tov di Chi è colpevole? e dagli eroi delle prime opere di Turgenev . (it)
- 余計者（よけいもの）とは、19世紀ロシア文学にしばしば主人公として登場する人物像のことである。ロシア語ではЛишний человек。英語ではSuperfluous Manと訳される。 (ja)
- Zbędni ludzie (ros. Лишний человек (czyt. lisznij cziełowiek) – zbędny człowiek/ dziwny bohater/ człowiek niepotrzebny)- XIX-wieczny typ bohatera literatury rosyjskiej charakteryzujący się szlacheckim pochodzeniem (książę, hrabia, szlachcic), dominacją intelektu nad zdolnością do czynu, bezczynnością, zagubieniem w życiu, wyniosłością, poszukiwaniem przygody. Sądzili, że ich wysoki iloraz inteligencji zapewni im świetlaną przyszłość, a kończyli tragicznie, niekiedy przedwczesną śmiercią. Postawa bezczynności była świadomym wyborem, odpowiedzią na bezsilność, często wynikającą z braku możliwości zmieniania ówczesnej rzeczywistości społeczno-politycznej. Tytuły w których występują znani zbędni ludzie literatury rosyjskiej: 1.
* Eugeniusz Oniegin „Eugeniusz Oniegin” Puszkina; 2.
* Pieczorin „Bohater naszych czasów” Lermontowa; 3.
* „” Hercena; 4.
* „” Niekrasowa; 5.
* „Szlacheckie gniazdo” Turgieniewa; 6.
* „Rudin” Turgieniewa; 7.
* „” Turgieniewa; 8.
* „” Turgieniewa; 9.
* Bazarow „Ojcowie i dzieci” Turgieniewa; 10.
* „Obłomow” Gonczarowa; 11.
* Mikołaj Stawrogin „Biesy” Dostojewskiego. (pl)
- «Ли́шний челове́к» — тип персонажей, сквозной образ в русской литературе, который был представлен в творчестве писателей XIX века (наиболее полно развился в 1850-ых годах); его главные черты: «отчуждение от официальной России». (ru)
- 多余人 （俄語：лишний человек）是俄国文学中的一个概念。1850年伊万·屠格涅夫发表了中篇小说《一个多余人的日记》以日记的形式记录一个即将死亡的人对一生的回忆，之后评论界就以“多余人”一词来描绘具有类似性格的主人公。多余人通常指的是一批受过西化教育的青年贵族知识分子，他们有改变俄国的理想，对农奴制和宗法制不满，但缺少改变社会的行动，而是专注于决斗、赌博、享受，无所作为地活着。 典型的多余人形象：
* 普希金的《叶甫盖尼·奥涅金》中的主人公奥涅金，被认为是俄国文学中的第一个“多余人”形象。
* 莱蒙托夫的《》的主人公毕巧林。
* 屠格涅夫的《罗亭》的主人公罗亭，罗亭接受过启蒙思想的影响，信仰科学，关心现实，具有追求崇高的人生目标和决心；他热情洋溢、才思敏捷，能感染人、吸引人。他虽然具有过人的天赋和才智，但总是停留在纸上谈兵阶段，直到小说的最后，他才参与了斗争实践。
* 赫尔岑的《谁之罪》里的别尔托夫。
* 冈察洛夫的《奥勃洛莫夫》的主人公奥勃洛莫夫，被认为是多余人形象的极致，也是多余人发展到最后的结果。奥勃洛莫夫善良，正直，对令人窒息的现实不满，但他不想有任何行动，宁可享受躺在床上的安静生活。 维萨里昂·别林斯基认为尼古拉一世的保守政策使得大量受过良好教育的年轻人无法进入政府机构任职，导致了他们怀才不遇，只能被动地生活。尼古拉·杜勃罗留波夫则将多余人归结为农奴制的副产品，学者大卫·佩特森称他们为“无家可归者”。 虽然多余人的形象多出现在1840-1860年代，但由于它反映了俄国知识分子的一部分共性，19世纪后期及20世纪的俄国文学里还存在着一些具有多余人性格的人物，比如列夫·托爾斯泰的《战争与和平》中的皮埃尔·别祖霍夫、费奥多尔·陀思妥耶夫斯基的《白痴》中的梅诗金公爵和安东·契诃夫小说中的人物。 (zh)
- «Зайві люди» — соціально-психологічний тип героїв (протагоністів) російської літератури першої половини XIX ст. Назва «зайва людина» закріпилося за типом розчарованого російського дворянина після публікації в 1850 році повісті Тургенєва «Щоденник зайвої людини». Найбільш ранні і класичні приклади — Євгеній Онєгін, герой О. С. Пушкіна, Печорін, герой М. Ю. Лермонтова, — сягають байронічного героя епохи романтизму («Чайльд Гарольдова мандрівка»), до Рене, героя Шатобріана, та Адольфа, героя Б. Констана. Зайва людина, хоч і належить до вищих класів суспільства, відчужена від дворянського стану, зневажає чиновництво, але, не маючи перспективи іншої самореалізації, зазвичай проводить час за світськими розвагами. Такий стиль життя не в змозі полегшити його нудьгу, що призводить до дуелів, азартних ігор та іншої саморуйнівної поведінки. До типових рис зайвої людини відносяться «душевна втома, глибокий скептицизм, розлад між словом і ділом і, як правило, громадська пасивність». (uk)
|
| dbo:thumbnail
| |
| dbo:wikiPageID
| |
| dbo:wikiPageLength
|
- 4071 (xsd:nonNegativeInteger)
|
| dbo:wikiPageRevisionID
| |
| dbo:wikiPageWikiLink
| |
| dbp:wikiPageUsesTemplate
| |
| dcterms:subject
| |
| rdf:type
| |
| rdfs:comment
|
- Zbytečný člověk (rusky лишний человек, lišnij čelavěk) je častý motiv v ruské literatuře 19. století. (cs)
- Der überflüssige Mensch (russisch лишний человек, lischni tschelowek) ist ein wiederkehrender Topos und Archetyp der russischen Literatur des 19. Jahrhunderts. Ausgehend von der großen Byronrezeption (Byronismus), entstanden die ersten Verkörperungen des überflüssigen Menschen in den Werken Lermontows (insbesondere Petschorin aus Ein Held unserer Zeit, 1837/40) und Puschkins, dessen Versroman Eugen Onegin (1833) gemeinhin als erstes Werk gilt, in dem dieser Archetyp vorkommt (in Person des Titelhelden). Der Begriff selbst ist Turgenews Novelle Tagebuch eines überflüssigen Menschen (1850) entlehnt. In späteren Adaptionen lassen sich Elemente des „ästhetischen Lebenswandels“ Kierkegaards sowie Gedanken Schopenhauers und Nietzsches neben dem Lebenswerk Byrons als Inspirationsquellen ausmachen. (de)
- El hombre superfluo (del ruso: «лишний человек», lishni chelovek) es un personaje tipo de la literatura rusa del siglo XIX. Su presencia en poemas, novelas y obras teatrales rusas es suficientemente recurrente para ser considerado un arquetipo nacional. El hombre superfluo es habitualmente un aristócrata, inteligente, sensible y también idealista, pero lo que lo define es su nihilismo. Al ser melancólico y dubitativo como Hamlet acaba siendo incapaz de ocuparse de cualquier acción efectiva. Aunque el personaje es consciente de la estupidez y la injusticia de la sociedad que lo rodea, se considera incapaz de cambiar las cosas y acabará siendo un simple espectador. (es)
- L'uomo superfluo (in russo: Лишний человек?, traslitterato: Lišnij čelovek), o uomo inutile, è una figura letteraria caratteristica delle opere degli scrittori russi degli anni quaranta e cinquanta del XIX secolo. I primi e più importanti esempi nella letteratura russa di uomini superflui sono Eugenio Onegin di Aleksandr Sergeevič Puškin e Grigorij Pečorin in Un eroe del nostro tempo di Michail Lermontov, ispirato all'eroe byroniano dell'era del romanticismo, al Renato di François-René de Chateaubriand e Adolphe Constant. Un'ulteriore evoluzione è rappresentato dal gerceneniano Bel'tov di Chi è colpevole? e dagli eroi delle prime opere di Turgenev . (it)
- 余計者（よけいもの）とは、19世紀ロシア文学にしばしば主人公として登場する人物像のことである。ロシア語ではЛишний человек。英語ではSuperfluous Manと訳される。 (ja)
- «Ли́шний челове́к» — тип персонажей, сквозной образ в русской литературе, который был представлен в творчестве писателей XIX века (наиболее полно развился в 1850-ых годах); его главные черты: «отчуждение от официальной России». (ru)
- The superfluous man (Russian: лишний человек, líshniy chelovék, "extra person") is an 1840s and 1850s Russian literary concept derived from the Byronic hero. It refers to an individual, perhaps talented and capable, who does not fit into social norms. In most cases, this person is born into wealth and privilege. Typical characteristics are disregard for social values, cynicism, and existential boredom; typical behaviors are gambling, drinking, romantic intrigues and duels. He is often unmindful, indifferent or unempathetic with society's issues and can carelessly distress others with his actions, despite his position of power. He will often use his power for his own comfort and security and will have very little interest in being charitable or using it for the greater good. (en)
- Zbędni ludzie (ros. Лишний человек (czyt. lisznij cziełowiek) – zbędny człowiek/ dziwny bohater/ człowiek niepotrzebny)- XIX-wieczny typ bohatera literatury rosyjskiej charakteryzujący się szlacheckim pochodzeniem (książę, hrabia, szlachcic), dominacją intelektu nad zdolnością do czynu, bezczynnością, zagubieniem w życiu, wyniosłością, poszukiwaniem przygody. Sądzili, że ich wysoki iloraz inteligencji zapewni im świetlaną przyszłość, a kończyli tragicznie, niekiedy przedwczesną śmiercią. Postawa bezczynności była świadomym wyborem, odpowiedzią na bezsilność, często wynikającą z braku możliwości zmieniania ówczesnej rzeczywistości społeczno-politycznej. (pl)
- «Зайві люди» — соціально-психологічний тип героїв (протагоністів) російської літератури першої половини XIX ст. Назва «зайва людина» закріпилося за типом розчарованого російського дворянина після публікації в 1850 році повісті Тургенєва «Щоденник зайвої людини». Найбільш ранні і класичні приклади — Євгеній Онєгін, герой О. С. Пушкіна, Печорін, герой М. Ю. Лермонтова, — сягають байронічного героя епохи романтизму («Чайльд Гарольдова мандрівка»), до Рене, героя Шатобріана, та Адольфа, героя Б. Констана. (uk)
- 多余人 （俄語：лишний человек）是俄国文学中的一个概念。1850年伊万·屠格涅夫发表了中篇小说《一个多余人的日记》以日记的形式记录一个即将死亡的人对一生的回忆，之后评论界就以“多余人”一词来描绘具有类似性格的主人公。多余人通常指的是一批受过西化教育的青年贵族知识分子，他们有改变俄国的理想，对农奴制和宗法制不满，但缺少改变社会的行动，而是专注于决斗、赌博、享受，无所作为地活着。 典型的多余人形象：
* 普希金的《叶甫盖尼·奥涅金》中的主人公奥涅金，被认为是俄国文学中的第一个“多余人”形象。
* 莱蒙托夫的《》的主人公毕巧林。
* 屠格涅夫的《罗亭》的主人公罗亭，罗亭接受过启蒙思想的影响，信仰科学，关心现实，具有追求崇高的人生目标和决心；他热情洋溢、才思敏捷，能感染人、吸引人。他虽然具有过人的天赋和才智，但总是停留在纸上谈兵阶段，直到小说的最后，他才参与了斗争实践。
* 赫尔岑的《谁之罪》里的别尔托夫。
* 冈察洛夫的《奥勃洛莫夫》的主人公奥勃洛莫夫，被认为是多余人形象的极致，也是多余人发展到最后的结果。奥勃洛莫夫善良，正直，对令人窒息的现实不满，但他不想有任何行动，宁可享受躺在床上的安静生活。 (zh)
|
| rdfs:label
|
- Zbytečný člověk (cs)
- Überflüssiger Mensch (de)
- Hombre superfluo (es)
- Uomo superfluo (it)
- 余計者 (ja)
- Zbędni ludzie (pl)
- Superfluous man (en)
- Лишний человек (ru)
- Зайві люди (uk)
- 多余人 (zh)
|
| owl:sameAs
| |
| prov:wasDerivedFrom
| |
| foaf:depiction
| |
| foaf:isPrimaryTopicOf
| |
| is dbo:nonFictionSubject
of | |
| is dbo:wikiPageDisambiguates
of | |
| is dbo:wikiPageRedirects
of | |
| is dbo:wikiPageWikiLink
of | |
| is dbp:subject
of | |
| is foaf:primaryTopic
of | |
