| dbo:abstract
|
- Venelin Yordanov Ganev (Bulgarian: Венелин Йорданов Ганев; 16 February 1880 – 25 March 1966) was a Bulgarian lawyer, diplomat, and politician. He was a leading authority on commercial law, and after the Communist coup d'état on 9 September 1944 was one of the regents of underage tsar Simeon II. (en)
- Wenelin Jordanow Ganew (bułg. Венелин Йорданов Ганев; ur. 18 lutego 1880 w Ruse, zm. 25 marca 1966 w Sofii) – bułgarski polityk i prawnik, profesor prawa Uniwersytetu Sofijskiego, minister sprawiedliwości (1919), deputowany do Zwyczajnego Zgromadzenia Narodowego 21. (1923–1927) kadencji. (pl)
- Венелін Йорданов Ганев (болг. Венелин Йорданов Ганев 16 лютого 1880, Русе — 25 березня 1966, Софія) — болгарський юрист і політичний діяч. Регент Болгарії (1944–1946), академік Болгарської академії наук. Вивчав філософію і право в Лейпцигу (1897–1898) і Женеві (1898–1901), також отримав в Женеві вищу музичну освіту (1901). З 1908 року —ординарний доцент енциклопедії та філософії права, з 1913 року — екстраординарний професор філософії і загальної теорії права Софійського університету, в 1918–1947 роках — ординарний професор кафедри торгового права юридичного факультету Софійського університету. У 1914–1915 і 1916–1918 роках — декан юридичного факультету Софійського університету. З 7 травня по 6 жовтня 1919 року — міністр юстиції в уряді Теодора Теодорова. З липня 1919 був членом болгарської делегації на мирних переговорах в Парижі (його щоденник за період з 27 липня по 22 вересня 1919 року був опублікований в 2005 році). У 1920–1922 роках — посланник (повноважний міністр) у Франції. У 1908–1923 роках — член Радикально-демократичної партії, в 1923 разом з більшою частиною своїх колег по партії вступив в політичне об'єднання «Демократична змова», з якого вийшов в 1925 році, будучи незгодним з авторитарним курсом кабінету Александра Цанкова і перейшов у опозицію до уряду. У 1923–1927 роках — депутат 21-их Народних Зборів. У 1926–1940 роках — займався адвокатською практикою в Софії. Дотримувався ліберальних політичних поглядів, представник гуманістичної традиції у болгарській та європейської правової думки. Засновник Ліги захисту прав людини-першої правозахисної організації в Болгарії. Під час Другої світової війни як незалежний інтелектуал приєднався до опозиційного Вітчизняному фронту, протестував проти планів депортації болгарських євреїв в Німеччину. Після перевороту 9 вересня 1944 року став одним з трьох регентів, які керували Болгарією при малолітньому царі Симеоні II (разом з Тодором Павловим і ). Як регент співчував опозиції, був противником розширення впливу Болгарської комуністичної партії, в серпні 1945 звернувся до Союзної контрольної комісії з проханням відкласти парламентські вибори на більш пізній термін (що відповідало вимогам опозиції). Після ліквідації в Болгарії монархії перестав бути регентом (18 вересня 1946). У 1947 році запропонував демократичний проєкт конституції, який не був прийнятий парламентом, натомість депутати проголосували за комуністичний варіант основного закону. Як прихильник опозиційних політичних сил зазнавав утисків з боку влади: в 1947 році був висланий в Дряново, в 1948 році позбавлений звання академіка. 30 березня 1990 року посмертно реабілітований, 27 березня 1991 року був поновлений в лавах Академії наук. (uk)
- Венелин Йорданов Га́нев (16 февраля 1880, Русе— 25 марта 1966, София) — болгарский юрист и политический деятель. Регент Болгарии (1944—1946), академик Болгарской академии наук. Изучал философию и право в Лейпциге (1897—1898) и Женеве (1898—1901), также получил в Женеве высшее музыкальное образование (1901). С 1908 — ординарный доцент энциклопедии и философии права, с 1913 — экстраординарный профессор философии и общей теории права Софийского университета, в 1918—1947 — ординарный профессор кафедры торгового права юридического факультета Софийского университета. В 1914—1915 и 1916—1918 — декан юридического факультета Софийского университета. С 7 мая по 6 октября 1919 — министр юстиции в правительстве Теодора Теодорова. С июля 1919 был членом болгарской делегации на мирных переговорах в Париже (его дневник за период с 27 июля по 22 сентября 1919 опубликован в 2005). В 1920—1922 — посланник (полномочный министр) во Франции. В 1908—1923 — член Радикально-демократической партии, в 1923 вместе с большей частью своих коллег по партии вступил в политическое объединение «Демократический сговор», из которого вышел в 1925, будучи несогласным с авторитарным курсом кабинета Александра Цанкова и перейдя в оппозицию к правительству. В 1923—1927 — депутат 21-го обыкновенного Народного собрания. В 1926—1940 занимался адвокатской практикой в Софии. Придерживался либеральных политических взглядов, представитель гуманистической традиции в болгарской и европейской правовой мысли. Основатель Лиги защиты прав человека — первой правозащитной организации в Болгарии. Во время Второй мировой войны как независимый интеллектуал присоединился к оппозиционному Отечественному фронту, протестовал против планов депортации болгарских евреев в Германию. После переворота 9 сентября 1944 стал одним из трёх регентов, управлявших Болгарией при малолетнем царе Симеоне II (вместе с Тодором Павловым и Цвятко Бобошевским). Как регент сочувствовал оппозиции, был противником расширения влияния Болгарской коммунистической партии, в августе 1945 обратился к Союзной контрольной комиссии с просьбой отложить парламентские выборы на более поздний срок (что соответствовало требованиям оппозиции). После ликвидации в Болгарии монархии перестал быть регентом (18 сентября 1946). В 1947 предложил демократический проект конституции, который не был принят парламентом, проголосовавшим за коммунистический вариант основного закона. Как сторонник оппозиционных политических сил подвергся гонениям со стороны власти: в 1947 был выслан в Дряново, в 1948 лишён звания академика. 30 марта 1990 посмертно реабилитирован, 27 марта 1991 был восстановлен в рядах Академии наук. (ru)
|
| dbo:birthDate
| |
| dbo:birthPlace
| |
| dbo:birthYear
| |
| dbo:deathDate
| |
| dbo:deathPlace
| |
| dbo:deathYear
| |
| dbo:occupation
| |
| dbo:restingPlacePosition
| |
| dbo:thumbnail
| |
| dbo:wikiPageExternalLink
| |
| dbo:wikiPageID
| |
| dbo:wikiPageLength
|
- 5582 (xsd:nonNegativeInteger)
|
| dbo:wikiPageRevisionID
| |
| dbo:wikiPageWikiLink
| |
| dbp:birthDate
| |
| dbp:birthPlace
| |
| dbp:caption
|
- Prof. Venelin Ganev before 1927. Source: Bulgarian Archives State Agency (en)
|
| dbp:deathDate
| |
| dbp:deathPlace
| |
| dbp:name
| |
| dbp:nativeName
|
- Венелин Йорданов Ганев (en)
|
| dbp:nativeNameLang
| |
| dbp:occupation
|
- Lawyer and Bulgarian politician (en)
|
| dbp:restingPlace
| |
| dbp:wikiPageUsesTemplate
| |
| dcterms:subject
| |
| gold:hypernym
| |
| schema:sameAs
| |
| georss:point
|
- 42.71391666666667 23.333222222222222
|
| rdf:type
| |
| rdfs:comment
|
- Venelin Yordanov Ganev (Bulgarian: Венелин Йорданов Ганев; 16 February 1880 – 25 March 1966) was a Bulgarian lawyer, diplomat, and politician. He was a leading authority on commercial law, and after the Communist coup d'état on 9 September 1944 was one of the regents of underage tsar Simeon II. (en)
- Wenelin Jordanow Ganew (bułg. Венелин Йорданов Ганев; ur. 18 lutego 1880 w Ruse, zm. 25 marca 1966 w Sofii) – bułgarski polityk i prawnik, profesor prawa Uniwersytetu Sofijskiego, minister sprawiedliwości (1919), deputowany do Zwyczajnego Zgromadzenia Narodowego 21. (1923–1927) kadencji. (pl)
- Венелин Йорданов Га́нев (16 февраля 1880, Русе— 25 марта 1966, София) — болгарский юрист и политический деятель. Регент Болгарии (1944—1946), академик Болгарской академии наук. Изучал философию и право в Лейпциге (1897—1898) и Женеве (1898—1901), также получил в Женеве высшее музыкальное образование (1901). Как сторонник оппозиционных политических сил подвергся гонениям со стороны власти: в 1947 был выслан в Дряново, в 1948 лишён звания академика. 30 марта 1990 посмертно реабилитирован, 27 марта 1991 был восстановлен в рядах Академии наук. (ru)
- Венелін Йорданов Ганев (болг. Венелин Йорданов Ганев 16 лютого 1880, Русе — 25 березня 1966, Софія) — болгарський юрист і політичний діяч. Регент Болгарії (1944–1946), академік Болгарської академії наук. Вивчав філософію і право в Лейпцигу (1897–1898) і Женеві (1898–1901), також отримав в Женеві вищу музичну освіту (1901). Як прихильник опозиційних політичних сил зазнавав утисків з боку влади: в 1947 році був висланий в Дряново, в 1948 році позбавлений звання академіка. 30 березня 1990 року посмертно реабілітований, 27 березня 1991 року був поновлений в лавах Академії наук. (uk)
|
| rdfs:label
|
- Wenelin Ganew (pl)
- Ганев, Венелин (ru)
- Venelin Ganev (en)
- Венелін Ганев (uk)
|
| owl:sameAs
| |
| geo:geometry
|
- POINT(23.333221435547 42.713916778564)
|
| geo:lat
| |
| geo:long
| |
| prov:wasDerivedFrom
| |
| foaf:depiction
| |
| foaf:isPrimaryTopicOf
| |
| foaf:name
| |
| is dbo:successor
of | |
| is dbo:wikiPageDisambiguates
of | |
| is dbo:wikiPageRedirects
of | |
| is dbo:wikiPageWikiLink
of | |
| is dbp:successor
of | |
| is foaf:primaryTopic
of | |
.jpg?width=300)
.jpg){kind=link}
