| dbo:abstract
|
- Els publicans (publicani en llatí plural) eren capitalistes i homes de negocis a l'antiga Roma. L'Estat romà va començar aviat a cedir els impostos indirectes, despeses i operacions complicades als publicans que per una suma líquida prefixada, realitzaven l'administració pel seu propi compte. Aquest sistema probablement s'utilitzava per al cobrament de les antigues taxes portuàries (vectigàlia) d'Òstia que es cobraven sobre els béns exposats a la venda. (promercale), i sens dubte s'organitzava així el monopoli de la sal, que es va originar l'any 508 aC. A aquest sistema hi accedien els rics i els enriquits, que oferien seguretat a l'Estat. Els publicans van constituir una classe que amb el temps va ser bastant nombrosa. Els publicans o les seves associacions, van tenir el monopoli dels diners i del poder econòmic: la renda del sòl d'Itàlia, i del millor sòl de les províncies; la renda dels préstecs; els guanys comercials en tot el territori romà; i (quan ho tenien arrendat) la part corresponent de les rendes del Tresor públic. Alguns publicans van acumular capitals immensos, de fins a cent milions de sestercis, quan una fortuna senatorial mitjana era d'uns tres milions de sestercis, i la d'un cavaller mitjà de dos milions de sestercis.Els mercaders italians eren milers en totes les províncies, però, com a excepció, en la Hispània Citerior i en l'Ulterior eren poc nombrosos. L'explicació de l'existència d'aquesta classe d'intermediaris es troba en la incapacitat del govern romà, tal com estava constituït, per recaptar els tributs per si mateix. La ràpida successió de magistrats i l'absència de funcionaris permanents a Roma expliquen el fet de posar aquestes fonts de riquesa en mans dels publicans, cosa que perjudicava tant als petits propietaris com a l'estat. Abans de què es consolidessin els poders del senat i fossin reconeguts per tothom, no hi havia cap òrgan administratiu permanent a Roma, i quan es van establir els poders del senat, ja hi havia establert aquest sistema d'intermediaris. (ca)
- Publicani, eingedeutscht Publikanen, waren allgemein diejenigen im alten Rom, die Staatsaufträge übernahmen. Im engeren Sinne zeichnete sich das Publikanen-Geschäft dadurch aus, dass der Interessent einen Auftrag ersteigerte, also zur Durchführung des Auftrages in Vorleistung ging. Zumeist schlossen sich dafür mehrere Publikanen zu einer Gesellschaft, einer societas publicanorum, zusammen. Im Deutschen unüblich ist die Bezeichnung der Publicani als Publikaner; damit werden vielmehr die Katharer bzw. ihnen nahestehende Gruppen des 12. Jahrhunderts bezeichnet. (de)
- Estis difinita publikano, en la antikva Romo, la adjudikato de impostoj kutime riltae la terkulturistojn. Alivorte li estis, en [Patestino]], dependanto de la registaro kiu tiam okupis la landon. La termino "publikano" devenas de latina publicānus, el la radiko publĭcum kiu signifas: publika trezoro, impostoj. (eo)
- Publicano (en latín, publicanus, pl. publicani), en Roma, era nominado genéricamente así quien obtenía, mediante locatio (arrendamiento), alguna delegación jurisdiccional del estado para efectuar la recaudación de tributos del tipo vectigalia (es decir, los ingresos regulares). Esta práctica de gestión del Aerarium incluía los ámbitos del ager publicus, la administración provincial, afectaba el comercio y por ende toda la economía en la Antigua Roma. Esta concesión representaba un cargo de alto prestigio y responsabilidad. Podían requerir y comisionar auxiliares entre los naturales de la región, dando lugar a una segunda clase de publicanos, que aunque no eran los titulares del contrato público, formaban parte del concepto amplio. Otra actividad complementaria de los publicanos era constituir «compañías comerciales» que operaban en las provincias, con «accionistas» romanos y presididas por un Princeps publicanorum del ordo equester, las «sedes» estaban en Roma y existía cierto grado de monopolio y opacidad. Curius Princeps Equestris Ordinis fortissimus et maximus Publicanus. Oratio pro posthumo. Cicerón. (es)
- Un publicain (du latin publicanus) était, dans l’administration romaine, un homme d’affaires appartenant généralement à l’ordre équestre, autorisé par contrat avec l’autorité civile à collecter les taxes en son nom. Les publicains formaient des sociétés civiles à but lucratif, qui intervenaient dans les domaines de l'économie et de la fiscalité de la Rome antique, en accord avec des contrats passés avec l'État. (fr)
- Pemungut Cukai (bahasa Latin: publicanus) adalah istilah yang digunakan bagi orang yang bertugas mengumpulkan pajak dari masyarakat Yahudi untuk diserahkan kepada pemerintah Romawi di Palestina sekitar abad pertama. Dengan demikian, pemungut cukai adalah petugas pajak, dan merupakan salah satu jenis pekerjaan di masyarakat Yahudi waktu itu. Akan tetapi, profesi pemungut cukai dipandang buruk oleh masyarakat Yahudi di sekitar mereka, bahkan cenderung dibenci oleh rakyat. Alasan dibencinya para pemungut cukai setidaknya ada tiga:
* Ditariknya pajak dibenci oleh rakyat sebab memberatkan mereka.
* Pemungut cukai menarik pajak untuk pemerintah Romawi yang dianggap musuh oleh rakyat.
* Cara yang digunakan para pemungut cukai sangat kejam dan tidak adil, karena itulah para pemungut cukai dikatakan sebagai orang berdosa. Di dalam injil-injil Perjanjian Baru, ada beberapa kali disebutkan mengenai para pemungut cukai dan pandangan negatif masyarakat Yahudi terhadap mereka. Teks-teks injil yang berbicara mengenai pemungut cukai adalah kisah pemanggilan Lewi si pemungut cukai oleh Yesus untuk menjadi muridnya (Markus 2:13-17), kisah pertemuan Yesus dengan Zakheus si pemungut cukai (Lukas 19:1-10), dan perumpamaan tentang orang Farisi dan pemungut cukai (Lukas 18:9-14). (in)
- In antiquity, publicans (Greek τελώνης telōnēs (singular); Latin publicanus (singular); publicani (plural)) were public contractors, in whose official capacity they often supplied the Roman legions and military, managed the collection of port duties, and oversaw public building projects. In addition, they served as tax collectors for the Roman Republic (and later the Roman Empire), farming the taxes of the Roman provinces, and bidding on contracts (from the Senate in Rome) for the collection of various types of taxes. Importantly, this role as tax collectors was not emphasized until late into the history of the Republic (c. 1st century BC). The publicans were usually of the class of equites. During the republican era, civil service, which was the size of modern middle-sized city governments, dealt with organising public policy for nearly thirty million people. The solution for the day-to-day operation of public administration was the extensive use of private contracting in the implementation of public policies. The earliest accounts of contracting describe contracts for feeding sacred hens, which were honoured for warning the citizens of Rome of approaching enemies, on the hill of Capitolium in Rome in 390 BC. Private organisations, societas publicanorum, and their managers, the publicani, took care of most public duties, such as constructing public buildings, supplying equipment for the army, operating mines and, most importantly, collecting taxes. The societies participated in tenders for public duties. Those who offered the lowest price won construction deals, and those who guaranteed the highest amount of collected taxes for the Senate succeeded in tax collection tenders. The management structure of the societies represented a core-periphery structure with a relatively small permanent management structure and a large short-term operative work-force, which could be adjusted according to successes and losses in consecutive competitive tenders. The societas publicanorum were probably the first type of limited liability shareholder-owned companies. A legal structure for limiting liability in purely private business activity did not exist at the time. To limit personal liability, which could lead to slavery and the confiscation of all personal property, early entrepreneurs invented the practice of common slave ownership, in which a jointly owned slave served as chief executive officer of the enterprise. As slaves were ‘things’ responsible for only their own cost, they liberated the owners of their personal liabilities. (en)
- Era detto pubblicano, nell'antica Roma, l'appaltatore di tributi. Il termine "pubblicano" deriva dal latino publicānus, dalla radice publĭcum che significa: tesoro pubblico, imposte. (it)
- Publicanus (mv. publicani) was in het Romeinse Rijk de algemene benaming voor een particulier persoon die, krachtens een zakelijke overeenkomst met de Staat, bepaalde taken voor deze uitvoerde. De functies van publicani werden door de censores ter gelegenheid van het lustrum aan de meestbiedende verpacht en konden onder meer de volgende sectoren betreffen:
* aanleg van bouwwerken
* voedsel- en andere leveranties
* aanbesteding van werk in de staatsmijnen
* inning van portoria en andere staatsinkomsten Daarbij moest de publicanus aan de staat een voorschot betalen, zekerheid garanderen en de jaarlijkse pachtsom voldoen. Op deze manier ontving de staat een gegarandeerd vast inkomen, zonder de lasten te hebben van een eigen ambtenarenapparaat en bijbehorende administratieve rompslomp.De belangrijkste en meest bekende publicani vormden ongetwijfeld de ook vanuit het Nieuwe Testament bekende tollenaars of belastinginners, die meer dan eens berucht werden om hun afpersingspraktijken (cf. de zaak Verres). (nl)
- Publikanie (łac. publicani, stgr. τελώνης telones, celnik) – w starożytnym Rzymie dzierżawcy publicznych dochodów, z których najznaczniejsi i najzamożniejsi pochodzili ze stanu ekwickiego (łac. ordo equestris). W wyniku wielkich podbojów w III i II wieku p.n.e. pojawiły się w Rzymie nowe możliwości podatkowe (łac. publicum) związane z eksploatacją prowincji, takie jak: myto, cła, opłaty portowe, opłaty za użytkowanie ziemi publicznej, eksploatacje kopalń i solanek (łac. vectigalia). W związku z faktem, iż Rzym nie posiadał własnego aparatu fiskalnego, prawo do ich pobierania sprzedawane było na aukcjach. Różnica pomiędzy zakontraktowaną dla skarbu sumą a tą ściągniętą przez publikanów stanowiła źródło ich dochodu (Digesta seu Pandecta XXXIX. tit. 4, s.1 §1). Publikanie już w czasie drugiej wojny punickiej zaczęli zakładać spółki zaopatrujące armię (Liwiusz Od założenia miasta XXIII.48-49), które później zostały opisane prawnie i zajmowały się ściąganiem podatków (Digesta... III tit.4, s.1). Początkowo wyznaczano do tego celu spółki miejscowe liczące się z interesem lokalnej ludności. Jednak od momentu przeniesienia aukcji podatków do Rzymu (dla prowincji Azja w 123 p.n.e.), proceder zdominowany został przez ekwitów, którzy niemiłosiernie eksploatowali ludność prowincji. Liwiusz pisał o tej sytuacji: gdzie występuje taki pośrednik w ściąganiu dochodów publicznych, tam albo prawo publiczne jest pustym słowem, albo wolność sprzymierzeńców niczym (Od założenia miasta XLV.18.3). Tożsami z nowotestamentowymi celnikami (Łk 5,27-29). W okresie późnego cesarstwa zastąpieni przez służby państwowe. (pl)
- Publicano era o coletor de impostos nas províncias do Império Romano. Buckland afirma que havia duas espécies de publicanos: 1.
* Os publicanos gerais, que eram responsáveis pela renda do império perante o imperador romano; 2.
* Os publicanos delegados por estes em cada província. (pt)
- Publikan (latin publicanus) kallades en privatperson som arrenderade indrivningen av vissa statsinkomster, främst tullar och skatter, i Roms provinser under antikens Rom. De ersattes i största mån under Augustus med statligt kontrollerade prokuratorer. Publikan har, på grund av förekomsten av termen i Nya testamentet, kommit att bli synonymt med begreppet syndare. (sv)
- Публікани (лат. publi cani) — в римській фінансовій системі особи, які брали на відкуп у держави його майно — publicum (землі — , пасовища — , рудник і — , соляні варниці — salinae), а також державні доходи (податки — vectigalia, мита — portoria) і громадські підряди (на споруди) і поставки (наприклад, хліба). Вони складали особливий клас всередині вершників, яке займалося переважно торговими і фінансовими спекуляціями як в столиці, так і в провінціях. Для прийняття відкупів і підрядів багаті громадяни (переважно з вершників) з'єднувалися в свого роду акціонерні компанії (societates publicanorum або vectigalium) і вели справи суспільством під керівництвом головного підприємця (manceps). Віддача на відкуп або з підряду відбувалася на за контрактами (tabulae censoriae), в яких магістрати, які керували торгами, виставляли умови (leges censoriae) терміном звичайно на люстр. Торги здійснював цензор, який повинен був складати кошторис, звідки самі контракти і умови називаються . Справляння зборів і оренди присуджувалося тієї компанії, яка давала найбільше (summis pretiis), підряди — тієї, яка запитувала найменше. Суспільство, яке отримало оренду або підряд, мало сплатити казні в першому випадку або отримати від скарбниці в другому випадку встановлену в контракті суму, і потім вести справу за свій страх. Якщо компанія, сплативши суму, виручала менше, або, отримавши суму, витрачала більше, це був її збиток; але, насправді, завжди було навпаки. При такому порядку держава зберігала витрати по управлінню і усувала складне питання по експлуатації свого майна, стягнення доходів і виконання підрядів. Вся тягота системи лягала на населення і особливо на провінції, в яких, головним чином, панувала відкупна система. Головний підприємець компанії був представником її при здійсненні операцій, дотримувався її інтересів, давав , одним словом був відповідальною особою. Найближчим керівництво справою належало щорічно змінювавшомусь директору компанії (magister societatis), а в провінціях — . Як , при відкупщиках складався численний персонал дрібних чиновників з невільнонароджених. Vectigalia (decumae, scripturae) і portoria в одній провінції віддавалися оптом однієї компанії, або ж portoria з'єднувалися з scripturae. Кожному за відкупів, утворювалися особливі категорії відкупників. Decumani (особливо в Сицилії і Азії) збирали так звану десятину (decuma) від продуктів посіву. Звичайно справа влаштовувалося таким чином, що відкупник, не чекаючи часу збору хліба і плодів, оцінював, приблизно, має бути збір на підставі середніх даних за минулі роки і кількості посіву, і потім стягував грошима необхідну десятину . Pecuarii або scr i ptuarii збирали оренду за користування державними пасовищами; portoriorum conductores стягували мита за провізні товари або акциз; socii salarii і publicani metallorum збирали оренду — перші за виробництво солі, другі за обробку рудників. Беручи на відкуп землі, Публікани були possessores або pastores; вони лише збирали оренду за дорученням держави, яка не укладала угод з дійсними орендарями. У всіх випадках на митниці і податоків Публікани намагалися тільки про те, як би виручити не тільки сплачену за відкуп суму, а й бариш; внаслідок цього вони вдавалися до утисків і незаконних заходів, знаходячи звичайно підтримку в особі намісників. З розширенням римської території, розширилися і фінансові операції стану, що довели провінцію до того жалюгідного стану, в якому вона перебувала напередодні принципату. Сумне становище провінцій прекрасно змальовано Цицероном в його промовах, особливо в сказаних у справі Верреса. Внаслідок такого стану справ створився могутній клас капіталістів, що мав величезне політичне значення з часу Гракхів, при яких з цього класу виділилося особливий стан вершників. Особливо великий вплив публіканів був в судовій сфері в період від 123 до 81 рр .; наповнюючи собою списки присяжних, вони виправдовували намісників, що звинувачувалися в здирстві (repetundarum), так як намісники були головними посібниками Публіканів в фінансових операціях останніх. У I ст. н. е. вершники зіграли помітну політичну роль в боротьбі з сенатською партією; не раз їх втручання тягло за собою важливі акти політичного життя (наприклад, Манілі закон). В епоху імперії діяльність публіканів значно скоротився, так як система відкупів була замінена збором податей безпосередньо через магістратів. За публіканам були збережені лише відкупи по оренді пасовищ, гірських місць, соляного промислу і рудників, а також по митом, та й то діяльність їх підлягала імператорському контролю : для провінцій настали кращі часи. Імператори не раз видавали едикти, спрямовані проти беззаконня, що допускаються Публіканам; так, наприклад, за незаконне стягнення покладався подвійний проти стягнутої суми штраф, а за застосування насильства — четверний (Dig. 39, 4, 9, 15) . (uk)
- Публика́ны (лат. publicani, единственное число публика́н, лат. publicanus)— в римской финансовой системе частные физические лица, бравшие на откуп у государства его имущество (лат. publicum; земли, пастбища, рудники, соляные варницы), а также государственные доходы (налоги — vectigalia, пошлины — portoria) и общественные подряды на постройки и поставки (в частности, хлеба). (ru)
- 稅吏，指徵税的官吏，官府中的“征税者”、“征税人”，现代意义即指代表官方徵税机构（税务机关）向纳税人徵税的人。“稅吏”一词属于文言文词语，在清朝及其以前时期常用此詞，尤其《聖經》時常運用此詞。 (zh)
|
| rdfs:comment
|
- Publicani, eingedeutscht Publikanen, waren allgemein diejenigen im alten Rom, die Staatsaufträge übernahmen. Im engeren Sinne zeichnete sich das Publikanen-Geschäft dadurch aus, dass der Interessent einen Auftrag ersteigerte, also zur Durchführung des Auftrages in Vorleistung ging. Zumeist schlossen sich dafür mehrere Publikanen zu einer Gesellschaft, einer societas publicanorum, zusammen. Im Deutschen unüblich ist die Bezeichnung der Publicani als Publikaner; damit werden vielmehr die Katharer bzw. ihnen nahestehende Gruppen des 12. Jahrhunderts bezeichnet. (de)
- Estis difinita publikano, en la antikva Romo, la adjudikato de impostoj kutime riltae la terkulturistojn. Alivorte li estis, en [Patestino]], dependanto de la registaro kiu tiam okupis la landon. La termino "publikano" devenas de latina publicānus, el la radiko publĭcum kiu signifas: publika trezoro, impostoj. (eo)
- Un publicain (du latin publicanus) était, dans l’administration romaine, un homme d’affaires appartenant généralement à l’ordre équestre, autorisé par contrat avec l’autorité civile à collecter les taxes en son nom. Les publicains formaient des sociétés civiles à but lucratif, qui intervenaient dans les domaines de l'économie et de la fiscalité de la Rome antique, en accord avec des contrats passés avec l'État. (fr)
- Era detto pubblicano, nell'antica Roma, l'appaltatore di tributi. Il termine "pubblicano" deriva dal latino publicānus, dalla radice publĭcum che significa: tesoro pubblico, imposte. (it)
- Publicano era o coletor de impostos nas províncias do Império Romano. Buckland afirma que havia duas espécies de publicanos: 1.
* Os publicanos gerais, que eram responsáveis pela renda do império perante o imperador romano; 2.
* Os publicanos delegados por estes em cada província. (pt)
- Publikan (latin publicanus) kallades en privatperson som arrenderade indrivningen av vissa statsinkomster, främst tullar och skatter, i Roms provinser under antikens Rom. De ersattes i största mån under Augustus med statligt kontrollerade prokuratorer. Publikan har, på grund av förekomsten av termen i Nya testamentet, kommit att bli synonymt med begreppet syndare. (sv)
- Публика́ны (лат. publicani, единственное число публика́н, лат. publicanus)— в римской финансовой системе частные физические лица, бравшие на откуп у государства его имущество (лат. publicum; земли, пастбища, рудники, соляные варницы), а также государственные доходы (налоги — vectigalia, пошлины — portoria) и общественные подряды на постройки и поставки (в частности, хлеба). (ru)
- 稅吏，指徵税的官吏，官府中的“征税者”、“征税人”，现代意义即指代表官方徵税机构（税务机关）向纳税人徵税的人。“稅吏”一词属于文言文词语，在清朝及其以前时期常用此詞，尤其《聖經》時常運用此詞。 (zh)
- Els publicans (publicani en llatí plural) eren capitalistes i homes de negocis a l'antiga Roma. L'Estat romà va començar aviat a cedir els impostos indirectes, despeses i operacions complicades als publicans que per una suma líquida prefixada, realitzaven l'administració pel seu propi compte. Aquest sistema probablement s'utilitzava per al cobrament de les antigues taxes portuàries (vectigàlia) d'Òstia que es cobraven sobre els béns exposats a la venda. (promercale), i sens dubte s'organitzava així el monopoli de la sal, que es va originar l'any 508 aC. A aquest sistema hi accedien els rics i els enriquits, que oferien seguretat a l'Estat. Els publicans van constituir una classe que amb el temps va ser bastant nombrosa. (ca)
- Publicano (en latín, publicanus, pl. publicani), en Roma, era nominado genéricamente así quien obtenía, mediante locatio (arrendamiento), alguna delegación jurisdiccional del estado para efectuar la recaudación de tributos del tipo vectigalia (es decir, los ingresos regulares). Esta práctica de gestión del Aerarium incluía los ámbitos del ager publicus, la administración provincial, afectaba el comercio y por ende toda la economía en la Antigua Roma. Esta concesión representaba un cargo de alto prestigio y responsabilidad. Podían requerir y comisionar auxiliares entre los naturales de la región, dando lugar a una segunda clase de publicanos, que aunque no eran los titulares del contrato público, formaban parte del concepto amplio. (es)
- In antiquity, publicans (Greek τελώνης telōnēs (singular); Latin publicanus (singular); publicani (plural)) were public contractors, in whose official capacity they often supplied the Roman legions and military, managed the collection of port duties, and oversaw public building projects. In addition, they served as tax collectors for the Roman Republic (and later the Roman Empire), farming the taxes of the Roman provinces, and bidding on contracts (from the Senate in Rome) for the collection of various types of taxes. Importantly, this role as tax collectors was not emphasized until late into the history of the Republic (c. 1st century BC). The publicans were usually of the class of equites. (en)
- Pemungut Cukai (bahasa Latin: publicanus) adalah istilah yang digunakan bagi orang yang bertugas mengumpulkan pajak dari masyarakat Yahudi untuk diserahkan kepada pemerintah Romawi di Palestina sekitar abad pertama. Dengan demikian, pemungut cukai adalah petugas pajak, dan merupakan salah satu jenis pekerjaan di masyarakat Yahudi waktu itu. Akan tetapi, profesi pemungut cukai dipandang buruk oleh masyarakat Yahudi di sekitar mereka, bahkan cenderung dibenci oleh rakyat. Alasan dibencinya para pemungut cukai setidaknya ada tiga: (in)
- Publikanie (łac. publicani, stgr. τελώνης telones, celnik) – w starożytnym Rzymie dzierżawcy publicznych dochodów, z których najznaczniejsi i najzamożniejsi pochodzili ze stanu ekwickiego (łac. ordo equestris). W okresie późnego cesarstwa zastąpieni przez służby państwowe. (pl)
- Publicanus (mv. publicani) was in het Romeinse Rijk de algemene benaming voor een particulier persoon die, krachtens een zakelijke overeenkomst met de Staat, bepaalde taken voor deze uitvoerde. De functies van publicani werden door de censores ter gelegenheid van het lustrum aan de meestbiedende verpacht en konden onder meer de volgende sectoren betreffen:
* aanleg van bouwwerken
* voedsel- en andere leveranties
* aanbesteding van werk in de staatsmijnen
* inning van portoria en andere staatsinkomsten (nl)
- Публікани (лат. publi cani) — в римській фінансовій системі особи, які брали на відкуп у держави його майно — publicum (землі — , пасовища — , рудник і — , соляні варниці — salinae), а також державні доходи (податки — vectigalia, мита — portoria) і громадські підряди (на споруди) і поставки (наприклад, хліба). (uk)
|
