| dbo:abstract
|
- "On the Independence of Ukraine" (Russian: На независимость Украины) is a controversial poem by Joseph Brodsky written in the early 1990s, on the occasion of the 1991 Declaration of Independence of Ukraine and the subsequent dissolution of the Soviet Union. In the poem, Brodsky, in angry and insulting words expressed his feelings about the breach between the Ukrainian and Russian peoples. He refers to Ukrainians as, among other things, khokhly (a Russian ethnic slur for Ukrainians) and Cossacks. In the poem's final lines, he states that independence-minded Ukrainians will, on their deathbed, abandon their love of poet Taras Shevchenko (considered the father of Ukrainian literature), and instead embrace poet Alexander Pushkin (considered the father of Russian literature): Just remember, when it’s time for you, too, to die, you bravehearts,as you scratch at your mattress and visibly suffer, you'll forgetthe flatus of Taras, and whisper the verses of Alexander. The poem was never officially published. Brodsky himself is known to have read the poem in public only a few times, including at the Palo Alto Jewish community center on October 30, 1992. Known only from private manuscripts, it began to receive publicity after it was published in 1994 by Ukrainian nationalists as a demonstration of Brodsky's Russian nationalist views. For quite some time, the authorship of the poem was disputed due to striking differences in style, e.g., by human rights activist Alexander Daniel. However, in 2015, a video of Brodsky's 1992 public reading of the poem was posted on Facebook by a user named Boris Vladimirsky. This constituted sufficient proof for Daniel and others that the poem was indeed Brodsky's. (en)
- «На независимость Украины» — стихотворение русского и американского поэта Иосифа Бродского, написанное не позднее 1992 года в ответ на провозглашение независимости Украины в декабре 1991 года. (ru)
- «Щодо незалежності України» (рос. «На независимость Украины») — вірш російського і американського поета Йосипа Бродського, написаний, ймовірно, в 1992 році. Вірш містить українофобську оцінку набуття Україною державної незалежності. У вірші з сарказмом описано здобуття Україною незалежності у 1991 році та відмова борців за незалежність від російської мови. Йосип Бродскій Щодо незалежності України Любий Карле XII, битву під Полтавою,слава Богу, програно. Як мовив гаркавий,«час покаже кузькіну мать», руїни,кістку посмертної радості із присмаком України.То не зелено-квітний, роз'їджений ізотопом, —жовто-блакитний майорить над Конотопом,склепаний з ка́нви, пе́вно, приберегла Канада.Дарма що без хреста, та хахлам не треба.Гей ти, рушнік, карбованець, в спітнілій жмені насіння!Не нам, кацапам, в зраді їх звинувачувати.Самі під іконами сімдесят років в Рязаніз залитими очима жили, як при Тарзані.Скажемо ж їм, дзвінкою лайкою паузи суворо гаючи:скатертиною вам, хахли, рушніком дорога!Геть від нас у жупані, не кажучи у мундирі,за адресою з трьох літер, на всі чотири боки.Хай же тепер у мазанці хором гансиразом з ляхами раком вас ставлять, поганці.Як у петлю лізти — так ра́зом, добираючи́ галу́зку в хащі, а курку з борщу одинаком гризти краще.Прощавайте, хахли, пожили разом — годі!Плюнути у Дніпро, чи що, мо потече зворотньо,спого́рда нехтуючи нами, як шви́дкий, вщент набитийшкіряними кутками та віковою образою.Не згадуйте про нас погано. Вашого неба, хлібу,нам, подавись ми макухою та стелею, не треба. Годі псувати кров, рвати на грудях одежу.Закінчилось, пе́вно, кохання, якщо воно мимохідь й було.Нащо длубатись даремно у рваних коренях дієсловом? Земля вас народила, ґрунт, чорнозем з підзолом. Годі домагатись прав, звинувачувать нас в одному, іншому.Ця земля не дає вам, кавунам, споко́ю.Ой же ж Лєвада-степ, краля, баштан, варєнік!Більше, гляди, втратили — більше людей, ніж грошей.Якось вже переб'ємося. А щодо сльози з ока —немає на неї ради, чекати іншого разу.З Богом, орли, каза́кі, гетьмани, наглядачі!Лиш коли прийдеться й вам вмирати, буйволи,белькотатимете ви, шкребучи край матрасу,рядки Олександра, а не брєхню Тараса. Альтернативний переклад К. СєміґласаЙосип БродскійЩодо незалежності УкраїниЛюбий Карле XII, бойовище під Полтавою,Слава Господу програно. Як там казав картавий: «час покаже кузькіну мать», руїни,кістку посмертної радості, з присмаком України,То не зелено-квітний, битий вщент ізотопом, — : жовто-блакітний, майоріє понад Конотопом,скравцяний з ряднини, мабуть, припасла Канада,То й що — без хреста, хахлам аби тілько звада.Чуєш ти, рушнік, карбованєц, насіння повна жменя,Але винуватить у зраді, справді не нам, кацапам.Адже ж ми й самі, сидячи під образами років сімдесят у Рязані,Очі позаливали й гикали мов Тарзани.Тож мовимо їм, дзвінким матюччам, дихаючи належно:Скатертиною вам, хахли, рушніком дорога!Крокуйте від нас у жупані, не кажучи що «в мундірє»,за адресою на три літери, на усі чотири боки.Нехай віднині в мазанці хором ганси: з ляхами ставлять вас раком на лікті й коліна, поганці.Як в зашморг сунутись — разом, галузку добираючи в хащі,а курку з борщу смоктать позаочі масніше.Прощавайте, хахли, разом пожили, ну то й достатньо.Я б плюнув в Дніпро, може потече він зворотньо,гребуючи пихато нами, мов швидкий, вщент напханий: шкіряними кутами та споконвічною образою.Лихим словом не згадуйте. Вашого хліба, неба,Нам, най нас макуха вдавить, взагалі — не треба.Навіщо псувати кров, лантя дерти кігтями.Скінчилося мабуть кохання, якщо й було, поміж нами.Чом копирсатись даремно в тривких коренях дієсловом?Народжені ви землею, ґрунт — чорнозем з підзолом.Досить качати права, шити нам се і те й інше: Вам, кавунам, ця земля не дає спокою.Гойда, Лєвада-степ, краля, баштан, варєнік,Насправді втрачено мабуть більше людей, ніж грошей.Переживемо якось. А щодо сльози в очатах,не маємо розпоряджень, то ж годі і вам чекати.Паняйте, орли, козаки, гетьмани, наглядачі!Але, коли черга стане й вам вмерти, бугаї,будете хрипотіти й скребти краєчком матраца: рядки з Олександра, а не брехню Тараса.Сольний вечір Бродського в залі Пало-Альтівського Єврейського центру. 30 жовтня 1992. Перекл. з російської – К. Сєміґлас Оригінальний текст (рос.)Йосиф БродскийНа независимость УкраиныДорогой Карл XII, сражение под Полтавой,слава Богу, проиграно. Как говорил картавый,"время покажет Кузькину мать", руины,кость посмертной радости с привкусом Украины.То не зелено-квитный, траченный изотопом, —жовто-блакытный реет над Конотопом,скроенный из холста, знать, припасла Канада.Даром что без креста, но хохлам не надо.Гой ты, рушник, карбованец, семечки в потной жмене!Не нам, кацапам, их обвинять в измене.Сами под образами семьдесят лет в Рязанис залитыми глазами жили, как при Тарзане.Скажем им, звонкой матерью паузы метя, строго:скатертью вам, хохлы, и рушником дорога!Ступайте от нас в жупане, не говоря в мундире,по адресу на три буквы, на все четыре стороны.Пусть теперь в мазанке хором гансыс ляхами ставят вас на четыре кости, поганцы.Как в петлю лезть — так сообща, сук выбирая в чаще,а курицу из борща грызть в одиночку слаще.Прощевайте, хохлы, пожили вместе — хватит!Плюнуть, что ли, в Днипро, может, он вспять покатит,брезгуя гордо нами, как скорый, битком набитыйкожаными углами и вековой обидой.Не поминайте лихом. Вашего неба, хлеба,нам, подавись мы жмыхом и потолком, не треба.Нечего портить кровь, рвать на груди одежду.Кончилась, знать, любовь, коль и была промежду.Что ковыряться зря в рваных корнях глаголом?Вас родила земля, ґрунт, чернозем с подзолом.Полно качать права, шить нам одно, другое.Это земля не дает вам, кавунам, покоя.Ой да Левада-степь, краля, баштан, вареник!Больше, поди, теряли — больше людей, чем денег.Как-нибудь перебьемся. А что до слезы из глаза —нет на нее указа, ждать до другого раза.С Богом, орлы, казаки, гетманы, вертухаи!Только когда придет и вам помирать, бугаи,будете вы хрипеть, царапая край матраса,строчки из Александра, а не брехню Тараса. Сольний вечір Бродського в залі Пало-Альтівського Єврейського центру. 30 жовтня 1992, Перекл. з російської - Р. Кононенко (uk)
|
