| dbo:abstract
|
- In sociology and organizational studies, institutional theory is a theory on the deeper and more resilient aspects of social structure. It considers the processes by which structures, including schemes, rules, norms, and routines, become established as authoritative guidelines for social behavior. Different components of institutional theory explain how these elements are created, diffused, adopted, and adapted over space and time; and how they fall into decline and disuse. (en)
- Інституційна теорія організацій розглядає соціологію організаційної поведінки в умовах інституційного середовища. Останнє, згідно з інституціоналізмом, має вирішальний вплив на організаційні форми, прийняття рішень та загальної поведінки. Інституційна теорія зводить пояснення організаційної поведінки до норм і правил макросередовища, з якого організаційні структури і дії є похідними. Організаційні структури є більшою мірою відображенням загальноприйнятих, інституціоналізованих норм, правил і переконань, які, в свою чергу, є більш важливими імперативами, ніж чисто економічна раціональність і технічна доцільність. Організації, які відповідають таким загальноприйнятим очікуванням, є більш легітимними, а отже, мають більший шанс вижити через позитивну оцінку стейкхолдерами і суспільством. Імплементація зовнішніх критеріїв оцінки своєї роботи, стандартизація та ізоморфізм із зовнішнім середовищем допомагають організаціям досягти їхніх цілей і, в свою чергу, зміцнюють інституційну логіку в даному середовищі. Підґрунтя організаційного інституціоналізму заклав у середині XX століття Філіп Селзнік, який запропонував поняття інституціоналізації як процесу, коли організації перетворювались у цінність саму по собі, стаючи не просто технічним інструментом і способом досягнення цілі, а елементом, складовою соціальної системи. Поряд із технічною функцією, організації стають об'єктом взаємодій, інтеракцій та адаптації до умов зовнішнього середовища. Відправною точкою інституційної теорії в її універсальному (сучасному) виді вважається класична стаття Джона Мейера і Брайана Роуена — «Інституціоналізовані організації», опублікованої в журналі American Journal of Sociology в 1977-му році. В ній автори відштовхуються від ідей соціального конструктивізму П.Бергера і Т.Лукмана, які стверджували, що соціальна реальність є продуктом тривалих соціальних взаємодій і рутинізації, яка, з часом, починає сприйматись членами суспільства як об'єктивна і незалежна реальність. Поширивши і узагальнивши цей постулат на організації, інституційна теорія швидко стала домінуючою макротеорією організацій, ставши противагою теорії обставин, популярної в 1960-х роках. Іншою важливою публікацією стала стаття Пола ДіМаджіо і Волтера Пауелла 1983-го року в журналі American Sociological Review — «Переосмислення залізної клітки: Інституційний ізоморфізм і колективна раціональність в організаційних середовищах» в якій вони розвивають ідеї Мейера і Роуена, але підходять до організаційного інституціоналізму з іншої сторони. Якщо в «Інституціоналізованих організаціях» автори відповідали на питання «чому» організації слідують загальноприйнятим нормам, нехтуючи суто економічними мотивами, то ДіМаджіо і Пауелл описали механізми, які ведуть до інституціоналізації організаційних середовищ. Імітаційні, коерсивні та нормативні фактори мають вирішальний вплив на гомогенізацію організаційних середовищ і кристалізацію певної інституційної логіки, яка, в свою чергу, визначає організаційну поведінку. Як наслідок, в інституціоналізованих середовищах організації діють згідно з визначеною логікою. Цікаво, що з самого початку ДіМаджіо і Пауелл не стільки намагались розвинути інституційну програму, скільки знайти альтернативне пояснення макроорганізаційних явищ, відмінне від тих, які давала теорія популяційної екології організацій. Якщо остання виходила з питання: «Чому існує така різноманітність організацій?», то теорія інституційного ізоморфізму поставила діаметрально протилежне питання: «Чому організації настільки однакові?» Це, на перший погляд, контрінтуїтивне спостереження дозволило дати відповідь в рамках інституційної теорії, в повній відповідності із теорією Мейера і Роуена. Рой Саддабі вбачає центральну ідею організаційного інституціоналізму в тому, що «організації існують в соціальних контекстах, в яких норми правильної поведінки визначені не економічною раціональністю, а скоріше превалюючими міфами (переконаннями) про правильність і доцільність тих чи інших дій, що стають настільки когнітивно інтегрованими та невід'ємними частинами загального контексту, що впливають на саме визначення і поняття таких категорій як ефективність і раціональність» (2015:151). Інституційна теорія організацій «намагається зрозуміти, чому певні практики і типи поведінки, що або не мають користі, або є застарілими, продовжують успішно використовуватися без очевидних раціональних причин. При цьому, корисність та нагальна потреба в таких практиках не підлягає сумніву і питання щодо їх доцільності не піднімаються і не піддаються аналізу і критиці. Початкова технічна ціль та користь від цієї практики зникає або відходить на другий план, а сама практика з часом отримує символічне значення» (Аксьом, 2019:76). В 1992-му році Крістін Олівер доповнює інституційну теорію, піднімаючи питання щодо такого явища як деінституціоналізація. Олівер зазначає, що з часом трапляються випадки, коли навіть інституціоналізовані практики починають зазнавати ерозії та втрачають свій статус загальноприйнятих та безальтернативних. Традиційно, інституційна теорія фокусується на таких явищах як стабільність, інертність, рутинізація та статус-кво в організаційних середовищах, коли організаційні зміни вже майже не відбуваються. Зокрема, за певних обставин, організації можуть розпізнати необхідність деінституціоналізації існуючих стандартів та впровадженнях нових практик. Тим не менш, згідно з класичною інституційною теорією, хоча фундаментальні інституційні зміни і, зокрема, деінституціоналізація, можливі, все ж найхарактернішим станом для організацій та їх середовища на макрорівні є тенденції до ізоморфізму та інституціоналізації. Матс Альвесон, Андре Спайсер, Герман Аксьом і Тім Хоулетт зауважують, що інституційна теорія в її сучасному вигляді є занадто абстрактною, що б вважатись науковою теорією в її класичному розумінні. Зокрема, теорія не відповідає критерію фальсифікаціонізму Поппера. Якщо сприймати інституційну теорію саме як наукову теорію, а не метафізичну програму, то сучасний інституціоналізм не робить передбачень (якщо А то Б), а розпливчатість і абстрактність понятійного і категоріального апарату дозволяє «пояснити» будь-яке явище. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- In sociology and organizational studies, institutional theory is a theory on the deeper and more resilient aspects of social structure. It considers the processes by which structures, including schemes, rules, norms, and routines, become established as authoritative guidelines for social behavior. Different components of institutional theory explain how these elements are created, diffused, adopted, and adapted over space and time; and how they fall into decline and disuse. (en)
- Інституційна теорія організацій розглядає соціологію організаційної поведінки в умовах інституційного середовища. Останнє, згідно з інституціоналізмом, має вирішальний вплив на організаційні форми, прийняття рішень та загальної поведінки. Інституційна теорія зводить пояснення організаційної поведінки до норм і правил макросередовища, з якого організаційні структури і дії є похідними. Організаційні структури є більшою мірою відображенням загальноприйнятих, інституціоналізованих норм, правил і переконань, які, в свою чергу, є більш важливими імперативами, ніж чисто економічна раціональність і технічна доцільність. Організації, які відповідають таким загальноприйнятим очікуванням, є більш легітимними, а отже, мають більший шанс вижити через позитивну оцінку стейкхолдерами і суспільством. Імпл (uk)
|
