This HTML5 document contains 258 embedded RDF statements represented using HTML+Microdata notation.

The embedded RDF content will be recognized by any processor of HTML5 Microdata.

Namespace Prefixes

PrefixIRI
dbpedia-elhttp://el.dbpedia.org/resource/
dbthttp://dbpedia.org/resource/Template:
dbpedia-nohttp://no.dbpedia.org/resource/
dbpedia-svhttp://sv.dbpedia.org/resource/
wikipedia-enhttp://en.wikipedia.org/wiki/
dbpedia-fihttp://fi.dbpedia.org/resource/
n11http://hy.dbpedia.org/resource/
dbrhttp://dbpedia.org/resource/
dbpedia-ethttp://et.dbpedia.org/resource/
n17http://commons.wikimedia.org/wiki/Special:FilePath/
n43http://polyhymnion.org/swv/
n50http://
dbpedia-frhttp://fr.dbpedia.org/resource/
n45http://ky.dbpedia.org/resource/
dctermshttp://purl.org/dc/terms/
rdfshttp://www.w3.org/2000/01/rdf-schema#
dbpedia-cshttp://cs.dbpedia.org/resource/
n42http://polyhymnion.org/adc/
rdfhttp://www.w3.org/1999/02/22-rdf-syntax-ns#
n26http://d-nb.info/gnd/
n18http://dbpedia.org/resource/File:
dbphttp://dbpedia.org/property/
dbpedia-eohttp://eo.dbpedia.org/resource/
dbpedia-euhttp://eu.dbpedia.org/resource/
xsdhhttp://www.w3.org/2001/XMLSchema#
dbpedia-ukhttp://uk.dbpedia.org/resource/
dbohttp://dbpedia.org/ontology/
dbpedia-srhttp://sr.dbpedia.org/resource/
dbpedia-vihttp://vi.dbpedia.org/resource/
dbpedia-pthttp://pt.dbpedia.org/resource/
dbpedia-huhttp://hu.dbpedia.org/resource/
dbpedia-jahttp://ja.dbpedia.org/resource/
n23http://uz.dbpedia.org/resource/
dbchttp://dbpedia.org/resource/Category:
dbpedia-anhttp://an.dbpedia.org/resource/
dbpedia-plhttp://pl.dbpedia.org/resource/
dbpedia-dehttp://de.dbpedia.org/resource/
dbpedia-ruhttp://ru.dbpedia.org/resource/
yagohttp://dbpedia.org/class/yago/
n20http://muhi.siba.fi/muhi/bin/view/Articles/
wikidatahttp://www.wikidata.org/entity/
dbpedia-nlhttp://nl.dbpedia.org/resource/
goldhttp://purl.org/linguistics/gold/
yago-reshttp://yago-knowledge.org/resource/
n15https://global.dbpedia.org/id/
dbpedia-ithttp://it.dbpedia.org/resource/
provhttp://www.w3.org/ns/prov#
dbpedia-nnhttp://nn.dbpedia.org/resource/
foafhttp://xmlns.com/foaf/0.1/
dbpedia-alshttp://als.dbpedia.org/resource/
dbpedia-zhhttp://zh.dbpedia.org/resource/
dbpedia-kohttp://ko.dbpedia.org/resource/
n54http://sscm-jscm.press.uiuc.edu/v2/no1/
freebasehttp://rdf.freebase.com/ns/
dbpedia-eshttp://es.dbpedia.org/resource/
owlhttp://www.w3.org/2002/07/owl#

Statements

Subject Item
dbr:Passacaglia
rdf:type
yago:Relation100031921 owl:Thing yago:Word106286395 yago:LanguageUnit106284225 yago:Abstraction100002137 yago:WikicatMusicalForms yago:Form106290637 yago:Part113809207
rdfs:label
パッサカリア Passacaglia Пасакалія Pasakaljo Pasacalle 帕薩卡利亞舞曲 Passacaglia Kalejira Passacaglia Passacaglia Πασσακάλια Passacaille Passacaglia Passacaglia Passacaglia Пассакалья 파사칼리아 Passacaglia
rdfs:comment
Kalejira, biribilketa edo karrikadantza,kalez kale musikaren erritmoarekin egiten den ibilbide dantzatua da, gehienbat herriko jaietan, erromerietan eta manifestaldietan ematen dena. Ohituraz, euskal kulturan kalejirak euskal musika instrumentuekin egin izan dira. Hasiera batean txistu eta danbolinarekin, eta geroago, XIX. mendean eskusoinu txikia (trikiti eta infernuko hauspo izenez ere ezaguna) Euskal Herrira heldu bezain laster, panderoaren eta eskusoinu txikiaren laguntzaz. Euskal folkloreko beste instrumentu batzuekin ere osotu egiten dira biribilketak, albokarekin adibidez. Horrek ez du esan nahi, euskaldunak ez diren beste instrumentuen laguntzaz kalejirarik egin ezin daitekeenik. Izan ere, kalejira bat osatzeko edozein instrumentu izan liteke baliagarri nahiz eta ez den maiz egiten. Passacaglia (czyt. passakalja; wł., z hiszp. pasacalle „piosenka uliczna”, od pasar „przechodzić” i calle „ulica”; fr. passacaille) – hiszpańska pieśń z towarzyszeniem gitary wykonywana na ulicy, w XVII w. – taniec w metrum trójdzielnym. Passacaglia (spanska, från passacalle promenera), var ursprungligen (från 1600-talet) en form av spansk gatumusik/folksång framförd till gitarrackompanjemang. Den förekommer numera i Portugal, Kuba och Argentina. Cirka 1640 blev Passacaglia en hovdans. En passacaglia som den används i konstmusik eller klassisk musik är i tre fjärdedelstakt och kännetecknas av ett bastema eller basostinato som upprepas genom hela eller större delen av stycket. Ibland tas temat upp av de andra stämmorna i kanon eller som variationer. Пассака́лия, также пассакалья (итал. passacaglia, исп. pasacalle, от pasar ― проходить и calle ― улица) ― провожальная песня, позднее танец испанского происхождения, первоначально исполнявшийся на улице в сопровождении гитары при отъезде гостей с празднества (отсюда и название). Впоследствии жанр инструментальной музыки и связанная с ним разновидность вариационной формы. Характерные черты пассакалии: торжественно-трагический характер, медленный темп, трёхдольный метр, минорный лад, форма вариаций на бассо остинато с первоначальным изложением одноголосной темы в басу. В качестве музыкальной темы, пассакалья, наряду с сарабандой, чаконой и фолией, повлияла на общеевропейскую композиторскую практику. 帕薩卡利亞舞曲（義大利語：Passacaglia；義大利語發音：[pasːaˈkaʎːa]），或譯作帕薩卡亞舞曲，是巴洛克時期晚期的一种曲式，起源于17世紀早期的西班牙，該字有‘过道’的意思。 這種曲式常常被使用於嚴肅的樂段，且通常（但非總是）以持續低音及寫成。 Die Passacaglia (...ˈkalja, italienisch [ˌpas.saˈkaʎ.ʎa], auch passacagli; französisch passacaille [pasaˈkaj], auch passecaille; spanisch: pasacalle [pasaˈkaʎe]) ist ein Tanz und eine Variationsform des Barocks in einem Dreiermetrum. Sie steht meistens in Moll und wirkt sanft und melancholisch. Passacaglia (čti passakalja) je hudební forma vzniklá v barokním období původně ve Španělsku. Passacaglia dosáhla svého největšího rozkvětu v barokní době, ale lze se s ní setkat u skladatelů 20. století. Používali ji rovněž skladatelé atonální hudby (např. Arnold Schönberg). Jedná se o skladbu zpravidla vážného charakteru, často vystavěnou na ostinátním basu a třídobém taktu. Jde obvykle o kontrapunktické variace, v nichž skladatel opřádá „tvrdošíjné“ (ostinátní) téma v basu novými kontrapunkty. Kontrapunktické variace jsou opakem variací, jejichž téma se mění po stránce melodické, rytmické, stylizační (tzv. formální variace), nebo též po stránce harmonické a formální (tzv. charakteristické variace). Een passacaglia (of passacalia) is een (waarschijnlijk van een 16e-eeuwse Spaanse dans afgeleide) compositie in meestal driedelige maatsoort over een , die doorgaans eerst alleen klinkt en vervolgens herhaald wordt waarbij de boven- en middenstemmen een contrapuntische en harmonische relatie met deze basmelodie aangaan. De passacaglia als compositorisch hoogstandje is ontstaan in de barok (1600-1750) uit de gelijknamige dans. De chaconne is zeer nauw verwant aan de passacaglia. Enkele beroemde voorbeelden uit die tijd zijn: Η πασσακάλια ή πασακάλια είναι μουσική φόρμα της εποχής του μπαρόκ, κύριο χαρακτηριστικό της οποίας είναι το επαναλαμβανόμενο βάσιμο σε τρίσημο ρυθμό. Έλκει την καταγωγή της από την Ισπανία του 17ου αιώνα, όπου πρωτο-εμφανίστηκε ως μουσική χορού, ενώ αργότερα έλαβε τη θέση της στη σουίτα, αλλά και ως αυτόνομο οργανικό κομμάτι. Δείγματα πασσακάλιας έχουμε από τον Φρανσουά Κουπρέν, τον Γιόχαν Σεμπάστιαν Μπαχ, τον Ντήτριχ Μπουξτεχούντε, αλλά και από σύγχρονους συνθέτες, όπως τον Γκιέργκι Λίγκετι, τον Ντμίτρι Σοστακόβιτς και τον . パッサカリア（伊: passacaglia, 西: pasacalle, 仏: passacaille, 独: passacalia）は、主に17世紀から18世紀にかけて用いられた音楽形式の1つ。 パッサカリアはスペインに起源を持ち、スペイン語の pasear （歩く）と calle （通り）に由来している。パッサカリアは17世紀初期にはギターで和音を奏するリトルネッロ（歌の前奏・間奏などの器楽演奏部分）を意味していた。 パッサカリアに対する言及は1605年頃のスペインの文献に初めて現れる。によるギターのためのタブラチュア Nuova inventione d'intavolatura per sonare li balletti sopra la chitarra spagniuola （1606年）に収録されているパッサカリアは I-IV-V-I という和音連続である。通常の記譜法で書かれたパッサカリアの最初の例はジローラモ・フレスコバルディの『トッカータ集第2巻』（1627年）の Partite sopra passacagli である。 フランスではパッサカリア（パッサカーユ）は荘重な3拍子の器楽舞曲として扱われるようになった。しばしばロンド形式をとり、シャコンヌとの区別は曖昧となった。 Пасакалія (фр. passacaille, італ. passacaglia, ісп. pasacalle, від pasar — проходити і calle — вулиця) — спочатку іспанська пісня, а з кінця XVI століття — танець святкового або маршеподібного характеру, який виконувався на вулицях під час проводів гостей по закінченні свята. З другої половини XVII століття — як велика і розвинена музична форма переважно поліфонічного складу. Стала відомою завдяки творчості німецьких композиторів-органістів Йоганна Пахельбеля, Дітріха Букстегуде, Йоганна Себастьяна Баха, Георга Генделя. The passacaglia (/pæsəˈkɑːliə/; Italian: [passaˈkaʎʎa]) is a musical form that originated in early seventeenth-century Spain and is still used today by composers. It is usually of a serious character and is often based on a bass-ostinato and written in triple metre. ( 다른 뜻에 대해서는 파사칼리아 (베베른) 문서를 참고하십시오.) 파사칼리아(Passacaglia)는 하나의 선율을 먼저 저성부에서 몇 번이고 반복하여 차츰 다른 성부에서도 차례로 변주해 가는 형식을 말한다. 파사칼리아와 샤콘은 원래는 다른 것이었으나 실제로는 특히 명기되어 있는 외에는 구별되지 않는 경우가 많다. 둘다 에스파냐계의 완만한 3박자의 춤곡으로 반복하는 주제의 진행형과 리듬형에는 서로 큰 상이점이 있었던 것으로 보인다. 17세기에는 둘다 기악곡 형식으로 중요시되어, 나중에는 모음곡 속에도 들어가게 되었다. 그리고 그 당시에는 변주곡으로 된 형태만이 문제가 되었으며, 속도가 반드시 완만한 것이 아닌 것과 3박자가 아닌 것도 나왔다. 예를 들면 베토벤의 제3교향곡 <영웅>의 종악장은 알레그로 몰토의 4분의 2박자이며, 브람스의 <하이든 변주곡>의 종곡은 2분의 2박자로 되어 있다. A passacaglia (ou passacale, ou passacalha) é um estilo de composição musical baseada num tema, que é repetido constantemente no baixo, e em variações sobre esse tema na melodia principal. A forma da passacaglia é tema e variação. No decorrer da música, o baixo também pode sofrer variações. Forma musical amplamente utilizada no Barroco, caiu em desuso até o século XX, quando alguns compositores voltaram a utilizá-la, sobretudo para a composição de trilhas sonoras cinematográficas. La passacaille est un genre musical pratiqué aux XVIIe et XVIIIe siècles et une danse. El pasacalle es una forma musical de ritmo vivo y de origen popular español de principios del siglo XVII, interpretada originalmente por músicos ambulantes, como lo refleja su etimología (pasar por la calle). Los términos derivados passacaglia (en italiano) y passacaille (en francés) también se emplean para designar dicha forma musical. La passacaglia (in francese passacaille, dal termine spagnolo pasacalle, in italiano anticamente anche passacaglio, passagallo, passacagli, passacaglie; lett. passa-strada) è una forma musicale, di origine spagnola, basata sulla variazione continua su di un tenor. Il nome deriva dallo spagnolo e significa passare la calle, cioè la strada, termine che rivela la provenienza popolare da musicisti girovaghi. La pasakaljo (hisp pasar una calle „laŭiri straton“) origine estas hispana popoldanco. En la 16-a jarcento la danco alvenis en Francio kaj Italio, kie li estis prezentata kiel baleto.pLa muzika formo de la pasakaljo estas kontrapunkta variacio. La temo estas plejofte kvar- aŭ kvintakta ostinata basmelodio, sur kio evoluas la variacioj. Male al la parenca formo de la ĉakono la pasakaljo plejparte aperas en minortonaloj.La verŝajne plej fama pasakaljo de la barokepoko estas la pasakaljo en c-minoro por orgeno (BWV 582) de Johann Sebastian Bach.
foaf:depiction
n17:Storace-passacaglia-facsimile.png n17:AutograafBach582_2.jpg
dcterms:subject
dbc:Baroque_music dbc:Baroque_dance dbc:Musical_forms
dbo:wikiPageID
185258
dbo:wikiPageRevisionID
1083360478
dbo:wikiPageWikiLink
dbr:The_Turn_of_the_Screw_(opera) dbr:Serialism dbr:Sylvius_Leopold_Weiss dbr:Dieterich_Buxtehude dbr:Juan_Bautista_Cabanilles dbr:Chaconne dbr:Musical_form dbr:Symphony_No._15_(Shostakovich) dbr:Claudio_Monteverdi dbr:Symphony_No._4_(Brahms) dbr:Felix_Mendelssohn dbr:George_Frideric_Handel dbr:Passacaglia_and_Fugue_in_C_minor,_BWV_582 dbr:Johann_Kuhnau dbr:Harpsichord dbr:Nobilissima_Visione dbr:Gaspar_Sanz dbr:Ralph_Vaughan_Williams dbr:Alessandro_Piccinini dbr:Zeitschrift_für_Musikwissenschaft dbr:Witold_Lutosławski dbr:Paul_Hindemith dbr:Tetrachord dbr:Stanley_Sadie dbr:Anton_Webern dbr:Peter_Grimes dbr:Serenade_for_Tenor,_Horn_and_Strings dbr:Arnold_Schoenberg n18:Storace-passacaglia-facsimile.png dbr:Rosary_Sonatas dbr:François_Couperin dbr:Strum dbr:Sigfrid_Karg-Elert dbr:Paulo_Galvão dbc:Baroque_music dbr:Ostinato dbr:Das_Marienleben dbr:Piano_Trio_No._2_(Shostakovich) dbr:Variations_on_a_Theme_by_Haydn dbr:Pierrot_Lunaire dbr:Josef_Rheinberger dbr:Triple_metre dbr:Cello_suites_(Britten) dbr:Ennemond_Gaultier dbr:Georg_Muffat dbr:Descending_tetrachord dbr:Antonio_Vivaldi dbr:Symphony_No._8_(Shostakovich) dbr:Francesc_Guerau dbr:Johann_Caspar_Kerll dbr:Max_Reger dbr:Johan_Halvorsen dbr:Dido's_Lament dbr:Denis_Gaultier dbr:Dido_and_Aeneas dbr:Esaias_Reusner dbr:Jean-Baptiste_Lully dbr:Metre_(music) dbr:Daniel_Gregory_Mason dbr:Armide_(Lully) dbr:Clarence_Lucas dbr:Lute dbr:Alban_Berg dbr:John_Tyrrell_(musicologist) dbr:Leo_Sowerby dbr:Violin_Concerto_No._1_(Shostakovich) dbr:Septet_(Stravinsky) dbr:Concerto_for_Orchestra_(Lutosławski) dbr:Robert_de_Visée dbr:String_Quartet_No._10_(Shostakovich) dbr:Aria dbr:Bernardo_Pasquini dbr:Santiago_de_Murcia dbr:Ballet dbr:Gottlieb_Muffat dbr:Johann_Pachelbel dbr:Jacques_Bittner dbr:Louis_Couperin dbr:The_Holy_Sonnets_of_John_Donne dbr:Constant_Lambert dbr:Break_(music) dbr:Roman_Turovsky-Savchuk dbr:Girolamo_Frescobaldi dbc:Musical_forms dbr:Billy_Budd_(opera) dbr:Cadence_(music) dbr:Bandura dbr:Variation_(music) dbc:Baroque_dance dbr:Heinrich_Ignaz_Franz_Biber dbr:String_Quartet_No._2_(Britten) dbr:Giovanni_Girolamo_Kapsperger dbr:Julian_Kytasty n18:AutograafBach582_2.jpg dbr:Johann_Heinrich_Schmelzer dbr:Henry_Purcell dbr:Death_in_Venice_(opera) dbr:String_Quartet_No._3_(Britten) dbr:Johannes_Brahms dbr:Neoclassical_music dbr:Marcello_Vitale dbr:Spain dbr:Wozzeck dbr:Nocturnal_after_John_Dowland dbr:Johann_Sebastian_Bach dbr:Igor_Stravinsky dbr:Luigi_Boccherini dbr:Baroque_guitar dbr:Albert_Herring dbr:Percy_Goetschius dbr:Giovanni_Felice_Sances dbr:Rondo dbr:Cello_Symphony_(Britten) dbr:Organ_(music) dbr:Second_Viennese_School dbr:Classical_music dbr:Benjamin_Britten dbr:Dmitri_Shostakovich dbr:Hans_Huber_(composer)
dbo:wikiPageExternalLink
n20:rom_konsertto6%3Fs= n42:music-download.htm n43:ostinato.html n50:www.fzmw.de n54:silbiger.html
dbp:reference
Hudson, Richard. 1970. "Further Remarks on the Passacaglia and Ciaconna". Journal of the American Musicological Society 23, no. 2 : 302–14. Silbiger, Alexander. 2001. "Passacaglia". The New Grove Dictionary of Music and Musicians, second edition, edited by Stanley Sadie and John Tyrrell. London: Macmillan Publishers. Goetschius, Percy. 1915. The Larger Forms of Musical Composition: An Exhaustive Explanation of the Variations, Rondos, and Sonata Designs, for the General Student of Musical Analysis, and for the Special Student of Structural Composition. [New York]: G. Schirmer. Henderson, Lyn. 2000. "Shostakovich and the Passacaglia: Old Grounds or New?" Musical Times 141, no. 1870 : 53–60. 0001-01-29 Stein, Leon. 1959. "The Passacaglia in the Twentieth Century". Music and Letters 40, no. 2 : 150–53. Bukofzer, Manfred. 1947. Music in the Baroque Era. New York: W. W. Norton. Fischer, Kurt von. 1958. "Chaconne und Passacaglia: Ein Versuch". Revue Belge de Musicologie / Belgisch Tijdschrift voor Muziekwetenschap 12:19–34. Hudson, Richard. 1971. "The Ripresa, the Ritornello, and the Passacaglia." Journal of the American Musicological Society 24, no. 3 : 364–94. Silbiger, Alexander. 1996. "Passacaglia and Ciaccona: Genre Pairing and Ambiguity from Frescobaldi to Couperin". Journal of Seventeenth-Century Music 2, no. 1. Schmitt, Thomas. 2010. "Passacaglio ist eigentlich eine Chaconne. Zur Unterscheidung zweier musikalischer Kompositionsprinzipien." Frankfurter Zeitschrift für Musikwissenschaft 13:1–18. Lucas, Clarence. 1908. The Story of Musical Form. The Music Story Series, edited by Frederick J. Crowest. London: The Walter Scott Publishing Co., Ltd.; New York: Charles Scribner’s Sons. Walker, Thomas. 1968. "Ciaccona and Passacaglia: Remarks on Their Origin and Early History". Journal of the American Musicological Society 21, no. 3 : 300–20. Handel, Darrell. 1970. "Britten's Use of the Passacaglia", Tempo, new series no. 94 : 2–6.
owl:sameAs
dbpedia-als:Passacaille dbpedia-fr:Passacaille n11:Պասսակալիա dbpedia-ko:파사칼리아 dbpedia-zh:帕薩卡利亞舞曲 wikidata:Q752329 n15:4v63H dbpedia-hu:Passacaglia n23:Passakalya dbpedia-an:Pasavilla dbpedia-cs:Passacaglia n26:4173476-2 dbpedia-fi:Passacaglia dbpedia-ja:パッサカリア dbpedia-sr:Пасакаља dbpedia-es:Pasacalle dbpedia-eo:Pasakaljo dbpedia-no:Passacaglia dbpedia-eu:Kalejira dbpedia-uk:Пасакалія dbpedia-de:Passacaglia yago-res:Passacaglia dbpedia-pt:Passacaglia dbpedia-nn:Passacaglia dbpedia-sv:Passacaglia n45:Пассакалья dbpedia-nl:Passacaglia dbpedia-it:Passacaglia freebase:m.0199v5 dbpedia-vi:Passacaglia dbpedia-el:Πασσακάλια dbpedia-et:Passakalja dbpedia-pl:Passacaglia dbpedia-ru:Пассакалья
dbp:wikiPageUsesTemplate
dbt:Wikicite dbt:Harvid dbt:Short_description dbt:Sfn dbt:In_lang dbt:Citation_needed dbt:IPAc-en dbt:Music_in_spanish dbt:IPA-it dbt:Music_of_Spain dbt:Reflist dbt:Authority_control
dbo:thumbnail
n17:Storace-passacaglia-facsimile.png?width=300
dbo:abstract
La passacaille est un genre musical pratiqué aux XVIIe et XVIIIe siècles et une danse. 帕薩卡利亞舞曲（義大利語：Passacaglia；義大利語發音：[pasːaˈkaʎːa]），或譯作帕薩卡亞舞曲，是巴洛克時期晚期的一种曲式，起源于17世紀早期的西班牙，該字有‘过道’的意思。 這種曲式常常被使用於嚴肅的樂段，且通常（但非總是）以持續低音及寫成。 La passacaglia (in francese passacaille, dal termine spagnolo pasacalle, in italiano anticamente anche passacaglio, passagallo, passacagli, passacaglie; lett. passa-strada) è una forma musicale, di origine spagnola, basata sulla variazione continua su di un tenor. Il nome deriva dallo spagnolo e significa passare la calle, cioè la strada, termine che rivela la provenienza popolare da musicisti girovaghi. Essa sostanzialmente è una derivazione ben determinata della ciaccona, con la quale per l'appunto presenta grandi affinità. La passacaglia prevede una linea melodica, normalmente enunciata la prima volta da sola, che può fungere alternativamente da basso (e in questo caso suggerisce l'armonia), da canto (e quindi può essere armonizzata in modi diversi) o da parte interna.La ciaccona, invece, prevede una serie di variazioni su un basso che soggiace a una regola ferrea: si muove dalla tonica alla dominante, con moto ascendente o discendente, cromatico o diatonico, ma il tutto con dovute e giustificate eccezioni, e procede dal suo inizio sino alla fine come un tutt'uno, seguendo una direzione univoca e quindi considerando le variazioni che la compongono come parte integrante dell'intera composizione.La passacaglia solo in un secondo momento diviene una sorta di danza popolare, ma nel periodo barocco è stata praticamente monopolizzata dalla musica colta diventando una forma molto utilizzata nei più disparati contesti.Addirittura un celebre basso di passacaglia, La Follia di Spagna, divenne uno dei temi più in voga in tutta l'Europa barocca, e numerosissimi compositori, fino ad arrivare ai tempi moderni, si sono cimentati a musicarlo (per esempio Antonio Vivaldi, Arcangelo Corelli, Alessandro Scarlatti, Jean-Baptiste Lully, Francesco Geminiani, Marin Marais, Johann Sebastian Bach nella , Georg Friedrich Händel nella celebre Sarabanda, Antonio Salieri, Ludwig van Beethoven, Franz Liszt nella sua Rapsodia Spagnola, Sergej Rachmaninov, e anche celebri chitarristi virtuosi dell'800 come Mauro Giuliani o Fernando Sor o anche . Oltre che come forma a sé stante (capolavori del genere sono la Passacaglia in do minore BWV 582 di Johann Sebastian Bach e la Passacaglia in re minore BuxWV 161 di Dietrich Buxtehude), la passacaglia può essere parte costitutiva e integrante di altre forme musicali. Ad esempio lo stesso Bach la utilizza nel Crucifixus della Messa in Si minore, mentre Johannes Brahms la impiega per terminare le Variazioni su di un tema di Haydn e nel IV movimento della Sinfonia n.4 la cui passacaglia è costruita su 35 variazioni sul tema della cantata BWV 150 di J.S.Bach. Degna di nota è anche la passacaglia che apre il quinto atto della tragédie en musique Armide di Jean-Baptiste Lully. In ambito dodecafonico, Hanns Eisler utilizza la passacaglia nei suoi Vierzehn arten den regen zu beschreiben, come forma per il nr. 10 "presto etude". Questa forma ha avuto grande successo presso moltissimi compositori di tutte le epoche. Per quanto riguarda il '900 vanno ricordate la celebre Passacaglia per orchestra op. 1, debutto compositivo ufficiale di Anton Webern e il terzo tempo del Concerto n. 1 per violino e orchestra op.77 di Šostakovič. パッサカリア（伊: passacaglia, 西: pasacalle, 仏: passacaille, 独: passacalia）は、主に17世紀から18世紀にかけて用いられた音楽形式の1つ。 パッサカリアはスペインに起源を持ち、スペイン語の pasear （歩く）と calle （通り）に由来している。パッサカリアは17世紀初期にはギターで和音を奏するリトルネッロ（歌の前奏・間奏などの器楽演奏部分）を意味していた。 パッサカリアに対する言及は1605年頃のスペインの文献に初めて現れる。によるギターのためのタブラチュア Nuova inventione d'intavolatura per sonare li balletti sopra la chitarra spagniuola （1606年）に収録されているパッサカリアは I-IV-V-I という和音連続である。通常の記譜法で書かれたパッサカリアの最初の例はジローラモ・フレスコバルディの『トッカータ集第2巻』（1627年）の Partite sopra passacagli である。 パッサカリア及びチャッコーナ（シャコンヌ）は芸術音楽の領域に取り込まれるようになって、共にオスティナート・バスに基づく3拍子の変奏曲となり、関係が深くなっていった。主にパッサカリアは短調、チャッコーナは長調の定型が用いられた。フレスコバルディの Cento partite sopra passacagli （1637年）ではパッサカリアとチャッコーナが交互に現れる箇所がある。 フランスではパッサカリア（パッサカーユ）は荘重な3拍子の器楽舞曲として扱われるようになった。しばしばロンド形式をとり、シャコンヌとの区別は曖昧となった。 ドイツのパッサカリアはフランスとイタリア両国から影響を受けている。シャコンヌとの関係はより複雑化し、マッテゾン、ヴァルター、クヴァンツといったドイツの理論家は、パッサカリアとシャコンヌの違いを明らかにしようとしたが、徒労に終わっている。 Пассака́лия, также пассакалья (итал. passacaglia, исп. pasacalle, от pasar ― проходить и calle ― улица) ― провожальная песня, позднее танец испанского происхождения, первоначально исполнявшийся на улице в сопровождении гитары при отъезде гостей с празднества (отсюда и название). Впоследствии жанр инструментальной музыки и связанная с ним разновидность вариационной формы. Характерные черты пассакалии: торжественно-трагический характер, медленный темп, трёхдольный метр, минорный лад, форма вариаций на бассо остинато с первоначальным изложением одноголосной темы в басу. В качестве музыкальной темы, пассакалья, наряду с сарабандой, чаконой и фолией, повлияла на общеевропейскую композиторскую практику. Passacaglia (spanska, från passacalle promenera), var ursprungligen (från 1600-talet) en form av spansk gatumusik/folksång framförd till gitarrackompanjemang. Den förekommer numera i Portugal, Kuba och Argentina. Cirka 1640 blev Passacaglia en hovdans. En passacaglia som den används i konstmusik eller klassisk musik är i tre fjärdedelstakt och kännetecknas av ett bastema eller basostinato som upprepas genom hela eller större delen av stycket. Ibland tas temat upp av de andra stämmorna i kanon eller som variationer. Välkända passacaglior har skrivits av till exempel Johann Sebastian Bach, Dietrich Buxtehude, Händel, Johannes Brahms i fjärde symfonins final, Paul Hindemith i Das Maienleben, Benjamin Britten i Peter Grimes, Maurice Ravel i pianotrion, Arnold Schönberg i Pierrot Lunaire, Alban Berg i Wozzeck och Anton Webern i Passacaglia. Tema till en passacaglia av Dmitrij Sjostakovitj (preludium nr 12 i giss-moll ur 24 preludier och fugor, op. 87): Passacaglia är nästan identisk med chaconne. Det förekommer en diskussion om huruvida den ena börjar med upptakt och inte den andra. Man diskuterar också om det ena är en harmoniföljd och den andra en basmelodi. Kalejira, biribilketa edo karrikadantza,kalez kale musikaren erritmoarekin egiten den ibilbide dantzatua da, gehienbat herriko jaietan, erromerietan eta manifestaldietan ematen dena. Ohituraz, euskal kulturan kalejirak euskal musika instrumentuekin egin izan dira. Hasiera batean txistu eta danbolinarekin, eta geroago, XIX. mendean eskusoinu txikia (trikiti eta infernuko hauspo izenez ere ezaguna) Euskal Herrira heldu bezain laster, panderoaren eta eskusoinu txikiaren laguntzaz. Euskal folkloreko beste instrumentu batzuekin ere osotu egiten dira biribilketak, albokarekin adibidez. Horrek ez du esan nahi, euskaldunak ez diren beste instrumentuen laguntzaz kalejirarik egin ezin daitekeenik. Izan ere, kalejira bat osatzeko edozein instrumentu izan liteke baliagarri nahiz eta ez den maiz egiten. Kalejira izena kale eta bira hitzak uztartuz sortua da, kalez kale mugitzeko erabiltzen diren martxak baitira. Bakoitzak bere erritmoari jarraiki batak besteari eskuak emanez, kate luzea sortuz dantzatu ohi da. Bira horietan geldiuneak egiten dira, beste dantza batzuk egiteko, fandangoak eta , edota tragoren bat hartzeko. Hortaz euskal gizartearen harremanak sendotzeko erabilia izan den ohituratzat jo dezakegu biribilketa. Kalejiraren beste esanahietako bat musikaren metrika eta doinuari erreparatzen diona da. Hain zuzen, hasieran aipatutako ibilbide horietarako erabiltzen den doinuari erreparatzen dio. Musikaren ikuspegitik aztertzen baldin bada, 6/8ko konpasetan idatzita dagoen dantza bat da. El pasacalle es una forma musical de ritmo vivo y de origen popular español de principios del siglo XVII, interpretada originalmente por músicos ambulantes, como lo refleja su etimología (pasar por la calle). Los términos derivados passacaglia (en italiano) y passacaille (en francés) también se emplean para designar dicha forma musical. The passacaglia (/pæsəˈkɑːliə/; Italian: [passaˈkaʎʎa]) is a musical form that originated in early seventeenth-century Spain and is still used today by composers. It is usually of a serious character and is often based on a bass-ostinato and written in triple metre. A passacaglia (ou passacale, ou passacalha) é um estilo de composição musical baseada num tema, que é repetido constantemente no baixo, e em variações sobre esse tema na melodia principal. A forma da passacaglia é tema e variação. No decorrer da música, o baixo também pode sofrer variações. Forma musical amplamente utilizada no Barroco, caiu em desuso até o século XX, quando alguns compositores voltaram a utilizá-la, sobretudo para a composição de trilhas sonoras cinematográficas. Η πασσακάλια ή πασακάλια είναι μουσική φόρμα της εποχής του μπαρόκ, κύριο χαρακτηριστικό της οποίας είναι το επαναλαμβανόμενο βάσιμο σε τρίσημο ρυθμό. Έλκει την καταγωγή της από την Ισπανία του 17ου αιώνα, όπου πρωτο-εμφανίστηκε ως μουσική χορού, ενώ αργότερα έλαβε τη θέση της στη σουίτα, αλλά και ως αυτόνομο οργανικό κομμάτι. Δείγματα πασσακάλιας έχουμε από τον Φρανσουά Κουπρέν, τον Γιόχαν Σεμπάστιαν Μπαχ, τον Ντήτριχ Μπουξτεχούντε, αλλά και από σύγχρονους συνθέτες, όπως τον Γκιέργκι Λίγκετι, τον Ντμίτρι Σοστακόβιτς και τον . ( 다른 뜻에 대해서는 파사칼리아 (베베른) 문서를 참고하십시오.) 파사칼리아(Passacaglia)는 하나의 선율을 먼저 저성부에서 몇 번이고 반복하여 차츰 다른 성부에서도 차례로 변주해 가는 형식을 말한다. 파사칼리아와 샤콘은 원래는 다른 것이었으나 실제로는 특히 명기되어 있는 외에는 구별되지 않는 경우가 많다. 둘다 에스파냐계의 완만한 3박자의 춤곡으로 반복하는 주제의 진행형과 리듬형에는 서로 큰 상이점이 있었던 것으로 보인다. 17세기에는 둘다 기악곡 형식으로 중요시되어, 나중에는 모음곡 속에도 들어가게 되었다. 그리고 그 당시에는 변주곡으로 된 형태만이 문제가 되었으며, 속도가 반드시 완만한 것이 아닌 것과 3박자가 아닌 것도 나왔다. 예를 들면 베토벤의 제3교향곡 <영웅>의 종악장은 알레그로 몰토의 4분의 2박자이며, 브람스의 <하이든 변주곡>의 종곡은 2분의 2박자로 되어 있다. Een passacaglia (of passacalia) is een (waarschijnlijk van een 16e-eeuwse Spaanse dans afgeleide) compositie in meestal driedelige maatsoort over een , die doorgaans eerst alleen klinkt en vervolgens herhaald wordt waarbij de boven- en middenstemmen een contrapuntische en harmonische relatie met deze basmelodie aangaan. De passacaglia als compositorisch hoogstandje is ontstaan in de barok (1600-1750) uit de gelijknamige dans. De chaconne is zeer nauw verwant aan de passacaglia. Enkele beroemde voorbeelden uit die tijd zijn: * Heinrich von Biber: Passacaglia voor viool solo uit de Rozenkranz-Sonate. * Henry Purcell: Chacony uit "The Fairy Queen" ; Chacony in g klein voor strijkers * Johann Sebastian Bach: Passacaglia voor orgel solo, waarschijnlijk de beroemdste passacaglia aller tijden en veelvuldig georkestreerd, onder anderen door Ottorino Respighi en Leopold Stokowski. * Georg Friedrich Händel: Passacaille in g klein voor klavecimbel (slot uit de suite nr 7 HWV 432) * Dietrich Buxtehude: Passacaglia in d voor orgel; Chaconne in c klein en e klein * J.S. Bach: Canzone voor orgel solo in d klein. Een zeer vocaal, expressief gedacht stuk, dit in tegenstelling tot de meer instrumentaal gedachte en virtuoos geschreven passacaglia. * J.S. Bach: Chaconne uit de Tweede partita voor solo viool. Deze compositie kan een drieluik genoemd worden, verwijzend naar de Drie-eenheid. Felix Mendelssohn en Robert Schumann componeerden pianobegeleidingen bij deze compositie, en Ferruccio Busoni maakte een beroemd geworden pianotranscriptie van dit werk. Ook Johannes Brahms bewerkte haar voor piano, maar dan alleen voor de linkerhand. Joseph Joachim Raff orkestreerde de chaconne. Een bijzondere vorm van de passacaglia is de - bas, waarbij een chromatisch dalende baslijn klinkt. Zij werd in de barok ook veelvuldig gebruikt, bijvoorbeeld in * Henry Purcell: "Dido and Aeneas": Dido's Lament: "When I am laid in Earth" * J.S. Bach: "Crucifixus" uit de Hohe Messe. In de negentiende eeuw raakte de vorm in onbruik. Felix Mendelssohn Bartholdy herontdekte de barokke klankstructuren. De bewondering voor Johann Sebastian Bach blijkt overduidelijk uit Mendelssohns eigen Passacaglia in c voor orgel. Johannes Brahms die zich ook erg voor oudere muziek en contrapuntische technieken interesseerde, gebruikte in het laatste deel van zijn vierde symfonie in e opus 98 de passacagliatechniek. Dit deed hij echter zo vloeiend en ten dienste van het verhaal van de muziek, dat een luisteraar het pas werkelijk merkt wanneer hij hierop gewezen wordt. In de 20e eeuw wordt de passacaglia weer dankbaar aangegrepen om lengte te scheppen in de composities, hetgeen aldoor moeilijker werd door de toegenomen harmonische en instrumentale mogelijkheden. Beroemd is de Passacaglia opus 1 voor orkest van Anton Webern, leerling van Arnold Schönberg. Als groot liefhebber van Bachs orgelwerken schreef Max Reger uiteraard ook passacaglia's. De Nederlander Rudolf Escher verwerkte veelvuldig passacaglia's in zijn muziek, zoals in zijn tweede symfonie. In 1938 schreef hij een magistrale passacaglia voor orgel solo. De Utrechtse organist Mees van Huis schreef twee passacaglia's voor orgel. Tevens leverden Hendrik Andriessen, Gabriël Verschraegen, en zijn leerling George Stam bijdragen aan dit (orgel)genre. Die Passacaglia (...ˈkalja, italienisch [ˌpas.saˈkaʎ.ʎa], auch passacagli; französisch passacaille [pasaˈkaj], auch passecaille; spanisch: pasacalle [pasaˈkaʎe]) ist ein Tanz und eine Variationsform des Barocks in einem Dreiermetrum. Sie steht meistens in Moll und wirkt sanft und melancholisch. Passacaglia (czyt. passakalja; wł., z hiszp. pasacalle „piosenka uliczna”, od pasar „przechodzić” i calle „ulica”; fr. passacaille) – hiszpańska pieśń z towarzyszeniem gitary wykonywana na ulicy, w XVII w. – taniec w metrum trójdzielnym. Passacaglia wariacyjna wykształcona w XVII w. opiera się na wariacjach ostinatowych (powtarzające się schematy w basie) i wykazuje związki z chaconne i formą trzyczęściową. Stosowana była jako utwór samodzielny lub wchodziła w skład kantaty, suity, symfonii. Szczytową formę osiągnęła w muzyce organowej i klawesynowej u kompozytorów takich jak: Johann Kaspar Kerll, Dietrich Buxtehude, Georg Muffat, Louis Couperin, François Couperin Le Grand, Johann Sebastian Bach, Georg Friedrich Händel, Josef Rheinberger, Johannes Brahms, Max Reger, Feliks Nowowiejski, Frank Martin, Mykoła Kołessa, Marian Sawa i inni. La pasakaljo (hisp pasar una calle „laŭiri straton“) origine estas hispana popoldanco. En la 16-a jarcento la danco alvenis en Francio kaj Italio, kie li estis prezentata kiel baleto.pLa muzika formo de la pasakaljo estas kontrapunkta variacio. La temo estas plejofte kvar- aŭ kvintakta ostinata basmelodio, sur kio evoluas la variacioj. Male al la parenca formo de la ĉakono la pasakaljo plejparte aperas en minortonaloj.La verŝajne plej fama pasakaljo de la barokepoko estas la pasakaljo en c-minoro por orgeno (BWV 582) de Johann Sebastian Bach. Ankaŭ la Crucifixus en la meso en b-minoro estas laŭforme pasakaljo sen finala fugo. Ekde la epoko de la malfrua romantikismo komponistoj sub la influo de la orgenverkaro de Bach denove komponis orgenpasakaljojn (ofte kun finala fugo). Ankaŭ novklasikismaj komponistoj uzis ĉi tiun formon. Eminentaj ezemploj: * Johann Nepomuk David: Antaŭludo kaj pasakaljo pri „Wach auf, wach auf du deutsches Land“ * Sigfrid Karg-Elert: Pasakaljo kaj fugo pri B-A-C-H op. 150 * Flor Peeters: Pasakaljo kaj fugo e-minoro op. 42 * Max Reger: Antaŭludo, pasakaljo kaj fugo e-minoro op. 127 * : Pasakaljo kaj finalo pri B-A-C-H op. 39, Verlag F. E. C. Leuckart, Leipzig 1905 (Erstdruck) * Richard Wetz: Pasakaljo kaj fugo d-minoro op. 55 Elstaraj pasakaljo-komponaĵoj de la 20-a jarcento devenas ankaŭ de Dmitrij Ŝostakoviĉ, kiu verkis kelkajn malrapidajn movimentoj de grandaj verkoj (2-a pianosonato, 8-a simfonio, 2-a pianotrio, 1-a violonkonĉerto) laŭ tiu ĉi formo. Al la plej famaj orkestropasakaljoj ankaŭ apartenas la Pasakaljo d-Moll op. 1 de Anton Webern kaj la pasakaljo en la 4-a movimento de la 4-a simfonio de Johannes Brahms. Passacaglia (čti passakalja) je hudební forma vzniklá v barokním období původně ve Španělsku. Passacaglia dosáhla svého největšího rozkvětu v barokní době, ale lze se s ní setkat u skladatelů 20. století. Používali ji rovněž skladatelé atonální hudby (např. Arnold Schönberg). Jedná se o skladbu zpravidla vážného charakteru, často vystavěnou na ostinátním basu a třídobém taktu. Jde obvykle o kontrapunktické variace, v nichž skladatel opřádá „tvrdošíjné“ (ostinátní) téma v basu novými kontrapunkty. Kontrapunktické variace jsou opakem variací, jejichž téma se mění po stránce melodické, rytmické, stylizační (tzv. formální variace), nebo též po stránce harmonické a formální (tzv. charakteristické variace). Пасакалія (фр. passacaille, італ. passacaglia, ісп. pasacalle, від pasar — проходити і calle — вулиця) — спочатку іспанська пісня, а з кінця XVI століття — танець святкового або маршеподібного характеру, який виконувався на вулицях під час проводів гостей по закінченні свята. З другої половини XVII століття — як велика і розвинена музична форма переважно поліфонічного складу. Стала відомою завдяки творчості німецьких композиторів-органістів Йоганна Пахельбеля, Дітріха Букстегуде, Йоганна Себастьяна Баха, Георга Генделя. Наприкінці XVIII століття пасакалія зникла з композиторської практики більше ніж на 100 років і відродилася у XX столітті як структурно самостійний розділ інструментального циклічного твору або оперного антракту.
gold:hypernym
dbr:Form
prov:wasDerivedFrom
wikipedia-en:Passacaglia?oldid=1083360478&ns=0
dbo:wikiPageLength
14311
foaf:isPrimaryTopicOf
wikipedia-en:Passacaglia