| dbo:abstract
|
- A Ukrainophone (Ukrainian: україномовний, ukrainomovnyi) is a person who speaks the Ukrainian language either natively or by preference. At the same time the term is used in a more specialized meaning to describe the category of people whose cultural background is associated with the Ukrainian language regardless of territorial distinctions. There are an estimated 41 million native speakers of Ukrainian worldwide (of whom 37.5 million or 91% live in Ukraine). There are many Ukrainophone communities in neighbouring countries with Ukraine, due to the historical spread of ethnic Ukrainian populations in areas that later became a part of those states, including Belarus, Moldova (especially Transnistria), Poland, Hungary, Slovakia and Romania, as well as in continental nations and areas where Ukrainians had moved to in recent centuries or were deported to during the Soviet regime, such as Kazakhstan, the Far East, Sakhalin, Kuril Islands, Lithuania, Czech Republic, Germany, Italy, Croatia, Portugal, the U.K., etc. Additionally, there are large Ukrainophone immigrant communities in various parts of Canada, the United States (especially New York City, Baltimore) and Australia, and somewhat smaller communities in various nations of Latin America, such as Brazil, Argentina, Paraguay, and Venezuela. (en)
- Украї́нська мо́ва — єдина державна мова в Україні та одна з трьох офіційних мов у самопроголошеному Придністров'ї. Українською мовою говорять в Україні, прикордонних територіях сусідніх країн, де здавна мешкають українці, а також у країнах, куди свого часу виїхала значна кількість українців (українська діаспора). Географічно територія поширення української мови розташована між ареалом поширення російської мови на північному сході (пізніше також і на сході), білоруської на півночі, польської та словацької на заході, болгарської на південному заході. З-поміж неслов'янських мов українська приблизно від 895 року межує на заході з угорською, що належить до фіно-угорської групи; на південному заході з румунською та її молдавськими говірками (романська група), які принаймні від XIII століття розірвали безпосередній контакт між українською та болгарською мовами; до 1945 року та від початку 90-х років XX століття також з кримськотатарською мовою, що належить до тюркської сім'ї. Раніше контакти української мови з тюркськими були міцніші й різноманітніші: печеніги (Х-XI століття), половці (XI-XIII століття) і татари (від XIII століття) межували з нею на сході та південному сході, а іноді проникали й углиб української території, призводячи до мовної котериторіальності; турки межували з українськими землями на півдні (особливо в XVII-XVIII століттях). Інші важливі мови, що набули статусу котериторіальних, — це їдиш (з XV століття) та — серед слов'янських — польська (особливо в XVI-XVIII століттях, а в Західній Україні до 1945) і російська (її вплив посилюється з XVIII століття). В окремих регіонах українська мова мала тісні контакти також з румунською (Буковина, Північна Бессарабія, Буджак, Придністров'я), угорською (Закарпаття), словацькою (Пряшівщина у Словаччині) та білоруською (Берестейщина, Чернігівщина) мовами. Контакти з німецькими, вірменськими, сербськими та іншими колоністами були обмежені у часі та територіально. (uk)
|
