| dbo:abstract
|
- Acts of the Martyrs (Latin Acta Martyrum) are accounts of the suffering and death of a Christian martyr or group of martyrs. These accounts were collected and used in church liturgies from early times, as attested by Saint Augustine. These accounts vary in authenticity. The most reliable follow accounts from trials. Very few of these have survived. Perhaps the most reliable of these is the account of Saint Cyprian.The account of Scillitan Martyrs is also based on trial records, though it has been embellished with miraculous and apocryphal material. A second category, the "Passiones," are based on eyewitness accounts. These include the martyrdoms of Saint Ignatius of Antioch, Saint Polycarp, the Martyrs of Lyons, the famous Acts of Perpetua and Felicitas, and the Passion of Saint Irenaeus. In these accounts, miraculous elements are restricted, a feature that proved unpopular. These accounts were often later embellished with legendary material. A third category is accounts that are largely or purely legendary, probably with or without a kernel of historical information. The Acts of Saint Catherine of Alexandria and those of Saint George fall into this category. Eusebius of Caesarea was likely the first Christian author to produce a collection of acts of the martyrs. Besides these, there are romances, either written around a few real facts which have been preserved in popular or literary tradition, or else pure works of the imagination, containing no real facts whatever. Still, as they were written with the intention of edifying and not deceiving the reader, a special class must be reserved for hagiographical forgeries. To this must be relegated all those Acts, Passions, Lives, Legends, and Translations which have been written with the express purpose of perverting history, such, for instance, as the legends and translations falsely attaching a saint's name to some special church or city. (en)
- Las Actas de los mártires o Acta martyrum son los documentos literarios del proceso y muerte de los mártires. Las mejores ediciones son las realizadas por los bolandistas en sus obras Acta Sanctorum, Bibliotheca hagiographica latina, Bibliotheca hagiographica graeca y Bibliotheca hagiographica orientalis. El apelativo mártir (del griego martyr, testigo) se atribuyó en un principio a los Apóstoles, que fueron testigos de la vida y resurrección de Cristo (cf. Hch 1, 8) y a los primeros apóstoles, que por mantener ese testimonio afrontaron la muerte; con el tiempo la palabra mártir pasó a significar al cristiano que da con su sangre testimonio de su fe, para designar posteriormente a cualquier persona muerta por sus ideales. (es)
- Märtyrerberichte oder Märtyrerakten, eine besondere Form der Hagiographie, sind die historischen oder legendarischen Berichte über vor allem frühchristliche Märtyrer. Von besonderem Interesse sind die Märtyrerberichte aus den ersten drei Jahrhunderten, die häufig wichtige historische Quellen darstellen. Der historische Wert ist dabei jeweils historisch-kritisch zu betrachten. In jedem Fall bieten diese Akten einen Einblick in die Theologie und Frömmigkeit ihrer Entstehungszeit. Der Begriff Akten ist dabei im Sinne des lateinischen acta zu verstehen und bedeutet Taten oder Handlungen. Es handelt sich also nicht etwa um Gerichtsakten. Die bekanntesten höchstwahrscheinlich echten Märtyrerberichte sind:
* Das Martyrium des Polykarp (um 155 n. Chr.) ist der erste Bericht über einen Märtyrer in Kleinasien.
* Die Akten der Märtyrer von Scili (180 n. Chr.), ein Bericht über die Märtyrer in der nordafrikanischen Stadt , ist zugleich der älteste erhaltene christliche Text in lateinischer Sprache.
* Die Passio Perpetuae et Felicitatis (202 n. Chr.) mit persönlichen Aufzeichnungen zweier Märtyrinnen im Gefängnis; die Forschung diskutiert, ob der Text von Tertullian redigiert wurde.
* Die (258 n. Chr.) beschreiben das Lebensende des Bischofs Cyprian von Karthago.
* Die Acta Maximiliani berichten über einen numidischen Christen, der den Kriegsdienst verweigert (295 n. Chr.).
* Die Acta Alexandrinorum berichten über Verfolgung und Prozess alexandrinischer Griechen durch die römischen Kaiser (1.–3. Jh.). (de)
- Les Actes des Martyrs (latin : Acta Martyrum) sont des registres relatant les souffrances et la mort d'un martyr chrétien ou d'un groupe de martyrs. On les divise en trois catégories:
* Les procès verbaux du tribunal. Ceux qui existent encore sont très peu nombreux. Le plus parfait exemple peut être les Acta proconsularia de Cyprien de Carthage. Un autre exemple sont les Actes de saint Justin.
* Les Passions ou Martyres écrits par des chrétiens et basés sur les rapports de témoins oculaires. La Passion de Perpétue et Félicité est la plus fameuse. Autres exemples : le Martyre de Polycarpe et ceux d'Ignace d'Antioche et des Martyrs de Lyon, et la Passion de saint Irénée.
* Les légendes, généralement destinées à légitimer un culte et sans fondement historique certifié. À cette catégorie appartiennent les Actes de Catherine d'Alexandrie, de saint Georges et le Martyre de saint Clément. Parfois on les confond avec les Vita. Dans l'Église latine, on faisait depuis les premiers temps, comme attesté par saint Augustin, des collections des Actes des Martyrs et on les employait dans la liturgie. (fr)
- Gli Atti dei martiri (lat., Acta martyrum) sono, in senso stretto, i verbali dei processi dei primi martiri cristiani che si conclusero con la condanna a morte. In senso più ampio, l'espressione indica i racconti dei processi e degli ultimi momenti di vita dei martiri. (it)
- Akta męczenników, (łac.) Acta martyrum – antyczne, sztandarowe dla hagiografii chrześcijańskiej pierwotne dokumenty opisujące okoliczności aresztowania i męczeńskiej śmierci ofiar prześladowań religijnych. Spisywane początkowo w formie protokołów sądowych zawierały pytania i odpowiedzi czasem pełniły jednocześnie rolę informacji przybierając formę listów. Sprawozdania z procesu i egzekucji męczenników chrześcijańskich w Cesarstwie rzymskim (niekiedy powstawały też utwory opisujące prześladowania na innych obszarach, np. w państwie perskim). Mogły mieć formę listów, które kierowały do siebie gminy chrześcijańskie, protokołów sądowych, wyciągów z akt urzędowych czy relacji świadków. Z czasem przybrały również formę literackich opracowań tematu (tzw. passiones). Gatunek ustabilizował się w II w., ale za jego prototyp uznaje się relację o męczeństwie św. Szczepana, zawartą w Dziejach Apostolskich. Niektóre acta martyrum to m.in. Acta proconsularia sancti Cypriani episcopi et martyris, Martyrium Polycarpi oraz Passio SS. Montanii Lucii et aliorum martyrum Africanorum. Zdarzało się, że utwory te zbierano i łączono w jednym zbiorze. Najstarszym znanym łacińskim pismem chrześcijańskim są spisane w 180 roku Acta Scillitanorum („Akta męczenników z Scillium”). Mimo stosowania elementów literackich są świadectwem autentycznych wydarzeń. W późniejszych czasach „Aktami męczenników” zaczęto określać również gesta, passiones, vitae itp. Nie należy jednak ich mylić z „dziejami”. (pl)
- Atos dos mártires (latim Acta Martyrum) são relatos do sofrimento e da morte de um mártir cristão ou de um grupo de mártires. Esses relatos foram coletados e usados nas liturgias da igreja desde os primeiros tempos, como atestado por Santo Agostinho. Essas contas variam em autenticidade. Os relatos mais confiáveis dos ensaios. Muito poucos deles sobreviveram. Talvez o mais confiável deles seja o relato de São Cipriano. O relato dos mártires Sicilianos também é baseado em registros de ensaios, embora tenha sido embelezado com material milagroso e apócrifo. Uma segunda categoria, as "paixões", são baseados em relatos de testemunhas oculares. Estes incluem os martírios de Santo Inácio de Antioquia, São Policarpo, os Mártires de Lyon, os famosos Atos de Perpétua e Felicitas e a Paixão de Santo Irineu. Nesses relatos, elementos milagrosos são restritos, um recurso que se mostrou impopular. Esses relatos muitas vezes foram adornados com material lendário. Uma terceira categoria são contas que são amplamente ou puramente lendárias, provavelmente com ou sem um núcleo de informações históricas. Os Atos de Santa Catarina de Alexandria e os de São Jorge se enquadram nessa categoria. Eusébio de Cesareia foi provavelmente o primeiro autor cristão a produzir uma coleção de atos dos mártires. Além desses, existem romances, escritos em torno de alguns fatos reais que foram preservados na tradição popular ou literária, ou ainda obras puras da imaginação, que não contêm fatos reais. Ainda assim, como foram escritas com a intenção de edificar e não enganar o leitor, uma classe especial deve ser reservada para falsificações hagiográficas. Para isso, devem ser relegados todos os Atos, Paixões, Vidas, Lendas e Traduções que foram escritas com o objetivo expresso de perverter a história, como, por exemplo, as lendas e traduções que falsamente atribuem o nome de um santo a alguma igreja ou cidade especial. (pt)
- Акти мучеників (лат. Acta martyrum) – документи, в яких наводяться рішення римського суду про засудження на страту християн. Слід відрізняти Акти мучеників від Страстей, тобто оповідань про останні дні мучеників, і від Житій (Legendae), де легендарні елементи переплітаються з історичною реальністю. В Актах мучеників містяться повідомлення про допити мучеників суддями. Після того як християнство стало офіційною релігією Римської імперії, був відкритий доступ в державні архіви для ознайомлення з Актами мучеників. Найменування Acta martyrum і Acta sanctorum вживаються, як синоніми, хоча перші давніші, і "криваві свідчення" за віру відрізняються від благочестивого, аскетичного прожитого життя в звичайних умовах.Як найдавніші і справжні джерела для історії давньохристиянських мучеників вважаються офіційні протоколи, які зберігалися в архівах проконсулів або інших римських судилищ про допити над ними і вироки над ними. Такі римські (язичницькі) процесуальні акти (проконсульські акти або судові записи) (Acta proconsularia, praesidialia, judiciaria) в своєму незмінному прототипі в оригіналі не дійшли до нас, але не мало оповідань про мучеників є написано християнськими авторами, і включає їх , або містить витяг з них, - це цінне історичне зерно. Наприклад, в передмові до актів про постраждалих при Діоклетиані в 304 р. мучеників - Тарраті, Пробі і Андроникові йдеться, що автор купив за дорогу ціну - 200 динарів - потрібні акти у одного з офіційних чиновників. Суди над християнами як правило відбувалися публічно; при цьому записувались показання свідків. Суди складались з одного, двох і більше засідань. Обвинуваченому надавався час для зречення від християнської віри. Якщо обвинувачений все ж називав себе християнином, представник римської влади виголошував вирок, який записував секретар, публічно оголошував обвинуваченому і його негайно виконували. Якщо обвинувачений не був мешканцем столиці, готували протокол і досьє, щоб передати його наміснику провінції. Намісник міг вести справу закрито, у своєму кабінеті (in secretario) чи на публічному засіданні (pro tribunali). Розслідування могло включати тортури (quaesitio per tormenta). У богослужінні Акти мучеників виконували функцію літургійного читання; вони починалися з дати згідно римського місяця і року правління консулів. Християнська версія тексту додає заголовок або передмову, в яких обвинувачений називається мучеником або блаженним мучеником. У тексті, що представляє собою скорочення судового першоджерела, підкреслюється християнський характер відповідей обвинуваченого, доклад доповнюється розповіддю про виконання вироку. На закінчення наводиться текст, який прославляє мученика. Латинські Акти мучеників, як правило, точно відтворюють судові акти і збереглися в редакції IV ст. Грецькі Акти мучеників, крім актів Юстина і частково Аполлонія, виявляють розвиток у бік літературно оброблених Страстей (Passiones). Заслуговує також уваги в оповіданнях про мучеників ті, мучеництва, що спиралися на офіційні джерела, часто з'являлися у вигляді листів якої-небудь громади або єпископа її до інших громадам або іншим будь-яким адресатам про християнина, частково у вигляді повчальних оповідань (gesta miartyrum, passiones) для власного вживання певною громадою. 1.
* Так, наприклад, про Passio Polycarpi, повідомляється в листі громади Смирни до громади Фригійської в Филомелі, - листі збереженому у Євсевія (Ц. І. IV, 15) та в 5 грецьких манускриптах. 2.
* Epistola ecclesiarum Viennensis et Lugdunensis до християн Азії, Фракії про гоніння на них при Марку Аврелії в 177 р. (Євсевій Кесарійський. Ц. І. V, 1-2). 3.
* Листи Діонісія Олександрійського та інших єгипетських християн про перенесені страждання під час Декієвих гонінь (у ЄВС. Ц. І. VI, 41-42). 4.
* Далі в багатьох листах Кипріяна містяться розповіді про сповідників і мучеників північної Африки (особ. Ер. XX, XXI, XXII, XXXIX, XXVII, XL і ін.). Склад мученицької літератури в західних Церквах, особливо в римській, як свідчить Liber pontificalis, був набагато більшим і складнішим. Там записи велися відомими церковними писарями, як вони і позначаються "Scripta notariorum ecclesiae". Також цей рід літератури, з якого відомі Рюінартовскі збори запозичує більшість свого змісту (всього 106 муч.), В своїх головних частинах сходить до дуже давнього часу: 1.
* до часу Марка Аврелія - Acta s. Justini philosophi et martyris і його співтоваришів; майже з того ж часу Acta Carpi, Papyli et Agathonicae пор. . IV. 15, 48; у Harnack'a Texte und Untersuch. B. III, s. 433; 2.
* до часу Коммода і Септимія Севера: 3. 1.
* passio sanctorum scilitanorum (180 р. VII, 17) при проконсулі Вігілії Сатурніну - шість християн - Сперат, Нарцал, Ціттік, Доната, Секунда і вести. Текст відрізняється стислістю і строгою об'єктивністю (останнє видання Uscher 1889); 4. 2.
* Acta Apollonii одного знатного християнина, сповідав свою віру в великій промові в сенаті, перед суддею перенісши і усіченого мечем (185 м), що згадується у Євсевія - V, 21 і у Ієроніма De vir. illustr. 42., 5. 3.
* Passio SS. Perpetuae et Felicitatis, в двох редакціях переданий розповідь про мучеництво в 203, VII, ймовірно, в Карфагені, 5 катекумен - Перпетуї, Феліцітата, Револоти, Сатурн і Сатурніна. 6.
* До Декіо-Валеріановскому часу належать мучеництва Піонія (Єві. IV, 15, 47), Ахація, Максима, Лукіана і Маркиона, єп. Фруктуоз і його двох дияконів - Авгур і Євлогія, і особливо розповідь про знаменитого мученика Кіпріану. 7.
* За 20-річний період від Діоклетіана до смерті Лікінія (304-324 р) було багато вбитих християн; про них, за утратою Евсевіева Зборів, є сумнівні оповіді - Див. Preuschen, Texte und Untersuch. і Harnack, Geschichte der altchrist. Literatur +1894, s. 807-837. Що стосується такого роду мученицької літератури, яка не ґрунтується на справжніх мученицьких актах, то вона перевершує за кількістю в дуже значній мірі Acta sincera, втім містить, разом з легендою, в більшій чи меншій мірі і історичне зерно. За часом подібна література простягається багато вперед, ніж справжні акти; вона включає в себе майже весь пишно розрісся матеріал апостольської легенди. У зміст її входить, наприклад, мучеництво св. Ігнатія богоносця, що збереглося в двох редакціях - Martyrium Colbertinum et Vaticanum; весь цей матеріал з'явився тільки в IV і V столітті; багато в ньому заперечується. До цієї ж літературі належать Acta Nerei et Achillei, Passio Felicitatis et septem filiorum, Acta Cypriani et Justini і інші. Зборів мученицьких актів для цілей повчання - окремих чи осіб, або цілих громад - повинні були початися ще в найдавніші часи. Так і було. Початковому варіанті їх були календарі , що фіксували дні пам'яті мучеників однієї громади, або декількох. На існування таких Calendaria(Також Diptycha) вказує кілька разів св. Кипріян (ер. 12, 39). З вказівок Арнобія (IV, 36) та Пруденція (Peristeph. 1, 24) можна зробити висновок про існування мучеництва в календарній формі в західних Церквах далеко в доконстантіновское час. З плином часу, календарні рамки значно розширюються - починається більш-менш докладний виклад обставин смерті мученика. Мабуть, перший зайнявся цією справою Євсевій Кесарійський; у нього було два твори про мучеників: одна велика робота, яка носила Назва Αρχαίων μαρτυρίων συναγωγή (або αναγραφή - не дійшло до нас. Вказівки на неї містяться в Ц.І. Євсевія (IV, 15, 47; V prooem. V, 4, 3, і V, 21,5). Цей твір намагалося об'єднати весь мартирологічного матеріал древньої Церкви (пор. Harnack, Gesch. I, 808). В кінці VI століття, цього твору не було ні в Олександрії, ні в Римі (Григорій Великий epist VIII, 29). Інше - коротке його твір про палестинських мучеників часів Діоклетіана збереглося до нас. На початку VIII книги Ц.І. Євсевія йому дається зміст Σύγγραμμα περι των εν Παλαιστίνη μαρτυρησάντων. Обидва роду мартирологічного збірок і календарно-статистичний жанр і культивована Євсевієм розлоге виклад історії мучеників утвердилися в літературі наступних часів. Acta martyrum . Розповіді про кінець життя християнських мучеників виробляли здавна особливу чарівність на верующее серце. Ще з давніх-давен намагалися вшанувати річний день смерті мученика через святкове богослужіння (Mart. S. Polyc. XVIII, 3) і часто було читано в подібних випадках зображення мучеництва (Acta ss. Perpet. Et Felic. I, 21). Уже Євсевій зробив повне зібрання мученицьких актів, які відомі тепер тільки з цитат (Єві. Ц. І. IV, 15,47; V proem.). Збережені досі звістки про мучеників перших століть можна розділити на три групи:
* Одні є службовими документами (Amtliche Urkunden), протоколи отримані від судових писарів (acta, gesta), передані або оброблені в формі або характері повчальних читань.
* Інші записи (Aufzeichnungen) свідки очей або вух (passiones), які не мають відбитка офіційного суду, але претендують на повну високу оцінку історика.
* Третю групу утворюють розповіді пізнішої дати, які частково розширюють древній ескіз (Vorlage) і прикрашають, почасти більш-менш спираються на вільні вигадки. Найдавніші акти лежать в окружному посланні громади Смирні про мучеництво їх 86-річного сина Полікарпа, 22 лютого 156 року, і деяких інших християн Смирни. (uk)
- Житие-мартирий (лат. Acta Martyrum — мученические акты) — тип житийной церковной литературы, в которой описывается жизнь христианских мучеников. Термин происходит от греческого слова мученик (греч. martiros). (ru)
|
