| dbo:abstract
|
- Un hexacord o Gamut , és una col·lecció de sis tons. És un sistema d'organització musical consistent en agrupar una sèrie de 7 hexacords o sèrie de 7 notes organitzats de certa manera. El terme va ser originalment usat en l'edat mitjana, però va tenir un ressorgiment en el segle XX amb el desenvolupament de la . Arnold Schönberg que, per motius de salut,va residir un temps a Barcelona el 1932, l'empra a la seva obra per cello, . (ca)
- Hexachord (někdy také hexachordon, řecky ἑξάχορδος, výraz složený z řeckých výrazů hexa - šest a chordé - struna) je v hudební teorii řada šesti po sobě jdoucích tónů nebo . Hexachord byl ve středověku popsán Guidem z Arezza v jeho dopise Epistola de ignoto cantu. (cs)
- Ein Hexachord (von griechisch hexa „sechs“, chordé „Saite“) ist in der Musiktheorie eine Reihe von sechs aufeinanderfolgenden Tönen oder Tonklassen. (de)
- Το εξάχορδο μουσικό σύστημα είναι μια σειρά 6 φθόγγων με σταθερά διαστήματα. Η σειρά των διαστημάτων είναι: τόνος, τόνος, ημιτόνιο, τόνος, τόνος. Σε οποιαδήποτε θέση και αν βρίσκεται το εξάχορδο, η σειρά των διαστημάτων παραμένει αναλλοίωτη (π.χ. πάντα ο τρίτος φθόγγος θα έχει ημιτόνιο πάνω από αυτόν). Για να είναι ευκολομνημόνευτη η θέση των 6 φθόγγων και να αναπτυχθεί ένα σύστημα άμεσης ανάγνωσης άγνωστων μελωδιών, ο Γκουίντο ντ' Αρέτσο έβαλε μια συλλαβή σε κάθε φθόγγο (Epistola de ignotu cantu, 1028). Οι συλλαβές αυτές προέρχονται από έναν ύμνο του γρηγοριανού μέλους. Το εξάχορδο χτίζεται με βάση το Ντο, το Σολ και το Φα. Έτσι από το Ντο έχουμε το hexachordum naturale, από το Σολ το hexachordum durum (με σι φυσικό) και από το Φα έχουμε το hexachordum molle (με Σι ύφεσι). Σε όλη την έκταση του συστήματος προκύπτουν 7 αλληλένδετα εξάχορδα που ο τραγουδιστής γνώριζε απέξω. Αν μια μελωδία ξεπερνούσε την έκταση ενός εξαχόρδου, τότε άλλαζαν εγκαίρως εξάχορδο (mutation). (el)
- Heksakordo (el la greka hexa „ses“, ĥordé „kordo“) estas en la muziko serio da ses sinsekvaj tonoj. En la mezepoka muzikteorio heksakordoj (supozeble deduktitaj de la tonoj de la seskorda liro) formis la bazon por ellerni la gregorian ĉanton. Dum tio la heksakordoj estas pensendaj kiel speco de gamoj supermetantaj unu la alian. En ĉiu heksakordo ambaŭ mezaj tonoj diferencas nur je duontono, ĉiuj aliaj atingas la najbartonon per plentonopaŝo. La heksakordoj estis konstruita sur C, G aŭ F, tiel ekestis tri specoj de heksakordoj: la hexachordum naturale (natura heksakordo) C-D-E-F-G-A, la hexachordum durum (malmola heksakordo) G-A-H-C-D-E kaj la hexachordum molle (mola heksakordo) F-G-A-B-C-D. Per entute sep heksakordoj (sur G, c, f, g, c', f' kaj g') la tonamplekso de la mezepoka muziko estis kovrita kaj organizita per preskaŭ tri oktavoj Oktaven (G-e"). metis sub la tonojn de la heksakordo la ut, re, mi, fa, sol, la, kiun li elprenis la Ut queant laxis. (eo)
- In music, a hexachord (also hexachordon) is a six-note series, as exhibited in a scale (hexatonic or hexad) or tone row. The term was adopted in this sense during the Middle Ages and adapted in the 20th century in Milton Babbitt's serial theory. The word is taken from the Greek: ἑξάχορδος, compounded from ἕξ (hex, six) and χορδή (chordē, string [of the lyre], whence "note"), and was also the term used in music theory up to the 18th century for the interval of a sixth ("hexachord major" being the major sixth and "hexachord minor" the minor sixth). (en)
- El hexacordo (ἑξάχορδος) es la escala de seis sonidos, derivada de los tetracordos griegos. El concepto del hexacordo surge en el siglo XI con la teoría güidoniana de la solmisación, para la que se usaba como ejemplo la entonación de las sílabas del Himno a San Juan Bautista, obra de Pablo el Diácono. El hexacordo tiene tres géneros: el hexacordo natural (ut-re-mi-fa-sol-la); el hexacordo del becuadro o durum (sol-la-si-ut-re-mi); y el hexacordo del bemol o molle (fa-sol-la-sib-ut-re), con el fin de evitar el intervalo del tritono fa-si, disonancia muy temida por los músicos medievales, que la relacionaban con el demonio. Este sistema se practicó hasta el siglo XVIII. (es)
- In musica, un esacordo è un insieme di sei classi di altezze che comprende una porzione di sei note consecutive in una scala musicale. Il termine venne adottato nel medioevo e riproposto nel XX secolo da Milton Babbitt con la teoria del serialismo. (it)
- Onder hexachord wordt in de muziektheorie een groep van zes opeenvolgende tonen verstaan. Het woord is afkomstig uit het oudgrieks en betekent: zes snaren.Hexachorden vormen de basis van de muziektheorie van Guido van Arezzo (991 - 1050) die met ons huidige muziekstelsel maar in de verte verwant is. (nl)
- Hexakord, även Hexachord (av latin Hexachordum, "sex strängar") är det medeltida tonsystem som utgick från en skala om sex toner. Även om skalan med sex toner fanns redan på 900-talet, så var det Guido av Arezzo som på 1030-talet utvecklade ett system som gjorde det enkelt att komma ihåg vilka toner som var vilka i skalan. Han systematiserade skalan och utvecklade ett helt system för solmisation. Han använde sig då av hymnen Ut queant laxis som börjar på tonen C. Hymnens sex första fraser börjar på skaltonerna från C till A och bildar därmed tonerna i ett hexakord: C: Ut queant laxis D: resonare fibris E: mira gestorum F: famuli tuorum G: solve polluti A: labii reatum, G: Sancte Ioannes Ut, re, mi, fa, sol, la kom därför att bli Guidos namn på tonerna i ett hexakord. Guido utvecklade systemet så att det fanns tre olika hexakord: C-A, F-D och G-E. C-A kallades för hexachordum naturale, medan F-D kallades hexachordum molle (mjuk) och G-E hexachordum durum (hård). De två hexakorden molle och durum har fått sina namn på grund av att de använder varianter av tonen h. Durum-hexakordet använder det "naturliga" h medan molle-hexakordet använder en sänkt variant b, senare noterat B♭. Detta eftersom ett hexakord har ett halvtonsteg mellan tonerna mi och fa. Anm: Hexachordum molle skall inte missuppfattas till att motsvara en mollskala. Den motsvarar i själva verket början på en skala i F-dur. Termen "moll" kom till senare, då man började använda sänkt variant på tersen. (sv)
- Heksachord (gr. heksáchordos = sześciostrunowy) – diatoniczny postęp 6 dźwięków. Podstawa podziału materiału dźwiękowego oraz podstawa systemu solmizacji od czasów Guido d'Arezzo (1050) do XVII w. Istniały trzy odmiany heksachordu:
* naturale od dźwięku c,
* durum (twardy) od g,
* molle (miękki) od f, z dźwiękiem b zamiast h. (pl)
- Гексахо́рд (лат. hexachordum, букв. шестиструнник, від дав.-гр. ἕξ — шість і χορδή — струна) — шестиступеневий звукоряд в діапазоні сексти. Термін запровадив Гвідо Аретинський у трактаті «Послання про незнайомий розпів» маючи на увазі послідовність звуків тон-тон-півтон-тон-тон (до-ре-мі-фа-соль-ля). В XII столітті в нотних рукописах і маргіналіях до трактатів Гвідо гексахорди описаної структури фіксується також від звуків G і F, причому для останнього застосовується звук сі-бемоль (b molle), і гексахорд отримує назву «м'якого», тоді як гексахорд від G — твердим (durum, використовує звук сі). В сукупності три гексахорди охоплюють увесь звукоряд григоріанського хоралу. Перехід від одного гексахорду до іншого (необхідний у тих випадках, якщо амбітус піснеспіву був ширший за сексту) з XIII століття отримав назву . (uk)
- Na música, um hexacorde (em grego: ἑξάχορδος, composta de ἕξ [hex, seis] e χορδή [chordē, corda [da lira], donde "nota"]) é uma série de seis notas, exibidas em uma escala ou . O termo foi adotado neste sentido durante a Idade Média e adaptado no século XX, na teoria serial de Milton Babbitt. Também foi o termo usado em teoria musical até o século XVIII para o intervalo de um sexto ("hexacorde maior" sendo a e "hexacorde menor" a ). (pt)
- Гексахо́рд (лат. hexachordum, букв. «шестиструнник» ← др.-греч. ἕξ «шесть» + χορδή «струна») — шестиступенный звукоряд в диапазоне сексты. (ru)
|
| rdfs:comment
|
- Un hexacord o Gamut , és una col·lecció de sis tons. És un sistema d'organització musical consistent en agrupar una sèrie de 7 hexacords o sèrie de 7 notes organitzats de certa manera. El terme va ser originalment usat en l'edat mitjana, però va tenir un ressorgiment en el segle XX amb el desenvolupament de la . Arnold Schönberg que, per motius de salut,va residir un temps a Barcelona el 1932, l'empra a la seva obra per cello, . (ca)
- Hexachord (někdy také hexachordon, řecky ἑξάχορδος, výraz složený z řeckých výrazů hexa - šest a chordé - struna) je v hudební teorii řada šesti po sobě jdoucích tónů nebo . Hexachord byl ve středověku popsán Guidem z Arezza v jeho dopise Epistola de ignoto cantu. (cs)
- Ein Hexachord (von griechisch hexa „sechs“, chordé „Saite“) ist in der Musiktheorie eine Reihe von sechs aufeinanderfolgenden Tönen oder Tonklassen. (de)
- In music, a hexachord (also hexachordon) is a six-note series, as exhibited in a scale (hexatonic or hexad) or tone row. The term was adopted in this sense during the Middle Ages and adapted in the 20th century in Milton Babbitt's serial theory. The word is taken from the Greek: ἑξάχορδος, compounded from ἕξ (hex, six) and χορδή (chordē, string [of the lyre], whence "note"), and was also the term used in music theory up to the 18th century for the interval of a sixth ("hexachord major" being the major sixth and "hexachord minor" the minor sixth). (en)
- In musica, un esacordo è un insieme di sei classi di altezze che comprende una porzione di sei note consecutive in una scala musicale. Il termine venne adottato nel medioevo e riproposto nel XX secolo da Milton Babbitt con la teoria del serialismo. (it)
- Onder hexachord wordt in de muziektheorie een groep van zes opeenvolgende tonen verstaan. Het woord is afkomstig uit het oudgrieks en betekent: zes snaren.Hexachorden vormen de basis van de muziektheorie van Guido van Arezzo (991 - 1050) die met ons huidige muziekstelsel maar in de verte verwant is. (nl)
- Heksachord (gr. heksáchordos = sześciostrunowy) – diatoniczny postęp 6 dźwięków. Podstawa podziału materiału dźwiękowego oraz podstawa systemu solmizacji od czasów Guido d'Arezzo (1050) do XVII w. Istniały trzy odmiany heksachordu:
* naturale od dźwięku c,
* durum (twardy) od g,
* molle (miękki) od f, z dźwiękiem b zamiast h. (pl)
- Na música, um hexacorde (em grego: ἑξάχορδος, composta de ἕξ [hex, seis] e χορδή [chordē, corda [da lira], donde "nota"]) é uma série de seis notas, exibidas em uma escala ou . O termo foi adotado neste sentido durante a Idade Média e adaptado no século XX, na teoria serial de Milton Babbitt. Também foi o termo usado em teoria musical até o século XVIII para o intervalo de um sexto ("hexacorde maior" sendo a e "hexacorde menor" a ). (pt)
- Гексахо́рд (лат. hexachordum, букв. «шестиструнник» ← др.-греч. ἕξ «шесть» + χορδή «струна») — шестиступенный звукоряд в диапазоне сексты. (ru)
- Το εξάχορδο μουσικό σύστημα είναι μια σειρά 6 φθόγγων με σταθερά διαστήματα. Η σειρά των διαστημάτων είναι: τόνος, τόνος, ημιτόνιο, τόνος, τόνος. Σε οποιαδήποτε θέση και αν βρίσκεται το εξάχορδο, η σειρά των διαστημάτων παραμένει αναλλοίωτη (π.χ. πάντα ο τρίτος φθόγγος θα έχει ημιτόνιο πάνω από αυτόν). Για να είναι ευκολομνημόνευτη η θέση των 6 φθόγγων και να αναπτυχθεί ένα σύστημα άμεσης ανάγνωσης άγνωστων μελωδιών, ο Γκουίντο ντ' Αρέτσο έβαλε μια συλλαβή σε κάθε φθόγγο (Epistola de ignotu cantu, 1028). Οι συλλαβές αυτές προέρχονται από έναν ύμνο του γρηγοριανού μέλους. (el)
- Heksakordo (el la greka hexa „ses“, ĥordé „kordo“) estas en la muziko serio da ses sinsekvaj tonoj. En la mezepoka muzikteorio heksakordoj (supozeble deduktitaj de la tonoj de la seskorda liro) formis la bazon por ellerni la gregorian ĉanton. Dum tio la heksakordoj estas pensendaj kiel speco de gamoj supermetantaj unu la alian. En ĉiu heksakordo ambaŭ mezaj tonoj diferencas nur je duontono, ĉiuj aliaj atingas la najbartonon per plentonopaŝo. La heksakordoj estis konstruita sur C, G aŭ F, tiel ekestis tri specoj de heksakordoj: la hexachordum naturale (natura heksakordo) C-D-E-F-G-A, la hexachordum durum (malmola heksakordo) G-A-H-C-D-E kaj la hexachordum molle (mola heksakordo) F-G-A-B-C-D. Per entute sep heksakordoj (sur G, c, f, g, c', f' kaj g') la tonamplekso de la mezepoka muziko esti (eo)
- El hexacordo (ἑξάχορδος) es la escala de seis sonidos, derivada de los tetracordos griegos. El concepto del hexacordo surge en el siglo XI con la teoría güidoniana de la solmisación, para la que se usaba como ejemplo la entonación de las sílabas del Himno a San Juan Bautista, obra de Pablo el Diácono. (es)
- Hexakord, även Hexachord (av latin Hexachordum, "sex strängar") är det medeltida tonsystem som utgick från en skala om sex toner. Även om skalan med sex toner fanns redan på 900-talet, så var det Guido av Arezzo som på 1030-talet utvecklade ett system som gjorde det enkelt att komma ihåg vilka toner som var vilka i skalan. Han systematiserade skalan och utvecklade ett helt system för solmisation. Han använde sig då av hymnen Ut queant laxis som börjar på tonen C. Hymnens sex första fraser börjar på skaltonerna från C till A och bildar därmed tonerna i ett hexakord: C: Ut queant laxis (sv)
- Гексахо́рд (лат. hexachordum, букв. шестиструнник, від дав.-гр. ἕξ — шість і χορδή — струна) — шестиступеневий звукоряд в діапазоні сексти. Термін запровадив Гвідо Аретинський у трактаті «Послання про незнайомий розпів» маючи на увазі послідовність звуків тон-тон-півтон-тон-тон (до-ре-мі-фа-соль-ля). В XII столітті в нотних рукописах і маргіналіях до трактатів Гвідо гексахорди описаної структури фіксується також від звуків G і F, причому для останнього застосовується звук сі-бемоль (b molle), і гексахорд отримує назву «м'якого», тоді як гексахорд від G — твердим (durum, використовує звук сі). (uk)
|
