| dbo:abstract
|
- Το Γιαζίτσιε (ουκρανικά: Язичіє, Yazychiye) ήταν γλωσσική παραλλαγή που χρησιμοποιήθηκε κατά τη διάρκεια του 19ου αιώνα και τις αρχές του 20ου αιώνα στην Χαλίτσινα, Μπουκοβίνα, και Ζακαρπατία στις εκδόσεις, ως επί το πλείστον από μια αντιδραστική πειθώ, ιδιαίτερα από τους (Μοσκβόφιλους). Ήταν αντιφατικός συνδυασμός λεξιλογικών, γραμματικών και φωνητικών χαρακτηριστικών των καθομιλούμενων Ουκρανικών (συμπεριλαμβανομένων των διαλέκτων κυρίως νοτιοδυτικής προέλευσης), των παλαιών Ουκρανικών (Ρουθηνική γλώσσα), των πολωνικών, ρωσικών και παλαιών Σλαβικών. Ο ονόμαζε την γιαζίτσιε ακρωτηριασμό της γλώσσας και ήταν σθεναρά εναντίον της. Ο Ιβάν Φράνκο και άλλοι εκπροσώποι της προοδευτικής ιντελιγκέντσια της δυτικής Ουκρανίας ήταν επίσης κατά της Γιαζίτσιε. Ορισμένα μέλη της Ρουθηνικής διασποράς, όπως ο Πολ Ρόμπερτ Μαγκότσι, θεωρούν το όνομα ως υποτιμητικό για την Καρπαθορουθηνική γλώσσα. (el)
- Iazychie (Ukrainian: Язичіє, romanized: Yazychiie; Rusyn: Язычіє, romanized: Yazŷchiie) was an artificial literary East Slavic language used in the 19th century and the early 20th century in Halychyna, Bukovina, and Zakarpattia in publishing, particularly by Ukrainian and Carpatho-Rusyn Russophiles (Moskvophiles). It was an unsystematic combination of Russian with the lexical, phonetic and grammatical elements of vernacular Ukrainian and Rusyn, Church Slavonic, Ruthenian, Polish, and Old Slavic. The term was introduced by Ukrainophiles, who used it pejoratively. Nikolay Chernyshevsky called "Iazychie" a mutilation of the language and sharply condemned it. Ivan Franko and other representatives of the contemporary territories of today's Western Ukraine's progressive intelligentsia also opposed "Iazychie". The proponents of the language themselves called it the "traditional Carpatho-Rusyn language". Russophiles saw it as a tool against Polish influence and a transition to Russian literary language, considering local dialects to be a "speech of swineherds and shepherds". (en)
- Jazyczije, jazyczje (ukr. Язичіє) – obraźliwo-polemiczna nazwa (języczysko) sztucznego języka stworzonego w drugiej połowie XIX wieku we wschodniej Galicji. Język, którego bazą był ludowy język ruski Galicji oraz język cerkiewnosłowiański zmieszane z językiem rosyjskim (z dodatkiem polonizmów i ukrainizmów, i z ukraińską wymową), używany był w publikacjach moskalofilów, jako potwierdzenie tezy, że Ukraińcy posługują się dialektem języka rosyjskiego. Wydawano w nim kilka gazet i periodyków (m.in. w latach 1851–1854 „Zorię Hałyćką”), pisali w nim: , , Jakiw Hołowacki, Mykoła Ustyjanowycz, Antin Mohylnyćkyj, , Iwan Huszałewycz, , Orest Awdykowskyj, jak również dziennikarze i wydawcy , , , Bohdan Didyćkyj, . W latach 1887–1893 jazyczije zostało wśród moskalofili zastąpione językiem rosyjskim. Jazyczije pozostawiło po sobie wielką spuściznę literacką, mimo to jego fenomen nie został zbadany. Na Zakarpaciu wersja jazyczija była używana do 1945, a na Słowacji do 1953. (pl)
- Iazychie (em ucraniano: Язичіє, Yazychiye) foi uma língua artificial inventada no século XIX por na Ucrânia, visando obter apoio à teoria de que o ucraniano seria na realidade um dialeto do idioma russo. O iazychie foi usado nas publicações destes grupos, na , até o século XX, quando foi substituído pelo russo, e consistia basicamente de uma mistura artifical de russo e do antigo eslavônico eclesiástico, com uma pronúncia e regionalismos ucranianos. O iazychie não teve aceitação popular, principalmente entre as classes mais baixas; muitos camponeses preferiam utilizar o polonês, alegando não compreendê-lo. (pt)
- Язы́чие (укр. язичіє) — письменный язык, употреблявшийся в Галиции, Буковине и Закарпатье в конце XIX — начале XX веков. Создавался как соединение местного народного языка с церковно-литературным, рассматривался как средство для перехода в перспективе на литературный русский язык. Как сообщает Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: Трудно представить себе человеку, не видевшему писаний галицких старорусских авторов, какое невероятное «язычие» галичане считали за образцовый русский литературный язык. Застигнутые врасплох новыми требованиями жизни, галицкие деятели, до тех пор употреблявшие польский язык, были поставлены в крайне затруднительное положение: русского литературного языка они не знали, а местное наречие было недостаточно развито для передачи отвлечённых и сложных понятий. Начинаются долгие споры по вопросу о языке, которого должны держаться образованные русины; обе партии, впрочем, почти сходятся на том, что «мужицкий» язык не годится для этой цели. Название «язычие» дали украинофилы в полемике с галицкими русофилами, сторонниками этого книжного языка, и оно носит пренебрежительный оттенок (сами пишущие называли его просто «русским языком» либо «галицко-русским»). Основу язычия представляла местная украинская (русинская) лексика (предпочтение отдавалось словам, общим с русским и церковнославянским, тогда как полонизмы и словакизмы по возможности избегались); для новых понятий применялись церковнославянские словообразовательные модели. В целом тексты на язычии производят впечатление русских с украинским (русинским) акцентом: у одних авторов чуть заметным, у других сильным. Правописание в язычии было историко-этимологическим (либо по полноценной системе Максимовича, либо в упрощённом виде — без надстрочных знаков-крышечек), употреблялась как церковнославянская (даже в светских книгах), так и гражданская графика. При использовании церковнославянской графики применялись некоторые связанные с ней орфографические элементы (например, различение начального и неначального начертания букв Е, О, У, Я, также — в традициях украинской типографики — С). Язычие использовалось деятелями русофильского движения в Закарпатской Украине как способ постепенного сближения местных говоров с русским литературным языком. Язычие использовалось для издания газет, журналов, литературы. На язычии выходила первая русинская газета в Закарпатье «Свет». (1867—1871), на нём писали будители закарпатских русинов Александр Духнович (1813—1865) и Александр Павлович (1819—1900), галичане Яков Головацкий, Николай Устиянович (1811—1885), Антон Могильницкий (1811—1873), Василий Могильницкий, Иван Гушалевич, Клавдия Алексович, Орест Авдыковский. На язычии издавали прессу Осип Мончаловский, Северин Шехович, Григорий Купчанко, Богдан Дедицкий, Василий Продан и другие. Под мощным влиянием язычия написал свои первые прозаические работы Иван Франко, в будущем ставший писателем и деятелем украинского возрождения. В 1863—1865 годах на язычии велось преподавание в некоторых галицких гимназиях. С конца 1880-х годов в публикациях русофилов язычие стало вытесняться русским литературным языком. Язычие не имело устойчивых правил, на нём редко разговаривали и оно было малопонятно большинству крестьян. (ru)
- Язи́чіє — один із типів штучно витвореної книжної мови, яку вживали в Галичині, Буковині та Закарпатті із середини XIX до початку XX століть. Створювали як поєднання місцевої народної мови з церковно-літературною. Нею писали москвофіли, прихильники мовної єдності з Росією. Язичіє не мало усталених правил та було малозрозумілим для більшості селян. Назву мови дали українофіли під час полеміки з русофілами, прихильниками цієї книжної мови, і вона носить зневажливий відтінок (самі прихильники язичія вважали її просто «руською мовою» або «галицько-руською»). Основою язичія була церковнослов'янська мова в суміші з російською, але з домішкою українізмів та полонізмів і з українською вимовою. В язичії застосовувалися кирилиця та історико-етимологічний правопис. Підтримувалося «москвофілами», які гадали в такий спосіб досягти так званої мовної єдності з Росією, а також тими, хто заперечував здатність народної («мужичої») мови піднятися до рівня літературної. Язичієм видавали ряд газет і журналів [які?], частина в 1887—1893 роках перейшла на російську літературну мову. У час активного формування літературної мови на народній основі використання язичія було анахронізмом, воно гальмувало становлення загальнолітературних мовних норм. Українська демократична інтелігенція (Іван Франко та ін.) гостро критикувала язичіє як мову мертву, незрозумілу народові. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Το Γιαζίτσιε (ουκρανικά: Язичіє, Yazychiye) ήταν γλωσσική παραλλαγή που χρησιμοποιήθηκε κατά τη διάρκεια του 19ου αιώνα και τις αρχές του 20ου αιώνα στην Χαλίτσινα, Μπουκοβίνα, και Ζακαρπατία στις εκδόσεις, ως επί το πλείστον από μια αντιδραστική πειθώ, ιδιαίτερα από τους (Μοσκβόφιλους). Ήταν αντιφατικός συνδυασμός λεξιλογικών, γραμματικών και φωνητικών χαρακτηριστικών των καθομιλούμενων Ουκρανικών (συμπεριλαμβανομένων των διαλέκτων κυρίως νοτιοδυτικής προέλευσης), των παλαιών Ουκρανικών (Ρουθηνική γλώσσα), των πολωνικών, ρωσικών και παλαιών Σλαβικών. (el)
- Iazychie (Ukrainian: Язичіє, romanized: Yazychiie; Rusyn: Язычіє, romanized: Yazŷchiie) was an artificial literary East Slavic language used in the 19th century and the early 20th century in Halychyna, Bukovina, and Zakarpattia in publishing, particularly by Ukrainian and Carpatho-Rusyn Russophiles (Moskvophiles). It was an unsystematic combination of Russian with the lexical, phonetic and grammatical elements of vernacular Ukrainian and Rusyn, Church Slavonic, Ruthenian, Polish, and Old Slavic. (en)
- Jazyczije, jazyczje (ukr. Язичіє) – obraźliwo-polemiczna nazwa (języczysko) sztucznego języka stworzonego w drugiej połowie XIX wieku we wschodniej Galicji. Język, którego bazą był ludowy język ruski Galicji oraz język cerkiewnosłowiański zmieszane z językiem rosyjskim (z dodatkiem polonizmów i ukrainizmów, i z ukraińską wymową), używany był w publikacjach moskalofilów, jako potwierdzenie tezy, że Ukraińcy posługują się dialektem języka rosyjskiego. W latach 1887–1893 jazyczije zostało wśród moskalofili zastąpione językiem rosyjskim. (pl)
- Iazychie (em ucraniano: Язичіє, Yazychiye) foi uma língua artificial inventada no século XIX por na Ucrânia, visando obter apoio à teoria de que o ucraniano seria na realidade um dialeto do idioma russo. O iazychie foi usado nas publicações destes grupos, na , até o século XX, quando foi substituído pelo russo, e consistia basicamente de uma mistura artifical de russo e do antigo eslavônico eclesiástico, com uma pronúncia e regionalismos ucranianos. (pt)
- Язы́чие (укр. язичіє) — письменный язык, употреблявшийся в Галиции, Буковине и Закарпатье в конце XIX — начале XX веков. Создавался как соединение местного народного языка с церковно-литературным, рассматривался как средство для перехода в перспективе на литературный русский язык. Как сообщает Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: Название «язычие» дали украинофилы в полемике с галицкими русофилами, сторонниками этого книжного языка, и оно носит пренебрежительный оттенок (сами пишущие называли его просто «русским языком» либо «галицко-русским»). (ru)
- Язи́чіє — один із типів штучно витвореної книжної мови, яку вживали в Галичині, Буковині та Закарпатті із середини XIX до початку XX століть. Створювали як поєднання місцевої народної мови з церковно-літературною. Нею писали москвофіли, прихильники мовної єдності з Росією. Язичіє не мало усталених правил та було малозрозумілим для більшості селян. Назву мови дали українофіли під час полеміки з русофілами, прихильниками цієї книжної мови, і вона носить зневажливий відтінок (самі прихильники язичія вважали її просто «руською мовою» або «галицько-руською»). (uk)
|
