| dbo:abstract
|
- الكونشرتو (Concerto) تأليف موسيقي غربي كلاسيكي. هو صنف من التأليف الموسيقي وضع لآلة واحدة أو لعدة آلات مرافقة الفرقة الموسيقية، أي تقوم آلة أو آلتان أو ثلاث بأداء الدور الرئيسي، أما الفرقة فتكون مرافقة فقط. جاءت كلمة كونشرتو من الكلمة اللاتينية (كونسرتار) والكلمة الفرنسية (كونسرفاتوار) وتعني بذل الجهد أو الكفاح أو من كلمة (كونستوس) وتعني اشتراك عدة أصوات معاً. وقد برز هذا الصنف في عصر الباروك (1600-1750) ومهَّد لما ستكون عليه الموسيقى لاحقا والتي تحل محل الصوت البشري. لقد أبدع أعلام الموسيقى في التأليف لهذه الصبغة الفنية وكتبوا عددا من مؤلفاتهم التي قدمت على المسارح وما تزال إلى حد الآن. وقد برز عازفون مبدعون لأداء هذا اللون من التأليف الموسيقي ولمختلف الآلات الموسيقية. (ar)
- El concert (de l'italià concerto, en plural concerti), és una composició musical molt utilitzada on un o més solistes interaccionen i dialoguen amb una orquestra. La forma més habitual és el concert per a solista, en què hi ha un sol instrument dialogant amb l'orquestra. D'origen italià, que seguia la forma característica de tres moviments extensos (ràpid, lent, ràpid), en els quals hom intercala una cadència o dues. Es va desenvolupar durant el període barroc i va ser una de les formes musicals més populars del classicisme i el romanticisme, períodes en els que es va deixar influenciar per la forma sonata. Torelli (1709) i Albinoni foren els primers a escriure'n, com una variant del concerto grosso. Els instruments més emprats pels compositors han estat el violí i el piano, encara que n'hi ha per a gairebé tots els instruments. Entre els de violí es destaquen els de Vivaldi, Mozart, Beethoven, Mendelssohn, Brahms, Txaikovski i Alban Berg; dels de piano són cèlebres alguns de Mozart, cinc de Beethoven, dos de Chopin, el de Schumann, dos de Brahms, un de Txaikovski, el de Grieg i uns quants de Saint-Saëns, Ravel, Rakhmàninov i Bartók. Són famosos també alguns de violoncel (Boccherini, Haydn, Schumann, Dvořák), de flauta (Pergolesi, Mozart), de guitarra (Rodrigo), etc. Alguns concerts són per a dos o tres solistes (doble concert, ) i al segle xviii eren sovint anomenats simfonia concertant. (ca)
- Koncert je hudební skladba pro jeden nebo několik sólových nástrojů s doprovodem orchestru. Od 18. století má obvykle sonátovou formu a do třetí (někdy i do druhé nebo eventuální čtvrté) věty se mnohdy vkládají tzv. kadence, původně improvizace, v nichž interpret předvádí svou virtuozitu. (cs)
- Concertino je italský název pro drobnější koncertní skladbu (přeloženo doslova: malý koncert). Méně často se tímto názvem označuje menší skupina sólových hudebníků. Název je někdy též užíván v souvislosti s hudebními soutěžemi (např. „Concertino Praga“ - mezinárodní soutěž mladých hudebníků, pořádaná každoročně Českým rozhlasem). Concertino je rozděleno do tří vět. 1. je veselá a rychlá, 2. smutná a pomalá a třetí temperamentní. Oblíbeným složením je např. spojení těchto hudebních nástrojů: troje housle, klavír a zobcová sopránová flétna. Lze napsat Concertino i pro violu, violoncello, kontrabas, hoboj a další kombinace. (cs)
- Το κοντσέρτο (ιτ. concerto) είναι μουσική σύνθεση όπου ένα σόλο όργανο (και πιο σπάνια, περισσότερα από ένα) αντιπαραβάλλεται με μία ορχήστρα. Η καταγωγή του κοντσέρτου είναι αρκετά παλιά και προέρχεται από τον 15ο αιώνα, όπου είχε τελείως διαφορετική μορφή: ήταν φωνητικό, για λίγους μονωδούς και σολιστικά όργανα. Αργότερα προστέθηκε χορωδία και ορχήστρα και αυτό το είδος εξελίχθηκε στην καντάτα. Κατά την περίοδο του Μπαρόκ υπήρχαν τρία είδη οργανικών κοντσέρτων:
* Το πολυχορικό κοντσέρτο, στο οποίο συμμετείχαν διάφορες ισοδύναμες ομάδες
* το Κοντσέρτο-Γκρόσο, στο οποίο μια μικρή ομάδα οργάνων (π.χ. ένα κουαρτέτο από βιολιά ή δύο βιολιά και βιολοντσέλο, κουαρτέτο ή κουϊντέτο εγχόρδων ή πνευστών κ.ά.), διαφοροποιείται από τα υπόλοιπα όργανα της ορχήστρας με έναν ξεχωριστό μουσικό ρόλο. Η δομή του ακολουθούσε τη δομή της σονάτας δωματίου ή της εκκλησιαστικής σονάτας.
* το σόλο κοντσέρτο, για σόλο όργανο και ορχήστρα. Τα σολιστικά όργανα που χρησιμοποιούνταν κυρίως ήταν το βιολί, το όμποε, η τρομπέτα, ή κάποιο πληκτροφόρο όργανο. Από τον 18ο αιώνα αρχίζει να υποχωρεί το Κοντσέρτο-Γκρόσο και να επικρατεί ο πλέον διαδεδομένος μέχρι τις μέρες μας τύπος του κοντσέρτου: είναι τριμερής (γρήγορο-αργό-γρήγορο), με δομή σονάτας.
* Πρώτο μέρος: ακολουθεί τη φόρμα σονάτας (έκθεση-επεξεργασία-επανέκθεση), διαμορφωμένη έτσι ώστε να εναλλάσσεται ο σολίστας με την ορχήστρα. Στην εισαγωγή του κοντσέρτου παίζει συνήθως ολόκληρη η ορχήστρα και παρουσιάζει τα δύο βασικά θέματα του έργου. Στη συνέχεια ο σολίστας, που έχει και τον κύριο ρόλο σ' ολόκληρο το έργο, ερμηνεύει τα δύο θέματα, με μετατροπία στο δεύτερο θέμα. Η έκθεση τελειώνει συνήθως με ανοδική δεξιοτεχνική κίνηση του σολίστα που καταλήγει σε . Η ορχήστρα οδηγεί στην επεξεργασία, στην οποία συμμετέχει εναλλάξ με τον σολίστα. Στο τέλος της επανέκθεσης υπάρχει ένα σολιστικό και άκρως δεξιοτεχνικό τμήμα, η καντέντσα, που στα παλαιότερα κοντσέρτα, ως την εποχή του Λούντβιχ βαν Μπετόβεν ήταν συχνά αυτοσχεδιαστική.
* Δεύτερο μέρος: είναι αργό και μελωδικό.
* Τρίτο μέρος: γρήγορο και επίσης δεξιοτεχνικό, συνήθως σε μορφή ροντώ. Τα σολιστικά σημεία του κλασικού κοντσέρτου έχουν χαρακτήρα δεξιοτεχνικό και απαιτούν ιδιαίτερες ικανότητες από τον εκτελεστή, ενώ το τμήμα του κοντσέρτου, το οποίο έχει κατεξοχήν σκοπό την παρουσίαση των ικανοτήτων του σολίστα, είναι η καντέντσα (cadenza). Τη μουσική μορφή του κοντσέρτου αξιοποίησαν όλοι σχεδόν οι σημαντικοί συνθέτες της Ευρωπαϊκής κλασικής μουσικής με κυρίαρχο, στατιστικά, όργανο το βιολί και το πιάνο. Υπάρχουν όμως και διπλά, ή και τριπλά κοντσέρτα (π.χ. κοντσέρτα για βιολί και πιάνο, για δύο πιάνα (Φέλιξ Μέντελσον-Μπαρτόλντυ), για φλάουτο και άρπα (Βόλφγκανγκ Αμαντέους Μότσαρτ), για πιάνο, βιολί και βιολοντσέλο (Λούντβιχ βαν Μπετόβεν). Από τη ρομαντική εποχή άρχισαν να εμφανίζονται παραλλαγές στη δομή του κοντσέρτου, όπως για παράδειγμα τετραμερή κοντσέρτα (Γιοχάνες Μπραμς), ή κοντσέρτα με συνεχόμενα μέρη (όπως του Φραντς Λιστ), ή με επεξεργασία του ίδιου θεματικού υλικού σε όλα τα μέρη (Ρόμπερτ Σούμαν). Παράλληλα αυξανόταν και η δεξιοτεχνία στα σολιστικά μέρη. (el)
- Das Instrumentalkonzert (allgemein genannt Konzert. Italienisch: Concerto) entstand in der Barockzeit als formale Gegenüberstellung von Soloinstrument(en) und Ensemble bzw. Orchester in abwechselndem künstlerischem Zusammenspiel von Tutti (alle) und Solo. (de)
- Konĉerto (itale concerto pr.: konĉerto, mem el latino) estas plurparta komponaĵo, en kiu eta ensemblo aŭ unu muzikilo dialogas kun plena orkestro. La termino aperas komence de la 17-a jarcento, unue kun ne vere difinita senco. Sed ĝi baldaŭ ekestis aplikita al komponaĵoj, en kiuj malegalaj muzikilaj aŭ voĉaj fortaĵoj estas opoziciigitaj kune. Tiel aperis unue en Italio la concerto grosso, ĉirkaŭ 1698, kie malgranda muzikilaro, concertino, dialogas kun la plena orkestro. (eo)
- Konzertstück (auch Concertino) ist ein Begriff aus der Musik. Er bezeichnet ein in der Regel einsätziges Konzert für Soloinstrument(e) und Orchester, seltener auch in mehreren ohne Pause ineinander übergehenden Sätzen. Das Konzertstück kann der Sonatenhauptsatzform folgen, sich aber auch formaler Anlagen wie dem Rondo, der Variation, dem Charakterstück oder freien Formen der Programmmusik bedienen. Beispiele für die Ende des 18. Jahrhunderts aufkommende und vor allem in der Romantik häufiger erscheinende Gattung sind das Konzertstück für Klavier und Orchester op. 79 (1821) sowie das Concertino für Klarinette und Orchester op. 26 (1811) von Carl Maria von Weber, das Konzertstück für Klarinette und Bassetthorn Nr. 1 (1832) von Felix Mendelssohn Bartholdy, oder Robert Schumanns Konzertstück für 4 Hörner und Orchester op. 86 (1849). Der Begriff des Konzertstücks wird ferner auch für den Konzertvortrag ohne Orchester vorgesehene Solokompositionen gebraucht (Beispiel: Allegro de concert für Klavier solo op. 46 von Frédéric Chopin). (de)
- A concert piece (German: Konzertstück; French: pièce de concert, also morceau de concert) is a musical composition, in most cases in one movement, intended for performance in a concert. Usually it is written for one or more virtuoso instrumental soloists and orchestral or piano accompaniment. In some cases concert pieces start with a separate opening movement, or are otherwise in more than one movement or section. A piece that presents itself as a miniature concerto is rather called concertino than concert piece, although in German several such concertinos are known as Konzertstücke. For instance Siegfried Wagner's Flute Concertino was published as . Incomplete concerto movements by Beethoven and Schubert were retroactively designated as concert pieces. Schumann's 1841 Fantasia for piano and orchestra, in form similar to Weber's Konzertstück, was later rewritten and expanded with two further movements into his Piano Concerto Op. 54. When the soloist is a vocalist, the piece rather belongs to the concert aria genre. Some concert pieces are written for instrumental soloists exclusively, while also concert pieces for orchestra without soloist exist. In this sense as well Chopin's Allegro de concert for solo piano as Tchaikovsky's Romeo and Juliet for orchestra can be called concert pieces. A concert overture is an overture which is conceived as a stand-alone concert piece. (en)
- Un concertino es un concierto corto en forma más libre. Normalmente toma la forma de una composición musical de un movimiento para instrumento solo y orquesta, aunque algunos concertinos están escritos en varios movimientos tocados sin pausa. (es)
- Como género musical tradicionalmente se conoce como concierto, abreviándolo de concerto per soli es una composición para uno, dos, tres o más instrumentos con acompañamiento orquestal. Como denominación históricamente anterior a concierto en este sentido y sinónima de este, aparece también el término concertante. (es)
- Kontzertua (italieraz: concerto) instrumentu solista baterako edo batzuetarako eta orkestrarako idatzitako konposizioa. Barrokoan sortzen da (concerto grossorekin), eta Klasizismoan eta Erromantizismoan finkatzen da egitura (eta solista bakarra izatera jotzen du). Zenbait mugimenduz (eskuarki hiruz) osatuak izaten dira (arina-geldoa-arina). Tradizioz, kontzertua sonata moduan konposatu izan dute, kontzeptu klasikoaren edo barrokoaren arabera, bakarlariaren birtuosismoa ahalbidetzeko aldaketekin, batez ere (askotan italierazko cadence terminoak pluralean edo cadenza singularrean deituak). Bakarlariak interpretatzen ditu, orkestrak obraren lehen edo azken mugimenduari tutti batekin amaiera eman baino lehen. (eu)
- Un concertino est une œuvre musicale plus brève que le concerto. C'est aussi un groupe d'instruments dialoguant avec l'orchestre (ripieno) dans le concerto grosso. Le terme vient de l'italien concertino (XIXe siècle), diminutif de concerto. (fr)
- Une pièce de concert (en allemand : Konzerstück ou Concertstück, en italien : Concertino et en anglais : Concert Piece, termes équivalents au XIXe siècle) est une œuvre musicale concertante, destinée à un soliste et un orchestre en un seul mouvement, dont le schéma suit celui de la forme sonate plus ou moins strictement. Ces œuvres sont le plus souvent caractérisées par leur « brillant », dans le but de démontrer la virtuosité de l'artiste. La pièce, plus librement, peut emprunter à d'autres formes, telles le rondo, la variation et à la pièce de caractère (pour la musique romantique au XIXe siècle). (fr)
- Le concerto (pluriel : concertos ou concerti), mot français d'origine italienne, est une forme musicale, composée généralement de trois mouvements (un rapide, un lent, un rapide), où un ou plusieurs solistes dialoguent avec un orchestre. D'origine italienne, il se développa pendant la période baroque et fut une des formes musicales les plus prisées pendant les périodes classiques et romantiques. L'étymologie du terme renvoie à deux courants parallèles et complémentaires de son histoire. Concertare qui englobe l’idée de rivaliser, de se quereller, de lutter notamment en paroles, se différencie de conserere qui a une signification de lien, de jonction mais qui peut être aussi l’idée de mettre aux prises. La première acception détermine la base du concerto de soliste d’essence virtuose alors que la deuxième suppose l’égalité des partenaires dont le nombre et la fonction ne sont pas délimités : c’est le principe du concert à la française. Le concerto, dont la naissance est liée à celle du style concertant vers le début du XVIIe siècle, lorsque l’apparition de la basse continue généralise l’usage de la monodie accompagnée, succédant au style polyphonique à l'honneur depuis le Moyen Âge, repose sur la notion de dialogue préférée à celle de continuité du langage polyphonique. Le terme concerto s’appliqua d’abord à des pièces religieuses mêlant voix et instruments (Concerty ecclesiastici de Lodovico Grossi da Viadana, Petits Concerts spirituels d’Heinrich Schütz par exemple). Le concerto a donc des origines vocales par la mise en vedette d’un personnage, par un jeu de répliques, d’alternances avec l’ensemble, mais aussi par l’improvisation et l’ornementation laissées au soliste. Le concerto purement instrumental qui se développe en Italie durant la seconde moitié du XVIIe siècle prend tout d’abord la forme d’un dialogue entre un petit groupe d’instruments solistes (le concertino ) et la masse de l’orchestre, ou ripieno, dite encore « concerto grosso », terme qui finit par définir le genre lui-même… On en distingue deux sortes, selon leur destination : le concerto da chiesa (concerto d’église), de style sévère et grave, composé de quatre mouvements dans l’ordre lent-vif (fugué) -lent-vif, et le concerto da camera (concerto de chambre), à usage profane, de caractère plus léger, et beaucoup plus libre dans la forme, comprenant de nombreuses danses. Les trois musiciens à l'origine du concerto furent Arcangelo Corelli (1653-1713), Giuseppe Torelli (1656-1709) et Antonio Vivaldi (1678-1741), que suivirent quelques compositeurs à peine moins brillants parmi lesquels Giuseppe Tartini (1692-1770), Francesco Geminiani (1678-1748), élève de Corelli et d'Alessandro Scarlatti, ou encore Pietro Antonio Locatelli (1695-1764). À travers ses concertos, Vivaldi contribua à l'établissement de l'une des premières caractéristiques de cette forme, qui allait être reprise au cours des siècles suivants : son utilisation comme démonstration du jeu des virtuoses. Le concerto pour violon a aussi fortement influencé l'évolution de la technique du violon, par l'écriture inter-cordes et la mise au point de différentes techniques d'archet. Vivaldi fut le premier compositeur à utiliser systématiquement la forme du ritornello, qui devint par la suite une norme pour les mouvements rapides des concertos. Le ritornello était une section qui revenait dans différentes tonalités et était jouée par l'orchestre entier. Elle alternait avec des sections dominées par le soliste (épisodes) qui, dans son œuvre, étaient souvent de véritables exercices de virtuosité. Il établit pratiquement le format ternaire du concerto (allegro, andante, allegro) et fut parmi les premiers à introduire des cadenza pour solistes. Le véritable initiateur de la formule et de son succès est Antonio Vivaldi (cependant, Giuseppe Torelli en reste l'inventeur), auteur de très nombreux concertos pour une grande variété d'instruments (violon, violoncelle, mandoline, flûte, hautbois, etc.). Beaucoup de ses contemporains devaient lui emboîter le pas, avec plus ou moins d'originalité. Certains sont des novateurs : Haendel avec ses concertos pour orgue, Jean-Sébastien Bach avec ses concertos pour 1 à 4 clavecins. Ce dernier écrit même le Concerto Italien où son génie lui permet de faire jouer au seul claveciniste une partie de soliste, en opposition avec une partie de tutti. La période classique voit, entre autres, l'explosion du nombre de concertos de Joseph Haydn et surtout Wolfgang Amadeus Mozart :
* concertos pour piano ;
* concerto pour flûte et harpe ;
* concertos pour violon ;
* concertos pour clarinette ;
* concerto pour cor… qui sont parmi ses chefs-d'œuvre.Beaucoup d'autres compositeurs de cette époque œuvrent pour le genre, comme Karl Ditters von Dittersdorf, Franz Anton Hoffmeister et Johannes Matthias Sperger, et permettent à beaucoup d'instrumentistes - et d'instruments comme le violoncelle, le basson, la contrebasse, l'alto… - de s'exprimer. C'est Beethoven qui inaugure le concerto romantique, avec ses cinq concertos pour piano et son monumental concerto pour violon. Son exemple est suivi par de nombreux compositeurs : le concerto rivalise avec la symphonie dans le répertoire des grandes formations orchestrales. Le concerto, généralement, comporte trois mouvements :
* le premier, vif, de forme « sonate » ;
* le second, lent, de forme « lied » ou « thème varié » ;
* le dernier, rapide, de forme « rondo ». Ce ne sont pourtant que des caractères généraux, et les plus grands compositeurs se gardent bien de brider leur génie par le respect de formes figées. La plus grande variété d'instruments solistes a été utilisée pour des concertos : piano, clavecin, orgue, violon, alto, violoncelle, flûte, hautbois, clarinette, basson, mandoline, cor, trompette, tuba, harpe, guitare, etc. Certains compositeurs ont écrit des doubles ou triples concertos, confrontant plusieurs solistes (Bach, Mozart, Beethoven et Brahms). (fr)
- Píosa ceoil a chumtar i gcomhair gléas aonair amháin (nó uaireanta níos mó) is ceolfhoirne. Ba choinséartónna móra na samplaí is luaithe, cosúil le saothair Corelli sna 1680idí, ag cur dhá ghrúpa gléasanna éagothroma i gcodarsnacht. Mar seo a bhí na coinséartónna luatha le Vivaldi thar éinne eile, agus ghlac Bach a fhoirm trí-ghluaiseachta siúd (tapa-mall-tapa) chuige féin. Ba é sin an caighdeán i gcoinséartónna Mozart is Beethoven freisin. Agus an bhéim ar rímháistrí uirlise sa 19ú céad, chum Liszt, Brahms, Tchaikovsky is Rachmaninov coinséartónna fíordheacra pianó is veidhlín nárbh fhéidir ach le rímháistrí a sheinm. Sa 20ú céad i gcoinséartónna cumadóirí cosúil le Bloch is Stravinsky, cumadh páirteanna na n-aonréadaithe comhionann le páirteanna na ceolfhoirne, agus dhruid cumadóirí eile, cosúil le Bartók is Kodály, níos gaire fós do choinséartónna ina seinntear gléasanna na ceolfhoirne mar ghléasanna aonair ó am go chéile. (ga)
- 協奏曲（きょうそうきょく、伊: 英: 仏: concerto、独: Konzert）は、今日では主として一つまたは複数の独奏楽器（群）と管弦楽によって演奏される多楽章からなる楽曲を指す。イタリア語のままコンチェルトともいう。 (ja)
- Il concerto è una forma musicale che prevede l’esecuzione di uno o di più strumenti solisti che sono accompagnati dall'orchestra. (it)
- コンチェルティーノ（伊: concertino）は、コンチェルタート様式に関する歴史的な概念と、楽種に関する近代的な概念の二つに分かれる。 (ja)
- 演奏会用小品（えんそうかいようしょうひん）と題する作品は、クラシック音楽に多数存在する。以下に記事が存在するものを列挙する。
* クラリネットとバセットホルンのための演奏会用小品第1番 - フェリックス・メンデルスゾーンの楽曲
* クラリネット、バセットホルンとピアノのための演奏会用小品第2番 - 同上
* ホルンと管弦楽のための演奏会用小品 - カミーユ・サン＝サーンスの楽曲 (ja)
- 협주곡(協奏曲) 또는 콘체르토(이탈리아어: concerto)는 관현악단이 협주 악기 독주자(soloist)와 함께 연주하는 서양 고전 음악으로, 악곡의 한 형식이다. 오늘날 의미하는 '협주곡'은 바로크 시대에 합주 협주곡과 함께 발생하였다. 합주 협주곡은 바로크 시대에 국한되지만, 협주곡은 오늘날에도 음악에서 중요한 지위를 차지하고 있다. 대부분 3악장 형식으로 구성된다. (ko)
- Een concerto of concert is een vorm van compositie waarbij verschillende instrumenten en/of instrumentengroepen met elkaar dialogeren of wedijveren. (nl)
- Concertino (niem. Konzertstück) – utwór muzyczny na instrument solowy z towarzyszeniem orkiestry, pochodna koncertu. Nazwa jest włoskim zdrobnieniem słowa „koncert” (wł. concerto) i oznacza miniaturyzację tej formy muzycznej. W Niemczech przyjęła się nazwa Konzertstück. Jest rodzajem miniatury koncertowej, zapoczątkowanej w okresie wczesnego romantyzmu (ok. 1800). Przyjmuje uproszczoną formę jedno- lub kilkuczęściową (zwykle graną bez przerw), z płynnymi zmianami tempa i charakteru utworu. Najczęściej concertino nawiązuje do tradycyjnego koncertu, zachowując jego trzyczęściowy układ o charakterze repryzowym. Jest ono zwykle realizowane w znacznie okrojonej formie w stosunku do koncertu romantycznego w stylu brillant, ma także dużo prostszą i mniej sformalizowaną budowę wewnętrzną. W swojej formie concertino wraca do pierwotnego sposobu koncertowania, opartego na dialogu instrumentu solowego z orkiestrą, niekiedy nawet przy użyciu krótkich fraz, jak w Concertino na fortepian i orkiestrę (1925) Arthura Honeggera. Najbardziej znane concertina z epoki romantyzmu to m.in. Concertino Es-dur na klarnet i orkiestrę, op. 26 (1811) i Konzertstück na fortepian i orkiestrę (1821) oba Carla Marii von Webera oraz Konzertstück für Klavier und Orchester G-dur, op. 92 (Introduction und Allegro appassionato) (1849) Roberta Schumanna. Jako forma muzyczna concertino stało się ponownie modne od lat 30. XX wieku, czego przykładem może być Konzertstück na trautonium i orkiestrę smyczkową (1931) Paula Hindemitha oraz Concertino de printemps na skrzypce i orkiestrę, op. 135 (1934) Dariusa Milhauda. (pl)
- Koncert (łac. concerto – spieram się, walczę, współzawodniczę) – forma muzyczna, której istotą jest kontrastowanie partii zespołu (orkiestry) i partii solowej, zespołu i grupy solistów (concerto grosso), bądź samych partii solowych (np. koncerty wokalne). Określenie „koncert” było początkowo używane na określenia utworów wokalno-instrumentalnych, w których instrumenty grały niezależne partie – w przeciwieństwie do powszechnej praktyki renesansowej, w której instrumenty towarzyszące głosom tylko je dublowały. Przykładami tych najwcześniejszych koncertów są m.in. In Ecclesiis Giovanniego Gabrielego czy Saul, Saul, was verfolgst du mich Heinricha Schütza. Pierwsze koncerty instrumentalne w swej obsadzie i konstrukcji przypominały wczesnobarokową sonatę solową czy canzonę instrumentalną jedno- lub wielogłosową z basso continuo. W muzyce polskiej słowa „concerto” jako pierwszy użył Adam Jarzębski do określenia utworów na 1-2 instrumentalne głosy solowe i basso continuo. Później koncert w najczęściej spotykanej postaci ma budowę trzy-, cztero- (concerto da chiesa) lub – rzadziej – wieloczęściową i przeznaczony jest na jeden lub więcej (concerto grosso) instrumentów solowych z towarzyszeniem orkiestry. Forma koncertu ugruntowana została na przełomie XVII i XVIII wieku. Niektóre koncerty, zwłaszcza dziewiętnastowieczne, mają charakter wirtuozowski i popisowy. (pl)
- En konsert är i allmänhet ett musikverk för ett (ibland några) soloinstrument och orkester. Den kallas då också solokonsert. Verken är oftast flersatsiga och med den första satsen i sonatform med en längd om minst 20–30 minuter. Solostämman är vanligen tekniskt avancerad, ofta virtuos. Musiken kan ha formen av antingen en dialog mellan solist och orkester eller mer av solo med ackompanjemang interfolierade av orkesterpartier. En dubbelkonsert är en konsert för två soloinstrument och orkester. (sv)
- Концертино (італ. Concertino) — форма музичного твору для сольного інструменту з оркестром, малий концерт.Назва є італійським зменшувальним словом від слова «концерт» (Concerto) і означає мініатюризацію цієї музичної форми. У Німеччині була прийнята назва Konzertstück. Це своєрідна концертна мініатюра, започаткована у ранньому романтичному періоді (приблизно 1800 р.). Приймає спрощену форму одного або декількох частин (як правило, грається без перерв) з плавними змінами темпу та характеру твору. Найчастіше концертино, як традиційний концерт, зберігає його аранжування з трьох частин. Зазвичай він виконується у значно урізаній формі порівняно з романтичним блискучим концертом, він також має набагато простішу та менш офіційну внутрішню структуру. За своєю формою концертино повертається до оригінального способу концертування, заснованого на діалозі між сольним інструментом та оркестром, іноді навіть з використанням коротких фраз, як у «Концертино для фортепіано з оркестром» Артура Онеґґера (1925). До найвідоміших концертино епохи романтизму належать Концертино мі-бемоль мажор для кларнета та оркестру, op. 26 (1811) та Konzertstück для фортепіано з оркестром (1821) як Карла Марії фон Вебера, так і Konzertstück für Klavier und Orchester G-dur, op. 92 (Introduction und Allegro appassionato) (1849) Роберта Шумана. Як музична форма, концертино знову стало модним у 1930-х роках, про що свідчать «Konzertstück» Пола Хіндеміта для траутоніуму та струнного оркестру (1931) та «Concertino de printemps» для скрипки та оркестру, op. 135 (1934) Даріуса Мійо. (uk)
- Концерт (від лат. concerto — змагаюсь) — твір, в основі якого лежать принципи протиставлення звучання окремих груп виконавців, або виконавського колективу і соліста. (uk)
- Конце́рт (нем. Konzert от итал. concerto — гармония, согласие и от лат. concertare — состязаться) — музыкальное произведение, чаще всего для одного или нескольких солирующих инструментов с оркестром. Существуют также концерты для одного инструмента — без оркестра, концерты для оркестра — без строго определённых сольных партий, концерты для голоса (или голосов) с оркестром и концерты для хора а cappella. (ru)
- 协奏曲（義大利語：concerto，法語：concert，德語：Konzert），指一件（或数件）独奏乐器和乐队协同演奏，既有对比又相互交融的作品。 十八世紀之後，協奏曲漸漸演變出三種形式：大协奏曲（concerto grosso，形式上是樂團小群組、大群組的競合），独奏协奏曲（solo concerto，單人與樂團全體的互動），以及較為少見的樂隊協奏曲（ripieno concerto）。其中，独奏协奏曲由於能夠充分展現獨奏樂器的特色，又不失合奏的壯麗，自十九世紀起脫穎而出，受到近、現代觀眾的喜愛。 從科列里、托列里、韋瓦第到巴赫，协奏曲的語法取得了長足的進展，並在莫扎特筆下達到高峰。特別是莫札特可觀的廿七首鋼琴協奏曲創作，使得协奏曲自此成為足以與交響曲、弦樂四重奏鼎足而立的重要作曲類型。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- Koncert je hudební skladba pro jeden nebo několik sólových nástrojů s doprovodem orchestru. Od 18. století má obvykle sonátovou formu a do třetí (někdy i do druhé nebo eventuální čtvrté) věty se mnohdy vkládají tzv. kadence, původně improvizace, v nichž interpret předvádí svou virtuozitu. (cs)
- Concertino je italský název pro drobnější koncertní skladbu (přeloženo doslova: malý koncert). Méně často se tímto názvem označuje menší skupina sólových hudebníků. Název je někdy též užíván v souvislosti s hudebními soutěžemi (např. „Concertino Praga“ - mezinárodní soutěž mladých hudebníků, pořádaná každoročně Českým rozhlasem). Concertino je rozděleno do tří vět. 1. je veselá a rychlá, 2. smutná a pomalá a třetí temperamentní. Oblíbeným složením je např. spojení těchto hudebních nástrojů: troje housle, klavír a zobcová sopránová flétna. Lze napsat Concertino i pro violu, violoncello, kontrabas, hoboj a další kombinace. (cs)
- Das Instrumentalkonzert (allgemein genannt Konzert. Italienisch: Concerto) entstand in der Barockzeit als formale Gegenüberstellung von Soloinstrument(en) und Ensemble bzw. Orchester in abwechselndem künstlerischem Zusammenspiel von Tutti (alle) und Solo. (de)
- Konĉerto (itale concerto pr.: konĉerto, mem el latino) estas plurparta komponaĵo, en kiu eta ensemblo aŭ unu muzikilo dialogas kun plena orkestro. La termino aperas komence de la 17-a jarcento, unue kun ne vere difinita senco. Sed ĝi baldaŭ ekestis aplikita al komponaĵoj, en kiuj malegalaj muzikilaj aŭ voĉaj fortaĵoj estas opoziciigitaj kune. Tiel aperis unue en Italio la concerto grosso, ĉirkaŭ 1698, kie malgranda muzikilaro, concertino, dialogas kun la plena orkestro. (eo)
- Un concertino es un concierto corto en forma más libre. Normalmente toma la forma de una composición musical de un movimiento para instrumento solo y orquesta, aunque algunos concertinos están escritos en varios movimientos tocados sin pausa. (es)
- Como género musical tradicionalmente se conoce como concierto, abreviándolo de concerto per soli es una composición para uno, dos, tres o más instrumentos con acompañamiento orquestal. Como denominación históricamente anterior a concierto en este sentido y sinónima de este, aparece también el término concertante. (es)
- Un concertino est une œuvre musicale plus brève que le concerto. C'est aussi un groupe d'instruments dialoguant avec l'orchestre (ripieno) dans le concerto grosso. Le terme vient de l'italien concertino (XIXe siècle), diminutif de concerto. (fr)
- 協奏曲（きょうそうきょく、伊: 英: 仏: concerto、独: Konzert）は、今日では主として一つまたは複数の独奏楽器（群）と管弦楽によって演奏される多楽章からなる楽曲を指す。イタリア語のままコンチェルトともいう。 (ja)
- Il concerto è una forma musicale che prevede l’esecuzione di uno o di più strumenti solisti che sono accompagnati dall'orchestra. (it)
- コンチェルティーノ（伊: concertino）は、コンチェルタート様式に関する歴史的な概念と、楽種に関する近代的な概念の二つに分かれる。 (ja)
- 演奏会用小品（えんそうかいようしょうひん）と題する作品は、クラシック音楽に多数存在する。以下に記事が存在するものを列挙する。
* クラリネットとバセットホルンのための演奏会用小品第1番 - フェリックス・メンデルスゾーンの楽曲
* クラリネット、バセットホルンとピアノのための演奏会用小品第2番 - 同上
* ホルンと管弦楽のための演奏会用小品 - カミーユ・サン＝サーンスの楽曲 (ja)
- 협주곡(協奏曲) 또는 콘체르토(이탈리아어: concerto)는 관현악단이 협주 악기 독주자(soloist)와 함께 연주하는 서양 고전 음악으로, 악곡의 한 형식이다. 오늘날 의미하는 '협주곡'은 바로크 시대에 합주 협주곡과 함께 발생하였다. 합주 협주곡은 바로크 시대에 국한되지만, 협주곡은 오늘날에도 음악에서 중요한 지위를 차지하고 있다. 대부분 3악장 형식으로 구성된다. (ko)
- Een concerto of concert is een vorm van compositie waarbij verschillende instrumenten en/of instrumentengroepen met elkaar dialogeren of wedijveren. (nl)
- En konsert är i allmänhet ett musikverk för ett (ibland några) soloinstrument och orkester. Den kallas då också solokonsert. Verken är oftast flersatsiga och med den första satsen i sonatform med en längd om minst 20–30 minuter. Solostämman är vanligen tekniskt avancerad, ofta virtuos. Musiken kan ha formen av antingen en dialog mellan solist och orkester eller mer av solo med ackompanjemang interfolierade av orkesterpartier. En dubbelkonsert är en konsert för två soloinstrument och orkester. (sv)
- Концерт (від лат. concerto — змагаюсь) — твір, в основі якого лежать принципи протиставлення звучання окремих груп виконавців, або виконавського колективу і соліста. (uk)
- Конце́рт (нем. Konzert от итал. concerto — гармония, согласие и от лат. concertare — состязаться) — музыкальное произведение, чаще всего для одного или нескольких солирующих инструментов с оркестром. Существуют также концерты для одного инструмента — без оркестра, концерты для оркестра — без строго определённых сольных партий, концерты для голоса (или голосов) с оркестром и концерты для хора а cappella. (ru)
- 协奏曲（義大利語：concerto，法語：concert，德語：Konzert），指一件（或数件）独奏乐器和乐队协同演奏，既有对比又相互交融的作品。 十八世紀之後，協奏曲漸漸演變出三種形式：大协奏曲（concerto grosso，形式上是樂團小群組、大群組的競合），独奏协奏曲（solo concerto，單人與樂團全體的互動），以及較為少見的樂隊協奏曲（ripieno concerto）。其中，独奏协奏曲由於能夠充分展現獨奏樂器的特色，又不失合奏的壯麗，自十九世紀起脫穎而出，受到近、現代觀眾的喜愛。 從科列里、托列里、韋瓦第到巴赫，协奏曲的語法取得了長足的進展，並在莫扎特筆下達到高峰。特別是莫札特可觀的廿七首鋼琴協奏曲創作，使得协奏曲自此成為足以與交響曲、弦樂四重奏鼎足而立的重要作曲類型。 (zh)
- الكونشرتو (Concerto) تأليف موسيقي غربي كلاسيكي. هو صنف من التأليف الموسيقي وضع لآلة واحدة أو لعدة آلات مرافقة الفرقة الموسيقية، أي تقوم آلة أو آلتان أو ثلاث بأداء الدور الرئيسي، أما الفرقة فتكون مرافقة فقط. جاءت كلمة كونشرتو من الكلمة اللاتينية (كونسرتار) والكلمة الفرنسية (كونسرفاتوار) وتعني بذل الجهد أو الكفاح أو من كلمة (كونستوس) وتعني اشتراك عدة أصوات معاً. وقد برز هذا الصنف في عصر الباروك (1600-1750) ومهَّد لما ستكون عليه الموسيقى لاحقا والتي تحل محل الصوت البشري. (ar)
- El concert (de l'italià concerto, en plural concerti), és una composició musical molt utilitzada on un o més solistes interaccionen i dialoguen amb una orquestra. La forma més habitual és el concert per a solista, en què hi ha un sol instrument dialogant amb l'orquestra. D'origen italià, que seguia la forma característica de tres moviments extensos (ràpid, lent, ràpid), en els quals hom intercala una cadència o dues. Alguns concerts són per a dos o tres solistes (doble concert, ) i al segle xviii eren sovint anomenats simfonia concertant. (ca)
- Konzertstück (auch Concertino) ist ein Begriff aus der Musik. Er bezeichnet ein in der Regel einsätziges Konzert für Soloinstrument(e) und Orchester, seltener auch in mehreren ohne Pause ineinander übergehenden Sätzen. Das Konzertstück kann der Sonatenhauptsatzform folgen, sich aber auch formaler Anlagen wie dem Rondo, der Variation, dem Charakterstück oder freien Formen der Programmmusik bedienen. Beispiele für die Ende des 18. Jahrhunderts aufkommende und vor allem in der Romantik häufiger erscheinende Gattung sind das Konzertstück für Klavier und Orchester op. 79 (1821) sowie das Concertino für Klarinette und Orchester op. 26 (1811) von Carl Maria von Weber, das Konzertstück für Klarinette und Bassetthorn Nr. 1 (1832) von Felix Mendelssohn Bartholdy, oder Robert Schumanns Konzertstück f (de)
- Το κοντσέρτο (ιτ. concerto) είναι μουσική σύνθεση όπου ένα σόλο όργανο (και πιο σπάνια, περισσότερα από ένα) αντιπαραβάλλεται με μία ορχήστρα. Η καταγωγή του κοντσέρτου είναι αρκετά παλιά και προέρχεται από τον 15ο αιώνα, όπου είχε τελείως διαφορετική μορφή: ήταν φωνητικό, για λίγους μονωδούς και σολιστικά όργανα. Αργότερα προστέθηκε χορωδία και ορχήστρα και αυτό το είδος εξελίχθηκε στην καντάτα. Κατά την περίοδο του Μπαρόκ υπήρχαν τρία είδη οργανικών κοντσέρτων: (el)
- A concert piece (German: Konzertstück; French: pièce de concert, also morceau de concert) is a musical composition, in most cases in one movement, intended for performance in a concert. Usually it is written for one or more virtuoso instrumental soloists and orchestral or piano accompaniment. (en)
- Kontzertua (italieraz: concerto) instrumentu solista baterako edo batzuetarako eta orkestrarako idatzitako konposizioa. Barrokoan sortzen da (concerto grossorekin), eta Klasizismoan eta Erromantizismoan finkatzen da egitura (eta solista bakarra izatera jotzen du). Zenbait mugimenduz (eskuarki hiruz) osatuak izaten dira (arina-geldoa-arina). (eu)
- Une pièce de concert (en allemand : Konzerstück ou Concertstück, en italien : Concertino et en anglais : Concert Piece, termes équivalents au XIXe siècle) est une œuvre musicale concertante, destinée à un soliste et un orchestre en un seul mouvement, dont le schéma suit celui de la forme sonate plus ou moins strictement. Ces œuvres sont le plus souvent caractérisées par leur « brillant », dans le but de démontrer la virtuosité de l'artiste. (fr)
- Píosa ceoil a chumtar i gcomhair gléas aonair amháin (nó uaireanta níos mó) is ceolfhoirne. Ba choinséartónna móra na samplaí is luaithe, cosúil le saothair Corelli sna 1680idí, ag cur dhá ghrúpa gléasanna éagothroma i gcodarsnacht. Mar seo a bhí na coinséartónna luatha le Vivaldi thar éinne eile, agus ghlac Bach a fhoirm trí-ghluaiseachta siúd (tapa-mall-tapa) chuige féin. Ba é sin an caighdeán i gcoinséartónna Mozart is Beethoven freisin. Agus an bhéim ar rímháistrí uirlise sa 19ú céad, chum Liszt, Brahms, Tchaikovsky is Rachmaninov coinséartónna fíordheacra pianó is veidhlín nárbh fhéidir ach le rímháistrí a sheinm. Sa 20ú céad i gcoinséartónna cumadóirí cosúil le Bloch is Stravinsky, cumadh páirteanna na n-aonréadaithe comhionann le páirteanna na ceolfhoirne, agus dhruid cumadóirí eile (ga)
- Le concerto (pluriel : concertos ou concerti), mot français d'origine italienne, est une forme musicale, composée généralement de trois mouvements (un rapide, un lent, un rapide), où un ou plusieurs solistes dialoguent avec un orchestre. D'origine italienne, il se développa pendant la période baroque et fut une des formes musicales les plus prisées pendant les périodes classiques et romantiques. L'étymologie du terme renvoie à deux courants parallèles et complémentaires de son histoire. Concertare qui englobe l’idée de rivaliser, de se quereller, de lutter notamment en paroles, se différencie de conserere qui a une signification de lien, de jonction mais qui peut être aussi l’idée de mettre aux prises. La première acception détermine la base du concerto de soliste d’essence virtuose alors (fr)
- Koncert (łac. concerto – spieram się, walczę, współzawodniczę) – forma muzyczna, której istotą jest kontrastowanie partii zespołu (orkiestry) i partii solowej, zespołu i grupy solistów (concerto grosso), bądź samych partii solowych (np. koncerty wokalne). Pierwsze koncerty instrumentalne w swej obsadzie i konstrukcji przypominały wczesnobarokową sonatę solową czy canzonę instrumentalną jedno- lub wielogłosową z basso continuo. W muzyce polskiej słowa „concerto” jako pierwszy użył Adam Jarzębski do określenia utworów na 1-2 instrumentalne głosy solowe i basso continuo. (pl)
- Concertino (niem. Konzertstück) – utwór muzyczny na instrument solowy z towarzyszeniem orkiestry, pochodna koncertu. Nazwa jest włoskim zdrobnieniem słowa „koncert” (wł. concerto) i oznacza miniaturyzację tej formy muzycznej. W Niemczech przyjęła się nazwa Konzertstück. Jest rodzajem miniatury koncertowej, zapoczątkowanej w okresie wczesnego romantyzmu (ok. 1800). Przyjmuje uproszczoną formę jedno- lub kilkuczęściową (zwykle graną bez przerw), z płynnymi zmianami tempa i charakteru utworu. (pl)
- Концертино (італ. Concertino) — форма музичного твору для сольного інструменту з оркестром, малий концерт.Назва є італійським зменшувальним словом від слова «концерт» (Concerto) і означає мініатюризацію цієї музичної форми. У Німеччині була прийнята назва Konzertstück. Це своєрідна концертна мініатюра, започаткована у ранньому романтичному періоді (приблизно 1800 р.). Приймає спрощену форму одного або декількох частин (як правило, грається без перерв) з плавними змінами темпу та характеру твору. (uk)
|
