| dbo:abstract
|
- Das Papageienbuch basiert auf einer indischen Märchensammlung, die im 12. Jahrhundert in Sanskrit niedergeschrieben wurde. Der Titel Sukasaptati bezieht sich auf die siebzig Erzählungen eines Papageis, die von einer Rahmenhandlung gestützt werden. Durch die Erzählungen soll die Frau eines Kaufmanns, der sich auf Geschäftsreise befindet, vom Ehebruch abgehalten werden. In gekürzter Form wurde diese Sammlung Anfang des 14. Jahrhunderts von dem Dichter Ziya' al-Din Nachschabi (persisch ضیاءالدین نخشبی) ins Persische übersetzt, redigiert und als Tuti nameh veröffentlicht. Sie enthält jetzt 52 Erzählungen, von denen einige aus dem Sindbad-Zyklus aus Tausend und eine Nacht stammen. Im 15. Jahrhundert gelangte das Papageienbuch in türkischer und persischer Sprache nach Europa, wo es bald ins Englische und Deutsche übersetzt wurde. Eine bekannte deutsche Übersetzung stammt von Georg Rosen und erschien 1858 in 2 Bänden. Die tibetische Version des Papageienbuches wurde 1983 in Deutsch veröffentlicht, die Ausgabe entstand im Rahmen des Sonderforschungsbereiches 12 "Zentralasien" der Universität Bonn. (de)
- El Shuka-saptati (siglo XII), o ‘setenta [cuentos] del loro’, es una colección de relatos escritos originalmente en idioma sánscrito.Se supone que las historias las narra un loro doméstico a su dueña, a razón de una historia cada noche, con el fin de disuadirla de ir al encuentro de su amante cuando su esposo está ausente. Los cuentos Shuka-saptati fueron muy populares en la India y los países vecinos. Hay traducciones a varios idiomas del país y otras lenguas orientales. (es)
- La Śukasaptati (littéralement « Soixante-dix [histoires] du perroquet ») est le nom sanskrit d'un recueil d'histoires indien composé à une époque non connue, avant le XIIe siècle, probablement même avant la fin du VIIIe siècle. Afin de l'empêcher de rejoindre son amant, un perroquet raconte chaque nuit une histoire à l'épouse de son maître absent. Très populaire, le recueil fut traduit en d'autres langues et les histoires se diffusèrent également oralement le long des voies commerciales, par exemple en Occident. Les histoires contiennent des parties en prose et d'autres en vers. (fr)
- シュカ・サプタティ(Śukasaptati)は、インドの説話集。日本では『鸚鵡七十話』という題名で知られる。パーリ語のジャータカや、サンスクリット語の『パンチャタントラ』、『』 (Kathasaritsagara) などとともに古代インドの重要な説話作品とされる。 内容は、枠物語の構成をとっている。商人のマダナセーナが旅に出ることになり、妻のプラバーヴァティのことを守るよう、グナサーガラという賢い鸚鵡に頼んで出かける。妻は王子のヴィナヤカンダルパに見初められて逢引に出かけようとし、鸚鵡に相談する。鸚鵡は謎かけの逸話を妻に話し、妻に解決策を考えさせる。夜があけると、鸚鵡は解答を話す。この繰り返しにより、夫が帰るまでの70夜を無事にすごす。 原典はサンスクリット語で書かれており、インドの各方言に訳された。1330年に (Nakhshabi) がペルシア語に訳し、それがトルコ語にも訳され広まった。はペルシア語版をもとにドイツ語に訳し、ゲーテに愛読された。 (ja)
- Śukasaptati, or Seventy tales of the parrot, is a collection of stories originally written in Sanskrit. The stories are supposed to be narrated to a woman by her pet parrot, at the rate of one story every night, in order to dissuade her from going out to meet her paramour when her husband is away.The stories frequently deal with illicit liaisons, the problems that flow from them and the way to escape those crises by using one's wits. Though the actual purpose of the parrot is to prevent its mistress from leaving, it does so without moralising. At the end of the seventy days, the woman's husband returns from his trip abroad and all is forgiven. Most of the stories are ribald and uninhibited, with some verging on the pornographic. The situations depicted in the stories not only test the bounds of marriage, some stray into taboo areas of incest and, in one case, zoophilia. The collection is part of the Katha tradition of Sanskrit literature. Some of the tales are actually repeated from earlier well-known collections in Sanskrit literature. In the tradition of Sanskrit literature, the tales are frequently interspersed with verse, many original, some repeated from earlier works. Though it is not known when it was originally written, current scholarship accepts that the collection was in its current form by the 12th century CE, though currently the oldest known manuscript dates back to the 15th century CE. The collection has been translated to many languages, including Persian in the 14th century, and in Malay, Hikayat Bayan Budiman, by a certain Kadi Hassan in 773 AH (1371 AD). It was last translated to English in 2000 CE. (en)
- Śukasaptati (o "Storie del pappagallo") è una raccolta indiana di settanta storie, in prosa o in versi, collegate attraverso una cornice narrativa, risalente probabilmente al XII o al XIII secolo. (it)
- «Шукасаптати» (санскр. शुकसप्तति, IAST: śukasaptati «Семьдесят рассказов попугая») — сборник санскритских новелл, развивающий заложенную «Панчатантрой» традицию древнеиндийской литературы. Время его составления точно неизвестно; часто его окончательное оформление относят к XII веку. В основе рассказов лежат фольклорные сюжеты, известные в Индии ещё в глубокой древности и неоднократно подвергавшиеся литературной обработке. Предметом обработок и переделок стали и сами «Семьдесят рассказов попугая». 70 новелл, составляющих «Шукасаптати», объединены «рамкой». Легкомысленная купеческая жена Падмавати в отсутствие мужа, уехавшего на чужбину, желает встретиться с любовником. Но каждый раз, когда она собирается выйти из дома, её удерживает ручной попугай, рассказывающий занимательные истории. Так продолжается до тех пор, пока не возвращается муж. Большинство новелл посвящено неверным женам, которые прибегают к различным уловкам, чтобы скрыть свою измену, и неизменно преуспевают. Рассказы «Шукасаптати» откровенно эротичны, часто содержат фантастические или сатирические элементы. В прозаическое повествование включены стихотворные вставки. Санскритский текст сборника известен в двух редакциях — «упрощённой» (лат. simplicior) и «украшенной» (лат. ornatior), различающихся количеством стилистических украшений и повествовательной техникой. Многие из рассказов «Шукасаптати» имеют параллели в джатаках, «Океане сказаний» и других сборниках древнеиндийских повестей. В XIV веке индо-персидский автор З. Нахшаби создал «Тути-наме» — книгу рассказов, заимствующих «рамку» и часть сюжетов из «Шукасаптати». В этом персидском изводе «Семьдесят рассказов попугая» впервые стали известны в Средней Азии и европейских странах. Из индо-персидских переработок «Тути-наме» Нахшаби наибольшей известности достигла редакция Мохаммада Кадири XVII века, которая частично отступает от первоисточника. Так, количество глав сокращено М. Кадири до тридцати пяти (в это число входит начало и конец обрамляющей повести и 35 отдельных сказок). Две сказки являются новыми и отсутствуют у Нахшаби. Имя главной героини Падмавати заменено на Худжасту. «Тути Нама» Мохаммада Кадири была переведена на пушту и на несколько новоиндийских языков, а из европейских — на английский, немецкий, французский, испанский, итальянский и русский. В Индии популярной редакцией «Тути Нама» М. Кадири является переложение на язык урду, сделанное в 1801 году Сайидом Хайдар-Бахшем Хайдари — «Тота Кохани». В 1932 году его перевод был подготовлен для серии «Сокровища мировой литературы» издательства «Academia» М. И. Клягиной-Кондратьевой. (ru)
- Шукасапта́ті (Сімдесят оповідок папуги на санскр. शुकसप्तति) — індійська обрамлена повість у прозі та віршах, що написана на санскриті не раніше ХІІ і не пізніше ХІІІ ст. охоплює різні сфери життя Індії у період раннього середньовіччя. Продовжила традицію закладену подібною збіркою — Панчатантрою, що була написана в ІІІ ст. н. е. Цілком ймовірно, що спочатку «Шукасаптаті» існувала на пракриті. Історії, які розповідає папуга головній героїні, щоб вберегти її від зрад чоловіку, охоплює різні сфери життя середньовічної Індії. У них зображені всі тогочасні шари індійського суспільства. Багато цих новел сатиричні, та основна частина еротичні. «Шукасаптаті» отримала величезну популярність в Індії та сусідніх країнах. Відомі переклади і наслідування, як на індійських (маратхі, гінді, раджастхані та ін.), так і на інших східних мовах (фарсі, турецькій, малайській). Варто згадати, що не менш відома перська обрамлена повість «Туті-наме» («Книга папуги» перс. توتی-نامه) є перекладом значної кількостіі історій із «Шукасаптаті» на фарсі. Окремі новели часто зустрічаються і в інших повістях та існують в сучасному фольклорі Індії. Наприклад, існує японська казка «Медуза та мавпа», що дуже подібна до 67 оповідки «Шукасаптаті» про мавпочку Ванапрію та водяне чудовисько — макару, з той відмінністю, що в японській казці «Морський цар» (Рюдзін) мав з'їсти печінку мавпи, щоб одужати (медуза мала доставити мавпу до нього), а в оповідці дружина макари була вагітна і їй заманулось поласувати мавпячим м'ясом. В японській казці мавпа обманула медузу сказавши, що залишила свою печінку на дереві, а в «Шукасаптаті» мавпочка Ванапрія обманула макару сказавши, що забула на дереві своє серце.,. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- El Shuka-saptati (siglo XII), o ‘setenta [cuentos] del loro’, es una colección de relatos escritos originalmente en idioma sánscrito.Se supone que las historias las narra un loro doméstico a su dueña, a razón de una historia cada noche, con el fin de disuadirla de ir al encuentro de su amante cuando su esposo está ausente. Los cuentos Shuka-saptati fueron muy populares en la India y los países vecinos. Hay traducciones a varios idiomas del país y otras lenguas orientales. (es)
- La Śukasaptati (littéralement « Soixante-dix [histoires] du perroquet ») est le nom sanskrit d'un recueil d'histoires indien composé à une époque non connue, avant le XIIe siècle, probablement même avant la fin du VIIIe siècle. Afin de l'empêcher de rejoindre son amant, un perroquet raconte chaque nuit une histoire à l'épouse de son maître absent. Très populaire, le recueil fut traduit en d'autres langues et les histoires se diffusèrent également oralement le long des voies commerciales, par exemple en Occident. Les histoires contiennent des parties en prose et d'autres en vers. (fr)
- シュカ・サプタティ(Śukasaptati)は、インドの説話集。日本では『鸚鵡七十話』という題名で知られる。パーリ語のジャータカや、サンスクリット語の『パンチャタントラ』、『』 (Kathasaritsagara) などとともに古代インドの重要な説話作品とされる。 内容は、枠物語の構成をとっている。商人のマダナセーナが旅に出ることになり、妻のプラバーヴァティのことを守るよう、グナサーガラという賢い鸚鵡に頼んで出かける。妻は王子のヴィナヤカンダルパに見初められて逢引に出かけようとし、鸚鵡に相談する。鸚鵡は謎かけの逸話を妻に話し、妻に解決策を考えさせる。夜があけると、鸚鵡は解答を話す。この繰り返しにより、夫が帰るまでの70夜を無事にすごす。 原典はサンスクリット語で書かれており、インドの各方言に訳された。1330年に (Nakhshabi) がペルシア語に訳し、それがトルコ語にも訳され広まった。はペルシア語版をもとにドイツ語に訳し、ゲーテに愛読された。 (ja)
- Śukasaptati (o "Storie del pappagallo") è una raccolta indiana di settanta storie, in prosa o in versi, collegate attraverso una cornice narrativa, risalente probabilmente al XII o al XIII secolo. (it)
- Das Papageienbuch basiert auf einer indischen Märchensammlung, die im 12. Jahrhundert in Sanskrit niedergeschrieben wurde. Der Titel Sukasaptati bezieht sich auf die siebzig Erzählungen eines Papageis, die von einer Rahmenhandlung gestützt werden. Durch die Erzählungen soll die Frau eines Kaufmanns, der sich auf Geschäftsreise befindet, vom Ehebruch abgehalten werden. Die tibetische Version des Papageienbuches wurde 1983 in Deutsch veröffentlicht, die Ausgabe entstand im Rahmen des Sonderforschungsbereiches 12 "Zentralasien" der Universität Bonn. (de)
- Śukasaptati, or Seventy tales of the parrot, is a collection of stories originally written in Sanskrit. The stories are supposed to be narrated to a woman by her pet parrot, at the rate of one story every night, in order to dissuade her from going out to meet her paramour when her husband is away.The stories frequently deal with illicit liaisons, the problems that flow from them and the way to escape those crises by using one's wits. Though the actual purpose of the parrot is to prevent its mistress from leaving, it does so without moralising. At the end of the seventy days, the woman's husband returns from his trip abroad and all is forgiven. Most of the stories are ribald and uninhibited, with some verging on the pornographic. The situations depicted in the stories not only test the boun (en)
- Шукасапта́ті (Сімдесят оповідок папуги на санскр. शुकसप्तति) — індійська обрамлена повість у прозі та віршах, що написана на санскриті не раніше ХІІ і не пізніше ХІІІ ст. охоплює різні сфери життя Індії у період раннього середньовіччя. Продовжила традицію закладену подібною збіркою — Панчатантрою, що була написана в ІІІ ст. н. е. (uk)
- «Шукасаптати» (санскр. शुकसप्तति, IAST: śukasaptati «Семьдесят рассказов попугая») — сборник санскритских новелл, развивающий заложенную «Панчатантрой» традицию древнеиндийской литературы. Время его составления точно неизвестно; часто его окончательное оформление относят к XII веку. В основе рассказов лежат фольклорные сюжеты, известные в Индии ещё в глубокой древности и неоднократно подвергавшиеся литературной обработке. Предметом обработок и переделок стали и сами «Семьдесят рассказов попугая». (ru)
|
