| dbo:abstract
|
- Με τον όρο Επτανησιακή Σχολή εννοούμε τη λογοτεχνική παραγωγή των Ιονίων νήσων από τις τελευταίες δεκαετίες του 18ου α έως το τέλος του 19ου αι.Ο όρος επτανησιακή σχολή εισήχθη από τον Ροΐδη και τον στο 2ο μισό του 19ου αιώνα και τον υιοθέτησε αργότερα ο Κωστής Παλαμάς στα κριτικά του δοκίμια για τους επτανήσιους ποιητές. Επίκεντρο αυτής της αξιόλογης παραγωγής είναι ο Διονύσιος Σολωμός. Σε αυτή την περίοδο -αντίθετα απ΄ ό,τι συμβαίνει με τη ποίηση έχουμε μικρή παραγωγή πεζογραφικών κειμένων. Σε τούτη τη μικρή παραγωγή ξεχωρίζει η Αυτοβιογραφία, της Ελισάβετ Μουτζάν-Μαρτινέγκου 1831, το πρώτο ελληνικό γυναικείο πεζογράφημα, μαρτυρία για την περιθωριοποιημένη θέση της γυναίκας σε σχέση με την πνευματική και κοινωνική ζωή της επτανησιακής πολιτισμικής επικράτειας. Στον αντίποδα της πεζογραφικής παραγωγής βρίσκεται η παραγωγή κριτικών δοκιμίων, φιλολογικών και αισθητικών μελετών, όπως ο Διάλογος του Δ. Σολωμού, τα «Προλεγόμενα» του Ιακ. Πολυλά στην έκδοση του έργου του Σολωμού και η μελέτη του Καλοσγούρου για τη μετάφραση του σαιξπηρικού Άμλετ από τον Ιακ. Πολυλά. Δυναμικό επίσης εμφανίζεται και το μεταφραστικό έργο σε ό,τι αφορά στην αρχαία ελληνική γραμματεία και τις νεότερες δυτικές λογοτεχνίες. Εκπρόσωποι τέλος της θεατρικής παραγωγής για την ίδια περίοδο στην επτανησιακή σχολή είναι οι θεατρικοί συγγραφείς Σαβόγιας Ρούσμελης , ο Δ. Γουζέλης και ο Ιωάννης Ζαμπέλιος. (el)
- The term Heptanese School of literature (Greek: Επτανησιακή Σχολή, literally: "The School of the Seven Islands", also known as the Ionian School) denotes the literary production of the Ionian Island's literature figures from the late 18th century till the end of the 19th century. The center of this production is considered to be the poet Dionysios Solomos, so its periods are conventionally divided as follows: Pre-Solomian poets (Προσολωμικοί ποιητές), Solomian poets, Post-Solomian poets, Minors and Descendants. (en)
- Іонічна школа (грец. Επτανησιακή σχολή) в грецькій літературі — напрямок, який об’єднував письменників Іонічних островів (Керкіра, Кефалінія, Закінф, Лефкас) у тридцяті — дев’яності роки XIX століття. У своїх творах вони використовували більше народну мову, ніж книжну,а також народно-поетичні засоби віршування; зверталися переважно до патріотичної тематики. Їх, крім того, об’єднував підвищений пієтет до постаті Діонісіоса Соломоса та його творчості. Виникнення й формування Іонічної школи пов’язано з історичними особливостями островів. Вони фактично ніколи не були під владою османів, а належали спочатку Венеції, а після наполеонівських війн перебували під британським протекторатом (возз’єднані з Грецією 1864 року). Внаслідок цього населенню островів не було потреби надто міцно триматися за архаїчні традиції як за знаряддя пасивного спротиву культурному тискові (на відміну від тих греків, що жили під османським ярмом). Острови були відкриті прогресивним впливам із Західної Європи. Народна мова розвивалася у відносно вільних обставинах, ще у XVI столітті на Керкірі було створено першу граматику новогрецької мови. Тут функціонувало і книговидавництво. Таким чином, на Іонічних островах існували умови для розвитку демократичної, народної літератури. Іонічна школа протистояла консервативному напрямку тогочасної грецької літератури — Афінській школі, яка складалася переважно з фанаріотів, що прибули до Греції вже після завоювання нею незалежності й принесли з собою прихильність до архаїки. Сам Соломос може бути віднесений до Іонічної школи дещо умовно: сама школа оформилася вже після розквіту його творчості, що справила такий великий вплив на його послідовників. Так само не зовсім точно відносити до цієї школи Андреаса Калвоса, хоча його поезія відповідає засадам іонійців: він був надто ізольований від загального літературного процесу. Таким чином, до Іонічної школи в стислому значенні може бути віднесено лише вузьке коло послідовників і шанувальників Соломоса: поет і прозаїк (1800–1874), поети (1814–1883) та , друг Соломоса (1826–1896; дослідник і видавець його спадщини) та перекладач і критик (1849–1902; переклав італомовні твори Соломоса); певною мірою також сатирик Андреас Ласкаратос (1811–1901). Проте іноді літературознавці вважають належність до такого собі соломосівського гуртка необов’язковим критерієм до віднесення того чи іншого літератора до Іонічної школи, аби лише вони були прихильниками її принципів та біографічно пов’язані з островами. Тому включають до цієї школи так більш ранніх письменників, як і пізніших. Серед перших, наприклад, опиняються полум’яний політичний поет (1755–1819; в революційному запалі віддавав перевагу наполеонівській окупації своєї вітчизни перед занепадом її під владою аристократів), (1775–1828) і навіть живописець і автор сатиричних віршів (1741–1813), хоч він і був за своїми поглядами консерватором. До останніх відносять (1824–1879), творчість якого сприяла сближенню Афінської та Іонічної школи, (1860–1912) і навіть (1884–1951). Серед інших ранніх представників школи (в її розширеній трактовці) — поет і драматург (1794–1875, автор першої грецької соціальної драми). (uk)
|
| rdfs:comment
|
- The term Heptanese School of literature (Greek: Επτανησιακή Σχολή, literally: "The School of the Seven Islands", also known as the Ionian School) denotes the literary production of the Ionian Island's literature figures from the late 18th century till the end of the 19th century. The center of this production is considered to be the poet Dionysios Solomos, so its periods are conventionally divided as follows: Pre-Solomian poets (Προσολωμικοί ποιητές), Solomian poets, Post-Solomian poets, Minors and Descendants. (en)
- Με τον όρο Επτανησιακή Σχολή εννοούμε τη λογοτεχνική παραγωγή των Ιονίων νήσων από τις τελευταίες δεκαετίες του 18ου α έως το τέλος του 19ου αι.Ο όρος επτανησιακή σχολή εισήχθη από τον Ροΐδη και τον στο 2ο μισό του 19ου αιώνα και τον υιοθέτησε αργότερα ο Κωστής Παλαμάς στα κριτικά του δοκίμια για τους επτανήσιους ποιητές. Επίκεντρο αυτής της αξιόλογης παραγωγής είναι ο Διονύσιος Σολωμός. (el)
- Іонічна школа (грец. Επτανησιακή σχολή) в грецькій літературі — напрямок, який об’єднував письменників Іонічних островів (Керкіра, Кефалінія, Закінф, Лефкас) у тридцяті — дев’яності роки XIX століття. У своїх творах вони використовували більше народну мову, ніж книжну,а також народно-поетичні засоби віршування; зверталися переважно до патріотичної тематики. Їх, крім того, об’єднував підвищений пієтет до постаті Діонісіоса Соломоса та його творчості. Серед інших ранніх представників школи (в її розширеній трактовці) — поет і драматург (1794–1875, автор першої грецької соціальної драми). (uk)
|
