| dbo:abstract
|
- «Vichnaya Pamyat»: o Memoria Eterna: Es una exclamación, un Encomio como el policronión, usado al final de un funeral o servicio conmemorativo ortodoxo oriental. Las mismas iglesias católicas orientales que siguen el rito bizantino utilizan la misma exclamación. Es la contraparte litúrgica de la oración del Rito Occidental "Descanso Eterno". La "memoria eterna" mencionada en la oración se refiere al recuerdo de Dios, en lugar de a los vivos, y es otra forma de orar para que el alma haya entrado en el cielo y disfrute de la vida eterna. Este canto es paralelo a "Muchos años", que se canta para los miembros vivos de la Iglesia (y ocasionalmente para las autoridades nacionales o locales, aunque no sean ortodoxos). La "memoria eterna" no se canta para aquellos que han sido glorificados oficialmente (canonizados) como santos. Como parte del proceso de glorificación para los nuevos santos, la víspera del día anterior a su glorificación, se cantará para ellos "Memoria eterna" al final de un servicio solemne conocido como el "Último Réquiem". El canto de "Memoria eterna" es introducido por un diácono, como sigue:
* Diácono: En un sueño bendito, concédete, oh Señor, que descanse eternamente a tu siervo (Nombre) y haz que su memoria sea eterna.
* Coro: ¡Memoria eterna! ¡Memoria eterna! ¡Memoria eterna!
* Concluye con la línea "con los santos, concédele que descanse, Señor, ¡recuerdo eterno!" (es)
- Memory eternal is an exclamation, an encomium like the polychronion, used at the end of an Byzantine Rite funeral or memorial service, as followed by the Eastern Orthodox and Eastern Catholic Churches. It is the liturgical counterpart to the Western Rite prayer "Eternal Rest." (en)
- Mémoire éternelle (grec : Αἰωνία ἡ μνήμη / Aionía hē mnḗmē ; slavon d'Église : Вечная память, Vetchnaïa Pamiat) est l'exclamation prononcée après la panikhide (service funéraire) dans les Églises d'Orient, les Églises orthodoxes et Églises catholiques de rite byzantin. Dans le rite romain, la formule correspondante est « repos éternel ». (fr)
- 永遠の記憶（ギリシア語: Αιωνία η μνήμη, 教会スラヴ語: Вечная память, 英語: Memory Eternal）とは、正教会における祈祷文。 埋葬式、パニヒダ、永眠者のためのリティヤなどの末尾に詠隊によって歌われるほか、永眠した者の霊の安息を神に願い祈る際に、「永遠の記憶」と単独で用いられる。その対象は正教徒に限定されず、正教徒では無い永眠者の霊の安息を祈る「異教人のパニヒダ」の末尾でも「永遠の記憶」が歌われる。 (ja)
- Wieczna pamięć (gr. αἰωνία ἡ μνήμη, eonia i mnimi, cs. Wiecznaja Pamiat' ) – uroczysta formuła wspomnienia zmarłych w Kościele prawosławnym oraz w katolickich Kościołach wschodnich, wykonywana na zakończenie panichidy lub nabożeństwa pogrzebowego. Wyrażenie Wieczna pamięć było początkowo w Kościele chrześcijańskim formułą wyrażającą głęboki szacunek wobec szczególnie zasłużonej osoby, niezależnie od tego, czy chodziło o zmarłego, czy też o osobę nadal żyjącą. Z czasem jego użycie zawęziło się do osób nieżyjących, nadal jednak dotyczyły wyłącznie postaci o wyjątkowych zasługach. W takim znaczeniu pojawia się w aklamacji soboru chalcedońskiego: Wieczna pamięć Cyrylowi. Formuła Wieczna pamięć weszła również do obrzędu Triumfu Prawosławia, upamiętniającego koniec ikonoklazmu i przywrócenie kultu ikon w 843. W obrzędzie tym odnosi się do zmarłych cesarzy bizantyńskich – dobroczyńców i obrońców Kościoła oraz do zmarłych biskupów chrześcijańskich. Z czasem w prawosławnej praktyce liturgicznej formuły Wieczna pamięć zaczęto używać w odniesieniu do każdego zmarłego, na zakończenie nabożeństwa panichidy. W tak utrwalonej formie składa się ona z dwóch części: najpierw kapłan lub diakon wygłasza aklamację (cs. wozgłas) Wo błażennom uspienii wiecznyj pokoj podażd' Gospodi, usopszym rabom Twoim (tu padają imiona zmarłych), i sotwori im wiecznuju pamiat' (w przekładzie polskim Henryka Paprockiego W błogosławionym odpoczynku daj wieczny pokój, Panie, zmarłym sługom Twym (imię) i uczyń mu wieczną pamięć), na którą wierni odpowiadają trzykrotnym śpiewem Wieczna pamięć. W tym momencie powinno nastąpić trzykrotne uderzenie w dzwony cerkiewne. Wieczną pamięć śpiewa się również na zakończenie obrzędów pogrzebu osoby świeckiej lub dziecka, z tą różnicą, że aklamacja powinna wówczas brzmieć Wiecznaja pamiat' twoja dostobłażennie, i prisnopamiatnie bratie nasz. W praktyce liturgicznej każdy obrzęd pogrzebowy lub nabożeństwo w intencji zmarłych kończy się jednak śpiewem Wiecznej pamięci w jej najpopularniejszej, opisanej wyżej wersji. Wyjątkiem są nabożeństwa w intencji zmarłych mnichów w monasterach, podczas których trzykrotnie śpiewana jest odmienna formuła Wiecznaja wasza pamiat' dostobłażennii otcy, i bratija nasza prisno pominajemii. Wieczna pamięć śpiewana jest wyłącznie w intencji tych zmarłych, którzy nie zostali kanonizowani. Dlatego podczas obrzędu ogłoszenia kanonizacji nowego świętego centralnym momentem jest odśpiewanie po raz ostatni tej formuły, a następnie pierwszy śpiew uwielbienia (cs. wieliczanije) danej osoby już jako świętej. (pl)
- «Вічная пам'ять» (грец. αἰωνία ἡ μνήμη) — піснеспів, використовуваний в православному богослужінні для врочистого поминання покійних. Він використовується також Східними католицькими церквами, які дотримуються візантійського обряду (в тому числі УГКЦ). Спочатку вираз використовувався для прославляння живих або померлих видатних осіб. Виникнення такої практики відносять до елліністичного періоду. В християнстві вираз використовувався у тому самому значенні, але вже щодо покійного. Спочатку це стосувалося церковних діячів (наприклад, у Діяннях Халкидонського собору 451 року виголошується «Вічна пам'ять Кирилові!»), а потім і імператорів (наприклад, у чині Торжества православ'я). У пізнішій практиці «Вічная пам'ять» стала послідуванням панахиди за будь-яким покійним. Воно тричі співається за наступною схемою:
* диякон: «У блаженнім успінні вічний спокій подай Господи, усопшим рабам твоїм, ім'ярек: і сотвори їм вічную пам'ять»
* хор: «Вічная пам'ять! Вічная пам'ять! Вічная пам'ять!» Під час проголошення «вічної пам'яті» прийнято робити три удари у дзвін. У богослужбовій практиці «вічная пам'ять» зазвичай співається після заупокійних послідувань і їй зазвичай передує панахидне проголошення. «Вічная пам'ять», будучи заупокійним богослужбовим текстом, не співається на честь святих. Під час церемонії канонізації святого покійному востаннє виголошують «вічную пам'ять», а потім співають йому як новопрославленому святому. Виняток у вигляді проголошення «вічної пам'яті» у її початковому значенні зберігся лише в ряді богослужбових текстів, наприклад, у службі рівноапостольним Костянтинові і Олені або в Чині Торжества православ'я. У Католицькій церкві існує схожий піснеспів для поминання покійних — «Упокій вічний» (лат. «Requiem Æternam»). Від його першого слова заупокійна меса отримала назву реквієм. (uk)
- «Вечная память» (греч. αἰωνία ἡ μνήμη, церк.-слав. вѣ́чнаѧ па́мѧть) — песнопение, используемое в православном богослужении для торжественного поминовения усопших. Изначально выражение использовалось как для прославления живых или умерших выдающихся лиц. Возникновение такой практики относят к эллинистическому периоду. В христианстве выражение использовалось в том же значении, но уже применительно к усопшим. Первоначально это касалось церковных деятелей (например, в Деяниях Халкидонского собора 451 года возглашается «Вечная память Кириллу!»), а затем и императоров (например, в чине Торжества православия). В более поздней практике «Вечная память» стала последованием панихиды по любым усопшим. Оно трижды поётся по следующей схеме: Диакон: «Во блаже́нном успе́нии ве́чный поко́й пода́ждь, Го́споди, усо́пшим рабо́м твои́м, [имярек — идёт поимённое поминовение усопших]: и сотвори́ им ве́чную па́мять» Хор: «Ве́чная па́мять! Ве́чная па́мять! Ве́чная па́мять!» Во время провозглашения «вечной памяти» принято совершать три удара в колокол. В богослужебной практике «вечная память» обычно поётся после заупокойных последований и ей обычно предшествует панихидное возглашение. «Вечная память», являясь заупокойным богослужебным текстом, не поётся в честь святых. Во время церемонии канонизации святого усопшему в последний раз возглашают «вечную память», а затем поют ему величание, как новопрославленному святому. Исключение в виде возглашение «вечной памяти» в её изначальном смысле сохранилось лишь в ряде богослужебных текстов, например в службе равноапостольным Константину и Елене или в Чине Торжества православия. На заупокойной литии в Великий пост это песнопение троекратно поётся в несколько изменённом виде: «Ве́чная ва́ша па́мять, / достоблаже́ннии отцы́, бра́тия и се́стры на́ша, / приснопомина́емии!» В Католической церкви существует схожее песнопение для поминовения усопших — «Покой вечный» (лат. «Requiem Æternam»). От его первого слова заупокойная месса получила название реквием. (ru)
|
| rdfs:comment
|
- Memory eternal is an exclamation, an encomium like the polychronion, used at the end of an Byzantine Rite funeral or memorial service, as followed by the Eastern Orthodox and Eastern Catholic Churches. It is the liturgical counterpart to the Western Rite prayer "Eternal Rest." (en)
- Mémoire éternelle (grec : Αἰωνία ἡ μνήμη / Aionía hē mnḗmē ; slavon d'Église : Вечная память, Vetchnaïa Pamiat) est l'exclamation prononcée après la panikhide (service funéraire) dans les Églises d'Orient, les Églises orthodoxes et Églises catholiques de rite byzantin. Dans le rite romain, la formule correspondante est « repos éternel ». (fr)
- 永遠の記憶（ギリシア語: Αιωνία η μνήμη, 教会スラヴ語: Вечная память, 英語: Memory Eternal）とは、正教会における祈祷文。 埋葬式、パニヒダ、永眠者のためのリティヤなどの末尾に詠隊によって歌われるほか、永眠した者の霊の安息を神に願い祈る際に、「永遠の記憶」と単独で用いられる。その対象は正教徒に限定されず、正教徒では無い永眠者の霊の安息を祈る「異教人のパニヒダ」の末尾でも「永遠の記憶」が歌われる。 (ja)
- «Vichnaya Pamyat»: o Memoria Eterna: Es una exclamación, un Encomio como el policronión, usado al final de un funeral o servicio conmemorativo ortodoxo oriental. Las mismas iglesias católicas orientales que siguen el rito bizantino utilizan la misma exclamación. Es la contraparte litúrgica de la oración del Rito Occidental "Descanso Eterno". La "memoria eterna" mencionada en la oración se refiere al recuerdo de Dios, en lugar de a los vivos, y es otra forma de orar para que el alma haya entrado en el cielo y disfrute de la vida eterna. (es)
- Wieczna pamięć (gr. αἰωνία ἡ μνήμη, eonia i mnimi, cs. Wiecznaja Pamiat' ) – uroczysta formuła wspomnienia zmarłych w Kościele prawosławnym oraz w katolickich Kościołach wschodnich, wykonywana na zakończenie panichidy lub nabożeństwa pogrzebowego. Wieczna pamięć śpiewana jest wyłącznie w intencji tych zmarłych, którzy nie zostali kanonizowani. Dlatego podczas obrzędu ogłoszenia kanonizacji nowego świętego centralnym momentem jest odśpiewanie po raz ostatni tej formuły, a następnie pierwszy śpiew uwielbienia (cs. wieliczanije) danej osoby już jako świętej. (pl)
- «Вічная пам'ять» (грец. αἰωνία ἡ μνήμη) — піснеспів, використовуваний в православному богослужінні для врочистого поминання покійних. Він використовується також Східними католицькими церквами, які дотримуються візантійського обряду (в тому числі УГКЦ). У пізнішій практиці «Вічная пам'ять» стала послідуванням панахиди за будь-яким покійним. Воно тричі співається за наступною схемою:
* диякон: «У блаженнім успінні вічний спокій подай Господи, усопшим рабам твоїм, ім'ярек: і сотвори їм вічную пам'ять»
* хор: «Вічная пам'ять! Вічная пам'ять! Вічная пам'ять!» (uk)
- «Вечная память» (греч. αἰωνία ἡ μνήμη, церк.-слав. вѣ́чнаѧ па́мѧть) — песнопение, используемое в православном богослужении для торжественного поминовения усопших. Изначально выражение использовалось как для прославления живых или умерших выдающихся лиц. Возникновение такой практики относят к эллинистическому периоду. В христианстве выражение использовалось в том же значении, но уже применительно к усопшим. Первоначально это касалось церковных деятелей (например, в Деяниях Халкидонского собора 451 года возглашается «Вечная память Кириллу!»), а затем и императоров (например, в чине Торжества православия). (ru)
|
