| dbo:abstract
|
- The Ukrainian orthography (Ukrainian: Украї́нський право́пис, romanized: Ukrainskyi pravopys) is orthography for the Ukrainian language, a system of generally accepted rules that determine the ways of transmitting speech in writing. Until the last quarter of the 14th century Old East Slavic orthography was widespread. The Cyrillic alphabet generally corresponded to the sound structure of the Old East Slavic language. For example, orthography consistently conveyed the softness and hardness of sounds — а, о, ы, оу, ъ were written after hard consonants, and ѧ, є, и, ю, ь were written after soft consonants. The letters ж, ч, ш, ц conveyed soft consonants. From the 12th century the orthography changes: ъ and ь decline, there is a double spelling (чьто and что), and instead of these, the letters о, е (хочьть and хочеть) are used, labial and hissing begin to lose softness (new spelling въсѣмъ instead of вьсѣмь). In the 15th and 16th centuries the orthography of written texts changed according to the rules developed in the Bulgarian city of Tarnovo by scribes under the guidance of Patriarch Euthymius (the second South Slavic orthographic influence): forms appear primarily in confessional-style texts твоа, всеа, accents are placed at the beginning and end of the word. The rules of the Tarnovo school are reflected in the spelling, which was normalized in the work "Slovenian Grammar" by Zizanii Lavrentii in 1596. From the 17th century changes in the Ukrainian orthography come from Meletius Smotrytskyi's «Ґрамма́тіки Славе́нския пра́вилное Cv́нтаґма» in 1619, when the letter ґ, the digraphs дж and дз, as well as й were introduced; in the orthography of the magazine "Mermaid of the Dniester" in 1837 the letter є was first used in its modern meaning, and also first introduced digraphs йо, ьо; in 1856, when first extended consonants began to be denoted by two letters (весіллє — now "весілля"), changes to Kulishivka P. Zhitetsky and K. Mikhalchuk in the "Notes of the South-Western Branch of the Russian Geographical Society" in 1874-1875, when the letter ї began to be used in its present meaning; zhelekhivka of 1886 with the final establishment of the use of the letters е, є, и and the apostrophe in their present meaning, to the spelling of B. Hrinchenko (hrinchenkivka) in the "Dictionary of the Ukrainian language" for 1907–1909, which is the basis of modern spelling. From the beginning of the 18th century most Ukrainian orthographic systems use the "Civil Script" (simplified writing of Cyrillic letters), only M. Hatsuk in 1860 proposed to use "pre-Petrine" Cyrillic. There were also attempts to Latinize the Ukrainian language, which is still being debated. As stated in the preface to the , it "is an organic continuation of the and ." "The orthography commission at the Department of Literature, Language and Art Studies of the UkrSSR Academy of Sciences prepared and approved the third edition on November 14, 1989 (published in 1990)." On June 8, 1992, the Cabinet of Ministers of Ukraine accepted the proposal of the Academy of Sciences, the Ministry of Education and the Ministry of Culture of Ukraine to introduce the orthographic norms of the third edition into language practice starting in 1992. Subsequently, the Naukova Dumka Publishing House of the National Academy of Sciences of Ukraine republished the spelling. At the same time, “at first, stereotypical reprints of spelling continued to be numbered (1993 - 4th edition, corrected and supplemented, in 1994 an additional edition with the same initial data was printed, 1996 - 5th, stereotype., 1997 - 6th, stereotype. , 1998 - 7th, stereotype.), Then simply noted without numbering that the reprint is stereotypical (1999, 2000, 2002, 2003, 2004, 2005), and in the latter (2007, 2008, 2010, 2012) there is no bibliographic description at all". There is no bibliographic description in the new version of the Ukrainian orthography of 2019. (en)
- Орфография украинского языка или Украинское правописание (укр. Український правопис) — совокупность общепринятых и общеобязательных правил украинского языка, которые определяют способы передачи речи на письме. (ru)
- Український правопис — правопис для української мови, система загальноприйнятих правил, які визначають способи передавання мовлення на письмі. До останньої чверті XIV ст. був поширений давньоукраїнський правопис. Кирилична абетка загалом відповідала звуковому складу давньоукраїнської мови. Наприклад, правопис послідовно передавав м'якість та твердість звуків — після твердих приголосних завжди писали а, о, ы, оу, ъ, після м'яких приголосних писали ѧ, є, и, ю, ь. Літери ж, ч, ш, ц передавали м'які приголосні. З XII ст. правопис зазнає змін: занепадають ъ та ь, виникає подвійне написання (чьто та что), замість цих літер уживаються о, е (хочьть і хочеть), губні й шиплячі починають утрачати м'якість (нове написання въсѣмъ замість вьсѣмь). У XV — XVI ст. правопис письмових текстів змінюється відповідно до правил, розроблених у болгарському місті Тирнові книжниками під керівництвом патріарха Євтимія (другий південнослов'янський орфографічний вплив): у текстах насамперед конфесійного стилю з'являються форми твоа, всеа, ставляться знаки наголосу на початку та в кінці слова. Правила тирновської школи відображені в орфографії, яку нормалізував у праці «Грамматіка словєнска» Зизаній Лаврентій у 1596 р. Від XVII ст. зміни в українському правописі відбуваються від «Ґрамма́тіки Славе́нския пра́вилное Cv́нтаґма» Мелетія Смотрицького в 1619 р., коли до абетки було офіційно введено літеру ґ, диграфи дж та дз, а також й, правопису «Граматики малоросійського наріччя» Олексія Павловського 1818 р., коли на позначення звуку [i] стала вживатися винятково літера і, правопису часопису «Русалка Днѣстровая» 1837 р., коли вперше було використано літеру є в її сучасному значенні, а також уперше введено диграфи йо, ьо, кулішівки 1856 р., коли вперше подовжені приголосні почали позначатися двома літерами (весіллє — зараз «весілля»), змін до кулішівки П. Житецького та К. Михальчука в «Записках Південно-Західного відділення Російського географічного товариства» в 1874–1875 р.р., коли літера ї почала вживатися в її сьогоднішньому значенні, желехівки 1886 р. з остаточним усталенням уживання літер е, є, и та апострофа в їхньому сьогоднішньому значенні, до правопису Б. Грінченка (грінченківки) у «Словарі української мови» за 1907–1909 р.р., що є основою сучасної орфографії. Від початку XVIII ст. в більшості українських орфографічних систем використовується «гражданський шрифт» (спрощене написання літер кирилиці), лише М. Гатцук у 1860 р. пропонував використовувати «допетрівську» кирилицю. Як зазначено у передмові до українського правопису третього видання, воно «є органічним продовженням першого (1946 р.) і другого (1960 р)». «Орфографічна комісія при Відділенні літератури, мови й мистецтвознавства АН УРСР підготувала і 14 листопада 1989 р. затвердила третє видання (надруковане 1990 р.)». 8 червня 1992 р. Кабінет Міністрів України прийняв пропозицію Академії наук, Міністерства освіти і Міністерства культури України про запровадження в мовну практику починаючи з 1992 року правописних норм третього видання. В подальшому Видавництво «Наукова думка» НАН України перевидавало правопис. При цьому «спершу продовжували нумерувати стереотипні перевидання правопису (1993 — 4-е вид, виправлене й доповнене, 1994-го видрукувано додатковий наклад з тими ж вихідними даними, 1996 — 5-е, стереотип., 1997 — 6-е, стереотип., 1998 — 7-е, стереотип.), потім просто зазначали без нумерації, що перевидання стереотипне (1999, 2000, 2002, 2003, 2004, 2005), а в останніх (2007, 2008, 2010, 2012) бібліографічний опис взагалі відсутній». Відсутній бібліографічний опис й у чинної редакції правопису 2019 року. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Орфография украинского языка или Украинское правописание (укр. Український правопис) — совокупность общепринятых и общеобязательных правил украинского языка, которые определяют способы передачи речи на письме. (ru)
- The Ukrainian orthography (Ukrainian: Украї́нський право́пис, romanized: Ukrainskyi pravopys) is orthography for the Ukrainian language, a system of generally accepted rules that determine the ways of transmitting speech in writing. From the 12th century the orthography changes: ъ and ь decline, there is a double spelling (чьто and что), and instead of these, the letters о, е (хочьть and хочеть) are used, labial and hissing begin to lose softness (new spelling въсѣмъ instead of вьсѣмь). (en)
- Український правопис — правопис для української мови, система загальноприйнятих правил, які визначають способи передавання мовлення на письмі. До останньої чверті XIV ст. був поширений давньоукраїнський правопис. Кирилична абетка загалом відповідала звуковому складу давньоукраїнської мови. Наприклад, правопис послідовно передавав м'якість та твердість звуків — після твердих приголосних завжди писали а, о, ы, оу, ъ, після м'яких приголосних писали ѧ, є, и, ю, ь. Літери ж, ч, ш, ц передавали м'які приголосні. (uk)
|
