| dbo:abstract
|
- Als Legale Marxisten wurden in Russland gegen Ende des 19. Jahrhunderts (1894–1899/1901) sozialwissenschaftliche Publizisten bezeichnet, die aus dem Marxismus ableiteten, dass Russland eine allmähliche kapitalistische Entwicklung bevorstehe. Da sie die Bewegung der Volkstümler ablehnten und tendenziell reformistisch orientiert waren, revolutionäre Marxisten sich im Exil befanden, und keine Bindung zu größeren Teilen der Bevölkerung bestand, wurde ihnen kurzzeitig die legale Veröffentlichung bestimmter marxistisch-argumentierender Werke im Zarismus ermöglicht, um die oppositionelle Bewegung der Volkstümler, die ebenfalls zum Teil von marxistischen Ideen beeinflusst war, zu schwächen. Tony Cliff schreibt diesbezüglich: „Schon während der 1880er Jahre riet ein Agent der Geheimpolizei seinen Vorgesetzten dazu, den Aufbau der marxistischen Kräfte als Gegenstück zu den gefährlicheren Volkstümlern zu erlauben. Da die meisten marxistischen Schriften irgendwie die Volkstümelei in Mißkredit brachten, vermuteten die Beamten, sie würden dabei helfen, die wichtigere Ideologie des Widerstands auszurotten. Von den Marxisten selbst erwartete die Regierung keine Probleme. In typischer Weise äußerte ein Polizeioberst aus Nischni Nowgorod die Meinung, daß sie „zur Zeit nicht gefährlich sind“; und ein Petersburger Staatsanwalt betrachtete sie als „bislang bloß Theoretiker“.“ Als bekanntester Vertreter der legalen Marxisten gilt Peter Struve. Seine Schrift „Kritische Notizen über die ökonomische Entwicklung Rußlands“ beinhaltete neben einer Kritik der Volkstümelei auch eine Rechtfertigung des Kapitalismus in Russland. Später neigten die legalen Marxisten politisch dem Liberalismus zu und lehnten die Machtergreifung Lenins im Oktober 1917 als kulturell und sozialökonomisch verfrüht ab. (de)
- Legal Marxism was a Russian Marxist movement based on a particular interpretation of Marxist theory whose proponents were active in socialist circles between 1894 and 1901. The movement's primary theoreticians were Pyotr Struve, Nikolai Berdyaev, Sergei Bulgakov, Mikhail Tugan-Baranovsky and Semyon Frank. The name was derived from the fact that its supporters promoted their ideas in legal publications. Unlike the earlier generation of Russian socialists known as narodniks (populists), who emphasized the role of the peasantry in transitioning to socialism, Legal Marxists used the economic theory of Karl Marx to argue that the development of capitalism in the Russian Empire was both inevitable and beneficial. As Struve put it, they provided a "justification for capitalism" in Russia. Legal Marxists held numerous open debates from the mid-1890s through the early 1900s, notably at the Free Economic Society in Saint Petersburg, and published three magazines between 1897 and 1901, all of them eventually suppressed by the imperial government:
* Novoye Slovo (1897)
* Nachalo (1899)
* Zhizn (1899–1901, resumed abroad in 1902) Legal Marxists became particularly influential after the arrest and imprisonment of the leaders of the revolutionary wing of Russian Marxism (including Julius Martov and Vladimir Lenin) in 1895-1896. Legal Marxists and revolutionary Marxists were allied in the late 1890s within the newly formed Russian Social Democratic Labor Party, whose Manifesto Struve wrote in 1898 and Legal Marxists magazines were extensively used by revolutionary Marxists living in exile or abroad to publish their writings. However, Legal Marxists became increasingly supportive of Eduard Bernstein's revision of Marxism from 1897 on, which drew criticism from Georgy Plekhanov, Lenin and other revolutionary Marxists. Struve and other Legal Marxist leaders soon abandoned philosophical materialism for neo-Kantianism while Berdyaev, Bulgakov and Frank eventually became philosophers of religion. Tugan-Baranovsky developed a theory of cyclical economic crises under capitalism, which was also criticised by revolutionary Marxists . Starting in 1901, Legal Marxists' abandonment of Marxism led to a break with Russian social democrats and they drifted toward liberalism with Struve editing Osvobozhdenie (Liberation), a liberal magazine, from 1902 on. Eventually the leaders of the movement became allied with the radical part of the Zemstvo within Soyuz Osvobozhdeniya (Liberation Union) in 1903-1905. Most of them were prominent supporters of the Constitutional Democratic party after the Russian Revolution of 1905. (en)
- 합법 마르크스주의는 1884년부터 1901년 사이에 사회주의자 모임에서 활동적이었던 이론가들의 마르크스주의 이론에 대한 특정한 해석에 기반한 러시아의 마르크스주의 운동이었다. 이 운동의 주요한 이론가로는 표트르 스트루베(Pyotr Struve), 니콜라이 베르댜예프, 세르게이 불가코프(Sergei Bulgakov) 등이 있다. 합법 마르크스주의란 명칭은 이 운동의 지지들이 합법적인 출판으로 통하여 그들의 사상을 홍보하였기 때문이다. 사회주의로의 이행에서 소작농의 역할을 강조한 인민주의자로 알려진 러시아 사회주의자의 초기 세대와는 달리, 합법 마르크스주의자는 마르크스의 경제 이론을 이용하여 러시아 제국의 자본주의 발전은 필연적인 동시에 유익했다고 주장하였다. 스트루베가 말했듯이, 그들은 러시아에서 자본주의에 정당성을 부여하였다. (ko)
- Лега́льный маркси́зм — течение общественной мысли, возникшее в конце XIX века в России, предпосылкой зарождения и источником которого являлись:
* в узком смысле — произведения Карла Маркса,
* в широком смысле — и других авторов, развивавших идеи марксизма (напр., Ф. Энгельса), чьи труды могли попадать в поле зрения исследователей. В определении МСЭ (1е изд.): «литературно-общественное течение среди радикальной буржуазной интеллигенции (…[список имён]…), выступившей в 90-х гг. против народничества под знаком марксизма». В определении БСЭ: «идейно-политическое течение части передовой российской буржуазии, пытавшейся использовать для обоснования развития капитализма в России отдельные положения экономического учения Маркса». В названии статьи в Большой советской энциклопедии, в отличие от Малой советской энциклопедии, термин «Легальный марксизм» взят в кавычки. Переопределён и социальный состав представителей: «буржуазная интеллигенция» → «буржуазия». Статьи словарей и справочников, изданных в РФ после 1991 года, повторяют советские энциклопедические определения исторических рамок легального марксизма и перечень его представителей. Термин «легальные марксисты» был введён Лениным и довольно условен, относится прежде всего к трём экономистам: Петру Бернгардовичу Струве (1870−1944), Михаилу Ивановичу Туган-Барановскому (1865−1919) и Сергею Николаевичу Булгакову (1871−1944) (также обычно Н.А. Бердяев — однако, никогда не занимавшийся экономическими вопросами). Замечают, что для представителей «легального марксизма» увлечение идеями Маркса было недолгим. Профессор Р. М. Нуреев отмечал, что развитие промышленности и капитализма (а не изменение социально-классовой структуры общества) имело самодовлеющее значение для легальных марксистов. Сами они предпочитали называть себя «критическими марксистами», как отмечает О.Б. Леонтьева, подчеркивая, что оставляют за собой право на свободу мысли. (ru)
- «Лега́льний маркси́зм» — ідейно-політична течія в Російській імперії. Виникла в середовищі інтелігенції в ході обговорення питань, пов'язаних з осмисленням поступу капіталізму, а також критики доктрини народництва на ґрунті окремих філософських, суспільно-політичних і економічних ідей марксизму. Означення цієї течії як особливого різновиду марксизму — «легального» — було зумовлене головним чином тим, що її представники, на відміну від представників радикального революційного крила послідовників економічного вчення К.Маркса, в тогочасних російських умовах могли друкуватися і друкувалися в легальній пресі («Новое слово», «Начало», «Научное обозрение», «Жизнь», «Вопросы философии и психологии», «Русская мысль» та ін.). До кола таких літераторів з-поміж відомих діячів і мислителів зараховували: П.Струве (1870—1944) — співавтора Маніфесту I з'їзду Російської соціал-демократичної робітничої партії, М.Водовозова (1870–96) — випускника юрид. ф-ту Дерптського ун-ту, М.Туган-Барановського — приват-доцента Петерб. ун-ту, М.Бердяєва (у ті роки студента юридичного факультету Київського університету), С.Булгакова — професора Київ. політех. ін-ту, Б.Кістяківського — правника і соціолога (у ті роки слухача Берлінського університету). У розвиткові «Л.м.» історики виділяють два періоди: перший з них припадає на 1-шу пол. 1890-х рр. — тоді провідні представники цієї течії намагалися прищепити марксизмові кантівський критицизм (див. І.Кант); другий — на кін. 19 — поч. 20 ст. — тоді колишні «легальні марксисти» стали розвивати принципи ідеалістичної філософії, помітно зблизилися у своїх поглядах з бернштейніанством, з австрійською школою економіки, з поглядами міністра фінансів імперії Габсбургів Ейгена Бьом-Баверка (1851—1914) та німецького соціолога, творця теорії аналізу соціальної взаємодії проф. Г.Зіммеля (1858—1918). Як заявляли самі «легальні» марксисти (це стосується їхніх висловлювань у роки першого «марксистського» періоду), вони брали з учення К.Маркса лише «справді наукові» елементи (одним з яких був, зокрема, постулат про те, що соціалізм є «кінцевим суспільним ідеалом») і відкидали його «бланкістський» (див. Бланкізм), революц. бік, особливо ідею диктатури пролетаріату. Разом з тим вони відстоювали необхідність поступового вдосконалення капіталізму, надання йому форми цивілізованого «безперервного процесу соціальних перетворень». Програмним твором «Л.м.» стала книга П.Струве «Критичні замітки до питання про економічний розвиток Росії» (1894), де розвінчувалися народники як захисники дрібного виробництва й вітався капіталізм, до якого автор закликав «піти на виучку». З позицій еволюціонізму П.Струве розглядав проблему взаємин класів суспільних і партій політичних, а універсальною формою вирішення суперечностей між класами і між партіями вважав компроміс: на його думку, «розвиток демократії є вищою школою компромісу». М.Туган-Барановський не раз висловлював свою незгоду з висновками К.Маркса щодо тенденції зубожіння пролетаріату й, посилаючись на реальні факти та аналізуючи й узагальнюючи їх на основі марксистської методології, доводив, що рівень життя робітників у розвинених капіталіст. країнах неухильно підвищується і що в кінцевому підсумку робітники цих країн мають користь з успіхів капіталістичної промисловості. У праці «Російська фабрика в минулому й сучасному» (1898) обґрунтував положення про фундаментальний характер дії економічних законів і у зв'язку з цим наголошував на неминучості розвитку економік усіх країн світу, у тому числі Росії, шляхом створення в них капіталіст. ринку і конкуренції, запровадження тех. реорганізації виробництва, формування нових соціальних груп і класів, передусім підприємців та робітників. У деяких полемічних статтях запропонував оригінальну класифікацію соціаліст. й комуніст. доктрини: «державний соціалізм» школи К.-А.Сен-Сімона та його послідовників, «синдикальний соціалізм» Л.Блана й Ф.Лассаля, «комунальний» чи «кооперативний» соціалізм Р.Оуена й Ш.Фур'є, «анархічний соціалізм» П.-Ж.Прудона і кн. П.Кропоткіна. Щоб послабити неприйнятні з позиції філософії свободи висновки, які випливали із зазначених учень, перш за все, про неминучість у процесі розвитку капіталізму надмірної регламентації діяльності особистості й обмеження її свободи, М.Туган-Барановський вказував на необхідність розвитку приватного й кооперативного підприємництва, поєднання великого та дрібного вир-ва, звільнення вир-ва від жорсткої держ. опіки, громад. самоврядування в трудових асоціаціях, розподілу за працею. Водночас він вказував на те, що оскільки приватна власність і здорова конкуренція здатні постійно стимулювати людей до технологічного оновлення й удосконалення організації вир-ва, то це дає змогу розширювати можливості задоволення матеріальних і духовних потреб більшості членів сусп-ва, гармонізувати взаємини між ними, врешті-решт, ліквідувати експлуатацію людини людиною, що породжує й закріплює соціальну нерів-ність та антагонізм інтересів. Зважаючи на те, що «легальні марксисти» виступали проти рос. самодержавства, за демократ. права й свободи, а в підцензурній пресі популяризували деякі положення екон. теорії К.Маркса, ортодоксальні марксисти на чолі з В.Леніним пішли з ними на тимчасову угоду. Завдяки цьому «союзові» соціал-демократи отримали доступ до легальних журналів «Новое слово», «Научное обозрение» й «Начало», що видавалися в Санкт-Петербурзі «легальними марксистами», і досить швидко сформували в середовищі інтелігентів думку про неспроможність екон. та соціально-філос. ідей народництва зарадити поступові Росії. 1895 був виданий збірник статей «Матеріали до характеристики нашого господарського розвитку», у підготовці якого взяли участь соціал-демократи й «легальні марксисти». Проте вже невдовзі В. Ленін і Г. Плеханов активізували критику «легальних марксистів» як ідеологів ліберальної буржуазії. У полемічному запалі Г.Плеханов навіть назвав рос. «катедер-соціалістів» — так він кваліфікував «легальних марксистів» — «поліцай-соціалістами». За оцінкою В.Леніна, «Л.м.» був викривленням революційності вчення К.Маркса. В.Ленін дорікав П.Струве за те, що останній наполягав на безпристрасній констатації «неминучості даного ряду фактів» і цим самим, по суті, заперечував визнання аналізу явищ соціальної дійсності з позиції інтересів трудящих («класового підходу») як нібито дійсно об'єктивного й наукового. У роки 2-го періоду розвитку «Л.м.» у працях його представників, передусім М. Туган-Барановського, П. Струве і Б. Кістяківського, які друкувалися у започаткованому ними ж у червні 1902 в Штутгарті (Німеччина) ліберальному двотижневикові «Освобождение», чітко виявилася тенденція до виправдання й своєрідної апології монополістичного капіталізму (див. Монополізація капіталістична). Ці автори вже не наполягали на марксистському положенні про неминучий перехід від капіталізму до соціалізму і не характеризували марксизм як «велику й багату за змістом систему наукових поглядів». Натомість вони критично оцінювали матеріалістичне розуміння історії та екон. теорію марксизму. М. Бердяєв і С.Булгаков почали 1904–05 спільно редагувати в С.-Петербурзі релігійно-філос. журнали «Новый путь» і «Вопросы жизни». М.Бердяєв став розвивати ідеї християн. «містичного реалізму», зверненого як проти державно-церк. традиції, так і проти марксизму, який він характеризував як одну з релігій. С.Булгаков під впливом ідей філософа й поета В.Соловйова та письменника Ф.Достоєвського став на позиції християн. соціалізму. П.Струве, Б.Кістяківський і М.Туган-Барановський виступили ідеологами й активними організаторами поміркованого руху конституціоналістів, що привів до створення в жовтні 1905 Партії нар. свободи (Конституційно-демократична партія, кадети). В дусі неокантіанства (див. також Неокантіанство в історичній науці), що оголосило основоположним і керівним началом у житті людей певні «надісторичні» духовні цінності, передусім моральні, вони прийшли до висновку, що сусп. прогрес цілком визначається розвитком культ. цінностей людства, а отже, гол. джерело істор. поступу знаходиться не в сфері матеріального вир-ва, а в сфері свідомості. На ґрунті цих ідей вони розгорнули гостру критику марксизму за недооцінку останнім ролі особи в історії. С.Булгаков, зокрема, стверджував, що в марксистській доктрині «особистості й особистій творчості співається загалом похоронна пісня». (uk)
|
| rdfs:comment
|
- 합법 마르크스주의는 1884년부터 1901년 사이에 사회주의자 모임에서 활동적이었던 이론가들의 마르크스주의 이론에 대한 특정한 해석에 기반한 러시아의 마르크스주의 운동이었다. 이 운동의 주요한 이론가로는 표트르 스트루베(Pyotr Struve), 니콜라이 베르댜예프, 세르게이 불가코프(Sergei Bulgakov) 등이 있다. 합법 마르크스주의란 명칭은 이 운동의 지지들이 합법적인 출판으로 통하여 그들의 사상을 홍보하였기 때문이다. 사회주의로의 이행에서 소작농의 역할을 강조한 인민주의자로 알려진 러시아 사회주의자의 초기 세대와는 달리, 합법 마르크스주의자는 마르크스의 경제 이론을 이용하여 러시아 제국의 자본주의 발전은 필연적인 동시에 유익했다고 주장하였다. 스트루베가 말했듯이, 그들은 러시아에서 자본주의에 정당성을 부여하였다. (ko)
- Als Legale Marxisten wurden in Russland gegen Ende des 19. Jahrhunderts (1894–1899/1901) sozialwissenschaftliche Publizisten bezeichnet, die aus dem Marxismus ableiteten, dass Russland eine allmähliche kapitalistische Entwicklung bevorstehe. Da sie die Bewegung der Volkstümler ablehnten und tendenziell reformistisch orientiert waren, revolutionäre Marxisten sich im Exil befanden, und keine Bindung zu größeren Teilen der Bevölkerung bestand, wurde ihnen kurzzeitig die legale Veröffentlichung bestimmter marxistisch-argumentierender Werke im Zarismus ermöglicht, um die oppositionelle Bewegung der Volkstümler, die ebenfalls zum Teil von marxistischen Ideen beeinflusst war, zu schwächen. Tony Cliff schreibt diesbezüglich: (de)
- Legal Marxism was a Russian Marxist movement based on a particular interpretation of Marxist theory whose proponents were active in socialist circles between 1894 and 1901. The movement's primary theoreticians were Pyotr Struve, Nikolai Berdyaev, Sergei Bulgakov, Mikhail Tugan-Baranovsky and Semyon Frank. The name was derived from the fact that its supporters promoted their ideas in legal publications.
* Novoye Slovo (1897)
* Nachalo (1899)
* Zhizn (1899–1901, resumed abroad in 1902) (en)
- Лега́льный маркси́зм — течение общественной мысли, возникшее в конце XIX века в России, предпосылкой зарождения и источником которого являлись:
* в узком смысле — произведения Карла Маркса,
* в широком смысле — и других авторов, развивавших идеи марксизма (напр., Ф. Энгельса), чьи труды могли попадать в поле зрения исследователей. В определении МСЭ (1е изд.): «литературно-общественное течение среди радикальной буржуазной интеллигенции (…[список имён]…), выступившей в 90-х гг. против народничества под знаком марксизма». (ru)
- «Лега́льний маркси́зм» — ідейно-політична течія в Російській імперії. Виникла в середовищі інтелігенції в ході обговорення питань, пов'язаних з осмисленням поступу капіталізму, а також критики доктрини народництва на ґрунті окремих філософських, суспільно-політичних і економічних ідей марксизму. Означення цієї течії як особливого різновиду марксизму — «легального» — було зумовлене головним чином тим, що її представники, на відміну від представників радикального революційного крила послідовників економічного вчення К.Маркса, в тогочасних російських умовах могли друкуватися і друкувалися в легальній пресі («Новое слово», «Начало», «Научное обозрение», «Жизнь», «Вопросы философии и психологии», «Русская мысль» та ін.). До кола таких літераторів з-поміж відомих діячів і мислителів зараховували (uk)
|
